Засновано в березні 1940 року.          Головний редактор: Коноваленко Ольга Степанівна  
Засновники: Міністерство освіти і науки України; ЦК профспілки працівників освіти і науки України; Академія педагогічних наук України; Всеукраїнське педагогічне товариство ім.Григорія Ващенка; Трудовий колектив редакції Творча спілка вчителів України; Академія інженерних наук України; Спілка викладачів вищої школи та науковців України
Номер 50 ( 8 — 15 грудня 2010 року) PDF Друк e-mail

 

Заступник Міністра Євген Суліма взяв участь у конференції трудового колективу з виборів ректора Донецького національного університету.

Крім цього провів зустріч зі студентами та аспірантами.

654654-1В ході якої обговорено питання якості сучасної ук­раїнської освіти, студентського самоврядування, са­моосвіти та самореалізації випускників вищих на­вчальних закладів у сучасних економічних умовах та їх працевлаштування, а також проблеми студентських гуртожитків у контексті підготовки до ЄВРО-2012.

 

Редакція тижневи­ка "Освіта" з 1 по 25 грудня чекає на свою поштову або елек­тронну адресу ваших листів з кандидатура­ми на звання

"Кращий освітянин 2010 року".

 

 

 

Росте автопарк сільських шкіл

Напередодні новорічних свят Дніпропетровщина отримала нові автобуси для учнів сільських шкіл

Дніпропетровську область надхо­дять нові шкільні автобуси для підвезення учнів та вчителів шкіл Синельниківського, Криворізького, Васильківського, Межевського та Верхньодніпровського районів.

"Цьогоріч за кошти обласного бюджету було закуплено 20 шкільних автобусів. Ще 5 авто­бусів, які надходять в райони об­ласті, закуплені за кошт держбюд­жету. Таким чином, консолідова­ними діями органів центральної і обласної влад ми впритул набли­зились до повного вирішення пи­тання підвозу школярів та викла­дачів в сільській місцевості до шкіл. На сьогодні 99% сільських

школярів та учителів Дніпропет­ровщини вже забезпечені безкош­товним підвозом до навчальних закладів", — наголосив голова обласної де ржавної адміністрації Олександр Вілкул.

Губернатор підкреслив, що на­разі, на балансах районних відділів освіти і навчальних закладів в об­ласті є 254 шкільних автобуси. Та­кож підвіз здійснюється за допо­могою орендованих транспортних засобів і за рахунок оплати школя­рам проїзних білетів на автобуси рейсового сполучення. Для повно­го забезпечення потреби у шкільних автобусах для сільських шкіл необхідно ще 25 машин. "Ці автобуси будуть закуплені наступ­ного року", — підсумував Олек­сандр Вілкул.

Управління преси та інформації Дніпропетровської ОДА

 

 


* ПРЕСКОНФЕРЕНЦІЯ * 

 

 

Нововведення та їх впровадження

Участь у прес-конференції "Умови вступу до ВНЗ у 2011: нововведення та їх впровад­ження" взяли Ярослав Якович Болюбаш, дирек­тор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України, Віктор Петрович Андрущенко, ректор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, Володимир Анатолійович Бугров, проректор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та В'ячеслав Васильович Комаров, проректор Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого.

Ярослав Якович нагадав при­сутнім, що вступна компанія 2010 року пройшла успішно, "без підвищення температури та напруження" і кількість теле­фонних звернень громадян за консультаціями зменшилася вдвічі. А також розповів про де­які зміни в умовах вступу: "Було продовжено строки прийому документів до 30 днів. До того ж, тепер цей процес розпочи­натиметься раніше порівняно з минулою вступною кампанією".

Серед змін, зазначених Яро­славом Яковичем, також на­ступні:

- Надання права склада­ти вступні іспити (у тому числі й

на денну форму навчання) абітурієнтам, що закінчили шко­лу в 2007 році чи раніше і не були учасниками ЗНО.

-     Встановлення фіксова­ного переліку конкурсних пред­метів.

-     Підвищення авторитету таких шкільних предметів, як фізика та хімія.

-     Залучення професійно орієнованої молоді шляхом до­давання під час вступу до сумар­ного балу ще 20 балів за довузівську підготовку природни­чо-математичних та інженерно-технічних спеціальностей.

-     Заміна позаконкурсного вступу додатковими балами

для переможців олімпіад.

-     Впровадження для гро­мадян України, що здобули се­редню освіту за кордоном або навчаються у зарубіжних школах з українською мовою навчання, таких умов вступу, як і для ук­раїнських абітурієнтів.

-     Зменшення державно­го замовлення у зв'язку з особ­ливостями випуску 2011 року не більше, ніж на 20-25% (з метою уникнення зменшення кількості педагогічних і науково-педа­гогічних кадрів).

В'ячеслав Васильович Комаров підкреслив важливість реалізації права на освіту та стабілізації об­сягів держзамовлення. Він також запропонував скасувати вступні випробування в університетах за­для боротьби з хабарництвом та протекціонізмом.

Проте новаторські ідеї не знай­шли підтримки аудиторії. Така система існує у деяких країнах світу. Вступників зараховують за середнім балом атестата, а після 1-2 курсу за результатами успішності відраховують близько 40% студентів. Це вимагає до­даткових витрат: на стипендії, оплату праці викладачів, і тому не підходить Україні.

"У нас і так диференційована система освіти. Не пройшов на програму бакалавра, іди на мо­лодшого спеціаліста, не пройшов туди, обирай програму кваліфіко­ваного робітника. Після ПТУ мож­на піти на скорочену програму бакалавра. У наших абітурієнтів широкий вибір", — розкриває альтернативи Ярослав Якович Болюбаш.

Віктор Петрович Андрущенко відмітив: "Міністерство освіти і науки, як ніколи, скрупульозно тримає руку на пульсі часу. Тому в університетах не буде са­модіяльності, а буде творча співпраця з Міністерством, зок­рема через електронні засоби зв'язку. У нас в університеті є та­ка практика, як телефон довіри, призначений для студентів, абітурієнтів, батьків тощо.

Окрім того, у 2011 році вищі на­вчальні заклади будуть боротися за абітурієнта. Тому університети повинні проводити роботу по довузівській підготовці кадрів. На­приклад, у нас в університеті та­ких є 30 по території України — від Полтави до Добромиля, Коното­пу, Чернігова.

Одна з особливостей вступу в тому, що вирішальне слово у спірних ситуаціях — за прий­мальною комісією. А у їхньому складі — високоосвічені люди, представники громадських ор­ганізацій".

Тому журналістів, бажаючих пересвідчитися у добро­совісності роботи приймальної комісії, Віктор Петрович запро­сив відвідати засідання прий­мальної комісії НПУ ім. М. П. Драгоманова: "Ви переконаєтеся, наскільки точно і тонко розгля­дається кожна робота, кожен абітурієнт. Університети відкриті, налаштовані на діалог, ми йдемо назустріч абітурієнту. У центрі нашої роботи стоїть дитина".

У Київському національному університеті ім. Т. Шевченка вже два роки практикується система електронної реєстрації вступ­ників. Про це нагадав Володимир Анатолійович Бугров. За його словами, завдяки цьому вдається уникати черг, суперечок та інших організаційних незручностей під час вступних кампаній:

"З першого лютого почне пра­цювати система електронної реєстрації документів на вступну кампанію 2011 року. Завдяки цій системі абітурієнти можуть не лише зареєструватися, а й зада­ти питання, уточнити незрозумілі моменти.

Це крок, що дозволить прозо­ро, об'єктивно й оперативно відібрати та зарахувати кращих абітурієнтів".

Навчання в університеті — це важка праця. Готовність абітурієнтів до неї визначається рівнем підго­товки у школі та професійною орієнтацією дитини. А нові умови вступу до вищих навчальних за­кладів все ж спрощують шлях до опанування бажаної професії.

Катерина ПОРОХНЯК 

кор. "Освіти" 

* АДРЕСА ДОСВІДУ — ЧЕРКАЩИНА * 


І енергетика колиски Кобзаря

Інноваційні підходи в управлінській діяльності навчально -виховної та методичної роботи Моринського навчально - виховного комплексу 

 

Працівники Головного управління освіти і науки Черкаської облдер­жадміністрації продовжують на сторінках "Освіти" медіа-переклик районів області з метою виявлення і розповсюдження новинок, знахідок, відкриттів у організації навчального процесу, співпраці з районною владою, узагальненні передового досвіду. Сьогодні, слово Звенигородському й Маньківському районам.

Нове суспільство — суспільство майбутнього висуває нові вимоги перед освітою. Реалізація нових за­вдань освіти потребує нових підходів, звернення до особистості учня з його потребами й інтереса­ми.

За історію існування педагогіки було використано стільки методів, прийомів, форм і засобів навчання, що здається, нічого нового вже не можна винайти, а кожне нове — це "добре забуте старе".

На перший погляд, Моринська школа Звенигородського району — звичайний сільський навчально — виховний комплекс. Але водночас — незвичайний. Географічно стало­ся, що він розташований навпроти місця, де народився геній нації Т.Г.Шевченко. Тому увесь навчаль­но-виховний процес пронизаний духом гуманних ідей Кобзаря. Саме завдяки цим обставинам можна го­ворити про дотримання принципу гуманізації освіти в даному навчаль­ному закладі, використання інно­ваційних педагогічних й уп­равлінських технології.

У селі Моринці Звенигородсько­го району обліковується 405 дітей віком від 0 до 18 років. У школі функціонує 11 класів загально­освітньої школи. З 1 червня 2010 року Моринська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів реорганізована шляхом перетворення в Моринський навчально-виховний комплекс. Директор — Колісник Валерій Гри­горович, заступник з навчально — виховної роботи — Шульга Тетяна Миколаївна.

Навчально-виховний процес за­безпечує 26 педагогічних працівників, з них 9 спеціалістів ви­щої категорії, 10 спеціалістів І кате­горії, спеціалісти ІІ категорії, 3 — спеціаліст; 1- "Учитель-методист", 4 "Старший вчитель". Дошкільне виховання здійснюють 5 вихова­телів ДНЗ.

У своїй методичній роботі педа­гогічний колектив школи впровад­жує нетрадиційні форми, які мають інноваційний характер, як, напри­клад, методичний фестиваль "Ди­тина має право на любов і спілку­вання", засідання методичного клу­бу "Мій творчий шлях", презентація методичних інновацій "Педагогічна світлиця", проведення педагогічних читань, присвячених В.О.Сухомлинському. Так, у переддень Дня учителя, за круглим столом педаго­ги школи зібралися, аби подумки повернутись на кілька десятиріч на­зад та пригадати початок педа­гогічної кар'єри, перші проблеми на нелегкій учительській ниві, своїх "учнів-шибеників".

До болю близька "Пісня про вчи­тельку" навернула на очі сльозинку радості, гордості за свій життєвий вибір, за професійну стабільність. І звичайно ж — вирішення важливих педагогічних проблем, яка одна за одною роїлись у думках учителів.

Бурхливим сплеском емоцій, феєрверком почуттів відзначився методичний фестиваль "Дитина має право на любов і спілкування", який об'єднав навколо себе учителів Моринського НВК, керівників методич­них об'єднань, психологічну службу. Інноваційні підходи до вирішення ряду важливих питань школи, підро­стаючого покоління, проблем

суспільства розпалили методичну дискусію щодо проблем безпри­тульності дітей, їх агресивної по­ведінки на вулиці, врешті-решт у суспільстві в цілому. Вдало підібрані керівником методичної ради відео-фрагменти про сучасних дітей до болю вразили педагогів школи. Пра­цюючи в групах, очолюваних керівниками методичних об'єднань, учителі висловлювали власні думки з приводу важливих питань, давали рекомендації та конкретні шляхи усунення даних проблем. Презен­тація методичних інновацій "Педа­гогічна світлиця" є чітким, сучасним і конкретним проявом інноваційних технологій у науково-методичній роботі школи. Презентацією керува­ла голова методичної ради школи Шульга Тетяна Миколаївна, яка згрупувала керівників методичних об'єднань, їх колег у творчі групи — зібрання. Педагоги школи презенту­вали методичні інновації поетапно, розв'язуючи важливі педагогічні за­дачі, беручи активну участь у "Моз­ковому штурмі", вирішуючи кон­кретні питання щодо творчості педа­гога, його професійного становлен­ня, прагнення до удосконалення, візуально малюючи творчу осо­бистість як учителя , так і учня. Інно­вації в методичній роботі формують творчий потенціал учителя, сприя­ють професійному становленню таметодичній обізнаності.

З нагоди 90-річчя з Дня народжен­ня видатного українського педагога В.О.Сухомлинського у структурі на­уково-методичної роботи Моринського навчально — виховного ком­плексу були проведені педагогічні читання, присвячені невмирущим роздумам, педагогічним поглядам Сухомлинського світового бачення. До шкільних педчитань були задіяні педагоги, що ділились власними судженнями з приводу творчих над­бань педагога. Така творча педа­гогічна дискусія допомогла вкотре утвердитись, по-сучасному переос­мислити провідні ідеї Сухомлинського, загально освітянські тенденції розвитку навчально-виховного про­цесу.

Педагогічний та учнівський ко­лектив Моринського навчально — виховного комплексу залучено до дослідно-експериментальної діяль­ності у рамках Всеукраїнського екс­перименту "Створення інноваційної моделі формування та розвитку патріотичних почуттів учнів загаль­ноосвітніх навчальних закладів".

Сутність експерименту полягає в тому, щоб створити в школі інно­ваційну модель формування та роз­витку патріотичних почуттів учнів, яка передбачає здійснення науково-ме­тодичного , нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності центру патріотичного вихо­вання. Тому розроблено методику діагностування проявів патріотичних почуттів учнів і впроваджено в практи­ку, готуються методичні рекомендації' з формування та розвитку патріотич­них почуттів особистості для педа­гогів та батьків. Результатом цієї ро­боти є: розробка тренінгового занят­тя на тему "Формування патріотичних почуттів учнів"; випуск методичних посібників "Модель учня-патріота" та

"Формування патріотичних почуттів учнів засобами національно- патріотичного виховання".

Виходячи з цього, в школі прово­дяться такі інноваційні виховні захо­ди: родинне свято "Наша шкільна родина", експрес-діалог на правову тематику, "Казкова правознавча ло­терея", інтелектуально-розважаль­на гра "Найрозумніший" з історії, географії, української мови та літе­ратури, зарубіжної літератури; ма­тематичне свято "Старі пісні про го­ловне... про математику й кохання", відкриті засідання історико — краєзнавчого гуртка, виступи агітбригади по здоровому способу життя, конкурс знавців ділового мовлення, інсценізовані бібліотечні години, "Прем'єра Червоної книги України", телеміст "Шевченкіана в творчості поетів і письменників рідного краю", засідання літератур­ної студії "Зустріч з поетами-земляками", брейн-ринг "У світі звуків і слів" та "Добрі очі бабусиної казки". В НВК проводиться традиційний де­кадник Шевченкознавства.

Однією з ланок учнівського само­врядування в НВК є Паланка імені Т.Г.Шевченка. Учні, що входять до неї, звуться козачатами, а керує ни­ми кошовий. Вони вивчають звичаї та традиції українського козацтва та життя його гетьманів, а в районній грі-випробуванні "Котигорошко" вони посіли І місце.

На високому рівні організовано роботу органів учнівського само­врядування. Учнівський парламент нагороджений за ІІ місце в проекті Ліги старшокласників "Пишаюся то­бою, рідний краю".

Так на нових теоретико-технологічних засадах створюється інно­ваційна модель формування та роз­витку патріотичних почуттів учнів, яка враховує територіальні, істо­ричні, соціальні та національні особливості регіону, сприяє гар­монізації відносин між Батьківщи­ною та громадянином.

Н.В.Коваль, методист РМК

Звенигородський р-н.

Черкаська обл.

 

Бібліотека завтра

На базі Молодецької загально­освітньої школи І-ІІІ ступенів Маньківської районної ради Чер­каської області відбулась колегія відділу освіти Маньківської рай­онної державної адміністрації за участю провідного спеціаліста Міністерства освіти і науки Ук­раїни Катерини Валеріївни Таранік-Ткачук.

Одним з питань колегії було об­говорено стан роботи бібліотеч­ної мережі освітніх закладів райо­ну. Методистом відділу освіти Наталії Степанівни Лисенко було зроблено звіт про стан та кількість бібліотечних фондів за­гальноосвітніх шкіл району, робо­ту шкільних бібліотекарів по вдос­коналенню обслуговування кори­стувачів, надання їм інфор­маційних ресурсів у тому числі всесвітньої мережі Інтернет. Співдоповідачем з цього ж питан­ня був директор Молодецької за­гальноосвітньої школи І-ІІІ сту­пенів Карпенко Петро Миколайо­вич. У своєму виступі він висвітлив систему роботи по ав­томатизації роботи шкільної

бібліотеки. Дана робота мала на меті використовуючи відому СУБД — Access, яка входить до стандартного пакета Miсrosoft Officce, створити електронну ба­зу даних шкільної бібліотеки, ад­же згідно "Інструкції про ведення шкільної документації" документи бібліотеки є обов'язковими у кож­ному загальноосвітньому на­вчальному закладі. Система має бути орієнтована на звичайного користувача, який без зайвих труднощів зможе отримати, вве­сти, редагувати дані. Для зручно­го представлення даних та їх ви­користання мають бути розроб­лені відповідні засоби інтерфей­су. Становлення інформаційного простору суспільства спричинить по собі радикальні зміни в сфері виробництва і ділової активності людей, а також і у всій соціальній сфері. Майбутнім поколінням до­ведеться вирішувати проблему адаптації до життя в цьому

суспільстві, де вирішальну роль буде грати не речовина й енергія, а інформація і наукові знання — чинники, що стануть визначати як загальний стратегічний потенціал суспільства, так і перспективи йо­го. Розвиток нових інфор­маційних технологій, створення комунікаційних мереж банків та баз даних у переважній більшості випадків трактують, як позитив, як нову технологічну революцію, котра приведе людство до нового щасливого тисячоліття.

За прогнозами розробка дасть можливість користувачу: здійсню­вати пошук інформації про вчи­телів учнів школи за певним кри­терієм, наприклад за номером класу в якому він навчається, за його ім'ям чи прізвищем для за­повнення даних бібліотечних фор­мулярів. Подавати інформацію у зручному для користувача вигляді екранних форм чи паперових копій виконаних за допомогою

принтерів. Використовувати для доступу до даних, особливо ре­зультатів діяльності бібліотеки, комп'ютерні мережі. Вести звітну документацію згідно "Інструкції про ведення шкільної докумен­тації". Доцільність автоматизації роботи з бібліотечним фондами та їх обліку за допомогою нашого проекту визначається, передусім, скороченням затрат часу на об­робіток інформації, підвищенням якості обліку літератури, контро­лю за наявністю та рухом підруч­ників та художньої літератури, підвищенням оперативності отри­мання результатних даних, збільшенням точності та до­стовірності інформації, мож­ливістю обробки інформації, об'єм якої постійно збільшується. При цьому персонал бібліотеки звільняється від рутинних, чисто технічних операцій по обробці інформації, приділяючи більше уваги аналізу отриманих резуль­

татів і розробці відповідних уп­равлінських рішень по удоскона­ленню управління персоналом організації. Основний зміст робіт, які виконує працівник з бібліотеч­ного обліку полягає у формуванні та веденні первинних документів баз даних. Коротше кажучи, облік та контроль за наявністю та рухом літератури, який є одним з найс­кладніших та трудомістких частин організації праці і пов'язаний з об­робкою великих обсягів облікової інформації та складними розра­хунками, пропонується автомати­зувати з використанням програм­ного забезпечення та комп'ютер­ної техніки.

У стадії завершення Web- сторінка на якій розміщені гіпер- посилання з конкретного напря­му роботи бібліотеки в тому числі і описана вище база даних "Бібліотека"

Петро Миколайович Карпенко поділився новими напрацюваннями в галузі інформатизації бібліотечної системи школи.

 

Покликання

Ріка історії поважно тече через роки і віки, змінюються типи суспільства, народи, економічні та культурні умови їх розвитку, однак незмінним в усі часи запишається роль учителя, наставника, керівника, яку дуже глибоко визначив М.Реріх, а саме: "...створити нову уяву і звільнити приховані сили людства". Однак всі ми розуміємо, що дати педагогам нову уяву може тільки той керівник, який сам володіє розшире­ною свідомістю, має передовий світогляд, є взірцем високої духовності і найвищих моральних якостей.

Саме таким є Юрій Миколайович Без­верхий, начальник відділу освіти Маньківської державної районної адміністрації, що на Черкащині.

654654-2Девізом життя цього керівника є філо­софський вислів: "Ніколи не буває кінця, лише — початок". Як не дивно, вислів про­сто матеріалізується у діяльності цієї твор­чої, невтомної людини, перетворюючись на конкретні вагомі справи в освітній галузі району. Завдяки енергії та відповідаль­ності цього педагога при підтримці відповідальної когорти освітян Маньківщини, її талановиті діти, креативні педагогічні працівники стали відомі на рівні не тільки області, але й України.

Не випадково, саме у 2005 році, коли Юрій Миколайович був призначений на­чальником відділу освіти Маньківської райдержадміністрації на арені держави засвітилася перша зірка -Левченко Алла Валеріївна, переможець Всеукраїнського конкурсу "Учитель року — 2005". Це стало, мабуть, рівнем для багатьох освітян, нижче якого опускатися просто не для справжньої особистості. Такий успіх орієнтує на новий успіх, захоплює, стимулює і надихає. Ось чому всі педагоги району повірили в себе. У всіх колективах активність вчителів зросла. Протягом п'яти років з 2005 по 2010 участь у І турі Всеукраїнського конкурсу брало 64 педагоги, 20 із них стали переможцями у відбірковому етапі ІІ туру конкурсу. Серед них: лауреат ІІ туру конкурсу у номінації "Образотворче мистецтво" у 2007 році і призер обласного конкурсу "Учитель року — 2008". І знову зірковий 2009 рік — Лиса Світлана Олександрівна — переможець Всеукраїнського конкурсу у номінації "Англійська мова".

Так уже склалося у світі, щоб досягти успіхів потрібно докласти великих зусиль. Це можуть бути моральні, інтелектуальні здібності. А якщо це стосується освіти — то тут потрібна максимальна концентрація знань, умінь, навичок плюс величезні ор­ганізаційні здібності. Колеги відмічають, що Юрію Миколайовичу притаманні саме такі риси характеру. А головне — націленість на успіх, хоч як би це важко не було. А ще майже ніколи не жалітися, а йти вперед не дивлячись ні на що.

Саме так і робить справжній керівник — працює не за гроші, а головне для блага дітей, для авторитету освіти, авторитету учителя, школи. Працює щоденно, вперто, у будні і у вихідні. Ось чому кожна грамота, диплом чи подяка ( а їх у керівника чимало) означає конкретну справу по оновленню матеріально-технічної бази, модернізації навчально-виховного процесу чи нові кро­ки у здійсненні соціального захисту учас­ників навчально-виховного процесу. Так за п'ять років у районі не залишилось жодної холодної школи. Всі вони одна за одною перетворилися на затишні, сучасні будівлі, не схожі одна на одну, куди із задоволен­ням біжать діти і вчителі. А скільки зусиль було направлено для осучаснення харчоб­локів та їдалень шкіл. Щодо організації харчування то йому було приділено першо­чергову увагу у всіх закладах освіти. Перш за все із залученням районного центру зайнятості було організовано здобуття спеціальної професійної освіти для кухарів на базі Буцького професійно-технічного училища №31. Учні і батьки були безмежно вдячні за це Юрію Миколайовичу, адже освіту отримали за три місяці, безкоштов­но, без відриву від виробництва. В такий складний час для кожної сім'ї це була не­абияка допомога.

Визначальним фактором в освітній га­лузі є якісний рівень навчально-виховного процесу. Цей критерій був стержнем від самого початку трудової діяльності Юрія Миколайовича на посаді керівника. Він на­вчав усіх працівників освіти: у школі важли­во все, враховується кожна деталь, кожна дрібниця. Так як у точних науках. Вчитель фізики за спеціальністю, Юрій Миколайо­вич любить тільки точні словесні формули. Не допускає вагань і сумнівів. І тільки пози­тивний результат. Постійно вчить керівників не бути байдужими, працювати з батьками, місцевою владою, підприємцями і організаціями для школи, для дітей, для села. Ось чому, школи у се­лах стали центром духовного та культурно­го зростання особистості.

Намітилася тенденція нерозривного освітнього процесу: дошкільний навчаль­ний заклад — загальноосвітній навчальний заклад. Немало зусиль було докладено ним щодо забезпечення державної політи­ки у сфері дошкільної освіти. У кожному на­селеному пункті він уважно вивчав стан відвідування дитячих садків малятами, зо­бов'язував завідуючих залучати як­найбільшу кількість дітей охоплених дошкільним вихованням. На допомогу дошкільним закладам під егідою районної ради було створено піклувальні ради. І тут Юрій Миколайович активним учасником.

Після прийняття Закону України "Про дошкільну освіту" дитячі садочки потребу­вали юридично — правового становлення, а працівники — соціального захисту. Саме тоді Юрій Миколайович доклав великих зу­силь щоб не було ліквідовано, реорганізо­вано і продано жодного приміщення дошкільного закладу. Щорічно терпляче начальник проводить роботу з керівниками дошкільних закладів та головами сіл щодо належного фінансування та цільового ви­користання коштів дитячих садків. Так вда­лося покращити стан харчування, систе­матичної та повної виплати заробітної пла­ти працівникам. До соціального захисту працівників долучилися і профспілки.

Сьогодні більше двохсот працівників дошкільних навчальних закладів знають, що відділ освіти не тільки контролююча ус­танова, але й захисна, тим більше сьо­годні, коли вже третій рік у відділ освіти введена нова посада — юриста, де якого активно звертаються всі працівники як шкіл так і дошкільних закладів району. А скільки радості приносить дошкільнятам акція "Розкажи дитині казку", яка прово­диться у дитячих садках 1 вересня, коли начальник із керівниками району є гостями малечі і читають їм казки, дарують книги.

Цікавою була робота по впровадженню у дошкільних закладах нової Базової програ­ми розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі". Працювали не тільки вихователі. Юрій Миколайович зобов'язав ознайоми­тися з програмою директорів шкіл, вчи­телів. Вчителі прекрасно розуміють, що че­рез ранній розвиток і раннє залучення дітей до навчання та виховання підвищує рівень шкільної освіти. Цим підтверд­жується визнаний факт: шанси у дітей на успішне навчання в школі та вузі значно вищі, коли дитина систематично відвідує дошкільний заклад. Ось чому над цією про­блемою працюють не тільки вихователі ди­тячих садків, а вчителі початкових класів, вони є частими гостями у дошкільних за­кладах, переймаються розвитком своїх майбутніх учнів.

Безліч великих і дрібних проблем приходиться вирішувати керівнику під час літньо­го оздоровчого періоду. Цей період вима­гає особливої уваги та емоційного наванта­ження. Так було і весною 2008 року, коли під керівництвом Юрія Миколайовича був створений на базі школи дитячий оздоров­чий заклад біля села Паланочка, де красиві краєвиди, ліси, свіже повітря. Кращої бази

для відпочинку і не знайти — так вирішив Юрій Миколайович і його підтримали керівники району, депутати районної ради, які потурбувалися над виділенням коштів. І хоч їх було замало, але Юрій Миколайович не відступив, а розпочав роботу. Скептики не вірили. Були й недоброзичливці. Прове­дена робота серед керівників шкіл дала свої результати — школи допомагали облаштовувати спальні, директори привозили ліжка і постільну білизну, допомагали у ре­монтних роботах та благоустрої території. За кілька місяців у школі було проведено сучасний ремонт половини площі, на хар­чоблоці, в їдальні. Так класи перетворилися на сучасні кімнати для відпочинку дітей. В результаті наполегливої праці у липні табір під романтичною назвою "Дивокрай" прий­мав першу зміну, 50 дітей від 7 до 14 років із Маньківського району. Радощам дітей не було меж, батьки також раділи, адже це зручно і близько, ще до того ж Юрій Мико­лайович організував під'їзд шкільним авто­бусом. Цього ж літа ще заїхала друга зміна. А наступного року "Дивокрай" вже був відо­мий за межами області та України. Адже відпочиваючі діти були з Київської області та ближнього зарубіжжя ( Московської об­ласті Росії). Працювали три зміни.

Щоденно протягом всього літа Юрій Ми­колайович відвідував табір. Адже діти не­посидючі, не люблять нудьгувати, як і Юрій Миколайович. Тому він уважно вивчав їх побажання. Коли вони їхали на екскурсію — вирішував питання забезпечення транс­портом, коли йшли в похід — привозив їм палатки, туристичне спорядження — все це приходилось діставати, закупляти. Не секрет, що багато дітей зі сльозами на очах прощалися, не хотіли їхати додому.

Дитяча вдячність найбільш цінна, тому, що вони запам'ятовують цікаві події на все життя. А добро, яке залишається у їх душах обов'язково проростає. Тому, є надія, що майбутнє покоління буде робити хороші справи для своїх дітей, як робить для них Юрій Миколайович.

Без модернізації освітнього процесу уя­вити сучасну школу неможливо. Тому мета освітньої галузі району сьогодні — дітям та вчителям Маньківщини нові освітні техно­логії. Всі школи району мають доступ до глобальної мережі Інтернет. Успішно ре­алізується завдання для вчителів — ово­лодіння сучасними інформаційно-ко­мунікаційними технологіями здобуття знань. Адже без цих навичок вчитель не зможе йти попереду.

Наступне завдання, яке начальник відділу освіти ставить перед собою і керівниками шкіл — інформаційно-мето­дичне забезпечення шкільних бібліотек, створення варіантів електронних підруч­ників. І так все нові і нові перспективні пла­ни, ставить перед собою і перед освітяна­ми району Юрій Миколайович, адже голо­вним покликанням його є безкорисно слу­жити людям, безмежно любити дітей, щед­ро сіяти добро.

Надія СТРИГУН, 

Головне управління освіти і науки Черкаської ОДА 

Маньківський р-н. Черкаська обл. 

 

 

* УДОСКОНАЛЕННЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ОСВІТИ * 

Рушій прогресу - особистість 

До 10-річчя кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами Національного технічного університету 

"Харківський політехнічний інститут" 

У 2010 році найстаріший вищий навчальний заклад інженерного профілю в Україні — Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" відзначив славетний ювілей — 125 річницю від дня заснування. Одночасно свій перший скромний 10-річний ювілей відзначила кафедра педагогіки і психології уп­равління соціальними системами. Створення такої кафедри стало адекватною відповіддю університету на виклики часу, з якими зустрілася світова система інженерної освіти: невідповідність цілей, змісту і характеру освіти принципово новим реаліям сього­дення, логіці науково-технічного і соціального прогресу і тен­денціям розвитку.

Створена у 2000 році Кафедра педагогіки і психології управління соціальними системами поставила за мету розв'язання наступних

проблем: відтворення системної цілісності навчально-виховного процесу; утвердження ролі фундаментальної підготовки і вивчення людинознавчих дисциплін; забезпечення психолого-педагогічної й управлінської підготовки інженерів. Визначенню напрямів роботи кафедри передувала велика аналітична робота по опрацюванню контенту опитування інженерів та керівників-практиків промисло­вих підприємств і науково-дослідних організацій Харкова.

Перша і єдина в Україні кафедра такої чіткої цільової спрямова­ності була створена за допомоги й активної участі Національної академії педагогічних наук України. Керівником-організатором кафедри став проректор з науково-педагогічної роботи НТУ "ХПІ", доктор педагогічних наук, професор Олександр Георгійо­вич Романовський.

Осмислення нових соціальних потреб

Національний технічний університет "ХПІ" вже в 90-х роках очолив роботу у сфері гуманізації і гуманітаризації інже­нерної освіти України. Саме на його базі 1997 року було створено Національний центр гуманізації інженерної освіти Ук­раїни, який поставив своїм завданням розвиток духовності, гуманізму і високої моральності в педагогіці вищої школи. Ще з 1977 року в університеті функціонує пер­ша в системі вищої технічної освіти кафед­ра етики, естетики та історії культури. От­же, питання гуманізації технічної освіти завжди були в центрі уваги керівництва університету і професорсько-викладаць­кого складу як основотворчі у системі про­фесійної підготовки інженерів.

Концепція кафедри передбачає такі на­прями роботи:

-     істотне посилення цільової уп­равлінської і психолого-педагогічної підго­товки інженерів відповідно до нових суспільних реалій, вимог ринкової еко­номіки і демократизації суспільного життя;

-     виявлення сутності і глибинних причин кризи світової системи інженерної освіти; пошук шляхів і розробка ефективних за­собів успішного її подолання; відновлення у суспільній свідомості авторитету про­фесії інженера;

-     формування та реалізація цілісної філософії інженерної освіти та розробка перспективної парадигми професійної підготовки фахівців інженерного профілю з урахуванням провідних світових тен­денцій розвитку високих технологій;

-     визначення і системний аналіз сучас­них вимог до змісту і структури про­фесійної компетенції та рівня розвитку особистісних рис і якостей майбутнього фахівця; формування моделі інженера ХХІ століття як відображення сучасного змісту, характеру і структури професійної діяльності інженера;

- забезпечення неперервного підвищен­ня професійної компетентності й педа­гогічної майстерності професорсько-ви­кладацького складу університету; ор­ганізація цілеспрямованої психолого-педагогічної підготовки молодих викладачів і аспірантів.

654654-3Основними завданнями кафедри були визначені підготовка інженера до уп­равлінської діяльності та формування пси­хологічної готовності фахівця до про­фесійної та успішної діяльності в екстре­мальних і кризових ситуаціях.

Плідна творча діяльність кафедри за 10 років стала помітною в житті універ­ситету. Колектив фахівців активно спри­яв осмисленню нових соціальних по­треб у висококваліфікованих фахівцях, з'ясуванню нового бачення сутності і призначення вищої технічної школи, її проблем та шляхів їх подолання, форму­ванню на цій основі нової філософії інженерної освіти та нової методології підготовки інженерних кадрів. Діяльність кафедри сприяє подоланню технократичного мислення, притаман­ного більшості фахівців, а також вияв­ленню і всебічному розвитку їх креативних здібностей, прищеплення іннoваційного характеру мислення і його стратегічної спрямованості. Нова якість підготовки інженерних кадрів спрямова­на на подолання технологічного відста­вання від провідних економічно розви­нутих країн світу, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва.

Системний аналіз кадрового забезпе­чення трансформаційних процесів суспільно-політичної, соціально-еко­номічної і духовно-культурної сфер Ук­раїни, переконливо показав необхідність розробки і впровадження принципово нової парадигми національної еліти — гу­манітарно-технічного характеру.

Під елітою взагалі прийнято розуміти кращих у певному розумінні представників суспільства або якоїсь його частини, важ­ливою життєвою цінністю яких є суспільне благо. Врешті-решт, про якість еліти й ефективність її функціонування можна і слід судити за головними критеріями — якості життя народу і авторитету країни у світовій спільноті.

Оскільки стосовно України ці показники не дають підстави для оптимізму, виникає потреба у формуванні якісно нової національної еліти, яка була б здатна розв'язувати першочергові для країни за­вдання: подолання істотного техно­логічного відставання від провідних еко­номічно розвинених країн; консолідація народів України в єдину політичну націю і відновлення авторитету країни у світі; підвищення якості життя народу.

 

Принцип елітарності у концепції інженерної освіти

Основними передумовами створення дійсно інноваційної педагогічної кон­цепції формування національної уп­равлінської гуманітарно-технічної еліти стали такі положення:

-     перехід до системного міждис­циплінарного знання як основи цивілізаційного генезису людства;

-     включення в процеси глобалізації як об'єктивні світові процеси;

-     формування духовних цінностей як невід'ємної складової сучасного фахівця;

-     поєднання двох основних світових тен­денцій: глобального уніформізму на межі жорсткої раціональності і протидія на ґрунті традиціоналістської моралі;

-     перехід до нової моделі суспільного розвитку, в якому національна гуманітар­но-технічна еліта покликана встановити баланс між техногенним спрямуванням розвитку цивілізації та духовністю людини.

На підставі цих вимог до освітньої пара­дигми вищої інженерної школи у 2000 р. професорами НТУ "ХПІ" Леонідом Товажнянським, Олександром Пономарьовим та Олександром Романовським було роз­роблено концепцію підготовки майбутньо­го інженера-лідера, інженера-гуманіста, яка виявилась істотним внесоком у теорію і практику вітчизняної педагогіки вищої

654654-4технічної школи і відкрила нові можливості у підвищенні якості підготовки фахівців і забезпеченні їх належної конкурентоспро­можності в умовах інноваційного типу світового розвитку. Дана концепція постійно розвивається і удосконалюється на основі досвіду її реалізації і з урахуван­ням результатів активних наукових досліджень науковців кафедри як власне з елітології, так і з філософії і психології уп­равління, педагогіки і етики управління, технології і культури управління соціаль­ними системами.

Стрижнем концепції є аксіома: майбутні творці й користувачі нової техніки і висо­ких технологій повинні бути не лише інно­ваційно мислячими творчими особистос­тями, а й духовно багатими, високомо­ральними людьми, умілими керівниками і наставниками для своїх працівників.

На цьому принципі розробляється і впроваджується новий підхід до вибору цілей і змісту освіти, організації і технології підготовки фахівців ХХІ століття, які мають скласти ядро гуманітарно-технічної еліти нової України, забезпечити її соціально- економічне та духовне відродження.

Зміст концепції передбачає:

-     цільову спрямованість підготовки усь­ого контингенту випускників як еліти, прагнення піднесення кожного до рівня еліти при одночасній організації індивіду­альної роботи з найбільш обдарованими студентами;

-     фахову підготовку та особистісний розвиток кожного інженера як носія висо­кої професійної і соціальної компетенції, чітких світоглядних позицій, моральних принципів і переконань, насамперед, по­рядності, високої загальної і професійної культури;

-     забезпечення кожному випускнику університету достатнього рівня люди­нознавчих, психолого-педагогічних знань з професійної та управлінської діяльності; озброєння ефективними практичними прийомами організації спільної діяльності людей та міжособистісного спілкування;

-     прищеплення кожному інженерові у його професійній діяльності орієнтації на інтереси людини, уміння визначати цілі, прагнення та інтереси працівників, врахо­вувати їх та спрямовувати їх на досягнення цілей спільної діяльності та загальних цілей організації;

- формування у кожного майбутнього інженера як лідера і керівника відчуття особистої відповідальності за свої рішен­ня і дії та їх можливі наслідки.

Реалізація концепції має забезпечити:

1.   Утвердження розуміння, що еліта — це необхідна складова суспільства, яка здійснює функції управління, розвитку на­уки, освіти й культури.

2.   Створення умов, що сприяють макси­мальному прояву у людині особистісних рис та реалізації її творчого потенціалу.

3.   Фахову підготовку та особистісний розвиток кожного інженера як висококонкурентного фахівця, носія чітких світо­глядних позицій, моральних принципів переконань, високої загальної і про­фесійної культури.

4.   Формування вмінь еліти — гар­монійного поєднання інтересів підприємства, людини і суспільства, спря­мування власних досягнень на забезпе­чення загального розвитку суспільства, а також особистої відповідальності за свої рішення і дії та їх можливі наслідки.

У процесі формування гуманітарно- технічної еліти особлива увага приділяється гармонійній підготовці фахівця, яка повинна поєднувати у собі всі види гуманітарної освіти, що дає безпе­речний синергетичний ефект і забезпечує його всебічний особистісний розвиток як фахівця і громадянина.

Проблемам розвитку концепції форму­вання національної гуманітарно-технічної еліти і практичного її впровадження при­свячена цілеспрямована навчальна, науко­во-дослідна, методична та організаційна діяльність усього колективу кафедри. Про­фесорсько-викладацький склад кафедри здійснює активні наукові дослідження, за результатами яких підготовлено і видано шість підручників, 21 монографія, 19 на­вчальних посібників з грифом МОН Ук­раїни. Вийшло з друку 58 навчально-мето­дичних посібників, а також матеріали і тек­сти лекцій з нових курсів. За 10 років опубліковано понад дві тис. статей, з яких близько 900 опубліковано в авторитетних спеціалізованих наукових виданнях.

Серед цих видань слід назвати так оригінальні підручники і навчальні посібники як "Педагогіка управління" (Л.Л.Товажнянський, О.Г.Романовський, О.С.Пономарьов З.О.Черваньова), "Проблеми формування особистості лідера" (О.Г.Романовський

B654654-5.М.Бабаєв, О.С.Пономарьов), "Ділова бесіда в системі управлінських технологій" (Л.Л.Товажнянський, О.Г.Романовський О.С.Пономарьов), "Введение в философию управления" (Л.Л.Товажнянський, О.Г.Рома­новський і О.С.Пономарьов). Остання була видана в Румунії англійською і румунською мовами. Значним доробком є і такі роботи як "Основи педагогики вьісшей школи' (Л.Л.Товажнянський, О.Г.Романовський О.С.Пономарьов і З.О.Черваньова) та "Осно­ви управленческих технологий" (Л.Л.Товаж­нянський, О.Г.Романовський, О.С.Понома­рьов і О.А.Ігнатюк). Видано такі підручники г грифом МОН України: "Логіка" (В.Г.Кремень,

C.М.Пазиніч,           П.П.Резніков, О.Г.Романовсь­кий, Л.Л.Товажнянський), "Філософія уп­равління" (В.Г.Кремень, С.М.Пазиніч О.С.Пономарьов; вийшло два видання) "Логіка для інженерів" (В.М.Бабаєв, С.М.Па- зиніч, О.С.Пономарьов), "Філософія досяг­нення успіху" (О.Г.Романовський, В.Є.Ми- хайліченко), "Філософія. Логіка. Етика. Есте­тика" (В.О.Лозовой, С.М.Пазиніч, О.С.Пономарьов) та ін.

 

 

 

Розвиток кафедри — запорука загального успіху 

Поступово сформувався унікальний професорсько-викладацький склад кафе­дри. Тут працюють висококваліфіковані спеціалісти за дев'ятьма науковими на­прямами: педагогіка, психологія, філо­софія, державне управління, техніка, ме­дицина, економіка, біологія, мистецтвоз­навство. Серед них вісім докторів наук і 24 кандидати наук.

654654-6На базі кафедри відкрито підготовку фахівців за трьома новими сучасними спеціальностями. У 2004 році — "Психо­логія" і "Адміністративний менеджмент", а у 2005 — "Педагогіка вищої школи".

Студенти залучені до системи виховної роботи, орієнтованої на всебічний гар­монійний розвиток особистості. Працівни­ки кафедри формують сприятливий для навчально-пізнавальної діяльності "клімат". Головним акцентом виховної ро­боти кафедри обрано духовно-культур­ний, морально-етичний та естетичний розвиток особистості. В рамках цієї робо­ти студенти відвідують поетичні вечори і беруть участь у їх підготовці та організації. Організовано КВК серед студентів ака­демічних груп. Студенти беруть також ак­тивну участь у спортивних заходах універ­ситету.

Для посилення психолого-педагогічної складової професійної підготовки інже­нерів з різних спеціальностей на всіх 24 факультетах університету підготовлено і впроваджено у навчально-виховний про­цес 12 інноваційних авторських спец­курсів, які окреслюють широке коло пи­тань філософії, психології управління, пе­дагогіки.

Розроблено і з 2008 р. впроваджено в навчально-виховний процес спецкурс "Педагогіка вищої школи" для аспірантів університету.

Починаючи з 2000 року, на базі кафедри видається щоквартальний науково-прак­тичний журнал "Теорія і практика уп­равління соціальними системами", який затверджено ВАК України як фахове ви­дання з філософських, педагогічних та психологічних наук. У ньому публікуються результати наукових досліджень і знаних в Україні і світі вчених, і молодих дослідників. Це сприяє успішній роботі над кандидатськими і докторськими ди­сертаціями та їх апробації і наступному за­хисту.

У 2002 р. започатковано також видання збірника наукових праць "Проблеми та перспективи формування національної гу­манітарно-технічної еліти", присвяченого теоретико-методичним аспектам про­блем нової філософії професійної освіти, осягненню феноменів еліти і лідерства, виховання керівників-лідерів. Редколегія збірнику залучає до публікацій робіт провідних фахівців не тільки з України, а й зарубіжжя.

Кафедра проводить активну науково- організаційну роботу. За 10 років прове­дено 22 міжнародних науково-практичних і п'ять міжнародних наукових конференцій з актуальних питань сучасної філософії освіти і формування національної гу­манітарно-технічної еліти. Провідні про­фесори кафедри постійно проводять за­няття методичного семінару для молодих

викладачів і аспірантів на базі методично­го відділу університету. Щорічно два мето­дичних семінари працюють безпосеред­ньо на кафедрі.

Регулярно виконуються цікаві й акту­альні дослідження в рамках держбюджетних і госпрозрахункових тем за профілем та основними науковими напрямами вче­них кафедри, в тому числі за кошти міжна­родних грантів фондів "Відродження" та "Євразія".

Встановлено плідні наукові міжнародні зв'язки з Бєлгородським державним університетом (Росія), Петрошанським університетом та університетом "Альба Юлія" (Румунія), Варненським університе­том (Болгарія), Інститутом слов'янської філології Університету м. Гданська (Поль­ща); Гранадським університетом (Іспанія), Грузинським технічним університетом, Інститутом філософії Академії наук Рес­публіки Таджикистан.

Підписано угоди про творчу співпрацю з Інститутом педагогічної освіти і освіти до­рослих НАПН України, Інститутом проблем виховання НАПН України, виконавчим комітетом Харківської міської ради та іншими науковими установами та ор­ганізаціями, органами державної влади і місцевого самоврядування. В рамках ви­конання цих угод здійснюються спільні дослідження, організуються наукові кон­ференції, видаються монографії.

З 2001 року на кафедрі відкрито аспірантуру з педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 — Теорія і методи­ка професійної освіти.

Для повного охоплення всіх 96 кафедр НТУ "ХПІ" за 99 спеціальностями на 24 фа­культетах залучено до роботи дев'ять соціально-гуманітарних кафедр, які об'єднано в раду.

Щорічно проводиться загальноміський міжвузівський студентський семінар "Філософські проблеми людини та сенс її буття", який є досить популярним у місті і привертає увагу талановитої молоді. Щорічно ж проводиться і міжнародна на­укова конференція студентів і аспірантів "Україна і світ. Формування гуманітарно- технічної еліти", студентський дискусійний клуб "Суспільство і політика", студентське наукове товариство "Правознавець". У ви­ховній роботі зі студентами ефективно ви­користовується етнографічний музей "Слобожанські скарби" ім. Гната Хоткевича.

654654-7Визначальну роль у належній підготовці високоякісного спеціаліста в будь-якій га­лузі інженерної освіти, а особливо при формуванні гуманітарно-технічної еліти, відіграє викладач високого класу — про­фесіонал і особистість. Тому особлива увага приділяється навчанню всіх педа­гогів і аспірантів НТУ "ХПІ" новітнім суча­сним педагогічним технологіям і пере­дусім основам педагогічної майстерності. На кафедрі функціонують семінари з удос­коналення педагогічної майстерності за 14 напрямами.

З 2000 р. щорічно в лютому відбу­вається міжвузівська школа-семінар "Нові технології в освіті", яку організовує і про­водить кафедра. Щорічно понад 450 педа­гогів з усіх вищих навчальних закладів Харкова та багатьох університетів України не тільки з великим задоволенням беруть участь у її роботі, а й обговорюють і фак­тично формують нові напрями у створенні

дійсно інноваційних освітніх технологій, обмінюються досвідом ефективного їх ви­користання.

Крім того, наприкінці минулого навчаль­ного року створено Центр сучасних педа­гогічних технологій, головними завдання­ми якого є розробка нового змісту, ме­тодів і засобів навчально-методичного за­безпечення навчального процесу, їх на­уково-методичне та психолого-педагогічне обґрунтування, посилення прак­тичної спрямованості, розкриття творчого потенціалу студентів та сприяння їх про­фесійному і особистісному розвитку.

Стратегічним напрямом діяльності університету і кафедри зокрема є подаль­ша плідна співпраця з Національною ака­демією педагогічних наук України. Тісна співпраця НТУ "ХПІ" як найстарішого в Ук­раїні вищого технічного навчального за­кладу, що має давні плідні традиції поєднання навчання, науки і виробництва та своєчасно реагує на зміни суспільних вимог до якості та рівня професійної підго­товки й особистісного розвитку своїх ви­пускників, з інститутами НАПН України не тільки активно сприятиме подальшому розвитку педагогіки вищої школи, а й доз­волить здійснити гідний внесок у розробку нової парадигми інженерної освіти ХХІ століття, доби інноваційного типу світово­го розвитку і постіндустріального суспільства.

Лідія ТКАЧЕНКО, 

спеціально для тижневика "Освіта" 

Харків — Київ 

 

 

* ПРАВОЗНАВСТВО * 

Щиро вітаємо! Юрія Сергійовича Шемшученка — директора Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, почесного ректора Київського університету права НАН України, академіка НАН України та Національної академії правових наук України, іноземного члена Російської академії наук, Заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Дер­жавної премії України в галузі науки і техніки, доктора юридичних наук, професора із 75-літнім ювілеєм!

654654-8

Вельмишановний Юрію Сергійовичу!

На широких теренах України та поза її межа­ми Вас добре знають як, визначного право­знавця, що зробив великий внесок у розвиток української правової школи; організатора ук­раїнської юридичної науки і освіти з притаман­ним саме Вам відчуттям прогресивних ідей, спрямованих на розбудову української дер­жавності та правової системи України; актив­ного учасника Конституційного процесу, зок­рема, як одного з розробників Конституції Ук­раїни 1996 р.; ініціатора та організатора підго­товки і видання 6-томної "Юридичної енцикло­педії", 10-томної "Антології української юри­дичної думки", координатора фундаменталь­них правових досліджень; одного із заснов­ників Національної академії правових наук Ук­раїни, члена її Президії; громадсько-політич­ного діяча, який ініціював і організував ство­рення професійної громадської правничої ор­ганізації — Спілки юристів України (зараз Со­юз юристів України), стали першим її головою.

Активною є й Ваша міжнародно-правова діяльність. Ви — експерт Ради Європи, член Міжнародного арбітражного суду, Міжнарод­ної ради з права навколишнього середовища, Комісії з екологічного права Міжнародного союзу захисту природи, очолюєте Міжнарод­ний центр космічного права НАН України, є членом інших авторитетних наукових інсти­туцій та організацій.

Численні Ваші заслуги відзначені орденом князя Ярослава Мудрого (V -III ступенів), поче­сними грамотами Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, а також відзнакою нашого університету — Золотою медаллю М.П. Драгоманова. З грудня 2008 р. Вчена Ра­да НПУ ім. М.П. Драгоманова присвоїла Вам звання Почесного доктора Національного пе­дагогічного університету імені М.П. Драгома­нова. Вами докладено багато зусиль для нала­годження плідного ділового наукового співробітництва між Інститутом держави і пра­ва імені В.М. Корецького НАН України і НПУ імені М.П. Драгоманова, в результаті чого бу­ло укладено угоду про співпрацю, яка продов­жує діяти і давати конкретні результати.

Завдяки своїй волі, цілеспрямованості, гли­боким знанням, багатому практичному досвіду, Ви змогли реалізувати свої благо­родні задуми у житті, науково-дослідній та

юридико-правовій діяльності. Про це свідчать Ваші наукові інтереси з правознавства, політології, історії, образотворчого мис­тецтва, літератури.

Від щирого серця зичимо Вам, вельмиша­новний Юрію Сергійовичу, міцного здоров'я, щасливого довголіття, сімейного благополуч­чя, творчих успіхів, нових високих злетів та широких горизонтів. Нехай завжди зігрівають Вас люблячі серця близьких та рідних, а вірні друзі розділять і радощі, і труднощі, допома­гають у роботі творчі щирі колеги та одно­думці. Бажаємо прихильності долі до Вас і Ва­шої родини, сімейної злагоди і достатку. Не­хай таланить Вам у непростій, але відповідальній діяльності в ім'я зміцнення та розбудови Української держави.

В.П. Андрущенко, 

ректор, академік, Від імені колективу НПУ імені М.П. Драгоманова, 

 

Освітнє право України:шлях та перспективи розвитку

Стаття підготовлена на пошанування з 75-літнім ювілеєм визначного українського правознавця, організатора ук­раїнської юридичної науки і освіти, доктора юридичних наук, професора, академіка НАН України і Національної академії правових наук України, почесного члена Російської академії наук, Заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата державної премії України в галузі науки і техніки, директора

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, почесного доктора Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Юрія Сергійовича Шемшученка.

654654-9Богдан АНДРУСИШИН,

доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

 

Проблема засвоєння і реалізації те­оретичних положень чинного законо­давства щодо правового регулюван­ня освіти в Україні, формування нави­чок застосування на практиці отрима­них знань з метою вирішення конкрет­них завдань, що стоять перед право­знавцями є одним з головних за­вдань, що стоять перед юридичними вищими навчальними закладами, які готують фахівців-юристів відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Було б несправедливо говорити, що протягом останніх років про­блемі правового регулювання освіти не приділялося належної уваги. Проте, жодна з реформ не мала успіху, тому, що їх сутність по­лягала в тому, щоб модернізувати стару систему підготовки чи пе­репідготовки кадрів, або вмонтува­ти у існуючу систему окремі еле­менти запозичені у зарубіжних країнах. Обидва підходи були при­речені на провал, через те, що у першому випадку колишня система не вписувалася у нові соціально- економічні умови і управляти за та­ких обставин ставало неможливо, а у другому — з тієї причини, що за­рубіжні норми були розраховані на функціонування в діяльності яка не була адекватною українській.

Право загалом і "освітнє право" зокрема можна розглядати у двох наукових іпостасях — філо­софській, яка розуміє право через ідею виключно права, тобто, таким, яким право має бути згідно понят­тя, та правовій, згідно якої право осмислюється, таким, яким воно є .

Аналіз філософської літератури останніх років свідчить, що роз­робці методологічних проблем на­уки і освіти приділяється значна увага у працях В.П. Андрущенка, В.Г. Кременя, І.А. Зязюна, М.І. Ми- хальченка, С.М., В.М.Литвина, С.М. Ніколаєнка та ін.

"Формування правого поля освіти — одне з найбільш актуаль­них завдань функціонування, роз­витку та реформування цієї галузі в трансформаційний період, — наго­лошує В.П. Андрущенко. — Добрі закони спонукають до легітимної практики. Відсутність останніх або їх недостатність — відверто підштовхують людей до неправових, а нерідко злочинних дій та вчинків. Шкідливість останнього очевидна. Особливо в осітянській сфері, де предметом впливу, вірної чи хибної норми виховання є діти, молодь, студенти. Будь-яка, навіть найменша похибка, може оберну­тись великим соціальним злом. Ад­же, по-перше, вона "закладується" в світогляд; по-друге, торкається

значного масиву людності; по- третє, має незворотній характер". Методологічним засадам форму­вання освітнього поля, методології законотворчості в галузі освіти і державотворення, вченню про принципи побудови, форми і спо­соби наукового пізнання зако­номірностей розвитку освітньої га­лузі і її взаємодії з державотворчи­ми процесами присвятив свої дослідження С.М. Ніколаєнко.

Мова йде про розробки в рамках теорії освітнього права і управління системою освіти. "Методологічні засади освітнього законодавства, — наголошує С.М. Ніколаєнко, — включають поняття про структуру, логічну огранізацію, методи і засо­би діяльності щодо реалізації за­конів про освітню і наукову діяльність. В узагальненому вигляді структура цих законів має такі скла­дові: загальні положення (правове регулювання відносин, державна політика і гарантії громадян); сис­тема освіти і науки (структура сис­теми, державні стандарти, порядок створення, реорганізація, уп­равління закладами); управління системою освіти і науки (компе­тенція суб'єктів управління, кон­троль за якістю); фінансово-еко­номічна діяльність; соціальний за­хист вчених, педагогів, їх вихо­ванців; міжнародна і зовнішньо­політична діяльність; заключні по­ложення".

Із наростанням демократичних тенденцій у суспільстві наприкінці

80-х рр. ХХ ст., а особливо із здо­буттям Україною незалежності, "правознавці відмовилися від об­межень, які випливали з поперед­нього жорсткого дотримання партійного і класового підходу, збагатили свій методологічний інструментарій досягненнями світової науки, переосмислили на­явні штампи та стереотипні оцінки в історико-юридичних розвідках", було "систематизовано сучасні теоретико-методологічні та концеп­туальні підходи до аналізу правових систем сучасності, визначено за­гальні тенденції їх розвитку з ураху­ванням національних особливос­тей", — наголошує академік НАН України Ю.С.Шемшученко.

В даному контексті в Інституті держава і права ім. В.М.Корецького було опубліковано низку колектив­них та індивідуальних монографій Н.М. Оніщенко "Правова система: проблеми теорії" (2002), "Сприй­няття права в умовах демократич­ного розвитку: проблеми, реалії, перспективи" (2008), В.С. Жу- равський, О.В. Зайчук, О.Л. Копи- ленко, Н.М. Оніщенко "Правові сис­теми сучасності. Глобалізація. Де­мократизм. Розвиток" (2003), В.Ф. Сіренко "Интересьі и власть" (2006), Н.М. Пархоменко "Джерела права : проблеми теорії та методо­логії" (2008) , "Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко" (2006) та ін.

Методологічним проблемам юридичної науки останніми роками приділяється велика увага і в країнах СНД, зокрема у Російській Федерації. Серед фундаменталь­них праць передусім заслуговують на увагу праці С.С. Алексєєва, Д.А. Керимова, В.М. Сирих, М.М. Марченка, В.С. Нерсесянца, В.Л. Кула- кова , А.В. Малька, Р.А. Ромашова, І.В. Табаріна та ін..

"Водночас суспільна практика поставила перед правознавцями нові завдання, — підкреслює ака­демік Ю.С. Шемшученко. — Вони пов'язані з розширенням сфери правого регулювання суспільних відносин, виділенням нових галу­зей права і правових інститутів у системі національно права. Дослідження цих галузей і інсти­тутів вимагає і нових ор­ганізаційних форм їх проведення".

Фундаментальні питання право­вого регулювання освіти останніх десятиліть вирішувалися на основі надбань юридичної науки і в першу чергу теорії права, яка сама зазна­ла значного розвитку і збагатилася новими підходами до розуміння і пояснення складних суспільних відносин.

У даному контексті необхідно виділити перш за все праці у галу­зевій юриспруденції, в тому числі монографії, підручники, навчальні посібники, в яких теоретики права намагаються окреслити концепцію системи права. Представник кон­ституційно-правової науки В.Л. Фе- доренко, твердить, що в перші після руйнування колишнього СРСР та ут­

ворення нових пострадянських рес­публік роки свою актуальність зберігали переважно радянські по­зитивістські теоретико-методо- логічні уявлення про систему права, її складові елементи, а також шляхи і способи їх пізнання, тоді як нині в російській і українській теорії права можна виділити декілька основних підходів щодо виявлення сутності та змісту системи права. До першої групи теоретиків права В.Л. Федоренко відносить вчених з постра­дянських республік, які відтворюють традиційну догму радянської дер­жавно-правової науки про систему права як сукупність галузей, інсти­тутів і до якої вони іноді відносять такі елементи, як "підгалузь права", "субінститут", внаслідок чого систе­ма права набуває вигляду норм пра­ва (М.І. Бахтін, О.В.Міцкевич, Н.М. Пархоменко, Д.Є.Петров, С.В. Полєніна, В.М. Сирих, М.М. Расанов, Р.А. Ромашов та ін.). Представ­ник означеного напряму Н.М. Пархо­менко, визначає систему права як сукупність впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову і об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права. До другої групи теоретиків права В.Л. Федоренко відносить вчених-право- знавців, які модернізують радянське вчення в систему права й відступа­ють від класичного поділу системи права на галузі, підгалузі, інститути і норми права (А.Б. Венгеров, В.І. Гойман, В.Л. Кулаков, В.М. Левчен­ко, М.Г. Матузов, О.В. Малько, О.В. Мелєхін, Т.М. Редько, В.М. Сирих, О.Ф. Скакун та ін.). Названі науковці визнають існування поділу права на приватне і публічне, природне і по­зитивне, матеріальне і процесуаль­не тощо. Третя група правознавців (С.С, Алєксєєв, В.М. Селіванов, Л.О, Морозова, О.І. Ющик та ін.), не задо­вольняються переліком чотирьох- чи п'ятиланкової системи права, бачать у системі права не лише номенкла­туру складових елементів, а пере­дусім порядок правових зв'язків між цими елементами, обумовлений особливостями суспільних зв'язків, які регулюються правом. Л.О. Моро­зова включає до системи права такі

елементи: норми права, субінститути права, галузеві інститути, підгалузі права, крупні структурні утво­рення (спільноти), які об'єднують групи галузей — матеріальне та про­цесуальне право, приватне та публічне право тощо. Четверта група дослідників проблем теорії права (А.В. Кузьменко, А.А. Кононов, В.П. Мозолін, В.Ф. Попандопуло та ін.) пропонують альтернативний трьом попереднім традиційним кон­цепціям погляди на зміст і внутрішню побудову системи права. В.П. Мо­золін сформулював концепцію трьохрівневої системи права у Російській Федерації, відмовившись від категорії "галузь права" через її "девальвацію": 1) конституційне пра­во; 2) шість основних гілок права (цивільне, трудове, адміністративне, податкове, кримінальне, процесу­альне), які регулюють суспільні відносини у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства та дер­жави (промисловість, сільське гос­подарство, будівництво тощо); 3) комплексні правові утворення (підприємницьке, земельне, житло­ве, банківське право та ін.), які діють у певних сферах життєдіяльності суспільства. Окремі науковці у такій побудові системи права вбачають врахування не лише існуючого кола суспільних відносин, але й чинного законодавства, що створюється не тільки з огляду на діючу систему пра­ва, а, перш за все, виходячи з прак­тичних життєвих потреб врегулю­вання певних суспільних відносин. Суспільні відносини в свою чергу, (А.А. Кузьменко) в багатьох випадках формуються безпосередньо законо­давством із врахуванням цілей і за­вдань державного та суспільного розвитку. Запропоновані підходи ук­раїнських і російських теоретиків

права широко застосовується і у га­лузевій юридичній науці.

В той же час треба звернути ува­гу на дуже повільний розвиток у юридичній науці проблем "освітньо­го права", особливо на загальноте­оретичному рівні. Освітнім правом займається дуже вузьке коло осіб, тому нарощування наукових знань у галузі, їх систематизація значно відстає від потреб суспільства у сфері освіти.

Сучасна українська теорія права визначає галуз права як відносно автономну в системі права су­купність правових норм та інсти­тутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини. Галузі права, зазначає академік Ю.С. Шемшученко, є основними елементами струк­тури права. Як частина цілого га­лузь права взаємодіє з іншими га­лузями і з системою права в цілому. Головними критеріями поділу права на галузі є предмет і метод право­вого регулювання. За ними, підкреслює академік, в системі вітчизняного права виділяють такі галузі права: а) профільні (фунда­ментальні); б) інші основні; в) ком­плексні. Профільними є державне (конституційне), адміністративне, цивільне та кримінальне право, а також відповідальні галузі процесу­ального права. Названі галузі ста­новлять ядро системи права, є пер­винними, мають чітку архітектоніку та установлені ієрархічні зв'язки. До інших головних галузей права нале­жить трудове, сімейне, земельне, гірниче, водне, лісове, атмосферноохоронне права, право соціаль­ного захисту тощо. Одні з них виз­начаються вже цілком сформовани­ми, інші — такими, що перебувають у процесі формування (наприклад, право соціального захисту).

Комплексні галузі права регулю­ють суспільні відносини, що стосу­ються цілих сфер державного і гро­мадського життя. Такими галузями визнаються господарське, аграр­не, екологічне, економічне, морсь­ке право та деякі інші. Окремі авто­ри називають їх ще комплексними правовими утвореннями. Особливе місце посідає міжнародне право.

Крім зазначених галузевих кваліфікацій право поділяється на публічне і приватне. Нормативно- правова база, яка встановлює пра­вила поведінки суб'єктів у різних сферах суспільних відносин, є ос­новою діяльності держави в будь- якій країні.

Державне реформування у трансформаційний період всієї су­купності суспільних відносин в ціло­му і в галузі освіти зокрема, вима­гає переосмислення та глибокого аналізу багатьох концептуальних засад проблеми правового регулю­вання освіти, в тому числі і юридич­ного позитивізму, який був доміну­ючою категорією праворозуміння, а догма позитивного права паную­чою у вітчизняній юридичній науці.

За радянських часів проблему правового регулювання освіти досліджували в основному в рамках адміністративного права. Причому більшість вчених акцентувало увагу на певних особливостях регулюван­ня освіти як загальнодержавної справи. Водночас "освітнє право" — це суспільно-державна сфера відносин. В умовах існування СРСР Україна свого правового освітнього поля не мала, підкреслює В.П. Андрущенко: "Вірніше, воно начебто й було, але не зовсім власне. Не зовсім своє, а, отже, не зовсім легітимне. Закони, норми, правила, які регулювали життєдіяльність освітньої галузі, відтворювали й по­вторювали загальновизначену ідео­логію законів колишнього СРСР". Крім того, що названі закони вико­нували свою регулятивну функцію досить ефективно, всі вони слугува­ли домінуючій в ті часи ідеологічній доктрині, відтворювали тоталітарну практику соціального (партійного) контролю над людиною, забезпечували формування одномірної осо­бистості в "закритому" освітянсько­му просторі. Вадою тогочасних за­конів була також їх антинаціональна спрямованість.

Прийняття ряду законодавчих актів які дозволили організацію і функціонування державних освітніх закладів, а також дозвіл тим, хто навчається, отримувати освіту не лише за рахунок державного бюд­жету, але й за кошти физичних і юридичних осіб у перші роки пост­радянського періоду, призвели до відгалуження законодавства про освіту від адміністративного права і до його бурхливогоо розвитку. Се­ред українських науковців останнім часом посилилася увага до вивчен­ня проблем освітнього права. По­бачили світ праці В.П. Андрущенка, В.О. Зайчука, С.М. Ніколаєнка, В.С. Журавського, Фінікова Т.В., Є.В. Краснякова, та ін.

Чималий внесок у розробку цієї теми внесли такі російські дослідники, як Дорохова Г.О., Шка- тулла В.І., Шуделов В.Є., Сирих В.М., Т.В. Грачова, І.А. Рожков, Є.А. Желєзов, Н.І. Пігасов, Т.Н. Трошкіна та ін.

Говорячи про "освітнє право" треба звернути увагу на багато складних питань і розмаїтість відносин в галузі освіти, які регулю­ються не лише правовими, але й іншими соціальними нормами, а також включають у себе велику кількість методичних вимог.

Слід зауважити, що у галузі освіти виникають різноманітні відносини: щодо управління освітніми закладами, які врегульо­вуються нормами адміністративно­го права, податкові відносини — нормами фінансового права, май­нові відносини — нормами цивільного права, трудові відноси­ни, які виникають між професорсь­ко-викладацьким складом, іншими співробітниками з одного боку, і освітнім закладом з іншого — нор­мами трудового права, питання працюючих пенсіонерів — правом соціального забезпечення тощо. Але найголовнішими є ті відносини, які виникають в процесі освіти між

викладачами і студентами. Зазна­чені відносини також регулюються певними соціальними нормами і принципами. Природа цих відносин пов'язана з фактором передачі інформації та іншими факторами. Весь процес викладання в Україні відбувається в рамках консти­туційних свобод, наукової та інших видів творчості. Право на освіту га­рантовано ст. 53 Конституції Ук­раїни, тобто в системі предмета ре­гулювання "освітнього права" особливе значення мають норми конституційного права, пов'язані з реалізацією учнями і студентами свого конституційного права на освіту.

В сучасній юридичній літературі право на освіту поряд з правом на навчання рідною мовою, свободою наукової, технічної та художньої творчості відноситься до культур­них прав та свобод, які передбача­ють можливість збереження та роз­витку національної самобутності людини, доступу до досягнень сво­го народу, всього людства, їх за­своєння та використання, участь у подальшому їх розвитку, мож­ливість участі у науковому житті то­що.

В літературі зустрічається думка про те, що право на освіту відно­ситься до соціальних прав. Звичай­но, соціальний зміст присутній у будь-якому праві людини, так само, як і економічна складова є у змісті різних прав людини, а не лише у праві на освіту. Найповніше соціальні фактори права на освіту проявляються через його тракту­вання як основи культурних прав людини та громадянина. Права лю­дини умовно можна кваліфікувати з точки зору сфери їх реалізації. У да­ному контексті у соціальній сфері

реалізується право на працю, соціальне забезпечення, житло, відпочинок, охорону материнства і дитинства, належний життєвий рівень тощо. Право на освіту посідає центральне місце серед культурних прав, без нього значимість інших прав падає, або взагалі втра­чається. Іноді в юридичній літературі можна зустріти класифікації у яких виділяються соціально-економічні права, соціокультурні права і свобо­ди та ін.

Конституційне право на освіту в незалежній Україні в суб'єктивному розумінні є реально існуючою, га­рантованою державою і міжнарод­ним співтовариством фактичною можливістю особистості ово­лодівати і користуватися знаннями, вміннями і навичками з метою підвищення свого культурного рівня й особистих інтересів у інте­ресах всього суспільства і досліджується перш за все як скла­дова прав і свобод громадян з пріоритетом інтересів людини і громадянина, а також як елемент функціонування громадянського суспільства і соціально орієнтова­ної ринкової економіки.

Право громадян на освіту, деякі дослідники (О.Л. Богініч) відносять до природних прав, яке з погляду громадянського суспільства може бути реалізоване в межах самого громадянського суспільства за ра­хунок коштів батьків. Але, оскільки питання соціалізації особистості є дуже важливим для всього суспільства і в умовах нерівності економічних можливостей родин важко гарантувати рівне право на освіту для всіх, тому його вирішен­ня правомірно покладається на державу як уособлення загальних інтересів усіх членів суспільства.

Однак, як зазначає дослідниця конституційного права громадяни­на на освіту в Україні К.М. Романенко, належного аналізу питань взаємозв'язку конституційно-пра­вового забезпечення розвитку пра­ва на освіту в Україні з соціальними умовами, детермінантами та по­требами українського суспільства поки що не здійснено.

Як бачимо, вищеназвані суспільні відносини є складовою частиною громадянського суспільства і не всі можуть піддаватися правовому ре­гулюванню. У даному випадку у дію вступають різноманітні методичні рекомендації, соціальні (і не лише правові) норми, прийоми і методики викладання і спілкування з студен­тами, виробленні педагогічною практикою. Скажемо більше, вся змістова частина освіти або знахо­диться взагалі за межами правового регулювання, чи регулюється тра­диційними галузевими нормами права (цивільного, трудового, адміністративного, податкового) та іншими галузями права.

Законодавство України про освіту базується на Конституції і складається із законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про за­гальну середню освіту", "Про про­фесійно-технічну освіту", "Про на­укову і науково-технічну діяльність", "Про дошкільну освіту", "Про по­зашкільну освіту" та багатьох інших нормативно-правових актів, прий­нятих у відповідності з ним, що створили правову й фінансову заса­ди реалізації конституційного права громадян на освіту, значна частина яких відображена у збірниках нор­мативно-правових актів: "Освіта в Україні: нормативна база"; "Вища освіта: нормативно-правові акти про організацію освіти у вищ. навч. закл. ІІІ- IV рівнів акредитації"; "Пра­ва та обов'язки студентів вищих на­вчальних закладів III- IV рівнів акре­дитації: Збірник основних норма­тивних актів (станом на 2 квітня 2008 року)"; "Нормативо-правові документи з питань вищої освіти"; "Про виконання законодавства що­до розвитку загальної середьої освіти в Украіні"; "Освіта України.

Нормативно-правові документи"; "Законодавчі акти Уряду Укпаїни щодо вдосконалення національної системи вищої освіти України (від 27 серпня 2010 р.)" та ін.

З вищевикладеного можна сформувати одне і головне для на­шого розгляду питання: чи можемо ми сьогодні говорити про "освітнє право як про комплексну галузь права". Про те, що "освітнє право" в Україні потребує свого розвитку і оформлення останнім часом гово­рилося на засіданнях колегії Міністерства освіти і науки України.

Серед науковців немає єдиного визначення поняття "освітнє право". Зокрема, В.П. Андрущенко взагалі не вживає цю назву, користуючись термінами: "правове поле освіти", "низка нормативних документів", "освітнє законодавство", "освітні за­кони", "освітянська галузь", "норма­тивно-правове поле освіти", "кате­горія сучасного нормативно-право­го поля", "нове освітянське законо­давство", "сучасне освітянське за­конодавство", "ідеологія освітянсь­кого закону" на ін.

С.М. Ніколаєнко дає визначення "освітнього права", розуміючи його як "сукупність правил поведінки, встановлених відповідно до національно-історичних традицій державою або від імені держави для врегулювання відносин у галузі освіти. Воно виявляється як об'єктивне явище, незалежне від нашої свідомості, як сукупність нормативних правових актів, що регулюють відносини у галузі освіти, тобто освітнє законодавст­во. На суб'єктивному рівні — це правосвідомість, або уявлення лю­дей про освітнє законодавство, уявлення про справедливість суспільних відносин у сфері освіти і науки, суб'єктивне право людини на освіту як природне і не відчуже­не". Поряд з тим екс-міністр освіти використовує іншу термінологію, яка іноді протирічить одна одній, а саме: "освітянська законо­творчість", "освітянське законодав­ство", "освітянська наукова галузь", "регулювання відносин у сфері освіти і науки", "нормативно-пра­вове поле освіти і науки", "законо­давство України в галузі освіти", "комплексна законодавча база у сфері освіти", "законодавство в сфері освіти", "освітянські закони", "нормативно-правова база Ук­раїнської освіти", "законодавче ре­гулювання в галузі освіти", "ком­плексна законодавча база в галузі освіти" та ін. С.М. Ніколаєнко підкреслює: "На підставі цих взаємозв'язків поняття "освітньо- наукова законодавча політика" роз­глядається як сукупність основних напрямків і способів діяльності державних інститутів, спрямованих на правове забезпечення розвитку цієї сфери".

Про необхідність започаткування введення обов'язкової навчальної дисципліни "Освітянське право" або "Право регулювання освітянсь­кої діяльності" у вищих навчальних закладах, які готують майбутніх пе­дагогічних працівників, говорить Є.В.Красняков. Автор пише про "нормативно-правову базу освіти", "законодавчу базу сфери освіти", "українсько-освітянську галузь за­конодавства", "освітянське законо­давство", "законодавство про освіту", і, насамкінець, "єдину сис­тему освітянського законодавст­ва", яка має всі ознаки щодо виз­нання її окремою галуззю "освітянського права", але, на жаль, не називає ці ознаки. В той же час автор статті солідаризується з російською дослідницею освітянської галузі Г.О.Дороховою і наводить її визначення "освітянсь­кого права", що формується і по­стає як самостійна галузь права, яка наголошує, що "специфіка суспільних відносин у сфері народ­ної освіти з усіма їх взаєминами і залежностями відбувається в регу­люючих відносинах законодавчих актів і їх складових норм права. Правові норми, фіксуючи цілісність загальних відносин у цій галузі, у свою чергу, утворюють власну сис­тему з характерною для неї ієрархією рівнів, зв'язків, структур".

Системоутворюючі ознаки освітнього права як нової галузі російського права розглядає, зок­рема В.М.Сирих. Основну увагу ав­тор концентрує на характеристиці освітніх відносин, які складають ос­нову предмета правового регулю­вання освітнього права, розглядає комплексні інститути даної галузі права, викладає концептуальні ос­нови структури і змісту Кодексу РФ про освіту. Освітнє право він трак­тує як нову галузь права, наводячи для цього ряд аргументів, серед яких твердження про існування са­мостійного виду правовідносин — освітні правовідносини, які за своїм змістом і складом відрізняються від цивільних, адміністративних та інших правовідносин; освітні відно­сини наводяться як об'єднуючі первні навколо яких надбудовують­ся інститути освітнього права; на­водяться системоутворюючі еле­менти освітнього права — предмет, метод, принципи; розглядає теоре­тичні і практичні проблеми систе­матизації законодавства у сфері освіти.

Водночас, К.М. Романенко не поділяє думку про "освітнє право" як самостійну галузь права і цілком ар­гументовано у своїй кандидатській дисертації обґунтовує сформованість на сьогодні "освітнього пра­ва" як галузі законодавства, проте не як галузі права, що повинно знайти, на її думку, відображення у форму­ванні Зібрання законів про освіту.

Отже, з точки зору теорії права говорити про існування "освітнього права" як про традиційну галузь права не можна.

Водночас, підкреслимо, що в майбутньому, можливо, така галузь права і з'явиться. На сучасному рівні розвитку права можна говори­ти про існування освітнього законо­давства, тобто систему правових актів, які закріплюють норми різних галузей права і регулюють суспільні відносини у сфері освітньої діяль­ності. Розглядаючи "освітнє право" як галузь законодавства — "норма­тивний масив", можна вважати що поняття "комплексна галузь права" і "галузь законодавства", якщо не рівнозначні, то близькі.

( Продовження в наступних номерах. )

 

 

* УНІВЕРСИТЕТСЬКА НАУКА: ПРОБЛЕМИ І РЕАЛІЇ * 

 

 

Індекс Хірша і авторитет вченого

А.В. ШОСТАК,

Заслужений викладач НАУУ, відмінник освіти України, доцент

Для української вищої шко­ли проблема організації на­укової роботи є особливо ак­туальною, тому що науково- педагогічні працівники (НПП) у багатьох випадках став­ляться до цього аспекту своїх службових обов'язків вельми формально: по суті справи про необхідність демонст­рації своїх наукових резуль­татів (як правило, у вигляді публікацій у збірниках заоч­них конференцій чи у платних журналах, котрі не рецензу­ють подані статті) викладач ВНЗ згадує лише перед про­ходженням конкурсу на заміщення посади або при подачі документів на отри­мання вченого звання доцен­та (професора). Такий відрив НПП від науки призводить до відсутності знайомства (внаслідок відсутності не­обхідності у ньому) із суча­сними результатами, отри­маними у відповідній галузі науки в Україні і за рубежем та до відсутності, — як наслідок, — нових за змістом підручників, навчальних посібників (опубліковані на­вчальні матеріали часто явля­ють собою перекази чи пере­клади старих підручників), що тягне за собою низьку якість професійної підготовки випу­скників і їх невідповідність ви­могам роботодавців. Отож, стимулювання НПП до участі у науковій діяльності має ве­лике значення для забезпе­чення якості української ви­щої освіти. Одним з методів такого стимулювання у Національному університеті біоресурсів і природокорис­тування України (НУБіПУ) є використання кількісних по­казників для оцінки результа­тивності наукової роботи з урахуванням цих показників у індивідуальному рейтингу та, відповідно, розрахунку розміру заробітної платні, а також просуванню по кар'єрних сходинках.

Специфіка наукової робо­ти, її креативна природа, не дозволяють розробити мето­дику з абсолютно об'єктив­ними показниками продук­тивності наукової діяльності (ППНД), на що багаторазово вказували запеклі противни­ки такої методики. Проте не менш очевидно, що уп­равління будь-яким видом діяльності потребує наяв­ності формальних, кількісних показників. Тому, при всій безсумнівній суперечливості існуючих ППНД, від їх викори­стання, на наш погляд, не варто відмовлятися, а навпа­ки, необхідно повсюдно впроваджувати їх у практику стимулювання і управління НПП. Адже пріоритетним за­вданням української науки є подолання ізоляціоністських тенденцій і активне включен­ня у світовий науковий про­цес — у тому числі і шляхом публікацій результатів своїх досліджень у провідних міжнародних журналах. Адже наука як різновид людської діяльності, що має на меті от­римання нового знання, є глобальною за своєю суттю.

Це твердження особливо ак­туальне у світі розвинених інформаційних технологій. Обмін інформацією життєво необхідний для прогресу на­уки. Аксіомою є те, що в ос­нові будь-якої наукової робо­ти лежить попереднє опра­цювання інформаційних дже­рел, а як її результат також продукується інформація. До того ж, відкритість та до­ступність наукових досягнень є своєрідним гарантом їхньої якості і забезпечує наявність здорової конкуренції та зовнішньої критики. Історія науки знає чимало випадків, коли брак поінформованості був причиною перевідкриття уже відомих законів. Загалноприйнято, що основною одиницею потоку наукової

інформації є наукова стаття, у якій відображаються най­новіші досягнення у галузі на­уки. У цьому головна відмінність таких статей від інших типів наукових публікацій узагальнюючого характеру (монографій, підручників, авторефератів тощо). Саме тому важливе місце при аналізі загального стану науки відводять статис­тиці наукових статей і періодичних видань. Водно­час очевидно, для оцінки ефективності наукової робо­ти простого підрахунку числа опублікованих праць явно не­достатньо. У сукупності з ним використовуються інші по­казники (рівень цитованості, імпакт-фактор, індекс Хірша тощо).

Виникає питання, чому впровадження інформаційно- комунікаційного забезпечен­ня, зокрема, наукометрії і її складової бібліометрії, вирос­ли наразі в університеті до першочергових, нагальних за­вдань, вирішення яких не тер­пить будь-якого зволікання? Відповідь проста: за НУБіПУ офіційно затверджено статус самоврядного (автономного) дослідницького університету (Постанова КабМінУ №76 від 03.02.2010 р.). Наш універси­тет сьогодні — це сучасний, реально діючий технопарк, 654654-10куди ввійшли 22 юридичних особи. Зараз повним ходом йде підготовка до створення на базі НУБіПУ Наукового пар­ку — договірного об'єднання суб'єктів господарювання, що створюється за принципом поєднання можливостей освіти, науки, виробництва і бізнесу шляхом координації виконання інноваційних про­ектів наукового парку його учасниками/партнерами. Створення Наукового парку є загальнонаціональним проек­том, унікальність якого поля­гає в тому, що він ре­алізується без будь-яких пільг і за умов відповідної держав­ної політичної підтримки має здійснити прорив у інно­ваційному середовищі Ук­раїни на рівні кращих закор­донних аналогів. Ми увійшли у число 14 найкращих універси­тетів України, вже маючи виз­нання провідних університетів світу, отримавши широкі пра­ва і повноваження і взявши при цьому на себе надзвичай­но складні обов'язки і якісно нові критерії діяльності, за якими надається, — а у по­дальшому підтверджується,

—   статус дослідницького (згідно з Постановою КабМінУ №163 від 17.02.2010 р. "Про затвердження положення про дослідницький університет"). А це 28 критеріїв діяльності міжнародного рівня. Підтвер­дження статусу дослідницько­го університету здійснюється КабМіном України кожні п'ять років за поданням МОН на підставі висновків комісії.

Звичайно, що рейтингова система, запроваджена у НУБіПУ з 1987 року негайно зреагувала на зміну статусу,

— власне, саме завдяки цій системі університет і зміг піднятися на такий рівень визнання, — і критерії діяль­ності університету, за якими надається та підтверд­жується статус дослідницько­го, були включені у "Поло­ження про планування та облік навантаження НПП".

Дана стаття присвячена од­ному з 28-и критеріїв, а саме

— тринадцятому, де сказано: університет повинен опубліку­вати у середньому протягом року не менш як 150 статей у фахових виданнях, що вхо­дять до міжнародних науко- метричних баз даних (Web of Science, Scopus) за останні 5 років. Відповідно до структури НУБіПУ це становить 10-15 публікацій на кожен з 13-и На­вчально-наукових інститутів. Зважаючи на те, що окремі інститути не мають на сьо­годні жодної такої публікації завдання видається досить складним.І тут мова не йде про наукову неспроможність чи недостатній рівень науко­вих досліджень наших провідних вчених — це про­блема багатогранна і її

вирішення потребує ком­плексних зусиль у т.ч. і на дер­жавному рівні. У першу чергу це стосується формування баз даних (БД) наукових публікацій, на які зорієнтована більшість науковців. Адже кількість наукової інформації у світі росте погодинно, пе­ресічний науковець/НПП по­винен щоденно перечитувати сотні сторінок, щоб залиша­тись обізнаним у певній про­блемі. І тому питання пошуку і вибору якісного, актуального матеріалу вирішується мето­дами бібліометрії та вебометрії за допомогою різних видів рейтингів. Нині існують

десятки відомих БД наукових публікацій, але науковці нама­гаються публікуватися саме в іноземних видавництвах, ма­ючи понад 900(!) найменувань українських наукових жур­налів і збірників. Прикро, але лише незначна частина опублікованих там матеріалів доходить до зарубіжного чи­тача і зовсім мало цитується закордонними колегами. А це вже залежить від інфор­маційної підтримки вітчизня­ної науки і освіти. Наскільки ж важлива така підтримка?

654654-11В Україні на різних етапах її розвитку існувала достатньо розвинута інформаційна інфраструктура і достатньо висока інформаційна культу­ра. Найбільш чітко це прояви­лось на початку 90-х років минулого століття, коли інформаційне обслуговуван­ня наукових досліджень здійснювалось органами Державної системи науково- технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі га­лузі народного господарства та мала свої осередки у всіх регіонах та республіках країни. Безумовно, це відповідало тій економічній моделі, яка була притаманна країні на той період. Для пе­реходу до нової моделі інформаційного забезпечен­ня необхідно відповісти на наступні питання:

Перше. Чи потрібна Україні власна національна система

науково-технічної інформації і яка роль держави в її уп­равлінні?

Друге. Чи потрібні Україні власні генератори інфор­маційних ресурсів і якщо "так", то які інформаційні ре­сурси повинні підтримувати інноваційну економіку?

Третє. Чи потрібна Україні власна наукометрична систе­ма, а може достатньо вико­ристовувати зарубіжні, у пер­шу чергу Science Citation Index (SCI) фірми Thomson Scientific і Scopus фірми Elsevier, для прогнозування української науки і оцінки продуктивності українських

вчених?

Безумовно, на перше пи­тання відповідь буде стверд­ною. Але це вже буде не мо­дифікована модель бувшої республіканської ДСНТІ та УкрНДІНТІ, а нова модель, ос­нована на принципах коор­динації при створенні, зберіганні і розповсюд­женні інформаційних ре­сурсів між інформаційними центрами, бібліотечною ме­режею, системами правової інформації, ресурсами інтернету та іншими структурами. Державне регулювання цієї системи повинне базуватися на прийнятті законів, що за­безпечують вільну ко­мунікацію інформаційних ре­сурсів і умови їх виробництва. У зв'язку з цим слід відзначи­ти, що вже прийняті Закони да­леко не у повній мірі сприяють розвитку цих процесів. Не­обхідною умовою функціону­вання нової інформаційної мо­делі є наявність сучасних навігаційних систем, що за­безпечують пошук інфор­маційних ресурсів. Тут буде вельми доречно відзначити позицію керівництва НУБіПУ щодо власної активної стра­тегії у вирішенні питань інтег­рації університету у світовий інформаційний простір. Так, за наказом ректора № 909 від 30 вересня 2009 р. було за­тверджено нову структуру служби проректора з навчаль­но-наукових питань інформа­тизації та телекомунікаційних систем.

Ми намагаємось оцінити продуктивність діяльності вче­них, ефективність роботи на­укових і освітніх закладів на основі бібліометричного аналізу наукових проблем. Ба­зується цей метод на аналізі бібліографічних посилань на наукові публікації, а інструмен­том стали всесвітньовідомі, вже згадувані вище, амери­канська база даних Science Citation Index (SCI) і нідер­ландська Scopus. Це добра основа для загального про­гнозування, вона достатньо

чітко відслідковує пріоритети різних країн у наукових дослідженнях, у т.ч. України, але за окремими напрямами і недостатньо повно. Адже в ній відображені публікації всього 35-и(!) українських наукових журналів (станом на 2010 рік), а їх у нас, як було зазначено, понад 900. Навряд чи цього достатньо для оцінювання ук­раїнської науки за всіма її на­прямками. Останнім часом спостерігається зростання по­питу на науково-технічну, діло­ву, правову інформацію. Це підтверджує правильність по­становки питання про форму­вання Національної системи інформаційного забезпечення держави і пошуку відповідей на решту сформульованих пи­тань. Наприклад, Росія вже

створила на базі потужної на­укової електронної бібліотеки (eLIBRARU.RU) власний індекс наукового цитування — РІНЦ. А тепер повернемося до три­надцятого критерію і розгля­немо більш детально наукометричну термінологію, коротку характеристику і зміст найбільш визнаних у світі інформаційних баз даних.

Бібліометричні показники, зокрема, індекс цитування (citation index), добуті із за­гальновизнаних міжнародних баз даних, являються потуж­ним інструментом при екс­пертному оцінюванню роботи окремих вчених і наукових ко­лективів, в першу чергу, сто­совно природничих наук. Такі показники дозволяють також незалежно контролювати ре­зультати експертизи. Проте ефективне застосування цьо­го інструменту вимагає не ли­ше ретельно розроблених процедур і регламенту, але й чималих зусиль кваліфікова­них спеціалістів. Індекс циту­вань — ключовий показник, що широко використовується в усьому світі для оцінки ро­боти дослідників і наукових колективів. Оцінює вплив вче­ного або організації на світову науку, визначає якість прове­дених наукових досліджень.

Бібліометричні показники (показники цитування) дійсно стали у багатьох країнах най­важливішим показником оцінки наукових публікацій. Вони роз­раховуються спеціальними мо­дулями бази Web of Science, реферативно-бібліографічної бази даних Інституту наукової інформації США (ISI), котра яв­ляється потужною, щотижнево оновлюваною базою даних з 8700 наукових журналів. "Гли­бина" пошуку досягає 1980 ро­ку. За допомогою спеціальних модулей цієї бази розрахову­ються декілька індексів, а саме:

Індекс Хірша — наукометричний показник, запропоно­ваний у 2005 році амери­канським фізиком Хорхе Хіршем з Університету Сан- Дієго, Каліфорнія. Індекс Хірша являється кількісною характеристикою вченого, яка основана на кількості йо­го публікацій і кількості циту­вань цих публікацій. Індекс Хірша був розроблений, щоб отримати більш адекватну оцінку наукової продуктив­ності дослідника, ніж можуть дати такі прості характерис­тики, як загальна кількість публікацій чи сумарне число цитувань. Індекс добре пра­цює лише при порівнянні вче­них, працюючих у спільній ца­рині досліджень, оскільки традиції, пов'язані з цитуван­ням відрізняються у різних га­лузях науки(наприклад, у біології і медицині h-індекс набагато вище, ніж у фізиці). У нормі h-індекс фізика при­близно дорівнює тривалості

його наукової кар'єри по ро­ках, тоді як у видатного фізи­ка він вдвічі вищий. Хірш вва­жає, що у фізиці (зважаючи на реалії США) h-індекс, рівний 10-12, може слугувати одним з визначальних фак­торів для прийняття рішення про надання досліднику постійного місця у крупному

дослідницькому университеті; рівень дослідника з h- індексом, рівним 15-20, відповідає членству у Амери­канській фізичній спілці; індекс 45 і вище може озна­чати членство в Національній академії наук США.

654654-13Рис.1. Крива кількості ци­тат для публікацій, пронуме­рованих у порядку зменшен­ня кількості цитат

Індекс Хірша вирахо­вується з використанням безкоштовних загальнодос­тупних БД в Інтернеті, напри­клад:

http://code.google.eom/p/c itations-gadget/.

Пропоную ще одне, най­простіше визначення, фізичну суть: індекс Хірша представ­ляє собою число статей авто­ра, на котрі зареєстрована не менша кількість посилань, ніж саме число опублікованих робіт.

Індекс Хірша, безумовно, не бездоганний. Неважко знайти ситуацію, коли h- індекс дає абсолютно невірну оцінку значущості дослідни­ка. Зокрема, коротка кар'єра вченого призводить до недо­оцінки важливості його робіт. Так, h-індекс Евариста Галуа дорівнює 2 і залишиться та­ким назавжди. Якщо б Аль­берт Ейнштейн помер на по­чатку 1906 р., його h-індекс зупинився б на 4 чи 5, незва­жаючи на надзвичайно високу значимість статей, опубліко­ваних ним у 1905 році. І, на­решті, про головну складову 13-го критерію: SCOPUS — бібліографічна і реферативна база даних та інструмент для відстеження цитованості ста­тей, опублікованих у наукових

 

виданнях. Індексує 18000 назв наукових видань з технічних, медичних та гу­манітарних наук 5000 ви­давців. База даних індексує наукові журнали, матеріали конференцій та серійні книж­кові видання. Розробником та власником SCOPUS є видав­нича корпорація Elsevier. База даних доступна на умовах пе­редплати через веб-інтерфейс. Пошуковий апарат SCOPUS інтегрований з по­шуковою системою SCIRUS для пошуку веб-сторінок та патентною базою даних.

База даних SCOPUS позиціонується видавничою кор­порацією Elsevier як найбільша у світі універсальна рефера­тивна база даних з можливос­тями відстеження наукової цитованості публікацій. Видання, прийняті до включення у базу даних, з'являються у SCOPUS на початку року наступного після прийняття запиту на включення.

Критерії відбору видань для включення до бази даних SCOPUS включають, але не обмежуються наступним:

—   видання повинно ма­ти англомовну назву та публікувати англомовні версії рефератів всіх наукових ста­тей (оцінюється якість англо­мовних рефератів); повні тек­сти статей можуть публікува­тися будь-якою мовою;

—  періодичне видання повинно публікувати нові ви­пуски з регулярністю не менш, ніж 1 раз на рік;

—  загальна якість ви­дання повинна бути високою:

Проекти щодо використан­ня наукометричної бази да­них Scopus для оцінки науко­вого потенціалу держави в цілому та окремих суб'єктів наукової діяльності в Україні на рівні вищих органів дер­жавної влади почали з'явля­тися лише у 2009 р. Протягом

року Міністерство освіти і на­уки України та Національна академія наук України прове­ли низку консультацій з ви­щим керівництвом компанії Elsevier щодо серйозного збільшення номенклатури ук­раїнських видань, що індек­суються у Scopus (до показ­ника 100-200 журналів; на рівні 40-80% аналогічного по­казника Польщі). Стратегічні домовленості з цього питан­ня були досягнуті.

Що маємо на сьогодні? За загальним індексом цитуван­ня робіт у Scopus Україна зай­має 33 місце серед майже 270 країн світу. Це не дуже втішний показник. Втім, якщо підрахувати число цитувань на кожну тисячу доларів, вкладених у науку, то ККД ук­раїнських вчених виявиться одним із найвищих у світі. При цьому розподіл внеску ук­раїнських ВНЗ у загальну "ко- пилку" вкрай нерівномірний. У БД Scopus попало лише 90 університетів України.

654654-14Існує низка причин низької цитованості українських вче­них. Одна з найбільш серйозних — мовний бар'єр. Нині у наукометричних БД ISI і SCO­PUS представлено 0,08% ук­раїнських наукових журналів. До того ж вони мають низь­кий імпакт-фактор і не мо­жуть конкурувати з провідни­ми міжнародними видання­ми: якщо стаття у англомов­ному журналі з'являється у БД SCOPUS практично відра­зу після публікації, то статті

кирилицею в українських журналах (навіть тих, що представлені у Скопусі) з'яв­ляються хіба що через кілька років. Цю обставину слід вра­ховувати у розробленому і впровадженому в НУБіПУ персоніфікованому рейтингу при підрахунку публікацій у міжнародних БД. Специфічні складнощі виникають і в зв'язку з латинською транслітерацією прізвищ і імен вчених. Різні варіанти їх написання призводять до поділу робіт одного автора на кілька груп. Те ж саме відбу­вається і із списками циту­вання: при перекладі ук­раїнських чи російських ста­тей один і той же автор може отримати п'ять і більше варіантів запису його прізвища і ініціалів латиницею — це спрацьовує вітчизняна норма (не прийнята в інших розви­нених країнах) "перекладати" імена на український кшталт. Наприклад, N.Bondar і M.Bondar — для комп'ютера різні автори, а не один Ніколай (він же Микола) Бондар.

На наш погляд, вітчизня­ним науковим виданням слід звернути особливу увагу на отримання імпакт-фактора. Вірогідно, має сенс спочатку піднімати питання про ло­кальне обрахування індексів цитування, котрі дадуть мож­ливість створити вітчизняний табель про ранги з перспек­тивою повільного входження у міжнародну систему. На за­вершення хотів би сказати наступне. Автору цієї статті "за розробку рейтингової си­стеми оцінки суб'єктів НАУ, її удосконалення та методич­ний супровід" колись виписа­ли премію. На сьогодні мето­дикою у різних адаптованих версіях вже користуються де­сятки ВНЗ. Рейтинговий фінансовий зазор(РФЗ) складає десятки мільйонів гривень, які дають мож­ливість підтримувати і стиму­лювати інноваційні проекти. Але правду кажуть, "нема пророка у своїй Вітчизні": чіпкі руки схватили цей делікатний науковий продукт і експериментують під власні забаганки, незважаючи на очевидні ляпсуси, які дискре­дитують методику та ігнорую­чи авторський супровід. Так і хочеться сказати словами Жванецького: "ребята, общим видом овладели, пора в деталях разобраться!" Так от, Хорхе Хірш — відомий фізик- пацифіст, на кшталт ака­деміка Сахарова, критикує США (де він працює у найсу­часніших лабораторіях) за аг­ресивну військову політику. А прославився на весь світ та­ким собі незамислуватим h- індексом власного імені. І хоч вже знайшлися рішучі "покращувачі" цього індексу(так і хочеться запитати, а де ви були до Хірша?), одначе на Хіршове авторство ніхто не замахується. Але ж то на ди­кому "аморальному" Заході...

 

 

 

* ЮВІЛЕЇ * 

 

А  в душі його лунає скрипка…

Доктору історичних наук, професору, завідувачу кафедри етнології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Петру Макаровичу Чернезі — 65

654654-15На Сквирщині пішов перший справжній сніг. Морозний та все-ж лагідний грудневий ранок зустрічає млявими сонячними променями, що насилу пробиваються крізь вже по-зимовому важкі та кудлаті хма­ри. Позаду рідні Терешки, і хоч до сусідньої Шаліївки майже 4 кіло­метрів добре знайомої, хоч і засніженої, дороги, цілеспрямова­ний юнак Петро наполегливо кро­кує до рідної семирічки. Це ще нічо­го - з наступного року до Ан- тонівської середньої школи відстань буде вдвічі більшою. Та довгий шлях до школи не лякає юнака, адже навчання для нього є віддушиною, що пом'якшує труд­нощі буденного життя і дарує сподівання на кращу долю.

Сьогодні підліток швидить як ніколи, адже саме 10 грудня його день народження. Вранці батько, колгоспний тракторист Макар Андрійович, мати, проста селянка Марина Гнатівна, та брати й сестри привітали його, по простому - часи може й не найскрутніші за перші злиденні, напівголодні й холодні післявоєнні роки, проте дітей в хаті семеро, і всіх треба нагодувати й виростити.

До школи ще далеченько, проте Петро легко обходить такі звичні пе­репони на шляху до школи, наспіву­ючи одну з найулюбленіших своїх пісень - юнак дуже любить співати. Участь у художній самодіяльності (вокальний спів) приносить йому справжню насолоду: музична кар'єра є мрією всього його життя... Минуть роки, проте здійснити одну з найзаповітніших мрій юного Петра завадять суворі реалії життя. Й навіть тоді, коли після служби у ла­вах Радянської армії його буде прий­нято учнем Київського музичного вечірнього училища імені М.В. Лисенка по класу скрипки і мрія отри­мати музичну освіту стане дуже близькою, важкі матеріальні умови життя, відсутність житла та важка робота слюсаря стануть важкоподоланною перешкодою для здійснен­ня мрії.

Мить і шкільні роки залишилися позаду. Необхідність мати про­фесію, що дасть змогу заробляти на хліб, взяла гору над дитячо- юнацькими мріями. Ювіляр, а тоді юний Петро, ще під час навчання у Антонівській середній школі, яку закінчив у 1962 р., порадившись з рідними, приймає рішення про вступ до Технічного училища № 4 у Білій Церкві. Лише так можна було вирватися з колгоспу, отримавши від його голови довідку, за якою в районному відділі міліції видавали паспорт. Після закінчення з відзна­кою навчання в училищі молодий Петро Чернега працює слюсарем Автотранспортної контори на будівництві Київської гідроелектро­станції у Вишгороді, де зарекомен­дував себе працелюбною, наполег­ливою та життєрадісною людиною.

Трудову діяльність юнака пере­рвала мобілізація до лав Радянсь­кої армії, у складі якої він протягом 1964-1967 рр. проходив службу в Групі радянських військ на тери­торії Німецької Демократичної Рес­публіки, в окремому 105 полку військ КДБ при Раді Міністрів СРСР. Полк КДБ, розташований на тери­торії колишнього військового інже­нерного училища в районі Карлхос- та в Берліні, виконував завдання з забезпечення охорони резиденції розвідки СРСР у Західній Європі та її підрозділів, радянського посоль­ства, доставки уранової руди до ра­дянської держави тощо. Складна військова служба загартовувала нашого ювіляра, сприяла форму­ванню необхідних особистісних якостей, розрадою ж було живе спілкування рідною мовою із зем­ляками, які складали дві третини особового складу полку. Однак чи не найголовнішою перевагою служби у 105 полку військ КДБ ста­ла можливість самовдосконалення і самоосвіти, чому сприяла чудова підбірка світової літератури та періодики на об'єктах КДБ в різних містах Німецької Демократичної республіки. Ймовірно, саме під час військової служби Петро глибоко замислився над необхідністю по­дальшої освіти.

Проте всупереч логіці ювіляр, пе­ресилюючи бажання вступати до престижної й важкодоступної Мос­ковської академії КДБ СРСР імені Ф. Дзержинського, після закінчення

терміну служби повертається на Батьківщину - рідну Україну, і працює спочатку на Київському авіаційному заводі, а потім слюсарем Автотранс­портного підприємства № 1 "Голо- вкиївміськбуду". Рутинне щодення в автотранспортному підприємстві виявляє потяг нашого ювіляра до громадської роботи, де, будучи сек­ретарем комсомольської організації, проявляє себе як лідер та здібний організатор. Монотонне та нелегке життя робітничої молоді напов­нюється екскурсіями, творчими ве­чорами, іншими культурно-розва­жальними заходами, що згодом призводить до збільшення чисель­ності комсомольської організації Ав­тотранспортного підприємства до понад 300 членів.

Думки про вищу освіту спонука­ють нашого ювіляра до вступу в 1970 р. на вечірнє відділення істо­ричного факультету Київського

державного університету імені Та­раса Шевченка. Навчання в провідному університеті України відкриває нові обрії у планах і мріях зрілого студента - П.М. Чернега мріє стати вченим, професором. З 1974 р. він, паралельно навчаючись в університеті, обіймає посаду на­чальника відділу кадрів, а по закінченні з відзнакою Київського університету у 1976 р., молодшого наукового співробітника Інституту історії Академії наук Української РСР.

Праця в Інституті історії допома­гає П.М. Чернезі розпочати роботу над кандидатською дисертацією, наукове керівництво якою здійсню­вав визнаний вітчизняний вчений, неперевершений наставник, док­тор історичних наук, професор М.В. Коваль. Проте важка і складна атмосфера у цій науковій установі за радянської доби змусила моло­дого науковця дописувати дисер­таційне дослідження у вільний час після роботи в автопарку, куди за непереборних обставин повер­тається наш ювіляр. Лише у 1982 р., працюючи старшим лаборантом кафедри історії СРСР Київського педагогічного інституту ім. М. Горь- кого, П.М.Чернега, за сприяння, на превеликий жаль вже покійних, ди­ректора Інституту історії академіка Ю.Ю. Кондуфора, наукового керівника М.В. Коваля і вченого се­кретаря Інституту історії І.М. Хворо­стяного, захищає в Інституті історії АН УРСР кандидатську дисертацію "Деятельность профсоюзов на ос- вобожденной территории Украин- ской ССР 1943 - 1945 гг.".

Відсутність посади викладача для молодого й перспективного кандидата наук на кафедрі історії СРСР педінституту спонукає П.М. Чернегу перейти до Київського політехнічного інституту, де протя­гом 1983 - 1993 рр. він працював доцентом кафедри історії КПРС, (з 1987 р. - кафедри історії). Час, про­ведений у політехнічному інституті, не минув дарма: наш ювіляр видав свою першу монографію "Профсоюзь| Украинской ССР в годи Великой Отечественной войнь|.", а в період перебудови активно зайняв­ся громадською роботою. Партійна організація на чолі з П.М. Чернегою однією з перших в Україні схвалила программу Народного руху України за перебудову, її члени активно пропагували положення програми національно-культурного відрод­ження, вдавалися до різноманітних заходів, спрямованих на форму­вання національної та політичної свідомості студентської молоді. Він активний учасник з'їздів Народного руху наприкінці 1980-х - 1990-х рр.

Еволюція поглядів нашого ювіляра, що розпочалася в період горбачовської перебудови в середині 1980-х років, спричинилася вихо­дом у 1990 році з лав КПРС.

Національно-культурне відрод­ження в Україні на початку 1990-х років, спричинивши потребу у патріотично налаштованих, незаангажованих викладачах високої кваліфікації, відкриває нові обрії у кар'єрі Петра Макаровича. У 1993 р. доцента П.М. Чернегу запрошу­ють на кафедру історії України істо­ричного факультету Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, що стає на той час одним з осередків розробки й впровадження в освітню галузь країни української національної історії. Наш ювіляр розробляє ав­торський курс "Історія української культури" для студентів історично­го факультету, що вперше впрова­джується у ВНЗ України.

У 1994 р. Петро Макарович Чернега стає завідувачем кафедрою історії слов'ян і народознавства НПУ імені М.П. Драгоманова. За керівництва П.М. Чернеги кафедра стає одним з провідних осередків наукових досліджень і навчально- методичних розробок в універси­теті і серед педагогічних ВНЗ Ук­раїни: викладачі кафедри опубліку­вали 12 монографій, 12 навчальнометодичних посібників, 7 збірників наукових праць, понад 250 наукових статей і повідомлень, 19 навчальних програм загальним обсягом понад 420 умовних друкованих аркушів. За цей час чотири викладачі захис­тили кандидатські і три докторські дисертації, шість аспірантів і здобувачів під керівництвом П.М. Чернеги здобули наукові ступені канди­датів історичних наук.

П.М. Чернега натхненник і один з організаторів започаткування в НПУ імені М.П. Драгоманова підго­товки вчителів історії і українознав­ства. За його сприяння і активної участі в навчальний процес впрова­джуються дисципліни українознав­чого циклу, розробляються відповідні навчальні програми.

За сприяння ректорату, з ме­тою удосконалення навчально- методичної і науково-дослідної роботи, кафедра розширює міжнародні наукові зв'язки і співпрацює з колективами відділу історії Європи Щецинського університету, Краківської педа­гогічної академії, Інституту гу­маністичних наук Вроцлавської політехніки в Польщі, Буда­пештського університету імені Л. Етвеша, навчальними закладами України і Білорусі. Аспіранти ка­федри, яку очолював П.М. Черне­га, пройшли наукове стажування у наукових установах і навчальних закладах Польщі та Угорщини, проводили наукові консультації з провідними дослідниками Ук­раїни, Білорусі, Польщі, Угорщи­ни.

Організаційний талант і кипуча енергія вельмишановного ювіляра знайшли прояв у проведенні очо­люваною ним кафедрою шести міжнародних наукових конфе­ренцій, в роботі яких взяли участь понад 500 вчених з України, Польщі, Білорусі, Болгарії і Росії. За матеріалами конференцій було ви­дано 6 збірок наукових праць за ре­дакцією П.М. Чернеги, загальним обсягом близько 200 ум. друк. арк. За ініціативою й безпосередньої участі Петра Макаровича у струк­турі кафедри було створено сту­дентську навчальну і наукову лабо­раторію археологічних досліджень, а також навчально-методичні кабінети українознавства й історії слов'янських народів та до­поміжних історичних дисциплін.

Значних зусиль доклав наш вель­мишановний ювіляр щодо відрод­ження української національної освіти, зокрема, переведення на­вчально-виховного процесу в Національному педагогічному універ­ситеті імені М.П. Драгоманова на ук­раїнську мову на світанку незалеж­ності нашої держави, подвижницької діяльності стосовно національно- патріотичного та християнського ви­ховання молоді, формування в Інсти­туті історичної освіти українського культурного середовища, засновано­го на національних традиціях.

Петро Макарович значну увагу приділяє особистісному зростанню як науковця, зокрема, активно пра­цює над підготовкою докторської дисертації, видає дві монографії, 7 навчальних посібників у співав­торстві з провідними вченими Ук­раїни, докторами історичних наук, професорами В.І. Кучером, І.І. Дроботом, доцентом А.Г. Слюсаренко, понад 70 наукових публікацій і ме­тодичних розробок. Він стає відповідальним редактором збірни­ка наукових праць "Історія слов'янських народів: дослідження актуальних проблем", який видава­ла кафедра історії слов'ян і ук­раїнознавства, членом редакційних колегій журналів "Наукові записки" й "Історія в школі".

Вінцем наукової діяльності П.М. Чернеги стає захист у вересні 2005 р. у Донецькому національному університеті докторської дисертації на тему "Внесок робітників України у зміцнення воєнно-економічної могутності СРСР в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)", під час написання якої науковим кон­сультантом був доктор історичних наук, професор П.В. Добров. За непростих умов надзвичайно важ­ливою для П.М. Чернеги стала підтримка відомого організатора вищої освіти в Україні, ректора НПУ імені М.П. Драгоманова, академіка НАН України В.П. Андрущенка, який сприяв публікації монографії і захи­сту дисертації.

Плідна наукова, педагогічна й ор­ганізаційна діяльність Петра Макаровича спричинилася присвоєнням йому у 2003 р. колегією Міністерст­ва освіти і науки України за вагомий внесоку розвиток історичної науки і організацію навчально-виховного процесу вченого звання професо­ра, а у 2005 р. за особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів й плідну науково-педа­гогічну діяльність нагородженням почесною грамотою Міністерства освіти і науки України.

З 2006 р. внаслідок реорганізації кафедри історії слов'ян і україноз­навства і утворення на її основі трьох підрозділів, професор П.М. Чернега очолив кафедру етнології. Потреба відповідати на нові виклики часу спо­нукає професора П.М. Чернегу до­кладати значних зусиль для ство­рення науково-методичної концепції кафедри етнології (Навчально-мето­дичний комплекс фахової підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів з дисциплін кафедри етнології, 412 с.) і, відповідно, вдосконалення і розробки на принципово нових за­садах навчальних програм з дис­циплін кафедри етнології, створення нового колективу шляхом поєднання фахівців вищої кваліфікації і молодих перспективних викладачів, відкриття аспірантури на кафедрі для підго­товки спеціалістів з етнології.

Через два роки після створення кафедра етнології на чолі з профе­сором П.М. Чернегою заявила про себе на всю Україну, організувавши Всеукраїнську конференцію "Ук­раїна в етнокультурному вимірі", в якій взяли участь близько 100 вче­них з усієї України, які досліджують проблеми етнології та українознав­ства. За матеріалами конференції було видано збірку наукових праць за редакцією П.М. Чернеги, загаль­ним обсягом понад 54 ум. друк. арк. Колектив кафедри етнології надає значну навчально-методичну і наукову допомогу колективам шкіл Києва і області у впроваджені та адаптації народно-педагогічних традицій у навчально-виховний процес, працює над розробкою перспективної наукової тематики "Етнонаціональний чинник в сис­темі навчання і виховання молоді в Україні".

Протягом останніх років ювіляр долучається до видання ще однієї монографії, понад 30 наукових публікацій і методичних розробок, а чотири аспіранти і здобувачі під його керівництвом здобули на­укові ступені кандидатів історич­них наук. П.М. Чернега здійснює вагому і відповідальну громадську діяльність: є членом науково-ме­тодичної комісії соціально-гу­манітарних дисциплін науково-ме­тодичної комісії педагогічної освіти Міністерства освіти і науки Ук­раїни, членом спеціалізованої Вче­ної ради у НПУ імені М.П. Драгома­нова зі спеціальності "Історія Ук­раїни".

Складним і тернистим був шлях нашого ювіляра до наукових вер­шин і визнання. Особистими досяг­неннями професор П.М. Чернега завдячує своїм покійним батькам, рідним і близьким людям, друзям, підтримка яких, поради і добре слово допомагали йому у важкі ча­си.

Педагогічна громадськість, чи­тачі і редакційний колектив тижне­вика "Освіта", колеги з університе­ту щиро вітають професора П.М. Чернегу з 65-річним ювілеєм, зи­чать йому карпатського здоров'я, довгого і щасливого життя, людсь­кої шани, творчої наснаги і нових звершень на ниві освіти і науки.

Володимир ЛУЩАЙ, 

кандидат історичних наук, доцент кафедри 

етнології' Інституту історичної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова 

 

 

* ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ * 

За чистою радістю

Музика — той храм, куди прихо­дять за чистою радістю, втіхою і відновленням душевних сил. Жива музика, яка з'являється перед Ва­ми у реальному часі, не потребує перекладу і зрозуміла всім. Зви­чайні учні можуть стати справжніми любителями серйозної музики, та головне — вони повинні стати куль­турними слухачами, мати свою думку і ставлення про почуту ними музику.

У сучасному світі батьки дуже рідко замислюються про музичну освіту своїх дітей. Вони вважають, що дитині потрібно давати ті знан­ня, які знадобляться в житті, адже зараз у моді ціленаправлена освіта, але при цьому забувають, що музи­ка привчає дитину до щоденної праці, виховує в ній терпіння, силу волі і дає особливе бачення навко­лишнього світу. Тому, працюючи над питанням щодо забезпечення належних умов для розвитку на­родного музичного мистецтва в Ук­раїні, в вересні 2008 року був укла­дений Договір пор проведення лекцій-концертів "Дитячої філар­монії" між середньою загально­освітньою школою №212, в особі директора Харченко С.В. та відділом народних та духових інструментів музичної школи №24, в особі директора Євченко О.Ф.

Деснянського району м.Києва.

Мета філармонії — музично-ви­ховна:

-     пропаганда народних і духових музичних інструментів;

-     пошук обдарованих дітей.

В сучасну епоху ХХІ століття такі

інструменти, як баян, акордеон, бандура, домра, кларнет, тромбон і труба мають низький рейтинг серед школярів. Тому, на першому плані стоїть проблема збереження здо­бутків, виживання музичного мис­тецтва, його затребуваність і роль у суспільно-культурному житті. Ми постійно шукаємо форми і методи пропаганди, відновлюємо престиж народних і духових інструментів.

Протягом двох учбових років проводяться філармонічні лекції- концерти, організацією яких зай­мається завідуюча відділом народ­них і духових інструментів ДМШ №24, Назімова Ольга Михайлівна. Заступник директора з виховної роботи СЗШ №212, Кулаківська Те­тяна Іванівна, завжди своєчасно го­тувала приміщення для концертів та забезпечувала присутність слу­хачів. Вчитель музики СЗШ №212, Миронюк Ірина Петрівна активно приймала участь в концертах, як професійний музикант-бандурист. Лектори Ванеєва Є.М., Павлова Р.Ю. та Назімова О.М. готували

юних слухачів до свідомого сприй­няття музичних творів. Кожен концерт-урок, чи концерт-лекція був чітко організований, мав поставле­ну мету, яка розкривалася перед слухачами.

Тематика концертів різноманітна: "Народні інструменти", "Гар­моніки", "Класичні інструменти", "Березневі зустрічі", "Фестиваль ук­раїнської пісні", "Духові інструмен­ти", "Чарівний світ музики".

Наприклад, під час концерту "На­родні інструменти", діти ознайоми­лися із звучанням домри, бандури, баяну, акордеону та гітари. Слуха­ли музичні твори М.Лисенка, Л.Колодуба, Ю.Щуровського із задово­ленням.

Під час концерту "Гармоніки", юні музиканти баяністи, акорде­оністи та їх викладачі кожен номер супроводжували короткою лекцією про музичний інструмент, про твір, який виконувався. Звучали ук­раїнські народні та сучасні пісні С.Чапкія, М.Різоля, М.Корецького, Є.Дербенко, В.Зубицького та В.Бесфамільного.

Не залишив байдужою жодну ди­тину концерт-лекція "Чарівний світ музики", де звучали класичні інстру­менти: флейта, кларнет та скрипка.

Великий успіх мав концерт-зустріч "Фестиваль української

пісні" — широка пропаганда народ­ної пісенної спадщини України, пісенної творчості українських ком­позиторів, їх інструментальних об­робок. Слухачі СЗШ №212 отрима­ли велике задоволення, збільши­лась увага та зацікавленість музи­кою, бажання навчитися віртуозній грі на різноманітних видах народ­них інструментів.

-     Музичні твори виконують юні музиканти, учні музичної шко­ли, вже титуловані званням лауре­атів Міських, Всеукраїнських, Міжнародних конкурсів.

Відгуки присутніх на концертах вчителів і батьків ми завжди бере­мо до уваги:

-     Завдяки таким зустрічам учні впевнено розбираються де який музичний інструмент, збільшилась увага та зацікавленість музикою, от­римали незабутні враження від про­слуханих музичних творів.

-     Учні з задоволенням слу­хали виступ ровесників, деякі навіть вирішили приєднатися до вступу у музичну школу.

-     Віримо, що з розвитком музичної культури відбудеться відродження нашої величної Країни, як осередку стародавньої цивілізації.

Хочеться вірити, що концерти і лекції, які проводилися в "Дитячій філармонії", розтопили дітям сер­ця, заполонили добром їхні душі, надихнули на прекрасне, примуси­ли подивитися на світ іншими очи­ма. І ми, вчителі СЗШ №212 та ви­кладачі ДМШ №24, намагалися

зробити все, щоб наші діти і світ став кращим і духовно багатшим.

Вчителі СЗШ №212 висловлю­ють велику вдячність викладачам відділу народних і духових інстру­ментів ДМШ №24 за плідну працю і духовне збагачення учнів-музикантів.

Щиро дякують завідуючій відділом народних і духових інструментів ДМШ №24, Назімову Ольгу Михайлівну, за прекрасні зустрічі з музикою.

Вже є приємні результати в му­зичній школі: поліпшився набір учнів до класу баяну, бандури, кларнету, флейти та гітари.

Наше майбутня мета: відроджен­ня філармонічної діяльності в за­гальноосвітніх школах №39, №218, №207. Донести до слухачів світ справжньої музики, знайти талано­витих учнів, бо Україна завжди ще­дра обдарованими дітьми і нам, ви­кладачам, що займаються народ­ним та духовим інструментальним мистецтвом, приємно усвідомлю­вати, що у нас є талановиті молоді музиканти.

Хочеться побажати усім творчих успіхів і натхнення.

О.М. Назімова, 

Завідуюча відділом народних

і духових інструментів ДМШ №24 м.Києва

Т.І.Кулаківська, 

Заступник директора з вихов­ної роботи СЗШ №212 м.Києва

 

 

* ОСВІТЯНСЬКИЙ ПАНТЕОН * 

 

Він умів докликатися сонця

поет, перекладач, науковець, наставник

Раптово помер відомий сучас­ний український культурний і гро­мадський діяч, педагог, науковець і перекладач Володимир Костянти­нович Житник. Його називали шістдесятником — представником того покоління української інтелігенції, доля якого позначена особистим героїзмом подвижників українського Відродження і трагізмом епохи.

654654-16Він був людиною винятково скромною і водночас — як викладач Національного університету "Києво- Могилянська академія" і Київського національного університету імені Тараса Шевченка — публічною, та­кою, що повсякчас перебувала в колі колег-викладачів і учнів-студентів. В аудиторії він був носієм і транслятором віковічних культурних цінностей українського народу, про­пагандистом скарбів української мови. Вражала його ерудиція, що свідчила про величезну любов до слова, книги, знань.

Народився Володимир Костян­тинович 28 листопада 1938 року на Полтавщині в селі Диканька, з яким пов'язані легендарні історії ук­раїнської минувшини і яке оспіване талантами Олександра Пушкіна і Миколи Гоголя. Знавцем мови і майстерним перекладачем був батько Володимира Костянтинови­ча, який наснажив сина на творчу путь. За освітою Володимир Житник був філологом-україністом, а чеську мову та літературу мав за додаткову спеціалізацію. У сту­дентські роки відзначався вільно­думством і волелюбністю не тільки у творчості, але й у поведінці, зок­рема, за читання недозволеної че­хословацької преси мав сувору до­гану.

654654-17У вільний від навчання час брав активну участь у діяльності літера­турної студії університету. Перший вірш Володимира Житника надру­кований у газеті Шевченкового університету 1957 року. Як по-су­часному звучать перші слова одно­го з ранніх віршованих перекладів поета: "Забудеш мову рідну — ніж у народ свій устромиш..." (Не завжди маючи можливість вислов­лювати певні думки від свого імені, він умів віднаходити суголосні ідеї в тих, кого він перекладав, у цьому випадку — в його улюбленого чеського поета Петра Безруча). Мав досвід роботи вчителя ук­раїнської мови та літератури в школі, працював редактором ви­давництва дитячої літератури (зок­рема, редагував збірки Валентина Бичка, Івана Тургенєва в перекладі Максима Рильського та ін.). Виз­начний український віршознавець

 

Галина Сидоренко відзначала, що Володимир Житник уважав зразка­ми для своєї поетичної творчості вірші Максима Рильського і Воло­димира Сосюри.

Однією з граней його таланту була богемістика — наука про мо­ву, літературу, фольклор, історію, культуру братньої Чехії. Він був богемістом у декількох іпостасях — і викладачем, і перекладачем, і науковцем-дослідником, і просто лю­диною, яка на рівні особистих кон­тактів підтримувала тісні зв'язки з представниками чеської творчої інтелігенції — декілька десятиліть тому це називали "народною дип­ломатією". Мав низку нагород Чехословакії як дослідник, перекла­дач і пропагандист чеської та сло­вацької культур в Україні.

У 1973 р. Володимир Житник за­хистив кандидатську дисертацію "Розвиток поетичної майстерності Антоніна Сови". Як видно з цього дослідження, автор і в науці був пе­редусім поціновувачем поезії. У 1975 р. дисертація була видана у формі монографії під назвою "По­езія Антоніна Сови". Серед знако­вих університетських курсів Воло­димира Житника — "Принципи і методи аналізу поетичного пере­кладу", "Деякі питання відтворення

поетики Т.Г. Шевченка в чеських перекладах". Автор низки статей про чеських письменників в Ук­раїнській літературній енцикло­педії.

З 1980 року Володимир Житник — член Спілки письменників Ук­раїни. У 1994-1995 рр. викладав українську мову в Празі та Брні. Ла­уреат премії імені Максима Рильського Національної спілки

письменників України за видатні досягнення в галузі художнього пе­рекладу.

Його поетичне слово було про­стим і дохідливим, без штучного афекту і зайвого патетизму. Справжній перекладач, як відомо, має бути передусім поетом і сміли­во конкурувати з авторами оригінальних творів — саме таким був Володимир Костянтинович. Поетичні переклади Володимира Житника дістали поцінування таких усесвітньовідомих майстрів ук­раїнського слова, як Павло Тичина і Максим Рильський, Микола Лукаш і Григорій Кочур — вони так само, як і він, поєднували поетичні талан­ти з перекладацькими. Підтриму­вали талановитого юнака і поет- академік Микола Бажан, і профе­сор Віктор Коптілов.

Володимир Житник перекладав не тільки з чеської та словацької, але й з болгарської, польської та неслов'янських мов. Серед пере­кладачів сонетів Данте Аліг'єрі у збірці 1965 року (видавництво "Дніпро") поряд із Миколою Бажаном, Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Віталієм Коротичем — Во­лодимир Житник. Перекладав він і поезію Райнера Марії Рільке — з німецької, Рауля Чілачави — з гру­зинської. У його перекладацькому доробку є інтерпретації творів білоруської, естонської, узбецької, якутської літератур Широта поетичного виднокола й розмах пе­рекладацької діяльності Володи­мира Житника вражає.

Власні поезії Володимира Кос­тянтиновича занурюють читача в чарівний світ багатоликої природи, навіюють романтичні спогади, бе­руть за душу, змушують серце би­тися швидше. Його перші збірки поезій мають назви "Зелений вітер" (1967) і "Причали" (1974) — уже самі їхні найменування по- своєму перегукуються з першими творами і збірками П. Тичини і М. Рильського. Перша збірка відкри­валася віршем "Пролог", де закар­бовано любов поета до життя і по­чуття його єдності з природою, Усесвітом, а головне — смак волі:

 

Слався, зелена провесно!

Слався, зелений вітре!

Слався, зелена проросте, молода і нехитра!

Я ж не міг цілу ніч заснути, я насилу докликався сонця...

Здрастуй, просторе незакутий, де кожне зело озониться!..

 

Викладацька діяльність Володи­мира Житника — три десятиліття в Шевченковому університеті (де він деякий час очолював кафедру слов'янської філології) і понад півтора десятиліття в Києво-Могилянській академії, найдавнішому навчальному закладі України — спочатку на посаді завідувача ка­федри української мови, яка у за­кладі освіти, орієнтованому на пріоритети української культури, відіграє особливо вагому, провідну роль, а в останні роки життя — на кафедрі загального і слов'янського мовознавства, на якій він сповна реалізував себе як педагог, славіст і перекладач. Ті, хто має стосунок до викладання у вищих навчальних закладах, знають, яка титанічна праця стоїть за цією короткою інформацією. Тим паче це знають ті, кому пощастило бути студента­ми Володимира Костянтиновича, а таких протягом його багаторічної педагогічної діяльності було десят­ки тисяч, та його аспірантами.

"Він належить до людей, яких ма­ло чи й зовсім не хвилює кар'єра і слава. Передусім його захоплює можливість творити — в поезії, пе­рекладі, науці", — писала про Воло­димира Житника почесний профе­сор Київського національного університету імені Тараса Шевчен­ка, знаний український літературоз­навець Кіра Шахова. Такми пам'ята­ють його всі, хто мав насолоду пра­цювати і творити поруч з ним.

Пам'ятають його колеги і про не­реалізовані наміри Володимира Костьовича, зокрема видати пере­клади поезій Сергія Єсеніна ук­раїнською мовою, здійснені і висо­ко оцінені А. Малишком, підняти на новий щабель співпрацю між НаУКМА та чеськими університетами в Празі і Брні, за що Брненський університет планував присвоїти йому звання Почесного доктора. Але не судилося. Справу Володи­мира Житника продовжать його учні й колеги, для яких він зали­шиться надовго зразком поряд­ності, людяності, творчого горіння і відданості Україні.

Василь ЛУЧИК, 

професор,

Наталка ТАЦУНЯК, 

старший викладач,

від кафедри загального і слов'янського мовознавства НаУКМА

*ГАЛУЗЕВА ПЕРІОДИКА*

20 грудня в Київському будинку вчителя з 14:00 до 17:00 відбудеться офіційне відзначення

70-річчя " О світи"

Редакція та установи-зсновники нашого галузевого видання чекають на читачів, авторів, шанувальників, усіх, кому "Освіта" допомогла стала в нагоді, надихала на творчість у різні часи становлення української педагогіки.

П о с п і ш іть! 

Лише в "Освіті" ви прочитаєте те, чого не видрукує жодне інше видання.

Все про галузь, все про школу.

Без замовчувань, без прикрас.

Майте власний примірник "Освіти" у власній поштовій скринці.

 

Про житло для освітян

Департамент економіки та фінансування МОН запро­шує до обговорення проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок використання у 2011 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на будівництво (придбання) житла для науково- педагогічних та педагогічних працівників" (див. проект на сайті МОН у рубриці "Громадське обговорення").

Пропозиції та зауваження надсилати на електронну адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

* КОНФЕРЕНЦІЇ * 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕБАТНИЙ ТУРНІР !!!

Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Дебатна академія" 25-27 лютого 2011 року проводять Міжнародний дебатний турнір для школярів на тему: "Актуальні проблеми сучасності очима молоді".

Турнір присвячений обговоренню викликів, які постали перед світовою спільнотою у сферах екології, прав людини, культури та громадянської позиції молоді. Остаточне формулювання де- батних тем буде повідомлене після закінчення реєстрації команд-учасниць.

Місце проведення: Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, пров. І. Козловського, 3).

Формат: турнір відбуватиметься за Всесвітнім форматом шкільних дебатів (World Schools Debate Format) і складатиметься з двох треків: україномовного й англомовного; чотирьох кваліфікаційних раундів; півфіналу та фіналу.

Статуси учасників:

—            дебатери (учні 8 -11 класів), які володіють українською і/або англійською мовами;

—            супроводжуючий (тренер або суддя).

Для участі в турнірі необхідно з 15 листопада 2010 року до 1 січня 2011 року надісла­ти форму учасника на електронну адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .

Детальну інформацію можна отримати на сайтах ВМГО "Дебатна академія": http//www.debate.org.ua або Українського гуманітарного ліцею: www.uhl-edu.kiev.ua.

Із додатковими запитаннями звертатися за телефоном: (044)- 253-07-89 або 067-449-4839.

Запрошуємо до участі команди з України та інших країн.

Організаційний комітет залишає за собою право конкурсного відбору учасників.

Оргкомітет

ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ТИЖНЕВИКА «ОСВІТА»

01054, КИЇВ-54, вул. Тургенєвська, 8-14, оф. 312.

Адреса електронної пошти редакції:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Факсові повідомлення надсилайте за номером: 517-45-69.

По четвергах у приміщенні Київського Будинку вчителя, кімн.27, приймає відвідувачів заступник голови Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Гр.Ващенка, головний редактор нашого тижневика О.С.Коноваленко.

По понеділках і середах ведуть прийом редактори відділів нашого видання за адресою: вул. Тургенєвська, 8-14, кімн. 312.

Головний редактор Ольга КОНОВАЛЕНКО

ТЕЛЕФОНИ

Головного редактора тел./факс — 486-46-46; 517-45-69 творчого об'єднання «Галузь», творчого об'єднання «Собор», творчого об'єднання «Економіка» — 221-02-96 творчого об'єднання «Регіон» — 235-60-74

Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Редакція не рецензує і не повертає матеріалів. За достовірність фактів і цифр, відповідність їх вказаним джерелам відповідальність несе автор.

Номер зверстано в комп'ютерному центрі тижневика «ОСВІТА».

Тижневик віддруковано у видавництві «ІНТЕРЕКСПРЕСДРУК»

Реєстраційне свідоцтво: серія ВК № 2408 від 14.11.1996 р.

Тираж у грудні 12650.      Зам.

Тижневик виходить щосереди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити



Web-Craft.com.uaСоздание сайта