Засновано в березні 1940 року.          Головний редактор: Коноваленко Ольга Степанівна  
Засновники: Міністерство освіти і науки України; ЦК профспілки працівників освіти і науки України; Академія педагогічних наук України; Всеукраїнське педагогічне товариство ім.Григорія Ващенка; Трудовий колектив редакції Творча спілка вчителів України; Академія інженерних наук України; Спілка викладачів вищої школи та науковців України
Номер 51-52 (22 — 29 грудня 2010 року) PDF Друк e-mail

Шановні освітяни! Вчителі, викладачі, вихователі, професори і доценти! Шановні батьки!

 

51523-1Щиро вітаю Вас з видатною датою в житті освітянської преси — 70-річчям газети "Освіта".

Сторінки цього видання розповідають про історію і прак­тику української педагогіки значного періоду двадцятого століття і перших десяти років третього тисячоліття.

У всі часи "Освіта" ("Радянська освіта") не лише слідкує за розвитком освітньої галузі, але й активно долучається до цього процесу шляхом популяризації передового педа­гогічного досвіду. Газета стала одним із основних інстру­ментів спілкування між освітянами різних регіонів України мовою, яка зрозуміла не лише педагогу, але й пересічному громадянину, батькам, учням. Більше 50 років саме

"Освіта" була єдиним масовим часописом, що забезпечував професійне інформуван­ня усієї освітньої галузі.

Нині "Освіта" є творчою лабораторією для дискусійного відпрацювання і впрова­дження нових педагогічних технологій, трибуною для вчених, вихователів, викладачів та вчителів.

Інтелектуальність, високий професіоналізм, інтелігентність незмінно вирізняють шпальти "Освіти".

Шановні журналісти та автори "Освіти", бажаю Вам нових творчих успіхів та перемог, вдячних читачів та справжнього людського щастя!

Міністр освіти і науки, молоді та спорту України 

Дмитро ТАБАЧНИК 

ОСЬ І ДОБІГАЄ ЗАВЕРШЕННЯ 2010 РІК — ЮВІЛЕЙНИЙ ДЛЯ "ОСВІТИ 

20 грудня в Київському будинку вчителя зібралися усі, хто прочитав в "Освіті" за­прошення на ювілей. 

Керівники галузі, студенти, вчені, вчителі з різних регіонів, батьки.

Урочистості носили діловий, серйозний характер і по суті стали аналізом нинішньо­го освітянського медіа-простору.

Тижневиком "Освіта" на відзначення 70-річчя видання

нову номінацію на підтримку статусу педагогічних

51523-3династій в Україні — "Лицарі відданості освіті"

у цьому році право першості носити це почесне звання здобули справді

визначні педагогічні династії

Андрущенків (голова — Петро Андрійович Андрущенко) Романовських (голова — Олексій Корнійович Романовський) Тимошенків (голова — Іван Іванович Тимошенко)

Нариси про життя і творчість членів цих видатних педагогічних династій — в наступних номерах тижневика "Освіта"

Див. далі стор. 6-10.

51523-2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ * 

Як представляти інтереси дітей та захистити їх права

22 грудня Міністр освіти і на­уки, молоді та спорту України Дмитро Табачник взяв участь у парламентських слуханнях "Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні".

Відкриваючи слухання, Дмитро Табачник від імені Уряду подяку­вав парламенту України за роз­гляд на парламентських слухан­нях такого надзвичайно важливо­го питання, яке не обходить сто­роною жодної української роди­ни.

Міністр детально зупинився на позитивних практичних зрушен­нях за останні роки у сфері захи­сту прав дитини.

"Так, в Україні створено основні правові засади захисту дитини, що ґрунтуються на положеннях понад десяти кодексів, законів Ук­раїни, а також Указах Президента, постановах, розпорядженнях Уря­ду України, відомчих нормативних актах. Реалізуючи принципи Кон­венції, розроблено і прийнято За­кон України про Загальнодержав­ну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року", метою якої є забезпе­чення оптимального функціону­вання цілісної системи прав захи­сту дітей в Україні та забезпечен­ня гідного рівня життя.

Центральними органами вико­навчої влади розроблено й підготовлено для затвердження Урядом низку змін і доповнень до 4 кодексів, понад 15 законів України і постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативних актів з метою гар­монізації законодавства в питан­нях представлення інтересів і за­хисту прав дітей та врегулюван­ня існуючих розбіжностей", — констатував Дмитро Табачник.

Одним із пріоритетних за­вдань держави Міністр назвав забезпечення рівного доступу дітей до якісної освіти, а також вичерпно охарактеризував кро­ки очолюваного ним міністерст­ва по кожному з освітніх на­прямків: дошкільна, загальна се­редня та вища освіта.

"Гострими залишаються пи­тання протидії втягуванню дітей у злочинну діяльність, запобігання насильству по відношенню до дитини, формування безпечного інформаційного простору для дітей, поширення соціальних проблем дорослих на дітей", за­значив Дмитро Табачник

На думку Міністра, важливим завданням сьогодення є збере­ження здоров'я дитини, забезпе­чення доступу до високоякісної медичної допомоги незалежно від місця проживання та соціаль­ного статусу батьків, формуван­ня цінностей здорового способу життя.

Завершуючи свій виступ, Дми­тро Табачник наголосив: "Від то­го, наскільки продуманою та ви­важеною буде державна політика у сфері захисту прав дітей, зале­жить як збереження, так і зміцнення позитивних тенденцій забезпечення гідного рівня життя майбутніх поколінь українських дітей".

 

 

*ОФІЦІЙНО*

Нові призначення:

24 грудня Міністр освіти і на­уки, молоді та спорту України зустрівся з претендентами на посади керівників ВНЗ. Під час зустрічі Дмитро Табачник підписав контракти з:

  • ректором Мукачівсько­го державного університету Юрієм Магдалиною,
  • ректором Кірово­градського державного педа­гогічного університету ім. В. Винниченка Віталієм Завіною,
  • ректором Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка Олександром Курком,
  • ректором Уманського державного педагогічного універ­ситету ім. П. Тичини Наталією Побірченко,
  • директором Донецько­го індустріального технікуму Юрієм Демурою,
  • директором Донецько­го індустріально-педагогічного технікуму Анатолієм Джантіміровим,
  • директором Донецького
  • електрометалургійного технікуму Ігорем Караваном,
  • директором Івано- Франківського державного коле­джу технологій та бізнесу Софією Томенчук
  • директором Київського індустріального коледжу Оленою Туманською.

Дмитро Табачник привітав новопризначених керівників з наступаючими новорічними святами, побажав їм успіхів в роботі, а також закликав до розвитку автономії в очолюва­них ними вищих навчальних закладах.

"Ви кожен представляєте унікальний колектив, з непо­вторними ознаками, методика­ми в підготовці кадрів. І саме та­ких фахівців, яких ви готуєте, не готує ніхто. І це накладає на нас з вами, на ваші колективи вели­ку відповідальність, тому що якість освіти має бути головною метою життя будь-якого педа­гога, тим більше керівника", — зазначив Міністр.

 

 

 

 

* БЛАГОДІЙНИЦТВО * 

І... місячник допомоги

Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник взяв участь у презентації бла­годійної акції "Хюндай — май­бутнім чемпіонам".

51523-4За організаційної підтримки Міністерства освіти і науки, мо­лоді та спорту України,ТОВ "Хюндай Мотор Україна", напередодні новорічних свят та з метою про­паганди серед дітей активного спортивного способу життя дарує вихованцям шкіл-інтернатів, шкіл та училищ соціальної реабілітації України 2012 футбольних м'ячів.

Першими власниками но­ворічних подарунків: м'ячів та со­лодощів стали вихованці ліцею- інтернату № 23 м. Києва. Всього

89 інтернатів України отримають футбольний інвентар для щоден­них тренувань та спортивних зма­гань.

Дмитро Табачник привітав ви­хованців з наступаючими но­ворічними святами, а також подя­кував керівництву ТОВ "Хюндай Мотор Україна" за спонсорську підтримку. Міністр наголосив на тому, що така акція є чудовим при­кладом соціальної відповідаль­ності та небайдужості успішних компаній до дітей, які виховуються у дитячих будинках та інтернатах.

"Я закликаю всіх українських бізнесменів започаткувати щорічну благодійну акцію з 19 грудня — Дня Святого Миколая — до 19 січня —

свята Водохреща. В цей місяць, який традиційно пов'язаний з по­дарунками, якомога більше ком­паній та корпорацій мають відгук­нутися і зробити такий неформаль­ний доброчесний місячник надан­ня допомоги", — зазначив Дмитро Табачник.

Комерційний директор ТОВ "Хюндай Мотор Україна" Геннадій Четверухін вручив перший пода­рунковий м'яч директору ліцею- інтернату Наталі Головіхіній.

Святкували подію новорічним дитячим концертом.

Фото ІА "ІМК"

 

 

 

Студенти - чарівники

З давніх часів в Україні відзна­чають день Святого Миколая. Ра­нок 19 грудня — свято для кожної дитини. Саме цього дня малюки зазирають під подушку або в чобіт в пошуках подарунків. І, не дай Боже нічого там не знайти — сльози та образи гарантовані.

На жаль, не всі діти мають тур­ботливих та уважних батьків. Дітям, що проживають в притул­ках інтернатах на день Святого Миколая не так вже і затишно, бо поряд немає людини, яку б можна було назвати "мамою" або "та­том" відкрити всю свою любов. Тож, щоб відволікти дітей від сум­них думок та влаштувати їм справжнє свято студенти Інститу­ту соціальної роботи та уп­равління Київського національно­го педагогічного університету ім. Драгоманова вже п'ятий рік поспіль влаштовують святкові за­ходи у дитячих будинках м. Києва. Напередодні в університеті відбувся великий святковий яр­марок, де студенти могли прид­бати речі, виготовлені дітьми, або продавати вироби, виготовлені власноруч. На зароблені гроші були куплені подарунки. Також, багато студентів-волонтерів ви­ключно з власної ініціативи за свої кошти купували канцелярські то­вари, іграшки, цукерки та інші речі, які потрібні дітям в дитячих будинках.

І врешті — надходить Миколай. Я мала нагоду брати участь в бла­годійній акції, організованій Яро­шенко Аллою Олександрівною — директором Інституту соціальної роботи та управління. Допомага­ли їй у цій справі В.В. Варенич, Р.І. Короткова та студенти 1- 4 курсів Інституту соціальної роботи та уп­равління. Програма акції склада­лася з декількох пунктів призначення, де студенти мали виступи­ти зі святковою виставою та вру­чити дітям заготовлені подарун­ки. Спочатку, на 11 ранку, ми поїхали до дитячого будинку на Троєщину.

Увійшовши до актової зали цьо­го закладу, ми побачили зацікав­лені та блискучі очі дітей, які зата­мувавши подих очікували виходу гостей на сцену. Зазначу, що свій виступ студенти готували зазда­легідь та дуже ретельно, старан­но. Тому діти були у захваті від яс­кравих костюмів та персонажів. Всім хотілося погратися з весе­лою Пеппі-довга панчоха, приміряти різнокольорові перуки клоунів, поспілкуватися зі Сніго­вою Королевою (аби тільки не заморозила), сфотографуватися з Бабою-Ягою та поїсти варення разом із Карлсоном.

Після виступу дітей залучали до різноманітних конкурсів та вру­чали солодкі призи. Малюки нам віддячили за увагу та старанність: вони й самі приготували святко­вий концерт до нашого приїзду. Тож, з півгодини ми насолоджува­лися проявами дитячої творчості: нам співали пісні, розповідали вірші та навіть танцювали! На закінчення свята слово надали помічнику народного депутата, члену Всеукраїнської Асоціації "Афганці Чорнобиля". Ця асоціація постійно підтримує ди­тячі будинки України та робить все можливе для більш комфорт­ного проживання дітей. Залишали цей будинок ми з посмішками на обличчях, радіючи, що дитячі та­ланти не пропадуть і будуть роз­виватися й надалі.

Далі наша маленька подорож продовжувалася до Броварів, де на нас вже чекали діти та пред­ставники міжнародної організації

"СОС Дитяче містечко". Керівництво благодійного фонду прийняло нас дуже радо: нам роз­повіли багато інформації, корис­ної для кожного небайдужого гро­мадянина своєї держави. SOS Kinderdorf International — це міжнародна неурядова громадсь­ка організація, котра відіграє ак­тивну роль у захисті прав дітей, їх потреб і проблем з 1949 року. Діяльність цієї організації поши­рюється на 132 країни і спрямова­на вона на дітей, які залишилися без піклування батьків і дітей, батьки котрих позбавлені батьківських прав. Відкриття ди­тячого містечка в Україні відбуло­ся 2 липня 2010 року. Станом на сьогодні створено 9 СОС-сімей, в яких 42 дитини знайшли свою домівку та люблячу маму, а до кінця 2011 року вже 84 дитини з 13 СОС-сімей будуть радіти ново­му дому.

Перед дитячою аудиторією сту­денти також показали виставу та залюбки пограли з малятами в різноманітні ігри. Задоволеними залишилися як діти, так і дорослі.

Подібні заходи — шлях до щас­ливішого майбутнього дітей. Во­ни всиляють малюкам віру у кра­ще майбутнє, дарують незабутні враження та натхнення. Сподіва­юся, що ініціативу Інституту соціальної роботи та управління Київського Національного педа­гогічного Університету ім. Драгоманова підтримають багато співчутливих і добросердних лю­дей, небайдужих до долі інших.

Анна РОМАНОВА, 

учениця 10 класу Київської 

спеціалізованої загально­освітньої школи №57 

 

 

 


 

Чисті роси

51523-5Відбувся благодійний кон­церт за участю дитячих народ­них художніх колективів Ук­раїни та учасників Всеук­раїнського фестивалю дитячої та юнацької творчості "Чисті роси".

На концерт запрошено 400 дітей пільгових категорій міста Києва. Перед початком заходу у фойє центру надзвичайно тепло всіх гостей зустрічав Народний естрадно-симфонічний оркестр Палацу дитячої та юнацької твор­чості м. Севастополя. На святі юних талантів панувала тепла, щира атмосфера добра, любові і творчості, адже прекрасне мис­тецтво дарували діти — дітям.

Заступник Міністра — Ірина Павлівна Зайцева привітала зі святами всіх гостей та учасників концерту, а також вручила дип­ломи представникам народних художніх колективів, яким у 2010 році було надано або підтверд­жено високе звання "Народний художній колектив", а саме:

О Народному дитячому ансамблю танцю "Серпанок" Центру творчості дітей та юнацтва Галичини міста Львова, керівник — заслужений працівник культури України Ва­лентина Вартовник;

О Народному художньому колективу ансамблю спортивно­го бального танцю "Фаворит" Київського Палацу дітей та юнацтва, керівник — Відмінник освіти України Володимир Стад- ников;

О Народному вокальному ансамблю "Донеччани" Донець­кого міського Палацу дитячої та юнацької творчості, керівник — Любов Корогодіна;

О Народному художньому колективу арт-школи дитячої мо­ди "Ясочка" Центру дитячої та юнацької творчості Солом'янсь- кого району міста Києва, керівник — відмінник освіти Ук­раїни Лариса Поліщук;

О Народному художньому колективу школи сучасної хорео­графії "Тотус" Полтавського об­ласного центру естетичного ви­ховання, керівник — Олена Швачко;

О Народному художньому колективу дитячо-юнацького цирку "Але-ап" Київського Пала­цу дітей та юнацтва, керівник — заслужена артистка України Те­тяна Кузьміна;

О Чернівецькому місько­му народного фольклорному театру-студії "Гердан", художній керівник — заслужений діяч мис­тецтв України Петро Колісник;

О Народному художньому колективу ансамблю естрадно- класичного танцю "Лілея" Палацу дітей та юнацтва Печерського району міста Києва, художній керівник — заслужений працівник культури України Наталія Кузьменко;

О Дитячому народному хо­реографічному ансамблю "Сюр­приз" Шосткінського міського центру естетичного виховання дітей та юнацтва Сумської області, керівники — заслужені працівники освіти Віра та Василь Тихоновські;

О Народному фольклор­ному гурту "Маків цвіт" Центру творчості дітей та юнацтва Оболонського району міста Києва, керівник — Марія Матієнко;

О Народному художньому колективу джаз-бенду "Крок" Центру дитячої та юнацької твор­чості Солом'янського району міста Києва, керівник — відмінник освіти України Михай­ло Забродський;

О Народному естрадному вокальному ансамблю "Мальви" Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва, керівник — Тетяна Сазонова;

51523-6О Народному естрадно- симфонічному оркестру Палацу дитячої та юнацької творчості м.Севастополя, керівник — Яри­на Погонець;

О Барилюк Ірині — вихо­ванці колегіуму № 1 міста Хмель­ницького, керівник Раїса Осипова.

Окрасою свята були маленькі вихованці ансамблю "Перлинка" Одеського комунального на­вчального закладу "Дитячий бу­динок "Перлинка"(керівник — В'ячеслав Малевич), які вразили глядачів своєю щирістю та щас­ливими посмішками.

Наприкінці концерту до Дня Святого Миколая всі діти отри­мали від Міністерства солодкі по­дарунки, а юні артисти — квіти від Міністра освіти і науки, молоді та спорту України — Дмитра Табачника.

Учасники, глядачі та гості свята висловили побажання, щоб та­кий захід став традиційним.

 

 

 

 

* ВІСТВІ З КНУ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА * 

Проти шахрайства і корупції

В Навчально-науковому центрі державного управління та фінан­сового контролю Інституту післядипломної освіти КНУ ім. Тараса Шевченка відбувся семінар за темою "Боротьба з шахрайст­вом і корупцією у сфері уп­равління державними фінанса­ми". Захід проводився в рамках Стратегії модернізації системи управління державними фінан­сами розробленої Мінфіном Ук­раїни за підтримки Світового банку.

Цей семінар було організовано спільними зусиллями ГоловКРУ, Міністерства фінансів та Світового Банку для навчання дієвим антикорупційним методам боротьби керівництва обласних державних органів влади, міністерств та відомств, начальників обласних контрольно-ревізійних служб. На семінарі були присутні керівники Головного контрольно-ревізійного управління України, регіональних КРУ та обласних державних адміністрацій, міністерств, інших

центральних органів виконавчої влади. Взяли участь у семінарі 300 осіб.

Він проводився експертами з питань міжнародного досвіду бо­ротьби з шахрайством і ко­рупцією, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, представники СБУ, МВС, Держфінмоніторингу, Міністерства юстиції. Робота бу­ла розпочата зі вступного слова керівника Головного контрольно- ревізійного Управління України АНДРЄЄВА П.П., та першого про­ректора КНУ ЗАКУСИЛА О.К. З доповіддю виступали: ПРИТИКА Ю.Д. — заступник Міністра юс­тиції України, на тему "Реформу­вання антикорупційного законо­давства"; СМІРНОВА О.Л. — на­чальник відділу антикорупційного законодавства Департаменту за­конодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики, та інші.

У другий день семінару навчан­ня по боротьбі з шахрайством

проводили провідні науковці еко­номічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Київського національного економічного університету: КОВТУН Н.В. — доктор економічних наук, профе­сор, завідувач кафедри статисти­ки та демографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка на тему "Метод індикативного оцінювання шах­райства у фінансовій сфері"; ДРОЗД І.К.- доктор економічних наук, професор, директор на­вчально-наукового центру дер­жавного управління та фінансо­вого контролю (ННЦ ДУФК) на тему "Проблема корупції в сис­темі фінансування освіти"; СВІРКО С.В. — доктор еко­номічних наук, професор кафед­ри обліку в кредитних і бюджет­них установах і економічного аналізу Київського національного економічного університету ім. Валима Гетьмана.

Вперше в Україні комплекс­но були охоплені питання антикорупційного законодавства, європейського досвіду бо­ротьби та шляхи попереджен­ня шахрайства й корупції в си­стемі управління державними фінансами.

 

 

Сповнені творчих планів

Механіко-математичний фа­культет Київського національ­ного університету імені Тара­са Шевченка добре знаний своїми науковими традиціями і здобутками. Як самостійний підрозділ його створено в 1940 році після реорганізації фізико- математичного факультету. Про­те науково-освітня діяльність у галузі математики й механіки розпочалася в Київському університеті від самого момен­ту його заснування в 1834 році. Спочатку у складі філософсько­го факультету існувало фізико- математичне відділення, а зго­дом, у 1849 році, на його основі було створено однойменний факультет. Розвиток матема­тики і механіки в університеті відбувався під впливом цілої плеяди всесвітньо відомих уче­них, серед яких академіки АН СРСР       М.М.Боголюбов,

О.М.Динник, М.О.Лаврентьєв, О.Ю.Ішлінський, Ю.О.Митро- польський, В.М.Глушков, ака­деміки АН УРСР та НАН України М.О.Кільчевський, Б.В.Гнєденко, Г.М.Савін, Й.З.Штокало, А.Д.Ко- валенко, І.Т.Швець, В.С.Королюк, І.І.Ляшко, Ю.М.Березанський, А.М.Самойленко, А.В.Ско­роход, М.О.Перестюк.

Тепер механіко-математич­ний факультет по праву вва­жається провідним в Україні се­ред факультетів свого профілю. В його структурі дев'ять кафедр (алгебри та математичної логіки; геометрії; загальної ма­тематики; інтегральних та ди­ференціальних рівнянь; мате­матичного аналізу; математичної фізики; механіки суцільних середовищ; теоретичної та прикладної механіки; теорії ймовірностей, статистики та актуарної математики) та дві науково-дослідні лабораторії.

На факультеті на постійній ос­нові працюють 87 науково-пе­дагогічних працівників. Серед них 27 професорів та докторів наук і 54 доценти та кандидати наук. Професори факультету є авторами монографій, підруч­ників та збірників задач, за яки­ми вивчають різні розділи мате­матики та механіки в багатьох українських та зарубіжних ви­щих навчальних закладах.

Добре відомі світовій матема­тичній спільноті наукові школи Київського університету з алге­бри, диференціальних рівнянь, теорії ймовірностей, механіки, які сформувалися й успішно функціонують на факультеті. Деякі досягнення цих шкіл вра­жають. Наприклад, О.Ю.Шмідт (у подальшому академік, за­сновник наукової школи з алге­бри Московського університету, відомий полярник) будучи сту­дентом четвертого курсу напи­сав перший у світі підручник з теорії груп; асимптотичний ме­тод Крилова - Боголюбова - Митропольського, многочлени Кравчука, простір Скорохода, функція Гріна - Самойленка на­звані на честь їхніх пер­шовідкривачів - представників математичних шкіл факультету і загальновживані в світовій ма­тематичній літературі. Учені фа­культету проводять спільні на­укові дослідження з колегами з Росії, США, Німеччини, Швеції, Франції, Бразилії, Канади, Ізраїлю, Бельгії, Італії. Багато випускників факультету працю­ють у провідних зарубіжних на­укових центрах.

Факультетські навчальні пла­ни та програми навчальних дисциплін відповідають най­вищим міжнародним стандар­там. Про якість підготовки сту­дентів механікоматематичного факультету свідчать їхні тра­диційні перемоги на міжна­родних студентських матема­тичних олімпіадах: лише в 2010 році вони вибороли 2 гран-прі, 3 перших, 6 других і 2 третіх місця, а також перше місце в командному заліку серед провідних університетів світу.

Випускники факультету пра­цюють у науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро, вищих навчальних закла­дах, обчислювальних центрах, комерційних та банківських структурах, страхових ком­паніях. Найкращих із них охоче запрошують для продовження навчання в магістратурі та аспірантурі провідні університе­ти США, Німеччини, Франції, Ка­нади, Швеції. Факультет по пра­ву пишається своїми випускни­ками минулих років. Серед них понад 40 академіків та членів- кореспондентів НАН України. П'ятеро з них очолюють наукові установи НАН України: академік А.М. Самойленко - Інститут ма­тематики; академік І.В. Сергієнко - Інститут кібернети­ки; академік В.М. Геєць -Інсти­тут економіки та прогнозування; академік В.Т. Грінченко - Інсти­тут гідромеханіки; академік О.М. Гузь - Інститут механіки.

Оцінюючи та аналізуючи пройдений шлях, колектив ме­ханіко-математичного ставить перед собою нові завдання і, сповнений нових творчих планів і задумів, з оптимізмом дивиться в майбутнє.

М.Ф.Городній, 

декан механіко-матема­тичного факультету Київського національного університету ім. Тараша Шевченка

 

 

* КРУГЛИЙ СТІЛ: ЗАПРОШУСМО ДО ДИСКУСІЇ * 

 

Національна рамка кваліфікацій України

Світовий досвід і вітчизняні традиції

Національна рамка кваліфікацій України... Це словоспо­лучення, яке всього кілька років тому лунало лише у вузь­кому колі вчених, менеджерів освіти, роботодавців, нині все ширше входить до лексикону наших читачів-освітян. Національна рамка кваліфікацій — це узагальнений опис кваліфікаційних рівнів фахівців країни, який створюється на основі діючих в державі законів та інших нормативних актів з метою порівняння їх з рівнями, прийнятими в інших

країнах світу. Такого документу, який є в багатьох країнах Європи, в Україні, на жаль, поки ще немає. Чому? Які труднощі постають на шляху його створення? Як подолати перешкоди у визначенні сучасних параметрів рамок кваліфікацій? Ці, та багато інших питань залишаються по­ки що без відповіді.

За пропозицією Інституту вищої освіти НАПН України редакція тижневика вирішила провести на своїх сторінках тематичний "Круглий стіл" на тему "Національна рамка кваліфікацій України: якою їй бути?", щоб спробувати спільно відшукати відповіді на поставлені запитання. Куратора­ми проекту люб'язно погодилися виступити акад. НАПН України В. Луговий та проф. Б. Корольов.

Бесіду за круглим столом відкриває Б. Корольов.

51523-7

 

 

Борис Корольов,

професор, головний науковий співробітник інституту вищої освіти НАПН України

Національна рамка кваліфікацій України: якою їй бути?

Ми є свідками могутніх процесів глобалізації, котрі охопили нині всі сфери життя суспільства, в тому числі і освіту: в світі відбувається трансформація національних освітніх систем, їх зближення. Це особливо наочно виявилося в ході Болонського процесу. Йдеться про створення єдиного європейського освітнього простору із спільними вимогами, критеріями і стандарта­ми, що відкриває шлях до посилен­ня мобільності людей, до визнання на європейському рівні дипломів тих країн, які беруть участь у згаду­ваному процесі.

Україна офіційно вступила у Бо­лонський процес в 2005 р., коли його учасники активно працювали над створенням європейської структури кваліфікацій, яка стала б своєрідним зразком для порівняння національних систем кваліфікацій різних країн.

Цю роботу розпочато ще у 1997 р. (Лісабонська нарада), вона про­довжувалась у 2003 р. на Берлінській нараді. В Дубліні (2004р.) було сформульовано дес­криптори для трьох рівнів вищої освіти (бакалавр — магістр — док­тор). А в 2005 р. в комюніке Бергенської конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, яка проходила вже за участю пред­ставників України, учасники взяли на себе зобов'язання створити до 2010 р. національні структури кваліфікацій, сумісні з всеохоплюючою структурою кваліфікацій для європейського простору вищої освіти. Бергенська конференція визначила три цикли вищої освіти, визнала вимоги до кожного з них, встановила діапазон кредитів для першого (180-240) і другого (90­120) циклів.

У Лондонському комюніке (2007р.) питання про реалізацію національних структур кваліфікацій учасники Болонського процесу по­ставили на практичні рейки — було затверджено спеціальну програму ("10 кроків"), яка конкретизувала послідовність дій щодо створення національних рамок кваліфікацій у кожній країні: прийняття рішень про початок роботи, визначення про­грами дій, організація процесу, про­ектування, консультації, ухвалення, адміністративний устрій, реалізація на концептуальному рівні, включен­ня кваліфікацій до національної структури, сертифікація за спільно визначеними критеріями (на пер­шому етапі — самостійна).

Паралельно над створенням аналогічного документу працював і Європейський парламент. Підсумком цієї роботи було ство­рення у 2008 р. ще одного варіан­ту рамки кваліфікацій, яка отри­мала назву "Європейська структу­ра кваліфікацій для освіти впро­довж життя". Третій варіант рамки був розроблений Європейською комісією для інженерних про­фесій в Європі. За основними па­раметрами, зокрема, за кількістю рівнів кваліфікацій, — всі ці доку­менти тотожні.

Європейська структура кваліфікацій має вісім рівнів, кожний з яких містить характе­ристику типових компетенцій для кваліфікації кожного рівня: знання, навички, зміст, са­мостійність та відповідальність. Структура охоплює всі види освіти: шкільну, професійну, професійно-технічну, ака­демічну, освіту для дорослих і має на меті дати відповідь на за­питання: що знає, розуміє і здатний зробити фахівець пев­ного рівня. Три рівні в ній (6,7,8) присвячені вищій освіті (струк­тура наводиться у статті О. Голубенка та Т. Морозової — "Ви­ща школа". — 2009. — № 11. — С. 55-56).

Поступово було окреслено і принципи, котрі мають бути по­кладені в основу НРК: наступність і неперервність освіти, прозорість опису кваліфікацій, дифе­ренціація вимог до змісту та ха­рактеру освіти на кожному етапі, відповідність нормам, прийнятим на європейському освітньому просторі, тощо.

Передбачалося, що в Україні система освіти буде адаптована до вимог Болонського процесу до кінця 2010 р. Цього не сталося, але деякі кроки у наміченому на­прямі зроблено. З 2006 р. в нашій країні діє національна група промоутерів Болонського процесу. У ВНЗ запроваджено кредитно-мо­дульну систему організації на­вчального процесу. Одноступеневий освітній цикл вищої освіти (спеціаліст) замінено на двосту­пеневу підготовку (бакалавр, магістр). 27 серпня 2010 р. Міністерство освіти та науки і Міністерство праці отримали до­ручення уряду приступити до роз­роблення Національної рамки кваліфікацій. В цю роботу включи­лися НАПН України, Інститут інно­ваційних технологій і змісту освіти МОН, Національний Темпус-офіс в Україні, а також конфедерація роботодавців України.

В 2008 р. Координаційна рада конфедерації роботодавців України підготувала проект Закону "Про національну систему кваліфікацій". У ньому вперше було здійснено спро­бу створити проект НРК України (ав­тори обмежилися формуванням очікуваних результатів навчання на кожному з восьми рівнів). Через рік з'явився ще один проект Закону на цю ж тему, внесений на розгляд Верховної ради першим заступни­ком голови Комітету Верховної ради України з питань соціальної політики та праці О. Шевчуком. В проекті було визначено його мету (створення єдиної, цілісної, відкритої та гнучкої системи кваліфікацій) та завдання (задоволення потреб ринку праці в кваліфікованій робочій силі; узгод­ження існуючих систем кваліфікацій; створення інтегрованого механізму для визначення кваліфікацій, здобу­тих у процесі формального та не­формального навчання). Проект за­кону окреслив структуру Національ­ної системи кваліфікацій, до якої вхо­дять: Національна рамка кваліфікацій, кваліфікаційні рівні та вимоги, професійні стандарти, оцінка та підтвердження кваліфікацій і компетенцій, система фінансування НРК. У жовтні 2009 р. в Києві на "круглому столі", присвяче­ному законопроекту про Національ­ну систему кваліфікацій, його було схвалено. 5 жовтня 2010 р. народні депутати О. Шевчук та В. Курило внесли доопрацьований проект За­кону на розгляд Верховної Ради. Щоправда, експертний висновок учених Інституту вищої освіти НАПН України на цей проект виявився не­гативним, оскільки, на їхню думку, документ мав ряд суттєвих не­доліків.

Проблемам формування Національної рамки кваліфікацій України присвячені численні на­укові праці, а також виступи на сторінках часописів, Інтернет-сайтах науковців, менеджерів освіти, роботодавців (О. Голубенко, Т. Десятов, В. Кремень, Є. Лебідь, В. Лу­говий, С. Мельник, М. Михайличен­ко, Т. Морозова, Н. Нічкало, М. Степко, Ю. Сухарніков, Ж. Талано- ва, В. Шинкарук та ін.).

У процесі розроблення Національної рамки кваліфікацій українські вчені, менеджери освіти зробили чимало цікавих узагаль­нень. В. Луговий, наприклад, у ряді праць обґрунтував концептуальні засади творення Національної рамки кваліфікацій. Його доповідь на цю тему 19 березня 2010 р. було заслухано і схвалено на загальних зборах Національної академії педа­гогічних наук України. Заслуговує на увагу спроба Т. Десятова розг­лянути проблеми інтеграції в Євро­пейський освітній простір профтехосвіти України, порівнянність і співставленість українських

кваліфікацій з європейською рам­кою професійних кваліфікацій.

Можна констатувати, що в ук­раїнському суспільстві визріло ро­зуміння того, що НРК, як невід'ємна складова частина національної сис­теми кваліфікацій, конче потрібна. Вона має бути базою для визначен­ня вимог до рівня компетентності випускників навчальних закладів усіх рівнів, базою для розроблення відповідних державних стандартів, галузевих рамок кваліфікації, сис­теми сертифікації кваліфікацій, відправною точкою у формулюванні працівниками освіти реальних цілей і завдань професійної освіти, створенні науково обгрунтованих навчальних планів, програм та іншої навчальної літератури для всіх кате­горій осіб, що навчаються.

 

Які ж перешкоди є на шляху створення НРК? 

Мабуть, найголовніша з них — недостатня наукова розробка проблеми. Це призвело до того, що досі не вдалося подолати не­узгодженість навіть у визначенні критеріїв, покладених в основу кожного рівня кваліфікації.

Національні рамки кваліфікацій розробляються, як відомо, на ос­нові визнання кінцевих результатів формального, неформального та інформального навчання, а на 6,7,8 рівнях — також і механізму кредитно-трансферної системи, яка застосовується нині у вищій школі всіх країн Європи. Якщо раніше досягнення у підготовці фахівців оцінювали в критеріях: "знання", "вміння", "навички", то тепер в основу покладено компетентісний підхід. Його використа­но й при складанні Європейської рамки кваліфікацій. Однак біда в тому, що серед учених є розбіжності в тлумаченні осново­положного для рамки кваліфікацій терміну "компетентність". Навіть автори трьох варіантів Європейсь­кої рамки кваліфікацій дотриму­ються неоднакових поглядів, по- різному визначаючи набір компо­нентів компетентності. На це слушно звернув увагу в своїх публікаціях В. Луговий. Зараз у світі задіяна наукова програма "Ладнання освітніх структур", до якої підключилися університети всього світу. Доречно і нам, на­уковцям України, долучитися до її виконання, щоб узяти участь в розробці глосарія з проблеми та визначенні загальних і спеціаль­них компетенцій фахівців різного рівня.

Термінологічна невизначеність і плутанина спостерігаються навко­ло визначення компетентності та її компонентів і всередині нашої країни. Представники освіти і робо­тодавці досі не узгодили свої по­зиції. Коли порівнюєш складені Міністерством освіти і науки стан­дарти освіти щодо вимог до випуск­ників і опис професій, складений Міністерством праці і соціальної політики (він поданий у багатотом­ному довіднику кваліфікаційних ха­рактеристик професій працівників різних галузей), то складається враження, що ці два документи створено в різних країнах. Чи не час освітянам та роботодавцям сісти разом за стіл, щоб розробити єдині кваліфікаційні вимоги до фахівців? Це був би їх вагомий внесок у фор­мування НРК.

Підготовка кадрів фахівців усіх рівнів у будь-якій країні, рівень їх кваліфікації залежить, насампе­ред, від стану національної систе­ми освіти від її нижчих ланок до вищих щабелів. Україна має роз­галужену систему освіти, яка сповна відповідає сучасним ви­могам і задовольняє основні по­треби країни. Але життя, і в першу чергу інтереси інтеграції до світо­вого освітянського простору, дик­тують необхідність критичного аналізу стану справ у всіх ланках освіти і внесення певних змін.

Якщо казати про середню за­гальноосвітню школу, вона — за постановкою навчальної, мето­дичної та виховної роботи — не поступається кращим зарубіжним зразкам, хоча в організації на­вчання є й певні відмінності. Пер­ша з них стосується строків на­вчання. Для отримання середньої освіти в Україні діє 11-річний термін навчання, як в Росії та Біло­русі. В інших країнах Європи він складає 12-13, а у Фінляндії навіть 14 років (ЮНЕСКО рекомендує 12-річний термін навчання). Зви­чайно, більш тривале навчання створює сприятливіші умови для подальшого здобуття вищої освіти, але фінансові можливості України не дозволяють нам поки що перейти на 12-річний термін навчання.

Друга відмінність. За рівнем комп'ютеризації шкіл ми значно відстаємо від розвинутих країн світу. Це не дивно, адже за рівнем використання інформаційно-ко­мунікаційних технологій Україна замикає першу сотню країн світу. Виправити становище тут можна лише через посилення фінансу­вання програм інформатизації та освіти.

Третя відмінність: різниця у рівні профілізації старшої школи. Як відомо, вона дає шанс створити найсприятливіші умови для дифе­ренційованого навчання учнів, для свідомого обранням ними про­фесій. В Україні було нагромадже­но цікавий досвід профілізації шкіл, але за останні 20 років він не отри­мав подальшого розвитку. На відміну від України, в більшості країн світу у середній школі широко запроваджено профільну дифе­ренціацію навчання, зокрема діють академічний (загальноосвітній) та практичний (професійний) профілі. У Франції, Німеччині, США наявні навіть три профілі. В Україні перехід до профільного навчання з 10 класу передбачається здійснити у 2011

р. Для реалізації' цієї програми буде використано навіть модернізовані професійно-технічні училища.

Працюючи над подоланням цих відмінностей, звичайно, треба і далі підвищувати якість навчаль­но-виховного процесу. Зараз, відповідно до наказу МОН від 9 листопада 2010 р., готується нова редакція Державного стандарту базової та повної середньої освіти, удосконалення змісту та структури шкільної освіти. До ро­боти передбачається залучити не лише кращих науковців та вчи­телів, але й експертів Ради Євро­пи. Сподіваємось, що це сприяти­ме тому, що внесок загально­освітньої школи у формування кваліфікацій людей буде ще ва­гомішим.

Національна рамка кваліфікацій поширюється і на робітничі про­фесії, тобто на випускників системи профтехосвіти. В цій галузі у нас свого часу було нагромаджено і цінний досвід, і добрі традиції. Ще за радянських часів мені довелося в складі делегації освітян побувати в Японії. Там нам показали навчаль­ний підрозділ однієї з відомих фірм, який готував робітників. Ми були у захопленні від чіткої організації на­вчального процесу, оснащених за останнім словом техніки класів і ви­робничих приміщень із найновіши­ми верстатами. Коли ми своїми враженнями поділилися з пред­ставником фірми, він у відповідь повідомив, що, вивчаючи світовий досвід профтехосвіти, кращий досвід фірма знайшла і запозичила в Радянському Союзі. Згадуючи про це, змушений визнати, що з цим цінним досвідом при переході еко­номіки на ринкові рейки ми обійшлися нецивілізовано — його просто відкинули. Держава фактич­но припинила фінансування проф­техосвіти, а програма її переходу на ринкові умови діяльності навіть не була розроблена. Внаслідок цього сотні професійно-технічних за­кладів в Україні були закриті, а їх приміщення передані іншим відом­ствам або перейшли у приватні ру­ки. Мені довелося в той час працю­вати в одному з ВНЗ, який аренду- вав приміщення ПТУ № 5 у м. Києві. На моїх очах агонізував цей чудовий сучасний заклад підготовки кваліфікованих робітників: пустіша­ли класи, розбазарювалося облад­нання, позбавлялися роботи кваліфіковані викладачі та класні майстри виробничого навчання. Скінчилося все закриттям училища і передачею його бази іншому відомству. Згадуючи це, я поділяю глибоку стурбованість сьо­годнішнім станом профтехосвіти, яку публічно висловила академік НАПН України Н. Нічкало ("Масажа- ми профтехосвіту не вилікувати" — Голос України. — 2010, 19 листопа­да). Сподіваюсь, що в процесі роз­роблення Національної рамки кваліфікацій України й цій ділянці освіти буде приділено належну ува­гу, що сприятиме припиненню падіння престижу робочих про­фесій, підвищенню якості профтехосвіти.

Кілька зауважень щодо місця в НРК технікумів. Я згодний з дум­кою відомого діяча вищої школи І.Е. Тарапова про те, що нині діючі технікуми є анахронізмом, залиш­ком часів індустріалізації. Слід ре­формувати їх, доручивши кращим підготовку бакалаврів, а інші, можливо, включити в систему профтехосвіти.

Особливо багато спірних пи­тань залишається при розробці вищих рівнів Національної рамки кваліфікацій, зв'язаних із діяльністю вищої школи. Харак­терними ознаками вищої освіти в

Європі є її кількарівневий харак­тер, розгалуженість та різно­манітність. Специфічність істо­ричного, культурного, етнічного та релігійного життя кожної країни відбилася на вищій школі. Тому не тільки Україні, але й всім країнам Європи в умовах інтеграції дово­диться шукати шляхів узгодження систем вищої освіти, приведення їх до спільного знаменника.

Щоправда, в більшості країн Європи є й спільні риси. Тут, на­приклад, з кінця 90-х років ХХ ст. вища освіта поділяється на два сектори: класичний академічний з більш тривалим строком навчання (4-5 років — бакалавр, 5-6 — магістр) і профілізований, з про­грамами на 1-2 роки коротшими. В першому присуджують дипломи

типу "А" і спеціалізують випуск­ників на науково-аналітичній ро­боті, в другому — видають диплом "В" і орієнтують на професії, де потрібна негайна реакція. У нас та­кого поділу не існує. Кажуть, що він нібито не отримав підтримки. Але, відверто кажучи, його ніхто і не пропонував запровадити хоча б у вигляді експерименту.

В Україні нині теж запровадже­но дворівневий цикл підготовки фахівців. Але введення підготовки бакалаврів та магістрів пройшло поспіхом без належної підготовки. Під час запровадження бакалаврату, на відміну від інших країн, у нас було прийнято їх вузьку спеціалізацію. По-друге, скороче­но термін навчання бакалавра порівняно з підготовкою спеціаліста. Зроблено це за раху­нок зменшення часу на його про­фесійну підготовку. Скоротився і термін практики, що негативно відбилося на здобутті практичних навичок на робочому місці, одно­часно велика кількість годин (1300) залишилася на соціально- гуманітарну підготовку. Гро­мадська думка і ринок праці не бу­ли підготовлені для отримання фахівців такого рівня. Як наслідок, бакалаври виявилися незатребуваними на українському ринку праці.

Не все просто склалося з підго­товкою і магістрів. Спочатку треба було прорахувати очікувані ре­зультати їхньої підготовки, а потім визначати зміст та структуру на­вчальних планів. А у нас сталося навпаки. Навчальні плани форму­валися випусковими кафедрами часто-густо за рахунок випадко­вих курсів, що є в наявності у ви­кладачів. Не врахували і власний досвід — адже Україна у дорево­люційний час нагромадила чудо­вий досвід підготовки магістрів високого рівня. Магістрант був професорським стипендіатом в університетах, побутувала навіть така його назва — "професорсь­кий кандидат", оскільки до 1884 р. кваліфікація магістра відкривала прямий шлях до заняття престиж­них посад до посади професора включно (з 1884 р. було запровад­жено для цього попередній захист докторської дисертації).

Особливо високі вимоги стави­лися до випускної магістерської роботи та її захисту. Роботи дру­кувалися в науковій пресі і навіть окремими виданнями, повідо­млення про захист тричі повинно було з'явитися в пресі. Всі, хто хо­че подивитися, як виглядали тоді магістерські роботи, можуть звернутися до випускної роботи магістра історії Київського універ­ситету св. Володимира М.С. Грушевського, згодом — видатного історика і політичного діяча. Його робота "Барське староство" пе­ревидана у Львові 1996 року.

 

Науково обґрунтовані стандарти підготовки бакалаврів і магістрів в Україні досі відсутні

Як результат, за наслідками соціологічного опитування робо­тодавців, не більше 18% бака­лаврів і 50% магістрів — випуск­ників задовольняють мінімальним кваліфікаційним вимогам робото­давців.

І ще про одну недоречність: поділ випускників на бакалаврів і магістрів проводився на Заході з метою поділу вищої освіти на ма­сову та елітну. Там більшість бака­лаврів відразу займають робочі місця. У нас цього не сталося. Як свідчить "Національний звіт Ук­раїни про впровадження поло­жень Болонського процесу до VI міністерської конференції", з ви­пускників 2007-2008 навчального року працевлаштувалося лише 14% бакалаврів, 81% випускників першого циклу продовжили на­вчання. Все це свідчить про незбалансованість         підготовки

фахівців різного рівня і спеціаль­ностей, а це, в свою чергу, веде до дезорганізації ринку праці, до безробіття серед осіб із вищою освітою.

Нещодавно Міністерство освіти та науки завершило роботу над змінами до закону "Про вищу освіту". Проект цього закону, що з"явився на сайті Міністерства у жовтні 2010 р., пропонує додатково запровадити, відповідно до вимог Болонського процесу, ІІІ цикл вищої освіти (строком навчання чотири ро­ки) з метою отримання науково- кваліфікаційного звання — доктор філософії (аналог PhD). Ступінь кан­дидата наук ліквідується.

В Україні підготовка докторів філософії (PhD) в експерименталь­ному порядку організовано з верес­ня 2008 р. в Національному універ­ситеті "Києво-Могилянська ака­демія". В університеті наявні структуризовані докторські програми, кількість яких щорічно збільшується. На 2010 р. діє сім програм (масові комунікації, фінанси, управління охорони здоров'я, філософія літера­тури, біологія та біорізноманіття, історія, соціальна робота та соціаль­на політика). Програми передбача­ють виконання докторантом низки умов, а саме: 1) Прослуховування та успішне складання іспитів з ряду фахових та міждисциплінарних на­вчальних курсів; 2) Здійснення оригінального      наукового

дослідження, результати якого виз­нані в науковій спільності; 3) Подан­ня для публікації' у визнаний міжна­родний фаховий журнал відповідної галузі мінімум однієї статті; 4) Вис­туп мінімум на одній міжнародній конференції; 5) регулярні виступи із доповідями на наукових семінарах, організованих Директорською шко­лою НаУКМА; 6) Залучення до про­ведення лекцій або семінарських занять на програмі підготовки бака­лаврів однієї з кафедр НаУКМА. На­вчання в докторантурі не виключає наступного вступу до аспірантури з метою захисту кандидатської ди­сертації.

З 2009 р. приблизно половина вступників до аспірантури НаУКМА проходить навчання по док­торських програмах PhD.

Цей досвід викликає певні роз­думи:

 

Чи доцільно зберігати

аспірантуру пара­лельно з підготовкою докторів філософії?

У Київському університеті ім. Б. Грінченка розроблено модель на­вчально-методичного науково-ви­робничого комплексу педагогічної освіти, яка передбачає цілісність і наступність підготовки і підвищен­ня кваліфікації вчителя. Вона пе­редбачає взаємозв'язок таких 4-х етапів професійно-педагогічної

підготовки: молодший спеціаліст — бакалавр — магістр — аспірант. Така модель більш досконала. Справа в тому, що аспірантура, хо­ча вона належала до іншої галузі, підготовка наукових та науково-пе­дагогічних кадрів, виконувала у нас фактично роль ІІІ циклу підготовки фахівців у ВНЗ.

Доречно згадати про

Історичний досвід

Аспірантура у 20-х роках ХХст. в Україні зосереджувалася цілком на кафедрах. Загальносоюзної програми підготовки аспірантів не було. Основою роботи аспірантів вважалося не написання дисер­тації, а науковий вишкіл, підготов­ка до самостійної наукової роботи та педагогічної діяльності у ВНЗ. Лише з 1932 р. запроваджено обов'язковий захист аспірантом дисертації, яка перетворилася на основну ознаку оцінки аспіранта. Чи не доцільно нам зберегти аспірантуру, зробивши саме її ІІІ- м циклом навчання? Звичайно, роботу аспірантури слід перегля­нути, запровадивши в ній на­вчальний процес з ряду дис­циплін. Доцільно переглянути й перелік кандидатських екзаменів. Анахронізмом є екзамен з інозем­ної мови. В аспірантурі не повин­но бути людей, які не володіють іноземною мовою вільно — на рівні спілкування, а не на рівні "чи­таю і перекладаю зі словником".

У системі підготовки та атес­тації наукових та науково-педа­гогічних кадрів у нас поки що зберігаються суттєві відмінності. Адже в ряді країн Європи діє один науковий ступінь (Великобри­танія, Швейцарія та ін.), в інших — два (Німеччина, Франція, Росія). У більшості країн програм підготов­ки або календарних строків напи­сання дисертацій не існує (за ви­нятком Росії, Білорусі). Немає в Європі єдиного стандарту на на­укові кадри, а присудження науко­вих ступенів у більшості країн пе­редано повністю на розсуд університетів.

Росія вирішила зберегти двос­тупеневу систему наукової кваліфікації (кандидат, доктор на­ук) і відповідно до цього — аспірантуру та докторантуру. Щоб зберегти ступінь доктора наук, Росія, на відміну від європейської

рамки, у НРК запровадила дев'ятий рівень. Тепер слово за Україною: чи збереже вона ступінь доктора наук у сучасному вигляді чи ні. Що ж до схожості назв "доктор філософії" та "док­тор наук", можна знайти розум­ний вихід. Л. Лобанова пропонує, наприклад, для докторів наук за­провадити нову назву "гранд-доктори".

Кілька слів про атестацію науко­вих кадрів. У більшості країн Європи — це автономна сфера діяльності університетів. У нас є державна структура ВАК, яка приймає остаточне рішення. Дех­то пропонує ліквідувати її, посила­ючись на західний досвід. Я не поділяю таких поглядів. По-пер­ше, ВАК проводить велику роботу щодо запровадження в наукову роботу державних стандартів, підвищення культури наукової праці. По-друге, і це головне, — вона виконує роль своєрідного сита, яке захищає науку від плагіаторів і неуків. Я не поділяю думку тих, хто вважає, що сьо­годні вчені самі здатні виконувати ці завдання. Цьому заважає наша низька корпоративна культура, залежність учених від влади, та й менталітет у нас не той: кумівство, корупція, на жаль, стали звичай­ним явищем і в науці. Тому давай­те збережемо поки що ВАК Ук­раїни.

Нарешті, не можу не торкнутися ще однієї наболілої проблеми, успішному розв'язанню якої спри­ятиме Національна рамка кваліфікацій: вона дозволить про­вести на наукових засадах та­рифікацію оплати праці в залеж­ності від рівня кваліфікації. Про нерозмірність із європейськими нормами оплати праці кваліфіко­ваних фахівців в Україні казати не­доречно — розмір зарплат зале­жить від стану економіки країни, але про те, що

 

Оплата праці слабо корегується з якістю праці фахівців, час і поговорити 

Парадокс у тому, що, на відміну від розвинених країн Європи, у нас зарплата слабо прив'язана до рівня кваліфікації людини. Діюча тарифна сітка спотворена різни­ми відомчими підзаконними акта­ми. Хіба можна збагнути, чому зарплата двірника, для освоєння професії якого достатньо звичай­ного інструктажу, вища за зарпла­ту кваліфікованого вчителя або лікаря, на підготовку яких треба витратити довгі роки напруженої праці. А зарплата маститого про­фесора виглядає просто смішною порівняно з платнею чиновника середньої ланки. Я не кажу вже про "захмарні" зарплати вищих посадовців та нардепів — вони виходять за рамки будь-яких ро­зумних меж і аж ніяк не відповіда­ють економічним реаліям країни. Узгоджена з НРК нова тарифна сітка повинна, нарешті, стати За­коном, нормою життя країни.

З чого ж сьогодні доцільно роз­гортати роботу щодо прискорен­ня створення НРК, з якою ми зв'язуємо стільки добрих сподівань? У будь-якому разі не з написання нового Закону — цей акт має бути останньою крапкою у копіткій роботі. А зараз, поклавши в основу міжнародну програму "10 кроків", слід послідовно зро­бити рекомендовані нею обов'яз­кові кроки на шляху до НРК. З них я б зосередив увагу на трьох:

1.  Треба негайно створити міжвідомчий урядовий орган (центр, раду, агенцію тощо), який би скерував усі зацікавлені міністерства, відомства, спілки, наукові установи тощо на створення НРК;

2.  Варто прислухатися до рекомендації акад. В. Лугового і створити Державну цільову програ­му, яка б об'єднала зусилля вчених у розробці складних проблем, пов'язаних зі створенням та функціонуванням НРК (у деяких кра їнах для цього створено окремі наукові установи, як, напри­клад, Національний інститут кваліфікацій в Іспанії);

3.  Ширше слід висвітлювати створення НРК в ЗМІ, наукових виданнях, для зацікавлення чи­тачів, щоб вони висловлювали свої міркування з приводу удосконалення в Україні системи кваліфікацій.

Тільки так, спільними зусиллями, ми створимо Національну рамку кваліфікацій, яка втілить у собі передовий світовий досвід і водночас збереже кращі освітянські традиції України. 

 

 

 

* УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ 70-РІЧЧЯ "ОСВІТИ" * 

 

 

"Це дійсно видатне видання "

51523-8

Василь Кремень,

президент Національної академії педагогічних наук, академік

 

Шановна Ольго Сте­панівно! Шановні колеги, друзі!

Я з великою приємністю хочу привітати колектив га­зети "Освіта" від Президії Національної академії педа­гогічних наук, від установ Академії, від вчених Академії у зв'язку із 70-річним ювілеєм. Щастя, добра, процвітання газеті і її колек­тиву.

Я зазначу, що, на мій по­гляд, це дійсно видатне ви­дання. Видання, яке, як мінімум в трьох аспектах, за­слуговує високої шани і по­ваги. Перш за все, це позиція. Позиція не спос­терігача в освіті, а позиція активного співучасника, співорганізатора освітніх змін і зростання освітньої га­лузі. І ми повинні відзначити, що за ці 70 років в Україні ду­же багато зроблено. Від по­чаткової освіти, через се­мирічну, восьмирічну, деся­ти — , одинадцятирічну, і до сьогоднішнього дня. Тому — слава газеті, яка супровод­жувала і в значній мірі забез­печувала розвиток освітньої галузі ці 70 років.

Ще хочу зазначити, що особлива заслуга газети "Освіта" — в розвиткові й становленні освітньої галузі незалежної української дер­жави. У вас завжди була принципова позиція щодо надання освіті національно­го характеру, щодо перехо­ду освіти до україномовної освітньої діяльності, щодо створення вже декількох по­колінь програм і підручників шкільних і багато-багато інших речей. За це сердечне спасибі цьому виданню.

Газета "Освіта" має дис­кусійний характер ма­теріалів, має свій почерк, який відзначається демо­кратизмом, правом автора на власну позицію. Причо­му, я зазначу, що це право мають на шпальтах "Освіти" автори з різними особистими часто, навіть протилежними позиціями. Але таким чином якраз і на­роджується істина, як нам усім відомо. Я глибоко пе­реконаний, що відбулося становлення, й розвиток у діяльність цього колективу, в результаті того, що очо­лювали це видання багато достойних людей і серед них, безумовно, Ольга Сте­панівна Коноваленко вже у роки незалежності,. Я хочу привітати Вас і сказати, що сьогодні рішенням Президії Національної академії пе­дагогічних наук за бага­торічне демократичне, дискусійне відображення подій і реалій розвитку освіти і педагогічної науки України та у зв'язку з 70- річчям Почесною Грамотою Академії нагороджується Всеукраїнський громадсь­ко-політичний тижневик "Освіта".

Щастя усім і процвітання у новому році!

 

 

 

 

 

 

 

 

"Ви потрібні освітянам, міністерству"

51523-9

 

 

 

Борис 

Жебровський, 

перший заступник Міністра освіти і науки, молоді та спорту України

 

Доброго дня всім! Найперше хочу повідомити , що привітання "Освіті" від міністра Дмитра Володимировича Табачника розміщене на Інтернетсайті. І що ряд працівників вашої редакції ми в міністерстві відзначили нагородами, які я зараз з приємністю вручатиму.

Від себе додам. Ви дуже потрібні всім освітянам України. І тому ті добрі справи, ті важливі акції, як скажімо і "Кращий освітянин року", і все інше, що ви проводите дуже потрібні, оскільки люди нашої професії чутливі до добрих слів. Вони не завжди їх чу­ють. Тим більше від високих поса­довців. Іноді дехто дозволяв називати учительство корупціонерами, ким завгодно. Цього не можна допускати в суспільстві, якщо ми думаємо про майбутнє. В цьому відношенні праця Ваша є взірцем — і доброго слова і

компліменту чистого, необхідного для вчителя. Це дуже важливо. Може­те відкривати на своїх сторінках шко­лу компліменту.

Ви потрібні Міністерству освіти. Я сказав би так: нам потрібні ваші кри­тичні зауваження, ваші конструктивні пропозиції, ваші проблемні статті. Хвалити керівництво не треба, воно повинне весь час відчувати реалії життя, знати що справді відбу­вається. Сторінки "Освіти" не рідко якраз і стають для нас отими незаангажованими джерелами інформації про стан справ на місцях.

Мені дуже хотілося б, щоб вся на­ша педагогічна преса, і перш за все Ваша газета, з такими великими традиціями, знаходила у собі мужність зберегти гідність, зберегти власну позицію, і щоб ця позиція співпадала з думкою, вчителя, з міркуваннями освітян.

Здоров'я Вам,

успіхів, творчої праці!

 

 

 

 

 

"Глибока і завжди нова "

51523-12

Віктор Андрущенко, 

ректор Національного педа­гогічного університету імені М.П. Драгоманова, академік НАПН України

 

Шановні друзі!

Кожен, хто зараз знахо­диться в цій залі, я перекона­ний, вважає "Освіту" своєю газетою. І я поважаю цей вибір. Але ми, драгоманівці, також маємо свою точку зо­ру. Ми цю газету вважаємо нашою газетою. Ми її чи­таємо. Чесно я вам скажу, що і в мого батька Петра Андрійовича на столі, я ще з дитинства пам'ятаю, завжди лежала ця газета. Мої батьки пропрацювали в освіті, Ма­ма, лише 50 років, бо помер­ла, а батько, який ще живий, — 60 років. Зараз ми вдома створили йому маленьку

імпровізовану кафедру, він нею завідує. І ми збираємо­ся, обговорюємо, в тому числі й ті публікації, які розміщені в "Освіті". А зага­лом у нашій сім'ї по батьковій лінії восьмеро дітей, шість із них — вчителі; по маминій ліній — семеро дітей, троє — вчителі. Мені імпонує оте глибоке усвідомлення ре­дакційним колективом не­обхідності підтримувати, знаходити, відкривати мо­лоді педагогічні таланти, го­товність до педагогічної творчості.

Ви знаєте, чим відрізняється одна газета від іншої газети?

Одну береш, переглядаєш у силу посадових обов'язків, і вона десь зникає з твого поля зору. А таку як "Освіта" береш, прочитаєш один раз, відмітиш потрібне, відкладеш собі, потім повертаєшся другий раз, до вже прочитаного, потім береш, вирізаєш ножицями і складаєш ті вирізки, які по­винні знадобитися ще у май­бутньому... Так, саме такою є газета "Освіта", яка, дійсно, як щойно сказав прекрасно Ва­силь Григорович Кремень, друкує ті матеріали, над якими треба міркувати, які спонука­ють до думки, які є корисними у безпосередній науковій, ви­ховній та навчальній діяль­ності.

Газета робить колосаль­ний вклад в розвиток нашого університету. Тому вчена ра­да постановила нагородити Великою Драгоманівською золотою медаллю, і Великою Драгоманівською срібною медаллю ряд працівників ре­дакції. Крім того ми маємо філіал нашого університету в місті Прага, і навесні пла­нується туди поїздка деле­гації. Ми даруємо вашому ко­лективу редакційному три путівки для поїздки в Прагу для висвітлення подій...

 

 

У вас надійна лава запасних 

 

51523-15

 

 

 

 

 

Володимир Бех, 

перший проректор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

 

Знаєте, коли футбольна ко­манда має шанс виграти першість — чи то Європи, чи то світу? Коли в неї добра лава за­пасних. Так ось "Освіта" якраз і відрізняється від інших газет тим, що вона є співучасником підготовки журналістських кадрів. Вона акумулює сту­дентську молодь, залучає до творчості, до аналізу, до пе­редачі знань. На її базі безпе­рервно проводять виробничу практику майбутні видавці і журналісти. Набираються громадянського гарту культу­рологи, політологи, філосо­фи. Ось Русаков Сергій сьо­годні отримав грамоту від Міністерства освіти і науки Ук­раїни, і ми пишаємося, що це наш випускник, вже аспірант, і водночас учень цієї творчої ла­бораторії тижневика "Освіта". І таких не мало.

 

 

 

"Наше співробітництво буде плідним"

51523-16

 

 

 

 

 

Олег Смірнов, 

завідуючий відділом Профспілки працівників освіти і науки України. 

 

Мені випала честь від імені однієї з установ засновників а саме від Профспілки працівників освіти і науки України привітати Вас зі свя­том.

Дозвольте зачитати вітальні слова Центрального комітету профспілки:

"Шановна Ольго Сте­панівно! Центральний комітет Профспілки працівників освіти і науки України щиро вітає Вас і очолюваний Вами творчий колектив із славним ювілеєм - 70-річчям від дня заснування часопису "Освіта". За ці роки, завдячуючи натхненній Вашій журналістській праці, газета стала однією з найвідоміших і найулюбленіших. Ви робите вагомий внесок в справу роз­витку національної школи, ук­раїнської педагогічної думки. Глибоко вдячні за співпра­цю, впевнені, що й надалі на­ше співробітництво буде міцним і плідним.

Прийміть у цей святковий день наші сердечні поба­жання щастя, здоров'я, творчої наснаги, нових успіхів на педагогічній ниві в ім'я розвитку нашої вітчизняної освіти"!

 

 

 

 

"Вищий пілотаж" 

51523-18

 

 

 

 

 

Володимир Шевченко, 

проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Шановні друзі, шановні ко­леги, шановна пані головна редакторко! Я довго думав, яку ж рису сьогодні у цю круг­лу дату, і досить таки солідну дату, можна і треба було б виділити. Педагогічність? Скільки читаю вашу газету, ще з тих часів, коли сам був учнем, брав її у мами, в газеті це було завжди.

Журналістськість, чи май­стерність журналістська? Теж — вона була, є і, думаю, буде, тому що Ви, Ольго Сте­панівно, і самі чудова жур­налістка — не лише як публіцист і газетяр. Ви завжди блискуче виступаєте по радіо. У вас чудові колеги, майстерні кореспонденти.

Дуже рідко зустрінеш якусь помилку чи некоректність у вашій газеті.

Тому обмірковуючи всі ці відомі більшості ваші якості зрозумів, що сьогодні, ма­буть, треба відзначити Вашу бізнесову схильність. Тому що вижити освітянській газеті в останні десятиліття, вижити в умовах, коли дуже багато газет народжується, і з такою ж швидкістю помирає, вижи­ти газеті, яка намагається охопити широкий інфор­маційний спектр, дуже і дуже нелегко. А зберегти при цьо­му людську порядність, не продатися за тридцять срібеників, зберегти об'єктивність — вищий пілотаж. А вижити в таких умовах Вам допомогли Ваші менеджерські якості.

Тому Київський національ­ний університет імені Т. Шев­ченка в особі ректора, ака­деміка Л. Губернського, відзначив саме це та нагоро­див дипломами і головного редактора Ольгу Степанівну Коноваленко і тижневик "Освіта" вцілому з нагоди 70- річчя газети за багаторічну плідну працю зі створення позитивного іміджу Київсько­го університету імені Тараса Шевченка.

 

 

 

 

"...і функціяорганізатора"

Євген Діденко, 

віце-президента Академії інженерних наук України. 

Шановні друзі! Шановна Ольго Степанівно!

Від імені Президії Академії інженерних наук України хо­чу приєднатися до всіх по­бажань, що були висловлені в цій залі. Звичайно, наші слова за емоційністю посту­паються українській пісні, що лунала. Але кожне добре слово все одно запам'ято­вується. Ви своїм високопрофесійним колективом особливо вдало виконуєте організаторську функцію за­собу масової інформації. Академія інженерних наук України неодноразово по­слуговувалась цим, прово­дячи масові заходи, або інформуючи про них. Хочу побажати щиро від Президії залишатися такою газетою, яка відображає позицію і вчених і вчителів, газетою, яка завжди, у всі часи — чи то Помаранчевої революції, чи то становлення незалеж­ної України — є відвертою, відкритою, доступною, відо­бражає душу педагогів, ду­шу освітян. Залишайтеся та­кими, натхнення вам, здо­ров'я, усіх благ!

 

 

"Постійний пошук"

51523-21

 

 

 

 

Володимир Проненко, 

заступник голови київської ор­ганізації Національної спілки журналістів України.

 

Шановні друзі, ми зібра­лися сьогодні, щоб привітати газету "Освіта" з її ювілеєм. Мабуть, всі ви знаєте, наскільки це склад­но — вести таку газету, як "Освіта". Адже в жодній га­лузі немає стільки змін, як в освіті: то одинадцять класів, то десять, то два­надцять; то пріоритет російській мові, то пріори­тет українській, іно­земній... Вчителям я співчуваю. їм важко при­стосуватися до програм і підручників, які постійно змінюються.

А як це складно газеті: не тільки самій постійно пере­будуватися, а ще й допо­могти педагогам! Вироби­ти концепцію газети, згур­товувати авторитетних ав­торів, які своїм вагомим

словом, своїм інтелектом сприяли б цьому, забезпе­чити їх полеміки на сторінках! Знаю, як це складно, посприяти тому, щоб людина зробила саме такий матеріал, який чека­ють читачі. Це велика пра­ця, Та виконує колектив га­зети "Освіта" свою високу громадянську місію ви­ключно професійно, фахово, майстерно, і у всі часи не просто на сучасному рівні, а — новаторськи.

І саме за ці відкриття, за ці пошуки й знахідки правління Київської спілки журналістів нагороджує цей визначний колектив своєю грамотою.

 

 

 

 

Для шкіл в глибинці

51523-26

 

 

 

Валентина Савицька, 

завідувач Жашківським у Черкаській області районним відділом освіти


Вельмишановне товари­ство, дорога наша Ольго Степанівно!

Ми щасливі, що сьогодні маємо честь привітати ко­лектив "Освіти" з ювілеєм, з 70-літтям. Ми бажаємо Вам творчості, для нових злетів, для нових звер­шень. Ви постійно ведете

надзвичайно актуальні для нас рубрики "Школа в гли­бинці", "Опорна школа", "Чим живе мало комплект­на". Зі сторінок "Освіти" ми запозичуємо перевірений досвід, новації. Нехай ваше журналістське перо буде гострим! Ми щасливі, що у нас є таке видання.

 

 

 

 

"Допомагаєте побачити себе зі сторони"

51523-19

 

 

 

 

 

Юрій Безверхий, 

завідувач Маньківським у Черкаській області районним відділом освіти.

 

Шановні друзі! Шановні колеги! Шановна Ольго Степанівно!

Повірте, нам, дуже приємно сьогодні перебу­вати на цьому славному ювілеї. Ми дуже раді, що Ви у нас є. Ми дуже раді, що стільки десятиліть нас об'єднує газета "Освіта". Повірте, ми вас читаємо. Повірте, ми радіємо за кож­ний ваш успіх, за кожний ваш крок. Бо він завжди цікавий і дуже потрібний.

нами, мобілізували свої ре­зерви. Це дуже стимулює до кращої, більш сумлінної роботи кожного педагога. Ми спеціально із Черкащи­ни, із Маньківського району і Жашківського, везли ко­ровай. Адже саме він є сим­волом добробуту, симво­лом щастя, символом миру, символом добра. Як ка­жуть, буде хліб - буде пісня. А я додам ще декілька слів: буде хліб - буде пісня, буде слово, буде надходити в наші школи "Освіта". Тому ми Вас щиро вітаємо, ба­жаємо всього найкращого, зичимо міцного здоров'я і так тримати, і так працюва­ти й надалі.

Ми також, хочемо пода­рувати Вам ікону. Для того, щоб вона у Вашій редакції оберігала вас від всіляких негараздів, щоб на вашому шляху зустрічалися тільки добрі люди, друзі.

 

 

 

"Завдяки вам — таланти відбуваються"

51523-22

 

 

 

 

 

Алла Левченко, 

заслужений вчитель України, викладач музики з с.Дзензелівка на Черкащині.

 

Вже п'ять років, як я з чи­тача "Освіти" перетвори­лась на автора і на героїню публікацій. Ви узагальню­вали мій досвід, друкували мої розробки уроків, пред­ставляли мене, як пере­можця Всеукраїнського конкурсу "Учитель року". Саме авторитету "Освіти" я завдячую в тому що мій учень, простий сільський хлопчик Павлик Лисий, зміг розвинути Богом даний та­лант піаніста. Блискуче закінчив спеціалізовану музичну школу-інтернат ім. Лисинка, вступив до Національної музичної ака­демії імені П.І. Чайковського, відмінно навчається і в майбутньому уособлюва­тиме високий рівень ук­раїнської музичної культу­ри.

Від себе, як вчителя зга­даного Павлика Лисого хо­чу сказати. Що з дитячих років, коли Павлик потра­пив у перший клас, він на­звав мене ангелом-охоронцем. Ангелом охорон­цем тепер стали Ви для нього. Низький уклін Вам!

 

 

Уквітчані визнанням

51523-28

51523-29

Unt











51523-30

51523-31









51523-3251523-33









51523-3451523-35










51523-3651523-37













51523-3851523-39













51523-40










51523-41

51523-42














51523-43

 

 

 

 

* УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ 70-РІЧЧЯ "ОСВІТИ" *

 

 

 

"Альтернативи не існує" 

51523-45

 

 

 

 

Анжеліна Пугач,

головний редактор журналу "Рідна школа"

 

Шановна освітянська громадо! Дорога Ольго Степанівно!

Дозвольте долучись до найщиріших привітань газети від журна­лу "Рідна школа". Ми весь час дру­жимо, підтримуємо одне одного. Вже говорили про енциклопедичну майстерність, про те, що "Освіта" - це журналістська школа. Але тут не тільки загартовуються професійні якості, тут загартовуються і людські якості. Серед нас є люди, які в цій га­зеті працювали і знають, що вона

завжди мала свою позицію — жур­налістську, освітянську, громадянсь­ку позицію та відстоювала її. Дійсно, той демократичний стиль, який був взятий від самого початку існування і який продовжували попередні го­ловні редактори, і який високо три­має шановна Ольга Степанівна, це та газета, яка дійсно заслуговує на читацьку увагу. Існувала вона в різні часи. І в ті часи, коли цензура не доз­воляла бути демократичною, а на її шпальтах були прекрасні дописи на­шого великого магістра та очільника Василя Олександровича Сухомлинського. І в наш час ми бачимо, що ця газета — це доброта, це пре­красні зразки підтримки вчительст­ва, це прекрасні медіа-проекти, це новий рівень співпраці між нашими молодими колегами.

Нехай Вас Бог усіх береже, а га­зеті всіх благ.

І ще хочу додати. Не перший рік ве­дуться розмови про те, чи потрібне сьогодні друковане слово. Молодь, багато студентства все більшу пере­вагу надає Інтернету. Але Інтернет не може бути альтернативою таким ча­сописам, як "Освіта". Згадаймо про такі параметри як об'єктивність, як відповідальність. В Інтернеті інфор­мація сьогодні є, а завтра зникла. А ті слова, що надруковані в "Освіті", — це справедливість, це компетентна по­зиція, це документ, відбиток часу. Звертайтесь до справжнього джерела — газети "Освіта".

 

 

 

"Велику справу робите" 


 

 

 

Лариса Романенко,

перший проректор Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна"

 

Шановні ювіляри! Дорога Оль­го Степанівно!

Петро Михайлович Таланчук — перший міністр освіти нашої неза­лежної держави доручив мені щи­ро привітати Вас, колектив газети "Освіта" з таким славним і вели­ким ювілеєм. Безумовно, хочеть­ся побажати Вам творчих здо­бутків, натхнення, нових злетів і низько вклонитися до землі за ту величезну справу, яку ви робите для розбудови нашої освіти і на­шої незалежної держави.

Кожен День народження, тим паче ювілейний, не можливий без подарунка. І мені хочеться від професорсько-викладацького складу, від 30-тисячної лави сту­дентства Відкритого міжнарод­ного університету розвитку лю­дини "Україна" подарувати Вам багатопрофільний пристрій: — Принтер-копір-сканер.

Успіхів вам!

 

Вмієте приваблювати успіх 

51523-47

 

 

 

Олена Семко,

завуч Київської спеціалізованої школи №57

 

Працюю в школі 41-й рік. Ви пи­сали про нашу школу, зокрема, і про мене. Хочеться, щоб молодь,

яка зараз сидить у цій залі, мала честь друкуватись на сторінках ва­шої газети. Щоб про них писали, щоб і вони досягли того моменту, коли ними б могли пишатися і діти, і сім'я, і школа. Ви вмієте це робити, дарувати добро, приваблювати успіх. Мій директор школи, з якою я працювала раніше — Людмила Дмитрівна Яковлєва, коли прочита­ла статтю Ольги Коноваленко про нашу родину, про мене, сказала, що це тільки талановита і тільки людина з великою душею може відшукати такі слова, які дійсно дуже потрібні нам, учителям. Якби я зараз трима­ла бокал шампанського, напере­додні Нового року, я б хотіла сказа­ти, що бокал підіймаю за надзви­чайну газету і її редактора — жінку, дивовижну, ніжну і дуже-дуже тала­новиту.

 

 

 

 

"Знаходять нестандартне, розвивальне"

51523-49

 

 

 

Раїса Новікова,

директор спеціалізованої школи № 265 з поглибленим вивченням пред­метів художньо-естетичного циклу

 

Шановна Ольго Степанівно! Наш педагогічний колектив щиро дякує вашому редакційному колективу за те, що помітили нас і підтримали саме на етапі становлення. Справді газета "Освіта" завжди знаходить нестандартне, розвивальне, незвичайне, те, що інші і не помітили б.

Я вдячна, що Ви популяризували спеціалізовану школу № 265. Я Вам вдячна за те, що Ви почули нас. Адже педколективам, які обирають нові напрямки діяльності дуже важ­лива об'єктивна оцінка, обговорення на загальнодержавно­му рівні. Після публікації про наш досвід в "Освіті" ми отри­мали листи від колег з інших регіонів, були запрошені в інші засоби масової інформації, знайшли друзів.

Вітаємо від усієї школи! Щиро бажаємо працювати так і в подальшому.

Ви потрібні школам.

 

 

 

 

"Гуртуємось навколо вас"

Ольга Виговська, 

головний редактор журналу "Директор школи, ліцею, гімназії"

У нас багато спільних проектів — між журналом "Директор шко­ли, ліцею, гімназії" і газетою "Освіта". Чудові статті насичують простір газети "Освіта". Чудові проекти, має, і веде сама газета "Освіта" це і "Методика" і "Медіа-простір". Ми всі читаємо цю газету, нам дуже цікаво.

Газета "Освіта" працювала і працює в двох століттях. Їй сьо­годні 70, нашій країні — 20. І ми визнаємо її наймудрішою серед наших педагогічних видань. І саме ця позиція — наймудріша

— я не просто кидаю це слово, я хочу це довести. Ви всі знаєте про рейтинг-конкурс "Кращий освітянин року". І от тут, якби сюди вийшли всі ті освітяни, яких щорічно "Освіта" відзначає в різних номінаціях, а які ж там номінації! І від "Храму..." до "Малинового дзвону душі". І як­би вони тут заспівали своїм отим дзвоном! За усі їх справи вони уквітчані, вони знані, вони найкращі освітяни! Яка ж мудра газета "Освіта", і який мудрий її очільник. Бо він укріплює внутрішньо кожного освітянина, кожного керівника, кожного вченого, який став у рейтингу (в будь-яких номінаціях) кращим освітянином різних років в га­

зеті "Освіта". За це — величез­на вдячність.

Я б хотіла, щоб сьогодні ця ве­лика громада, що зібралася в залі, різні верстви працівників нашої га­лузі — від вчених-академіків до студентства — прийняла рішення своїми оплесками визнати кра­щим освітянином 2010 року у номінації "Малиновий дзвін душі" Ольгу Степанівну Коноваленко.

Ольго Степанівно, Ви маєте бу­ти в цьому рейтингу — ми не мо­жемо зневажати думку громади.

З усім моїм редакційним ко­лективом, з усіма керівниками різних закладів освіти обіцяємо бути з вами і надалі як прихиль­ник, як член проектів усіх, як про­сто друг, який любить "Освіту".

 

 

 

"Завжди власна лінія"...

Unta

 

 

 

 

Григоріи Кримчук, 

наш головний редактор у 1979-1984рр.

 

Хочу пригадати, як починала "Освіта" свій шлях вже за наших часів. Хочу послатися на слова відомого журналіста, прекрасно­го редактора Володимира Стадниченка. Колись він зустрів мене і спитав (він був на той час голо­вним редактором "Робітничої га­зети", яка вважалася найкращою в Україні з позицій якраз саме журналістських): "Григорію Пав­ловичу! Ви не залежний від ме­не, я не залежний від Вас. Я хочу Вам сказати як журналіст жур­налісту, як редактор редактору. Я працював у цій газеті, коли во­на ще в професійному плані ма­ла рівень бюлетеня Міністерства освіти. Тепер я беру цю газету в руки, а вона справді стала ціка­вою газетою. Ми не будемо за­раз говорити, чия краща. Вона справжня, фахова газета. І це за­слуга Ваша, і Вашого колективу".

Відтоді багато літ минуло, газе­та пройшла дуже складний шлях і було їй нелегко. Нами керував

Центральний Комітет. Тут є люди, які знають, як він керував. Нази­валася вона тоді "Радянська освіта". Але вона ніколи не хита­лася разом із Центральним Комітетом. У неї була своя лінія, була серцевина своя, яка про­довжується і зараз. Це національ­не осердя, воно, є і продов­жується. Ви сьогодні мали мож­ливість бачити це всі. Які виступа­ли у нас люди! Вони робили ду­ховне обрамлення сьогоднішньо­го свята національним. Виступа­ли прекрасні актори, це — талан­ти, це — майбутнє України.

І слухаючи бандуристок, вис­тупи тих, хто сьогодні брав участь у театральному дійстві, я пригадав минуле і радів сього­денню. Я люблю всіх людей, з якими працював. Я радий, що продовжується наша традиція. Я ніколи не соромився сказати, що я люблю тих, з ким працюю. Во­ни для мене рідні, вони для мене — друзі. Коли я дивився на нашу

сцену, на нашу оту прекрасно обрамлену ювілейну дату — 70, думав: "Господи, який я радий, що наша газета-ювілярка мо­лодша від мене. Значить, у неї ще велике майбутнє!"

Живіть, на радість усім, освіті і Україні!

 

 

 

 

"А підставити плече?"

51523-50

 

 

Іван  Щербатенко, 

наш головний редактор у 1984-1988рр. 

 

Шановне товариство, "Радянську освіту" передав мені Григорій Павло­вич. Колектив вже був сформований, зі своїми творчими можливостями. Якщо згадати радянські часи, то ті, хто працювали в газеті, ризикували і намагалися зробити газету справді цікавою.

Сьогодні було сказано багато теплих слів на адресу головного редакто­ра і колективу взагалі.

Я знаю, як шановна Ольга Степанівна тримає на творчому рівні це ви­дання, як їй важко.

Тому треба педагогічній громадськості, яка зацікавлена в тому, щоб мати таку професійну галузеву трибуну, — об'єднатись і підставити ре­дакції плече в розв'язанні складних економічних і господарських проблем, які в творчих колективах ще болючіші ніж в будь-яких інших.

 

 

 

 

 

Для читачів, як Біблія

51523-54

 

 

 

 

Наталія Мещерська, 

заслужений журналіст України 

 

Хочу щиро поздоровити ко­лектив тижневика "Освіта". З цією газетою я співпрацювала

стільки, скільки почуваю себе журналістом, тобто впродовж усь­ого професійного життя. Бо працюють у цьому колективі виключ­но аси журналістської майстерності,

що на марші передають свій досвід журналістам завтрашнього дня. Але я знаю і те, як люблять це видання його читачі. У мене на Рівненщині є родина, а серед цієї родини — вчителька, яка ви­росла до завуча школи, і для якої газета "Освіта" — як Біблія. І досі я приїжджаю туди і бачу, що люди читають цю газету, роблять з неї вирізки, цитують окремі публікації.

Вірність журналістській професії,

вірність людям, вірність дітям — ось, що означає газета "Освіта"! А скільки практичної користі вона приносить вчителям!

Я вже не кажу про надзвичайно чудові людські якості головного редак­тора — Ольги Коноваленко! Це Людина-Вчитель. І ті риси, які повинні бу­ти притаманні вчителям, зібралися в самій Ользі. Я щиро її вітаю!

І щиро вітаю з ювілеєм тих, хто підтримує цю газету. Вона повинна жи­ти завжди і збільшувати тираж.

 

 

 

 

 

 

* ПРАВОЗНАВСТВО * 

Освітнє право України:шляхи та перспективи розвитку

Богдан АНДРУСИШИН,

доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

51523-57

 

(Продовження. Поч. див. у №50)

Р. Майданик виділяє три варіанти співвідношення галу­зей права і галузей законодав­ства:

"1) галузь права отримує вира­ження у відповідній галузі зако­нодавства (наприклад, криміна­льне право і кримінальне законо­давство; кримінально-процесу­альне право і кримінально-про­цесуальне законодавство);

2)  частина норм галузі права (в тому числі загальні норми) виражена в одній або кількох галузях законодавства, які відповідають цій галузі права, а інша — в одній або кількох комплексних галузях законо­давства (наприклад, норми, які регулюють відносини, що ста­новлять предмети цивільного та адміністративного права, містяться в цивільному законо­давстві і законодавстві про державне управління, але в той же час земельне, банківське законодавство складаються з норм і цивільного, і адміністра­тивного);

3)  галузь законодавства складається з комплексних (міжгалузевих) правових інсти­тутів або в систематизованому вигляді містить складний ком­плексний інститут (наприклад, галузі господарського, еко­логічного законодавства, за­значені вище галузі земельно­го, банківського законодавств тощо).

Слід також враховувати, що і в галузях права, можуть міститися норми інших галузей. Крім того, неправильно вважати, що будь- який міжгалузевий інститут фор­мує самостійну галузь законо­давства. Суміжні інститути, які сформовані на стику двох галу­зей законодавства (які відповідають різним галузям права), розташовуються в одній з них за правилами законодав­чої техніки із застосуванням відсилочних статей.

Спробуємо визначити предмет "освітнього права" — ним висту­пають відносини між органами державної влади і освітніми закла­дами: керівництво освітнім проце­сом, ліцензування діяльності ор­ганів освіти, атестація, акреди­тація, присвоєння вчених звань. Ці відносини регулюються в основ­ному нормами адміністративного права. Відносини по фінансовому забезпеченню діяльності освітніх закладів (Бюджетний кодекс Ук­раїни, Закони про державний бю­джет), податкового контролю, на­дання платних послуг, умови кре­дитування здобуття вищої освіти регулюються нормами фінансо­вого, податкового права. Відноси­ни, пов'язані з створенням освітніх навчальних закладів, їхня реор­ганізація і ліквідація, регулюються нормами цивільного права, питан­ня користування чи оренди зе­мельних ділянок освітніми закла­дами врегульовується земельним правом. У галузі пенсійного забезпечення і соціального страхування педагогічні і науково-педагогічні працівники користуються правом на пенсію за вислугою років, пра­вом на наукову пенсію, пільгами по оплаті періоду тимчасової не­працездатності, державною допо­могою сім'ям з дітьми, навчальни­ми відпустками студентів під час відпустки по догляду за дитиною тощо. Відносини між освітнім за­кладом і викладачами, які побудо­вані на відносинах між освітнім за­кладом і тим, хто навчається (чи його законним представником), з приводу прийому на роботу ви­кладача, його захист від не закон­ного звільнення, звільнення моло­дого фахівця з роботи та додат­кові підстави для звільнення за вчинення аморального вчинку, не­сумісного з продовженням кон­кретної роботи, та ін., регулюють­ся нормами трудового права ста­новище батьків і дітей, вихованців і вихователів регламентує Сімей­ний кодекс, Закон про охорону ди­тинства. Тобто, мова іде про спе­цифіку предмета "освітнього пра­ва" — особливі освітні правовідно­сини. Але, в той же час треба за­значити, що законами врегульо­вано незначну частину відносин освітянської галузі.

"Більшість із них, — підкрес­лює С.М. Ніколаєнко, — до цьо­го часу регулюються підзаконними актами, наприклад, відно­сини, що виникають у процесі післядипломної освіти, навчання осіб із обмеженими можливос­тями здоров'я, у підготовці ви­дання та поширення підручників і навчальної літератури, у здійсненні виховної роботи.

Наявна нормативно-правова база української освіти досить розрізнена, почасти неповна, у ній є внутрішні протиріччя; не завжди освітянські закони узго­джуються з нормами інших галу­зевих законів, допускається не виправдане дублювання норма­тивних правил і положень".

До цієї групи можна віднести власне педагогічні відносини — відносини, які виникають у рам­ках навчально-виховного проце­су між педагогом і учнем чи сту­дентом.

Українське освітнє законодав­ство має також значну перспек­тиву розвитку для зацікавлених суб'єктів у системі "батьки-студент-вища школа-держава-роботодавець" з врахуванням по­треб ринку праці та соціально-економічного стану держави за­галом.

З метою правового забезпе­чення підвищення ефективності підготовки висококваліфікова­них фахівців у вищих навчальних

закладах України, необхідно здійснити заходи щодо вдоско­налення освітнього законодав­ства, створення відповідного правового поля нашої держави, яке б відповідало інтересам ук­раїнського суспільства його адаптації до освітнього законо­давства Європейського Союзу.

Зокрема, система вищої освіти України, зафіксована у одноіменному IV розділі Зако­ну України "Про вищу освіту", встановлена з трьох освітніх рівнів: початкова (молодший спеціаліст), базова (бакалавр)

та повна вища освіта (спеціаліст, магістр). Водно­час до цього часу чітко не виз­начено, що являє собою в освіті України бакалавр і магістр, для чого готуються ці кадри і де може сповна засто­совуватися їхній науково-освітній потенціал.

Можна зустріти думку окремих науковців — працівників вищої школи України про вищу освіту, як галузь економіки, яка продукує фах — особливий товар, за допо­могою якого власник, продаючи фахові знання і уміння на ринку праці, отримує зарплату за вне­сок в створення товару у відповідній галузі економіки (ма­шинобудівній, електронній, будівельній, торгівлі, культурі, освіті...).

У даному контексті заслуго­вує на увагу аналіз правового статусу приватного навчально­го закладу, приватної освіти загалом, яка, за словами міністра освіти і науки України Д.В. Табачника, користується у нас найбільшою автономією, "оскільки керується при не­обхідності, різним законодав­ством, як освітнім, так і тим, що регулює комерційну діяльність, в той час як дер­жавні унівесритети залиша­ються низовими елементами жорстко регламентованої та централізованої ієрархії, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розпороше­на між багатьма державними інституціями".

В той же час, приватні на­вчальні заклади освіти, які за­сновані на приватній власності і підпорядковані власнику (власникам), вступають у пра­вовідносини, як юридичні осо­би з властивою їм правосуб'єктністю, яка складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності, при тому, що основним завданням на­вчального закладу є надання освітніх послуг, але названий суб'єкт "освітянського життя суспіліства" виступає як госпо­дарське товариство певного виду, життєдіяльність якого ре­гулюється Господарським ко­дексом України, Законом "Про господарські товариства", зе­мельним законодавством то­що. Водночас, зважаючи на особливу заначущість освітєвої діяльністі для студентства, ос­тання не може кваліфікуватися як підприємницька незалежно від платних або безоплатних початків її здійснення, а має створити та ринку надання освітніх послуг здорову конку­ренцію для навчальних за­кладів державної та комуналь­ної форми власності, забезпе­чуючи надання якісних освітніх послуг, а не просто видання атестатів чи дипломів без на­лежного рівня знань і кваліфікації. Виходячи з вищевикладеного, "не можна допус­кати, щоб "трієчники-двієчники" лікували людей, вчили і ви­ховували дітей, конструювали машини, готували кадри з ви­щою освітою."

Отже, у відносинах, що скла­даються в рамках процесу навчання виникає симбіоз власне правових відносин (консти­туційних, адміністративних, цивільних, трудових, фінансових тощо) та інших соціальних, в то­му числі і етичних, моральних норм, що вимагає додаткової аргументації для виокремлення і чіткогоокреслення поняття "предмет "овітнього права".

Учасники суспільних відносин ставляться в особливе правове становище, яке можна кваліфікувати як юридичний ре­жим в рамках якого і визнача­ються їхні вихідні юридичні по­зиції. І якщо в рамках якоїсь су­купності норм суб'єкти набува­ють своєрідного юридичного статусу — ми можемо говорити про специфічний метод право­вого регулювання і, отже, про ознаку галузі права.

Під методами, чи юридичним режимом правового регулюван­ня розуміють сукупність право­вих способів, прийомів, засобів за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини, що є предметом правового регулю­вання. У загальному метод пра­вового регулювання відповідає на запитання, як, яким чином норми даної галузі регулюються спеціальні відносини, які склада­ють її предмет. Метод розгля­дається як один з юридичних критеріїв розмежування галузі права.

Методами "освітнього права" є приписи, зобов'язування, доз­воли і заборони, заохочення, рекомендації і погодження при регулювання відносин у сфері освіти.

З переходом до ринкової економіки, законодавець за­стосовує своєрідне поєднання різноманітних методів поравового регулювання — методів автономії і рівності сторін, метод вільного волевиявлення, метод субординації. Застосу­вання вищеназваних методів правового регулювання стало наслідком реформ української освіти у філософсько-правово­му сенсі — тобто часткове звільнення системи освіти від жорсткого регулювання держа­ви, здійснення змістових і струк­турних змін, серед яких поява недержавного сектора освіти, багаторівневість, варіативність. Тобто, ми бачимо, що метод правового регулювання у освітній галузі як система спо­собів впливу "норм даної га­лузі права" на суб'єкти пра­вовідносин, способи ре­алізації суб'єктних прав і вико­нання юридичних обов'язків, державно-правові заходи,

спрямовані на неухильну ре­алізацію правових норм у кон­кретних правовідносинах, пе­ребуває у стадії становлення, формування, що не дає аргу­ментів на користь виділення "освітнього права" у галузь права.

Для освітньої установи як юри­дичної особи характерна спеціальна правоздатність (на­явність прав і обов'язків які відповідають меті їх діяльності і прямо зафіксовані в установчих документах); правоздатність тих хто навчається виникає в різний час (вік, освітньо-кваліфікований рівень, форма навчання) тощо, та дієздатність (виникає згідно правил цивільного законодавст­ва). Основою виникнення пра­вовідносин частіше всього вис­тупає юридичний склад, тобто сукупність юридичних фактів (документи про результати всту­пу, рішення приймальної комісії про рекомендацію до вступу, на­каз ректора про зарахування до ВНЗ чи відрахування з нього) то­що.

Характер юридичних наслідків для суб'єктів "освітнього права" неоднозначний: він може бути позитивним (зарахування, заохо­чення, нагороди) і негативним (відрахування): примус до непо­внолітніх учнів застосовується з метою виховання. Позитивні і не­гативні наслідки можуть бути і для освітнього закладу (позбавлення ліцензії, атестації, акредитації і т.д.).

Ліцензування та акреди­тація, зазначає міністр освіти і науки Д.В. Табачник, є одним з головних інструментів вхідного контролю за якістю освітніх послуг. Представни­кам регіональних органів вла­ди рекомендовано не підпису­вати листи підтримки у разі звернень з питань відкриття нових вищих навчальних за­кладів, або структурних підрозділів діючих, започаткування підготовки з нових на­прямів і спеціальностей або збільшення їх обсягів без по­переднього аналізу потреб ринку праці та врахування кількості осіб, зареєстрованих у регіональному центрі зайня­тості. У змінах до Закону "Про вищу освіту" запропоновано посилити відповідальність ви­щих навчальних закладів за виконання ліцензійних вимог. Звернена увага на безпідставне нарощування вищим навчаль­ним закладом ліцензованого обсягу прийому за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями, що не відповідає ре­альним вимогам ринку праці, а також на необхідність приведен­ня ліцензійного обсягу у відповідність до наявного у ви­щому навчальному закладі на­вчально-методичного забезпе­чення, матеріально-технічної бази, аудиторного фонду та місць проживання студентів у гуртожитках, а також кадрово­го забезпечення організації навчального процесу.

Додатковими ознаками галузі права є: наявність в галузі за­гальних принципів права, також самостійного окремого інститу­ту, який закріпив би ці принципи і положення, що характерні для всього масиву норм, та ін.

Принципи права, а також за­гальні дозволи і заборони на думку відомого радянського та пострадянського теоретика права С.С. Алексеєва відносять­ся до глибинних елементів, які знаходяться у надрах правової тканини, тобто принципи права є невід'ємними складовими елементами системи права.

(Далі буде)

 

 

* ЗАПОРІЗЬКОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕДЖУ — 120 * 

 

Планетарні педагогічні мости

- Хочу, щоб моя Україна ставала державою європейською, — з такою думкою від'їздила у травні 2009 року із Запоріжжя до Швеції вихователька дитячого дошкільного закладу із міста Шьовде Олена Блум — випуск­ниця Запорізького педагогічного училища 1991 року Олена Деркач. І додала: Хочу, щоб найдорожчий для мене заклад — рідне моє педучили­ще — теж прямувало до Європи...

51523-58За рік Українська держава відзначатиме своє 20-річчя. Не­легкі два десятиліття виборювання незалежності. Всього два десятки років державі.

Запорізький педагогічний ко­ледж у 2010 році відзначає свій по­важний вік — 120 років від часу за­снування педагогічного закладу, що став початком теперішнього, сучасного.

Сьогодні весь колектив коледжу: і викладачі, і студенти — досліджу­ють витоки рідного закладу, який і на Запоріжжі, і в усій Україні є зна­ним і шанованим.

Початок Запорізького педа­гогічного коледжу припадає на ціка­ву і донедавна замовчувану сторінку історії нашого краю: заселення в кінці XVIII століття земель поблизу острова Хортиця та на самій Хортиці німцями-менонітами. Дослідження науковців свідчать: поява менонітських колоній пожвавила роз­виток промисловості, економіки й освіти на цих землях.

Селище Верхня Хортиця було центром Хортицької менонітської общини. Отож саме там з'явилося Хортицьке центральне училище, однією з ланок якого і стали відкриті при ньому в 1890 році пе­дагогічні курси.

Архівні матеріали свідчать: у 1912 році дворічні педагогічні кур­си були перетворені у трирічні, на зміну яким вже в 1917 році з'явила­ся Хортицька учительська семінарія. Зміни педагогічного за­кладу тривали досить довго: у 1920 році замість учительської семінарії вчителів готує Хортицька педа­гогічна школа, що з часом пере­творюється у трирічні німецькі пе­дагогічні курси, на базі яких у 1925 році з'явився Хортицький німець­кий педагогічний технікум.

З архівних документів знаємо, що до 1938 року заклад готував пе­дагогічні кадри для німецьких шкіл Хортицької общини (а це близько десяти поселень). І лише в кінці тридцятих років у ньому розпоча­лася підготовка вчителів та вихова­телів для українських навчально- виховних закладів.

Вже у 1969 році Верхньохортицьке педагогічне училище (так заклад називався з 1944 року) бу­ло перейменовано у Запорізьке педагогічне училище. З 2003 року заклад називається Запорізьким педагогічним коледжем.

Відчуваючи себе спадкоємцем і наступником попередників, ко­ледж, як дорогоцінний скарб, зби­рає документи, факти, спогади тих, хто колись навчався в селищі Верхня Хортиця, хто колись там

навчав учительському мистецтву. Поступово вивчаємо свою історію, вчимося сприймати її й розумом, і серцем. Хоча це не зовсім легко — осягнути: нам — 120.

Запорізький педагогічний коле­дже сьогодні — сучасний навчаль­ний заклад, у якому одержують якісну професійну освіту вчителі початкових класів, вихователі дошкільних закладів, учителі обра­зотворчого мистецтва. Близько трьох десятиліть він є базовим для педагогічних ВНЗ І рівня акреди­тації Півдня України, що свідчить про високу довіру держави до за­кладу і водночас про ще вищу відповідальність закладу перед державою.

Сьогодні Запорізький педа­гогічний коледж очолює директор молодого покоління — кандидат пе­дагогічних наук Мельник О.М. Мо­лодий віком, завзятий, енергійний, закоханий у освітянську професію і щиро відданий їй, керівник коледжу спрямовує педагогічний та сту­дентський колектив до найсу­часніших шляхів підготовки освітян для шкіл та дошкільних закладів. Ко­ледж разом із директором-науковцем молодо крокує до нового у пе­дагогічній науці, бере участь в педа­гогічних експериментах, творить власне професійне обличчя ук­раїнського педагогічного закладу.

Доба незалежної Української держави дала змогу практично пізнавати і втілювати в життя педа­гогічний досвід не лише вітчизня­них педагогів, а й досвід колег за межами України.

Перша така співпраця народи­лася у 2000 році: цієї весни за про­грамою культурного обміну з містом-побратимом Оберхаузеном до Запоріжжя прибули 3 ви­кладачі німецького коледжу ім. K?the Kollwitz, яких зацікавила сис­тема підготовки педагогічних кадрів у Запорізькому педагогічно­му училищі і з якою їх щиро познай­омили в закладі. Вже восени деле­гація педучилища (представляла делегацію адміністрація коледжу: директор Власов А.Ф., заступники директора Солодченко Л.І., Мель­ник О.М., Паруліна Т.І. та викладач німецької мови ЄвенкоО.В.) по­знайомилася з досвідом колег, по­бувавши в коледжі в місті Оберхаузен. Чимало цікавого побачили по­сланці із Запоріжжя в системі дошкільного та початкового на­вчання Німеччини, на відвіданих навчальних заняттях у коледжі.

У 2003 році до Запоріжжя з Німеччини разом із трьома викла­дачами коледжу прибуло 10 сту­дентів. Це дало змогу у формі жи­вого спілкування обмінятися досвідом не лише організації про­фесійної підготовки в обох держа­вах, в обох закладах, а й випробу­вати знання майбутніх учителів німецької мови в початкових кла­сах, яких готує наш заклад.

У 2008 році — завдяки зацікав­леній співпраці викладача німець­кої мови Євенко О.В. та фінансовій підтримці з боку мерії Оберхаузену

— у Німеччині побувала делегація студентів і викладачів коледжу. Сім днів перебування в Оберхаузені вмістили багато чого: і відвідуван­ня занять у коледжі, і знайомство з організацією роботи дошкільних закладів, початкових шкіл, і живе спілкування членів делегації (до неї були включені студенти I-IV-их курсів відділення вчителів початко­вих класів із додатковою спеціалізацією вчитель німецької мови у початкових класах) зі сту­дентами, викладачами, вчителями, дітьми. Частина делегації мала змогу побувати у німецьких роди­нах, що теж стало важливою фор­мою спілкування, обміну інформацією тощо.

Ефективність такої плідної співпраці з німецькими колегами — очевидна і безперечна.

Та повернімося до року 2010-го. Цей рік війде в історію закладу як час найактивнішої співпраці За­порізького педагогічного коледжу з педагогічними закладами Швеції.

З ініціативи Олени Блум та її чо­ловіка — директора школи-комплексу Томаса Блума у За­порізькому педагогічному коледжі цього року побувала шведська де­легація — 11 педагогів із Шьовде. Колег цікавило впровадження інформаційно-комунікаційних тех­нологій у освітніх закладах За­поріжжя та у процесі підготовки вчителів і вихователів у За­порізькому педагогічному коледжі. Три насичені дні перебування на Запоріжжі дали змогу шведським освітянам (а це були керівники на­вчальних закладів різного типу) по­бачити наші досягнення, зрозуміти наші проблеми. Спільним було рішення і гостей, і господарів: тре­ба співпрацювати, треба вчитися один у одного.

Тож наступним кроком прокла­дання "педагогічних мостів" між освітянами України та Швеції став візит наших педагогів до міста Шьовде. Делегацію запорізьких педагогів представляли: Мельник О.М. — директор Запорізького пе­дагогічного коледжу, Гужва О.І. — заступник директора коледжу з на­вчально-виробничої роботи, Лапіна А.О. — голова профспілко­вого комітету та викладачі інозем­ної мови коледжу. Окрім них, у Швеції побували керівники Хортицького реабілітаційного на­вчально-виховного комплексу та Малої гуманітарної академії, учні цієї ж школи.

Подорож до Швеції — до цієї ма­ло відомої нам, українцям, країни — кожен член делегації пережив по-різному.

Та всі були єдині: так тепло приймати гостей здатні лише добрі люди, так щиро ділитися досвідом роботи можуть лише відкриті, зацікавлені у спільних успіхах колеги.

З почуттям великої вдячності по­вернулася делегація, проживши 7 напружених днів жовтня 2009 року у шведському місті Шьовде. Ось ли­ше деякі нотатки членів делегації':

Алла Олександрівна Лапіна: "В уяві бачила далеку північну Швецію засніженою холодною країною, а шведів — стриманими, суворими. Та перші години перебування у Стокгольмі поступово розвіювали очікуване. Нас зустріли, як рідних, наші колеги і друзі — і чужа земля стала теплішою і ближчою.

Місто Шьовде, куди ми прямува­ли, виявилося типовим шведським містечком з 50-тисячним населен­ням. З індустріального міста (тут є завод виготовлення моторів до ав­томобілів "Вольво") Шьовде посту­

пово перетворилося на місто науки і освіти. А що ці галузі життєдіяль­ності шведів мають чимало успіхів, ми всі переконалися дуже швид­ко".

А це — детальні нотатки Олек­сандра Миколайовича Мельника: "Цікаво все. Дитсадок на 90 дітей від року життя. Діти мають волю: спілкуються, де хочуть, з ким хо­чуть. Спалень немає: сплять у візках на подвір'ї. Вільні у виборі заняття: від кухні, де діти "печуть" і "варять", — до комп'ютерів для ди­тячих ігор. Комп'ютер — спосіб зв'язку батьків із вихователями: батьки охоче повідомляють вихо­вателям особливості своїх дітей,

розповідають цікаве про них. Пла­та за дитсадок — тисяча крон (близько 1000 грн., зарплата педагога-початківця — близько 19 ти­сяч крон).

Спостереження 1. Чи виправдо­вує себе наша система занять із дітьми у дитячому садку? Чи ви­правдовує себе ідея системного "дошкільного навчання", мотиво­вана підготовкою дітей до школи?

51523-59... Відвідали школу. Цікава ор­ганізація її функціонування. Дирек­тор школи несе відповідальність ли­ше за педагогічний процес. Один, без заступників. На початку навчаль­ного року має ґрунтовну співбесіду з кожним учителем про плани, наміри, завдання. Директор встановлює кожному вчителю, зважаючи на якість його роботи, розмір за­робітної плати. Інші сфери життєдіяльності забезпечують кому­нальні служби: харчування (о 12 — всі діти мають обід-шведський стіл), прибирання, ремонтні роботи, об­ладнання тощо.

Спостереження 2. Мрія кожного директора української школи, кож­ного завідуючого дошкільним чи педагогічні мости будь-яким освітянським закладом — нести відповідальність лише за організацію і якість навчально-ви­ховного процесу в закладі.

...Побував у допоміжній школі — для розумово відсталих дітей. Після психологічної, педагогічної, медичної та соціальної діагностики дитини батьки мають право вибору такої школи. В її роботі — кон­кретність навчання і максимальна практична спрямованість його.

Про роботу з дітьми кожен учи­тель щотижня звітує матеріалом, знятим на відео чи фотоапаратом.

Спостереження 3. Але Швеція має лише кілька допоміжних шкіл!

... Дитячий заклад "Тролі". Природний матеріал — шишки, кашта­ни, жолуді - до схочу! Діти 1-2 років вже вчаться натискати на клавіату­ру комп'ютера. Діти 3-6 років вільно бавляться комп'ютерними іграми. Але час обмежений. Більше — ігри на подвір'ї, за будь- якої погоди!

На стінах скрізь — багато робіт дітей. А ще — музика...

Спостереження 4. Природовідповідність — головне у роботі з дітьми-дошкільниками. Чи завжди ми забезпечуємо її?

...Початкова школа, де навча­ються діти від 6 до 13 років. В школі 250 дітей. В групах по 30 учнів.

Навчання в групах. Замість звич­них парт — столи. Круглий стіл учи­теля — в центрі: щоб діти вільно спілкувалися з учителем.

Спостереження 5. Робоче місце нашого вчителя "читається" так: "Я керую, ви — виконуєте!"

... Гімназія, 10 клас. У кожного учня — власний ноутбук. Урок ма­тематики: коротке пояснення, потім — самостійна робота. Раз на місяць — оцінювання.

На сайті школи "Вчитися за по­требою" — повна інформація і для вчителів, і для учнів. Взаємозв'язок, порада, консультація, завдання, контроль — це далеко не все напов­нення сайту. В школі вчать учнів

"етиці Інтернету".

Спостереження 6. Використання інформаційно-комунікаційних тех­нологій — або це система роботи, або це створення ілюзій про їх впровадження.

Під кришкою учнівського стола — індивідуальний план розвитку учня на рік, до реалізації якого за­лучені батьки, дитина, вчитель.

Виконання індивідуального пла­ну розвитку кожного учня раз на півроку обговорюється разом — учень, батьки, вчитель: яке само­почуття дитини, як реалізується за­плановане, як досягається визна­чена мета, що потребує коректив у запланованому.

Основою для індивідуального плану розвитку дитини є план ро­боти учителя, бачення ним мети співпраці з учнем, шляхів досягнен­ня та рекомендації щодо цього.

Комітет шкільного самовряду­вання: голова його — директор школи, члени комітету — по 2 представники від кожного класу. Є й інші комітети: харчування, приби­рання, шкільного подвір'я (а воно дуже активно використовується в школі).

Двічі на рік у школі проводяться зустрічі учителів з батьками. Осно­ва цих зустрічей — лише позитив­на оцінка досягнень та успіхів дітей.

Спостереження 7. Як багато у нас "ти повинен", "ти мусиш", і як мало "я разом з батьками і вчите­лями шукаю шляхи до мого успіху"! Створювати ситуацію успіху для кожної дитини — чи вміємо ми ро­бити це?

...Центр розвитку дитини. В Швеції 16 таких центрів. Діти по­глиблено вивчають досягнення техніки, наук (природничі, астро­номія, мова та ін.). Робота центрів розвитку підпорядкована головно­му — дитині.

Спостереження 8. Чому у нас у роботі позанавчальних закладів переважає естетичний напрямок?

Чи прагнемо ми виховувати у позашкіллі вчених, науковців, експе­риментаторів?

...Головне у системі освіти Швеції — дитина, вихованець. Йо­го самопочуття, здатність до само­оцінки, до системної рефлексії у поєднанні з демократичними заса­дами суспільства і всієї системи освіти — запорука виховання гідного громадянина гідної держа­ви!"

Заступник директора з навчаль­но-виробничої роботи педа­гогічного коледжу Ольга Іванівна Гужва після повернення зі Швеції підсумувала побачене так:

"Вважаю за необхідне для нас

переосмислити традиційні функції педагогів, використати сучасні ба­чення шляхів розвитку дошкільної та шкільної освіти. Вчитель у Швеції — не лише і не просто носій певної інформації для вихованців. Він — активний співучасник його життя, своєрідний "соціальний архітектор", здатний так організу­вати життя вихованця, щоб він знайшов себе, визначив місце се­ред інших, набув особистого життєвого досвіду, володів реаль­ним баченням об'єктивної дійсності навколо і світу в цілому.

Приємно було бачити в дошкільних закладах практичну реалізацію обго­ворюваної в наших дитячих садках програми розвитку дитини дошкільного віку "Я у світі". Особистісний підхід до кожної дитини — основа роботи кожного педагога.

В дошкільних закладах відсутня традиційна для нас сітка занять. Основна увага — життєдіяльність кожної дитини, практичне форму­вання її життєвих компетенцій. Зміст роботи вихователя визначає прагнення дитини до самореалізації, до творчості. Цікава де­таль: кожна дитина має право на власний темпоритм у виконанні кожної справи...

Побачене у колег зі Швеції спо­нукає нас до нових ідей, планів, но­вих шляхів педагогічної твор­чості"...

Запорізька делегація, окрім вив­чення досвіду шведських колег, мала теплі неофіційні зустрічі з ни­ми, а ще — знайомство з історією та культурою справді цікавої для нас, українців, європейської дер­жави.

51523-60Додам ще: зводить "педагогічні мости" між українським містом За­поріжжя та шведським містом Шьовде Олена Блум — Олена Дер­кач, вчителька, випускниця За­порізького педагогічного училища. Це з її ініціативи та за належної підтримки комуни і мера міста Шьовде відбулася зустріч педа­гогів двох країн.

...У затишному будинку подруж­жя Блумів у шведському місті Шьовде одного осіннього вечора гортався фотоальбом Олени — студентські фотографії. З них теп­ло і трохи ніяково посміхався сим­патичний юнак — класний керівник Олени Деркач (Блум) та Алли Приходько (Лапіної) — викладач педа­гогіки і психології Запорізького пе­дагогічного училища Олександр Миколайович Мельник...

І хоч минуло 20 років відтоді — їм і зараз було хороше і світло разом. І не лише від того, що об'єднують спільні спогади про студентську

юність, а й від бачення майбутньої розумної і плідної співпраці на те­ренах освіти — в ім'я Дитини, і ук­раїнської, і шведської Дитини. І за­ради майбутнього — і України, і Швеції.

... Мости, прокладені зі знанням і з любов'ю, — міцні мости.

Тож несе у цей непростий світ людей молода вчителька Олена з України промені Добра, Любові — і світ прихиляється до неї вдячно. І вона впевнено почувається на землі...

Нещодавно делегація шведсь­ких педагогів знову побувала в ко­леджі. Колег цікавить система підготовки педагогічних кадрів —

як теоретичний, так і практичний аспект. Відвідали навчальні занят­тя, побували на педагогічній прак­тиці, з особливою радістю взяли участь у святі Вишиванки, що відбулося в коледжі у День ук­раїнської мови й писемності. Для колег із Швеції Запорізький педа­гогічний коледж — це цілий світ. Це добрий, розумний педагогічний світ. А ще для наших друзів — шведів Запорізький педагогічний коледж — це Україна. Справжня Україна.

До неї й прокладають педагогічні мости наші колеги зі Швеції. І йти та йти тими міцними педагогічни­ми мостами освітянам Швеції — до Запоріжжя, а запорізьким освітя­нам — до Швеції. До Європи.

С.Г.Коваленко, 

заступник директора з ви­ховної роботи Запорізького педагогічного коледжу

 

 

 

 

* ДО ПЕРШОДЖЕРЕЛ * 

Хто ж вартий майбутнього? 

Члени наукового гуртка "Ло­гос" (керівник — доцент Чабайовська Марія Іванівна) з інституту педагогіки та психо­логії Національного педа­гогічного університету імені М. П. Драгоманова відвідали Му­зей трипільської цивілізації — першої цивілізації людства. Тут і пропонують Вам поринути в минуле, і переконатися, що ми є нащадками найдавнішої цивілізації на Землі.

Починається все з порога пер­шого приватного Музею трипільської культури "Прадавня Аратта — Україна", що гостинно відчинив двері усім бажаючим.

Заснований відомим колекціоне­ром Олександром Поліщуком,

будівельником Володимиром Лазоренком, художником Анатолієм Гайдамакою і науковцем Юрієм Шиловим — людьми небайдужими до минулого та сьогодення неньки- України.

Музей розташований на березі Дніпра, неподалік Дівич-гори. Саме тут восени 1897 року Вікентій Хвойка відкрив трипільську археологічну культу­ру — комплекс речових залишків апофеозу Аратти.

У музеї зібрано більше 2 тисяч унікальних експонатів, які про­мовляють до людей своєю диво­вижною красою, дають нам ти­сячі першоджерельних символів: від знаків Сонця — Сварги (Свас­тики) та Хреста до знаку Інь-Ян,

який незаслужено приписується далекосхідним народам, — в трипільській культурі він на 3 ти­сячі років старший.

Перенесімося в село Трипілля Київської області, але приблизно другої половини VI- перших століть III тисячоліття до н.е. Са­ме тут і саме тоді жили праєвропейці — трипільці. Трипільська цивілізація існувала безперервно 3500 років, подарувавши світові: перше колесо і воза (6500 років тому), першого одомашненого коня, корову та інших тварин (8тис. років тому), 12 хліборобсь­ких злаків (серед них: 3 сорти пшениці, 3 — жита, горох, овес), збудувавши міста-гіганти Майданецьке (320 га, 15тис. насе­лення), Іальянки (450 га, біля 20 тис. населення — у чотири рази більше за столицю шумерів Ва- вилон). Вже тоді, як трипільська культура добувала свого існуван­ня, повільно перетворюючись у розчленовані кочові племена (3200-2750рр.), у Месопотамії лише зароджувалися перші міста (3100-2750рр.). Значно пізніше виникли такі стародавні держа­ви, як Єгипет, Індія, Китай.

Хто ж вони, наші предки? Цим питанням переймалися безліч науковців, починаючи з 20-30-х рр. XX ст. до сьогодення. Аратта займала широку смугу мол­давського та українського лісо­степу від Прикарпаття до Серед­нього Дніпра, від річки Прут до

середньої течії Південного Бугу, від Волині до Чорного моря. Ар­хеологи довели, що трипільці розселилися на території Ізраїлю, Палестини, Греції, Кіпру, Туреччини, Єгипту, Алжиру, Лівії, Марокко.

Завдяки археологічним роз­копкам відомо, що трипільські племена були мирними племена­ми, займалися переважно зем­леробством і тваринництвом. Необхідно зауважити, що склад свійських тварин трипільців не­суттєво відрізнявся від сучасно­го. Основною формою прояву тваринництва було скотарство — розведення великої рогатої худо­би, яка була більш поширена. Ве­лику роль відігравало й мисливство. Основною здобиччю трипільців були: заєць русак, бо­бер річковий, вовк сірий, лисиця звичайна, ведмідь бурий, борсук, кіт лісовий, кабан, куниця лісова, видра тощо. На той час носії трипільської культури досягли в цих видах господарства найви­щої майстерності. Наявність значних природних ресурсів — угідь — дала змогу переносити поля (а разом із ними і поселен­ня) приблизно кожні 50-70 років. Це свідчить про високі знання аг­ротехніки та наявність календа­ря, без якого ведення землероб­ства неможливе.

Вражають також досягнення трипільців у галузі ремесел — ме­талообробки та гончарства. Знан­ня про ковальську обробку міді, режим термообробки та лиття в деяких аспектах не поступається сучасному рівню у цій галузі. Трипільці впровадили поворотний пристрій у гончарстві, двоярусні горна для випалу посуду.

У всьому світі, говорячи про трипільську кераміку, затамову­ють подих, адже рівної їй не бу­ло, немає і ніколи не буде. Трипільці мали досить високе уявлення про глину як матеріал і широко використовували її в гон­чарстві. Найпоширенішим спо­собом формування кераміки бу­ла техніка наліплювання. На по­селеннях трипільської культури трапляються посудини та ке­рамічні вироби складної форми — біноклі, триноклі, зооморфні посудини, чаші на тацях, культові предмети, виготовлені спосо­бом скульптурного ліплення. Імовірно, на середньому етапі розвитку трипільської культури використовувався повільний гончарний круг. Трипільці були високими естетами, тож весь по­суд прикрашений тематичним

розписом, що виконувався інструментом з кістки або дере­ва. Стандартність та ретельність розпису свідчить про існування не тільки спеціальних інстру­ментів для цього, а й шкіряних трафаретів та інших знарядь, в тому числі й з дерева. Для виго­товлення різноманітних за коль­ором барвників, які вирізняють­ся дивовижною здатністю так довго зберігати яскравість та свіжість, трипільці використову­вали мінеральну сировину. Ви­сокий розвиток гончарного ре­месла на Трипільщині доводять розкопки цілих гончарних май­стерень прямо у житлових приміщеннях.

Внесок трипільської цивілізації у спадщину століть цілком ваго­мий. Найголовніше з досягнень — це закладення основ госпо­дарських систем, на базі яких існували суспільства та народи

пізніших часів — включно до істо­ричних українців. Це основи ма­теріальної культури — типи жит­ла (одно-, дво-, подекуди трипо­верхові будинки, облаштовані круглими вікнами, печами, при­крашені дідухами), типи знарядь праці, навички металообробки, гончарства тощо.

Саме на українських землях у трипільців виникла релігія, меди­цина, агрономія, астрономія, ма­тематика, магія і т. д.

Унікальною і складною є знако­ва символіка на посуді та стату­етках трипільців: різні поєднання ромбів, кіл, трикутників, спіра­лей, рослинні і тваринні орна­менти, зигзагоподібні і пара­лельні лінії, яку вітчизняні дослідники М. Брайчевський, В. Мицик, Ю. Шилов та ін. назива­ють письмом. Про те, що трипільці мали піктографічну пи­семність, свідчать нерозшифро­вані письмові послання у вигляді кам'яних плит, знайдених у пече­рах Кам'яної Могили поблизу м. Мелітополя у приазовському степу, датованих VI-V тис. до н.е. ( віднайдено близько 150 текстів). На думку деяких учених, письмо трипільців пізніше розвинулося у звуко-буквене.

Такими були наші пращури — основоположники всієї індоєвро­пейської спільноти. Гордімося ж, українці, своїм минулим, плекай­мо його, як зіницю ока свого, ша­нуймо і оберігаймо!

Марина КЛІЩЕВСЬКА, 

Студентка третього курсу Інституту педагогіки і психології НПУ ім. М.П.Драгоманова

 

 

 


*ГОТУЄМО УСТАНОВЧІ ЗБОРИ*

 

 

Громадська рада

Увага! Установчі збори Громадської' ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту відбудуться 21 січня 2011 року

20 грудня 2010 р. у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту відбулося чергове засідання ініціативної групи з підготовки установчих зборів Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спор­ту (склад ініціативної групи додається).

Під час засідання розглядали такі питан­ня:

—  Затвердження дати, часу, місця проведення установчих зборів Громадсь­кої ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту;

—   Затвердження порядку прове­дення Установчих зборів та порядку по­дання Заяв для участі в Установчих зборах (порядки додаються);

—   Затвердження відповідальної особи за прийом встановлених, належним чином засвідчених, документів, які нада­ють право участі в Установчих зборах та ін.(протокол засідання додається).

Запрошуємо представників громадсь­ких, релігійних, благодійних організацій, професійних спілок та їх об'єднань, твор­чих спілок, асоціацій, організацій робото­давців, недержавних засобів масової

інформації та інших непідприємницьких товариств і установ, легалізованих відповідно до законодавства України, для подачі заявок для участі в установчих збо­рах з формування Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спор­ту України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. № 996 "Про забезпечення участі гро­мадськості у формуванні та реалізації дер­жавної політики".

Увага! Установчі збори Громадської ра­ди при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту відбудуться 21 січня 2011 р. в приміщенні Міністерства за адресою: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10

Для участі в установчих зборах до ініціативної групи подається заява у довільній формі, підписана уповноваже­ною особою керівного органу інституту

громадянського суспільства та засвідчена печаткою.

До заяви додаються належним чином засвідчені:

—   рішення керівника інституту гро­мадянського суспільства, якщо інше не пе­редбачено його установчими документами, про делегування представника для участі в установчих зборах, засвідчене печаткою;

—   біографічна довідка делеговано­го представника інституту громадянського суспільства;

—   копії документів, що підтверджу­ють легалізацію інституту громадянського суспільства;

—   інформація про результати діяльності інституту громадянського суспільства протягом останніх двох років;

За 10 календарних днів до проведення установчих зборів приймання заяв для

участі у них припиняється. На підставі по­даних з дотриманням встановлених вимог заяв ініціативна група складає список учасників установчих зборів, кандидатур до нового складу громадської ради та у разі потреби уточнює місце проведення установчих зборів, про що орган повідо­мляє на своєму офіційному веб — сайті та в інший прийнятий спосіб.

Представники суб'єктів громадянського суспільства, які не дотримались встановле­них вимог щодо подання документів до участі в установчих зборах не допускаються, документи надані суб'єктами громадянсько­го суспільства для участі в установчих збо­рах поверненню не підлягають.

Останній день подачі заявок 11 січня 2011 р. включно.

Установчі збори відбудуться 21 січня 2011 р. в приміщенні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.

Час проведення: 21 січня 2011 р. о 15-00 год.

Місце проведення: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10.

Відповідальна особа: Костевська Ірина Павлівна — секретар ініціативної групи.

Додаткова інформація: тел. 236-60-20, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 


Урбаністика з українським обличчям

підсумки міжнародного конкурсу з українознавства для студентів та молодих учених — 2010

У Національному науково- дослідному інституті українознав­ства МОН України відбувся ІІ Міжнародний конкурс з україноз­навства для студентів та молодих учених, який об'єднав талановитих молодих науковців, свідомих свого громадянського покликання.

Конкурс є одним з чинників, які сприяють залученню студентів ви­щих навчальних закладів усіх обла­стей України та зарубіжжя до дослідницької діяльності у сфері ук­раїнознавчої освіти і науки. Беручи активну участь у цьому інтелекту­альному змаганні студенти та мо­лоді науковці мають можливість ви­явити себе, розкрити свій науковий потенціал, поспілкуватися зі студентами-однодумцями, з відомими вченими.

Конкурс передбачав два етапи:

I     етап — заочний — до 8 листопа­да 2010 р.: підготовка науково- дослідної роботи з проблематики конкурсу. До розгляду приймалися оригінальні дослідження, здійснені на основі наукової українознавчої методології за одним із таких на­прямів:

I.    УКРАЇНОЗНАВЧА УРБАНІСТИКА (мовна картина сучасного ук­раїнського міста; екологія ук­раїнського міста і передмість; су­часне етнокультурне урбаністичне середовище України; історичні пам'ятки у духовій сфері ук­раїнського міста; Україна в ур­баністичному мистецтві).

II.   ІНДУСТРІАЛЬНА УКРАЇНА В УК­РАЇНОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ.

III.  ІНДУСТРІАЛЬНА vs СІЛЬСЬКО­ГОСПОДАРСЬКА УКРАЇНА: АЛЬТЕР­НАТИВИ ДИЛЕМИ.

II    етап — очний — 16 — 17 грудня 2010 р., м. Київ: захист попередньо прорецензованої науково-дослідної роботи, Інтернет-олімпіади з ураїнознавства та української мови, українознавчі майстер-класи за різними напрямами.

На конкурс було подано 31 науко­во-дослідну роботу. За результатами рецензування науково-дослідних робіт на очний тур конкурсу запро­шено 27 учасників:

Ахмедову Юлію Нодіржонівну (м. Кіровоград. Кіровоградський дер­жавний педагогічний університет ім. В. Винниченка). Мовна ситуація молодіжного середовища Кірово­града.

Біт-Давід Мар'яну Едуардівну (м. Черкаси. Черкаський національний університет імені Богдана Хмель­ницького). Інтегративний підхід до формування українознавчого світо­гляду п'ятикласників.

Бондаренко Марину Петрівну (м. Київ. Національний науково- дослідний інститут українознавства). Площі України в містах Курітіба та Прудентополіс (штат Парана, Бразилія) як пам'ятки містобудування.

Будаєву Анну Олексіївну (м. Первомайськ. Первомайський інститут Одеського національного універси­тету ім. І.І. Мечникова). До пробле­ми вивчення молодіжних субкультур (на прикладі неформальних ор­ганізацій м. Первомайська).

Висоцьку Тетяну Вікторівну (м. Кривий Ріг. Криворізький держав­ний педагогічний університет). Ур­баністичний спосіб життя у творах української літератури другої поло­вини ХІХ століття.

Гавриленко Ларису Леонідівну (м. Кривий Ріг. Криворізький дер­жавний педагогічний університет). Історичні пам'ятки у духовній сфері українського міста (на прикладі м. Кривий Ріг).

Гонтар Ірину Михайлівну (м. Київ. Київський національний універси­тет технологій та дизайну). Історико-культурна спадщина та ду­ховність українського міста.

Градець Ольгу Олексіївну (м. До­нецьк. Державний університет інформатики і штучного інтелекту). Етнорелігійна мімікрія національ­них меншин Донецької області.

Данилко Діану Іванівну (м. Київ. Київський національний універси­тет технологій та дизайну). Вплив залізничного транспорту на при- магістральні екосистеми в Україні.

Казаматову Лілію Ігорівну (м. Київ. Київський національний університет технологій та дизайну). Розвиток української культури у ХХ столітті.

Канцедал Сергій Сергійович (м. Харків. Харківська державна ака­демія дизайну та мистецтв). Образ

міста в серії "Для тих, хто не був в органній залі" Романа Мініна.

Климчук Альону Володимирівну (м. Умань. Уманський національний університет садівництва). Танці весняного циклу Уманщини.

Козир Ірину Іванівну (АРК, м. Сімферополь. Таврійський гу­манітарно-екологічний інститут). Сучасне етнокультурне урбаністич­не середовище України.

Кривенкову Руслану Юріївну (м. Ужгород. Закарпатський держав­ний університет). Проблема фор­мування національної свідомості закарпатських українців.

Кухар Вікторію Віталіївну (м. Київ. Національний науково-дослідний інститут українознавства). Вивчення язичницьких вірувань прадавніх ук­раїнців у контексті українознавства.

Лоцман Руслану Олександрівну (м. Київ. Національний педа­гогічний університет імені М.П. Драгоманова). Українознавчі заса­ди професійної підготовки вико­навців народної пісні в умовах су­часного міста.

Нечепа Марію Василівну (м. Київ. Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України). Культурна дипло­матія України в арабському світі.

Нікітіну Зорину Ігорівну (м. Київ. Київський національний універси­тет імені Тараса Шевченка). Чуттєво-моральні підстави форму­вання української національної ідентичності.

Обченка Олександра Миколайо­вича (м. Київ. Національний науко­во-дослідний інститут українознав­ства). Архітектурні пам'ятки як складова частина українського світу малого слобожанського міста (на основі матеріалів м. Зміїв Харківської області).

Осадча Олександру Анатоліївну (м. Харків. Харківська державна академія дизайну та мистецтв). Сюжетно-тематична специфіка арт-практики харківських худож­ників стрітарту.

Скрипник Олену Анатоліївну (м. Київ. Національний університет "Києво-Могилянська академія"). Самопізнання і самотворення ук­раїнського народу в творчості В

Внниченка.

Слободян Лілію Олександрівну (м. Київ. Національний науково- дослідний інститут українознавст­ва). Концепт голоду в романах Ва­силя Барки "Жовтий князь", Уласа Самчука "Марія", Тодося Осьмачки "Ротонда душогубців".

Сцібана Олександра Євгеновича (м. Київ. Національний науково- дослідний інститут українознавст­ва). Психо-екологічні виміри міського простору як предмет ук­раїнознавчих студій.

Тєвікову Ольгу Валентинівну (м. Полтава. Полтавський технічний національний університет ім. Ю. Кондратюка). Матеріально-побу­тові реалії життя міського населен­ня УРСР в умовах хрущовської "відлиги" (1953-1964 роки).

Томащука Дениса Сергійовича (м. Київ. Київський національний університет технологій та дизайну). Історично-культурна спадщина Вінниці в духовній історії міста.

Шевкопляс Тетяну Анатоліївну (м. Київ. Національний науково- дослідний інститут українознавст­ва). Українознавчий аналіз то­понімічних назв Чернігівського Задесення.

Штефирцу Орину Андріївну (м. Лу­ганськ. Східноукраїнський національ­ний університет ім. В. Даля). Пам'ят­ник великому Кобзареві в Луганську.

Переможцями ІІ Міжнародного конкурсу з українознавства для сту­дентів та молодих учених стали:

Кривенкова Руслана Юріївна, магістрантка другого року навчан­ня факультету міжнародних відно­син Закарпатського державного університету (м. Ужгород) — 1 місце;

Лоцман Руслана Олександрівна, аспірантка першого року навчання інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (м. Київ) — 2 місце;

Біт-Давід Мар'яна Едуардівна, сту­дентка шостого курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного універ­ситету імені Богдана Хмельницького

(м. Черкаси) — 3 місце;

Климчук Альона Володимирівна, студентка другого курсу факультету менеджменту Уманського національ­ного університету садівництва (м. Умань) — 3 місце.

Переможцями Інтернет-олімпіади з українознавства стали:

Сцібан Олександр Євгенович, аспірант першого року навчання Національного науково-дослідного інституту українознавства (м. Київ)

—        1 місце;

Висоцька Тетяна Вікторівна, магістрантка факультету ук­раїнської філології Криворізького державного педагогічного універ­ситету (м. Кривий Ріг) — 2 місце;

Скрипник Олена Анатоліївна, магістрантка першогого року на­вчання магістерської програми спеціальності політологія Національ­ного університету "Києво-Могилянська академія" (м. Київ) — 3 місце;

Переможцями Інтернет-олімпіади з української мови стали:

Висоцька Тетяна Вікторівна, магістрантка факультету ук­раїнської філології Криворізького державного педагогічного універ­ситету (м. Кривий Ріг) — 1 місце;

Кривенкова Руслана Юріївна, магістрантка другого року навчання факультету міжнародних відносин Закарпатського державного універ­ситету (м. Ужгород) — 2 місце;

Нікітіна Зорина Ігорівна, магістрантка першого року навчан­ня філософського факультету Київського національного універси­тету імені Тараса Шевченка (м. Київ) — 3 місце;

Сцібан Олександр Євгенович, аспірант першого року навчання Національного науково-дослідного інституту українознавства (м. Київ)

—        3 місце;

Слободян Лілія Олександрівна, аспірантка першого року навчання Національного науково-дослідного інституту українознавства (м. Київ)

—        3 місце.

Міжнародний конкурс з україноз­навства для студентів та молодих уче­них є успішним освітнім проектом, що сприяє виявленню обдарованої сту­дентської молоді, яка стала на шлях науки, на шлях пошуків та відкриттів, глибшому розкриттю здібностей та талантів майбутніх науковців, формує творчу національно свідому еліту.

Людмила КАСЯН,

завідувач відділу філософії

освіти та освітніх технологій ННДІУ.

Олена ФЄСІК,

науковий співробітник відділу філософії освіти та освітніх технологій ННДІУ.

 

 

 

 

* НОВІ ВИДАННЯ * 

 

Особистісні обшири

В Національному науково- дослідному інституті українознав­ства відбулася презентація видань Богдана Гориня "Не тільки про се­бе", книга третя (1985-1990), яка вийшла друком у київському університетському видавництві "Пульсари", 2010 р. й Івана Пасемка — "Українство: світові обшири- 2", тернопільське видавництво "Джура", 2010 р. Вступним словом розпочав презентацію директор ННДІ українознавства, лауреат Міжнародної премії Йоганна Ґотфріда Гердера академік Петро Кононенко, який коротко охарак­теризував ці видання, підкреслив­ши, що Б. Горинь у третій книзі до­кументального роману-колажу на основі унікальних архівних ма­теріалів висвітлив період зарод­ження й розгортання вирішально­го етапу українського національно- визвольного руху, що завершився відновленням державності Ук­раїни. Розповіді про легальне створення незалежних самвидавних журналів та альманахів — "Ук­раїнського вісника", "Кафедри", "Євшан Зілля", численні мітинги, зародження та діяльність багатьох неформальних об'єднань — Дис­кусійно-політичного клубу, Ук­раїнської гельсінської спілки, Асоціації незалежної творчої інтелігенції, Демократичного фронту та Народного Руху аргу­ментовані стенограмами, прото­колами, інформаційними повідо­мленнями, великою кількістю інших документів та світлин, чима­ло яких збереглося в особистих архівах автора цього фоліантного видання.

Зупиняючись на книжці "Ук­раїнство: світові обшири — 2", доктор Петро Кононенко відзна­чив, що "Іван Пасемко — не без­сторонній спостерігач складних процесів сучасності. І не фікса­тор часом "смажених" фактів ради них самих та викликаних ними банальних, а то й вульгар­них пересудів. Його метод — метод пильного науковця, по­множений на вільний політ дум­ки відповідального публіциста. Його критерій — любов до рідної Землі, до свого історичного минулого, сучасного і майбутньо­го, бо для нього усе те — його Трен, як його власна історія, до­ля і будучина.

Тому він ставить предметом опису — осмислення ситуації, як правило це гостро конфліктні, історичні особи — у їхній найвирішальніший період діяльності, зокрема — вибору дороги життя, концепції розвитку нації і держа­ви, — що також, як правило, вирішує і статус, і гідність, і спосіб життя всієї України, оточе­ної найближчими сімома сусіда­ми, які віками не тільки рівно­правно співпрацюють, а й важать на її не лише територію, а й мову, освіту, культуру, історичну пам'ять, а тим самим — і душу, свідомість народу. При цьому він бачить практично всю Європу й Америку, події і постаті багатьох століть, — завдяки чому історія постає глибоким дзеркалом, яке відображає повчальні уроки роз­витку буття і свідомості, орієнтує не на плачі, стенання, самодискредитацію, ненависть і зневір'я, а на формування активної волі, психіки, дії. Є немало теоретиків і практиків руйнування (аж до са­моруйнування!) — Іван Пасемко живе імперативом Тараса Шев­ченка: у кого немає віри, у того немає й надії, той неминуче втра­чає риси воїна за високі гу­маністичні й патріотичні ідеали. Той з високого статусу історич­ного суб'єкта історії опускається до жалюгідної категорії "здрібнілого мікромалороса" (Євген Маланюк).

Завдяки усьому цьому книжка Івана Пасемка "Українство: світові обшири — 2", хвилює і вчить, підносить до розуміння необхідності бути людьми і гро­мадянами, мудрими і добрими, й боротися, щоб бути щасливи­ми" (проф. П. Кононенко).

На презентації також виступи­ли автори книжок член Національної спілки письмен­ників України Богдан Горинь, ла­уреат Фонду Воляників — Швабінських при Фундації Ук­раїнського Вільного університе­ту в Нью-Йорку Іван Пасемко, етнолог, доктор історичних на­ук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Валенти­на Борисенко, ст. науковий працівник Інституту історії НАН України, кандидат історичних наук Таїсія Зарецька, внук Івана Франка Роланд Франко, еко­номіст, канд. наук Роман Дяків, член-кореспондент НАН України Володимир Баран, член НСП Ук­раїни Сергій Плачинда, канд. філол. наук Олексій Зарецький та ін.

По завершенні презентації найдужче хотілось познайоми­тись із виданням співробітника ННДІУ Івана Пасемка. Адже його праця, немов поводир шляхами українознавчої науки, допома­гає нам, молодим науковцям, пізнавати українознавство і до­повнювати його власними пра­цями і відкриттями.

Багатством фактажу відзна­чається рецензія Івана Пасемка на книгу "Рух опору і самооборо­ни в Україні", автором якої є ака­демік УВАН у США, проф. Євген Федоренко, де американський українознавець підібрав винят­ково цікаву автуру, яка після Другої світової війни наполегли­во воювала і відстоювала ідеї ук­раїнства на Європейському та

Американському континентах, сприяла боротьбі за неза­лежність України, та, на жаль, ок­ремі українські державотворці, історики і політологи до кінця не збагнули значення закордонно­го українства.

Чимало читачів книги І. Пасем­ка замисляться над статтею "Пре­зентація фоліанта Оксани Пахльовської  “Аve, Europa!"," де автор цитує футурологічні роздуми про­фесора римського університету "Ля Сапєнца": "Зосереджена на внутрішньополітичних колізіях, Україна ніби не помічає, що тим часом світ переживає великі глобалізаційні перетворення. ЩОД­НЯ відбуваються більш чи менш видимі явища, з яких будується архітектура майбутнього. Країна, яка самостійно не вибудовує собі цього майбутнього, фатально опиниться перед майбутнім, яке їй побудує хтось ІНШИЙ — з тією чи іншою метою".

Читачам, які тільки візьмуть до рук ґрунтовне українознавче ви­дання Івана Пасемка, хочу поре­комендувати більш детально оз­найомитись із такими статтями: "Питання українознавства на сторінках "Itinerarium" (1708­1709) словацького євангеліста Даніела Крмана", "Слов'янська

бібліотека в Празі — скарбниця україніки на Європейському кон­тиненті", "Музей Визвольної Бо­ротьби України в Празі", "Друге повернення "Жовтого Князя" Ва­силя Барки в Україну", "Словаць­ка монографія про Івана Фран­ка", "Євген Стахів — останній молодогвардієць", "Коли коня кують, жаба й собі ногу підстав­ляє", "Цар Микола І — реформа­тор польської абетки (мовна політика Російської імперії сто­совно Царства Польського: пи­тання графіки й орфографії)", "В гостях у велета української літе­ратури Олеся Гончара", зреш­тою, читачі мали б ознайомитися завдяки книжці Івана Пасемка з такими закордонними ук­раїністами, якими виступають у рецензованій книжці академіки НАН України Микола Неврлий, Микола Мушинка та такі ук­раїнські особистості, з якими оз­найомимось на сторінках видан­ня, як-от: проф. Микола Зимомря, доктор філологічних наук Стефан Козак(Польща), проф. Юрій Бача, канд. філолол. наук Михайло Мольнар (Словаччина), доктор, проф. Роман Смаль- Стоцький (США) та ін.

Презентація видань Богдана Гориня та Івана Пасемка пройш­ла за участі великого числа уче­них та науковців українознавчої інституції, численної гвардії письменників, знаних у Києві культурологів, істориків, політо­логів, котрі після завершення офіційної частини ще довго дис­кутували, сперечались, вислов­лювали низку пропозицій по­дальшої праці над темою "Ук­раїнство у світі", бо насправді "українського цвіту по всьому світу".

Юліана ВАНЧУРА, 

молодший науковий співробітник відділу ук­раїнської літератури Національного науково- дослідного інституту ук­раїнознавства.

 

 

До рідних причалів

 

У читальному залі філії Державної науко­во-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, що в Київському міському будинку вчителя, відбулися педагогічні чи­тання, присвячені 100-річчю від дня народ­ження Івана Дмитровича Боднарчук. Відо­мий український та канадський педагог, письменник, громадський діяч, диригент та режисер, автор шкільних підручників, дирек­тор школи ім. М. Грушевського, інспектор українських шкіл у Канаді, який народився в с. Чернятин (на 51523-61Покутті), але 48 років прожив за межами України, того дня ніби повернув­ся на рідну землю — здійснив свою найзаповітнішу мрію емігрантського життя. По­вернувся у своїх думках, зацитованих до­повідачами, та книгах, представлених на ви­ставці "Іван Дмитрович Боднарчук (1910­1990). До 100-річчя від дня народження ук­раїнського, канадського педагога, письмен­ника", яка склалася з педагогічних та літера­турних творів І. Боднарчука, а також досліджень науковців, літературних кри­тиків, присвячених творчій і подвижницькій діяльності талановитого сина України з фондів ДНПБ України ім. В.О. Сухомлинсько­го. Серед представлених на виставці доку­ментів була продемонстрована колекція ви­дань педагога і письменника, подарованих його дружиною Емілією Боднарчук.

Співорганізаторами заходу виступили Національна академія педагогічних наук Ук­раїни, Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського, Київський університет імені Бориса Грінченка та Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича. Мистецьку атмосферу створили лауреати міжнародних конкурсів Андрій Маслаков та Ігор Якубовський, вико­навши пісні. Адже сам Іван Боднарчук був та­кож співаком, музикантом, грав на музичних інструментах, зокрема, скрипці, яка іноді доз­воляла своєю мелодією скликати батьків на збори до школи.

Такі читання, присвячені життєвому та твор­чому шляху відомого українського і канадсько­го педагога, за словами доктора педагогічних наук, професора Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Івана Степа­новича Руснака, повинні стати початком тра­диційних читань у різних містах України. Адже та ідея, яку зробив змістом своєї діяльності Іван Боднарчук, сьогодні потребує осмислен­ня.

Педагогічний доробок51523-62 Івана Боднарчука суголосний сучасності. Особливу увагу пе­дагог приділяв живому спілкуванню з коле­гами, учнями та їх батьками, збереженню

мовної ідентичності емігрантів. Він розробив методичні рекомендації навчання ук­раїнської молоді, провідною ж методою виз­навав зорово-слухову.

Підручники Івана Боднарчука для молод­ших класів і сьогодні активно використову­ються в США, Канаді. Один із них був свого часу апробований і в Чернівецькій школі. Світлана Захарівна зазначила, що там молод­ших школярів він зацікавив, насамперед, но­вою структурою подання матеріалу та поліграфічним оформленням. Із "Читанкою", створеною українсько-канадським педаго­гом, присутніх познайомила кандидат педа­гогічних наук, доцент Київського університету ім. Б. Грінченка Віра Орестівна Науменко. Найголовнішою його особливістю став мето­дичний апарат: використано запитання на відтворення змісту, значну увагу акцентовано на визначенні основної думки прочитаного (у формі "а що ви, діти, думаєте"), подані поча­ток відповіді і слова для доповнення, в усіх словах поставлений наголос, матеріалом же для читання є завдання і відповіді. Таке мето­дичне забезпечення підручника підвищувало ефективність вивчення рідної мови далеко за межами рідної землі, сприяло зацікавленню дітей. Також "Читанка" вирізняється різножа­нровістю: у ній використані оповідання, казки, вірші, п'єси (у формі діалогів між героями, на­приклад, між Романком та Галинкою), сміхо­винки (наші сьогоднішні усмішки) та загадки.

Значну увагу педагог приділяв і розвиткові естетичного чуття слова учнів за допомогою читання оповідань, казок. А тому сам ство­рював збірки художніх творів про дітей і для дітей. Серед них — "На перехресних шля­хах", "Кладка", "Замрячені ранки", "До рідних причалів". Автор відтворював людські долі, голодомор очима дітей. Старший на­уковий співробітник відділу педагогічної ес­тетики та етики Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України Наталя Ми­колаївна Флегонтова, наголосила, що сьо­годні "немає кризи мови, є криза любові до неї".

Багатогранна діяльність Івана Боднарчука як організатора українського шкільництва стала приводом для сучасних наукових студій, конструктивних обговорень. Саме проведені педагогічні читання переконують, що увага до особистості, до найкращих здо­бутків педагогічною думки в України та поза її межами сьогодні є пріоритетом розвитку га­лузі. Доля ж Івана Дмитровича, який змуше­ний був провести більшу частину життя на чу­жині, стає прикладом самовідданого служіння справі в яку віриш, і яка потребує твоєї активної діяльності. Прикладом того, як бути людиною-патріотом, людиною-оптимістом, людиною-гуманістом за різних життєвих обставин.

Світлана ГОРСЬКА, 

кор. "Освіти"

 

*КОНКУРСИ*

Запрошуємо до участі у Всеукраїнському фотоконкурсі

Чому усміхаються діти?

Департаментом загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки Ук­раїни оголошено Всеукраїнський фотоконкурс "Чому усміхаються діти ?". Фотоконкурс буде проведено у номінаціях:

1.            "Стартуємо в майбутнє з дитячого садка" (конкурс на краще фото організації життєдіяльності дітей в дошкіль ному навчальному закладі);

2.           "Моя сім'я - моя фортеця" ( конкурс на краще родинне фото);

3.           "Гармонія краси і руху" (конкурс на краще фото щодо впровадження здоров'язберігаючих тех­нологій в дошкільному навчальному закладі).

Фотографії буде розміщено на порталі ІА "Світ освіт" Єдине освітнє інформаційне вікно України. Починаючи з 20 грудня 2010 року по 20 березня 2011 року фотороботи можна завантажувати на на веб-сайті: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Державна митна служба України

відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту" оголошує конкурс

на заміщення посади ректора Академії митної служби України (далі — Академія).

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України "Про вищу освіту" кандидат на поса­ду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акре­дитації повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мо­вою, мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж десять років.

Перевага надається особам, які мають досвід роботи в митних органах та на­укові праці з питань митної справи.

Термін прийняття документів — один місяць з дня опублікування оголошення.

Особи, які бажають взяти участь у конкурсі подають до Держмитслуж- би заяву про участь у конкурсі, написану кандидатом власноручно на ім'я Голови Держмитслужби, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії паспорта, документів про вищу освіту, науковий ступінь та вчене звання, трудової книжки, списку наукових праць і вина­ходів, завірені в установленому порядку.

Державна митна служба України житлом не забезпечує.

Документи надаються на адресу: м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г., Департамент кадрового забезпечення та з питань запобігання корупції.

Телефони для довідок: 247-26-62, 247-27-15.

Запрошуємо до обговорення проекту постанови КМУ! 

Державною інспекцією навчальних закладів МОН розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності з надання освітніх послуг у системі загальної середньої і професійно-технічної освіти та визначення періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю)". З ним можна ознайомитися у рубриці "Громадське обговорення".

Пропозиції та зауваження просимо надсилати до 15 січня 2011 року

на електронну адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

За підсумками Міжнародного круглого столу-практикуму

"Досвід і проблеми викладання порівняльного правознавства у пострадянських країнах" планується видання збірника наукових праць.

Статті мають безпосередньо торкатися такої проблематики:

1.  Місце порівняльного правознавства в юридичній освіті.

2.       Сучасні авторські підходи та інноваційні методики викладання порівняльного правознавства.

3.      Проблеми становлення порівняльного правознавства як спеціальності для захисту дисертацій з юридичних наук.

4.   Проблеми інституціоналізації порівняльного правознавства.

Статті оформлюються за такими ж вимогами, як і в журналі "Порівняль­но-правові дослідження".

Автори, які були зареєстрованими учасниками круглого столу, змо­жуть опублікувати статті безоплатно. Внесок за публікацію для інших авторів складає 400 грн. за текст обсягом до 15 тис. знаків.

Термін подання матеріалів - до 15 січня 2011 р.

Контактна особа: Кресін Олексій Веніамінович.

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Втрачені документи про повну загальну середню освіту видані на ім'я Юрченко Анни Сергіївни — атестат КВ № 38189160, додаток до атестата 12 НТ № 094898 вважати недійсними.

 

ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ТИЖНЕВИКА «ОСВІТА» 

01054, КИЇВ-54, вул. Тургенєвська, 8-14, оф. 312.

Адреса електронної пошти редакції:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Факсові повідомлення надсилайте за номером: 517-45-69.

По четвергах у приміщенні Київського Будинку вчителя, кімн.27, приймає відвідувачів заступник голови Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Гр.Ващенка, головний редактор нашого тижневика О.С.Коноваленко.

По понеділках і середах ведуть прийом редактори відділів нашого видання за адресою: вул. Тургенєвська, 8-14, кімн. 312.

Головний редактор Ольга КОНОВАЛЕНКО 

ТЕЛЕФОНИ

Головного редактора тел./факс — 486-46-46; 517-45-69 творчого об'єднання «Галузь», творчого об'єднання «Собор», творчого об'єднання «Економіка» — 221-02-96 творчого об'єднання «Регіон» — 235-60-74

Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Редакція не рецензує і не повертає матеріалів. За достовірність фактів і цифр, відповідність їх вказаним джерелам відповідальність несе автор.

Номер зверстано в комп'ютерному центрі тижневика «ОСВІТА».

Тижневик віддруковано у видавництві «ІНТЕРЕКСПРЕСДРУК»

Реєстраційне свідоцтво: серія ВК № 2408 від 14.11.1996 р.

Тираж у грудні 12650.      Зам.

Тижневик виходить щосереди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

Останнє оновлення на Середа, 12 січня 2011, 21:29
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити



Web-Craft.com.uaСоздание сайта