Засновано в березні 1940 року.          Головний редактор: Коноваленко Ольга Степанівна  
Засновники: Міністерство освіти і науки України; ЦК профспілки працівників освіти і науки України; Академія педагогічних наук України; Всеукраїнське педагогічне товариство ім.Григорія Ващенка; Трудовий колектив редакції Творча спілка вчителів України; Академія інженерних наук України; Спілка викладачів вищої школи та науковців України
Номер 8-9 (від 9-16лютого 2011року) PDF Друк e-mail

Українсько-Канадський проект 

15 лютого 2011 року у Міністерстві освіти і науки, мо­лоді та спорту України відбу­лось засідання спільної ук­раїнсько-канадської Наглядо­вої ради проекту «Децент­ралізація управління про­фесійним навчанням в Україні», що впроваджується за фінан­сової підтримки Уряду Канади, наданої через Канадське агентство міжнародного роз­витку.

Засідання відбулось під голову­ванням директора департаменту професійно-технічної освіти В'ячеслава Супруна та менеджера проек­ту «Децентралізація управління про­фесійним навчанням в Україні» Саскачеванського інституту прикладних

наук і технологій Ігоря Ілька.

Також у засіданні взяли участь члени Наглядової ради проекту, представники департаменту про­фесійно-технічної освіти Міністер­ства, Інституту інноваційних техно­логій і змісту освіти, Перший сек­ретар відділу технічної співпраці Посольства Канади Шеррі Грівз, фахівці з розвитку Програми допо­моги Україні Канадського агентст­ва міжнародного розвитку Патрісія Алькальде та Марго Ротман.

Під час засідання проаналізо­вано виконання основних заходів проекту у 2010-11 р.р., а саме:

впровадження індикаторів ефек­тивної діяльності професійно- технічних навчальних закладів; впровадження нових методів

управління в системі професійно-технічної освіти;

перегляд та розробка про­фесійних стандартів у системі професійно-технічної освіти;

функціонування національного веб-порталу «Професійно-технічна освіта в Україні»;

розроблення та впровадження заходів щодо забезпечення політи­ки ґендерної рівності.

Значну увагу приділено обгово­ренню річного плану спільних за­ходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту та Проекту «Де­централізація управління про­фесійним навчанням в Україні» на 2011 - 2012 р.р., який затверджено членами Наглядової ради проекту.

 

*АКТУАЛЬНО*

 

Як навчати дошкільнят?

16 лютого 2011 року в міністерстві під головуванням заступника Міністра Бориса Жебровського відбувся «круг­лий стіл» з питань наступності дошкільної та початкової освіти.

До фахового обговорення за­прошені науковці, працівники Національної Академії педагогічних наук України, Інституту інно­ваційних технологій та змісту освіти, інші фахівці у галузі дошкільної та початкової освіти.

Зустріч обумовлена об'єктивною необхідністю у подальшому вирішенні всього комплексу пи­тань, які стосуються реалізації принципу наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

 

 

*ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ*


Фантастичне досягнення

untitledНа кого зазвичай чекають із особливою радістю? Кого прийнято

untitled.fr10-1зустрічати найпишніше та вітати словами вдячності й уславлення? Звичайно, такого виправданого захоплення заслуговують пере­можці. У кожній царині людської діяльності вони свої, неповторні та особливі.

Так, справжнім Переможцем для нашої держави стала українська збірна — учасниця XXV Всесвітньої зимової універсіади, що з 27 січня по 6 лютого 2011 року тривала у м. Ерзурум, що в untitled.fr10-2Туреччині. У загаль­нокомандному заліку молоді спортсмени посіли почесне третє місце та привезли в Україну 15 ме­далей різного ґатунку. Збірна сту­дентська команда України була представлена в десяти видах про­грами. Загалом же у змаганнях брали участь збірні з 57-ми держав світу. Перше місце зайняла Росія, друге — Південна Корея.

Урочиста зустріч наших студентів-олімпійців відбувалася 6 лютого в аеропорті "Бористіль".

Привітати юних героїв з перемо­гою та поверненням на Батьківщину прибули Міністр

освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник, за­ступник Голови Державної

untitled.fr10-3

служби молоді та спорту України Вадим Сисюк, президент Спор­тивної студентської спілки Ук­раїни Василь Кремень, ректори вищих навчальних закладів, представники спортивної гро­мадськості, вихованці спортив­них шкіл, друзі та колеги. Донести ж атмосферу свята, яка утвори­лася того вечора, покликані були численні об'єктиви камер та дик­тофони журналістів у повній бой­овій готовності.

"Це фантастичне досягнення. Якби в нас так виступали, скажімо, дорослі збірні як сту­дентські, то, я думаю, що Україна ввійшла б у трійку наймогутніших спортивних країн світу", — так прокоментував досягнення сту­дентів Дмитро Табачник.

 

 

 

 

 

 

*ВИЩА ШКОЛА* ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ*


 

Почути один одного

untitled.fr10-4

 

Вища освіта потребує виваженого, якісного реформування. Такою стала провідна теза круглого столу "Майбутнє вищої освіти в Україні", що відбувся 10 лютого під головуванням Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту Євгена Суліми.

У заході взяли участь народні депутати профільного комітету Верховної Ради України, ректори провідних вищих навчальних закладів, представники Національної академії педа­гогічних наук України, молодіжних, студентських громадських організацій, міжнародні ек­сперти. Таким чином, за ініціативи Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України було створено умови для компетентного різноаспектного обговорення майбутнього вищої освіти нашої держави. У ньому мали змогу взяти участь виразники різних переконань і бу­ти почутими. Конкретні пропозиції — таким став орієнтир для всіх виступаючих.

 

Сьогодні майбутнє вищої освіти України, як відомо, стало приводом для численних дискусій. Однак важливо, щоб лунали не голослівні закиди на адресу опонентів, а роз­роблявся чіткий та виважений на­прямок дій щодо покращення освітянської галузі загалом. "Най­головніша мета — підвищити якість освіти, підвищити рейтинг вищої освіти в Україні, надавати ті знання, які сьогодні хотіли б отримати наші студенти, щоб ці знання були кон­курентоздатними, конкурентос­проможними на ринку праці", — та­ке переконання висловив Євген Суліма на початку обговорень. Власне, саме мета покращення має стати консолідуючим чинником у подальшому реформуванні вищої освіти.

Головне ж завдання такого круг­лого столу — сприяти розробленню на основі порозуміння керівництва галузі, влади та громадськості су­часного підходу до найважливіших складових освітянської галузі. Се­ред цих компонентів — кадровий склад вищих навчальних закладів, рівень їх автономії щодо можливості розробляти власні правила прийо­му та розпоряджатися фінансами, конкурентоспроможність на

світовій арені, співвідношення без­коштовного та платного навчання, принцип формування, власне, дер­жавного замовлення та низка інших важливих аспектів. Безсумнівно, всі ці питання мають лягти в основу розроблення нового законопроек­ту, який би забезпечив розвиток та поліпшення якості вищої освіти в Ук­раїні.

"Поспілкуватися, щоб з'ясувати реферні точки, які обов'язково тре­ба врахувати і які треба, щоб Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України в майбутньому відстоювало, не зважаючи на те, чи це пропозиція ректора, чи це про­позиція від студента, чи це пропо­зиція від громадської організації, чи це пропозиція депутата Верховної Ради України. Головне, щоб вона відповідала нашим спільним цілям", — так окреслив пріоритетні вектори співпраці Перший заступ­ник Міністра.

 

Голос молоді 

Виступи учасників круглого сто­лу стали оприлюдненням власних позицій та приводом для жвавої конструктивної дискусії. Представ­ники студентської громади найпер­ше порушили питання системи оп­лати контрактного навчання, особ­ливостей фінансування навчання студентів, зокрема заочного відділення, ролі та значення зовнішнього незалежного оціню­вання та поєднання його з універ­ситетською автономією під час проведення вступних кампаній, стану розвитку студентської науки.

untitled.fr10-5Так, за недопустимість щорічно­го збільшення плати за контрактне навчання для студентів, які на пер­шому курсі уклали договір на певну суму, проти вилучення бюджетної форми навчання для студентів-за- очників та скасування фінансуван­ня органів студентського самовря­дування виступив представник Всеукраїнської молодіжної гро­мадської організації "Фундація регіональних ініціатив" Антон Делікатний.

Натомість Антон Дмитрієв — голова Молодіжної профспілки Ук­раїни, заперечив колезі. Він пере­конаний, що якщо плата за навчан­ня буде обґрунтованою та підвищу­ватиметься на коефіцієнт інфляції, це тільки сприятиме розвиткові ви­щої освіти, прозорості у форму­ванні цінової політики ВНЗ. Також, на думку Антона, "стипендії не мо­жуть бути для всіх". Адже в Україні 2% державного сектору економіки, а державного замовлення — 51%. Тобто створюється дисбаланс, пе­ренасичення економічного ринку спеціалістами. Тому виникла про­позиція не фінансувати державі навчання заочників — людей, які вже працюють, а також зменшити розмір стипендій студентам денної форми навчання, при цьому змен­шивши і навчальне навантаження для того, аби вони могли працюва­ти у вільний від навчання час та здобувати трудовий стаж.

untitled.fr10-6Тож вже початок проведення круглого столу засвідчив, що і се­ред молоді існують різні позиції, але вони будуть почутими та врахо­ваними. Власне, саме на цьому на­голосив Євген Суліма: "Дуже важ­ливо сьогодні почути один одного і ті питання, які нас сьогодні турбу­ють".

За словами народного депутата Андрія Пінчука, перші дискусії "показали, що є дійсно різні погля­ди на одні й ті ж речі, і під різними поглядами є різне логічне підґрун­тя". Молодий політик наголосив на тому, що "на сьогодні в Парламенті зареєстровано два законопроекти, які мають різну лінію: один спрямо­ваний на регулювання недержав­ного сектору вищої освіти, на при­ватні ВНЗ, а другий — на підтримку та розвиток державного сектору вищої освіти. Все ж таки потрібно зробити таким чином, щоб законо­проект був один". Найголовніше — створити якісний продукт.

Також Андрій Пінчук підкреслив важливість та актуальність створен­ня постійнодіючої громадської ра­ди, яка б допомагала учасникам освітнього та законотворчого про­цесів почути один одного, давала змогу виносити резонансні момен­ти на розсуд самих же студентів. Адже "потрібно направити найбільші зусилля на створення бази законопроекту, який дійсно по­кращить освіту. Дійсно він на часі, дійсно він потрібен зараз. А всі дис­кусійні проблеми обговорювати у форматі круглих столів, громадсь­ких слухань", — переконаний пар­ламентер.

Цю думку підтримали більшість учасників круглого столу. А тому Євген Суліма повідомив присутнім, що він буде "доповідати Міністру про бажання створити робочу групу комплексного характеру, але не тільки для того, щоб поговорити, а також сідати і виписувати спочатку концепцію законопроекту "Про ви­щу освіту", щоб ми його подивили­ся. А також, можливо, ще одну ро­бочу групу, яка сьогодні вносила б у діючий законопроект ті моменти, які можна вже вносити як зміни до діючого Закону". Учасникам же бу­ло запропонованого протягом пев­ного часу визначити, в якій робочій групі вони б хотіли брати участь.

Можливе вирішення проблеми оплати контрактного навчання за­пропонував координатор гро­мадської ініціативи "Студентський захист" Андрій Черних: зробити певні коефіцієнти для визначення плати в кожному ВНЗ окремо (на­приклад, залежно від рівня ма­теріально-технічної бази та низки інших показників): "Щоб студент, який приходить на перший курс, знав, скільки він платитиме на пер­шому, другому, третьому, четвер­тому курсі..."

Щодо системи визначення ста­тусу ВНЗ Андрій Черних висунув пропозицію не брати за основу єдиний показник кількості сту­дентів, а взяти до уваги профе­сорсько-викладацький склад, на­явну матеріально-технічна базу: "І відповідно до цього зробити таку картку вищих навчальних закладів".

untitled.fr10-7Представник студентської гро­мади звернув увагу присутніх на необхідність врегулювання пробле­ми забезпечення вищими навчаль­ними закладами місць для проход­ження студентами 3-4-х курсів практики. І запропонував включити пункт про наявність у ВНЗ підписа­них договорів з підприємствами до

умов надання ліцензій.

Важливу увагу студентська мо­лодь сьогодні надає й необхідності розвитку університетської науки, вихованню молодих науковців. Це засвідчив виступ т.в.о керівника Секретаріату Всеукраїнської сту­дентської Ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту Ук­раїни Анастасії Сабової, яка запро­понувала включити до нової ре­дакції Закону України "Про вищу освіту" пункт про те, що в універси­тетах та академіях мають обов'яз­ково діяти наукові товариства сту­дентів та аспірантів. Адже на сьо­годні, за словами Анастасії, вони функціонують переважно тільки в національних вищих навчальних за­кладів.

Усі молоді учасники круглого столу, представники ініціативної студентської молоді висловили вдячність Міністерству за запро­шення до дискусії, обговорення ініціатив у сфері освіти, що повинні лягти в основу нових нормативно- правових документів галузі.

Голова Всеукраїнської молодіжної організації "Студентська рес­публіка" Павло Вікнянський висло­вив побажання, щоб відверті компе­тентні діалоги між народними депу­татами, ректорами, студентським загалом стали доброю традицією. Найголовніша проблема, на думку Павла, що сьогодні постала перед суспільством загалом та молоддю зокрема — це проблема візії того, як має виглядати вища освіта. Саме її досі ще немає і серед студентського загалу. "Цю картинку треба вироби­ти, і під неї писати Закон. Треба з боку громадськості більше політич­ної волі, відкинути певним чином свої амбіції вбік, вести діалог, щоб зробити справді корисний для на­шої держави документ", — переко­наний Павло Вікнянський, який та­кож висунув пропозицію дати сту­дентському самоврядуванню права юридичної особи.

У свою чергу Голова Ради сту­дентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевчен­ка Артем Нікіфоров виступив за право університетів проводити вступні випробування та проти зву­ження обсягів прав студентського самоврядування: "Якщо ми ведемо розмову в площині подолання ко­рупції, то жодним чином цент­ралізація надання можливості вчи­тися — це не дуже добре".

На засіданні круглого столу представниками студентської гро­мади була висловлена думка про те, що в деяких українських ВНЗ на­вчання значно дорожче, ніж у євро­пейських. Щодо цього Артем Нікіфоров застеріг своїх молодих колег "не плутати ту суму, яку пла­тить студент, і саму вартість на­вчання. В європейських вищих на­вчальних закладах навчання у де­сятки, а то й в сотні разів дорожче". За словами голови Ради студентів, студент європейського ВНЗ спла­чує лише близько 14% вартості на­вчання.

З позицій управлінського досвіду 

Молодь — рушійна сила розвитку держави, виразник нових поглядів та сучасних світових тенденцій у різних напрямках людської діяль­ності. Однак, безсумнівно, вагомою основою поступу завжди була та за­лишається життєва школа, яку юні хлопці та дівчата тільки починають осягати. Натомість сповна відчули на собі її уроки та взяли їх до уваги ректори провідних ВНЗ, які й стали найактивнішими учасниками конст­руктивного полілогу, що розгорнув­ся в рамках круглого столу.

 

Своєрідним лейтмотивом, який ліг в основу спілкування керівництва вищих навчальних за­кладів та їх вихованців стала вис­ловлена Євгеном Сулімою думка про те, що "діалог із студентством повинен бути щоденним, щотижне­вим, щомісячним".

Свідченням того, що керівництво ВНЗ та студенти прагнуть розмов­ляти спільною мовою та бути на хвилі конструктивної співпраці ста­ла спорідненість багатьох вислов­лених думок щодо тих чи інших ключових критеріїв покращення су­часної освітянської галузі. Як і Анастасія Сабова, ректор Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ) Олександр Величко основою розвитку вищої освіти назвав науку.

"Коли ми говоримо про майбутнє вищої освіти в Україні, ми повинні перш за все говорити про майбутнє науки і науково-технічних розробок в університетах. Бо хоч буде там навчатися тисяча осіб, 10 тисяч осіб, 20 тисяч осіб, але якщо там не буде науки, науково-технічних роз­робок, то не буде там університету. У першу чергу ми повинні працюва­ти над тими нормативними, зако­нодавчими актами, які стимулюють наукову і наукову-технічну діяльність в університетах.

Наведу тільки один приклад: ми традиційно займаємося науково- технічною діяльністю з мета­лургійними підприємствами Ук­раїни. Що сьогодні відбувається? Є комбінат "АрселорМіттал Кривий Ріг" — це флагман металургії Ук­раїни. Але сьогодні підприємство не зацікавлене з точки зору науки в університетах. Бо у них є наукові центри у Франції, Бельгії, США, де проводяться роботи, і все завозить­ся сюди. І тому я думаю, що потрібно зробити все для того, щоб і вітчиз­няні, і зарубіжні підприємства були мотивовані до співпраці з ВНЗ з точ­ки зору того, як працювати в науці і науково-технічних дослідженнях.

(Продовження див. далі на стор. 8-9)

 

 

 

 

*КОНЦЕПЦІЯ МОВНОЇ ОСВІТИ*


Документ доопрацьовується

 

 

"Узагальненню пропозицій з ме­тою їх можливого врахування" було присвячене восьме засідання робо­чої групи щодо підготовки проекту Концепції мовної освіти в Україні, яке відбулося 8 лютого 2011 року.

Підготовка проекту Концепції мовної освіти в Україні триває з червня 2010 року. Дискусії, викли­кані проектом, розростаються. У складі робочої групи, що працює над Концепцією, — провідні на­уковці, методисти та вчителі-прак- тики. Серед них:

-     член-кореспондент НАПН Ук­раїни, доктор філологічних наук, про­фесор кафедри педагогіки і психо­логії Південноукраїнського регіональ­ного інституту післядипломної педа­гогічної освіти Євдокія Голобородько;

-     дійсний член Національної ака­демії педагогічних наук України, го­ловний науковий співробітник лабо­раторії початкової освіти НАПН Ук­раїни, доктор педагогічних наук, професор Микола Вашуленко;

-     дійсний член НАПН України, завідувач кафедри стилістики ук­раїнської мови Київського національ­ного університету імені М.П. Драгоманова, доктор філологічних наук, професор Любов Мацько;

-     доцент кафедри "Філологія" Кримського республіканського інституту післядипломної педа­гогічної освіти, кандидат педа­гогічних наук Тетяна Фролова,

-     завідувач кафедри історії ук­раїнської мови Київського національного університету ім. Та­раса Шевченка, доктор філологічних наук, професор Лариса Шевченко.

"Жодна попередня концепція не була поставлена на всенародне об­говорення, як ця. Ми одержали близько ста відгуків під час обгово­рення. Було немало конструктивних зауважень. Майже всі ми врахува­ли", — заявила Євдокія Голобородько на зустрічі членів робочої групи з представниками ЗМІ 8 лю­того 2011 року.

Під час подальшого обговорення стало зрозуміло, що зміни у Кон­цепції полягали в переставленні місцями понять "рідна мова" та "державна мова": "З урахуванням побажань і пропозицій громадсь­кості ми поставили на перше місце володіння державною мовою, а потім — рідною", — повідомила Є. Голобородько.

А від переставлення доданків, як відомо, суму отримуємо ту ж саму. Чому складається враження, що ук­раїнську мову хочуть посунути із ве­ликої частини шкільних та універси­тетських парт?

На запитання від бюро жур­налістських розслідувань "Свідомо" про врахування зауважень Львівського національного універ­ситету та Національного універси­тету "Києво-Могилянська академія" щодо можливості русифікації такою Концепцією української освіти та суспільства загалом Є. Голобородько відповіла:

"Часто у цих зауваженнях відсут­ня будь-яка доказова база. Там, де була аргументація, ми зауваження врахували".

Згідно проекту Концепції, "в Ук­раїні функціонує система неперерв­ної мовної освіти, підкріплена вива­женою мовною політикою держави, спрямованою на досконале во­лодіння рідною мовою кожним її носієм, обов'язкове оволодіння державною українською мовою всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання, сфери суспільно-виробничої діяль­ності), на знання іноземних мов, ви­ховання мовної толерантності".

На важливості державної мови, тобто української, теж наголошено у тексті проекту. Але чому це не на першому місці, а лише після абзацу: "Для значної кількості громадян Ук­раїни рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціональ­ного спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспорідне- на з українською"? Навіювана нам вторинність?

Окрім того, у проекті Концепції обґрунтовано стратегічну мету освіти: "Стратегічною метою сучас­ної освіти є формування високо­освіченої, інтелігентної, самодо­статньої творчої особистості з інно­ваційним типом мислення і діяль­ності, здатної гідно відповісти на виклики цивілізації. Україна є полікультурною і багатонаціональ­ною державою, тому особливого значення набуває виховання грома­дян у природовідповідному середо­вищі національної культури (духов­ної і матеріальної), становлення патріота України". Але чому обґрун­тування вказує на полікультурність і багатонаціональність нашої держа­ви, якщо ці поняття порівняно не масштабні в Україні?

Любов Мацько, дійсний член НАПН України, професор, опираю­чись на етносоціологічні досліджен­ня, каже про те, що у нас дійсно про­живають представники найрізно­манітніших етносів, проте в невели­ких кількостях. Наприклад: алеути — 6 осіб, белуджі — 13 осіб, канадійці — 51 особа, кети — 37 осіб, тофалари — 18 осіб, японці — 44 особи, чилійці — 13 осіб тощо.

Вільний вибір мови навчання, пе­редбачений проектом Концепції, за словами Любові Мацько, держава наразі не може реалізувати. Відкриття нових класів з певними мовами навчання у той час, коли за­

криваються школи через неукомплектованість та дороговизну утри­мання, — нереальне. Про це ж гово­рив і Микола Вашуленко, дійсний член НАПН: "Чому закриваються школи? Відсутня державна підтрим­ка шкіл з українською мовою на­вчання у регіонах, де вони були зовсім відсутні у минулі десятиліття: у Луганській, Донецькій, Запорізькій та інших областях".

А згідно з законодавством, для формування класу з іноземною мо­вою навчання достатньо 8 заяв батьків (у місті) та 4 заяви (у сільській місцевості).

Окрім того, Микола Вашуленко до­дав: "У проекті Концепції немає рядків, що свідчили б про державну підтримку української мови, зокрема у східних регіонах. І це наш біль".

Згідно зі статею 10 Конституції України, українська мова є держав­ною і мовою освіти. А на зауваження від газети "Коммерсанть-Украина", що Концепція, ставлячи російську мову на особливе місце, супере­чить тим самим чинному указу Пре­зидента В. Ющенка "Про Концепцію державної мовної політики" (від 15.02.2010 р. N 161/2010) прозву­чала відповідь Руслана Бортніка про існування щонайменше чотирьох пластів чинного мовного законо­давства в Україні, що суперечать один одному:

"Перший пласт мовного законо­давства — Закон "Про мови в ук­раїнській РСР" (1989 року) — вста­новлює українській мові статус дер­жавної, російській — статус мови міжнаціонального спілкування.

Другий — Конституція України (1996 року), Рішення Консти­туційного Суду України (від 14.12. 1999 року № 10-рп (справа про за­стосування української мови). Вони дають визначення, що українська

мова — державна, російська та інші

—        мови національних меншин.

Третій — Європейська хартія

регіональних мов та мов меншин (чинна із 2006 року) — стверджує, що українська мова — державна, а 14 мов, серед них і російська, — регіональні.

Четвертиий пласт мовного законо­давства — це підзаконні акти (2004­2009 р.р.), які в протиріччя попереднім пластам законодавства нав'язують од- номовну українську державу".

Кожна політична влада обирає свою правду, ту, яка ближче до тіла. Змінюється мовна політика. А з нею

—        мовна освіта. На заклик Є. Голобородько, звернений до жур­налістів, розрізняти мовну політику і мовну освіту можна відповісти за­кликом до влади відкидати політику спекулювання мовним питанням.

В Указі Президента (від 15.02.2010 р. N 161/2010) читаємо, що "основні завдання Концепції' мають сприяти... посиленню функції державної мови як об'єднавчого і консолідаційного чинників в українському суспільстві, засобу зміцнення державної єдності України". А також про необхідність "розширення застосування ук­раїнської мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти і науки".

Натомість, за словами Є. Голобородько, проект Концепції "певною мірою розширює права та повнова­ження російської мови".

"Зараз фахівцями Міністерства здійснюється узагальнення пропо­зицій з метою їх можливого враху­вання", — було сказано у прес-релізі щодо проекту Концепції мов­ної освіти.

Проект Концепції доопрацьо­вується. Залишається можливим вра­хування пропозицій, якщо їхня аргу­ментація задовольнить розробників.

Катерина ПОРОХНЯК, 

кор. "Освіти" 

 

 

 

 

 

 

 

Фантастичне досягнення

(Закінчення. початок див. на стор. 1) 

Усі зустрічаючі, об'єднані почут­тям гордості за співвітчизників та бажанням якнайшвидше привітати героїв, мали змогу перевірити й свою спортивну витримку. Адже очікування — річ непроста, однак варта того, щоб побачити радісні обличчя універсіадців. Трохи сто­млені, але стомлені перемогою.

А боротьба зимовими днями за ме­жами Батьківщини для наших спортс­менів виявилася по-справжньому медаленосною. Найбільш успішно студенти-українці виступили в біатлоні, сноубордингу, лижних перегонах та спортивних танцях на льоду. І це за умови, що в Україні, на жаль, відсутня належна інфраструктура для потуж­ного розвитку саме зимових видів спорту. Однак така перепона не зава­дила студентській збірній України ви­передити команди Швейцарії, Австрії, Польщі, Німеччини, Чехії — держав, де така інфраструктура є. Це вкотре переконує, що командний дух, напо­легливість, віра у власні сили, за­взятість — надійна запорука вдалих стартів та, що найголовніше, — фінішів. І основа всіх перемог — як у спорті, так і в житті, закладена в нас самих.

Справжній спортивний тріумф студентської збірної в Туреччині мо­же стати для нашої держави і провісником майбутніх перемог. Таке сподівання під час розмови з журналістами висловив Дмитро Табачник: "Завдяки цим переможцям сьогодні можна сказати абсолютно точно: яскраво загорівся вогник олімпійської надії на зимові Сочі. Тому що 6 золотих медалей, 5 срібних та 4 бронзових в найбільш конкурентних видах спорту — це гарна заявка на зимові Сочі".

Універсіадці мають усі підстави ввійти до складу майбутньої дорос­лої збірної, яка візьме участь у Зи­мових Олімпійських Іграх 2014 року. "Уже сьогодні можна говорити, що серед наших призерів-учасників є ті, хто за висновками спортивних фахівців, тренерів може претенду­вати на найвищі олімпійські нагоро­ди в зимовому Сочі. І, враховуючи, що деякий час ще є для підготовки, є юний вік у спортсменів, я думаю, що це потужна заявка на високі пе­ремоги на Олімпіаді", — наголосив Міністр.

Цьогоріч у Всесвітній зимовій Універсіаді від України взяли участь 20 тренерів, 56 перспективних спортсменів з Харківської, Сумської, Тернопільської, Київської (та м. Києва), Закарпатської, Чернігівської, Івано-Франківської, Дніпропетровсь­кої, Хмельницької та Львівської обла­стей. Вони представляли 19 вищих навчальних закладів.

Підготовку та участь у змаганнях спільними зусиллям забезпечували Комітет з фізичного виховання та спорту, Спортивна студентська спілка України, Федерації України з зимових видів спорту. Із молодими спортсменами працювали кращі тренери України: О. Семенов, А. Варчак, Є. Колупаєв, В. Карленко, Г. Шамрай — біатлон; І. Терещенко, В. Нечаєв, Г. Єлісеєва — лижні перего­ни; Я. Кліментовський — сноубор- динг; І. Чурилова, М. Амірханова — фігурне катання та інші.

Найбільшу кількість членів збірної, які прославили не лише свій навчаль­ний заклад, але й університетський спорт, виховали Харківська держав­на академія фізичної культури, Львівський державний університет фізичної культури, Тернопільський національний економічний універси­тет, Національний університет фізич­ного виховання і спорту України (м. Київ), Чернігівський національний пе­дагогічний університет імені Т.Г. Шевченка та Українська академія банківської справи Національного банку України (м. Суми).

Як бачимо, українських олімпійців виховують не лише спеціалізовані

вищі навчальні заклади. Саме на цьому наголосив Дмитро Табачник: "Якщо кияни та львів'яни — це, як правило, студенти вищих навчаль­них закладів культури і спорту, то, звичайно, приємно вдвічі, що ство­рений справжній золотоносний склад в Українській академії банківської справи Національного банку України".

Міністр зазначив, що розвиток спорту в стінах ВНЗ стає можливим, окрім державного фінансування, ще й вагомим чином завдяки допомоги їх ректорів: "Національний універ­ситет фізичного виховання і спорту, Львівський державний університет фізичної культури, Українська ака­демія банківської справи НБУ, Національний педагогічний універ­ситет імені М.П. Драгоманова і чи­мало інших вищих навчальних за­кладів мають згідно законодавства високий рівень автономії, а тому можуть самостійно — рішенням вченої Ради, допомагати, і вони це роблять". Проте все ж, звичайно, спортивна галузь України потребує збільшення фінансування.

За розмовами про успіх наших універсіадців минули хвилини очіку­вання і ось в залу очікування вийш­ли герої-спортсмени цієї зимової пори. Загартовані змаганнями, во­ни з особливою радістю повертали­ся на рідну землю та шукали погля­дами рідні обличчя. Після урочистої зустрічі, привітання Міністра учас­ники XXV Всесвітньої зимової Універсіади з оберемками квітів охоче спілкувалися із очільником Міністерства. Вдячна скромна посмішка не сходила із їхніх облич.

Найпильніша увага, звичайно, бу­ла прикута до чемпіонів та призерів Універсіади. Так, справжнім ліде­ром української збірної стала сту­дентка Української академії банківської справи Національного банку України Вікторія Семеренко, яка завоювала 3 золоті медалі з біатлону. Саме біатлон став виг­рашною візитівкою нашої збірної на змаганнях.

Ми запитали у чемпіонки, у чому ж секрет такого успіху, як вдається в спорті (як, власне, і в житті) досяга­ти високих результатів. І почули у відповідь, що найголовніше — це підтримка та прагнення виправдати сподівання тих, хто в тебе вірить: "Всі переживають, всі вболівають. А ми намагаємося всіх радувати і приносити гарні враження", — щиро відповіла Вікторія — дівчина, яка беззаперечно виправдала своє ім'я, тричі здобувши перемогу.

Серед хлопців найбільше медаль­ну скарбничку поповнив Артем При­ма — студент Харківської державної зооветеринарної академії. Він тричі підіймався на п'єдестал як володар першого місця та один раз — друго­го. І саме Артем здобув для нашої збірної першу золоту медаль. Його колега — студент Чернігівського національного педагогічного універ­ситету ім. Т.Г. Шевченка Сергій Се­менов додав до командного заліку 2 золоті та 1 срібну медаль.

А ось своєрідною провісницею перемог стала студентка Львівсько­го державного університету фізич­ної культури, майстер спорту міжна­родного класу Катерина Григоренко. Саме ця вольова дівчина вибо­рола перші дві медалі для збірної у лижних перегонах — срібного та бронзового ґатунку. Пізніше Кате­рина завоювала ще 1 срібну та 2 бронзові медалі і стала володаркою найбільшої кількості нагород серед учасників української збірної.

У свою чергу, вітаючи спортс­менів, Дмитро Табачник зазначив, що кращі тренери, переможці, при­зери, ті, хто проявив найбільшу мужність і прагнення до перемоги, отримають не тільки матеріальне заохочення, а й, найімовірніше, державні відзнаки.

У радісному настрої спортсмени — переважно навіть спортсменки — розповідали про свої враження від участі в по-справжньому тріум­фальній для України XXV Всесвітній зимовій Універсіаді. Ось такі вони дівчата української збірної — найвитриваліші. Ні виснажливі змагання, ні переліт не завадять їм поділитися емоціями та позитивною енергети­кою.

Володарка золотої медалі з біат­лону Світлана Крикончук вже вдруге їздила на Універсіаду. Загалом дівчина займається спортом 9 років. Вона — магістр з фізичного вихо­вання, а зараз навчається в Тер­нопільському національному еко­номічному університеті. Емоційно та без будь-яких вагань Світлана роз­повіла, що найперше Універсіада вирізнилася для неї високим рівнем проведення, який забезпечили тур­ки. "Найбільше запам'яталася та вразила класна організація, гарна атмосфера. Це було свято для сту­дентів", — так про цьогорічні зимові спортивні змагання відгукнулася дівчина.

А що може бути краще справжнь­ого свята, яке до того ж дало привід повернутися додому переможця­ми? Власна витримка, тривалі тре­нування, відповідальне ставлення до справи, суворий режим — все це складові спорту високих досягнень. І саме він, як засвідчили студенти- спортсмени сьогодні активно роз­вивається та міцнішає на ук­раїнських теренах. Побажаймо ж їм подальших успіхів, високих спор­тивних досягнень та цікавих сту­дентських буднів, у яких їм вдається так вдало поєднувати навчання та спорт.

Світлана ГОРСЬКА, 

кор. "Освіти"

 

 

 

 

 

 

* КРУГЛИЙ СТІЛ * НАЦІОНАЛЬНА РАМКА КВАЛІФІКАЦІЙ *

Національна рамка кваліфікацій України
якою їй бути?

№2

"Круглий стіл" тижневика "Освіта" 

Куратори проекту: акад. НАПН України Володимир Луговий та професор Борис Корольов. (початок "Круглого столу" див. "Освіта". - 2010, 22-29 грудня. - №. 51-52) 

 

 

 

Мобільність — ознака нашого часу

Тематичний "Круглий стіл", що започаткувала на своїх сторінках редакція газети "Освіта" за пропозицією Інсти­туту вищої освіти НАПН Ук­раїни, є вкрай актуальною, гостро необхідною формою виявлення точок зору вчених, менеджерів освіти, освітян взагалі на ситуацію, яка скла­дається в освітньому просторі України саме сьогодні, коли виходить на фінішну пряму до­сить довге та складне обгово­рення проекту Закону "Про ви­щу освіту", коли затримка в справі створення НРК може досить негативно вплинути на спроби України увійти до єди­ного європейського освітньо­го простору, загальмувати ті позитивні процеси, що проби­вають свій нелегкий шлях в національній системі освіти України.

Виступ проф. Б. Корольова на "Круглому столі" (див. "Освіта". — 2010, 22-29 грудня. — №51­52) не може залишити байду­жим нікого, хто опікується май­бутнім нашої освіти і майбутнім країни взагалі. Більшість по­зицій, що висловлені ним, за­слуговують безумовної підтрим­ки. Це стосується в першу чергу твердження про наукову нерозробленість проблем НРК, навіть до термінологічної невизначе­ності і плутанини відносно таких фундаментальних понять як компетентність та її критерії, кваліфікаційні характеристики професій працівників різних га­лузей та багато інших. Ми згодні з тим, що настав час освітянам та роботодавцям сісти разом за стіл, щоб розробити єдині кваліфікаційні вимоги до фахівця. Всілякої підтримки за­слуговує, на наш погляд, і про­позиція Б. Корольова відносно збереження в Україні аспіранту­ри, зробивши саме її ІІІ циклом навчання. В той же мірі це сто­сується і його аргументів щодо тарифної сітки оплати праці освітян.

На жаль, в цьому масштаб­ному, глибокому виступі на круглому столі зовсім не заторкнуте питання академічної мобільності, яка розгля­дається в Болонських доку­ментах як вирішальна ланка забезпечення якості навчання в національних освітніх систе­мах. Саме на цьому питанні я хочу зосередити увагу в своєму виступі, оскільки ака­демічна мобільність зали­шається в Україні надзвичайно слабо розробленим питанням, воно навіть не згадується в проекті закону України "Про вищу освіту".

untitled.fr10-8Сучасне студентство стає все більш потужним загоном ук­раїнської молоді. За останні 20 років чисельність студентів, що навчаються у ВНЗ III — IV рівнів акредитації, зросла практично в 2 рази. І така тенденція має гло­бальний характер. Логічно при­пустити, що і відповідальність

держави і суспільства за май­бутнє цього загону молоді, який багато в чому визначає май­бутнє країни, повинна істотно підвищитись.

Однією із спроб вирішити комплекс проблем, пов'язаних з поліпшенням якості підготовки майбутніх фахівців, стала прого­лошена Болонською Декла­рацією "Про європейський

 

Валентина Астахова,

доктор історичних наук, про­фесор, ректор Харківського гуманітарного університету "Народна Українська ака­демія"

 

простір для вищої освіти" (чер­вень 1999 р.) вимога макси­мальної активізації академічної і наукової мобільності, яка є відмінною рисою розвитку освітніх систем ХХІ століття.

Щорічно на наукові конфе­ренції, семінари, стажування, навчання по різних програмах виїжджають за межі своєї країни мільйони людей. Мобільність збагачує національні культури і збільшує освітній і професійний досвід її учасників,вона стає істотним чинником системних змін через безпосереднє поши­рення досвіду. Підтвердженням визнання зростаючої важливості цього чинника стало прийняття в 2001 р. Європарламентом і Ра­дою Європи рекомендацій щодо посилення мобільності усіх лю­дей, зв'язаних з освітою і підви­щенням кваліфікації.

Значущість мобільності в Європейському Союзі збільшу­валася, починаючи з середини 80-х років, і на сьогодні вона є ключовим моментом в стратегії розвитку освіти на період до 2020 року. За допомогою своїх програм Європейський Союз підтримує обмін інноваціями і досвідом, сприяє створенню освітніх мереж і мобільності лю­дей, залучених в науково- освітню діяльність. Без такого сприяння про створення якісної національної рамки кваліфікацій не може бути й мови.

В Україні програми ака­демічної мобільності почали ак­тивно впроваджуватися з кінця

90-х років минулого століття, викликаючи при цьому вкрай не­однозначні оцінки громадсь­кості. І досі у нас далеко не всі, хто має безпосереднє відно­шення до цих процесів, чітко уявляють собі сутність ака­демічної мобільності, її найб­лижчі і віддалені цілі та реальні наслідки.

У документах ЮНЕСКО це по­няття трактується як найкоротший шлях до єдиного євро­пейського простору вищої освіти, продиктований виклика­ми глобалізованого світу. До числа студентів, які беруть участь в програмах академічної мобільності, нормативні доку­менти відносять не всіх сту­дентів, що виїжджають за рубіж, а лише тих, хто відправляється в іншу країну з метою навчання або наукового дослідження. Ба­гато міжнародних організацій (ОЕСД, UNESCO, Evrostat) при складанні статистичних баз да­них про мобільних студентів, окрім національності, викорис­товують такі показники:

-     постійне місце проживання (мобільними вважаються ті сту­денти, які не є постійними жите­лями країни навчання);

- попередня освіта (до мобільних відносяться ті студен­ти, які отримали попередню кваліфікацію в іншій країні);

-     громадянство (мобільні сту­денти не є громадянами тієї країни, в якій здійснюється на­вчання).

Ми розглядаємо поняття "мобільний студент" дещо ширше, виходячи з того, що виїзд в іншу країну на стажу­вання, у волонтерський загін або на роботу в табір праці і відпочинку сприяє досягненню цілей, поставлених Болонсь­кою декларацією, і, отже, цілком може вписуватися в ру­брику міжнародної академічної мобільності. Чисельність таких студентів зростає дуже швид­ко, що є прямим наслідком глобалізаційних процесів. Напри­клад, у Народній українській академії, число мобільних сту­дентів за період від 2000 до 2010 р. зросло більш ніж в 10 разів — від 21 до 247.

Важливо враховувати, що не всі країни в однаковій мірі бе­руть участь в академічній мобільності. У науковій літера­турі виділяються країни-реципієнти, що приймають більшість мобільних студентів зі всього світу, і країни-донори, що відправляють своїх студентів вчитися в інші країни. До ос­танніх належить в першу чергу Китай. Студенти-китайці вчать­ся практично по всьому світі, чи­

сельність їх досягає одного мільйона чоловік, але, що дуже важливо, в якій би країні вони не вчилися, вони служать інтере­сам своєї Батьківщини. Багато студентів виїжджає на навчання з Південної Кореї, Індії, з більшості арабських і афри­канських країн.

Серед країн-реципієнтів Росія займає тільки десяте місце, активно залучаючи до себе на на­вчання не лише вихідців з афро-азіатського регіону, але, пере­дусім, з колишніх республік Ра­дянського Союзу. Але Україна і таких успіхів не має. Політична і економічна нестабільність, що триває роками, низький рівень життя і проблеми, пов'язані із здоров'ям нації, не можуть бути привабливими факторами для студентів з країн Європи, а та­кож США, Канади, Японії. Ук­раїнські ВНЗ поповнюються в основному вкрай слабо підго­товленими і не мотивованими на навчання студентами з країн Африки, Азії, Близького Сходу, що породжує серйозні пробле­ми для освітньої системи Ук­раїни, знижує рівень якості на­вчання в цілому.

Що ж до найбільш підготовле­них і ініціативних українських студентів, вони виїжджають на навчання і стажування в далеке та близьке зарубіжжя. Найпривабливішими для навчання країнами наші студенти вважа­ють США, Великобританію, Францію, Австралію, Канаду; останніми роками посилився інтерес до Японії, Туреччини, скандинавських країн. Особли­вий інтерес для українських сту­дентів являє Росія, яка створює сприятливі умови для вихідців з країн СНД (позаконкурсний прийом, безкоштовне навчання і багато що інше). Як правило, студенти, які виїжджають на на­вчання за кордон, вчаться там за програмами бакалаврату або магістратури, деякі отримують дослідницький ступінь PhD (док­тор філософії). І що прикро: да­леко не всі прагнуть повернути­ся в рідні пенати.

Традиційно мобільних сту­дентів поділяють на три групи: 1. організована (студенти вируша­ють в "організований тур", а не здійснюють індивідуальний ту­ризм); 2. спонсорована (студен­ти отримують грант або сти­пендію, яка покриває усі витрати або їх частину); 3. тимчасова (студенти від'їжджають на пев­ний період до іншої освітньої ус­танови, після чого повинні по­вернутися до рідного навчаль­ного закладу).

Найбільший інтерес до того, щоб залишитися в країні навчан­ня на постійне проживання, ви­являють студенти першої і особ­ливо другої груп,

вони порівняно легко вирішу­ють за кордоном питання пра­цевлаштування за фахом.

Реалізація все ще потужного інтелектуального потенціалу українських студентів і випуск­ників вищої школи усередині своєї країни багато в чому за­лежить від політики держави, її ставлення до працевлаштуван­ня молоді, її матеріального за­безпечення тощо. У тій же си­туації, яка має місце в Україні на даний момент, країна може позбутися значної частини найенергійніших і інтелекту­ально підготовлених молодих людей. За даними нашого дослідження, проведеного у ряді великих вузівських центрів України (Харків, До­нецьк, Львів, Луганськ, Одеса), більше 42% сьогоднішніх сту­дентів, не розраховуючи на професійну і особистісну самореалізацію в рідній країні, висловили припущення віднос­но можливості своєї еміграції за кордон.

Безумовно, така мобільність украй негативно позначиться на ситуації в нашому суспільстві. Та­ка ж проблема постала і перед Росією. Не випадково російські фахівці недвозначно пишуть про необхідність деякої зміни правил мобільності. "По одній з основ­них цілей Болонського процесу

— мобільності, — пише профе­сор Л. Гребнєв, — російська ви­ща школа зустрічається зовсім з іншим викликом, ніж Європа. Нам потрібно не стільки підвищу­вати мобільність "у європейсько­му вимірі" (фактично зі сходу на захід, з Росії в Європу), скільки міняти напрям мобільності висо­кокваліфікованих кадрів, по-пер­ше, на "усередині країни" і, по- друге, на прямо протилежне гео­графічно" (Гребнєв Л. Лондон- ское коммюнике: завершающий ^тап Болонского процесса // Вьісшее образование в России.

—        2007. — № 9. — С. 3-20).

Як відомо чим більше в країні освічених людей, тим більше у неї шансів зайняти гідне місце у світовому рейтингу держав. Не випадково саме рівень вченості населення визнаний ЮНЕСКО одним з головних критеріїв про­гресивного розвитку історично конкретного суспільства. Тому і для України важливо збалансу­вати академічну мобільність між різними країнами ЕПВО, ство­ривши такі умови, за яких наші студенти, які виїздять за рубіж для розширення своїх про­фесійних можливостей і збага­чення інтелектуального капіта­лу, були б зацікавленні у повер­ненні в Україну, щоб служити тут своїй Вітчизні. Передумови ре­алізації цієї ідеї повинні бути за­кладені у Національній рамці кваліфікацій України.

м.Харків 

 

 

 

*ДИСКУСІЙНА ЗАЛА*


"Трикутник знань": наукова компонента,
або особливості підготовки науковців у дослідницькому університеті

У період глобалізації суспільства порівняльні перева­ги країн все менше визначають­ся багатством природних ре­сурсів і наявністю робочої сили та все більше — технічними інноваціями й конкретним втіленням знань. Перевагу у розвитку отримують країни, у яких якнайтісніше налагоджена співпраця у ланцюгу "освіта-наука-інновації". Логічним резуль­татом поєднання і забезпечення успішної взаємодії усіх складо­вих цього "трикутника знань" стало створення дослідницьких університетів.

Наша довідка. Дослідницький університет — це добре зареко­мендована сучасна форма інте­грації освіти, науки та інно­ваційної діяльності. Перший дослідницький університет був створений у 1809 р. Вільгельмом фон Гумбольдтом у Берліні. При тому, що університети нового типу у формі дослідницьких вперше з'явилися на європейському континенті, найбільший роз­виток вони одержали в США.

В Україні складові "трикутника знань" до цього часу розділені між собою так як більшості вітчизняних університетів прита­манні лише функції підготовки і перепідго­товки кадрів. Незначна частина навчальних закладів здійснює фундаментальні і при­кладні дослідження, а ще менше таких, які результати цих досліджень запроваджують у виробництво.

Національний університет біоресурсів і природокористування України (НУБіП Ук­раїни) відноситься до категорії закладів, які успішно поєднують усі складові і саме тому рішенням уряду йому надано статус дослідницького. Цій події передувало де­тальне вивчення і аналіз науковцями нашого навчального закладу систем підготовки фахівців у провідних університетах світу. Ви­важена політика НУБіП України під керівництвом ректора, академіка Д.О. Мельничука дала можливість налагодити творчу співпрацю та брати активну участь у роз­робці міжнародних проектів і програм з ря­дом провідних університетів Західної Євро­пи, Північної Америки та країн Азії.

Важливим критерієм діяльності дослідницького університету є підготовка ви­сококваліфікованих наукових кадрів, а також виконання фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок на засадах взаємодії освіти, науки та інно­ваційної діяльності. Для успішної реалізації таких завдань університету необхідні досвідчений високопрофесійний штат на­уковців, широка мережа наукових шкіл, чітко сформульована концепція підготовки науко­вих кадрів та сучасна матеріально-технічна база для проведення досліджень.

Виконанню поставлених перед університе­том завдань сприяє виважена кадрова політика. На даний момент в університеті працюють 2050 наукових та науково-педа­гогічних працівників, серед яких 24 ака­деміки і 36 членів-кореспондентів НАН Ук­раїни та НААН України, більше 350 докторів наук і професорів, 1387 кандидатів наук і до­центів.

З досвіду НУБіП України та інших універси­тетів видно, що наука виникає і розвивається найбільш успішно там, де існує потужна на­уково-педагогічна інфраструктура та наукові школи в широкому спектрі наукових напрямів.

Наша довідка. Наукова школа — нефор­мальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною про­грамою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера. Це об'єднання однодумців, що розробляє життєво важливі для суспільства проблеми, має значні теоретичні і практичні результати своєї діяльності, визнані у наукових колах і сфері виробництва.

На всіх етапах становлення та розвитку НУБіП України розвивалась його наукова діяльність, виникали відомі наукові школи. Серед їх засновників видатний біохімік ака­демік М.Ф. Гулий, відомий біолог академік М.Ф. Кащенко, ботанік-фізіолог академік Є.П. Вотчал; генетик-селекціонер професор О.Г. Лебедєв та цілий ряд інших. Такі школи продовжують активно функціонувати і зараз, а поряд з ними формуються нові — академіків

Д.О. Мельничука (біохімія), О.Ю. Барабаша (овочівництво), М.М. Городнього (агрохімія), І.М. Гудкова (радіобіологія) та інших.

Система підготовки молодих науковців працює у НУБіП України чітко та упорядкова­но, як хороший швейцарський годинник. Не­заперечним фактом є те, що вона орієнтова­на на створення нових наукових досягнень і продуктивних технологій у сільськогоспо­дарських, технічних, ветеринарних, біологічних та педагогічних науках, адже са­ме вони складають тематику абсолютної більшості захищених тут дисертацій. Причи­на цього проста — освіта, наука та інновації є в університеті нерозривним цілим.

В НУБіП України налагоджена співпраця з Малою академією наук України в різних галу­зях науки, техніки, культури і мистецтва. Ми співпрацюємо з рядом шкіл, забезпечуючи наступність творчої наукової роботи з обдаро­ваними учнями, які можуть невдовзі отримати статус студента. Активно функціонує розгалу­жена мережа відокремлених підрозділів, яка забезпечує безперервність ступеневої освіти від молодшого спеціаліста (у технікумах і ко­леджах) до бакалавра, спеціаліста (в інститу­тах), магістра, кандидата наук (доктора філо­софії), доктора наук (у базовому навчальному закладу НУБіП України та його Південному філіалі "Кримський агротехнологічний універ­ситет" НУБіП України).

Дослідницька робота студентів у нашому університеті є обов'язковою і визначається навчальними планами спеціальності, а також відбувається у позанавчальний час. Початко­вою її формою є наукові предметні гуртки, метою яких є ознайомлення із проблемати­кою науки, глибше вивчення її окремих пи­тань, опанування принципів, методів, прий­омів ведення наукових досліджень. Студенти старших курсів працюють у наукових лабора­торіях під керівництвом науково-педагогічних працівників, аналізують існуючі наукові кон­цепції, збирають і обробляють емпіричний матеріал, опановують методологію і логіку наукових досліджень. Для них створені робочі місця у наукових лабораторіях кафедр, комп'ютерних класах та бібліотеках.

Університет часто проводить студентські олімпіади та конференції, що є ефективним засобом виявлення і відбору обдарованої студентської молоді. Результатами такої ро­боти за минулий рік є публікація понад тисячі статей і тез та отримання цілого ряду па­тентів за участю юних науковців.

Важливу роль у роботі з науково обдарова­ною студентською молоддю відіграє, на наш погляд, система заохочень. Кращі студенти повинні мати постійну і відчутну мотивацію щодо відмінного навчання, творчих наукових пошуків, досягнення високих пізнавальних результатів, які виходять за межі середнього студентського стандарту. Однією з форм за­охочення в університеті є надання рекомен­дацій відповідних вчених рад для вступу в магістратуру та аспірантуру.

Важливим етапом формування майбутніх науковців є магістратура, бо саме вона у значній мірі повинна формувати рівень науко­во-технічного прогресу у країні, сприяти ви­хованню високої духовності, росту інтелекту та достатку в суспільстві. Зазначене дося­гається її філософією: єднанням знань, умінь та постійної готовності до негайного реагу­вання на швидкоплинні виклики життя. Усе це зумовлює потребу у високій гнучкості змісту магістерських програм, їх здатності допомог­ти молодим людям бачити у будь-якому факті його макро- і мікронаслідки. Це дозволить у кінцевому результаті формувати високоефективні бізнесові схеми, передбачати глобальні зміни у природі та суспільстві, формувати зі студентів ефективних науковців, дер­жавних політичних діячів то­що.

У НУБіП України магістрів готують за 43 спеціальностями,   на кожній з яких розроблені і активно функціонують ряд магістерських програм дослідницької спеціалізації. Підготовка магістрів дослідницької спеціалізації проходить виключно на кафедрах, які мають достатнє фінансу­вання на проведення дослідницьких робіт і досягли у цьому суттєвих успіхів. Підготовка магістрів-дослідників передбачає продовження дослідницької діяльності за обраною спеціальністю в аспірантурі або у науково-дослідних уста­новах та наукоємних виробництвах.

Керівниками магістерських програм дослідницької спеціалізації є науково-педа­гогічні працівники НУБіП України зі ступенем доктора наук, або вченим званням професо­ра, коло наукових та фахових інтересів яких відповідає тематиці магістерських програм. Під їх керівництвом у 2010 році подано до за­хисту та успішно захищено перед державни­ми екзаменаційними комісіями близько 200 магістерських робіт. Значна частина таких магістрів продовжує своє навчання в аспірантурі університету.

Підготовка наукових кадрів в Україні має багато проблем, що спричиняє низький рівень захисту дисертацій. Система підго­товки фахівців та організації студентської на­уково-дослідницької роботи у нашому університеті забезпечує вирішення багатьох питань, починаючи з відбору кращих вступ­ників до аспірантури і закінчуючи своєчасни­ми захистами дисертацій, які склали у 2010 році 64,1 %, у той час як в цілому по України такий показник значно нижчий. Це пояс­нюється тим, що переважна більшість вступ­ників до аспірантуру університету уже мають навички виконання науково-дослідної робо­ти, відмінні фахові знання та опубліковані на­укові праці. У НУБіП України створені пре­красні умови для атестації кадрів вищої кваліфікації, так як у нас функціонує 21 спеціалізована вчена рада за 48 спеціально­стями.

Принципово важливе місце у підготовці на­укових кадрів займають громадські ор­ганізації. Спілка молодих вчених, створена десять років тому, на сьогоднішній день ко­ординує діяльність студентського наукового клубу, ради аспірантів та молодих науковців університету. Це дозволило створити наукові молодіжні спільноти, які максимально сприя­ють проведенню наукових досліджень, вирішенню соціальних питань, підтримці та­лановитих молодих науковців.

Сконцентрувавши значну кількість досвідчених фахівців різних профілів, універ­ситет свою участь у вирішенні завдання що­до підготовки науковців вбачає не лише у ме­тодичному, кадровому, організаційному за­безпеченні науково-дослідного процесу, а й у впровадженні результатів досліджень у ви­робництво. Показник винахідницької актив­ності у НУБіП України є найвищим серед за­кладів освіти України, адже у 2010 році університет отримав 376 авторських свідоцтв та патентів, близько десяти відсотків яких розроблено за участі сту­дентської молоді.

Підсумовуючи сказане можна зазначити, що чітко визначена і відпрацьована кон­цепція підготовки науковців, постійний відбір талановитої молоді і її науковий супровід, ви­сокий рівень кваліфікації професорсько-ви­кладацького складу, сучасна матеріально-технічна база дають можливість якісно та си­стематично готувати конкурентоспроможних висококваліфікованих науковців, які впевне­но поєднують наукові досягнення з інно­ваційною діяльністю, знаходячи своє місце на сучасному швидкозмінному ринку праці.

Л. Кліх, 

директор центру магістерських 

програм 

А. Білоус, 

начальник науково-дослідної частини Національного університету біоресурсів і природокористування 

 

 

 

 

 

 

*КОНКУРС*


Міжнародний конкурс з українознавства - 2011

 

 

23 — 26 березня 2011 року Національний науково-дослідний інститут українознавства про­водить Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8 — 11 класів.

Конкурс має відкритий ха­рактер, проводиться на доб­ровільних засадах. У ньому за власним бажанням можуть брати участь учні 8 — 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності України та за­рубіжжя.

Конкурс проходить у два етапи:

I     етап — заочний — до 1 бе­резня 2011 р.

II    етап — очний — 23 — 26 бе­резня 2011 р., м. Київ.

I     етап передбачає написання науково-дослідної роботи за та­кими орієнтовними напрямка­ми: Україна і українці у світі; дослідження українського етно­су, його психології та менталь­ності; розвиток національної ідеї, державотворення; само­бутності української мови, куль­тури, освіти, науки, природи.

У своїх роботах учні мають виявити своє ставлення до досліджуваних тем, висвітлю­вати результати самостійної пошукової роботи у геолого- географічних, краєзнавчо- екологічних, фольклорно-ет­нографічних, літературно- краєзнавчих експедиціях, виз­начати перспективи власного наукового дослідження. Учас­ники конкурсу можуть пред­ставляти карти, технологічні програми та схеми, розроб­лені статистичні таблиці.

II    етап передбачає виконан­ня письмових конкурсних за­вдань, публічний захист науко­во-дослідної роботи (до 8 хви­лин), виконання завдань Internet-олімпіади.

Для участі в Конкурсі не­обхідно надіслати до 1 березня 2011 року (за поштовим штем­пелем) науково-дослідну робо­ту, оформлену відповідно до ви­мог, заявку-анкету учасника конкурсу, де автор зазначає по­вну інформацію про себе, за ад­ресою: Національний науково- дослідний інститут українознав­ства, к.301 (відділ філософії освіти та освітніх технологій), вул. Ісаакяна,18, м. Київ, 01135.

Під час проведення очного етапу Міжнародного конкурсу його учасники візьмуть участь у роботі круглого столу "Ук­раїнознавче "прочитання" до­робку Агатангела Кримського у ХХІ ст.": до участі в обгово­ренні цієї теми запрошено провідних українознавців на­шої країни та зарубіжжя.

З положенням Міжнарод­ного конкурсу з українознав­ства, вимогами до написан­ня та оформлення робіт, кри­теріями оцінювання та інши­ми нормативними докумен­тами можна ознайомитися на сайті Національного на­уково-дослідного інституту українознавства http://www.nrius.org.ua у розділі Конкурс (МКУ).

Телефон для довідок (044) 236-01-02. 

 

 

 

 

 

*ВИБОРИ РЕКТОРА*


Під новими вітрилами

 

 

3 лютого 2011 року відбулася конференція трудового колективу Київської державної академії водного транс­порту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — вищого навчального закладу, який готує майбутніх підкорювачів морів та океанів. Така відповідальна робо­та потребує виваженого та свідомого керівництва. Саме тому головною метою делегатів конференції — викла­дачів, студентів, представників профспілкового комітету, стало обрання ректора Академії на виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України про оголошення конкурсу на заміщення вакантної поса­ди ректора.

П'ять попередніх місяців ці по­чесні, але й непрості обов'язки виконував доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Владислав Панін. Саме його кандидатура стала єдиною в списку претендентів на untitled.fr10-9посаду ректора КДАВТ ім. гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного.

Цей навчальний заклад покли­каний надавати кваліфіковану підготовку людям, які ризикують своїм життям, підкорюючи водну стихію. Тож керувати ним — над­звичайно відповідальна праця, яка потребує високої кваліфікації та управлінських вмінь. Саме їх протягом часу свого перебування на посаді в.о. ректора Академії продемонстрував Владислав Панін. Це засвідчили всі виступа­ючі на конференції — представ­ники трудового колективу КДАВТ.

Запрошеними гостями важли­вої в житті Академії події стали народний депутат України, в.о. Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Максим Луцький; народні депу­тати України Олександр Єгоров та Олександр Киричок; заступник директора Департаменту персо­налу та керівних кадрів, началь­ник відділу керівних кадрів Міністерства освіти і науки, мо­лоді та спорту України Микола Братченко.

Підтримати колегу прийшли і ректор Національного авіаційно­го університету Микола Кулик; в.о. ректора Національного університету харчових технологій Сергій Іванов; в.о. ректора Київського державного інституту декоративно-прикладного мис­тецтва і дизайну ім. Бойчука Ринат Салімов, а також директор Київського вищого професійного училища водного транспорту Ва­лерій Гаврилюк.

У свою чергу Владислав Панін найперше поділився з присутніми планами щодо сприяння розвит­ку вищого навчального закладу, який планує очолити, назвав пріоритетні завдання, що потре­бують вирішення. Головним із них є забезпечення нормативної кількості студентського складу, особливо стаціонару. Для збільшення чисельності контин­генту, на переконання професора Паніна, потрібно сприяти забез­печенню безперервної ступеневої підготовки в межах Академії. Адже у складі Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного функціонують професійно-технічне училище, коледжі.

"Якщо дитина закінчила 9-й клас, то вона має змогу спочатку отримати робітничу професію, потім піти до коледжу і вже потім

—        на другий або третій курс до Академії. Таким чином ми зберігаємо контингент в межах Академії і користуємося однією із переваг Болонської системи — безперервністю і ступеневістю освіти", — наголосив Владислав Панін, обґрунтовуючи перспек­тивність та важливість безпе­рервної ступеневої підготовки в межах КДАВТ.

Також серед важливих заходів на шляху до збільшення кількості студентів — початок підготовки студентів-іноземців, збільшення кількості спеціальностей, відкрит­тя додаткових факультетів в регіонах, де значним є контингент абітурієнтів, батьки яких про­фесійно пов'язані з річковим або морським флотом: "У перспективі

—        відкриття профільного факуль­тету в Миколаєві. І я думаю, що найближчим часом цю задачу ми вирішимо", — такі переконання Владислав Панін висловив перед трудовим колективом Академії.

Розвиток будь-якого навчаль­ного закладу — це, насамперед, і піклування про його вихованців. Саме тому у найближчих планах очільника — створення більш сприятливих умов для студентів, які мешкають в гуртожитку: обла­штування спортивної зали та по­бутового комплексу.

Другий за важливістю вектор, який ляже в основу майбутнього розвитку КДАВТ ім. гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, — підвищення кадрового потенціалу

Академії за рахунок залучення до викладацької роботи молодих кандидатів і докторів наук, а також безпосередня їх підготовка у власній аспірантурі.

У подальшому, за планами Владислава Паніна, пароплав під назвою "Київська державна ака­демія водного транспорту імені гетьмана Петра-Конашевича Са­гайдачного" також візьме шлях на створення спеціалізованих рад: "Зараз ми активно ведемо робо­ту з формування навчально-на­укового комплексу із залученням Центрального науково-дослідного інституту навігації і управління. Ця установа має спеціалізовану раду, потужний кадровий по­тенціал, багато докторів і канди­датів наук саме за спеціальностя­ми нашої Академії. І найближчим часом у нас є можливість створи­ти спеціалізовану раду на нашому економічному факультеті".

Такі взаємопов'язані вектори розвитку потребують поступового та послідовного втілення. Саме його, на переконання Голови профкому співробітників, доцента кафедри фізичного виховання, майстра спорту, ветерана праці Генріха Трутовського, за досить невеликий проміжок часу уп­равлінської роботи зміг проде­монструвати Владислав Панін: "Упродовж цього часу керівником Академії була вжита низка заходів щодо активізації роботи структур­них підрозділів, розширення ви­щого навчального закладу, поліпшення ділових стосунків з організаціями водного транспорту та органами управління освітніми закладами. Цьому сприяло безпо­середнє вивчення стану справ і проблем за місцем розташування підрозділів Академії, виваженість і

дипломатичність у перемовинах".

Так, в листопаді-грудні 2010 нинішнє керівництво Академії сприяло вирішенню питання про входження до структури Академії Київського вищого професійного училища водного транспорту. Та­ке структурне розширення дало КДАВТ додаткову можливість збільшити матеріально-технічний потенціал та кількість майбутніх абітурієнтів.

У листопаді-грудні 2010 року під патронатом Владислава Паніна було проведено дві успішні благодійні акції зі збору пожертвувань для дітей-сиріт та малюків, які борються з ракови­ми захворюваннями.

Популяризації Академії та роз­витку її міжнародних контактів сприяла участь делегації вищого навчального закладу на чолі з про­фесором Владиславом Паніним в роботі конференції Міжнародної асоціації морських університетів у жовтні 2010 року. Про це, за словами Генріха Трутовського, свідчить пожвавлене листування з морськими університетами Росії, Польщі, В'єтнаму та інших держав.

Безсумнівно, важливою стала і увага нового керівництва до соціально-психологічного кліма­ту в колективі, його поліпшення та демократизація. А найкращий орієнтир для визначення уп­равлінських умінь людини — ува­га до її конкретних справ. У цьому вкотре переконав виступ дирек­тора коледжу водного транспор­ту Володимира Шахраюка: "За час керівництва професора Паніна було вирішено низку по­бутових проблем: забезпечено повноцінне опалення приміщень, відремонтовано дах в бібліотеці, покращено освітлення в ній. І це все за такий короткий проміжок часу. Також для наших судно­водіїв було придбано наочні та технічні засоби навчання: карти, прилади, 6 мультимедійних про­ектори". А це найточніший маяк в морі під назвою "управління".

Однак здібний керівник — це ще й порядна та відповідальна людина. Саме таким Владислава Паніна ось уже 15 років знає де­кан факультету економіки КДАВТ ім. гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного В'ячеслав Коба. Про це зібранню розповів сам наставник майбутніх економістів: "Вважаю, що нашій Академії по­щастило. До нас прийшла поряд­на людина, висококваліфікова­ний спеціаліст. Я впевнений, що Владислав Вадимович підтримає нашу академію і зробить усе для того, щоб вона процвітала".

Переконаний щоденною пра­цею та натхненний новим векто­ром діяльності трудовий колек­тив вищого навчального закладу на конференції висловив високий ступінь довіри своєму новому очільнику та одноголосно обрав доктора технічних наук, профе­сора, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки Владислава Паніна ректором КДАВТ ім. гетьмана Петра Кона- шевича-Сагайдачного. "Я вдяч­ний всім і сподіваюся, що ми ра­зом подолаємо всі ті проблеми, які стоять перед нашою Ака­демією", — такими стали перші слова новообраного ректора.

Демократичність та прозорість виборів у свою чергу засвідчив народний депутат України, в.о. Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Максим Луцький. "Ми будемо спрямовувати нашу роботу на те, щоб Ваша Академія міцнішала, щоб навколо неї збиралися всі інші профільні навчальні заклади. Ми сприятимемо тому, щоб че­рез рік, два, три ви реалізували все заплановане", — привітав урядовець колектив Академії з тим, що у них з'явився керівник та передав вітання від Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника.

Тепер найголовнішим завдан­ням новообраного ректора стає реалізація того кредиту довіри, який йому надали співробітники Академії. Адже очолювати вищий навчальний заклад — по- справжньому особлива та відповідальна багаторічна місія. І виконати її під силу людині, яка чітко бачить пріоритети розвитку свого ВНЗ, головні аспекти діяль­ності в цьому напрямку та усвідо­млює, що від її управлінських рішень залежить як доля конкрет­ного навчального закладу зокрема, так і держави в цілому. Адже свідо­ме та кваліфіковане студентство, яке виходить з-за лав освітнього закладу, — майбутнє країни, запо­рука її процвітання.

Студенти ж моряки — це ті ук­раїнці, які представлятимуть нашу державу на міжнародному рівні, забезпечуватимуть її економічне зростання. А тому їх підготовка та виховання — надзвичайно важ­ливі для майбутнього України.

Світлана ГОРСЬКА, 

кор. "Освіти"

 

 

 



* БЛАГОДІЙНИЦТВО *

Подаруй серце

В Інституті педагогіки і психо­логії Національного педагогічно­го університету імені М. П. Драгоманова, який очолює академік Володимир Іванович Бондар відроджуються традиції бла­годійності. І це не випадково. Ад­же центральний корпус НПУ імені М. П. Драгоманова знаходиться в приміщенні збудованованому цукрозаводчиками, меценатами Терещенками.

Відомий український педагог Михайло Драгоманов безкош­товно викладав історію у недільній школі.

В університеті існує Міжнарод­

ний благодійний фонд імені М.П. Драгоманова заснований за зго­дою його онуки Наталії Світозарівни Бартаї- Драгоманової для підтримки студентів, аспірантів, ви­кладачів та співробітників універ­ситету, для розбудови педагогічної освіти і науки, розбудови нашого рідного Університетського Дому.

Благодійність має велике ви­ховне значення. Вона — справжнє животворче джерело, що омиває та зцілює людські душі. Благодійність пробуджує в людині почуття співчуття, співу­часті, солідарності і відповідаль­ності за те, що відбувається по­ряд з нею.

7 лютого 2011 р. в Інституті пе­дагогіки і психології стартувала благодійна акція "Подаруй серце дитині" до Дня Святого Валенти­на 14 лютого. Безпосередньо до акції причетний сектор бла­годійності студентської ради Інституту, який очолюють Аня Гаєвська й Лоліта Головченко. На прохання долучитися до збору дитячих книжок, м'яких іграшок для дітей-сиріт, які будуть пере­дані 22 інтернату м. Києва відгук­нулися такі студенти: Чайка Сніжана, Лапченко Аня, Нефьодова Саша, Свіргун Інна, Васюта

Марина, Сіган Діана та багато інших.

Студенти планують прочитати дітям-сиротам казки в закріпле­ному за Інститутом інтернаті. В наступному благодійному заході студенти хочуть навчити сиріт ви­готовляти ляльки із ниток.

Добро — життєдайне джерело спілкування. Наведений вислів Святішого Патріарха Філарета згадав, доктор історичних наук, професор, директор Інституту філософської та історичної освіти Іван Іванович Дробот під час відкриття історичної наукової кон­ференції "Ідея соборності", яка відбулася 18 січня 2011 р. в Гу­манітарному корпусі нашого університету. Конференція співпа­ла із 60-річним ювілеєм вченого. Благодійництво — це міст між ба­гатими і бідними. Милосердне

благодійництво — це клей, який об'єднує суспільство і державу.

Справами духовного милосердя є: по-перше, допомагати тим, хто бідніший тебе. Допомагати своєю працею, послугами, увагою, якщо можливо, то і матеріально. По- друге, відвідувати і добре слово, слово співчуття вимовити.

Православ'я розкриває духовні плоди людини: любов, благочес­тя, милосердя. Про це варто завжди пам'ятати, берегти і при­множувати ці чесноти.

Тетяна КУРІННА,

кандидат історичних наук, доцент Інституту педагогіки і психології НПУ імені М. П. Драгоманова, член Національної спілки журналістів України, куратор групи.

 

 

Дитинство: крок у майбутнє
Всеукраїнська студентська благодійна акція

untitled.fr10-10Дитинство потребує нашої уваги та турботи особливо в умовах сьогодення. Адже за ос­танні п'ять років кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, збільшилася фактич­но вдвічі. Вони не мають родин­ного затишку, їхній дім — це ди­тячий будинок, куди рідко навідуються родичі. Тому такі діти особливо потребують нашої участі, нашої уваги та турботи.

Знаючи цю проблему, рік то­му студенти та викладачі Інсти­туту розвитку дитини Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова започаткували за підтримки Міністерства освіти і науки та Міністерства у спра­вах сім'ї, молоді та спорту Все­українську студентську бла­годійну акцію під назвою "Ди­тинство: крок у майбутнє", ме­тою якої стало приверненні уваги молоді до реалій життя дітей в умовах сьогодення, ак­тивізації громадянської позиції українського студентства, за­доволенні духовних потреб дітей, які позбавлені батьківського піклування, та дітей з неблагополучних сімей. Результати проведення даної акції засвідчили — ук­раїнські студенти не залиша­ються байдужими до духовних потреб дітей. Вони з радістю дарують діткам тепло свого серця, увагу та любов, яких їм дуже бракує.

У 2011 році до проведення Благодійної акції були запро­шені провідні вищі навчальні заклади України: Черкаський національний університет імені Б.Хмельницького; Лу­ганський національний універ­ситет імені Тараса Шевченка; Сумський державний педа­гогічний університет імені А.С.Макаренка; Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди; Ніжинський дер­жавний університет імені Ми­коли Гоголя; Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Вінниченка; Криворізький дер­жавний педагогічний універ­ситет;                   Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника;

Слов'янський державний педа­гогічний університет; Пол­тавський національний педа­гогічний університет імені В.Г.Короленка та інші. Також до акції долучилися не лише студенти вітчизняних ВНЗ, а й представники Білоруського державного педагогічного університету імені Максима Танка та Московського місько­го педагогічного університету, з якими Інститут розвитку ди­тини поєднують давні парт­нерські стосунки. Зацікавив­шись ідеєю акції, білоруські та російські студенти не лише проводять відповідну роботу в дитячих будинках своїх країн, а й презентуватимуть її резуль­тати під час Всеукраїнської сту­дентської конференції "Мо­лодь. Освіта. Соціум", що відбудеться в Інституті розвит­ку дитини 24 лютого 2011 року.

Від початку акції "Дитинство: крок у майбутнє" у цьому році (стартувала 1 лютого) студенти

Інституту вже відвідали вихо­ванців дитячих будинків "Любис­ток" (м.Бровари), "Барвінок" (м.Макарів), "Малятко" (м.Бояр- ка), "Надія" (с.Мокрець); ре­абілітаційного центру "Місто щасливих дітей" (м.Київ); дитя­чого будинку сімейного типу сім'ї Гедз (м.Київ); дитячих навчаль­них закладів "Журавлик", "Во­гник", "Світлячок" та загально­освітньої школи № 14 Оболонсь- кого району міста Києва. Під час зустрічей майбутні педагоги-ви- хователі здійснювали психо­логічну допомогу дітям, проводи­ли засідання клубу допитливих "Розвиваємо здібності дитини", навчальні та корекційні заняття "Школа спілкування", фізкуль­турні розваги "Дужі, спритні й за­доволені", гурткову роботу "Місто майстрів". Студентський театр Інституту показував дітям казки "Рукавичка", "Теремок", святкову виставу "Новорічна ніч" тощо. Подібне спілкування з дітьми сприяло збагаченню їх емоційної сфери позитивними враженнями та почуттями.

Важливим кроком акції стало налагодження тісної взаємодії Інституту з реабілітаційним центром "Місто щасливих дітей", де протягом лютого студенти 1 та 2 курсів ІРД здійснюватимуть волонтерську роботу: спілкуватимуться з дітьми, допомагатимуть прасу­вати та лагодити дитячий одяг, прибирають у дитячих кімна­тах.

Не забувають викладачі та студенти Інституту розвитку дитини і про малюків з кризо­вих сімей. Спільно з ор­ганізацією "Надія та житло для дітей" для них нині збирається дитячий одяг, іграшки, книжки, взуття. Приєднатися до цього проекту та проявити добро­чинність та милосердя може кожен небайдужий до незахищених дитячих сердець.

Колектив Інституту розвитку дитини переконаний, що щас­лива посмішка знедоленої ди­тини, її зростання в атмосфері уваги, любові та піклування — це запорука духовного відрод­ження та процвітання України.

З 1 лютого по 30 травня 2011 року Інститут роз­витку дитини Національного педагогічного універ­ситету імені М.П.Драгоманова за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Ук­раїни проводить щорічну Всеукраїнську студентсь­ку благодійну акцію "Дитинство: крок у майбутнє".

Метою даної акції є привернення уваги молоді до реалій життя дітей в умовах сьогодення, активізація громадянської позиції українського студентства, задоволення духовних потреб дітей, які позбавлені батьківського піклування, та дітей з неблагополучних сімей.

З детальною інформацією про акцію та її перебіг читайте на нашому сайті www.ird.npu.edu.ua

Контактні телефони:

8 (044) 463-92-10 8 (044) 426-96-07 Адреса Інституту розвитку дитини:

04114, м.Київ, вул. Автозаводська, 47 Сайт: www.ird.npu.edu.ua Електронна адреса: B-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

ПРИЄДНУЙТЕСЯ! ДІТИ - НАША СПІЛЬНА ТУРБОТА!
МЕТОДИЧНА ВЗАЄМОДОПОМОГА
Підручник в оцінках вчителя

Відомо, на першому році на­вчання читання доцільно вико­ристовувати фонетичний ме­тод, який відомий як метод Ушинського та описується як основний українськими та за­рубіжними методистами у на­вчанні читання як рідною так і другою мовою.

В сучасній практиці навчання техніки читання іноземною мо­вою використовується пере­важно фонетичний(звуковий) аналітико-синтетичний метод, розроблений К.Д.Ушинським для навчання читання рідною мовою, проте, в деяких випад­ках застосовуються і інші відомі методи: за правилами читання, за ключовими словами, метод цілих слів.

При цьому першим кроком є засвоєння букв алфавіту та їх звучання. АВС and Phonics ABC, the names of the letters and their sounds. Наступним кроком має бути читання простих слів на ос­нові всіх або лише певних букв алфавіту та лише коротких голо­сних. Потім поступово усклад­нюючи.вводячи різні буквосполучення з голосних та приголос­них літер. І лише після усвідо­млення учнями буквено-звукового співвідношення — співвідношення між назвами літер їх орфографією та звучан­ням, тобто читанням, доцільно вводити та комбінувати елемен­ти кількох методів.

Якщо взяти підручник "ЕХСЕLLЕNТ" стає зрозуміло, що автори підручника та методисти пропонують використовувати у навчанні читання лише метод фотографування цілих слів та ви­разів, тобто вгадування, ще до моменту вивчення навіть першої літери алфавіту — А.

Так, методисти видавництва Логмен вважають, що на пер­шому уроці англійської мови в першому класі вони вже чита­ють цілі слова та вирази, а пер­шу літеру починають вивчати лише на наступному уроці. Тобто , спочатку пишуть і читають використовуючи невідомі та не­зрозумілі символи і лише пізніше ознайомлюються з ни­ми.

Наприклад, слова:

HELLO

YELLOW

RED

WELL DONE.

untitled.fr10-11Якщо подивитися на сторінку 19, то автори підручника пропо­нують дітям написати букву S з іменниками в множині та напи­сати по пам'яті числівники nine, eight, seven, six, тобто слова, до складу яких входять літери , що мають вивчатися у майбутньому.

Так як на цей момент є вив­чені лише перші 12 літер АВСDEFGHIJKL.

На мою думку, цей підручник не може взагалі використову­ватися як основний підручник для першого класу або першого року навчання.

Навіть самі автори радять ви­користовувати підручник Ехсєі- lent starter паралельно з іншими курсами для першого року на­вчання або як швидкий курс повторення( на термінвід одного до трьох місяців) для дітей віком семи, восьми років.

Проте, є і дуже позитивні мо­менти у роботі з підручниками.

Так, наприклад, алфавіт вво­диться двома способами :і по назвам літер і по їх звучанню, що допомагає учням усвідоми­ти співвідношеннями між буква­ми та звуками з першого мо­менту знайомства з літерами. Дуже зручно використовувати частину підручника з прописа­ми. Подані схеми для написан­ня кожної літери, як великої так і маленької. Цікаві малюнки, ав­тентичні діалоги, пісні розвива­ють та поглиблюють інтерес учнів до вивчення англійської мови, сприяють розвитку мовленевої компетенції: формуван­ня та розвитку навичок аудіювання та говоріння, тобто добре навчають спілкуванню.

На основі всього вище озна­ченого, хотілося б внести про­позицію, що до підбору іншого підручника для першого класу, в якому були б враховані еле­менти навчанню техніки читан­ня, а також були б враховані вікові особливості першоклас­ників.

Відомо, що підручники видав­ництва OXFORD для молодших школярів(наприклад, Family and Friends), використовують фоне­тичний метод у навчанні читан­ню, який знову стає популярним як у Європі так і в Америці. У зв'язку з тим, що метод фотогра­фування себе не виправдав і мо­же використовуватися лише як допоміжний, а не самостійний.

Алла 

ОМЕЛЯНЕНКО, 

вчитель англійської мови 

м.Київ.

 


*ВИЩА ШКОЛА*

 

(Закінчення. Початок див. на стор. 2)
Почути один одного

Я вважаю, що перший крок уже зроблений і в цьому законопроекті щодо мотивації. Є стаття про те, що можна створювати підприємства з університетами, які будуть працю­вати в напрямку реалізації науково-технічної продукції. І її не можна втратити.

untitled.fr10-12Від стану фінансів в університеті буде залежати рівень того універси­тету. Тож потрібно, перш за все, зберегти ще позиції, пов'язані з тим, що якщо ВНЗ заробляє кошти, то їх слід залишати виключно вищо­му навчальному закладу. А розви­ток навчального закладу прово­диться за рахунок закупівлі і т.ін., але без тендерних процедур. Це для нас дуже і дуже важливо.

Цей і наступний роки будуть для нас складні. Який вихід? І я знайшов відповідь у цьому Проекті Закону: вищі навчальні заклади можуть брати кредити. Мені сьогодні потрібно купити за 1,5 млн доларів мікроскоп — найкращий мікроскоп для ма­теріалознавства. Де я 1,5 млн до­ларів візьму? Ніде я їх не візьму. А як­що я візьму кредит, і мені треба про­тягом 5-10 років віддавати 1-2 млн гривень — для мене це вже не буде проблемою. А за 10 років цей мікро­скоп вже відпрацює і дасть результа­ти. І я буду сплачувати за нього уже за рахунок того, що він працює.

Щодо державного замовлення — наприклад, у Дніпропетровську кількість випускників у цьому році зменшилася у 4 і більше разів. Ми сьогодні навіть, якщо нам дадуть те держзамовлення, що у нас є, не на­беремо необхідну кількість сту­дентів, не зможемо виконати це державне замовлення".

Проблему регулювання фінансо­вого становища ВНЗ та особливос­тей забезпечення державного за­мовлення порушив у своїй доповіді і ректор Київського національного торговельно-економічного універ­ситету Анатолій Мазаракі.

"Ми маємо таку конституційну норму, як рівні права державного та недержавного сектору. Багато років спостерігаю за дискусією: чомусь кажуть недержавні, що їм гірше, ніж державним. А ось якщо подивитися якраз з точки зору фінансової авто­номії, то картина буде інша. То тре­ба передбачити рівні права, що вирішить багато питань та дасть змогу рухатися далі.

Стосовно державного замовлен­ня, то ще потрібно працювати над його визначенням перед тим, як ви­носити на тендер. Якщо замов­ляєш, то і працевлаштовуй — і бага­то чого іншого.

Тут зараз багато студентів і з цьо­го приводу я думаю, що треба звер­нути увагу ось на що. Ще раз проди­витися і прописати в законопроекті такі моменти, які пов'язані з побуто­вими умовами. На сьогоднішній день для державних вищих навчаль­них закладів, до прикладу, величез­ною проблемою є питання сту­дентського харчування у зв'язку із проведенням тендерів".

Безсумнівну актуальність нового Закону України "Про вищу освіту", основні принципи діяльності сучас­них українських ВНЗ докладно вик­лав та обґрунтував у свої доповіді ректор Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" Михайло Згуровський. Очільник лідера технічної освіти України перекона­ний, що автономія університетів є необхідною та виправданою і вищій освіті все ж доведеться пройти че­рез процес зменшення кількості ВНЗ за рахунок укрупнення. Влас­не, як і координатор громадської ініціативи "Студентський захист" Андрій Черних, пан Згуровський виклав своє бачення критеріїв, за якими визначатиметься статус осе­редків освіти та науки.

"Нинішній закон задумувався приблизно 12 років тому. Життя іде вперед, а ми діємо за тими ідеями, яким вік — можливо, і 15 років. Бе­зумовно, новий Закон потрібний. Але як до цього підійти?

Перш за все, мені здається, потрібно досягнути певного консен­сусу в суспільстві щодо освіти. Я пригадую, коли ми в 1996 році приймали загальний Закон "Про освіту", то ми сконструювали його в 1995-му, а рік приблизно узгоджу­вали з багатьма-багатьма прошар­ками суспільства для того, щоб він був прийнятий політиками. Тому що політики орієнтуються на настрої людей. Тому перш за все потрібно все-таки подумати про такий май­данчик для узгодження ключових позицій, які були б закладені в цей новий Закон, з усіма громадськими організаціями, іншими ланками суспільства. І на це не потрібно жал­кувати часу, тому що нічого не вий­де в іншому випадку.

untitled.fr10-13Якщо будувати новий Закон "Про вищу освіту", то потрібно зараз виз­начитися, що ж це таке? Безумовно, вища освіта України не повинна включати 900 з гаком вищих на­вчальних закладів. Потрібно визна­чити критерії цих вищих навчальних закладів. Безумовно, ми маємо пройти болісний шлях укрупнення. Альтернативи немає. І можливе навіть відсіювання від вищої освіти інших закладів, які будуть надзви­чайно потрібні в інших ланках суспільства, тому що підготовка професійного робітничого класу — є не менш важливою проблемою, ніж підготовка людей з вищою освітою. Тому трагедії не буде, як­що коледж, який сьогодні готує ба­калавра, завтра буде готувати кваліфікованого робітника, який бу­де більш затребуваний в суспільстві, ніж нинішнім бакалав­ром, якого навчають, зовсім не за­нурюючи в науку.

Але щодо укрупнення, мені ви­дається, критерії мають бути більш складними, ніж кількість студентів в навчальному закладі. Наприклад, подивіться — паризька "Еколь Політехнік", яка дала життя практич­но усім вищим інженерним навчаль­ним закладам України має 2,5 тисячі студентів. Критеріями мають бути все таки науково-педагогічні школи, затребуваність суспільством цих фахівців, досягнення, міжнародне визнання. Все це може бути фор­малізоване. Але не зараз за цим круглим столом, а це окрема екс­пертна робота.

Тому на підставі тут напрацьова­них критеріїв маємо сформувати вищу школу України, оцю мережу вищих навчальних закладів.

Які ж принципи діяльності цих но­вих сформованих вищих навчаль­них закладів? Безумовно, дуже важ­ливий принцип автономії і чіткого розуміння повноважень органу дер­жавного управління — Міністерства і самого цього навчального закладу. Міністерство, на наш погляд, має займатися політикою в освіті і мінімізувати свої менеджерські функції щодо управління тим чи іншим навчальним закладом. Коли працівники Міністерства починають керувати чимось у ВНЗ, то виникає дефіцит політики в освіті. Міністер­ство має компетентно обійняти пе­релік дуже важливих функцій

політики в освіті, а вищі навчальні заклади повинні, звичайно, пере­важну більшість функцій виконувати самостійно. Але це не мають бути держави в державі. Наприклад, об­рання ректора ми маємо зробити так, як на Заході, — не більше 2-х термінів по 4 роки. З урахуванням специфіки України — нехай буде 2 терміни по 5 років. Тоді йде досить швидке оновлення ідеології, кадро­ве оновлення. Тоді університет — живий зростаючий організм.

Державі потрібні центри нової свіжої думки. Цими центрами мають бути університети. Такими вони можуть бу­ти лише тоді коли, будуть автономни­ми та матимуть економічні свободи.

Наступний важливий принцип — вища освіта повинна давати людсь­кий капітал для суспільства. І цей людський капітал повинен змінюва­ти це суспільство. Як це може бути? Вища освіта повинна взаємодіяти з іншими дуже важливими ланками. Скажімо, наука і освіта мають фор­мувати спільне середовище. Тому що навчати потрібно в таких універ­ситетах на основі останніх досяг­нень науки, і водночас наука має по­повнюватися молоддю. Розділення цих двох сфер, як у нас в країні, зне­кровлює і одну, й іншу ланку.

Дуже важливий компонент — ри­нок праці, для якого ми готуємо фахівців. Зв'язок освіти і ринку праці має бути дуже тісним. Це споріднені, сполучені судини. І тому отой вели­чезний бар'єр, який зараз існує між ринком праці і освітою має бути роз­глянутий детально і ліквідований. Наприклад, на ринку праці дуже швидко змінюється ситуація у зв'яз­ку з конкуренцією. Потрібно універ­ситету змінити якусь спеціальність під потреби певного підприємства. Але ми повинні йти через Кабінет Міністрів і цю спеціальність будемо десь років півтора змінювати і чи взагалі це вдасться. Ми самі себе стримуємо. Ринок праці з своєю рамкою кваліфікацій не розуміє наш перелік освітньо-кваліфікаційних

рівнів. Ці дві системи мають бути чітко узгоджені.

Держзамовлення — це дуже складна багатофакторна проблема. Вирішити її простими шляхами не вдасться. Але виходити все таки потрібно з деяких концептуальних речей. Не можна зараз поставити у пряму відповідність потреби ринку праці і державне замовлення. Тому що тоді явно знизимо освітній ценз нації. Потрібно все таки займатися аналітичною роботою, прогностич­ною роботою і дивитися на 5-10 років вперед, дивитися на світ, які фахівці потрібні. І якраз Міністерст­ву освіти як політичному штабу освіти оце має бути притаманне ра­зом з Мінекономіки й іншими. От тоді ми поступово прийдемо до ро­зуміння державного замовлення.

untitled.fr10-14Дуже важливий зв'язок цих ком­понентів: освіта — наука — ринок праці — влада. Влада, звичайно, не повинна особливо втручатися в професійну діяльність, але має створювати умови, і ресурсно, і політично підтримувати розвиток оцього людського капіталу і контро­лювати. Але контроль повинен бути концептуальний, за інтегрованими

показниками".

Власне, саме питання універси­тетської автономії в аспекті участі у відборі майбутніх студентів вияви­лося найбільш обговорюваним се­ред ректорів. Це засвідчили і слова ректора Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова Ігоря Коваля:

"Я повністю підтримую норму, яка закладена в законопроекті, пред­ставленому групою народних депу­татів, де надана можливість універ­ситетам впливати на процес се­лекції абітурієнтів. Це, з моєї точки зору, абсолютно відповідає нормам здорового глузду і загалом, у більшості випадків, міжнародній практиці. Що вийшло останніми ро­ками? Ми практично від однієї моно­полії — монополії вищого навчаль­ного закладу визначати і се­лекціонувати абітурієнтів, перейшли до іншої монополії — зовнішнє тес­тування стало не лише кращим спо­собом селекціонувати абітурієнтів, але й єдиним. У світовій же практиці існує декілька способів, у тому числі і незалежне тестування.

...Складно собі уявити ситуацію, коли, якщо використовувати вироб­ничу лексику, виробника, який відповідає за якість виготовленого ним продукту, відлучать від права вибору вихідного матеріалу. Крім того є ціла низка спеціальностей, де необхідно враховувати певні психо- лого-педагогічні характеристики, схильності до того чи іншого на­прямку вибору спеціальності".

Суголосним став виступ Володи­мира Онищенка — ректора Пол­тавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, який був учасником Всесвітнього форуму освіти — 2011, що тривав 10-12 січня у Лондоні. Тож мав наго­ду поділитися з присутніми конкрет­ними принципами зі світового досвіду, спрямованими на покра­щення якості освіти.

"Порушувалося дуже важливе пи­тання щодо вступу у вищі навчальні заклади і зовнішнього незалежного оцінювання. Я мав велику честь пе­ребувати в складі офіційної деле­гації в Лондоні на Всесвітньому фо­румі освіти, де ми ознайомилися з тестовими технологіями вступних екзаменів до "Кембриджа". Повірте, зовсім інша філософія тестів, на відміну від тих, які сьогодні існують в Україні. Тобто ці ті тести передбача­ють перш за все логічне мислення.

Ми взяли копії цих тестових техно­логій, маємо електронні версії тестів з математики, фізики, історії, іно­земної мови. Сьогодні наш універси­тет здійснив їх переклад і ми хочемо зробити експеримент: використати ці тестові технології "Кембриджа" і перевірити рівень знань студентів першого курсу. Безумовно, провівши підготовку, безумовно, оз­найомивши з цими тестами, — як це робиться, до речі, в Англії, це не є чи­мось таким секретним. З ними мож­на ознайомитися, але їх така кількість, що запам'ятати їх не мож­ливо. Якщо людина в змозі за­пам'ятати таку кількість тестів, — то це геній, який потрібен кожному на­вчальному закладу. Таким чином, за результатами цього пробного тесту­вання студентів першого курсу буде

untitled.fr10-15зроблена службова аналітична запи­ска, яка буде передана Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Ук­раїни з конкретними пропозиціями.

До речі, в "Кембриджі" і "Окс­форді" вступають безпосередньо в університеті, а не через зовнішнє незалежне оцінювання.

І друга теза — щодо структури надходжень. Ми мали можливість спілкуватися із Президентом Окс­фордського університету, і нам пре­зентували надходження коштів до університету. Всього з платного на­вчання надходження складають всього 14%, 38% — це науково- дослідницька діяльність. Причому вона фінансується не державою, а через співпрацю з різноманітними грандоутворюючими установами. Щодо заробітної плати викладачів — там вони також мають отримати гранд і отримувати підвищену за­робітну плату.

Унікальним ще є те, що там також платне навчання, про яке сьогодні йшла мова. І вартість буквально пе­ред нашим приїздом була підвище­на до 9 тис. фунтів стерлінгів на рік (що становить близько 115 тис. гри­вень — С.Г.). Але мало хто там пла­тить за своє навчання. Ми зустріли­ся з представниками, зі студентами

України. Діти брали участь у кон­курсі, вибороли право, отримали гранд і навчаються там, отримують ступінь PhD.

Тож є над чим працювати, і ми повністю підтримуємо те, що в но­вому законопроекті передбачено можливість в навчальних закладах здійснювати свій відбір.

Щодо студентського самовряду­вання. Є чудовий механізм. Напри­клад, у нашому університеті практи­кується співпраця студентського са­моврядування із студентським профспілковим комітетом, який має фінансову можливість і має певні ме­ханізми використання цих коштів".

Окрім окреслених механізмів по­кращення вищої освіти України та­кож варто працювати над оновлен­ням нормативно-правової бази зага­лом, до якої входить не лише Закон України "Про вищу освіту". На цьому наголосив проректор з науково-пе­дагогічної роботи Київського національного університету імені Та­раса Шевченка Володимир Бугров:

"По-перше, є Положення "Про організацію навчального процесу" (1993 р.). Сьогодні ж ми працюємо за кредитно-модульною системою. І Положення в тому вигляді, в якому є, морально застаріло. Треба його писати заново. Адже, власне, якщо untitled.fr10-16Закон — це Конституція для на­вчального процесу, то Положення — це другий за важливістю норма­тивний акт.

Наприклад, в Положенні "Про ор­ганізацію навчального процесу" на сьогоднішній день відсутні будь-які питання про академічну мобільність. Ось наш студент-китаєзнавець їде на річну практику в Китай — як бути із військовим обліком?

Також стипендіальна Постанова Кабінету Міністрів. Ми навчаємося за 100-бальною шкалою, сти­пендіальна Постанова досі в 5- бальній шкалі, і враховуються тільки іспити. Заліки, якій йдуть теж за

 

100-бальною шкалою і, власне, є теж фундаментальною формою контролю, на сьогоднішній день не враховуються. Водночас при вступі на магістратуру у нас за 100-баль­ною шкалою враховуються і заліки. Отже, негайно потрібно змінювати стипендіальну Постанову, яка дійсно теж морально застаріла".

Пріоритет — поліпшення якості

Висловлені під час круглого столу думки, власне, мають стати основою для подальшої роботи над оновлен­ням Закону України "Про вищу освіту". Адже те, що він потребує цього, вже не викликає сумнівів. Зви­чайно, існування різних думок (поча­сти — кардинально різних) подовжує процес напрацювання змін. Однак це ж дає можливість новому Закону ста­ти максимально відповідним суча­сним реаліям вищої освіти.

"Мені дуже приємно, що сьогодні в суспільстві є така збентеженість. Усі турбуються про те, яка буде до­ля вищої освіти. Це говорить про одне: бажання змінювати на краще нашу вищу освіту і її якість", — за­значив Євген Суліма.

Тож спільним знаменником для всіх стає мета покращити якість цієї освіти. На цьому вкотре наголосив представник Профспілки працівників освіти і науки України Леонід Сачков, який висловив своє ставлення до вже запропонованих положень.

untitled.fr10-17"Головна функція нашого зібран­ня — напрацювати документ, спря­мований на підвищення якості ви­щої школи і найголовніше — конку­рентоздатної нашої освіти в ціло­му в світі на ринку праці.

Те, що ми вносимо положення про те, що спецкошти, зароблені ВНЗ, не можуть підпадати під юрисдикцію казначейства, ними повинні розпоря­джатися колективи, — хороший крок. Єдине, що мене турбує — це момент, який може виникнути у зв'язку з тим, що ВНЗ будуть розпоряджатися повністю спецкоштами, як би їх не об­клали оброком. І це потрібно засте­регти у законопроекті...

Наше сьогоднішнє зібрання має стати на рамки об'єктивності, толе­рантності і облишити перетягування канату, а зайнятися конкретним вирішенням конкретних проблем".

Головним стає саме забезпечен­ня конкурентоспроможності випу­скника українського ВНЗ, усвідо­млення того, що у світовій практиці якісний вищий навчальний заклад — це освітній осередок з кілька-сотрічними традиціями та високими досягненнями. А чи є ці параметри в більшості українських ВНЗ та як це впливає на стан сучасної вищої освіти. Про це учасникам круглого столу розповів віце-президент Національної академії педагогічних наук України, директор Інституту ви­щої освіти НАПН України Володи­мир Луговий:

"Головне сьогодні — створити умови для існування якісних конку­рентоспроможних осередків вищої освіти. Тому я, наприклад, всіляко привітаю різні механізми, які спря­мовані на укрупнення концентрації створення критичної маси, яка за­безпечить належну кваліфікацію.

Для присутніх тут студентів наве­ду деякі кількісні параметри. А ви порівняєте: в такому вищому на­вчальному закладі навчаєтеся, чи не в такому. Я називатиму парамет­ри пересічного університету, але світового класу: 20-30 тис. сту­дентів, з них — 10% докторанти (як мінімум), така ж сама частка міжна­родних студентів, причому із західних країн; річне фінансування — близько 1 мільярда доларів на рік (що це означає — це півбюджету міста Києва, це майже половина бюджету всієї вищої школи Ук­раїни), 20% цього бюджету витра­чається на дослідження і розробки, 5% — на бібліотеку, яка в середньо­му має 5 мільйонів томів, велика ча­стка яких — в електронному фор­маті. Вищий навчальний заклад має кількасотрічну історію, з науковими традиціями, школами і т.ін.

І справа, в принципі, не в тому, як він називається: університет чи якось по-іншому. Я знову наведу приклад. Перший у світі університет (він дійсно називається універси­тет) — університет "Гарвард"; четвертний у світі ВНЗ — це інститут — Масачусецький технологічний інститут; шостий у світі вищий на­вчальний заклад — також інститут — Каліфорнійський технологічний інститут. Далі з деяким відступом іде Швейцарський федеральний інститут технології і освіти. Далі — Британський untitled.fr10-18коледж (!) науки, тех­нології і медицини. (Це 26-та по­зиція у світі). За ним іде Ко­ролівський коледж в Лондоні. Далі йдуть французькі вищі школи.

І тому зовсім не важливо битися за назву "університет". Хай ваш ви­щий навчальний заклад потрапить у 500 найкращих, і тоді йому можна дарувати будь-яку автономію.

Тому я хотів все ж таки приверну­ти увагу до тих механізмів, які ство­рять умови для концентрації та якісного середовища для підготовки кадрів. Я назву, які механізми засто­совує світ. Корея обмежує кількість університетів (за населенням вона така, як Україна) — там їх 50. Є і інший підхід: на півмільйона насе­лення — 1 університет — Швей­царія. Є інший підхід — обмеження кількості ліцензійних місць в універ­ситетах. У нас же приймають в університети всіх, хто закінчив шко­лу. Такої практики у світі не існує.

І, звичайно, ми виробили свій підхід. Нехай він, можливо, не най­кращий, але ми йдемо у напрямі, щоб нашу кількість, яка нам абсо­лютно зламала якість, все ж таки перевести у належну якість".

На особливостях трактування по­няття "держзамовлення" та на про­блемі працевлаштування випуск­ників, втрати вищою освітою сьо­годні своїх пріоритетних основ — таких, як необов'язковість, дифе­ренціювання, на перенасиченості освітнього простору вищими на­вчальними закладами наголосив Директор департаменту вищої освіти і науки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Ярослав Болюбаш:

"Ми маємо зараз вдвічі більше державних і комунальних універси­тетів, ніж було за Радянського Сою­зу, на 1991 рік. Але подивіться на кількість випускників шкіл. Тоді ж вона була вдвічі більша. Якщо брати цього року — 195,8 тис., 393 тис. — наступний, а далі йде по 220 тисяч. І буде професор викладати по 10 дисциплін.

Стосовно ж держзамовлення — з виступів студентів, з публікацій у пресі, в Інтернеті, нинішнього круг­лого столу я зрозумів, що частина не розуміє, що таке держзамовлення. Україна відноситься, як і більшість європейських країн, до країн, де ви­ща освіта забезпечується за дер­жавні кошти. Платне — це додатко­ве! Це для тих хто має гроші, хоче і спроможний платити створили умо­ви для того, щоб "іди — вчися". Кількість місць державного замов­лення у співвідношенні з кількістю випускників старшої школи на по­чатку 90-х років становила 20-22%. І усі були задоволені. 2007 рік — 32%, 2010 — 39,1%, 2011 — 39,2%. Це щодо прийому бакалавра. Але випу­скники 11 класу можуть іти на про­граму молодшого спеціаліста, і там десятками тисяч приймають випуск­ників. А тепер подивіться на резуль­тати тестування. Скажіть, а більше 39-ти% може освоїти програму? Ні!

untitled.fr10-19Окремі ректори до нас зверта­ються: "Не зменшуйте мені держза­мовлення". А хто подумав про цю дитину, яка має вибір, бо багато місць держзамовлення, бал у неї 124, а після першого семестру буде відрахована. Не можна забувати, що вища школа — це вища школа, що вища освіта є необов'язкова.

Державне замовлення — це не є потреба у кадрах. Це держава так фінансує, щоб підвищувати рівень населення, корелювати в межах тих, хто може освоїти цю програму. І воно прекрасно працює.

Відносно працевлаштування. Не можемо ми всіх працевлаштувати. І ця проблема у нас не просто коли­вається, а вібрує. Як бути? Консти­туція каже: "вільний у виборі місця роботи". З іншого боку, ми ду­маємо, щоб надати робоче місце. Але Міністерство освіти в особі університетів не дає робоче місце. І одне із завдань — вписати до Зако­ну, а цього немає ні в одному, ні в другому Проекті Закону, положення про те, як примусити роботодавця надавати місця.

Перед якою загрозою стоїть ви­ща освіта? Перед загрозою втрати­ти обличчя вищої освіти, якщо ми не приймемо Закон. Є дві ключові ос­нови цього Закону: адаптація Зако­ну України "Про вищу освіту" до су­часного рівня розвитку економіки та інтеграція в європейський простір вищої освіти. А чого вони стосують­ся? Структури вищої освіти, змісту і управління. Без єдиної фундамен­тальної підготовки не можна гово­рити про мобільність. Ми втратили мобільність національну, а хочемо йти в мобільність європейську. І то­му прийняття Закону треба робити негайно, треба всім об'єднатись. Інакше нам доведеться написати, що ми всі є вороги нашої держави!"

Політичні реалії галузі

Два розроблені на сьогодні Про­екти Закону: "Про вищу освіту" (реєстр. № 7486), поданий депута­том Юрієм Мірошниченком, і зако­нопроект "Про вищу освіту" (реєстр. № 7486-1), поданий групою депу­татів, серед яких Максим Луцький

—        викликають найактивніші обгово­рення та дискусії. Співавтор одного з них народний депутат Максим Луцький — учасник круглого столу в Міністерстві, висловив найперше прохання до всіх учасників процесу творення нових освітянських реалій

untitled.fr10-20—        долучатися до обговорення:

"Мені приємно, що обговорення

Законопроекту викликає таку жваву дискусію. Але пропозиції мають бу­ти конструктивними.

Сьогоднішні два законопроекти абсолютно різні. Один базується на державному, а інший — на приват­ному секторі. Може, він і буде акту­альний років через 10, але державні ВНЗ мають бути готові до цієї конку­ренції. Вони принципово розрізня­ються і в підході щодо вступної кам­панії. Ми вважаємо, що в нашому Законопроекті ми відродили авто­ритет середньої школи і вчителя.

Шановні колеги, ми зібралися вже вдруге. І будемо і втретє, і вчет­верте — скільки потрібно. Але про­позиції повинні бути конкретні, щоб цей Законопроект був таким, яким ми його бачимо всі разом. І не тільки після того, як ми його вже з Комітету на перше читання прого­лосували. Після цього лише заціка­вилися всі, а не під час розробки, яка відбувалася більше року".

Активна участь усіх учасників освітянського процесу у розроб­ленні нових положень нового Зако­ну — лише такий шлях зможе забез­печити подальше вдосконалення вищої школи в Україні.

У свою чергу народний депутат Андрій Пінчук наголосив, що на сьо­годні немає концепції, яка б, влас­не, і лягла в основу Проекту Закону. А саме вона — запорука конструк­тивної роботи. І основа цієї кон­цепції, на думку парламентера, по­лягає в тому, що "вища освіта в пер­шу чергу повинна давати тих спеціалістів, яких зараз не вистачає в державі".

Своєрідним підсумком висловле­них позицій з погляду представника Верховної Ради пролунали слова народного депутата Юрія Каракая, який наголосив на необхідності ре­тельної уваги до реального життя при розробленні нових положень. І головна перепона на шляху до не­обхідного прийняття нового Закону "Про вищу освіту" — в суспільній свідомості:

"Висловлені студентською гро­мадськістю думки зводяться до дуже красивої картинки: безкоштовне на­вчання, супергуртожитки, стипендія і т.д. і т.п. Картинка красива, але вона більше відповідає казці, ніж реальному життю. І ніяка держава в світі не може цього за­безпечити.

Тим більше, скажемо відверто, Україна є бідною державою, порівнюючи з іншими. Тому державі доведеться вибирати — чи Міністру, чи Прем'єр-міністру, чи Президенту — що залишити: безкоштовну освіту, а чи зменшити її і пустити ці кошти на untitled.fr10-21матеріально-технічне об­ладнання ВНЗ чи ремонт, або ж будівництво гуртожитків.

У мене таке враження, що найб­лижчими роками новий Закон "Про вищу освіту" прийнятий не буде. Не тому, що не готові ВНЗ його написа­ти, чи Міністерство, чи Верховна Рада — не готове суспільство вирішити ті фундаментальні речі, які ним повинні бути вирішені. Безкош­товна освіта не може бути на тому рівні якісному, про який говорили, який існує в кращих ВНЗ світу.

Тому, мені здається, потрібно створити робочу групу при Міністерстві, де почати обговорю­вати ці питання. А в процесі напрацювання, громадських обговорень можна крок за кроком вирішувати ті питання, які стоять та врешті спільно дійти до розуміння, яким повинен бути новий фундаменталь­ний Закон".

Колективно:

почути, усвідомити, діяти

Тож лише спільна робота може зробити так, щоб слова Юрія Кара­кая про певну примарність прийнят­тя найближчими роками нового За­кону "Про вищу освіту" не виявили­ся пророчими. І проведення кругло­го столу стало важливим кроком на шляху до порозуміння та конструк­тивного полілогу між виразниками різних думок, але однакових праг­нень — покращити якість освіти.

У найближчих планах — створен­ня робочої групи, активне спілку­вання. Над всіма цими процесами контроль найперше має взяти дер­жава. Про це зауважив Голова круг­лого столу Євген Суліма: "Держава не може бути осторонь, бо вона по­винна перш за все контролювати, створювати умови".

І найперше Україна має виконати ті освітні зобов'язання, які взяла пе­ред Європою. На цьому наголосила менеджер із аналітичної роботи Національного Темпус-офісу в Ук­раїні Жанна Таланова. "Цей Закон (новий Закон "Про вищу освіту", що розробляється — С.Г.) має підтри­мати зобов'язання України перед Європою, взяті в 2005 році".

У свою чергу Перший заступник Міністра Євген Суліма особливо підкреслив вагоме значення таких зібрань та їх важливі наслідки: "Ду­маю, сьогодні ми змогли, перш за все почути один одного... Головне, що я дуже хотів, коли запрошував усіх учасників, щоб не тільки сту­денти зустрічалися з керівництвом Міністерства, ми чули студентів, щоб не тільки ректори збиралися у Міністерстві освіти і чули один од­ного, щоб не тільки ми зустрічалися з міжнародними організаціями, а щоб все ж таки ми обговорили май­бутнє тієї вищої освіти, про яку ми всі дбаємо, до якої ми маємо всі причетність і якої ми всі разом за­кладаємо фундамент, основи роз­витку і подальшого майбутнього".

І після конструктивних насиче­них розмов повинні наступати такі ж активні дії на основі особистого усвідомлення того, що потрібно зробити, над чим варто подумати та попрацювати. Тільки спільна праця здатна внести зміни в історію освітньої галузі та надати можливість розвиватися універси­тетам як складовим наукового, інноваційного поступу нашого суспільства.

Світлана ГОРСЬКА, 

кор. "Освіти"

фото автора. 

 

 

 

 

 

 

 

 

*АДРЕСА ДОСВІДУ - ЧУРКАЩИНА*


Метод перспективи

Працівники Головного управління освіти і науки Черкаської облдер­жадміністрації продовжують на сторінках "Освіти" медіа-переклик районів області з метою виявлення і розповсюдження новинок, знахідок, відкриттів у організації навчального процесу, співпраці з районною владою, узагальненні передового досвіду. Сьогодні, слово Христинівському району.

У педагогіці є поняття — метод перспективи. Тому нам і не мож­на зупинятися ні на один день, треба рухатися від мети до мети. Дитина не готується жити, вона живе, життя її не завтра , а вже сьогодні має бути яскравим, по­внокровним, радісним. І цю радість повинна нести школа. ( О. Захаренко) Це — життєва мета Верхняцького НВК "ЗОШ І-ІІІ сту­пенів №1 — ліцей". Досягається вона в колективній творчості, від серця до серця, не зупиняючись ні на один день, рухаючись до мети, із скарбницями досвіду Великого земляка Олександра Антоновича Захаренка.

Дитина третього тисячоліття... Якою їй бути?

Життя нав'язує шалений темп, осягаються найвищі вершини інте­лектуального розвитку, які затьма­рює пелена бездуховності.

Реорганізовуючись в НВК "ЗОШ І- ІІ ступенів №1-ліцей", концептуаль­ною ідеєю навчального закладу стали — дитиноцентризм. Претен­дуючи на статус закладу нового ти­пу, який би інтегрував у собі поняття громадсько-активної школи, школи здоров'я та ліцею, чітко визначено модель, пріоритети, мету, завдання, ідеологію, передбачено стратегію розвитку та кінцевий результат.

Освітня діяльність Верхняцького навчально-виховного комплексу

"Загальноосвітня школа І-ІІІ сту­пенів №1 — ліцей" базується на підставі Конституції України, поло­жень Конвенції ООН про права ди­тини, законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про сприяння соціальному станов­ленню і розвитку людини в Україні, Концепції інноваційного розвитку загальноосвітніх навчальних за­кладів, Національній доктрині роз­витку освіти, державних норматив­них документах та власній Концепції розвитку.

Концепція сприяє побудові полікультурного та громадянського суспільства, передбачає подаль­ший розвиток НВК через реалізацію новітніх підходів до навчання і вихо­вання учнів шляхом поглибленого

вивчення природничо-математич­них дисциплін (біології, математи­ки), допрофільного і профільного навчання, дієвої виховної системи,

роботи науково-методичного цент­ру.

Наш НВК покликаний стати тим місцем для особистості учня і вчи­теля, де буде збагачуватися досвідом кожен учасник навчально- виховного процесу, формуватися громадянська зрілість і особиста відповідальність за свій вклад у національно-культурне відроджен­ня України, у розбудову держави.

Пріоритетними напрямками, що розкривають удосконалення на­вчально-виховного процесу Верх­няцького навчально-виховного комплексу"Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 — ліцей" в даному кон­тексті є:

-     удосконалення системи уп­равління як найважливішого факто­ру удосконалення функціонування НВК.

-     розвиток культу якості у всіх йо­го проявах, в т.ч. через реалізацію Програми "Якість", її підпрограм та проектів, формування позитивного іміджу НВК.

-     безперервність, системність та інтегрованість освіти і виховання, які створюють потребу в постійному самовдосконаленні особистості, її професійному самовизначенні.

-     апробація авторських програм, методик, технологій, виконуючих місію розвивального навчання.

-     єдність класно-урочної системи з груповою та індивідуальною са­мостійною роботою через ор­ганічне чергування їхньої діяльності.

-     формування у кожного суб'єкта навчально-виховного процесу "по­чуття успіху", яке постійно ство­рюється, підтримується і розви­вається.

Джерелами реалізації стра­тегічних завдань вищесказаного є:

-     здоров'я дітей;

-     зв'язок між дитячим садком, школою, вищими навчальними за­кладами;

-     родина;

-     повага до дитини — особистості;

-     створення умов для розвитку здібностей, постановка дитини в центр педагогічного процесу;

-     співпраця вчителя й дитини, пе­ретворення її з того, кого вчать, в того, хто навчається; компе­тентність учителя та постійна його потреба в самовдосконаленні і самореалізації;

-     гуманізація стосунків, як джере­ла якості знань і розвитку дитини;

наявність систем формування й розвитку загальнонавчальних нави­чок, вмінь, груп цінностей; інфор­маційна підтримка змісту освіти.

Інновації в організації навчально- виховного процесу НВК, який вирішує науково-методичну про­блему "Удосконалення навчально- виховного процесу шляхом впрова­дження сучасних педагогічних тех­нологій" проходять через певні ета­пи реалізації, а програмно-проект­ний підхід гарантує досягнення ос­таточного результату, дає мож­ливість втілити в життя Програму розвитку НВК через напрями:

-     вироблення чіткої концепції уп­равління на основі якісного моніто­рингу при пошуковому режимі ро­боти, інноваційному менеджменті як засобі здійснення довготривалих цілей і розв'язання освітніх проблем через повне врахування ресурсного підходу в управлінні розвитком НВК;

-     вироблення нового бачення соціально-педагогічних процесів, що відбуваються в НВК, на підставі подальшого і постійного їх прогно­зування;

-     нові вимоги до членів педа­гогічного колективу, їх уміння са­мостійно, впевнено й активно самоудосконалюватися, аналізувати й оцінювати ситуацію, вимоги і за­вдання; прагнення здобувати все нові й нові знання, усвідомлювати потребу в покращенні своєї діяль­ності;

-  врахування адекватного суспільним потребам культурного розвитку й соціалізації вихованців через процес управління — від філософської, моральної платфор­ми до організаційної; технологічної — до культури ефективності, куль­тури успіху; важливість естетичної позиції: світу музики, мистецтва; сприяння інтелектуальному та мо­ральному зміцненню, що дасть можливість учневі успішно

соціалізуватися;

-     культурологічний підхід як засіб педагогічної рефлексії щодо основ­них соціокультурних потреб; роз­гляд виховання як педагогічного су­проводу у світ, створений людством через різноманітні способи пізна­вальної, духовно-практичної діяль­ності;

-     надання пріоритетності вихов­ному аспекту як суспільному інсти­туту, в якому закладено оптимальні способи передачі, формування особистісних цінностей як через зміст освіти, так і через духовно- інтелектуальне середовище.

Концептуальними засадами впровадження програмно — про­ектних технологій у систему ор­ганізації навчально-виховного про­цесу є:

-     підвищення якості та зменшен­ня витрат на виконання типових інформаційних процесів навчально- виховного процесу (збирання, реєстрація, передача даних різни­ми каналами зв'язку; зберігання, пошук і видача інформації; перетво­рення інформації з використанням апаратно-програмних засобів об­числювальної техніки);

-     упровадження проектних інфор­маційно-комунікаційних технологій управління, суттєва зміна умов і ха­рактеру діяльності адміністративно- управлінської' ланки закладу освіти і створення умов прийняття раціональних управлінських рішень усіма учасниками навчально-вихов­ного процесу; забезпечення по­дальшого вдосконалення інфор­маційних систем, зокрема системи методичної роботи, що забезпечу­ють підвищення ефективності якості та доступності управління;

-     вироблення вмінь і навичок у суб'єктів навчально-виховного про­цесу до самовираження, самовдос­коналення і саморозвитку через створення позитивної мотивації до самореалізації з метою активізації та розвитку творчих здібностей та максимальної адаптації до соціуму;

-     забезпечення росту ефектив­ності та результативності процесу навчання і виховання.

Наукове обґрунтування концеп­туальних основ упровадження про­грамно — проектних технологій за­сноване на змістовній інтерпретації різних напрямів розвитку закладу, про які говорилося вище і різносторонніх зв'язків між ними.

Учасник даного процесу ово­лодіває навичками проектування як провідного виду діяльності нового ти­пу організаційної культури діяльності — програмно-проектної, де процес завжди передбачає результат:

- результат діяльності, який пе­редбачено заздалегідь, докумен­тально оформлена ініціатива, спря­мована на досягнення освітніх цілей у межах певного часу;

- форма побудови спільної цілес­прямованої діяльності людей як за­вершеного циклу продуктивної діяльності (як групи, так і окремої людини).

Таким чином, під поняттям "про­грамно-проектний аспект" ро­зуміється, по-перше, результат діяльності — отриманий продукт (продуктивний аспект), по-друге, інноваційну форму організації спільної роботи, спрямованої на до­сягнення певного результату (діяльнісний аспект).

Програмно-проектна діяльність є засобом саморозвитку її суб'єктів, оскільки створює розвивальне се­редовище, яке мотивує на озб­роєння новим знанням і дозволяє обмін знаннями між її учасниками.

Актуальність створення загальношкільної програми "Якість" обу­мовлена потребою в інтеграції, пе­дагогічно — доцільній організації на­вчально-виховного процесу, що дозволять ефективно й оперативно вирішувати ключову ідею розвитку НВК — забезпечення якісну освіту в усіх її проявах.

Мета Програми конкретизується через стратегічні цілі, завдання, принципи та напрями її реалізації. Питання якості викладання, якості знань, рівня розвитку й вихованості учнів особливо важливі та необхідні. Успішне вирішення цих завдань по­требує докорінного перелому у мисленні всіх учасників навчально-виховного процесу, перелому, який повинен стати складовою частиною всього, над чим працюють директор НВК Ковальська Н.Я., її заступники Пастух Т.В., Денисюк Л.М., Комаровська Л.С., вчителі, учні, батьки.

У школі показник якості скла­дається з трьох аспектів: рівня вихо­ваності особистості, рівня розвитку й рівня її знань. І саме Програма пе­редбачає вихід педагогічного колек­тиву щодо цілей якості за межу не­суттєвих вимог і потреб, переконує не зупинятися на досягнутому.

Величезне значення для розв'язання проблеми якості, поряд з безпосереднім навчанням й вихо­ванням учнів, стає розв'язання та­ких проблем, як:

- професійна майстерність учи­телів;

-     зв'язки наступності;

-     методична робота з учителями;

-     управлінський менеджмент, по­будований на чіткій системі діагнос­тики й моніторингу.

Якість знань, умінь і навичок, рівень вихованості, розвитку, соціалізації особистості, її культури — це проблема, від якої залежить високий імідж закладу, розв'язання усіх складностей шкільного життя.

Результативність програми знач­ною мірою залежить від того, як учитель і учні, через різні технології створять позитивну "Я" — "Ми" Кон­цепцію з виходом на стандарти якості: лідерство, партнерство, соціальна інклюзія, волонтерство, навчання впродовж життя, розви­ток, збереження, відновлення довкілля, залучення батьків і гро­мадськості до шкільних процесів, внутрішкільна культура, розвиток інтегрованих суб'єктів взаємодії, якими є:

-     адміністрація — загальне керівництво реалізацією Програми (організація, координація, проекту­вання, контроль);

-     рада НВК — визначення пріори­тетів якості знань, коригування складових програми, аналіз та уза­гальнення результатів;

-     педагогічна рада — впровад­ження інноваційних педтехнологій, визначення критеріїв ефективності реалізації Програми, вивчення, аналіз та узагальнення результатів;

-     методичні об'єднання вчителів- предметників — джерело форму­вання педагогічної майстерності, поширення і впровадження інно­вацій, ефективної педагогічної практики, збагачення систем освітньої діяльності нестандартним підходом;

-     учнівське самоврядування НВК — розгляд і аналіз навчально-пізна­вальної активності, залучення учнів до різноманітних форм навчальної діяльності: конкурсів, турнірів, олімпіад, участі в роботі МАН; роз­виток ініціативи, активності;

-     батьківський комітет — сприян­ня реалізації Програми шляхом ро­динного виховання та освіти, визна­чення форм та джерел матеріально­го забезпечення Програми (в разі

необхідності), залучення батьків до ефективної її реалізації, переосмис­лення місця і ролі освіти, нового ро­зуміння її якості;

-     організація "Едельвейс" — фор­мування самоосвітньої, діяльнісної компетентності, інтересу до на­вчально-пізнавальної, розумової діяльності, громадської активності;

-     соціально-психологічна служба — психолого-педагогічне забезпе­чення супроводу навчально-вихов­ної діяльності;

-     бібліотекар — інформаційно- ресурсне забезпечення реалізації Програми "Якість";

-     класні керівники — організація і проведення різних напрямів, форм і методів роботи щодо забезпечення теоретично-педагогічних знань се­ред батьків з формування компетентностей учнів; формування на­вчально-пізнавального, предметно- перетворювального, оцінно — орієнтаційного, соціально — ко­мунікативного видів життєдіяль­ності особистості, надання допомо­ги самовдосконалення через мо­дулі Програми "Шлях до себе";

-     вчителі-предметники — забез­печення розвитку творчого по­тенціалу учнів в контексті особистісної компетентнісної спрямо­ваності якісної освіти;

-     ТО "Відродження": робота клубів, креативних лабораторій, що включає в тому числі роботу з обда­рованими та здібними дітьми, їх участь в олімпіадах, творчих інте­лектуальних турнірах, змаганнях, конкурсах, роботі НТУ "Інтелект" та МАН;

-     педагог-організатор — ор­ганізовує учнівське самоврядуван­ня, навчання шкільного активу та інші види практичної діяльності, пов'язані з якістю освітньо-виховно­го процесу;

- ініціативна група — організація, вивчення й узагальнення роботи з реалізації Програми.

Учасники Програми налаштовані на успіх, розуміють, що успіх мож­ливий

лише в результаті наполегливої праці. Вірять в те, що вони є госпо­дарями свого життя і здатні усвідомити свою унікальність, потреби, цінності, пріоритети: уміють реалізовувати свій вибір, володіють сильними почуттями моральної й особистої відповідальності.

Очікувальні результати реалізації Програми "Якість":

-     підвищена адаптована спро­можність інтегрованих суб'єктів у забезпеченні якості Програми;

-     розвинена компетентність її учасників;

-     сформованість внутрішкільної культури;

-     підвищений рейтинг освітньої діяльності НВК та його іміджу;

-     випускник НВК — особистість з високим рівнем громадянської і соціальної відповідальності, навич­ками, які допомагають йому твори­ти себе, своє життя; здатність за­безпечувати прогрес нації, володіти міцними, якісними знаннями.

Програма зумовила потребу у розробці та реалізації ряду проектів та підпроектів, які вимагають якісних зрушень або отримання ви­щих пріоритетів в якісних показни­ках навчально-виховного процесу : "Інформсвіт"( ЗВР Денисюк Л.М.), "Моніторинг"(ЗНВР Пастух Т.В.), "Обдарованість"(ЗНВР Комаровсь- ка Л.С.)., "Лідер"( ЗВР Денисюк Л.М.), "Громадянин"(педагог-організатор Пустова О.П.), "Нас бага­то по світу" (педагог-організатор Пустова О.П.), "Школа здоров'я" ( ЗВР Денисюк Л.М.), "Щоденник ко­рисних справ"(Волошенко І.М., По­котило Н.Р., учителі початкових класів), "Мій ідеал громадянина- патріота" (ЗВР Денисюк Л.М., педагог-організатор Пустова О.П.), "Квіти біля школи" (педагог-організатор Пустова О.П.), "Знаємо та

реалізуємо свої права" (ЗВР Денисюк Л.М., соціальний педагог Ашакіна І.І.), "Здоровим бути мод­но" (ЗВР Денисюк Л.М., соціальний педагог Ашакіна І.І., педагог-організатор Пустова О.П.), "Добро по­чинається з тебе"( педагог-організатор Пустова О.П.)

Цільовий проект "Інформсвіт" при­значений задовольнити інформаційні потреби учасників виховного проце­су у формуванні пізнавальних і ціннісних основ, формування і розви­ток почуття гармонії і відсутність бо­язні у медіа-просторі. Його ре­алізація забезпечується через ство­рення сайту НВК (учитель Плахотя С.В.) та роботи в Інтернет-мережі , створення різноманітних каталогів та банків даних, випуски загаль- ношкільної газети "Ми"( ЗВР Денисюк Л.М.), бюлетеня учнівського са­моврядування "Реп'яшок" (педагог- організатор Пустова О.П.), забез­печення інформаційного простору міжнародного співробітництва (учи­тель Сарафанюк О.Ю.), створення різнопланових інформаційних вітражів.

Цільовий проект "Моніторинг" передбачає зібрання та опрацюван­ня інформації про діяльність на­вчального закладу, виявлення не­доліків навчально-виховного проце­су, його корекцію на основі вироб­лених рекомендацій. Моніторингом охоплено такі аспекти: рейтинг якості знань з навчальних пред­метів, ріст навчальних досягнень по предметах, результати державної підсумкової атестації 4 — 11 класів, (заступник директора НВР Пастух Т.В.); результати участі учнів у рай­онних олімпіадах, результати участі учнів у конкурсі-захисті науково- дослідницьких робіт МАН, динаміка нагородження випускників 9, 11 класів (заступник директора НВР Комаровська Л.С.);.чергування учнів по школі, динаміка кількості учнів дітей пільгових категорій, дозвілля учнів, які потребують особ­ливої педагогічної уваги і мають відхилення у поведінці, участь учнів НВК у виховних справах (заступник директора ВР Денисюк Л.М.); кількість дітей, які потребують особ­ливої педагогічної уваги і мають відхилення у поведінці, рейтинг ви­щих навчальних закладів за резуль­татами вступу випускників НВК, соціальний статус батьків учнів, (соціальний педагог Ашакіна І.І.); інтереси та запити учнів (педагог- організатор Пустова О.П.); пробле­ми виховання, діагностична карта вчителя (практичний психолог Ступак І.М.) тощо.

Цільовий проект "Обдарованість" сприяє виявленню і розвитку здібностей дітей, створенню макси­мально сприятливих умов для їх

інтелектуального, морального, ду­ховного і фізичного розвитку, в т.ч. через ТО "Відродження", НТУ "Інте­лект, МАН, конкурс "Учень року", предметні тижні та олімпіади, різно­манітні творчі конкурси.

Цільовий проект "Лідер" забезпе чує розвиток ініціативи та лідерсь­ких здібностей учнів через учнівське ■ самоврядування, дитячу громадсь­ку організацію "Едельвейс", конкурс  "Зоряний дощ", школу "Лідер", Школу самореалізації особистості.

Цільовий проект "Громадянин", включаючи в себе підпроекти: "Що­денник корисних справ", "Мій ідеал громадянина-патріота", "Квіти біля школи", "Знаємо та реалізуємо свої права", "Здоровим бити модно", "До­бро починається з тебе", роботу клу­бу "Волонтер"(педагог-організатор Пустова О.П., практичний психолог Ступак І.М.), в т.ч. акції: "Довкілля", "Школа — наш дім", "Посади дерево", "Турбота", сприяє виробленню в учнів активної громадянської позиції, го­товності до компетентної участі в житті суспільства

Цільовий проект "Нас багато по 1 світу" покликаний відстежити життєвий шлях випускників, з'ясу­вати роль школи у досягненні ними життєвих висот, створити музей історії школи.

Цільовий проект "Школа здо­ров'я" створився з метою форму­вання в учнів здоров'язберігаючої компетентності, забезпечення умов цілісної системи позитивної моти­вації на здоровий спосіб життя в т.ч. через роботу соціального театру "Обирай майбутнє"(соціальний пе­дагог Ашакіна І.І.), підпроект "Педа­гогіка здорового способу життя"(класні керівники та класоводи), , впровадження релаксаційних вправ та фізкультхвилинок, літнє оздоров­лення учнів у центрі реабілітації, пізнання та дозвілля "Всесвіт", зміна дизайну НВК, роботу агітбри­гади "Сполох"( педагог-організатор Пустова О.П.)                    ,

Запорукою успішної реалізації грандіозних завдань, над якими працює Верхняцький НВК, є науко­вий, інноваційний, творчий підхід до 1 освітньо-виховної діяльності.

Творчість має різні рівні розвитку особистості. І те, що для одного творчість, — для вчителя й учня Верхняцького НВК є системою і діяльності.

Ніна і КОВАЛЬСЬКА, , 

директор Верхняцького НВК 

Христинівський р-н.         І 

Черкаська обл. 

 

 

 

*РЕЦЕНЗУЄМО*


"Бути" і "жити"

 

untitled.fr10-23Кавалерова Н.А., Іванова Н.В. Філософсько-освітні горизонти Григорія Сковороди: [Монографія]. — Одеса: Астропринт, 2010. — 152 с.

До концепту філософії освіти

Не має сумніву, що у найближчому майбутньому долю світу і України бу­де вирішувати освіта, творчість та інтелект. В цій ситуації цінності техно­кратії мають змінитися цінностями духовно-культурного наповнення знань: технопрагматичний світогляд включається в більш широкий гори­зонт соціального кредо суспільства — покладання на здатність людсько­го розуму створювати змістовно но­ву духовність, це потрібно як для соціоекономічного "конструювання" суспільства, так і для виробництва його культурно-освітнього простору. Отже, тепер мірою багатства суспільства постає його духовність, виробництво і розповсюдження знань, які визначатимуть його по­ступ. Для цього необхідно наповнити

знання тим духовним змістом, завдя­ки якому прагматично орієнтований стиль життя перетвориться в когнітивно центрований. Відповідь на це прагнуть дати Н.А.Кавалерова та Н.В.Іванова в монографії "Філо­софсько-освітні горизонти Григорія Сковороди". В ній наголошується, що інтегративні процеси сучасності унеобхіднюють перед національною освітою завдання збереження і ут­вердження власного місця в євро­пейському вимірі. А це означає до­сягнення креативності, без якої не можливо осягнути завдань і перспек­тив подальшого поступу освіти. У її формуванні одне з чільних місць на­лежить вітчизняній духовно-інтелек­туальній традиції. її творчі імпульси втілилися у величі постаті Г.С.Сково- роди — мислителя, вчителя, проро­ка, вченого. Його філософсько-освітні ідеї сприяють пошуку люди­ною власного шляху самотворення.

Автори монографії центром свого дослідження визначають можливості розкриття сутнісних ціннісно-духов­них сил та потенцій розвитку людини в соціокультурному вимірі. Принцип "нерівної рівності", концепція "сродної" праці, вчення про "трисонячну єдність" як основу метатеорії ук­раїнського мислення, "філософія серця", концепт "бездіяльної діяль­ності" як екзистенційне кредо твор­чості є неперевершеним методо­логічним креативом для розвитку національної освіти. До сьо­годнішнього дня, зазначають авто­ри, Г.Сковорода є "просвітителем нації, який своїм життям і творчістю довів єдність слова і діла".

Безперечною заслугою дослідників є введення багатогранної творчості Г.Сковороди в концепт філософії освіти. Аналізуючи доробки вітчизня­них та зарубіжних вчених в цій галузі, автори слушно зазначають: важко виділити всі системні складові нової пізнавальної парадигми, яка виходить на домінантні позиції. Тому окреслю­ються лише деякі тенденції, які вияви­ли необхідність більш поглибленого вивчення сфери ціннісної свідомості і

ціннісних ставлень людини в педа­гогічних науках зокрема і філософії освіти загалом. Дана ситуація акту­алізувалась рухом суспільства в на­прямі пріоритетів цінностей людини, її свідомості, а також став очевидністю світоглядний і політичний плюралізм в аналізі соціокультурної реальності.

Філософська система Г.С.Сковороди як метатеорія

Безперечно новим в дослідженні творчості Г.Сковоро­ди є виокремлення Н.А.Кавалеровою та Н.В.Івановою метатеорії філософа як "трисонячної єдності". В даному контексті філо­софські погляди українського мис­лителя являють собою, по-перше, світоглядну, цілісну ситему, яка є феноменом національного духу ук­раїнського народу, його іден­тифікації та ментальності; по-дру­ге,             філософсько-освітніми, ціннісно-орієнтаційними точками

духовної опори. Саме тому систе­ма поглядів Г.Сковороди є метате­орією, за допомогою якої можливе осмислення і цілісне осягнення явищ буття. В зв'язку з чим, окрім загальновідомих складових вчення Г.Сковороди, в монографії акцен­тується увага на його філософсь­ко-освітніх розмислах, зокрема, пізнати і відчути "трисонячну єдність" — важливе завдання філософії освіти. Адже "трисонячна єдність" ідеально об'єкти­вується в трьох напрямах: теорія, практика, духовність (мораль); або теоретична антропологія, прагма­тична антропологія, антропологія моралі; або мікрокосм, макро­косм, світ символів.

Філософсько-освітній аналіз спадщини Г.Сковороди виокрем­лює надзвичайно важливий мо­мент: акцент на інтелекті, мисленні як "вічному двигуні", як енергії людського існування. Людина, її думки і серце, їх зрівнювання є умо­вою не лише "миру душевного", але й доцільності метатеорії Г.Сковоро­ди. Для сучасної освіти "трисонячна єдність" означає цілісність і взаємозв'язок освітньої теорії, освітньої практики і філософії освіти.

Не меншої уваги заслуговує філо­софсько-освітнє осмислення ідеї "сродності". Перебуваючи у пло­щині екзистенційного виміру про­блемного поля освіти, "сродність", самопізнання, самоідентифікація у репрезентованій монографії визна­чають евристичну модель людини в

сучасному соціокультурному про­сторі.

Стимуляція пізнавальної актив­ності заради неї самої, відокремлено від "сродного" чину не є виправда­ним та істинним, адже може призве­сти до непередбачуваних негативних суспільних наслідків. В силу чого, безперечно, метатеорія українського філософа є дієвою та істинною в су­часних соціальних умовах.

В даному контексті в монографії аналізується проблема "несродності". її наслідком є сучасний кри­зовий стан як держави, так і освіти зокрема. Цей стан обумовлений в першу чергу непрофесійністю в ба­гатьох випадках вітчизняної еліти, що призводить до катастрофічних наслідків для народу. На фоні не­визначеності освітніх ідеалів, куль­турних цінностей, руйнування філо­софських основ освіти та пануючого когнітивного нігілізму, коли з боку держави недостатньо чіткий соціальний запит на якісно новий статус освіти — досить примарним видається майбутнє як освіти, так суспільства і людини.

Зрозуміти "сродність" і "несродність" дозволяє принцип "нерівної рівності" Г. Сковороди. Його розуміння відкриває мож­ливість порівнювати думки, серце і людину. Тим самим позбутися на­магань ввести в світ таку "дурість", як "рівна рівність". Отже, "вживлення" в смисложиттєві цінності люди­ни ідеї "сродності" здійснюється че­рез іманентні сторони діяльності, такі як: принцип "елімінації труд­нощів", принцип "нерівної рівності", принцип "вслуховування в себе". Поєднує, узгоджує творчість і "сродність" освітній праксис.

Спрямування до "внутрішньої людини"

Особливу увагу автори моно­графії акцентують на проблемі осо­бистості у філософсько-освітніх розмислах Г. Сковороди. В них він на основі усвідомлення сутності свого "Я" підходить до його впливу на формування особистості, на усвідомлення нею власного буття та взаємодії із соціальним середови­щем. На основі аналізу антропо­логічних положень філософа автори Н.А. Кавалерова і Н.В. Іванова стверджують, що його метатеорія є невід'ємною частиною ноосфери. Тобто сфери взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначаль­ним фактором розвитку. Освітні ідеї Г. Сковороди про пізнання і пошуки щастя, його "філософії серця" і тво­рення "істинної людини" були тією базисною методологією, яка фор­мувала людей особливого типу. Тих, які власне творять вітчизняний духовний простір, ментальність із властивими прагненнями духовної свободи, "сродної" праці тощо.

Заслугою авторів монографії є вихід за межі вітчизняного теоре­тичного досвіду в дослідженні антропоперсоналістичних поглядів Г. Сковороди і звернення до дискурсів М.Фуко, Ж.-П.Сартра, П.Фрейре,

А.Маслоу, К.Роджерса, П.Рікера та ін. Це дає можливість зробити вис­новок про людський світ як поєднання різних компонентів: він знаходиться під зовнішнім впливом і є одночасно світом даної конкрет­ної особистості. Дане усвідомлення людиною зовнішнього світу є в той же час продуктом "гри" "несвідомо­го" і "надсвідомого", раціонально­го та ірраціонального, трансцен­дентного і трансцендентального. Головним для екзистенції людини є її цілісне і живе ставлення до всіх явищ буття, в якому вона існує. Рух до нього відбувається від "зовнішньої" до "внутрішньої" люди­ни, тобто до її глибинної сутності — душі. Український філософ перетво­рює у всезагальний праксис іма­нентну екзистенцію душі: турбота — це рух душі, а життя — це рух. І тут треба відзначити неабияку знахідку авторів, яка начебто завжди лежала на поверхні, але саме в їхньому тексті знайшла своє втілення — проникнення у метатеорію Г.С.Сковороди дає кожному "можливість гармонізувати свою натуру". Саме те, про що з глибини віків нам підка­зує Г.С.Сковорода, і те, чого саме нині, доклавши власних зусиль до самотворення й активного творен­ня оточуючого зовнішнього світу, ми особисто можемо досягти.

Загальнолюдська приналежність Г.С.Сковороди

Значний інтерес викликають міркування авторів монографії в за­ключній главі про місце Г. Сковоро­ди в сучасності. Аналіз думок провідних вчених з даної проблеми дозволив зробити висновок: ідеї ук­раїнського Сократа зріднені із сьо­годенням, вкорінені в культуру та освіту через вищі духовні цінності особистості. Для людини ХХІ століття мудрість Г. Сковороди є не сакральною, а смисложиттєвою Біблією, "трисонячною єдністю", енергією творення.

Разом з тим необхідно зауважити про дещо перебільшений акцент на ролі "національного духу" для творен­ня української духовності та менталь­ного простору. Вочевидь, світ Г. Ско­вороди настільки об'ємний, що вихо­дить за межі не лише націєтворення. Інтелектуальний потенціал філософа, що, до речі, доводять компара­тивістські розвідки авторів, містить відповіді на запити всього глобального інформаційного суспільства, а не ли­ше українського. Так само дис­кусійним є занадто часте звернення до концепту "національної ідеї". Хотілося б зазначити, що будь-яка національна ідея, хочуть цього її прихильники чи ні, антиіндивідуальна, тому що апелює до етносу, а не до особистості, знімає з останньої будь-яку персональну відповідальність за те, що відбу­вається, і руйнує те, що робить людину людиною, до чого, власне, прагнув у своїй творчості Г. Сковорода. Однак автори насамкінець абсолютно об'єктивно приходять до висновку що­до завдань освіти в умовах сучасного суспільства, які вони вбачають у "пе­реорієнтації функції освіти щодо підго­товки кваліфікованих спеціалістів освітньою сферою на функцію проду­цента національної культури в її мен­тальному самовираженні в умовах ук­раїнського суспільства", де останнє безсумнівно виступає в усій своїй поліфонічності. І в цьому контексті зовсім іншим смисловим наповнен­ням загальногуманістичного імпера­тиву звучить лейтмотив "національно­го": "Нація, яка поєднує індивіда з іншими індивідами шляхом більш ши­рокої системи норм, цінностей сим­волів, що мають субетнічне значення, робить його одночасно і відкритим щодо інших систем, приводить до усвідомлення своєї не тільки національної, але і загальнолюдської приналежності".

Розмисли над сторінками, як утім і зауваження, не применшують ваги і значимості монографії Н.А.Кавалерової і Н.В.Іванової, навпаки, запро­шують до конструктивного діалогу, як і будь-яка вдумлива книга. Вона є важливим кроком як у дослідженні творчості Г.Сковороди, так і в роз­витку теоретичних засад філософії освіти. Зазначена книга належить до невеликого числа тих, які потрібно читати.

Володимир ІЛЬЇН, 

доктор філософських наук, професор КНУ ім. Тараса Шевченка, 

Лідія ТКАЧЕНКО, 

аспірант Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 

 

 

 

*ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ*

 


Велике щастя

У свій час Микола Гоголь відмічав: "Покажіть мені народ, в якого було б більше пісень. Наша Україна звенить піснями".

untitled.fr10-25Без пісенної молоді важко уя­вити наше життя. Материнська пісня, настави, цікава мелодія в звуках, барвах поєднує біологічний, психічний, анатомо-фізіологічний, врешті, соціаль­ний розвиток людини. Через свою інтонаційну виразність сприяє ефективно аналізувати, зіставляти, різні і схожі за харак­тером музичні образи в тісному єднанні із зображальними засо­бами, сприяє гармонізації внутрішнього стану людини, роз­витку зацікавленості до народно­го епосу, творчості та поваги до культурної спадщини українсько­го народу.

Серед сподвижників народної пісні ми бачимо їх виконавця — Миколу Никифоровича Яретика — "феномен" якого формувався і виріс на благодатній, щедрій ук­раїнській землі, яка народжувала і продовжує народжувати пре­красні "солов'їні голоси". Не ви­нятком постала рідна мальовни­ча Синява — Рокитнянського району на Київщині. Село, своєю багатющою історією, сягає гли­бокими коріннями часів Антів (ІІІ ст.) — царювання князя Божа.

Славиться мужніми і нескоре­ними людьми, унікальним пей­зажним ландшафтом. Розкину­лось на правому березі річки Рось, яка омиває береги цілю­щою джерельною водою, напоює радісним настроєм односельчан, возвеличує людський голос своїми природніми барвами.

Ще з колиски матусина пісня на все життя надихнула і привела до глибокої закоханості в народ­ну пісню Миколу.

Поталанило Миколі, в шкільні роки, з першим учителем співу та музичного супроводу (людині від Бога — відмічає Микола) талано­витим виконавцем, музикантом- педагогом, художнім керівником багатьох творчих колективів, врешті, істориком — Володими­ром Андрійовичем Пустовітом. Саме він помітив природнє обда­рування хлопця, залучив до співу в шкільному, а потім сільському хорі, привив закоханість до на­родних музичних інструментів. Від Володимира Андрійовича Микола вперше почув співучий голос сопілки, бандури, мело­дичні переливи баяна.

Микола Яретик згадує про вчителя музики як чудового ви­конавця народних пісень, воло­даря багатьох музичних інстру­ментів, обдарованого педагога- вокаліста.

Звитяжними прекрасними ста­ли роки юності Миколи. Зажива­лись рани, нанесені людям і землі ворогом. Люди зголодніли не тільки по хлібу, а й потягну­лись до красоти мистецтва музи­ки. Як весняне пробудження

untitled.fr10-27землі, багатоголосого співу на­вколишнього оточення наповню­вали юначе серце чарівністю го­лосових барв. Окрім природнього музичного впливу, Микола от­римує перші враження від пате­фону та радіо, яке віщало з цент­ру села музичні та художні твори. Кумирами пісні юних років були: Козловський, Фокін і Козак, Кондратюк і, звичайно, Анатолій Солов'яненко.

Природна краса голосу, який поступово мужнів і набирав сили, породжувала надію навчатись вокалу, удосконалювати пісенну музичну творчість.

Внутрішня потреба співу при­вела Миколу до Київського куль­тосвітнього училища на дири­гентсько-хорове відділення, де настала можливість професійно шліфувати свій голос.

Педагогічний колектив учили­ща мав чудових аматорів хоро­вого співу, музичного виконання. Серед них були майстри хорової справи — Ганна Михайлівна Пархоменко, гри на музичних інструментах — Володимир Пав­лович Тітов, вокалу — Блінова Л.А., про яких тепла згадка зали­шилася у Миколиній пам'яті на­завжди. (У свій час під керівництвом Ганни Михайлівни в супроводі колективу училища на підмостках Жовтневого пала­цу культури співав знаменитий випускник Київської консерва­торії Анатолій Мокренко (Поема про Україну).

Пізніше відмічав Микола —

щоб хорошо співати, необхідно внутрішньо переживати, во­лодіти почуттями та життєвими стражданнями.

Після закінчення Куль­тосвітнього училища М.Яретик продовжує працювати художнім керівником різножанрових ко­лективів на підприємствах Києва та області, виступає з сольними номерами української народної пісні, з власним музичним супро­водом баяна, що підкреслює оригінальність, емоційність, ви­разність, вільність і широту зву­чання, природню силу і легкість, її красу.

Репертуар колективів під керівництвом М.Яретика відзна­чається оригінальними народно- побутовими картинами, новими власними підходами до обробки народних пісень. Знаючи безліч народних пісень Микола із одно­думців майстрів музичного жан­ру створює ансамбль української пісні "Чумацький шлях" (1991_.

Сивими століттями вимірюється вік народних, козацьких пісень. Не минає зацікавленість до них і в сьогоденні: у концертній діяль­ності "Чумацького шляху" Мико­ла Никифорович репрезентує слухачам такі пісні як: "їхав козак з України", "Над річкою береж­ком", "Повіяв вітер степовий", "Пасла дівка лебеді", "Ох і не сте­лися хрещатий барвінку", "Стоїть козак на чорній кручі" та багатьох інших народних пісень. Деякі із них вперше виконуються "Чу­мацькими шляхами".

Творча доля гурту української пісні поєднала срібноголосе по­дружжя — Миколу Яретика і Ніну Загребельну (Н.Загребельна до­цент НПУ імені М.П.Драгоманова). Пісня поєднала їх серця на­завжди. Вони злились воєдино на весільному українському руш­никові.

їхнім чарівним голосам апло­дували на концертних залах Сло­ваччини, Німеччини, Польщі, Франції, Австрії, Іспанії, Іраку, США та багатьох селах і містах України.

Микола Яретик співпрацює з такими відомими артистами як Людмилою Маковецькою та Олександром Трофімчуком, Ва­лентиною Степовою та Ана­толієм Солов'яненком, Раїсою Кириченко та Григорієм Гаркушою, Тамарою Стратієнко та Анатолієм Паламаренко, Іриною

Шинкарук та Павлом Зібровим, Майєю Купцовою, артистами Київської Державної філармонії, відомим оркестром народних інструментів "Рідні наспіви" та хореографічним ансамблем-балетом "Терен".

Окрім пісенної творчості, ми­тець удосконалює себе в якості педагога. Навчається в Інституті історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова, організовує співочий гурт "Золоте Перевес­ло", який користується повагою серед слухачів, пропагує ук­раїнську народну пісню серед студентської молоді університету та за його межами.

Висока місія української на­родної пісні покликано нести лю­дям радість життя, широту мис­тецьких поглядів, глибину і зміст, засіб висловлення думок і по­чуттів.

Півстоліття віддає свій голос, душу і серце цій благородній справі Микола Яретик. Бажаємо українському "лицарю ук­раїнської пісні" творчої наснаги, здоров'я, потужного співу.

Микола КОТ, 

Кандидат педагогічних наук доцент НПУ імені М.П.Драгоманова

 

 

 

 

 

*З ЛАБОРАТОРІЙ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ВЧЕНИХ*

 


"Симбітер" — профілактика раку


Серед усіх злоякісних пухлин рак шлунка становить близько 15%, а серед пухлин шлунково- кишкового тракту — до 50%. За даними одних авторів у чоловіків рак шлунку займає третє місце се­ред загальної захворюваності на рак та п"яте місце — у жінок, за да­ними інших авторів раку шлунку належить друге місце в загальній захворюваності на рак. Високі по­казники захворюваності спос­терігаються в Японії (56,8 на 100 тис. населення), Фінляндії (48,7), Бразилії (49,5), Колумбії (44,5). У Росії захворюваність становить 44,6 випадків на 100 тис. населен­ня, в Україні — 36,0. Карциноідні пухлини шлунка (карциноід, арген- таффінома, ентерохромаффінома) складають 10-30% від усіх карциноідних пухлин. Найчастіше карциноідні пухлини шлунка розвива­ються у пацієнтів, у яких хвороби асоційовані з гіпергастринемією. Гіпергастринемія — це підвищена концентрація гормону гастрину в крові. До захворювань, які супро­воджуються гіпергастринемією, належать хронічні атрофічні гаст­рити, синдром Золінгера-Елісона з множинною ендокринною нео­плазією типу 1, перніціозна анемія, стани після оперативних втручань з приводу ваготомії. Крім того, ши­роке розповсюдження інфікування Helicobacter pylori також сприяє зростанню відсотка людей з гіпер- гастринемією. Відомо, що гіперга- стринемія є вагомим фактором росту та розвитку пухлин не лише у шлунку, але і у всьому шлунково- кишковому тракті (ШКТ). Гастрин не тільки посилює проліферацію епітеліальних клітин слизової обо­лонки товстого кишечника, але і може приймати участь у міграції клітин, тобто відігравати роль у процесі оновлення та загоєння по­шкоджень, а також з іншого боку здатен посилювати інвазивність злоякісних пухлин та метастазу­вання. Крім того, була показана здатність гастрину викликати пе­реродження поліпів товстої кишки на аденоми та наступне за цим пе­реродження на карциноми.

Отже, при зростанні концентрації гастрину в крові людини її слід віднести до групи ризику розвитку раку. Що ж є причиною зростання

концентрації гастрину в крові? Цією причиною є знижена кислотність шлункового соку. Чим нижча кис­лотність, тим більший рівень гаст­рину в крові, тим більший ризик розвитку раку, насамперед, шлун­ку. Слід зазначити, що з віком у лю­дей знижується інтенсивність мета­болічних процесів і, як наслідок, па­дає кислотність. Саме тому з віком (після 55 років) зростає ймовірність захворіти на рак. Якщо ми будемо жити 180 років, то всі вмремо від раку. Проблема надзвичайно серй­озна у зв"язку із відсутністю методів профілактики раку. Людина знає, що належить до групи ризику, а нічого зробити не може. Немає на сьогодні ефективних методів профілактики раку шлунка. Фірми не розробляють профілактичні лікарські засоби з різних причин... Саме тому ця проблема привернула нашу увагу. 5 років ми працювали над цим питанням. Ми пробували блокувати дію гастрину при зни­женій кислотності, впливати на роз­виток клітин. Але препарати, які ми застосовували, і які дали позитив­ний результат, не можна застосову­вати тривало. Що ж далі? Звичайно, ми слідкували за літературою, за тим, що робиться в світі. За останні роки значно зросла кількість робіт, в яких показано, що зменшення кислотності шлункового соку з будь-якої причини може призводи­ти до надмірного бактеріального росту в шлунку та кишечнику. Ми вже говорили про причини знижен­ня кислотності шлункового соку. Крім того, хронічна інфекція H. pylori, що призводить до шлункової атрофії та втрати маси парієтальних клітин, є найбільш загальною при­чиною гіпохлоргідрії та ахлоргідрії в світі. Прийом фармакологічних пре­паратів, які пригнічують секрецію кислоти (блокатори Н2-рецепторів та інгібітори протонної помпи) вик­ликають бактеріальну колонізацію шлунка. При цьому не-H. pylori бак­терії не лише інфікують шлунковий сік, а також колонізують слизову оболонку шлунка пацієнтів, які приймають кислотопригнічуючу те­рапію. Важливо, що у більшості ви­падків не-H. pylori бактерії локалізу­ються поверхнево — в слизовому шарі шлунка, іноді вони колокалізовані з H. pylori більш глибоко, на­

приклад, в шлункових криптах. Це вказує на те, що не-H. pylori бак­теріальна колонізація є важливим кроком в ініціації патогенетичних подій.

Виявлена різниця між організма­ми в шлунку пацієнтів із зменшеною кислотністю внаслідок аутоімунного гастриту порівняно з пацієнтами, які приймають кислотознижуючі пре­парати. Якщо у першої групи пацієнтів домінуючими є коліформи, то у другої групи виявлені грам-позитивні організми. Причина цієї різниці незрозуміла, хоча її можна пов"язати із короткою тривалістю гіпохлоргідрії при пригніченні кис­лотності, що призводить до ко­лонізації організмами з ротоглотки.

Внаслідок заселення шлунку бак­теріями відбувається утворення канцерогенів, перш за все, нітрозо- сполук.

Нітрити, які необхідні для утво­рення N-нітрозосполук, можуть ма­ти різні джерела походження. Вони можуть бути виявлені в багатьох продуктах, таких як консервоване м"ясо, запечена їжа, продукти із зернових культур, в той час як ро­тові та шлункові бактерії можуть та­кож перетворювати нітрати їжі та слини до нітриту. 25% абсорбова­ного нітрату секретується слинними залозами і 40% цієї кількості пере­творюється на нітрит в ротовій по­рожнині. Очевидно, це є наслідком відновлення бактеріями, виявлених в глибоких щілинах на задній сто­роні язика. Проковтнуті нітрати мо­жуть також відновлюватися до нітритів в порожнині шлунка бак­теріями, які його колонізують. При зростанні рН роль шлункових бак­терій як продуцентів нітриту стає більш важливою, їх внесок у нітрит- не навантаження у пацієнтів з гіпо- хлоргідрією складає 90%. Рівень нітриту в шлунковому соку цих пацієнтів також збільшений. Епідеміологічні дослідження пока­зали зв"язок між високими концент­раціями нітриту в шлунковому соку із збільшеною захворюваністю на шлункову метаплазію, дисплазію та карциному. Проте, стійкість нітритів в шлунку залежить від внутрішньо шлункового рН та наявності ас­корбінової кислоти. При кислих рН і присутності аскорбінової кислоти нітрити швидко перетворюються на

оксид азоту, який може бути визна­чений в газі з шлунку людини з нор­мальною секрецією кислоти. Ас­корбінова кислота активно секретується здоровою слизовою обо­лонкою шлунка; проте її секреція зменшена при гіпохлоргідрії шлун­кового соку, тому нітрити будуть зберігатися, так як обидва фактори (аскорбінова кислота і соляна кис­лота), які необхідні для їх перетво­рення на оксид азоту, зменшені.

Гіпотеза Корреа шлункового канцерогенезу базується на епідеміологічних дослідженнях, ідентифікуючих ахлоргідрію/гіпо- хлоргідрію, дієту з високим вмістом нітратів або нітритів та низьким вмістом вітаміну С та H. pylori інфекцію як фактори ризику раку середнього та дистального шлунку.

При надмірному бактеріальному рості в шлунку виробляється і інший відомий канцероген — ацетальдегід. Надмірний бактеріальний ріст в шлунку з гіпохлоргідрією збільшує продукцію ацетальдегіду з етанолу після його прийому. Рівень ацетальдегіду також вищий у людей з дефіцитом алкоголь дегідрогенази (цей феномен поширений на Дале­кому Сході). Прийом алкоголю не є необхідним, так як надмірний ріст бактерій та дріжджів може призво­дити до ендогенного вироблення етанолу.

Лікування інгібіторами протонної помпи збільшує продукцію ацетальдегіду з етанолу в шлунковому соку, можливо як результат надмірного бактеріального росту. Декілька мікроорганізмів пов"язані з про­дукцією ацетальдегіду, включаючи види Neisseria, Stomatococcus та Streptococcus. Таким чином, аце- тальдегід разом з нітрозосполука- ми можуть розглядатися як по­тенціальні канцерогени в шлунку.

Бактеріальній колонізації прокси­мального відділу травного тракту зазвичай запобігають секреція со­ляної кислоти та моторика травного тракту. В нормі в проксимальному відділі травного тракту міститься не більше 104 колонієутворюючих оди­ниць на 1 мл (КУО/мл), а надмірне бактеріальне зростання визна­чається як кількість, що не менше 105 КУО/мл.

Є три можливих джерела бак­терій, що знаходяться в порожнині шлунка. Вони можуть попадати в шлунок з їжею, з ротової порожнини та глотки або мігрувати в шлунок з тонкого або товстого кишечника че­рез ентеро-гастральний рефлюкс.

Надмірний бактеріальний ріст пов'язаний із збільшеним ризиком некардіального раку шлунка, у пацієнтів з гіпохлогідрією, яка є наслідком перніціозної анемії, ат­рофічних гастритів або часткової гастректомії. Основна гіпотеза канце­рогенезу базується на доказах того, що надмірний бактеріальний ріст призводить до вироблення нітриту з нітрату з послідуючою продукцією канцерогенних N-нітрозосполук.

Таким чином, зниження кислот­ності шлункового соку з однієї сто­рони веде до збільшення концент­рації гастрину в крові, який є індук­тором розвитку раку, з другої — ве­де до дисбактеріозу, який теж сприяє розвитку раку. Заблокувати на тривалий час дію гастрину ми не можемо, тому ми спробували боро­тися з дисбактеріозом і дослідити його внесок в розвиток раку.

Але спочатку про мікроорганізми, які населяють наш організм, їх роль в житті людини і засоби боротьби з дисбактеріозом.

На сьогоднішній день викорис­тання терміну "мікроорганізми" асоціюється з хворобами, епідеміями та пандеміями, що поз­бавили життя багатьох людей. Про­тягом трьох сторіч центральною стратегією медицини в боротьбі з інфекційними хворобами зали­шається розробка все більш ефек­тивних медикаментозних препа­ратів, тотально знищуючих мікроф­лору, що присутня в організмі лю­дини.

Світ мікробів — це не тільки дже­рело хвороб. Існують і дружні (фізіологічні) мікроорганізми, які спочатку народження людини всту­пають у взаємовигідні симбіотичні відношення з його організмом, здійснюючи позитивний вплив на організм людини. Дана група цілю­щих бактерій, що мешкають на шкірі та слизових оболонках відкритих органів, не тільки є найбільш потуж­ним бар'єром, який попереджає проникнення хворобо утворюючих мікробів у внутрішнє середовище організму; вони слугують специфічним біологічним регулятором, що підтримують компромісні взаємовідносини людини з зовнішнім, агресивним, співтовари­ством мікроорганізмів. На жаль, значення симбіотичної мікрофлори в підтриманні здоров'я людини було усвідомлено занадто пізно.

У 1929 році А. Флемінг відкрив пеніцилін, і медицина триумфально вступила в новий період розвитку — еру антибіотиків. Це було велике відкриття, яке дозволило врятувати життя багатьом важко хворим. За пеніциліном почали швидко ство­рювати інші високоактивні ан­тибіотики. З'явилася надія на повне викорінення інфекційних хвороб, але ці висновки, нажаль, виявилися завчасними. Замість очікуваного позбавлення людства від інфекцій прийшлося зіткнутися з проблемою появи та широкого розповсюджен­ня нових, раніше не відомих зараз­них хвороб, збільшення спектру хвороботворних мікроорганізмів, набуття агресивних властивостей цілого ряду мікробів, які ще зовсім не давно були зовсім безпечними по відношенню до людини. Причому створення нових видів антибіотиків неминуче супроводжується штуч­ною селекцією раніше не відомих груп небезпечних для життя мікробів, резистентних до цих пре­паратів.

Окрім збільшення кількості інфекційних хворих, спос­терігається не уклінний ріст кількості осіб, що страждають так званими "хворобами цивілізації", які призводять до інвалідності та смерті. До них відносять серцево-судинні, онкологічні захворювання, сечо- і жовчнокам'яні хвороби, ге­патити, алергії, імунодефіцити, ура­ження суглобів, остеохондроз, остеопороз, подагра, ожиріння, діабет, грибкові захворювання та ін.

В чому ж причина такого пара­доксу? В недооцінці мудрості При­роди, яка створила унікальний і ду­же ефективний захист людини від вторгнення в його організм хворо­ботворних мікробів. Цей захисний механізм оснований на заселенні всіх органів та систем, прямо або побічно контактуючих з зовнішнім середовищем (травний тракт, сечо­статева система, верхні дихальні шляхи та шкірний покрив), дружнь­ою симбіотичною мікрофлорою, яка не лише захищає організм від збуд­ників різних хвороб, але також бере участь у виконанні величезного різноманіття інших функцій, які відіграють значну роль у підтри­манні здоров"я людини. Цікаво, що кількість клітин мікробних симбіонтів людини, що живуть на шкірі та слизових оболонках, в 10­100 разів більше, ніж сумарна кількість клітин самого організму людини.

Найбільш важливими функціями нормальної мікробної флори є на­ступні:

-     активна участь у захисті людини від хвороботворних мікробів;

-     нормалізація обміну ре­човин;

-     синтез вітамінів, не­замінних амінокислот, ферментів та інших важливих для здоров"я спо­лук;

-     покращення засвоєння кальцію, заліза, вітамінів;

-     руйнування токсинів, алергенів, мутагенів та канцеро­генів;

-     стимуляція імунної систе­ми;

-     виведення з організму радіонуклідів, важких металів, фе­нолів, різних отрут рослинного, тва­ринного, мікробного походження;

-     антипухлинна дія мета­болітів нормальної мікрофлори.

Виконання цих життєво важливих функцій можливо лише в умовах підтримання нормальної життєдіяль­ності симбіотичної флори. Порушен­ня її складу і активності, яке спос­терігається при розвитку дисбак­теріозу, приводить до того, що при­родна симбіотична мікрофлора з життєво важливого органу транс­формується в небезпечне джерело ендогенних інфекцій. На сьогодні твердо доведено, що масляна кис­лота, яка утворюється внаслідок розщеплення харчових волокон ферментом нормальної мікрофлори (лактобацил та біфідумбактерій), є медіатором апоптозу в товстій кишці. Апоптоз — це запрограмова­на загибель клітин. Якщо з"являються "хворі" клітини, апоптоз відбраковує їх. А якщо апоптоз пригнічений, клітини ростуть аж до переродження.

Причиною дисбактеріозу є не ли­ше знижена кислотність шлунково­го соку, а також прийом антибак­теріальних препаратів (ан­тибіотиків), незбалансоване харчу­вання і, навіть, стреси. При цьому загибель представників нормальної флори супроводжується розмно­женням більш стійких умовно-пато­генних та патогенних мікроор­ганізмів, а також розвитком запаль­них процесів. Такі стану підлягають адекватній корекції за допомогою пробіотиків.

Пробіотики — біологічно активні добавки, які містять живі кишкові мікроорганізми та (або) їх мета­боліти. Вони відновлюють баланс мікрофлори кишечника і справля­ють антагоністичну дію на патогенну та умовно-патогенну кишкову фло­ру. Пробіотики традиційно містять 1-2 штами мікроорганізмів, ос­таннім часом з"явилися 4-6 штамні пробіотики. Майже всі пробіотики містять мікроорганізми в ліофізованій формі (висушеній). Діяти вони починають після того, як оживуть в товстому кишечнику. Ми же шукали пробіотики, який діяв би вже в шлунку, тобто нам був потрібний живий пробіотики. На нашому ринку ми знайшли єдині живі пробіотики, які відносяться до мультипробіотиків групи "Симбітер". Випу­скає їх вітчизняний виробник — на­уково-виробнича компанія "О.Д. Пролісок".

Переваги пробіотиків останнього покоління — мультипробіотиків гру­пи "Симбітер"

-     Полікомпонентний склад (14 штамів фізіологічно активних мікроорганізмів), що забезпечує широкий спектр пробіотичних ак­тивностей;

-     всі бактеріальні штами взаємодіють між собою за типом мутуалістичного симбіозу, тобто взаємно стимулюють розвиток клітин і біологічну активність своїх симбіонтів;

-     форма випуску пробіоти- ка: на відміну від ліофізованої фор­ми більшості сучасних пробіотиків "Симбітер" — рідкий пробіотик, що дає значні переваги: він більш ак­тивний, більш життєздатний в агре­сивних умовах травного тракту, не потребує тривалої реактивації клітин і проявляє свою дію одразу

після введення в організм;

-      Безпечність використан­ня препарату: в складі "Симбітеру" використані лише ті мікроорганізми, які є найбільш фізіологічними пред­ставниками мікробних біоценозів людини будь-якого віку (анаеробна флора родів Bifidobacterium, Lactobacillus, Lactococcus та Propionibacterium). Дана мікрофло­ра виконує головну роль у підтри­манні складу та властивостей мікро- екосистем організму і ніколи не вик­ликає побічних ефектів на відміну від аеробів біоценозів (наприклад, Escherichia, Enterococcus та ін.). Кроме того,існує небезпека штучної селекції в організмі людини клонів умовно-патогенної мікрофлори ае­роба з множинною антибіотикорезистентністю (внаслідок природної здатності мікроорганізмів аеробів швидко набувати стійкості до ан­тибіотиків та передавати її близько- спорідненим бактеріям). Завдяки фізіологічному складу Симбітер не має протипоказів і препарат можна призначати з лікульною та профілак­тичною метою людям різних віклвих груп;

-      масштабність клінічного використання мультипробіотиків групи "Симбітер";

-      Симбітер можна призна­чати в період антибактеріальної те­рапії, так як мікроорганізми пробіотика володіють природною антибіотикорезистентністю і не здатні передавати дану ознаку умовно-патогенній мікрофлорі.

Свої дослідження ми розпочали з моделювання тривалого зниження кислотності шлункового соку у щурів. Ця модель є добре відпраць­ованою у світі. Упродовж 28 днів ми вводили щурам омепразол, який пригнічує виділення кислоти і вико­ристовується при багатьох захво­рюваннях. Тривало його використо­вують при рефлюкс-езофагітах, панкреатитах. Через день після ос­таннього введення омепразолу ми бачили зростання концентрації гас­трину в крові, зміни як в секреторній функції шлунка та транспорті води та електролітів через епітелій тов­стої кишки, так і зміни в структурній організації слизової оболонки. У ча­стини щурів в шлунку були виявлені передракові зміни, у частини — розвинувся рак. У всіх щурів в товстій кишці теж були серйозні зміни, можна говорити про пере­драковий стан. В шлунку та кишеч­нику реєструвались глибокі пору­шення кількісного та якісного скла­ду мікроорганізмів.

У щурів, яким вводили одночасно з омепразолом Симбітер, спостерігалося відновлення складу мікрофлори в шлунку та кишечнику, кислотність шлункового соку на­ближалась до норми, відновлював­ся транспорт води та електролітів через епітелій товстої кишки. Мор­фологічні дослідження показали відсутність раку в шлунку. Так, деякі зміни лишались, але вони не були критичними.

Для вивчення механізмів такого разючого профілактичного впливу Симбітеру на розвиток раку до фізіологів підключилася група біохіміків на чолі з професором Остапченко Л.І.

Було показано, що на фоні зни­женої кислотності в крові зростає концентрація речовин, які є стиму­ляторами гастрину, розвитку запа­лення та канцерогенезу. Одночасне введення омепразолу та Симбітеру знижувало їх концентрацію та дещо знижувало концентрацію гастрину.

Не будемо зупинятися на всіх механізмах позитивного впливу Симбітеру на структурно- функціональний стан шлунково- кишкового тракту в умовах трива­лого зниження кислотності. Але не можу не зупинитися на дії Симбітеру на виділення інтерфе­рону, якому належить важлива роль у захисті організму від бак­теріальної та вірусної інфекції. Виявилося, що Симбітер значно сильніше стимулює вироблення інтерферону клітинами імунокомпетентних органів тимуса та се­лезінки, ніж відомі і широкі поши­рені в медичній практиці стиму­лятори інтерферону циклоферон та ФГА.

Таким чином, Симбітер є безпеч­ним та ефективним засобом профілактики раку шлунку та тов­стого кишечника. На сьогодні Міністерством охорони здоров"я України затверджені методичні ре­комендації (автори — співробітники Інституту біології) щодо застосуван­ня Симбітеру у профілактиці та ліку­ванні кислото-залежних захворю­вань, в тому числі і раку шлунка та товстого кишечника.

Л. І.Остапченко, 

Директор ННЦ "Інститут біології" доктор біологічних наук професор.

Т.В. Берегова, 

зав. НДЛ "Фармакології і експе­риментальної патології" відділення біологічних і біоме- дичних технологій" доктор біологічних наук, професор.

Київський національний універ­ситет імені Тараса Шевченка.

 

 

 

 

*ОСВІТЯНСЬКИЙ ПАНТЕОН*

untitled.fr10-28

Смуток навпіл ріже серце...

Смуток навпіл ріже серце... Немає слів. Думки розпоро­шені і ніяк не збираються до ку­пи. Десь глибоко і рішуче засіла злість на несправед­ливість долі та випадку. Знаю, що це грішно, але нічого поро­бити з собою не можу. Ще так пусто і самотньо не було ніко­ли.

Віталій Іванович, мабуть, як ніхто інший у світі, умів товари­шувати. Товаришувати поряд­но, надійно, чесно, по-чо­ловічому. Товаришувати спра­ведливо та вимогливо. З особ­ливим піднесенням та, можна сказати, з простою уро­чистістю, підбирав подарунки чи сувеніри для друзів до дня народження чи до визначної

події. Доброзичливо посміхав­ся та по-дитячому ніяковів, ко­ли їх вручав. Причому видно було, що це приносить йому справжнє задоволення. За друзів завжди піклувався, за­стерігав: "Не їдь так швидко (за кермом), не поспішай. За­стебнись, бо дме. Я перейду, щоб на тебе не йшов дим (від цигарки).". Завжди передзво­нював, коли хтось перебував у відрядженні чи просто хворів. Розпитував про деталі — хоча й не любив говорити довго, але умів кількома короткими пи­таннями визначити стан справ. На жаль, майже ніколи не прий­мав піклування зі сторони друзів — вважав свої проблеми дрібними, незначними, таки­ми, що не варті обговорення та навіть згадки ("Все нормально. Не мороч голови"). У стосунках завжди був провідником, голо­вним, старшим. Але цим самим лише наперед брав відповідальність за виключну порядність стосунків, за ком­фортність дружньої сторони, за глибокі й доброзичливі парт­нерські відносини. Упаси Боже, ніколи і нікого не принижував, не давав навіть приводу відчу­ти, що саме він є лідером, що саме його слово має бути вирішальним. Хоча, насправді, за своєю природою Віталій був і яскравим лідером, і тим, з ким обов'язково мусили рахувати­ся і до кого мали прислухатися. Був за своєю суттю тружеником, який не знав відпочинку, вихідних, відпустки. Дружив вимогливо. Робочі стосунки з друзями були особливими — він завжди чекав виключної на­полегливості саме від това­ришів, самовіддачі, чіткого ви­конання своїх обов'язків. Від них він очікував завжди більшо­го. Йому було дуже незручно за тих, хто його підводив, допус­кав промаху у роботі. Знічував­ся і тут же допомагав виправ­ляти ситуацію. Ніколи не підви­щував голосу — мабуть, ро­зумів, що вже сам факт такої його поведінки є колосальним виховним моментом для друзів.

Віктор Миколайович був од­ним із найближчих товаришів

Віталія Івановича. їх об'єднала не лише робота, а й захоплен­ня. Про вправних музикантів говорять, що вони мають абсо­лютний слух. Віктор володів аб­солютним почуттям гумору, його жарти були достойними, солідними та професійно-неперевершеними. Крім того, йо­му властиве було прямо-таки фізіологічне несприйняття не­справедливості. Неперевершений історик-аналітик, надійний товариш.

Гірко і важко, коли з життя ідуть такі світлі душею друзі. Неможливо повірити у те, що сталося. Хлопці мої дорогі, як тепер без вас? Нам зали­шається лише вас пам'ятати. А це так мало.

Ренат РІЖНЯК, 

декан фізико- математичного факультету

 

Ще вчора ми були разом.

Є в земному житті момен­ти, коли особливо гостро і щемко приходить усвідо­млення межі між буттям і не­буттям. Коли згадуєш слово, жест, посмішку. Коли палає серце, а в душі залишається лише образ. І думки.думки.думки.

Не можу писати і говорити окремо про кожного з них. Вони обоє для мене не лише колеги, а й друзі. Ще вчора — спільні плани, розмови про майбутнє. Ще вчора — спина до спини у тяжку хвилину. Ще вчора — разом. Сьогодні прийшло так раптово. Сьо­годні ударило так сильно. Не можна осягнути і повірити. Не можна вголос вимовити страшне — їх нема. Життя обірвано на злеті, на високій ноті. І вже нічого виправити не можна.

Спогади. Пам'ятаю Вікто­ра Миколайовича за лек­торською трибуною. Він — мій викладач, мій улюблений викладач. Потім — ми колеги. Пам'ятаю першу зустріч з Віталієм Івановичем. Він де­кан сусіднього психолого-педагогічного факультету, я — заступник декана історично­го факультету. За порадою, за розумінням — до нього.

Останні роки працювали спільно, пліч-опліч. їх було шість, цих років, коли ділили спільну відповідальність за справу, коли вибудовували плани і були впевнені в май­бутньому. Бо ми були разом.

Ректор та Декан. На їхніх плечах лежало багато обов'язків і турбот, від них за­лежало багато людей, без них багато чого не "крутило­ся" й не "заводилося". І лише

з їхнім талантом менеджера, організатора університет і факультет працювали як цілісний механізм. В основі спільного успіху лежало те, що називається казенним словом — людський фактор. Але не казенними були став­лення до людей, розуміння кожного, повага до професо­ра і прибиральниці, допомога у малому і великому.

Треба писати й про їхні до­сягнення і про їхні заслуги. Во­ни варті високих слів і щирих думок. Хай напишуть про це всі, хто їх знав. Думати про них інакше, як про близьких людей, зараз не можу. Як за близьки­ми сумуємо всім колективом, бо такими вони були.

І.А.Козир, 

Проректор з науково- педагогічної роботи 

 

Не хочеться вірити...

Розум не хоче усвідомлю­вати, серце не хоче сприйма­ти, рука відмовляється писа­ти слово БУЛИ. Лише не­стерпна душевна біль і світла пам'ять про моїх дорогих серцю колег і друзів — ВІТАЛІЯ ІВАНОВИЧА ЗАВІНУ і ВІКТОРА МИКОЛАЙОВИЧА ФІЛОРЕТОВА — змушують мене писати зі слізьми на очах у минулому часі, бо ВІТАЛІЙ і ВІТЯ назавжди за­лишаться для мене і для моєї родини ЖИВИМИ, радісни­ми, повними енергії, праг­нення до життя і злагоди, до творчості, до добра, до щас­тя.

Пліч-о-пліч ми працювали в рідному університеті майже 30 років, ми раділи разом на­шим здобуткам, ділилися гіркотою тимчасових невдач, разом долали їх, разом буду­вали плани на майбутнє.

Безжалісна смерть вирва­ла ВІТАЛІЯ і ВІТЮ з наших рядів на злеті, у розквіті сил, не давши їхнім плідним мріям здійснитися, не давши дру­зям розкритися в улюбленій роботі сповна.

Тяжко і боляче сприймати слова співчуття від наших

спільних з Віталієм Іванови­чем колег з Німеччини, — з Ульмського університету (Ба­варія) — професорів Ренати Бройнінгер, Ріхарда Брунне- ра, Хільмара Бруннера, Ервіна Горака, від колег із ук­раїнської "Рідної школи" міста Мюнхена пані Марійки Фіцак та пана Олега Сеніва. Вони не хочуть вірити в цю жахливу трагедію, в це велике горе, яке спіткало його любиму ро­дину і наш університет, адже запам'ятали Віталія Іванови­ча, як людину з великим і до­брим серцем, як професіона­ла, як щирого і завжди дотеп­ного та веселого співрозмов­ника. Вони високо оцінили його компетентність, його цікаві виступи на форумах на­уки в Німеччині, присвоївши йому у вересні 2010 року звання "Почесного професо­ра Ульмського університету".

Вічна ВАМ пам'ять, дорогі друзі-побратими, нехай зем­ля Вам буде пухом!

Олександр БІЛОУС, 

декан факультету іноземних мов 

 

З життя йдуть кращі...

Трагічна звістка про заги­бель ректора Кіровоградсь­кого педагогічного універси­тету Віталія Івановича Завіни шокувала усіх без виключен­ня працівників навчального закладу, багатьох Кіровоградців, освітян, науковців

України, які знали його як Особистість, Професіонала, Ученого, Митця, Громадяни­на, Людину.

Смерть людини завжди трагедія. Але особливо гірко усвідомлювати несправед­ливість вибору сліпої долі, коли з життя йде чоловік у розквіті сил, який мав можли­вості для реалізації будь-яких планів і бажань.

В.В Радул, 

завідувач кафедри педа­гогіки професор 

 

 

 

 

З болем і щемом

Сьогодні тяжко і страшно навіть розпочинати спогади фразою "я знав". Усе, що тра­пилось, просто не вкладається в рамки здорового глузду, але — це так, це жорстока ре­альність. Ще кілька днів тому, буквально позавчора, він був на роботі, ми зустрілися, роз­мовляли про життєві пробле­ми. Віталій Іванович, як завжди, випромінював спокій, розважливість, був чіткий у су­дженнях, вільно оперував найтоншими деталями справи, якою жив, за яку відповідав — справи ректора вишу.

Доля послала йому непро­стий і щедрий на випробування життєвий шлях. На жаль, так рано доводиться простежувати його поступ від учителя почат­кових класів до ректора вищого навчального закладу. Для Віталія Івановича це був цілком закономірний поступ педагога до вершин його обдарування. Саме в рідному університеті він пройшов школу педагогічної майстерності. Одразу після за­хисту кандидатської дисертації став заступником декана, а за­тим деканом педагогічного фа­культету, а 2003 року він уже проректор, перший проректор. І обрання на посаду ректора у грудні 2010 року стало зако­номірним підсумком вдумли­вої, творчої роботи педагога на всіх попередніх посадах. Здо­бутий досвід і авторитет В.І.Завіни вселяли впевненість, що колектив обрав достойного лідера, який у складних обста­винах гідно продовжить кращі традиції. напрацювання, здо­бутки вишу.

Спостерігаючи за його діяльністю, спілкуванням з людь­ми, згадуючи наші ділові зустрічі, я щоразу доходив висновку, що В.І.Завіна своїми людськими якостями, відкритістю і толе­рантністю заслужив довіру ко­лективу. Він завжди був вимог­ливим і водночас відкритим до спілкування, його любили, пова­жали студенти, викладачі й співробітники.

Енергії, творчому потенціалу Віталія Івановича можна було по доброму заздрити: він всти­гав керувати народним колек­тивом бальних танців, який є гордістю регіону, за що удос­тоєний звання Заслуженого

працівника культури України, вів плідну наукову роботу, оцінену науковим званням про­фесора.

В.І.Завіна вміло поєднував вимогливість і щирі людські стосунки з колегами і підлегли­ми, був відкритий, простий, то­вариський. Якось природно склалася традиція майже що­ранку десь за півгодини до по­чатку збиратися у скверику на короткий обмін думками, при­сутні ділилися враженнями, жартували, коло учасників не лімітувалося: тут були і декани, і зав кафедри, і просто викла­дачі. Заодно можна було і пе­рекурити, зарядитися гарним настроєм, вирішити якісь пи­тання. Душею цих ранкових зустрічей був він. У дні, коли Віталій Іванович від'їздив у відрядження, нам не вистачало його присутності.

Роботу свою він любив, віддавався їй сповна; часто ве­чорами можна було бачити світло в його кабінеті Він любив тишу, коли можна спокійно зо­середити на проблемах закла­ду чи наукового пошуку.

Віталій Іванович встигав ба­гато, працював невтомно. І нині, після трагедії, напро­шується думка: а може, він відчував, що не все встигне і поспішав, віддавався улюб­леній справі і згорів на самому піку злету.

Тож вічна і світла пам'ять про Віталія Івановича надовго за­лишиться в серцях і душах тих, хто з ним був, працював, а ще надовго біль непоправної втра­ти моторошно стискатиме наші серця.

Олег ПОЛЯРУШ, 

професор кафедри української літератури.

Ректор університету в 1978-2003 роках.

 

 

 

Його любили всі

Не віриться у те, що нашого декана, викладача, батька нашої студентської родини більше вже немає з нами... Біль.., сум.., втрата.., невіра у те, що ста­лось... Його любили всі: викла­дачі та студенти, працівники університету та випускники. Це все зрозуміло, адже Віктор Ми­колайович ставився до кожного з повагою та любов'ю, завжди посміхався...

Для нас, студентів, Віктор Ми­колайович був зразком, орієнти­ром, людиною, яка підтримає та допоможе, порадить та дасть можливість повірити у себе. Пам'ятаємо кожну його пару, які були особливими, наповненими дружньою атмосферою та дбай­ливим ставленням до кожного студента, але панувала серй­озність та вимогливість.

Приклади, які він наводив під час занять — з книг, з Книги сво­го Життя, сторінки якої написані мовою практичного досвіду ав­тора, людини, що повністю віддавалася справі, яку робила, — зрозумілі, не вигадані, справжні. А мова Віктора Миколайовича завжди була мудра і виважена: коли він говорив, та­мували подих, щоб не пропусти­ти ані слова, ані жесту...

Скільки студентських проектів підтримано ним!

Особливу увагу він приділяв студентському самоврядуван­ню, підтримував усі справи: від організації свят до спортивних змагань. Наш батько завжди з радістю спілкувався зі студента­ми, двері його кабінету були відчинені для кожного з нас.

Втрата нашого декана, Вікто­ра Миколайовича — важкий удар для кожного з нас, не мож­на усвідомити це ні розумом, ні серцем...

"Перемога!" — девіз Віктора Миколайовича. Він був пере­можцем у житті. Таким перемож­цем, сильним, справжнім, мужнім, Віктор Миколайович за­лишиться в наших серцях...

Вічна йому пам'ять...

Студентська рада факультету історії та права 

 

 

 

 

Нас об'єднала творчість

Нас об'єднала творчість — хо­реографічне мистецтво. Пам'ятаю його ще одинадцятирічним солістом ансамблю бального тан­цю "Конвалія". Ріс на очах. Завдя­ки своїй наполегливості, любові, цілеспрямованості став його керівником, а за сумлінну працю отримав почесне звання заслуже­ного працівника культури України.

Вперше в Україні нам із Віталієм

Івановичем вдалося створити ка­федру хореографічних дисциплін. Із його легкої руки випускники вже створили власні творчі колективи, які постійно отримують визнання фахівців та глядачів.

А.Є.Коротков, 

Завідувач кафедри хо­реографічних дисциплін, художній керівник народно­го хореографічного ансам­блю "Пролісок", народний артист України, професор

 

 

 

Наш танцюючий ректор

Доволі тяжко писати про Віталія Івановича Завіну, як про людину, якої вже немає поруч з нами. Він був, є і залишиться назавжди в серцях своїх учнів і колег різнобічною людиною, яка була успішною у всіх сферах діяльності, залюбки ділилася досвідом, до якої завжди можна було звернутися за порадою. Віталій Іванович без вагань про­стягав руку допомоги будь-ко­му. Тільки одному Богові відо­мо, як саме сталася трагедія, але серце підказує, що так вий­шло і цього разу — востаннє.

Зараз це може здатися див­ним, але саме його, дев'ятнад­цятирічного Віталія Завіну, при­значили керівником ансамблю "Ятраночка", що розташовував­ся на той час в Обласному па­лаці піонерів і школярів. Вели­чезна відповідальність за "ма­ленькі душі", яку він з гідністю

проніс крізь усе своє життя, ляг­ла на його плечі. У Палаці піонерів доля звела його з тала­новитими людьми, закоханими в мистецтво хореографії з Ана­толієм Єгоровичем Коротковим, Віктором Федоровичем Похиленком та багатьма іншими. Вони називали один одного друзями до останнього дня Віталія Івановича.

1991 року Завіна Віталій Іва­нович очолює Народний са­модіяльний ансамбль бального танцю "Конвалія". Кожен меш­канець нашої країни, що досяг хоча б 30-ти років, пам'ятає той важкий час, відсутності фінан­сування у всіх галузях — від культури до виробництва. Бага­то хто не зміг утримати свої хо­реографічні колективи і склав руки, але тільки не Віталій Завіна. Величезна енергія, во­ля, талант, бажання навчати

дітей не давали йому спокою. Глядачі бачили результат тієї діяльності: дорогі танцювальні костюми, пошиті за останніми тенденціями моди у бальних танцях, взуття під колір суконь — не бачена за тими часами розкіш!

А коли він зі своїм складом тан­цювали свій перший танець "Не топчіть Конвалії", у голові раптово промайнула думка: "Він повністю віддається танцю. Танцює, як востаннє." У той день Віталій Іва­нович сказав, що на сорокап'ятиріччі "Конвалії" його пер­ший склад танцюватиме цей та­нець. Віталій Іванович завжди ви­конував усі свої обіцянки. Дуже шкода, що цю обіцянку він вико­нати вже не зможе.

Колектив народного ансамблю бального танцю "Конвалія" 

 

 

 

Завжди готовий до вчинку

Доля розпорядилася так, що з тісного кола наших друзів юності трагічно і страшно першим пішов Віктор Миколайович Філоретов, Віктор, просто Вітя. Ми були знайомими добрі чверть століття, дружили сім'ями і не розуміли щастя такого буття. Сьогодні, уже зараз, не вистачає його небагатослівної розсудли­вості, глибокого аналітизму ро­зуміння ситуації і дивовижного гумору — "небаляндрасного", а інтелектуального.

Зараз мені видається, що най­головнішою, найпримітнішою ри­сою його характеру була цілес­прямованість, наполегливість при

мінімальному "розглагольствуванні" про те, що треба зробити.

Він взагалі говорив мало, а ро­бив якісно і багато. І це не обов'яз­ково стосувалося наукової чи адміністративної діяльності. Та­ким він був і в побуті, і в дружньому колі. У ці гіркі хвилини згадується мені його дієва уважність. П'ять років тому, коли Вікторові випов­нювався півстолітній ювілей, ми не могли приїхати привітати його: не­задовго до 13 травня я зламала ногу. В усному вітанні перепроси­ла за те, що бути у Кіровограді не можемо. А вже через дві години в нас на порозі стояли спільні київські друзі, яких Віктор попросив "доставити" мене на його свя­то. І зараз я. як ніколи раніше, оцінюю цей жест уваги до людини, замкненої недугою в чотирьох стінах. Дякую йому за те, що тоді була в колі дорогих мені людей, і, як виявилося, таким повним на ювілейному зібранні те коло було востаннє.

Тетяна СОЛОВЙОВА, 

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії, Переяслав- Хмельницького педагогічного університету імені Григорія Сковороди 

 

 

 

Співчуття з приводу трагічної загибелі Віталія Івановича Завіни та Віктора Миколайовича Філаретова надіслали:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Національна академія педагогічних наук України; Інститут вищої освіти НАПН України; Спілка ректорів вищих навчальних закладів України; Харківський гуманітарно-педагогічний інститут; Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка;

Кам'янець-подільський національний університет імені Івана Огієнка;

Криворізький державний педагогічний університет; Бердянський державний педагогічний університет; Кіровоградська регіональна торгово-промислова палата; Народний депутат України Володимир Яворівський.

Та багато, багато інших установ, підтрисмств, людей...

 

 

untitled.fr10-33

 

 

*ВАКАНСІЇ ПЕДПРОГРАМ*

 


Дитячий журнал "Пізнайко" оголошує
про відкриття 3 вакансій просвітницького напрямку
"просвітництво серед вчителів англійської мови,
серед вчителів перших класів та російськомовного середовища"

Вимоги — приємність у спілкуванні, вміння збудити цікавість у фахівців, любов до подорожей і людей, отримування задоволення від численних вдячних контактів і розмов!

Повний соц.пакет і зайнятість! Вік і місце проживання значення не має!

Євгеній, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

* КОНКУРСИ *

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

О Г О Л О Ш У Є

Прийом до аспірантури

з відривом та без відриву від виробництва на 2011 рік

зі спеціальностей:

-             Математичний аналіз

-             Диференціальні рівняння

-             Геометрія і топологія

-             Теорія ймовірностей і математична статистика

-             Алгебра і теорія чисел

-             Фізика напівпровідників і діелектриків

-             Теплофізика та молекулярна фізика

-             Ботаніка

-             Ентомологія

-             Фізіологія людини і тварин

-             Історія України

-             Всесвітня історія

-             Економічна теорія та історія економічної думки

-             Онтологія, гносеологія, феноменологія

-             Соціальна філософія та філософія історії

-             Історія філософії

-             Філософія освіти

-             Філософська антропологія та філософія культури

-             Естетика

-             Релігієзнавство

-             Українська література

-             Російська література

-             Українська мова

-             Російська мова

-             Германські мови

-             Романські мови

-   Загальне мовознавство

-             Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

-          Загальна педагогіка та історія педагогіки

-          Теорія навчання

-          Теорія і методика виховання

-          Спеціальна психологія

-          Дошкільна педагогіка

-          Соціальна педагогіка

-          Теорія та методика професійно освіти

-          Теорія та методика навчання (з галузей наук)

-          Корекційна педагогіка

-          Економічна та соціальна географія

-          Фізична географія, геофізика т геохімія ландшафтів

-          Теорія та історія культури

-          Політична культура та ідеологи

-          Педагогічна та вікова психологія

-          Теорія та історія політичної науки

-          Олімпійський і професійний спорт

-          Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення

-          Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

-          Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право

-   Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне і приватне право

-  Спеціальні та галузеві соціології

-  Політичні інститути та процеси

В аспірантуру приймаються громадяни України, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста, магістра. Громадяни інших держав можуть бути прийняті на підставі договорів, що укладаються з університетом.

Вступники складають конкурсні іспити зі спеціальності, філософії, однієї з інозем­них мов в обсязі діючої програми для вищих навчальних закладів.

До вступних іспитів допускаються кандидати, які пройшли обов'язкову співбесіду з майбутнім науковим керівником та отримали позитивну оцінку на поданий реферат з тематики майбутньої наукової роботи.

Для вступу до аспірантури подаються документи:

1.       Заява на ім'я ректора університету.

2.          Особовий листок з обліку кадрів, завірений печаткою за місцем роботи або навчання,три фотокартки 3х4.

3.          Копія диплому про закінчення вищого навчального закладу з копією заліко­вої відомості.

4.       Характеристика з місця роботи.

5.       Реферат з обраної наукової спеціальності.

6.       Список опублікованих наукових праць та винаходів.

7.          Виписка з протоколу засідання ради вузу (факультету) для осіб, рекомендо­ваних до аспірантури безпосередньо після закінчення вузу.

8.       Посвідчення про складання кандидатських іспитів для осіб, які їх склали.

9.       Медична довідка (форма 086-у)

10.        Довідка з місця роботи (з зазначенням посадового окладу), а також з місця постійного проживання.

11.        Довідка з податкової інспекції за місцем проживання (за формою встановле­ного зразку).

12.     Характеристика

13.     Витяг з трудової книжки

Заяви з документами про вступ до аспірантури приймаються до 01 вересня 2011 року, вступні іспити в вересні 2011 року.

Ареса університету: 01601, Київ-30, вул. Пирогова, 9

 

 

*ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ТИЖНЕВИКА "ОСВІТА"*


01054, КИЇВ-54, вул. Тургенєвська, 8-14, оф. 312.

Адреса електронної пошти редакції:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Факсові повідомлення надсилайте за номером: 517-45-69.

По четвергах у приміщенні Київського Будинку вчителя, кімн.27, приймає відвідувачів заступник голови Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Гр.Ващенка, головний редактор нашого тижневика О.С.Коноваленко.

По понеділках і середах ведуть прийом редактори відділів нашого видання за адресою: вул. Тургенєвська, 8-14, кімн. 312.

Головний редактор Ольга КОНОВАЛЕНКО

ТЕЛЕФОНИ

Головного редактора тел./факс — 486-46-46; 517-45-69 творчого об'єднання «Галузь», творчого об'єднання «Собор», творчого об'єднання «Економіка» — 221-02-96 творчого об'єднання «Регіон» — 235-60-74

Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Редакція не рецензує і не повертає матеріалів. За достовірність фактів і цифр, відповідність їх вказаним джерелам відповідальність несе автор.

Номер зверстано в комп'ютерному центрі тижневика «ОСВІТА».

Тижневик віддруковано у видавництві «ІНТЕРЕКСПРЕСДРУК»

Реєстраційне свідоцтво: серія ВК № 2408 від 14.11.1996 р.

Тираж у лютому 13240.   Зам.

Тижневик виходить щосереди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

 

Останнє оновлення на Середа, 30 березня 2011, 15:47
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити



Web-Craft.com.uaСоздание сайта