Загальні збори Національної академії педагогічних наук України
16 березня 2011 р. Методологічний семінар: "Інформаційно-комунікаційні технології навчання: стратегія розвитку і досвід упровадження"
17 березня 2011 р. Звіт про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2010 році та завдання на 2011 рік
Початок заходів о 10:00 год. в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України за адресою:
м. Київ, вул. Артема, 52-а, 4-й поверх.
Полтавські зустрічі
14 березня під час візиту у Полтаву Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник відвідав Вищий навчальний заклад Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі".
Міністр ознайомився з системою організації навчального процесу та матеріально-технічною базою вищого навчального закладу. Дмитро Табачник відвідав навчальні аудиторії, наукові лабораторії, мультимедійні класи, бібліотеку, медіатеку, спортивні комплекси, їдальню та студентське кафе.
Міністру продемонстрували сучасні інноваційні освітні, інформаційно-комунікаційні технології, що використовуються в навчальному процесі та управлінській діяльності Вищого навчального закладу Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі".
Дмитро Табачник провів зустрічі зі студентами університету, відповів на їх численні запитання.
Своє враження про університет Дмитро Табачник висловив в Книзі почесних відвідувачів Вищого навчального закладу Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі".
Також Міністр завітав до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.
Дмитро Табачник ознайомився з інформаційними технологіями, що використовуються у навчальному процесі, відвідав бібліотеку, музей університету, провів зустрічі зі студентами фінансово- економічного факультету.
Міністр взяв участь у розширеному засіданні вченої ради та студентського самоврядування, на якому розглядалися питання подальшого розвитку освіти. Також під час прес-конференції Дмитро Табачник відповів на запитання представників засобів масової інформації Полтавської області.
Про виконавську дисципліну
З вересня 2010 року по лютий 2011 року Міністерством надіслано на адресу вищих навчальних закладів декілька листів з відповідними вимогами до виконання (в тому числі у листах було зазначено строки виконання відповідних вимог). Перевірка та аналіз виконавської дисципліни керівників вищих навчальних закладів І - IV рівнів акредитації, які знаходяться в підпорядкуванні
Міністерства, дали такі результати:
- 33 із 126 керівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що складає 26% від загальної кількості керівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, надали потрібну інформацію Міністерству несвоєчасно;
- 27 із 136 керівників вищих навчальних закладів I-II рівнів
акредитації, що складає 20% від загальної кількості керівників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, надали потрібну інформацію Міністерству несвоєчасно.
Міністерство звертає увагу керівників вищих навчальних закладів на виконавську дисципліну, а також на необхідність неухильного дотримання умов контракту.
У вищих навчальних закладах тривають конкурси на заміщення вакантних посад
Процес оновлення
Сформуємо, що в Бердянському державному педагогічному університеті та Київській державній академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного проведено конференції трудових колективів з виборів ректорів. За підсумками таємного голосування вищих колегіальних органів громадського самоврядування, на призначення на посади ректорів рекомендовано Зарву Вікторію Анатоліївну (Бердянський державний педагогічний університет) та Паніна Владислава Вадимовича (Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного). На сьогодні їхні кандидатури знаходяться на погодженні в Кабінеті Міністрів України.
11 лютого 2011 оголошено конкурс в Миколаївському національному університеті імені В.О.Сухомлинського. Особи, які бажали взяти участь у конкурсі, подавали до 11 березня такі документи: заяву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені і вчені звання, список друкованих праць і винаходів, завірених у встановленому порядку (частина друга статті 39 Закону України "Про вищу освіту"). За визначений строк документи на участь у конкурсі надійшли від двох претендентів: Будака Валерія Дмитровича та Проня Сергія Вікторовича. Конференція трудового колективу з виборів ректора відбудеться 16 березня 2011 о 10:00 год.
1 лютого 2011 закінчився строк дії контракту у ректора Закарпатського державного університету Ващука Федора Григоровича, 17 лютого 2011 - у ректора Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Бойка Олександра Дмитровича, 28 лютого 2011 - у ректора Державного вищого навчального закладу "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". У цих вищих навчальних закладах керівники були звільнені у зв'язку із закінченням строків дії контрактів, і вони ж були призначенні на відповідні посади виконуючими обов'язки до заміщення посад в установленому законом порядку, шляхом проведення виборів.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про вищу освіту" 25 лютого 2011 Міністерством було оголошено конкурси на заміщення посад ректорів у Закарпатському державному університеті, Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя та Національному університеті харчових технологій. Строк подачі документів на участь у конкурсах на заміщення посад ректорів цих вищих навчальних закладів встановлено до 24 березня 2011 року.
Також Міністерством оголошено конкурс у двох вищих навчальних закладах I-II рівня акредитації: Державному вищому навчальному закладі "Дніпропетровський індустріальний коледж" та Державному вищому навчальному закладі "Дніпропетровський політехнічний коледж". Проведено збори трудових колективів у цих ВНЗ та за підсумками таємного голосування вищого колегіального органу громадського самоврядування було рекомендовано на посаду директора Державного вищого навчального закладу "Дніпропетровський індустріальний коледж" Лагуна Віктора Михайловича, на посаду директора Державного вищого навчального закладу "Дніпропетровський політехнічний коледж" Касьяна Станіслава Станіславовича. Найближчим часом Міністерством буде погоджено їх призначення.
* НОВАЦІЇ НА БЛАГО ТИХ, ХТО ВЧИТЬСЯ *
Абітурієнту — електронний вступ
Система "Електронний вступ до ВНЗ України" працюватиме вже з 1 червня. Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник та розробники проекту презентували її 11 березня 2011 року. Користування системою електронного вступу буде безкоштовним і добровільним.
Суть проекту полягає у тому, що вступник за допомогою мережі Інтернет матиме змогу надіслати до обраних вищих навчальних закладів свою електронну заявку та взяти участь у конкурсному відборі, не виїжджаючи до приймальної комісії.
"Завдання органів освіти — полегшити перехід від шкільного віку до університетської аудиторії. Тому ми йдемо назустріч кожному випускнику, створюючи нові можливості для вступу до ВНЗ, — зазначив Дмитро Табачник і продовжив, —
Використовуючи кращий досвід та відповідно до вимог Болонського процесу, ми розробили нову технологію вступу. Вступна кампанія 2011 року, згідно з затвердженими умовами прийому до ВНЗ України, вперше передбачає можливість подачі документів абітурієнтами віддалено — через систему "Електронний вступ до ВНЗ України".
Система проста та зрозуміла у використанні. Олександр Дудков, член робочої групи розробників проекту, продемонстрував присутнім на презентації роботу "Електронного вступу". На сайті "Єдине освітнє інформаційне вікно України" (порталу osvita.com) у розділі "Електронний вступ до вищих навчальних закладів" можна ознайомитися з умовами прийому до ВНЗ на 2011 рік, заповнити анкету вступника і зареєструватися.
Як раніше і було визначено умовами прийому, абітурієнт може подати п'ять заявок до різних ВНЗ на три
спеціальності (по 15 заявок на денну та заочну форми навчання).
Усі дані контролюються системою. Електронні та особисто подані заявки становлять єдину базу вступників.
Система "Електронний вступ" автоматично буде підраховувати середній бал документу про повну загальну середню освіту, попереджатиме ВНЗ про вступ до них призерів і переможців всеукраїнських учнівських олімпіад, призерів всеукраїнських конкурсів останнього етапу, учасників захисту науково-дослідних робіт (учнів-членів МАН України), а також тих, хто закінчив підготовчі відділення ВНЗ за інженерним фахом, за які, згідно умов прийому, будуть нараховуватися додаткові бали.
Система також надаватиме вищим навчальним закладам можливість автоматично перевіряти відповідність сертифікатів ЗНО вступників у базі даних Українського центру оцінювання якості освіти та документи про повну загальну середню освіту (атестати середніх шкіл, дипломи ВНЗ NMV р. а.).
Про успішну реєстрацію, а також про своє зарахування абітурієнт буде повідомлений електронною поштою чи за номером телефону, які він залишить під час оформлення заявки. Після того, як його прізвище з'явиться у списку рекомендованих до зарахування, абітурієнт повинен пред'явити оригінали документів приймальній комісії обраного ВНЗ.
Однак пільгові категорії абітурієнтів подаватимуть документи до приймальної комісії особисто.
У розробці і змістовому наповненні системи брали участь відповідальні секретарі приймальних комісій провідних столичних ВНЗ. Вона пройшла попереднє тестування на учнях 11 класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів.
На презентацію "Електронного вступу" були запрошені секретар приймальної комісії Київського національного економічного університету Юрій Солодковський та одинадцятикласники школи-гімназії № 191 м. Києва: Аліна Волотек, Катерина Андрієнко, Михайло Морозов.
Вони мали можливість ознайомитись із системою у тестовому режимі. Катерина Андрієнко розповіла: "Я вважаю, що ця програма
— великий крок вперед. Адже вона дійсно полегшує систему вступу до вищих навчальних закладів. Особисто я хочу скористатися програмою "Електронний вступ", але також подаватиму документи і звичайним способом — особисто у приймальну комісію".
Розробники запевняють, що така пересторога є зайвою. Користування системою електронного вступу буде добровільним і безкоштовним (як для абітурієнтів, так і для ВНЗ). Традиційна форма подачі документів також зберігається.
"У 2011 році система електронної подачі заяв буде поширена на вищі навчальні заклади ІІІ — IV р. а. Тобто на ті, що здійснюють підготовку за програмами "бакалавр", "спеціаліст", "магістр". Розрахована вона на абітурієнтів денної форми навчання, що вступатимуть за сертифікатами Українського центру оцінювання якості освіти, виданими у 2008 — 2011 роках", — конкретизує міністр.
Інформаційно-пошукова система "Конкурс" також буде збережена і функціонуватиме у 2011 році інтегровано з системою "Електронний вступ".
Створена система електронної подачі заяв зменшить і навантаження на приймальні комісії, і фінансові витрати родин абітурієнтів. Вона почне працювати з 1 червня 2011 року (після вручення атестатів випускникам загальних навчальних закладів).
"Сподіваюся, що запровадження системи "Електронний вступ до ВНЗ України" зробить процедуру вступу в 2011 році більш комфортною, зручною для всіх, хто нею скористається", — висловив надію Дмитро Табачник.
Катерина ПОРОХНЯК,
кор. "Освіти"
* ВАЖІЛЬ ЗНАЧИМОСТІ — ДОШКІЛЛЯ *
Тут формується бажання вчитися
У тихому, мальовничому куточку міста Тального, що на Черкащині розмістився чудовий дитячий дошкільний навчальний заклад №8, із загадковою назвою "Казка". І справді сам заклад, атмосфера в ньому відповідає назві. Охайне подвір'я, доглянуті квітники весною, та влітку, зі смаком обладнані ігрові майданчики, чепурні казкові будиночки, де діти можуть з радістю, весело і цікаво провести час на свіжому повітрі.
Тут працюють майстри своєї справи. Відчувається взаємоповага, взаєморозуміння і у педагогічному колективі і між дітьми, та вихователями. Мудро і вміло двадцять три роки, від дня заснування, керує закладом Людмила Олексіївна Степанчук.
Девізом життя цього керівника є філософський вислів: " Працювати для блага інших". Як не дивно, вислів просто матеріалізується у діяльності цієї творчої, невтомної людини, перетворюючись на конкретні вагомі справи у житті навчального закладу. Завдяки енергії та відповідальності цього педагога при підтримці кваліфікованої когорти колег, діти, які виховувалися у цьому закладі стали відомі на рівні не тільки області, але й України.
Олександр Захаренко свого часу сказав: "Бажання вчитися, систематично виконувати домашні завдання, читати, пізнавати здебільшого формується у ранньому дитинстві, в сім'ї, у початковій ланці — дошкільному навчальному закладі".
Науково доведено, що саме дошкільний вік є найбільш сенситивним періодом розвитку дитини. Саме цей період найсприятливіший для формування творчості, бо дитина цього віку, з одного боку, готова до соціалізації( сформованість мовлення), а з другого — ще не соціалізована. Для дитини весь світ загадковий та проблемний. Від того, що закладено у дошкільному віці, великою мірою залежить, чим керуватиметься дитина, сприймаючи та оцінюючи події, явища зовнішнього світу раз і назавжди заданими стереотипами й шаблонами, чи зможе виробляти
власні засоби постановки і розв'язання проблем, що виникають. Головне, сформувати гнучку, творчу, свідому, креативну особистість.
Завітала до першої молодшої групи з казковою назвою "Червона Шапочка". У відповідно до віку обладнаній кімнаті, у невимушеній атмосфері, активно працюють дітки. Одна групка вихованців малює, інші виліплюють з пластиліну різноманітних звіряток, а ще одна групка вихованців будує із кубиків будиночок. Як приємно, що кожна дитина займається тим, до чого є бажання і здібності.
Привітно зустріли вихователі Євгенія Афанасівна Шутко, Людмила Йосипівна Щербакова, помічник вихователя Ірина Петрівна Мартинюк.
Це педагоги з багаторічним стажем, великим досвідом роботи. Не одне покоління їм вдячні за якісне виховання і навчання І разом з тим це педагоги-новатори, люди із сучасним світоглядом, гнучкою, творчою особистістю, здатні на реалізацію прогресивних ідей. Вже кілька років поспіль впроваджують Базову програму "Я у Світі".
- Це найвідповідальніший вік, у період активно формується світогляд дитини. Нова програма передбачає пізнавальний, фізичний, соціально- моральний, емоційно-ціннісний, художньо-естетичний, мовленнєвий, креативний розвиток, тоді як попередня програма передбачала тільки розумовий, фізичний, моральний, естетичний розвиток. Радість творчості, активна взаємодія педагога і дитини виводить дошкільника з позиції пасивного засвоєння знань, умінь, навичок на позиції творчої активності, ініціативи і самостійності. Адже ця програма спрямована на розвиток особистості, дає змогу вихователю більше спілкуватися з дітьми, проявляючи свою творчість, компетентність. Ми також у своїй діяльності застосовуємо методику М. Зайцева( навчання дітей з 2-х років). Приємно, що за перших півроку вихованці засвоїли голосні звуки, та деякі приголосні. Вони вже викладають та читають невеличкі слова. Ми часто практикуємо і інтегровані заняття. Такий підхід допомагає розвинути ініціативне творче начало у кожного вихованця, а також передбачає створення умов для рухової активності дітей та їхнього емоційного, інтелектуального, соціально-морального здоров'я. Механізмом інтегрування є образ, який створюється у різних видах дитячої діяльності. Цікаво, що використовуються знання дітей, які вони здобули з різних джерел і таким чином формується цілісний, єдиний погляд на предмет, явище, процес. Такі інтегровані заняття допомагають розвивати креативне мислення, збагатити знання про навколишній світ, формують яскраві позитивні емоції, — відмітила Євгенія Афанасівна.
Готуючись до таких занять вихователі продумують та застосовують різноманітну цікаву, розвиваючу діяльність дітей: малювання, ручну працю, виготовлення іграшок, придумування історій, казок, музичні імпровізації.
Малюючи, конструюючи, граючи дитина створює для себе суб'єктивно цінне, нове.
Адже творчий потенціал на думку вихователів, має розкриватися у процесі спеціально організованого навчання і виховання дитини, коли вона набуває і використовує власний досвід роботи, залучається до реальних активних справ. Саме завдяки
цьому малюк навчається правильно орієнтуватись у довкіллі, нарощує свої творчі здібності у різних видах діяльності (ігровій, мовленнєвій, образотворчій, конструкторській).
У навчальному закладі функціонують різноманітні гуртки, де діти мають можливість розвивати свої здібності: англійської мови, малювання, ліплення, вокальний, хореографії, ритмічної гімнастики.
Педагоги активно, цікаво проводять заняття з правовового, екологічного, економічного, валеологічного виховання. Захоплюють дітей заняття нетрадиційної форми, ігри. Систематично проводяться виставки дитячої творчості (малюнків, виробів з пластиліну, кольорового паперу, природного матеріалу).
Цікаво відбуваються заняття з безпеки життєдіяльності, цивільного захисту, де діти навчаються правил поведінки у надзвичайних ситуаціях.
- Приємно, що програма, яку ми зараз застосовуємо в роботі, структурована не за окремими роками життя, а за лініями розвитку відповідно до вікових етапів. Це забезпечує умови для налагодження продуктивного діалогу з дитиною, створення навколо неї розвивального середовища та інших умов, що оптимізують творчий розвиток дитячої особистості та допомагають своєчасно виявити ранню обдарованість. А найголовніше — вивести кожну дитину на вікову норму індивідуальним шляхом. У цьому контексті, традиційні заняття відходять на другий план, оскільки під час їх проведення домінують, як правило, однотипні вказівки, завдання, зауваження, однакові вимоги для всіх дітей, а регламентований час не дає змоги враховувати настрій, бажання, індивідуальний досвід кожної дитини. А наповнення життєдіяльності дітей цікавим змістом упродовж кожного дня й усього вікового періоду, організація вільної й самостійної діяльності дітей у середовищі, де педагог надає кожному право вибору (де, коли, скільки часу, з ким діяти тощо) на засадах партнерства, поваги до дітей — стають першочерговими. При цьому орієнтиром у доборі засобів розвивального, виховного та навчального впливів на особистість є психологічний вік дитини та її життєвий досвід, — приєдналася до розмови Людмила Йосипівна.
- Базову програму " Я у Світі" ми практикували й раніше, ще до її офіційного прийняття. Вихователі прекрасно розуміють, що через ранній розвиток і раннє залучення дітей до творчого і багатогранного виховання та навчання підвищує рівень шкільної освіти. Цим підтверджується визнаний факт: шанси у дітей на успішне навчання в школі та вузі значно вищі, коли дитина систематично відвідує дошкільний заклад. Ось чому над цією проблемою працюють не тільки вихователі, а й учителі початкових класів, вони є частими гостями у " Казці", переймаються розвитком своїх майбутніх учнів, — зауважила завідуюча навчальним закладом, Людмила Олексіївна.
Найголовніше, що тут працюють люди віддані своїй справі, щирі і доброзичливі, кваліфіковані спеціалісти, які кожен день проживають спільно з малюками: разом з ними посміхаються, дивуються, радіють, граються, хвилюються, допомагаючи їм відкривати і пізнавати світ.
Надія СТРИГУН,
Головне управління освіти і науки Черкаської ОДА
* ВІДКРИТІСТЬ ВЛАДИ *
На зв'язку — керівництво галузі
Реформування сучасної освіти, прагнення до вдосконалень природно викликає значну кількість думок серед громадян. І одним із шляхів представити їх та віднайти відповіді на свої запитання є пряма телефонна лінія Кабінету Міністрів України, участь у якій 11 березня взяв заступник Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Борис Жебровський. Двогодинна розмова урядовця з додзвонювачами засвідчила: українці прагнуть брати участь безпосередньо в реформаторських процесах та готові до активної роботи в напрямку модернізування освіти.

Звичайно, запитання від громадян, що лунають під час таких прямих телефонних ліній, мають прикладний характер. У розмові із заступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України вони були здебільшого спрямовані на вирішення конкретних проблем, пов'язаних із здобуттям освіти як в Україні, так і за кордоном. Гострою та цікавою для багатьох стала тема навчання саме в іноземних університетах.
У зв'язку із цим пролунало запитання про те, як в Україні реалізуються головні положення Болонського процесу, серед яких — мобільність студентів, та яким чином працює Міжвідомча комісія з впровадження положень Болонського процесу. Адже на практиці, як засвідчив батько української студентки, яка навчається зараз у Мюнхені, досить складно одночасно виконувати навчальний план двох ВНЗ у різних державах. Аби втілити це в життя, доводиться брати академвідпустку в українському університеті. І тут можна зустрітися із протидією та нерозумінням.
З огляду на те, що тема вступу на навчання за кордон, існування різноманітних програм для цього актуальна та цікава громадськості, Борис Жебровський пообіцяв: на сайті Міністерства буде розміщена повна інформація про роботу Комісії та загалом про те, яким чином сьогодні можна стати студентом закордонного ВНЗ.
Зараз, за словами заступника Міністра, багато молодих українців навчаються за межами України: хто вигравши гранти уже існуючих програм, хто за власні кошти: "Сьогодні, принаймні де б я не бував — чи то Франція, чи то Норвегія, — скрізь в університетах є наші студенти. Але водночас й іноземних студентів в Україні з кожним роком все більше. Сьогодні їх понад 40 тис".
Власне, "суть Болонського процесу — це мобільність", — наголосив урядовець. А тому ефективне забезпечення цього принципу — на сьогодні одне із першочергових завдань.
Реалізувати його у найближчому майбутньому мають допомогти квоти уряду України на навчання українських студентів за кордоном. Міністерство зараз визначає, з якого курсу це доцільніше робити, чи
під час навчання на бакалавраті, чи на магістерських програмах.
Водночас вже існують міжнародні програми, започатковані різними міжнародними організаціями. Про них можна дізнатися у Департаменті міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, зателефонувавши туди.
Така увага і студентів, і їх батьків до можливості здобувати освіту в закордонних університетах засвідчує, що українська освіта дійсно виходить на якісно новий рівень. І його запорука — усвідомлення можливостей бути мобільними студентами, не обмежувати себе державними кордонами. "Освіта сьогодні має міграційний інтернаціональний характер. І для кожної країни це абсолютно позитивний процес", — таке переконання висловив Борис Жебровський під час роботи прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів України.
Поряд із роботою над розширенням базису для здобуття вищої освіти активно впроваджуються новітні інформаційно-комунікаційні технології. З цим процесом пов'язана експериментальна робота "шкіл майбутнього". Про підтримання їх діяльності сьогодні та майбутню долю, створення програм під конкретний навчальний предмет (контенту) у Бориса Жебровського запитувала директор Кіровоградської гімназії нових технологій навчання Любов Краснова.
Заступник Міністра повідомив: "У 2011 році в бюджеті поки що грошей на Програму "Школа майбутнього" немає. Можливо, вони з'являться з другого півріччя. 2012 року ми плануємо завершити її виконання". Натомість у квітні цього року буде затверджено державну Програму, яка передбачає застосування інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, у тому числі і забезпечення програмним продуктом усіх навчальних предметів. Саме у цьому напрямку, зазначив Борис Жебровський, "і підуть пошуки вчителів, здатних створювати ці програми. Тому навіть без проекту "Школа майбутнього" учитель, який здатний створювати програми, знайде можливість реалізувати свій продукт".
Ця робота сприятиме розвиткові
дистанційного навчання. Сьогодні Міністерство з огляду на те, що в багатьох регіонах України грип, розіслало навчальними закладами лист із проханням максимально використовувати програми дистанційного навчання для того, щоб їх відшліфовувати, опрацьовувати. Найімовірніше, зазначив Борис Жебровський, в рамках Програми "100%" буде проведено конкурс на такі програми.
Процес "комп'ютеризації" навчання, безсумнівно, стає позитивним досвідом. Однак він вимагає і нагального підвищення рівня володіння цими ж новітніми ІКТ безпосередньо самими вчителями. Адже загальний показник по Україні кількості вчителів, які вміють працювати з комп'ютером, залишається низьким. І тому заступник Міністра запевнив: "У цьому році ми вирішили всі разом, всією громадою позбутися цього ганебного явища, коли вчитель, на відміну від учнів, не спроможний використовувати ні в житті, ні в навчанні інформаційно-комунікаційні технології. І тому через курси, через школи за цей рік — Рік освіти і інформаційного суспільства, ми повинні зробити так, щоб 100% вчителів володіли ними".
Під час розмови із громадянами були обговорені й методики безпосереднього навчання дітей у школі, виховання їх мовної свідомості. Основою для цього стало запитання одного із додзвонювачів: "Чим викликана така підвищена увага Міністерства до вивчення російської мови в українських школах протягом останнього року?" Такий висновок, як зазначив сам співрозмовник Бориса Жебровського, він зробив із тієї інформації, яку отримував від ЗМІ.
Власне, це наштовхує вкотре задуматися над тим, яку силу мають ЗМІ. І досить часто вони спрямовують її на формування у людей певних думок та переконань, які не відповідають дійсності. Адже насправді, за словами Бориса Жебровського, Міністерство приділяє пильну увагу вивченню всіх мов — і української, і російської, і англійської, і німецької та ін. Також цього року зменшилася кількість шкіл і дітей, які вивчають російську мову. Тобто факти ніяк не засвідчують того, що вивченню саме російській мови приділяється підвищена увага. А мова цифр завжди залишається найпереконливішою.
Тож вичерпна поінформованість суспільства — це ще одна запорука розвитку та вдосконалення освіти зокрема та інших галузей нашого життя загалом. І її покликані забезпечувати як ЗМІ, так і кожен громадянин, обираючи ту кількість інформації та ту кількість джерел, які йому необхідні для розуміння процесів, що відбуваються в державі.
В цьому аспекті мова зайшла і про те, якою мовою спілкуються учні між собою, чи володіють на належному рівні українською після закінчення школи. З власного досвіду роботи зі старшокласникам Борис Жебровський розповів про те, що сьогодні під час проведення конференцій практично всі вони розмовляють українською мовою. Той же, кому складно, говорить: "Вибачте, можна я буду російською?" 10 же років тому ситуація була кардинально іншою. Тому не доцільно говорити про те, що молодь не має мовної свідомості та національної гідності.
"Я дивлюся по молоді, я дивлюся по діточках в дитячому садочку, я дивлюся по літературі (багато казок) — сьогодні для дітей, які навчаються в школах, садочках, проблеми з українською мовою практично немає", — запевнив заступник Міністра. І насильство, зокрема і у вивченні мови, не може розглядатися як метод у навчальному процесі, як це запропонував додзвонювач. І все ж розбіжність думок не завадила конструктивному спілкуванню.
Пряма телефонна лінія Кабінету Міністрів України перетворилася на справді "гарячу" від кількості дзвінків (загалом їх було біля 15-ти), нагальності, актуальності та розмаїтості питань. І вони стосувалися не лише проблем модернізування
галузі освіти. Для багатьох людей телефонна лінія стала можливістю висловити свої незадоволення від економічної політики уряду, порадитися, до кого звернутися з вирішенням особистих проблем (спадкування, надання статусу матері-героїні, невиплати грошової винагороди за виконані роботи тощо). І всі вони мали змогу бути почутими та отримати контакти відповідних служб та відомств.
Нагальною на сьогодні є і проблема низької пенсії для тих учителів, які вийшли на пенсії в роки, коли була низька зарплатня. Звичайно, пряма телефонна лінія не в змозі вирішувати ці питання, однак вона здатна вкотре наголошувати на них, переконувати людей у тому, що потрібно шукати вихід із будь- яких ситуацій, якими б складними вони не здавалися.
Що ж до освітніх питань, які власне найактивніше розглядалися, то розмова із заступником Міністра стала і можливістю розповісти про конкретні проблеми та отримати інформацію про конкретні дії. Наприклад, такою проблемою стала відсутність підручників з алгебри, історії України та правознавства в учнів 10 класу однієї з Кіровоградських гімназій. І батько, який телефонував, отримав запевнення, що Міністерство з'ясує ситуацію та сприяє її вирішенню.
Матері ж, донька-десятикласниця якої раптом наприкінці навчального року вирішила закінчити школу екстерном, заступник Міністра висловив переконання, що найголовніше — це якість отриманих знань, а не бажання встигнути стати випускницею в 2011 році. Цей дзвінок став своєрідним передвісником майбутньої вступної кампанії, яка матиме невелику кількість учасників-випускників, а тому ризикує стати найпопулярнішою і серед тих, кому ще б вчитися і вчитися.
Тож проведена розмова з громадянами для урядовців освітянської галузі стала можливістю надати населенню актуальну інформацію щодо змін та новацій в освіті, почути про проблеми та надалі працювати над їх вирішенням. Для громадян же вона перетворилася на спосіб дізнатися факти "з перших вуст", переконатися у власних позиціях або ж спростувати їх. Однак, звичайно, про всі порушення в роботі органів управління освітою, насамперед, потрібно повідомляти у письмовій формі безпосередньо в Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. І пам'ятати: якщо проблема існує, її потрібно вирішувати. Адже лише це сприяє оновленню, вдосконаленню та подальшому розвитку.
Світлана ГОРСЬКА,
кор. "Освіти"
* ВАЖІЛЬ ЗНАЧИМОСТІ — ДОШКІЛЛЯ *
Щодо підвищення якості навчальної літератури
Наше галузеве Міністерство ознайомилося з проектом Закону України "Про внесення змін та доповнень до деяких законів України" (щодо експертизи навчальних програм. підручників для системи загальної середньої освіти), що вноситься народним депутатом України Яценюком А.П., й інформує.
На виконання Законів України "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про професійно- технічну освіту", "Про Державний бюджет України на 2010 рік", "Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу", Указу Президента України від 30 вересня 2010 року N 926 "Про заходи що
до забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні" Міністерством освіти і науки України здійснюються системні заходи спрямовані на удосконалення якості навчальної літератури, створення нового покоління вітчизняних підручників та посібників для закладів освіти.
Підготовка навчальних програм та підручників здійснюється на конкурсній основі, з урахуванням вимог державних стандартів освіти, сучасних досягнень психолого-педагогічної науки.
Відповідно до статті 19 закону України "Про освіту", згідно із запровадженою практикою до проведення наукової експертизи рукописів підручників для загальноосвітніх та інших навчальних закладів обов'язково долучаються Національна Академія наук України, Національна Академія педагогічних наук України, галузеві науково-дослідні інститути, заклади післядипломної педагогічної освіти, науковці вищих навчальних закладів, практичні працівники закладів освіти.
Усі нормативні документи щодо порядку підготовки та затвердження навчальних програм і підручників (про розподіл повноважень у цій справі між МОН України та науково-методичними установами, про організацію конкурсів, експертизу та апробацію навчальної літератури, надання грифів міністерства тощо) затверджуються відповідними наказами МОН України після погодження з НАН України та НАПН України.
Конкурсна комісія розглядає усі комплекти конкурсних матеріалів з відповідних навчальних предметів і результати експертиз, здійснених предметними експертними комісіями, перевіряє правильність оформлення експертних висновків та оцінних листів та, на основі висновків щодо наукової та психолого-педагогічної експертизи, здійснених НАН України і НАПН Ук
раїни, вносить пропозиції щодо визначення переможців і готує пропозиції щодо затвердження підручників-переможців конкурсу та внесення їх до Переліку навчальної літератури, що може видаватись на державне замовлення.
Результати конкурсу затверджує колегія Міністерства освіти і науки України, на підставі рішення колегії видаються відповідні накази міністерства про підсумки конкурсу та надання підручникам-переможцям грифа "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України".
З метою подальшого підвищення якості змістового наповнення підручників, урахування новітніх науково-методичних та психолого-педагогічних досягнень підручники, що пройшли конкурсний відбір, обов'язково проходять апробацію та моніторингові дослідження у загальноосвітніх навчальних закладах України. Здійснюються вони відповідно до вимог Положення про апробацію та моніторингові дослідження, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.05.2008 N 401, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України від 01.08.2008 за N 711_15402.
Підручники, які успішно пройшли апробацію та моніторингові дослідження, розглядаються предметними комісіями Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України і, за умови позитивного висновку, виносяться на розгляд колегії Міністерства освіти і науки України для надання грифа "Затверджено Міністерством освіти і науки України" для використання у загальноосвітніх навчальних закладах як стабільних.
Таким чином, нині діючий порядок конкурсного відбору та затвердження для використання у загальноосвітніх та інших навчальних закладах навчальних програм, підручників та навчальних посібників передбачає обов'язкову участь у здійсненні наукової та психолого-педагогічної експертизи НАН України та НАПН України і не потребує внесення додаткових змін та доповнень до чинного законодавства України.
* У КИЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА *
Основоположник української мікрокліматології
На географічному факультеті відбулося засідання Вченої ради, присвяченої 90-й річниці від дня народження видатного вітчизняного метеоролога та кліматолога, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, Почесного члена і віце-президента Українського географічного товариства, Почесного члена географічного товариства СРСР, лауреата довічної державної стипендії Президента України, доктора географічних наук, професора Михайла Ілліча Щербаня (1921-2000).
Зі вступним словом до присутніх звернувся ректор університету академік Л.В. Губерський. Він привітав ініціативу факультету з проведення такого заходу і високо оцінив внесок М.І. Щербаня у розвиток університетської науки і освіти. З окремими доповідями виступили декан гео
графічного факультету професор Я.Б. Олійник, Президент Українського географічного товариства професор П.Г. Шищенко, завідувач кафедри метеорології та кліматології професор С.І. Сніжко, доцент цієї ж кафедри В.І. Затула, директор Центральної геофізичної обсерваторії О.О. Косовець. Спогадами про М.І. Щербаня як видатного вченого і педагога та прекрасну людину поділилися також директор Інституту географії НАН України Л.Г. Руденко, радник президента України В.І. Олещенко, начальник гідрологічної станції "Київ" О.В. Серебряков та ін.
Михайло Ілліч Щербань народився 23 лютого 1921 р. в невеликому подільському селі Зарічанка (Лянцкорунь), тепер Чемеровецького району Хмельницької області. В 1937 р. з відзнакою закінчив Летавську середню школу, що також на Хмельниччині, та поступив на геолого-географічний факультет
Київського державного університету. Юнак успішно навчався, мріяв про роботу в галузі метеорології та кліматології, але в його плани несподівано увірвалась лиховісна війна. В перші ж дні війни Михайло Ілліч зголосився добровольцем йти на фронт.
За хоробрість і відвагу в боях та при проведенні розвідувальних операцій М.І. Щербань нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, солдатським орденом Слави 3-го ступеня, медаллю за Перемогу у Великій Вітчизняній війні, іншими медалями.
Після закінчення війни червоноармієць-розвідник М. Щербань демобілізується з армії і в 1946 р. закінчує навчання за обраною спеціальністю в Київському університеті.
Після декількох років роботи в Київській науково-дослідній геофізичній обсерваторії Михайло Ілліч поступає в аспірантуру на кафедру метеорології Київського
університету (1950-1952 рр.), після закінчення якої залишається там викладати. У 19521991 рр. працює старшим викладачем, доцентом, у 1974-1991 рр. — завідувачем кафедри, професором (з 1976 р.) кафедри метеорології та кліматології. У 19911996 рр. обіймає посаду профе- сора-консультанта цієї ж кафедри. Протягом 1968-1980 рр. очолює географічний факультет.
Тривалий час (у 1958-1960-х роках) Михайло Ілліч працював в університетах Китайської Народної Республіки (в Пекіні, Шанхаї і Венсяні). За значний внесок М.І. Щербаня у розвиток метеорології та кліматології в КНР, уряд цієї країни нагородив його медаллю "Китайсько-радянська дружба". В різні роки Михайло Ілліч читав лекції також в Ляйпцігському (НДР), Ягеллонському (Польща), Дебреценському (Угорщина), Брненському (Чехословаччина) і Загребському (СФРЮ) університетах.
Михайла Ілліча по праву можна називати основоположником української мікрокліматології. Він також плідно працював на ниві географії, метеорології та кліматології, приділяючи увагу як теоретичним аспектам цих наук, так і їх практичному застосуванню. Докторська дисертація Михайла Ілліча "Мікроклімат природних і перетворених ландшафтів рівнинної частини Української РСР (теорія і експеримент)" (1974) та розвинені у подальших публікаціях методи і прийоми наукових досліджень і досі не втратили свого значення. Перу М.І. Щербаня належить понад з0о наукових і навчально-методичних праць, у тому числі 9 монографій, навчальних посібників та підручників. Найважливіші з них "Фізична географія Української РСР" (1969, 1982, в співавторстві), "Природа Украинской ССР. Климат" (1984, в співавторстві), "Микроклиматология" (1968, 1985) та "Клімати земної кулі" (1986).
Михайло Ілліч був всебічно обдарованою і дуже неординарною особистістю. Вільно володів чотирма мовами, у тому числі польською і німецькою. Був одним із небагатьох, як на радянські часи, хто викладав виключно українською мовою. Був гідним наслідування педагогом, прекрасним лектором, висококомпетентним і чуйним науковим керівником. П'ять його аспірантів захистили кандидатські дисертації, а один з них згодом ще й докторську. Професор Щербань М.І. завжди був у курсі останніх наукових публікацій і, безсумнівно, найвідданішим читачем факультетської бібліотеки. Мав неабияку працездатність і чудову пам'ять. Проводив активну громадську роботу. Вирізнявся прекрасним почуттям гумору, легким і доброзичливим характером. Поважав колег і дуже любив спілкуватися з друзями.
Перебуваючи на високих адміністративних посадах, багато сил і часу віддавав організації навчального процесу та вихованню підростаючого покоління. Розпочинав свій робочий день рано-вранці з відвідання студентського гуртожитку і закінчував його після того, як закінчувалися останні заняття на другій зміні. Був м'якою, чесною, порядною людиною і такі самі риси цінував в інших. Ніколи не проходив повз нагальні проблеми студентів. Вони ж щиро називали його своїм батьком, оскільки Михайло Ілліч завжди знаходив
можливість допомогти тим, хто опинився в скруті, гарною порадою і навіть власними коштами. Умів уважно слухати і дослухатись, зважувати різні аргументи й приймати правильні рішення. При цьому був вимогливим до себе і оточуючих його людей, домагаючись безумовного порядку і дисципліни.
Помер Михайло Ілліч 21 серпня 2000 р. у м. Києві, де й похований на Байковому кладовищі.
Після закінчення Вченої ради колеги, найближчі друзі і рідні провідали могилу Михайла Ілліча, ушанувавши світлу пам'ять великої людини, талановитого педагога і науковця, справжнього патріота своєї Вітчизни.
В. Затула,
Доцент кафедри метеорології та кліматології"
Фото В. Стецюка
* ТРИБУНА ВЧЕНОГО *
Енергія інтелекту
Ми живемо в епоху модернізованих суспільств, які визначають подальший поступ людства по шляху удосконалення соціальної та
економічної організації життя. В модернізаційному суспільстві люди починають у всіх сферах буття діяти раціонально, позбавляються звички орієнтувати свою життєдіяльність лише за традиційними уявленнями, на ілюзіях і фантазіях, якими б втішливими вони не були. Але відмовитись від переконаності в причетності до чогось сакрального і безсмертного не така легка справа, адже головний дім буття людини - її ілюзії і надії. Однією з них стала ідея про надзвичайну роль ірраціональних чинників в житті суспільства.
Етос національного
Впродовж всіх років незалежності, а особливо в останні роки, в суспільній свідомості, в духовній культурі часто проводилася лінія на абсолютизацію етосу національного як визначального фактору соціального буття. Поза науковими, теоретичними розробками проблем нації, національного, національної ідеї з'явилося безліч публікацій, але переважно суб'єктивних, не обґрунтованих, котрі однобічно і почасти примітивно тлумачили роль і значення фактору національного. Причому виявилося це не лише в перекрученнях історії, але і в спотворенні економічної політики. Досить згадати сумно відомі заклики до єднання на основі, скажімо, "економічного націоналізму", які так втішали "патріотичний слух" нав'язливих, але далеких від викликів глобального світу "борців" на незалежну державу, яка давно нею стала і тепер потребує інших смислів для зміцнення свого існування.
Ми не ставимо собі за мету критикувати тих, чия заангажованість стереотипами догматичного мислення, невідповідність вимогам часу зробила їх політичними аутсайдерами. Очевидно, за останні роки стільки було наговорено по проблемі "національного", стільки (як в калейдоскопі) змінилося комісій, інституцій, проектів, орієнтацій по її' вирішенню, що суспільство просто втомилося від нав'язливих розмов на цю тему. Тому спроба повернутися до пустослів'я, за яким — зруйнована, не працююча економіка, жахливе бездоріжжя по всій країні, велетенський державний борг, спотворені міжнародні зв'язки, нескінченний пошук "ворогів",
"саботажників", загроза дефолту, пошук долі за кордоном, на чужині справа не просто марна, а й небезпечна. В даному випадку нам хотілося б акцентувати увагу на тому, що існує не тільки "енергетика нації" (А. Гальчинський), але й енергетика інтелекту.
Акцент на ролі національного не може бути конструктивним і науковим, якщо ми не будемо враховувати не менш важливу, а в цілому ряду випадків визначальну роль інтелекту, дієвість розуму. В даному випадку необхідно стверджувати результативну продуктивність способу мислення, яке спрямовує соціальну, політичну і господарську діяльність, орієнтує особистість на вибір мети життя і системи цінностей. Не вдаючись до оцінок "добре" — "погано", зазначимо, що розвиток капіталізму в Європі почався після епохи Відродження і Реформації, які завдяки новим релігійним, філософським, моральним ідеям утворили нову інтелектуально-духовну атмосферу. Саме в ній могли виникнути концепти свободи,
рівності, усвідомлення необхідності нової методології пізнання, розуміння нового становища людини. Саме в атмосфері нових інтелектуальних ідей почали відбуватися національні революції, процеси становлення націй і національних держав.
Інший приклад — це наше недавнє минуле. При всіх намаганнях радянської влади і партійних ідеологів будувати єдність держави на ідеях національної єдності, інтернаціоналізму, розбудови економічної і військової могутності, створення світової системи соціалізму, вражаючих успіхів в ракетобудуванні і космонавтиці, досягнень в соціальній сфері тощо, велика країна перестала існувати. І причина полягала не лише в економічних, ідеологічних та інших суперечностях і негараздах, не тільки в національно-демократичних протестах і дисидентах, хоча і вони мали місце. Справа у вичерпаності інтелектуальних енергій, якими була заряджена країна з початку свого виникнення і розвитку. Ідеї рівності, справедливості, виплекані в епоху Просвітництва, могли давати енергію для діяльності народу в період розбудови індустріальної держави. Але як тільки світ почав переходити до епохи постіндустріалізму, просвітницький інтелектуалізм, втілений в ідеології марксизму- ленінізму, перетворювався на архаїку. Відповідна йому система господарювання, управління, політики, налаштованої на боротьбу (в центрі марксиської діалектики, як ще хто пам'ятає, знаходився закон єдності і боротьби протилежностей), пасивна людина і тому подібне почали відходити в минуле. Спосіб мислення радянської епохи вичерпав себе, втратив свої енергії. Тим самим настав час нових інтелектуальних стратегій мислення, час нових ідей.
В період становлення незалежної України інтелектуально-духовна енергетика концентрується в національній ідеї. Проте захоплення нею, пошук того, що може стати національною ідеєю — відроджена національна культура, європейська інтеграція, українська душа, демократія, українські чорноземи (пропозицій не перерахувати), відволікло суспільство від усвідомлення нагальних, актуальних, невідкладних для суспільства проблем. Їх вирішення було можливе не на основі сподівань на ірраціональність менталітету, не на гаслах про саму "творчу" і "працюючу" націю (начебто німці чи японці не такі), а на основі
раціонального, тобто розумного розрахунку. Якщо ми говоримо про інтеграцію України в європейській цивілізаційний простір, то повинні пам'ятати: вся західна цивілізація побудована на енергіях раціонально-інтелектуальної діяльності. В цілому, Захід з його облаштованим життям, добробутом, правовим захистом, свободою тощо є результатом енергії інтелекту, його продуманої, конструктивної діяльності.
Саме інтелект, а не етнічна чи якась інша ідентичність, створює нові технології, здійснює прориви в науці, вибудовує проекти подальшого буття людини. Звичайно, ніхто не заперечує енергетики національного духу. Проте, попри всі позитивні характеристики, його абсолютизація породжує шовінізм, націоналізм, які генерують уже не творчі, а деструктивні процеси в суспільстві. Про це свідчать відносно недавні події як світової історії, так і вітчизняної. Адже коли сьогодні стоїть завдання подолати розкол, існуючий в Україні, то потрібно визнати, що він ініціюється спекуляціями не стільки на економічних, культурних, скільки на національних відмінностях та ідеях.
Можна і потрібно гордитись здобутками свого народу, плекати почуття національної гідності. Інша справа, якщо на основі національного починають творитись міфи.
Досить нагадати, наприклад, як в пізній радянській час з'явилась казка, міф, що світ єдиний, що нас із Заходом розділяє тільки комуністична влада, і якщо ввести приватну власність, відкрити кордони, то переможуть кращі, і ми з'єднаємось в повній злагоді з єдиним людством. Однак цей міф не привів до очікуваного раю. Тому що переважав не розум, а здебільшого емоції. Звичайно, свідомістю людини часто керують міфи. Але перемагають ті країни, в яких перше місце займають не вони, а розрахунок та інтелект. Адже в нескінченно поліфонічному світі виникають нескінченні проблеми, які можуть бути вирішені не за допомогою міфології (хоча без неї масова свідомість не може обійтися), а на основі розуму, який формує новий спосіб мислення. Адже саме спосіб мислення може виразити почуття, удосконалити їх, зробити те, що було невиразним, ясним і зрозумілим. Так виникли наука, мистецтво, філософія, в яких, через інтелектуальне осягнення, людина і змогла ідентифікувати себе в особистість. В силу цих причин виникає і формується інтелектуальна еліта. В чому її роль і відмінність від акценту на факторі національного?
Інтелектуальна
еліта та її значення для людини
Відомо, що роль еліти подібна до керівництва старших меншими і відповідає інтересам усіх громадян. Формування еліти є результатом добору суспільством найбільш цінних його представників на основі вияву їхньої індивідуальної обдарованості. Елітарність розуміється як обов'язкова умова ефективного функціонування будь-якого суспільства, що ґрунтується на природному поділі управлінської і виконавчої праці. Особливості формування сучасної інтелектуальної еліти пов'язані з викликами і ризиками глобалізаційних процесів у цілому. Ключовими ризиками в даному аспекті являються міграційні процеси, транснаціональний ринок праці, руйнування культурної ексклюзивності, поява "третіх культур", зменшення ролі духовної складової в життєдіяльності суспільств, що формують нову якість комунікаційного простору і потенційно мають можливість привести до спрощення інтелектуальної еліти тощо. В умовах глобалізації можна говорити також про амбівалентність чинників, які детермінують розвиток сучасного постіндустріального суспільства, у тому числі й чинника інтелектуалізації.
Інша група особливостей формування інтелектуальної еліти пов'язується зі специфікою функціонування освітньої системи в умовах глобалізації. Найбільш яскраво даний вплив виявляється, на думку вітчизняних експертів, у розширенні ринку освітніх послуг, у парадигмальних зрушеннях в освіті, посиленні конкуренції між навчальними закладами, зміні сиетем ціннісних орієнтацій суб'єктів освіти, в інтеграції освіти в ринкові відносини, в уніфікації освітніх практик і посиленні інтеграції освіти з практичною діяльністю. Ризикові зони глобалізації освіти охоплюють як парадигмальні зрушення у вітчизняній освіті (пов'язані багато в чому з трансформацією функцій освіти), так і технологічні зміни в діяльності суб'єктів освітнього процесу.
Разом із тим, у контексті розгляду питань формування інтелектуальної еліти в умовах глобалізації важливим вбачається питання про формування нового типу освітнього простору — Інтернет-простору, який дозволяє розвиватися таким формам освіти, як дистанційне навчання, віртуальні і корпоративні університети,транснаціональні навчальні центри тощо. Даний освітній простір розширює можливості для формування і розвитку інтелектуальної еліти на основі вияву обдарованості людини. У результаті процеси конструювання елітних груп в умовах глобалізації набувають своєї специфіки, а проблеми формування інтелектуальної еліти максимально виявляються на інституційному рівнях.
Звернення до питань сучасного образу інтелектуальної еліти дозволило зробити висновок про те, що дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного її розуміння, так і ті характеристики, які вона набуває в конкретних соціальних умовах. Принципово важливим у рамках інтелектуальної діяльності, таким, що є атрибутом інтелектуальної еліти, виступає дотримання загальних норм інтелектуальної культури, високі показники якої корелюють із критеріями виділення інтелектуальної еліти.
Дослідження обмежень у діяльності інтелектуальної еліти дозволило доповнити їх соціальним чинником — рівнем розвиненості інтелектуального співтовариства. При цьому показовим є те, що високий рівень інтелектуальної активності і продуктивність інтелектуальної діяльності виступають умовами збереження і нарощування діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти.
Останнє надзвичайно важливо для сучасного стану постіндустріального суспільства, який можна розглядати як новий цивілізаційний виток, як своєрідну відповідь на виклик сучасності. Такий виклик являється всеосяжним і торкається інтересів усіх дійових осіб соціального поля: від особистості до світової спільноти в цілому. Через це всі соціальні "актори" стоять перед необхідністю пошуку варіантів реагування на цей виклик. Суспільство інтелекту, суспільство знань, що формується, характеризується домінантними ознаками високого рівня інструменталізації інтелектуальної діяльності, здійснюваної соціальними суб'єктами в рамках інтелектуального життя суспільства. У новій матриці соціального простору інтелектуальне життя стає більш насиченим, інтенсивнішим і охоплює всіх діячів соціальної практики. Особливе місце в суспільстві інтелекту, зокрема, займає інтелектуальна власність.
Одним з індикаторів суспільства інтелекту постає інтелектуальний потенціал суспільства, який має у своїй основі декілька компонентів (кадровий, результативний, технологічний, морально-етичний та ін.). Як показав проведений аналіз, найбільш важливим є особистісний компонент, який в значній мірі визначається обдарованістю людини. Соціальна якість інтелектуальних діячів значною мірою визначає рівень розвитку інших компонентів інтелектуального потенціалу суспільства Формування і розвиток суспільства інтелекту стає можливим через актуалізацію інтелектуальних ресурсів особистості і суспільства. Однак у сучасних умовах спостерігається поєднання традиційних для індустріального суспільства (влада і багатство), для постіндустріального (знання та інформація) і суспільства інтелекту (інтелект у широкому сенсі) ресурсів із домінуванням перших двох груп.
Потенціал розгортання інтелектуальних ресурсів пов'язується перш за все з інтелектуальною елітою. Нові підстави структури- зації сучасних суспільств дозволяють встановлювати відносну ідентичність груп, що виокремлюється за певними ознаками: працівниками розумової праці, інтелігенцією, висококваліфікованими фахівцями, професіоналами, середнім класом, інтелектуалами. У цілому дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного розуміння інтелектуальної еліти, так і ті характеристики, які отримуються нею в конкретних соціальних умовах.
Освіта як інструмент реалізації інтелекту
Інституційно максимальні можливості для вирішення завдань щодо формування інтелектуальної еліти має система освіти. Сьогодні можна говорити про те, що світова освіта значно змінилася під впливом нових викликів сучасності і в результаті сама стала одним із чинників кардинальної зміни суспільних систем. Через це освіта зайняла особливу позицію в системі соціальних інститутів, характерну для постіндустріального суспільства, що розвивається, і суспільства інтелекту, що формується.
У системі освіти розвинутих країн достатньо яскраво почали виявлятися меритократичні (меритократія — влада талановитих і найбільш здібних) тенденції, що корелюють з аналогічними тенденціями в рамках розвитку
всього суспільства. Як результат, тепер ми можемо говорити про комплекс тенденцій у розвитку системи освіти, які дозволяють їй брати активну участь у процесі формування інтелектуальної еліти суспільства і розвивати його інтелектуальний капітал. Однак очевидним є й те, що в суспільствах транзитивного типу, до яких належить і Україна, існує ряд проблем, що заважають реалізації потенціалу меритократичних тенденцій. Короткий огляд таких проблем дозволяє нам акцентувати увагу на трьох їх групах: нестабільності позиціонування освіти в соціумі, наявності її слабкої підтримки як сектора ринку праці на тлі підвищення загальної значущості, і проблеми адекватності освітніх технологій усередині системи освіти. Щодо останнього, то зазначимо про необхідність більш рішучого переходу до методології дитино центризму, що означає максимальне наближення навчання і виховання кожної дитини до конкретних здібностей цієї дитини, що, з одного боку, сприяло б максимальній самореалізації, а з іншого — забезпечило б динамічний і несуперечливий розвиток українського суспільства. Саме таким чином мільйони людей зайнялися б улюбленою справою і робили б її фахово. І що дуже важливо — максимально ефективною була б еліта такого суспільства, що формувалась би на основі виявлення і всебічного розвинення талантів, обдарованості дітей.
В силу висловлених міркувань зазначимо: в контексті активізації ролі інтелекту та його носіїв потрібно радикально переглянути своє відношення до національного, до його структур. Адже, якщо їх "мобільність" ставить під загрозу існування принципів демократії, умов екзистенції буття, потрібно серйозно замислитись, яким чином їх загальмувати, не впадаючи в комуністичні або нацистські крайнощі. Отже, потрібно не заперечувати попередні ілюзії, зокрема національні, але реінтерпретувати їх на користь особистості, на користь продуктивній діяльності. Стати не руйнівниками, а продовжувачами і творцями традицій. А те, що в них зовсім несприйнятливе, подавати не тільки як ницість, але і як трагічну оману. Адже окрема людина, а народ тим більше, здатен зрозуміти і усвідомити свої помилки лише в тому випадку, якщо його повага до себе в підсумку не знизиться, а зросте.
* ПЕДАГОГІЧНИЙ АРБІТРАЖ *
Національна рамка кваліфікацій України якою їй бути?
"Круглий стіл" тижневика "Освіта"
Куратори проекту: акад. НАПН України Володимир Луговий та професор Борис Корольов. (початок "Круглого столу"див. "Освіта". - 2010,22-29 грудня. - №. 51-52;2011,9-16лютого №8-9; 16-23 лютого №10)
№4
Соціальна компетентність ключова характеристика спеціаліста економічного профілю
У нашому суспільстві складається так, що дискусія все частіше стає не боротьбою думок чи ідей, а боротьбою мотивів та амбіцій. Протилежну картину можна спостерігати на сторінках нашого авторитетного видання "Освіта", яке вже багато років є майданчиком для плідних дискусій і полеміки як поступу до істини. Прикладом такої живої конструктивної дискусії є тематичний "Круглий стіл" "Національна рамка кваліфікацій України: світовий досвід і вітчизняні традиції", що започаткувала на своїх сторінках, за пропозицією Інституту вищої освіти НАПН України, редакція газети "Освіта", актуальність якого не викликає сумнівів.
Абсолютно точним є твердженням професора Б.Корольова про те, що НРК як невід'ємна складова національної системи кваліфікацій, має бути базою для визначення вимог до рівня компетентності випускників навчальних закладів усіх рівнів, розроблення відповідних державних стандартів, галузевих рамок кваліфікації, системи сертифікації кваліфікацій, відправною точкою у формулюванні працівниками освіти реальних цілей і завдань професійної освіти. Сьогодні, коли не викликає сумнівів те, що результати освіти мають описуватися в термінах компетентностей, відкритим залишається питання про їх перелік та зміст.
Вагомий вплив на відбір ключових компетентностей студентів вищих навчальних закладів та специфіку їх формування справляє характер фахових завдань, що реалізуватимуться ними в процесі професійної діяльності. Досвід переконує, що не всі ключові компетентності оцінюються адекватно їх значенню.
Підготовка фахівців з економіки на сьогоднішній день має відповідати вимогам ринкових відносин, що вимагає від сучасної системи вищої освіти підготовки конкурентоспроможних спеціалістів, здатних ефективно діяти за нових умов. Нині підготовку з економічних спеціальностей здійснюють за двома напрямами: "Економіка і підприємництво" та "Менеджмент", які об'єднують 11 економічних і одну менеджерську спеціальність. Сучасна економічна освіта побудована за рівневим принципом і включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Основними цілями підготовки фахівців економічного профілю за умов ринкового механізму господарювання Національна доктрина розвитку освіти називає такі:
■ опанування студентами системи теоретичних знань у галузі економіки на рівні вимог світових стандартів;
■ формування вміння здійснювати
економічні аналізи та прогнози з урахуванням технологічних змін та інновацій у ринковій економіці;
■ надбання інтелектуального потенціалу, необхідного для широкого вибору конкретних напрямів практичної діяльності за сучасних умов;
■ орієнтацію на безперервне вдосконалення напрямів і методів професійної діяльності;
■ стимулювання постійної зацікавленості студентів у подальшому професійному розвитку.
Однак у дослідженнях специфіки вищої економічної освіти сьогодні недалекоглядно нехтують тим, що діяльність спеціаліста в галузі економіки — це передусім взаємодія не з друкованою інформацією, цифрами та продуктами виробництва, а спілкування з людьми. Саме вміння ефективної міжособистісної взаємодії дають можливість реалізувати професійні завдання й досягти фінансового та особистісного успіху.
Дослідження, проведені у США Фондом Карнегі спільно з Технологічним інститутом ім. Карнегі показали, що фінансовий успіх людини навіть у таких суто технічних сферах життя як інженерна справа, на 85 відсотків залежить від навичок спілкування та комунікацій. Американський комітет у сфері зайнятості, перепідготовки кадрів та управління трудовими ресурсами провів соціологічне дослідження, в рамках якого було опитано 3000 роботодавців із різних штатів США. Особистісними якостями спеціалістів, яким роботодавці віддають перевагу, виявилися (у порядку зменшення значущості): манера триматися, навички спілкування, досвід роботи, наявність вищої освіти за профілем роботи, тривалість навчання, результати тестування під час прийняття на роботу, наявність наукових ступенів і звань, репутація університету, в якому навчався претендент, рекомендації викладачів.
Усе це засвідчує необхідність визнання соціальної компетентності особистості однією з ключових компетентностей фахівця економічного профілю. Актуальність її формування обумовлюється ще й тим, що переважна більшість із них є менеджерами різного рівня — фахівцями, які здійснюють управління людьми та колективами з урахуванням власних уявлень про особистість та її поведінку. Ділова та міжособистісна комунікація є професійною функцією менеджера і потребує до 80 % його робочого часу. Парадоксальним є те, що попри існування багатьох переліків професійно значущих якостей, поняття "соціальна компетентність" не дістало відображення у жодному з них. Таку ситуацію можна пояснити лише новизною цього поняття, а відтак, незавершеністю дослідження його родових характеристик і теоретико-методичних засад формування та розвитку.
Аналіз освітньо-кваліфікаційних характеристик бакалавра, спеціаліста та магістра з напрямів підготовки "Економіка і підприємництво" та "Менеджмент" засвідчує на рівні галузевих стандартів необхідність формування здатностей фахівців економічного профілю розв'язувати проблеми і завдання соціальної діяльності та визначає необхідні для цього
вміння. Утім, у документах, що стосуються підготовки спеціалістів із вищою освітою економічного профілю, важливість формування соціальної компетентності майбутнього фахівця-економіста не дістала належного відображення. Окремі якості, що становлять її зміст, згадуються лише непрямо. Так, у Національній доктрині розвитку освіти наголошується важливість для майбутніх спеціалістів економічного профілю таких якостей, як освіченість, моральність, мобільність, конструктивність, практичність, здатність до співпраці та міжкультурної взаємодії, глибоке почуття відповідальності за долю країни, її' соціально-економічне процвітання. Водночас можна стверджувати, що соціальна компетентність присутня в переліках професійно значущих якостей імпліцитно, тобто через окремі риси та характеристики, які є індикаторами наявності цієї загальної якості: комунікабельність, уміння вести переговори, ефективно взаємодіяти з людьми тощо.
Необхідність та професійна доцільність формування соціальної компетентності випливає з тих професійних завдань, які стоять сьогодні перед фахівцями економічного профілю.
Роботу менеджера можна розподілити на планування, організацію, інтегрування, оцінювання та розвиток людей. Його діяльність справляє вагомий вплив на розвиток інших спеціалістів, особливо якщо менеджер загалом виступає вчителем інших співробітників організації. Важливим є те, що ефективність роботи таких фахівців залежить від уміння налагодити як вертикальні, так і горизонтальні зв'язки з людьми інших сфер діяльності, з тими, які виконують інші функції, але сприяють виробничій успішності один одного.
Традиційне визначення менеджера фокусується на "інтеграції вниз", тобто на узгодженні з роботою підлеглих. Одначе навіть для тих менеджерів, які мають підлеглих, горизонтальні зв'язки з людьми, які напряму їм не підпорядковані, також є необхідними в роботі та ще важливішими для прийняття правильних рішень і отримання інформації. Більшість звичайних рішень, які приймаються цими людьми, впливають радше на їхніх колег, а не на підлеглих.
Інтелектуалізація сучасного виробництва та, як наслідок, зростання частки інтелектуальних працівників серед інших категорій персоналу означає, що фахівці- менеджери управлятимуть іншими фахівцями; це виключає з практики управління вертикальний принцип підпорядкування на користь горизонтального принципу співпраці. Проектний підхід до організації діяльності ставить соціальну компетентність на одну сходинку з володінням професійними навичками та вміннями, а часто навіть і вище.
Як зазначає П. Друкер, робота менеджера передбачає виконання п'яти основних функцій, за допомогою яких усі ресурси об'єднуються в життєздатний, зростаючий організм: визначає цілі, організує, мотивує, налагоджує контакти, оцінює, розвиває людей. Як бачимо, чотири з п'яти основних функцій менеджера будь- якого рівня передбачають активну взаємодію з людьми й вимагають соціально компетентної поведінки.
Необхідним для забезпечення високої результативності спільної діяльності та налагодження позитивного мікроклімату в групі є доведення до її членів та дотримання об'єктивності оцінних суджень, що теж є функцією соціальної компетентності особистості. Володіння вміннями розвивального впливу на інших можна розглядати як характерну рису найвищого рівня сформованості соціальної компетентності особистості.
Кожна із названих категорій завдань передбачає розвиток специфічних знань та вмінь. Однак лише опанування їх комплексом, що і передбачає соціальна компетентність, перетворює просто менеджера на висококваліфікованого фахівця.
Вважається, що менеджер на будь-якому рівні має нести відповідальність за результативність роботи компанії чи свого підрозділу, структури. Однак навіть у розумінні того, що слід вважати результативністю та яким чином її вимірювати, останнім часом сталися зміни, а наголос змістився у бік міжособистісної взаємодії.
Важливим кроком у подальшій розбудові вищої освіти України стало приєднання до Болонського процесу, цілями якого, серед інших, є побудова європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян із можливим їх працевлаштуванням; посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і європейських систем вищої освіти. Такі цілі зумовлюють розширення загального змісту соціальної компетентності випускника вищого навчального закладу економічного профілю за рахунок формування та розвитку здатності до міжкультурної взаємодії та активної діяльності в гетерогенних групах.
Соціальна компетентність має усі ознаки, які характеризують ключову компетентність особистості: поліфункціональність, надпредметність і міждисциплінарність, багатовимірність та забезпечення широкої сфери розвитку особистості. Вона також відповідає обґрунтованим міжнародними експертами основним критеріям, які є засадничими для відбору ключових компетентностей: сприяє досягненню результатів високого рівня на шляху до успішного життя та розвиненого суспільства, виступає засобом задоволення комплексних потреб і викликів у широкому контексті та є важливою для особистості.
Соціальній компетентності притаманні всі загальні якості та характеристики ключової компетентності особистості, що вирішальною мірою впливає на цілі, зміст, характер і специфіку її формування у вищому навчальному закладі. Усе це тісно пов'язано з тим, що сучасна вища школа як соціально-педагогічна система покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які відповідатимуть цілям розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства, чого абсолютно неможливо досягти без виховання соціально компетентної людини.
Таким чином, соціальна компетентність є однією з ключових компетентностей особистості, а отже — суб'єктивною категорією, яка визначає здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язувати відповідні проблеми. Вона охоплює різні сфери людської діяльності: навчальну, професійну, власне соціальну взаємодію та виступає однією з передумов продуктивного стилю міжособистісної взаємодії в усіх видах професійної діяльності. Тому соціально компетентна поведінка є обов'язковою умовою ефективної реалізації професійних завдань. Саме тому передумови формування соціальної компетентності як однієї з ключових компетентностей фахівця мають бути закладені у Національній рамці кваліфікацій України.
Шановна редакціє тижневика!
Щиро вдячний Вам за проведення на сторінках "Освіти" "Круглого столу", присвяченого формуванню Національної рамки кваліфікацій України. Вже опубліковані матеріали розширяють наші уявлення про стан справ у вирішенні цієї надзвичайно актуальної проблеми. Але у мене і моїх колег є прохання: чи не можна було б опублікувати на сторінках газети проекти документів, що згадуються авторами? Маємо на увазі, насамперед, "Проект Національної рамки кваліфікацій України", "Проект Закону України "Про національну си
стему кваліфікацій"".
Було б цікаво також ознайомитися і з аналогічними документами, які прийняті в інших країнах Європи, зокрема в Росії.
З повагою,
В.І. Полурєз,
доктор історичних наук, професор Київського національного торговельно-економічного університету.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про комітети Верховної Ради України", пункту 3 статті 93 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" та доручення Голови Верховної Ради України В.Литвина Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці розглянув на своєму засіданні 1 грудня 2010 року внесений народними депутатами України Шевчуком О.Б., Курилом В.С., законопроект про національну систему кваліфікацій (реєстр. 7215 від 05.10.2010 р.).
Поданим законопроектом пропонується запровадити Національну систему кваліфікацій, яка орієнтована на формування єдиної, цілісної, відкритої і гнучкої системи кваліфікацій, що охоплює всі її рівні та види начальної, середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти і вводить нове поняття "навчання протягом життя".
На думку автора, прийняття законопроекту передбачає започаткування в Україні досвіду європейських країн щодо Національної системи кваліфікацій, створення якої пов'язане із реформуванням системи освіти з метою визнання знань та вмінь, отриманих в наслідок як формального так і неформального навчання, запровадженням нового механізму оцінювання професійної компетенції через певні кваліфікаційні рівні та їх
формалізацією шляхом підтвердження професійної кваліфікації.
Зокрема, проект містить положення про принципи побудови та призначення Національної системи кваліфікацій України, серед яких: стимулювання розвитку особистості та професійних навиків, її економічна обґрунтованість, рівність, паритетність і гнучкість навчання. Зокрема, законопроектом запропоновано термінологічне визначення термінів "кваліфікація", "Національна рамка кваліфікацій", "неформальне навчання", "рівень кваліфікації" тощо.
Комітет підтримує своєчасне та ефективне розроблення і запровадження Національної рамки кваліфікацій надасть громадянам можливість більш виважено ставитися до вибору майбутньої спеціальності, постійного вдосконалення та бути готовим до змін на внутрішньому і міжнародному ринках праці.
Крім того, статтями 9, 10, 11 та 13 проекту Закону передбачається запровадити професійні стандарти, створити галузеву (міжгалузеву) раду з питань обробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних вмінь та спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій, а також передбачити порядок оцінювання і підтвердження кваліфікацій та порядок оскарження їх результатів.
Також необхідно відмітити, що до
структури Національної системи кваліфікацій включена одиниця виміру середнього обсягу часу, який потрібен особі для успішного володіння здатностями, що визначені дескрипторами - "кредити".
Підтримуючи законодавчу ініціативу необхідно взяти до уваги, що в Україні сформована і функціонує відповідна модель освіти, що передбачає набуття громадянами кваліфікації за різними професіями, а також національна система класифікації професій. З огляду на це внесення законодавчої пропозиції щодо її зміни і запровадження правових новацій потребує, перш за все, визначення їх співвідношення із чинними нормами у цій сфері та виключення у процесі перегляду суперечливих положень тощо.
За висновком Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України законопроект за результатами розгляду в першому читанні доцільно відхилити.
Міністерство праці та соціальної політики України підтримує законопроект у запропонованій редакції.
Державний центр зайнятості повідомляє, що підтримує законопроект, який є прогресивним та враховує Європейську систему кваліфікацій.
Міністерство освіти і науки України надало свої пропозиції та зауваження і повідомляю, що законопроект потребує суттєвого доопрацювання.
Спільний представницький орган всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань підтримуючи ініціативу автора законопроекту надало свої пропозиції стосовно визначення Галузевої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь.
Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні пропонує підтримати даний законопроект.
Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України, керуючись пунктом 1 частини першої статті 114 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", законопроект про національну систему кваліфікацій (реєстр. 7215 від 05.10.2010 р.), внесений народними депутатами України Шевчуком О.Б., Курилом В.С., прийняти за основу.
Співдоповідачем на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено Заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Сухого Я.М.
Проект постанови Верховної Ради України додається.
Голова Комітету
В.Г. Хара
П р о е к т
вноситься народними депутатами України Шевчуком О.Б. Курилом В.С. № 7215 від 05.10.2010 року
Закон України про Національну рамку кваліфікацій
Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціонуванням та управлінням кваліфікаціями в Україні.
Стаття 1. Визначення термінів
1.У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
Визнання самостійного навчання — визнання спеціально уповноваженим органом отриманих людиною компетенцій шляхом оцінювання незалежно від способу та місця навчання.
Вміння — це здатність особи виконувати конкретну діяльність (дії) на підґрунті раніше отриманого досвіду, знань і навичок, як результатів навчання;
Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь — орган, що створюється галузевими організаціями роботодавців, іншими представницькими організаціями, що представляють інтереси підприємців, інших суб'єктів господарювання за участі профспілок, що відповідають за розробку стратегії розвитку професійних умінь у відповідній галузі (галузях); розробку професійних стандартів; системний опис поточних та перспективних (нових) кваліфікацій; створення дескрипторів кваліфікаційних рівнів.
Дескриптор (описувач) кваліфікацій — опис знань, умінь та компетенцій особи, що використовується для визначення рівня її кваліфікації.
Інформальна освіта — спонтанна, випадкова, побічна освіта, що відбувається при здійсненні іншої, не освітньої діяльності, набувається з життєвим досвідом особи;
Кваліфікація — нормативно встановлена сукупність знань, умінь та компетенцій особи, набута у спосіб формальної, неформальної або інформальної освіти, визнаний на міжнародному, національному або галузевому рівнях, яка дозволяє їй виконувати завдання і функціональні обов'язки певного виду діяльності, у тому числі професійної.
Компетентність — продемонстрована здатність особи застосовувати знання та вміння при виконанні робочих завдань та обов'язків у щоденних та змінних робочих ситуаціях відповідно до стандарту, встановленим для певної роботи або певного роду занять, професійної діяльності.
Компетенція — сукупність здатностей, якими повинна володіти особа для виконання завдань і функцій, що визначені об'єктом і предметом її діяльності, соціальним і професійним статусом.
Кредит — одиниця виміру середнього обсягу часу, який потрібен особі для успішного оволодіння здатностями (компетенціями), що визначені дескрипторами (описувачами) кваліфікацій.
Навичка — здатність особи вести фізичну або розумову діяльність,
набута шляхом навчання або практичної діяльності;
Навчання впродовж життя — будь- яке навчання, яке здійснюється людиною з метою вдосконалення та розвитку знань, умінь і компетенцій, які необхідні для особистісного і соціального розвитку та/або працевлаштування.
Національна рамка кваліфікацій та кредитів — системний та структурований опис кваліфікацій, вмінь, компетенцій, навичок на підставі дескрипторів (описувачів) відповідно до визначеної кількості кваліфікаційних рівнів, за допомогою якого здійснюється взаємозв'язок результатів навчання із професійними стандартами та встановлюється відповідність дипломів та сертифікатів.
Національна система кваліфікацій — сукупність механізмів правового та інституційного регулювання кваліфікацій працівників відповідно до поточних та перспективних потреб ринку праці, забезпеченості необхідного рівня знань системою освіти.
Неформальна освіта — навчальна діяльність, що здійснюється поза межами системи формальної освіти;
Орган у сфері незалежної оцінки та підтвердження кваліфікації — орган, що виконує оцінку третьої сторони на відповідність компетентності осіб визначеним у кваліфікаційних рівнях вимогам.
Професійна кваліфікація — формальне вираження професійних і технічних компетенцій особи.
Професійна компетенція — компетенція, яка охоплює знання, навички та вміння, і описує здатність та готовність особи професійно, автономно та методологічно коректно виконувати завдання, вирішувати проблеми, оцінювати процес та отримані результати.
Професійний стандарт — документ, що за допомогою галузевоузгоджених та затверджених дескрипторів (описувачів) встановлює мінімально необхідні вимоги до змісту та умов праці, професійного рівня працівників, їх кваліфікацій та компетенцій відповідно до рівня Національної рамки кваліфікацій та кредитів.
Підтвердження професійної кваліфікації — процес підтвердження особою рівня своєї професійної компетенції з наступною оцінкою відповідності рівня професійної кваліфікації уповноваженим органом.
Результат навчання — навички, знання, вміння та компетенції, набуті особою у спосіб формальної, неформальної або інформальної освіти.
Рівень кваліфікації — характеристика особи за рівнем сформованості якостей, що забезпечують виконання особою відповідних завдань чи обов'язків на певному кваліфікаційному рівні.
Формальна освіта — інститу- алізована, побудована за віковою ознакою та ієрархічно структурована освітня система, спрямована на опанування певного рівня, галузі, типу освіти за Міжнародною стандартною класифікацією освіти.
Стаття 2.
Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами Національної системи кваліфікацій, в тому числі роботодавцями та/або їх організаціями (об'єднаннями), навчальними закладами, професійними спілками, їх об'єднаннями, органами влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, особами, що виникають у сфері розробки та оцінювання кваліфікацій та компетенцій особи, отриманих протягом життя, та забезпеченням можливостей ефективного їх застосування та використання.
Стаття 3. Законодавство у сфері Національної системи кваліфікацій
1. Відносини, пов'язані із створенням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної системи кваліфікацій, регулюються Конституцією України, законами України про освіту, цим Законом, іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародних договорів і угод.
Стаття 4. Мета та завдання Національної системи кваліфікацій
1. Метою Національної системи кваліфікацій є:
формування єдиної, цілісної, відкритої, гнучкої, узгодженої з міжнародними рамками кваліфікацій, зокрема Європейською кваліфікаційною рамкою системи кваліфікацій, їх оцінювання та використання, що охоплюватиме застосування результатів навчання особи, отриманих за допомогою формальної, неформальної, інформальної освіти, та забезпечуватиме можливість навчання особи впродовж життя.
2. Завданням Національної системи кваліфікацій є:
стимулювання розвитку особистості, навичок, вмінь та компетенцій, у тому числі професійних, протягом життя особи;
задоволення потреб ринку праці у працівниках відповідної кваліфікації задля сталого розвитку національної економіки;
підвищення конкурентноздатності працівників на ринку праці і забезпечення кращої відповідності кваліфікацій працівників вимогам роботодавців;
досягнення максимальної збалансованості обсягів, напрямів, змісту та якості підготовки кадрів у відповідності до суспільно-економічних потреб країни;
забезпечення відповідності компетенцій встановленим кваліфікаціям та сучасним умовам ринку праці;
створення механізму для визнання кваліфікацій, здобутих в процесі формальної, неформальної, інформальної освіти;
запровадження ефективної системи контролю якості навчання;
запровадження системи зовнішнього оцінювання результатів навчання та набутих кваліфікацій та компетенцій особи;
визнання та сприяння самостійному навчанню, у тому числі професійному, впродовж всього життя особи;
забезпечення взаємодії ринку освітніх послуг і ринку праці, розмежування їх сфер діяльності і відповідальності, пов'язаних з плануванням, отриманням, оцінкою і визнанням кваліфікацій людини;
впровадження єдиних вимог до кваліфікації та компетенцій особи;
гарантування прозорості процесів планування, отримання, оцінки та визнання кваліфікацій особи.
Стаття 5. Принципи організації Національної системи кваліфікацій
1. Принципами побудови та призначення Національної системи кваліфікацій є:
рівність — забезпечення однакових можливостей особам для здобуття освіти та реалізації отриманих знань, навичок, умінь та компетенцій на ринку праці;
неупередженість — забезпечення рівної участі всіх сторін, що мають суттєве відношення до розробки політики, принципів, змісту і функціонування системи кваліфікації, у формуванні вимог та критеріїв визначення кваліфікації та компетенції людини;
гнучкість — збереження відповідності вимог та критеріїв до кваліфікації та компетенції людини об'єктивним потребам ринку праці шляхом їх періодичного перегляду уповноваженим органом та соціальними партнерами;
поступовість — можливість людини отримати наступний кваліфікаційний рівень чи компетенцію за умови оволодіння попереднім рівнем та забезпечення незалежної оцінки набутого рівня кваліфікації чи компетенції;
економічна обґрунтованість — встановлення вимог до кваліфікації та компетенції особи на підставі існуючих та прогнозних показників розвитку національної економіки з урахуванням поточних та перспективних потреб ринку праці;
єдність — забезпечення єдиного підходу до розробки кваліфікаційних рівнів та компетенцій з обов'язковим визначенням
критеріїв оцінки вмінь, навичок та знань, строків та порядку підтвердження отриманих особою кваліфікаційних рівнів та компетенцій;
науковість — науковий та методично обґрунтований аналіз потреб ринку праці; створення відповідних до цих потреб професійних стандартів; створення відповідних професійним стандартам кваліфікацій та їхнє стандартизоване оцінювання; організація навчального процесу задля успішного здобуття професійної кваліфікації; стандартизоване оцінювання результатів навчання в процесі здобуття кваліфікації;
узгодженість — сумісність з міжнародними рамками кваліфікацій.
Стаття 6. Структура Національної системи кваліфікацій
1. Національна система кваліфікацій складається з:
Національної рамки кваліфікацій та кредитів;
системи забезпечення якості кваліфікацій;
галузевих та міжгалузевих рад з питань розробки стратегії професійних умінь, професійних стандартів та професійних кваліфікацій;
спеціально уповноваженого органу у сфері регулювання кваліфікацій, який визначає процес їхнього створення та оцінювання та здійснює наглядову функцію;
системи органів стандартизованого оцінювання та підтвердження кваліфікації.
Стаття 7. Національна рамка кваліфікацій та кредитів
1. Національна рамка кваліфікацій та кредитів складається з кваліфікаційних рівнів і розподіляє всі існуючі на ринку праці професійні кваліфікації за цими рівнями.
2. Кваліфікаційний рівень Національної рамки кваліфікацій та кредитів визначається через опис знань, навичок, вмінь та компетенцій людини, які вона має засвоїти для здобуття кваліфікацій цього рівня; кожна кваліфікація описується через кредити, які відповідають часу навчання, що необхідний для успішного засвоєння знань та набуття навичок, умінь та компетенцій, які відповідають кожній окремій кваліфікації цього рівня.
3. Національна рамка кваліфікацій та кредитів:
містить вимоги до практичних та загальноосвітніх знань, вмінь та навичок людини;
підтримує системи забезпечення якості, оцінювання та визнання результатів освіти людини;
формує систему навчання впродовж усього трудового життя людини.
4. Національна рамка кваліфікацій та кредитів базується і узгоджується з міжнародними рамками кваліфікацій, зокрема з Європейською рамкою кваліфікацій для навчання впродовж всього життя, Рамкою кваліфікацій європейського простору вищої освіти, враховує результати Копенгагенського процесу, робить можливим визнання результатів неформальної та інформальної освіти і спирається на єдині для всіх рівнів освіти принципи забезпечення якості.
5. Національна рамка кваліфікацій та кредитів розробляється та затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із соціальними партнерами.
Стаття 8. Визначення результатів
навчання на кваліфікаційних рівнях
Національної рамки кваліфікацій та кредитів
1. Методика визначення результатів навчання затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Методика визначення результатів навчання переглядається не рідше одного разу на п'ять років за участі всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців, інших об'єднань громадян, що представляють інтереси підприємств, які відносяться до певного виду економічної діяльності.
Стаття 9. Професійні стандарти
1. Професійний стандарт — система показників у вигляді набору характеристик (знань та вмінь), яка розробляється відповідно до кваліфікаційних рівнів Національної рамки кваліфікацій та кредитів у формі опису діяльності та відповідних компетенцій, необхідних для підтвердження компетентності особи. Професійний стандарт охоплює основні види робіт, які виконуються в рамках професійної діяльності за певних умов, в яких може опинитися працівник.
2. Професійний стандарт розробляється галузевою (міжгалузевою) радою з питань розробки кваліфікацій, компетенцій на навичок та затверджується спеціально уповноваженим органом у сфері регулювання кваліфікацій.
3. Реєстр професійних стандартів складається і ведеться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій, компетенцій та навичок
1. Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь створюється організаціями роботодавців, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян, що мають галузеву ознаку створення. До складу галузевої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь можуть залучатися професійні спілки, їх об'єднання.
2. Основними завданнями галузевої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь є:
аналіз потреб ринку праці у відповідній галузі (галузях);
розробка галузевих (міжгалузевих) професійних стандартів;
розробка та періодичний перегляд відповідних кваліфікацій, що необхідні для галузі.
3. Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь може мати статус юридичної особи відповідно до рішення засновників. У випадку заснування галузевої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь зі статусом юридичної особи, така рада може отримувати бюджетні кошти для здійснення своєї статутної діяльності у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 11. Спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій
1. Спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій створюється або уповноважується Кабінетом Міністрів України.
2. До основних завдань спеціально уповноваженого органу у сфері регулювання кваліфікацій відноситься:
затвердження (валідація) професійних стандартів;
підтвердження відповідності кваліфікацій професійним стандартам, що їх розробляють відповідні галузеві (міжгалузевими) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь;
створення та ведення реєстру кваліфікацій в установленому законодавством порядку.
Стаття 12. Система органів стандартизованого оцінювання та підтвердження кваліфікації
1. Стандартизоване оцінювання та підтвердження кваліфікацій здійснюється системою органів в порядку і відповідно до методики, що їх затверджує Кабінет Міністрів України за погодженням із соціальними партнерами.
Стаття 13. Оскарження результатів підтвердження кваліфікації
1. Особа, кваліфікацію якої не підтверджено рішенням органу у сфері стандартизованого оцінювання та підтвердження кваліфікацій, має право оскаржити відповідне рішення.
2. Розгляд скарг здійснюється спеціально уповноваженим органом у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
3. Рішення спеціально уповноваженого органу може бути оскаржено у судовому порядку.
Стаття 14. Фінансування Національної системи кваліфікацій
1. Фінансування Національної системи кваліфікацій здійснюється за рахунок державного бюджету. Для фінансування можуть відповідно до законодавства залучатися кошти місцевих бюджетів, роботодавців та/або їх організацій (об'єднань), а також кошти спонсорів, міжнародної технічної допомоги, міжнародних грантів та інших джерел.
2. Угодами на національному, галузевому та територіальному рівнях може бути передбачено створення Фонду фінансування розробки професійних стандартів.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
I. Цей Закон набирає чинності з 01 липня 2011 року.
II. Кабінету Міністрів України:
у тримісячний термін підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають з цього Закону;
у шестимісячний термін підготувати проекти нормативних актів, розробка та прийняття яких передбачено цим законом;
передбачити фінансування видатків, пов'язаних із організацією роботи Національної системи кваліфікації у проекті Державного бюджету на відповідний рік.
Голова Верховної Ради України
В.М.Литвин
* ТЕХНОГЕННІ РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ У СВІТЛІ СВІТОВИХ ПОДІЙ *
Права і обов'язки мирного атома
або
Чи достатня система законодавства з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи?

Минає 25 років з моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) - катастрофи планетарного масштабу, наслідки якої доторктулися тією чи іншою мірою територій близько 20 держав.
За оцінкою експертів Наукового комітету ООН з впливу атомної радіації, повна колективна еквівалентна доза для населення всіх держав світу, що зазнали забруднення в наслікок Чорнобильської катастрофи, становить 600 тисяч чоловік, (з яких 40% припадає на країни СНД).
В Україні проживає більш як 2 мільйони 300 тисяч громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи.2
Одним із шляхів вирішення багатьох чорнобильських проблем є наявність необхідної системи законодавства та його ефективного використання у цій сфері правового регулювання.
Загалом нормативно-правова база з питань Чорнобильської катастрофи містить 800 документів, які покликані регулювати різні аспекти суспільних відносин у сфері подолання її наслідів.
Особливо хотілося би сьогодні, враховуючи японські події, звернути увагу на частину національного законодавства України, до якої входять чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких було надано Верховною Радою України. Аналіз системи цих міжнародних договорів дає можливість виділити перш за все договори, які безпосередньо належать до проблем, пов'язаних з міжнародним співробітництвом у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. До них можна віднести, наприклад, Угода про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку (як Розпорядником коштів Гранта з Рахунка ядерної безпеки), Кабінетом Міністрів України та Державним комітетом ядерного регулювання України (як Одержувачем), яка була ратифікована Законом України 20 січня 2010 року, Рамкова угода між Україною та Європейским банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського Фонду "Укриття" в Україні від 20 листопада 1997 року - ратифікована 4 лютого 1998 року та інші.
Інша ж група міжнародних угод, не дивлячись на те, що вони носять політичний, рамковий характер, але в них містяться і норми, які стосуються Чорнобильської аварії. Так, в Договірі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року зазначено, що Високі Договірні сторони співробітничають у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Аналогічні норми містяться і в міжнародному джоговорі між Україною та Королівством Бельгії, Французькою спільнотою Бельгії, Фламанською спільнотою Бельгії, Німецькомовною спільнотою Бельгії, Валлонським регіоном Бельгії, Фламанським регіоном Бельгії від 23 квітня 1997 року. В політичних договорах України з рядом інших держав, можна також зустріти норми, що стосуються міжнародного співробітництва у зазначеній сфері.
Крім законів та міжнародних договорів, які приймаються або ратифікуються законодавчим органом - Верховною Радою України, немало прийнято нормативно-правових актів, що стосуються ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Кабінетом Міністрів України. До таких необхідно віднести, наприклад, постанови "Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 21 травння 1992 року, "Про порядок видачі посвідчення особам які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 25 серпня 1992 року, "Про порядок відселення та самостійного переселення громадян з території, що зазнала радіоактивне забруднення в наслідок авараї на Чорнобильській АЕС" від 16 грудня 1992 року, "Про забезпечення додаткових гарантій працівникам, які вивільняються з роботи у зв'язку із достроковим зняттям з експлуатації на Чорнобильській АЕС" від 21 серпня 1996 року та інші.
Значна кількість актів у сфері, яка стосується подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, видається Президентом України. Їх кількість становить біля 130.
Немалу питому вагу у системі нормативно-правових актів займають накази та інструкції нормативного характеру центральних органів виконавчої влади. Їх кількість становить понад 100 таких актів.
Закони та інші нормативно-правові акти, які діють у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи можна поділити на комплексні, в яких містяться норми різних галузей права та чисто галузеві. Наприклад, до комплексних, міжгалузевих законів, слід віднести Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 року. Так, в розділах ІІ-IV цього закону визначена компетенція оргнів державної влади у сфері поводження з радіоактивними відходами (ст. ст. 5-8). Наприклад, у розділі 11 визначена компетенція Верховної Ради України (ст. 5), Кабінету Міністрів України (ст. 6), Автономної Республіки Крим (ст. 7) та місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (ст. 8). Норми цих статей слід віднести відповідно до конституційного та адміністративного права. Норми V розділу зазначеного закону "Обов'язки юридичних та фізичних осіб під час поводження з радіоактивними відходами" необхідно віднести до господарського права. Норми розділу IX "Правовий режим територій відведених під сховища радіоактивних відходів та об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами", здебільшого тяжіють до норм земельного права. Мають певну галузеву належність і інші норми цього закону.
До міжгалузевого, комплексного нормативно-правового акту можна віднести і Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року.
Хотілось би звернути увагу, що норми окремих законів України, які регулюють суспільні відносини в інших сферах, також містять норми, що стосуються питань, пов'язаних з Чорнобильською катастрофою. Наприклад, в Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року до загроз національним інтересам і національній безпеці України в екологічній сфері відносяться неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи; значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість на території України, зростання ризиків, виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів (ст. 7). До одного із основних напрямів з питань національної безпеки Закон відносить здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захит населення і довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ст. 8).
Подібним чином можна охарактеризувати і окремі норми Закону України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року. В цьому законі, наприклад, є спеціальна стаття 33, за назвою "Органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій" та деякі інші.
Як відомо, важливе значення має не лише система того чи іншого законодавства, а й стан його виконання. Як не прикро визнавати, але вимоги окремих законодавчих актів не виконуються. Так, законами України про Державний бюджет України на 2006-2007 роки зупинялась дія окремих статей закону, а розміри компенсаційних виплат та допомог встановлювалась урядовими актами. У зв'язку з цим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 9 липня 2007 року визнав неконституційним таке зупинення норм, що призвело масове звернення громадян до судів з позовами про здійснення виплат у розмірах визначених законом, в тому числі за попередні роки. За станом на 1 березня 2008 року, сума, що підлягає виплаті за рішенням судів, перевищувала 140 мільйонів гривень. Дійсно, рішення Конституційного Суду відповідає частині 3 статті 22 Конституції України, в якій зазначено, що при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Надзвичайно важливою є проблема щодо забезпечення житлом громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи. Мова йде про надання житлового приміщення, самостійне придбання, побудову та добудову його. Є навіть відповідна програма з цього питання. Задекларовані сьогодні в Україні на законодавчому рівні заходи, щодо соціального, медико-санітарного, радіологічного захисту постраждалого населення, не в змозі забезпечити необхідний рівень умов проживання, охорони здоров'я, довкілля громадянам. В багатьох випадках це пов'язане з відсутністю належного механізму реалізації положень законодавчих актів в практичній діяльності особливо органів виконавчої влади різного рівня - від вищих та центральних до місцевих.
Потребує свого вдосконалення система та правовий статус органів держаного управління, функції яких пов'язані з успішною реалізацією вимог чорнобильського законодавства. Так, на сьогодні згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539, МНС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із зазначених вище питань. Зроблений нами лише оглядовий аналіз показує, що із понад 60 повноважень, які покладені на МНС згідно до зазначеного положення, лише біля 13 % із них стосуються розв'язання "чорнобильських" проблем.
Отже, по-суті, МНС опікується досить вузьким колом питань, що стосуються забезпечення безпечного стану та радіаційної і ядерної безпеки зони відчуження та об'єкта "Укриття", поводження з радіоактивними відходами.
Питання соціального захисту населення відійшли до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України. Однак, на сьогодні дане міністерство практично не взмозі вирішити жодної проблеми "чорнобильців". Мабуть тому найбільше нарікань, і вони були висловлені учасниками парламентських слухань у 2009 році, лунало саме щодо діяльності цього міністерства. До речі, органам прокуратури давно потрібно було б вивчити питання про законність надання чорнобильських пільг як і окремим грамадянам, так і посадовим особам.
Виходячи з вище викладеного назріла гостра необхідність створення єдиного органу виконавчої влади, який би займався вирішенням питань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Тим більше, що в постанові Верховної Ради України "Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи" від 18 квітня 2008 року, яка була прийнята за результатами відповідних парламентських слухань, що відбулися 1 квітня 2008 року, було доручено Кабінету Міністрів України створити центральний орган виконавчої влади з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи в установленому Конституцією України порядку. Але й ця постанова Верховної Ради, як і ряд, прийнятих нею законів, не виконується.
Не доцільним, з нашої точки зору, є ліквідація у 2006-2007 роках підрозділів з радіологій та радіаційного захисту, які знаходились у підпорядкуванні Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства аграрної політики. І це при тому, що Україна є зоною підвищеного радіаційного ризику.
Непоодинокі випадки, пов'язані і з порушенням законодавства у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (це незаконна торгівля забрудненими радіонуклідами деревиною, м'ясом диких тварин та птахів, рибою, грибами та ягодами, металом тощо). На парламенських слуханнях у Верховній Раді України 16 квітня 2008 року на той час заступник Генерального прокурора України пояснила через що це відбувається. Через те, що за її словами 285 кілометрів зони і досі необгорожено. В зв'язку з цим спокійно вивозиться і деревина і риба. Вона навела приклад, коли працівники міліції затримали машину, де було півтонни риби, склали акт про те, що рибу знищенно, але на місці, де її знищили і закопали залишків риби не було. Коли були вивчені документи, то з'ясувалося, що один з тих, кого затримали має на оболонському ринку м. Києва торгові точки. Така сама ситуація з вивозом деревини.
А скільки встановлених випадків, що випускники шкіл поступають на "пільгових умовах" по підроблених, липових чорнобильських довідках. А хто знає скільки "псевдочорнобильців"? За різними неофіційними даними вони становлять 20-30%. Є приклади, коли ліквідаторами були визнані особи 1980 року народження. Хотілося би у даному випадку поставити питання перед правоохоронними органами: хто і чи їх багато за ці службові злочини були притягнуті до кримінальної відповідальності, наприклад, по ст. 366 "Службове підроблення" Кримінального Кодексу України? Адже дане діяння карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. А те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. А за цими злочинами приховуються і інші такі, як хабарі, надання незаконних послуг, пільг, навіть при вступі до вузів тощо.
Варто звернути увагу і на чинне господарське законодавство. Його аналіз вказує на наявність значної кількості обмежень і заборон, щодо господарської діяльності на радіоактивно забруднених територіях (п.3 ст 413 Господарського кодексу України). Безперечно це не сприяє справі відновлення радіоактивно забруднених територій та створенню необхідних умов для їх стабільного розвитку.
Законодавству про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи властивий комплексний, багатогалузевий характер, адже у ньому закріплені норми різних інститутів та галузей законодавства, які регулюють відповідні суспільні відносини. Якщо об'єднати їх за змістом цих суспільних відносин, то це вже буде інститут і не якоїсь конкретної галузі законодавства, а міжгалузевий, оскільки, як вище зазначалося, ці норми належать до різних галузей права і законодавства. Вище викладене дає підстави розглядати цей інститут як міжгалузеве комплексне утворення законодавства України. І це не простий правовий інститут, а суперінститут.
Наявність досить великого за обсягом і широкого за галузевою належністю, а в ряді випадків незбалансованого, неузгодженого, суперечливого так званого чорнобильського законодавства, а також значну тривалість його перспективної дії, ставить питання про необхідність його систематизації, шляхом його консолідації та наступної кодифікації. І тут можуть бути різні назви кодифікованого акту: Чорнобильський кодекс України; Кодекс законів про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи тощо. Звичайно можна прийняти не кодекс, а відповідний консолідаваний законодавчий акт, в якому у відповідній системі логічно будуть пов'язані і обєднані певні групи норм окремих галузей права. Такий закон надасть можливість ліквідувати множинність нормативно-правових актів по одному і тому ж питанню (в даному випадку по правовому регулюванню подолання наслідків Чорнобильської катастрофи), виключить нормативне дублювання і застарілі нормативно-правові акти, усуне прогалини і колізії, а також буде сприяти вирішенню інших не менш важливих проблем.
Потребує свого вдосконалення система та правовий статус органів виконавчої влади, що здійснюють відповідні функції у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Необхідно більш чітко, під керівництвом Кабінету Міністрів України, здійснювати координацію їх діяльності.
Виникає необхідність і у перегляді повноважень громадських формувань ("Союз Чорнобиль Україна", Всеукраїнська громадська організація інвалідів Чорнобиля "Прип'ять", "Чорнобиль", Громадське об єднання "Матері дітей Чорнобиля", Громадське об єднання корінних жителів м. Чорнобиля "Чорнобильська громада" тощо) та залучення їх до діяльності відповідних державних органів.
Можна вести мову і про інші питання правового характеру, що стосуються чорнобильської проблематики. Однією із причин їх наявності є практична відсутність досліджень юристів-вчених у цій сфері, зокрема представників конституційного, адміністративного, трудового, господарського, цивідльного, житлового, кримінального та інших галузей права.
Потребують наукового аналізу і проблеми міжнародного співробітництва у зазначеній сфері.
Недивлячись на наявність досить авторитетних науково-дослідних центрів в нашій державі, таких як Інститут держави та права ім. В.М. Корець- кого НАН України, Національна академія правових наук України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, значної кількості юридичних вузів та факультетів, правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, можна зазначити, досліджується незадовільно, практично нема підготовлених кандидацьких і докторських дисертацій. Не проводяться науково-практичні конференції, круглі столи тощо. Практично не- висвітлюються відповідні правові проблеми і в засобах масової інформації (по телебаченню, радіо, газетах, журналах, офіційних та неофіційних сайтах Інтернету).
Минула четверть віку з дня Чорнобильської трагедії. Але, як свідчить наше життя, значна кількість різноаспектних проблем, пов'язаних з нею, далекі від свого успішного вирішення. З ними жити, ще не одному поколінню людей. І тому держава, її органи, громадські організації, науково-дослідні установи та інші структури, вчені повинні не лише тримати в полі зору ці проблеми, а й вживати активних заходів щодо їх вирішення. Це стосується безпосередньо і представників юридичної науки.
* НОВІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ *
Формування нового педагогічного мислення
Вихід на якісно новий рівень розвитку суспільства, кардинальні зміни цілей і характеру суспільного виробництва призводять до зміни вимог до професіоналізму й особистісних якостей фахівців.
Обсяги інформації, прискорення циклу її відновлення, розвиток інформаційно-комунікаційих технологій вимагають інтенсифікації навчально-пізнавальної діяльності студентів за рахунок упровадження сучасних педагогічних технологій.
Надзвичайно велику увагу надають цьому у Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут".
Національна еліта — як надзавдання
Сьогодні — студент, завтра — випускник і людина, яка завдяки сформованості інтелекту, морально-вольової сфери, рівню своїх компетенцій визначатиме розвиток суспільства і держави — це величезна відповідальність вищої освіти. Так вважають в НТУ "ХПІ" і прагнуть зробити усе на сьогодні можливе для виховання такого випускника — справжнього фахівця і громадянина, якого беззастережно можна було б назвати елітою країни. Отже гостро актуальними стають проблеми розробки нового змісту, методів і засобів навчання, значного поглиблення теоретичної бази знань, посилення прикладної спрямованості навчання, відповідного дидактичного і науково-методичного забезпечення навчального процесу та його психолого-педагогічного обґрунтування, розкриття творчого потенціалу студентів та викладачів у відповідності до їх нахилів, запитів і здібностей.
З усього різноманіття інноваційних напрямів найважливішим чинником у досягненні якісно нового рівня забезпечення освітнього процесу визначено використання сучасних педагогічних освітніх технологій. Інтегруючись в освітній процес, вони забезпечують досягнення стандартів вищої освіти; впровадження основних напрямів педагогічної стратегії: гуманізації освіти і особистісно-орієнтованого підходу у навчанні; інтелектуальний і компетентісний розвиток студентів; розвиток творчої діяльності суб'єктів освітнього процесу.
- Без вирішення проблеми самостійного здобуття знань, інформації і використання їх у своїй діяльності, без створення мотивації до навчання протягом усього життя, тому що стрімкий розвиток цивілізації потребує від особистості високої інтелектуальної і соціальної мобільності, активності і відповідальності, неможливо для нас — університету як навчального закладу, сформувати сучасного інженера у повному розумінні призначення фахівця такого рівня, — говорить ректор НТУ "Харківський політехнічний інститут" професор Леонід Товажнянський і продовжує, — це означає неперервне оновлення не тільки промислових, виробничих, а й соціальних технологій у всіх сферах життєдіяльності університету. Тому у закладі наполегливо працюють над проблемою підвищення якості педагогічної майстерності науково-педагогічних працівників.
"Навчання протягом життя" — ось головний принцип формування сучасних фахівців. Пошук і розвиток та освоєння нових особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, адекватних новим цілям освіти — систематична робота в НТУ "ХПІ".
Впровадження інноваційних методів навчання в університеті проводиться за декількома напрямами. Першим серед таких напрямів слід назвати демократизацію навчального процесу, що означає надання студентам все більшого "права голосу" в питаннях визначення цілей освіти, її змісту та методів навчання, які використовуються. Широкі соціологічні, психологічні та інші дослідження з метою виявлення реальних потреб тих, хто навчається, їх ставлення до різних аспектів навчального процесу, дають можливість максимального врахування результатів таких досліджень в організації навчального процесу, внесення змін до його організації відповідно до отриманих даних. Велика роль в демократизації належить органам студентського самоврядування,
о скільки їх представники безпосередньо беруть участь у проведенні досліджень, у проясненні ставлень основної маси студентів до викладання окремих дисциплін, роботи окремих викладачів тощо.
Другий напрям — поступове перетворення процесу навчання у самонавчання, коли викладач створює такі умови, за яких студент здобуває знання за рахунок творчої самостійної роботи, шукаючи потрібну для виконання навчальних завдань інформацію та творчо її опрацьовуючи. Безумовно, це потребує забезпеченості навчання матеріалами та літературою для самостійної роботи, постійним доступом до інформаційних технологій, Саме розробка та забезпечення такими матеріалами та можливостями, а також розповсюдженню досвіду використання інформаційних технологій становить
найбільш важливу частину роботи школи-семінару.
Третім напрямом є поступова зміна ролі викладача у навчальному процесі. Викладач із фахівця, що дає знання та перевіряє їх засвоєння у студентів, має стати організатором їхньої роботи із самостійного пошуку, творчого створення та опрацьовування цих знань. Його головна функція — спрямовувати, орієнтувати, а також надавати необхідну допомогу в творчому самонавчанні. Така функція передбачає й те, що залучення викладачем студентів до виконання навчально- дослідної та науково-дослідної роботи стає прямим службовим обов'язком, без виконання якого викладач не може вважатися таким, який повністю відповідає професійним вимогам.
Все викладене вище реалізується за умови впровадження четвертого напряму — індивідуалізації навчального процесу. Якість освіти може бути підвищена
тільки за умов, якщо викладач враховує особистість кожного студента, його психічні пізнавальні особливості та особливості сприйняття, інтереси, потреби, цілі тощо. Викладачі повинні вивчати особливості своїх студентів та пристосовувати до них своє викладання. Тільки так можна розкрити та використати в навчальних цілях психологічні резерви тих, хто навчається, перетворити їх з пасивних об'єктів педагогічних зусиль в активних суб'єктів — учасників навчального процесу.
Важливим напрямом впровадження сучасних педагогічних технологій є напрям, який в педагогіці отримав назву "кооперативного навчання". Воно базується на спільній роботі студентів над навчальними завданнями проблемного характеру (наприклад, у виконанні навчальних проектів), коли рішення досягається через поєднання зусиль, тобто кооперацію студентів, які колективними зусиллями досягають спільної мети. Кооперативне навчання сприяє об'єднанню знань, навичок та вмінь студентів, їх здібностей та можливостей, що створює умови для взаємонавчання. Студенти вчаться один у одного, що зумовлює "привласнювання" кожним потенціалу всіх, у результаті чого загальний прогрес у навчанні значно прискорюється. Кооперативне навчання вимагає такої організації навчального процесу, при якій як в аудиторії, так і за її межами студенти постійно працюють у парах та малих групах, звітуючи про результати самостійної колективної роботи як викладачеві, так і своїй академічній групі.
Треба відзначити, що успіх впровадження багатьох із названих напрямів залежить від інформатизації
навчального процесу. Він має бути до такої міри насиченим комп'ютерною технікою, щоб кожний студент у будь який час мав можливість вести пошук в Інтернеті, отримувати через Інтернет завдання від викладача та його коментарі щодо їх виконання, отримувати потрібні консультації, обмінюватися інформацією з іншими студентами та отримувати всі необхідні повідомлення щодо навчального процесу, виконувати через Інтернет спільні навчальні проекти зі студентами свого ВНЗ, інших вузів і навіть зі студентами з інших міст та країн.
Нарешті останнім напрямом є удосконалення системи контролю (у тому числі тестового контролю) знань, навичок та вмінь, набутих студентами. Існуюча в університеті система контролю передбачає не репродукування студентами отриманих знань, а те, як студент уміє їх використовувати для вирішення проблемних (і в першу чергу практичних) завдань. Значне місце посідають розроблені електронні тести, які суттєво підвищують об'єктивність, оперативність та масовість проведення контролю з дисциплін, що викладаються.
Майстерність — заручниця сучасних технологій
Передусім цими завданнями, що визначені перед професорсько-викладацьким колективом університету, опікується кафедра педагогіки та психології управління соціальними системами. Завідуючий кафедри, проректор НТУ "ХПІ", член-кореспондент НАПН України Олександр Романовський пояснює:
- Активізація, узагальнення і розповсюдження передового досвіду педагогічної діяльності в університеті здійснюється Центром сучасних педагогічних технологій. Головні завдання центру полягають у забезпеченні цілісності навчально-виховного процесу; неперервної освіти науково-педагогічних працівників; єдності світоглядної, фундаментальної, спеціальної, соціально-гуманітарної й управлінської підготовки.
Впровадження інноваційних технологій передусім має на меті інтенсифікацію навчального процесу та максимальну активізацію студентів у ньому. Для цього в університеті використовуються багато методів та підходів, серед яких варто назвати наступні навчальні технології:
1) Використання проблемного підходу до навчання, яке вимагає такої постановки навчальних завдань для студентів, щоб їх виконання обумовлювало не просте репродукування отриманих знань, а творче їх використання для вирішення нових, нестандартних задач у нових, нестандартних ситуаціях. У цьому випадку, виконуючи навчальні завдання, студенти самостійно відкривають нові знання,
набувають нові навички та вміння (зокрема, вміння працювати та приймати рішення у нестандартних ситуаціях), що дуже важливо для ефективної майбутньої професійної діяльності;
2) Перетворення практичних занять, семінарів у так звані "майстерні", тобто такі види занять, де студенти в ході обговорень, дискусій вирішують значущі проблеми спеціальності на основі власних самостійних напрацювань, а не просто "звітують" за матеріалом, начитаним у лекціях.
3) Впровадження у практичні, семінарські заняття презентацій, самостійно підготовлених студентами за завданнями викладача;
4) Рольові та ділові ігри;
5) Застосування технологій "кейс-стаді";
6) Індивідуальні та групові навчальні проекти, які відображають практику роботи за фахом;
7) Проведення майстер-класів представниками виробництва на практичних і семінарських заняттях;
8) Застосування мультимедійних засобів у процесі читання лекцій та проведення практичних, семінарських занять, електронних та різних видів опорних конспектів лекцій, надання студентам навчальної інформації на електронних носіях, Інтернет-пошук для цілей навчального процесу тощо.
Застосування інформаційно-комунікативних технологій, у тому числі дистанційної освіти, для підготовки сучасних фахівців — загальносвітова освітня тенденція. Університет плідно працює над створенням і розвиненням системи дистанційної освіти. У методичному відділі ведеться планомірна підготовка викладачів із розроблення дистанційних курсів. До складу розробників залучені провідні викладачі багатьох кафедр, які отримали необхідні методичні матеріали. На даному етапі дистанційне навчання — пріоритетний напрямок наукової та методичної роботи. Забезпечується постійний розвиток заочної форми навчання (також зі студентами з особливими потребами) з використанням дистанційних технологій, розширюється перелік фахів, за якими проводиться таке навчання. Активізується робота дистанційних підготовчих курсів з метою розширити використання електронного навчання для залучення абітурієнтів і додаткової підготовки студентів першого курсу. Нарощується практична участь університету в європейському освітньому е-просторі, а також розвивається співпраця з українськими та іноземними партнерами зі спільного використання усіх можливостей дистанційної освіти.
На базі методичного відділу постійно проводяться семінари та школи-майстерні для менеджерів дистанційного навчання і викладачів щодо роботи з основними інструментами електронного навчання, щорічно проводяться конкурси на кращого розробника та викладача дистанційних курсів. З 2003 року в університеті розроблено 268 дистанційних курсів з різних дисциплін. Зараз в стадії розробки перебуває понад 100 дистанційних курсів, більшість з яких призначені для вивчення технічних дисциплін.
Розробки НТУ "ХПІ" використані для створення власних систем дистанційного навчання такими провідними навчальними закладами України, як Національна академія державного управління при Президентові Україні, Національний університет податкової служби України, Університет менеджменту освіти, Луганський національний педагогічний університет, Миколаївський національний педагогічний університет, Криворізський технічний університет та багато інших. У системі підвищення кваліфікації університету підвищили фах 3000 викладачів, у тому числі представники ВНЗ Харкова та України.
Методичну допомогу науково-педагогічним працівникам щодо впровадження в навчальний процес активних методів навчання на кожному факультеті НТУ "ХПІ" наказом ректора призначені консультанти з числа провідних педагогів кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами. Визначена система роботи методичного відділу та фахівців щодо навчання та надання всебічної методичної і організаційної допомоги факультетам, науково-педагогічним працівникам щодо полегшення впровадження запропонованих педагогічних технологій. Ураховуючи великий досвід застосування сучасних педагогічних технологій консультантами щодо їх впровадження в університеті призначено провідних педагогів за напрямами:
- ігрове проектування — професор Олексій Горілий (кафедра автоматизованих систем управління); професор Леонід Перевалов (кафедра технології жирів та продуктів бродіння), професор Віктор Клітний (кафедра гідропневмоавтоматики і гідроприводу);
- сучасні технології створення та використання дистанційних курсів — професор Володимир Кухаренко
(кафедра технічної кріофізики);
- особистісно орієнтовані освітні технології — професор Галина Зу- бар (кафедра технології полімерних і композиційних матеріалів та покриттів), провідний науковий співробітник Олександр Топтигін (кафедра фізики металів та напівпровідників);
- використання технологій Веб 2.0 — професор Олена Горошко (кафедра міжкультурної комунікації та іноземної мови);
- інноваційні технології у навчанні студентів менеджерських спеціальностей — доцент Олена Решетняк (кафедра фінанси і оподаткування);
- професійна майстерність викладача фізичного виховання — професор Альберт Любієв (кафедра фізичного виховання).
Більшість з них ведуть свої педагогічні майстерні у школі-семінарі.
Велику роботу щодо розповсюдження передового досвіду використання сучасних педагогічних технологій проводять методичні комісії факультетів, які визначають кращих викладачів, що застосовують сучасні педагогічні технології та організують навчання викладачів під час навчально-методичних зборів, методичних семінарів, майстер- класів, показових занять, адаптованих до особливостей факультету. З цією метою в університеті налагоджена система удосконалення педагогічної майстерності, що діє на постійній основі. Методичний відділ університету веде 14 науково-методичних семінарів, на яких щорічно
мають змогу вдосконалювати свою педагогічну майстерність понад 450 викладачів і аспірантів НТУ "ХПІ" та інших ВНЗ Харкова.
Майстер-класи: викладачі — викладачам
В університеті вже стало традиційним проведення щорічного методичного школи-семінару "Сучасні педагогічні технології в освіті", що присвячується переважно сучасним підходам до виховання та розвитку особистості, новим напрямам організації навчального процесу та сучасним освітнім технологіям, які розробляються та впроваджуються в НТУ "ХПІ" провідними науково-педагогічними працівниками.
У роботі школи розглядаються як специфічні форми роботи вищих навчальних закладів, так і проблеми, що потребують координації дій освітніх закладів. Школа-семінар проводиться у формі педагогічних майстерень за напрямами, тренінгів, ділових ігор, дискусій та презентацій. Роботою майстерень та тренінгів керують провідні викладачі та спеціалісти НТУ "ХПІ".
На цьогорічному, десятому поспіль, школі-семінарі було представлено низку цікавих, навіть захоплюючих своєю динамічністю і результативністю майстер-класів і тренінгів.
Наприклад,
З метою демонстрації деяких педагогічних технологій, що використовуються в університеті, була репрезентована творча майстерня "Розвиток творчих здібностей студентів технічних ВНЗ" (керівники професори Олексій Горілий, Світлана Бухкало, Олександр Єфимов, Володимир Пильов, старші викладачі Ганна Гаряєва, Ірина Васильєва). Майстерня представила обмін досвідом щодо розвитку креативних здібностей студентів, інноваційної діяльності студентів у міждисциплінарному (міжфакультетному, міжкурсовому) форматі та креатив- ної складової навчального проектування в ігровому режимі.
Великою популярністю користується творча майстерня "Практичне застосування комп'ютерних та мультимедійних технологій при
проведенні лекційних занять з фахових дисциплін" (керівник професор Борис Клименко). Значна увага була приділена досвіду формування у студентів комунікативних навиків не тільки з точки зору здатності передавати інформацію, ідеї, проблеми та рішення як спеціалістам, так і неспеціалістам (як це передбачено дублінськими дескрипторами результатів навчання), а й з точки зору застосування офіційної міжнародної (англомовної) електротехнічної термінології. Керівник майстер-класу продемонстрував розроблені ним термінологічні навчальні посібники з грифом МОН України, завдяки яким студенти отримують доступ до
офіційної термінології Міжнародної електротехнічної комісії, яка визнана в усьому світі і є основою усіх міжнародних електротехнічних стандартів.
Метою тренінгу "Покращення викладання через саморефлексію і навчання у колег" (керівник доцент Олена Решетняк) є розвиток навиків у кращому оцінені свого рівня викладацької майстерності через саморефлексію, а також навиків отримання та надання конструктивного зворотного зв'язку; обмін досвідом у підвищенні якості свого викладання через саморефлексію і навчання у колег.
Важливим фактором поширення сучасних інформаційних технологій є бібліотеки. Саме тут концентруються теоретичні знання, досвід напрацьований науковцями, фахівцями педагогіки. Бібліотека, зберігаючи свої традиційні функції, стає універсальним інформаційним центром. Головне завдання науково-педагогічних працівників — уміти користуватись цим багатством. Питанням інформації про можливості науково- технічної бібліотеки, алгоритмам пошуку інформації присвячений тренінг "Педагогічні технології: інформаційні ресурси" (керівник директор Науково-технічної бібліотеки НТУ "ХПІ" Лариса Семененко). Бібліотека НТУ "ХПІ" є членом Асоціації сучасних інформаційно-бібліотечних технологій (АСІБТ), членом Харківського бібліотечного товариства. Вона надає доступ широкому колу користувачів до документальних (1 493 154 одиниць зберігання) та власних інформаційних ресурсів (відвідувань Web-сайту понад 52 000 за рік). Об'єднання зусиль у формуванні єдиного інформаційного ресурсу регіону, держави й світу та у створенні умов для максимально ефективного їх використання — завдання бібліотечних мереж.
Майстер-клас "Проблеми та тенденції розвитку дистанційного навчання" (керівник професор Володимир Кухаренко) продемонстрував процес розвитку дистанційного навчання. Іде постійний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, сервісів Веб 2.0, що зумовлює зміни у дистанційному навчанні, робить технології більш доступними для викладача, покращує навчальний процес та робить його
більш ефективним. Зараз в Інтернеті понад 3000 навчальних курсів, що підтверджує все більшу Учасникам був запропонований відкритий дистанційний курс, присвячений стратегії розвитку дистанційного навчання.
Наступний майстер-клас "Інтернет-технології в освітньому процесі вищої школи України" (керівники професор Олена Горошко, старший викладач Ганна Молодих) був присвячений ефективному використанню технологій Веб.2 у навчанні, а також дистанційному навчанні через Інтернет і змішаним формам навчання (англ.: Blended Learning). Поза сумнівом, технологічний потенціал ІТ величезний. Вони дозволяють перейти до проведення повноцінних наукових або технологічних експериментів, комп'ютерного моделювання об'єктів і систем. Прагнення до інтеграції у сфері освіти, як одна з тенденцій, що найяскравіше проявляється, диктує необхідність формування єдиного світового освітнього простору.
Технологія "кооперативної роботи" була розкрита у тренінгу з педагогічної майстерності "Використання групової роботи для розвитку професійних і ділових навиків" (керівник старший викладач Ірина Глущенко). Одним із найважливіших навиків майбутніх фахівців для успішної реалізації своїх професійних компетенцій (на чому наголошують роботодавці) є уміння реалізовувати групові проекти, працювати в команді, будувати комунікації зі своїми колегами. Розвиток даного навику у студентів висуває нові вимоги і до методів викладання, які повинні включати використання групових завдань.
Сучасний рівень організації навчально-виховного процесу висуває нові вимоги до системи контролю знань студентів. Поряд із традиційними вимогами об'єктивності, всебічності, систематичності, індивідуального характеру важливими стають оперативність, гнучкість, можливість швидкого обліку та аналізу результатів. З огляду на це перспективною формою контролю є комп'ютерне тестування. Поряд з іншим воно забезпечує виключення суб'єктивної оцінки викладача, швидку перевірку і отримання результатів для великої кількості студентів, адаптацію до варіативності змісту освіти та різних рівнів підготовленості студентів. Майстерня "Комп'ютерне тестування з фізики у варіативній системі освіти" (керівники: професор Андрій Мамалуй, доцент Ірина Синельник) ознайомила викладачів із розробленою та експериментально апробованою в навчальному процесі кафедри загальної та експериментальної фізики системою комп'ютерного тестування, важливими характеристиками якої є адаптивність, модульність, мультирежимність та багаторівневість, що дозволяє розвивати та удосконалювати її в процесі експлуатації, використовувати як засіб навчання та самонавчання, здійснювати за її допомогою контроль знань студентів.
Наведені приклади не вичерпують усього спектру робіт, що ведуться в напрямі застосування нових педагогічних технологій в університеті. Поряд із позитивними зрушеннями існує й досить багато невикористаних резервів. Завдання полягає у тому, щоб використовувати вже напрацьований досвід, а головне — той могутній викладацький потенціал, яким володіє НТУ "ХПІ" сьогодні у вирішенні завдань щодо впровадження в навчальний процес нових педагогічних технологій.
Лідія ТКАЧЕНКО,
спеціально для тижневика "Освіта"
* УНІКАЛЬНІ ВНЗ УКРАЇНИ *
Вимога часу — інженер-педагог
Українська інженерно-педагогічна академія (УІПА) - єдиний навчальній заклад України, який спеціалізується з підготовки інженерно- педагогічних кадрів для системи професійної освіти: викладачів, методистів, майстрів виробничого навчання вищої кваліфікації для технікумів, коледжів та навчальних закладів системи професійно- технічної освіти (ПТО). Це сучасний спеціалізований освітній і науковий центр, ліцензований і акредитований Міністерством.
Академія має сертифікат на систему управління якістю, який посвідчує, що система управління якістю стосовно надання послуг у сфері вищої освіти, які надає академія згідно з чинними в Україні документами, відповідає вимогам ДСТУ ISO 9001-2001.

Академія широко відома за межами України, вона є членом Міжнародної організації інженерної педагогіки (IGIP). Рішенням Ради
Міжнародного товариства інженерної педагогіки (IGIP), в м. Париж УІПА була акредитована як освітній заклад, що відповідає моделі підготовки міжнародних інженерів-педагогів Міжнародного товариства інженерної педагогіки. В академії успішно функціонують 8 факультетів, на яких працюють 471 викладач, з яких - 59 докторів і 260 кандидатів наук, які навчають понад 12,5 тисяч студентів. Тут готують спеціалістів з 35 спеціальностей. Є можливість отримання другої спеціальності, міжнародного диплому "Європейський інженер-педагог", навчатись у докторантурі або аспірантурі. Розуміючи, що реалізація завдань сучасної глобальної освіти може здійснитись лише за умови формування принципово іншої системи діяльності, керівництво академії впевнено бере курс на активне втілення інновацій в усі ланки роботи навчального закладу.
Витоки
Відлік розвитку академії було розпочато у 1958 році, коли серед провідних навчальних закладів тодішнього Радянського Союзу з'явився Український заочний політехнічний інститут (УЗПІ), який очолив кандидат технічних наук, доцент Сергій Олександрович Воробй- ов. З 1964 року на чолі навчального закладу стає доктор технічних наук, професор Георгій Якович Андрєєв, а з 1978 року керує доктор технічних наук, професор — Станіслав Федорович Артюх.
У 70-х роках минулого століття освіта отримає запит на спеціалістів, які могли б на високому інженерному та педагогічному рівні вести підготовку фахівців у системі професійно- технічної освіти. Так з'явиться нова професія — інженер-педагог. Базовим навчальним закладом для підготовки таких спеціалістів буде обрано Український заочний політехнічний інститут.
1991 рік став для навчального закладу особливим, адже саме тоді тут було створено кафедру педагогіки, на чолі якої став доктор педагогічних наук, професор Єрмоленко Павло Андрійович. Вплив педагогічної складової у діяльності ВНЗ став настільки значним, що у 1990 році його було перейменовано у Харківський інженерно-педагогічний інститут, а з 1994 року — в Українську інженерно-педагогічну академію (УІПА). Дуже скоро стало зрозумілим, що існуюча назва кафедри педагогіки не відображає специфіку її діяльності. Тому з 1995 року у назві з'явилось суттєве доповнення — "Кафедра загальної та професійної педагогіки". Саме тут на той час зібрався цікавий колектив висококваліфікованих методистів за різними сферами професійної діяльності. Тому назву кафедри знов було скореговано. З 1998 року — це "Кафедра педагогіки та методики професійного навчання" (ПМПН). На її чолі — випускниця цього навчального закладу — кандидат педагогічних наук О.Е.Коваленко. Скоро кафедра стає однією з найбільш потужних кафедр академії. Мабуть не випадково сталось так, що наступним ректором академії став саме її представник.
Будемо відвертими, увага до цього призначення з боку освітян була особливою. Багато хто, переймався питаннями: "Чи зможе?", "Чи витримає?". І це не дивно, адже ректором академії стала жінка, на той час уже доктор педагогічних наук, професор Олена Едуардівна Коваленко. Сьогодні з впевненістю можна звітувати: "І змогла, і витримала". Для цього достатньо пройти корпусами академії, побувати на будівництві спортивного комплексу, зазирнути у навчальні аудиторії, зайти до затишної їдальні, завітати до гуртожитків. А щодо випробувань, то й їх вистачало. Так, проф. О.Е.Коваленко проводила заняття з інженерної педагогіки для викладачів Тяньцзінського інженерно-педагогічного університету, Цзянсуйського педагогічного університету технології та освіти, читала лекції у Технічному університеті Габрово в рамках роботи "Літньої школи". За видатні заслуги у галузі інженерної педагогіки вона одержала нагороду Європейського товариства "Інженерної педагогіки" IGIP.
Минав час, змінювалось суспільство, а разом з ним і запит на підготовку спеціалістів. Тому сьогодні значно розширився спектр фахівців, яких готує академія. Тут радо будуть вітати тих, хто хоче отримати якісну освіту за такими профілями як моделювання, конструювання і дизайн швейних виробів; комп'ютерні системи та мережі; комп'ютерні технології в управлінні та навчанні; електроніка, радіотехніка, електронна схемотехніка та зв'язок; поліграфічне виробництво; технологія харчової промисловості та організація громадського харчування; експлуатація і ремонт місцевого та автомобільного транспорту та за багатьма іншими.
Оновлення — основа стратегії' академії'
Ситуація в економіці країни потребує неординарних, суттєво нових підходів до формування трудового потенціалу України.
Тому Головним призначенням Української інженерно-педагогічної академії є задоволення потреб держави у висококваліфікованих викла- дачах-професіоналах для професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І- ІІ рівня акредитації, технічних ліцеїв та профільних класів загальноосвітніх шкіл, а також для навчальних центрів та відділів виробничого навчання промислових підприємств.
Виходячи з цього в академії розроблено Перспективну програму розвитку на 2010-2020 роки, стратегічним завданням якої стала активізація інноваційної діяльності. Головна мета програми формувалась на основі місії академії, з урахуванням глобалізаційних суспільних впливів та сучасних проблем розвитку економіки України, професійної освіти та демографічної кризи через інноватизацію науково-освітньої діяльності, укріплення позицій академії у міжнародному освітньому просторі, покращення матеріально-технічної бази, оптимізації організаційно-структурних актів діяльності навчального закладу.
Сьогодні академія дійсно є центром розвитку Інженерно-педагогічної освіти, оскільки на базі УІПА працює підкомісія з професійної освіти Науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України. В цьому році на основі проведення ряду організаційних заходів разом з Департаментом вищої освіти Міністерства освіти і науки України та Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти затверджено новий перелік профілів зі спеціальності
"Професійна освіта" та порядок їх впровадження. Це дало можливість:
- упорядкувати відкриття нових профілів вищими навчальними закладами України, процедур ліцензування та акредитації;
- здійснити перекриття новим переліком практично всіх робітничих професій, для яких готуються фахівці за спеціальністю "Професійна освіта";
- полегшити стандартизацію змісту освіти за зазначеною спеціальністю;
- створити більш широкі можливості для реалізації Положення "Про ступеневу освіту";
- створити більш сприятливі умови для спільних проектів та науково-методичної роботи вищих навчальних закладів (ВНЗ) України, занятих підготовкою педагогічних працівників для системи ПТО;
- створити більш гнучкі умови на ринку праці за рахунок самостійного введення спеціалізації.
В напрямку інновацій в галузі інженерно-педагогічної освіти організується та здійснюється в УІПА навчальна діяльність, яка зазнала багато змін.
Її основою стало ґрунтовне наукове дослідження, виконане докторантом академії доцентом Н.О.Брюхановою під керівництвом професора О.Е.Коваленко.
На науковій основі розроблено й впроваджено визначення змісту цієї підготовки відповідно до професійно обумовленої структури особистості фахівців, а логіки її побудови — до процесу поетапного формування педагогічних компетенцій: методологічної, креативної, проектувальної, комунікативної, менеджерської, науково-дослідної. Ці компоненти стали підставою для формування навчальних дисциплін, які забезпечують безпосереднє формування кожної з них: "Методологічні засади професійної освіти", "Дидактичні основи професійної освіти", "Основи інженерно-педагогічної творчості", "Методика професійного навчання: дидактичне проектування", "Методика професійного навчання: основні технології навчання", "Креативні технології навчання", "Комунікативні процеси у педагогічній діяльності", "Основи науково-дослідної роботи".
Удосконалену педагогічну складову навчального плану підготовки інженерів-педагогів впроваджено у вищих інженерно-педагогічних навчальних закладах, на інженерно-педагогічних факультетах та кафедрах вищих технічних та педагогічних навчальних закладів України, які здійснюють відповідну підготовку.
Забезпечення нових підходів до якісної підготовки спеціалістів потребує науково-методичної підтримки. Реалізуючи це завдання науковці академії щорічно готують більш ніж 23 монографії з проблем інженерно-педагогічної освіти, а також понад 50 підручників та навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України. Але сьогодні цього вже замало. Втілення вимог Болонського процесу різко підняло планку організації самостійної роботи. У зв'язку з цим стало питання її методичного забезпечення. Для цього педагогічною радою, яка працює в академії з 2010 року, було прийнято рішення про розробку електронних навчально-методичних комплексів з усіх дисциплін, що викладаються в навчальному закладі. Сьогодні цю роботу завершено. Повнотекстової бази даних навчальних і навчально- методичних видань, розроблених кафедрами академії широко представлені на порталі бібліотеки академії' у рубриці "Електронні навчально-методичні видання кафедр", реєстрація надходження яких забезпечується програмою "ІРБІС".
Бібліотека академії — це кровоносна система навчального процесу. Тут працюють люди, яких без перебільшення можна назвати патріотами своєї справи. Важко знайти нововведення у бібліотечній справі, які б не реалізував тут цей злагоджений колектив однодумців.
Інновації в роботі бібліотеки здійснюються на основі використання і впровадження в усі процеси Інтернет-технологій і автоматизованої бібліотечно-інформаційної системи "ІРБІС".
Один з головних напрямків інноватизації роботи бібліотеки -вдосконалення бібліотечного сайту, який сьогодні можна розглядати як самостійний напрямок інформування користувачів, оскільки він забезпечує:
• створення на сайті бібліотеки відкритого електронного архіву наукових збірників УІПА "Проблеми інженерно-педагогічної освіти" і "Машинобудування",
• поповнення інформаційного порталу "Фахівцеві з професійно-технічної освіти";
• впровадження в роботу сервісу віртуальної довідкової служби, віртуальної виставки,
• розробку нової інформаційної бази даних на допомогу фахівцеві з професійно-технічної освіти;
• безкоштовну реєстрацію сайту в пошукових системах через сервіс AutoReg, який дає можливість автоматизованої реєстрації в більш ніж 100 каталогах Інтернет, що значно підвищує інформаційний потенціал обслуговування.
Відбувається подальше поповнення електронного каталогу, обсяг якого складає біля 70 тисяч записів. Створюються й нові бази даних: електронний каталог "Авторські свідоцтва винаходів вчених УІПА" та повнотекстові бази даних "Автореферати дисертацій", що захищені в УІПА.
Створено базу даних "Читач", до якої введено відомості про всіх користувачів бібліотеки. За допомогою програмного забезпечення "ІРБІС" всі вони забезпечені ламінованими читацькими квитками зі штрих-ко- дом.
Бібліотека продовжує роботу в
корпоративних проектах:
• НБУ ім. В.І. Вернадського "Україніка наукова" і "Наукова періодика України": надання реферативної і повнотекстової інформації з фахових збірників наукових праць УІПА "Проблеми інженерно-педагогічної освіти" та "Машинобудування";
• ДНПБ ім. В.О. Сухомлинського: надання реферативної інформації зі збірника наукових праць УІПА "Проблеми інженерно-педагогічної освіти" до галузевої реферативної бази даних;
• ХДНБ ім. В.Г. Короленка: надання даних про передплату бібліотекою періодичних видань для "Зведеного каталогу періодичних видань, які надійшли до провідних бібліотек Харкова";
• надання інформації з корпоративного проекту "E-Сatalog бібліотек України", що дозволяє користувачеві одночасно користуватися електронними каталогами бібліотек України, Росії, світу та повнотекстовими базами даних.
На сайті бібліотеки через науково-освітню мережу "УРАН" та "INFOR- MATIO — Консорціум" надавались тріал-доступи до таких інформаційних ресурсів як: Primal Pictures 3D Real-Time Viewer: Regional Package on Ovid; Academic Complete Collection; Springer; Cambridge; University Press; Royal Society of Chemistry; Oxford Journals Collection; Academic OneFile.
У 2010 р. Науковій бібліотеці УІПА було надано відкритий доступ до бази даних POLPRED.com, яка містить новини та аналітику російською мовою більш ніж з 600 джерел: промислова політика Російської Федерації та зарубіжжя з 1998-2010 рр.; економіка та право 230 країн та 42 галузей.
Академія співпрацює з Міжнародним товариством інженерної педагогіки (IGIP die Internationale Gesellschaft f?r Ingenieurp?dagogik). Президентом Українського
національного моніторингового комітету (NMC) IGIP є ректор академії професор Коваленко О.Е. Взаємодія академії з IGIP дозволила акредитувати академію як навчальний заклад, що відповідає вимогам освітньої моделі IGIP. У центрі інженерної педагогіки щорічно проходять підготовку 5-8 провідних викладачів ВНЗ Україні. У подальшому вони сертифікуються IGIP і отримують диплом "Міжнародний інженер-педагог". Використовуючи міжнародні зв'язки по лінії IGIP, студенти стажуються у ВНЗ Болгарії і Словаччини. Для розширення зв'язків працює гурток, в якому студентів навчають основам фан-драйзингу для участі в проектах і пошуку грантів.
В академії регулярно проводяться олімпіади з гуманітарних та технічних циклів підготовки. Їх переможці у подальшому стають учасниками Всеукраїнських Олімпіад. Участь кожного з них передбачає попередню наукову роботу під керівництвом провідних викладачів академії.
Проводиться підготовка до наукової роботи студентів з числа магістрів та спеціалістів. Результати їх наукових напрацювань публікуються у вигляді тез доповідей та доповідаються на щорічній науково- практичної конференції науково-педагогічних працівників, науковців, аспірантів та співробітників академії.
Завдяки такій організації наукової роботи студентів у 2010 році у співавторстві зі студентами подано
12 заявок та отримано 7 охоронних документів на винаходи, на студентській конференції зроблено понад 600 доповідей. Так, тільки в минулому році 70 студентів стали призерами Всеукраїнського конкурсу з природничих, технічних та гуманітарних наук на І турі та 26 студентів брали участь у підсумкових конференціях ІІ туру, виборовши 14 призових місць: три перших місця, чотири других місця та сім третіх місць. Крім цього 93 студента брали участь у 11 турах 30 Всеукраїнських студентських олімпіад, виборовши одне призове третє місце.
Відбувається підготовка
аспірантів. З цією метою в академії працюють дев'ять наукових шкіл та відкрито аспірантуру з більш ніж двадцяти напрямків.
Завдяки впровадженню програми підвищення ефективності наукових досліджень, загальний обсяг науково-дослідних робіт щорічно зростає і зараз досягає майже 800 тисячі гривень, незважаючи на складні соціально-економічні умови, що склалися в Україні.
Вже 15 років академія має стійкі зв'язки з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України через створення спільної навчально-методичної лабораторії. З 2010 року на її базі започатковано інноваційно- методичну групу, яка веде значну роботу щодо наукового вивчення особливостей перебігу інноваційних процесів як у самій академії, так і в межах інших навчальних закладів інженерно-педагогічного спрямування.
Реалізуючи інноваційну освітянську політику на базі УІПА успішно функціонує підкомісія з професійної освіти науково-методичної комісії з педагогічної освіти МОН України, роботу якої очолює ректор академії, професор О.Е.Коваленко.
В академії працює експериментальний майданчик з вивчення особливостей впровадження інноваційних підходів у практику навчальної діяльності студентів факультету інтегрованих технологій в виробництві і освіті та технологічного факультетів УІПА. Ця робота виконується в межах програми "Інноваційна культура майбутнього інженера-педагога" під керівництвом докторанта кафедри педагогіки та методики професійного навчання доцента Л.В.Штефан. У межах її реалізації відновлено дещо забуту у ВНЗ практику організації факультативної роботи.
Активна інноваційна діяльність ведеться кафедрою інформатики і комп'ютерних технологій, якою багато років успішно керує професор А.Т.Ашеров. Зокрема тут проводиться моніторинг ринку праці та вимог до фахівців, який дозволяє оновлювати раз на 3-4 роки варіативну частину навчального плану спеціальності "Професійна освіта. Комп'ютерні технології в управлінні та навчанні". На постійне збільшення частки "людського чинника" в ненадійності комп'ютерних систем, в причинах аварій і травматизму кафедра відповіла введенням нового курсу "Ергономіка інформаційних технологій". Для того, щоб підготувати випускників до конкурентної боротьби на ринку праці та сформувати у них вміння самопозиціонування, у навчальний план була введена дисципліна "Теорія і практика маркетингу комп'ютерних освітніх послуг".
Взагалі сьогодні в освіті склався своєрідний тандем педагогічних проблем. З одного боку до нього увійшли проблеми безпосередньо пов'язані з організацією навчально- виховного процесу на рівні сучасних вимог, а з іншого — проблеми працевлаштування випускників. Активно працюючи над програмами підготовки конкурентноздатного спеціаліста, керівництво академії водночас вирішує і питання подальшої долі тих, кого готує. З цією метою в академії створено програму "Кар'єра". В межах її реалізації — наскрізна підготовка студентів до реалізації своїх знань на ринку праці.
Серед основних напрямків програми: комплекси заходів для роботодавців і студентів та створення асоціації випускників.
Результати діяльності за означеними напрямками (до речі традиційними для такого роду програм) висвітлюються на порталі академії, де передбачено відповідну сторінку. Інновації начинаються на рівні змістовного наповнення цих напрямків. Так, директор будь-якого навчального закладу має змогу розмістити тут не лише інформацію
щодо вакансій у своєму навчальному закладі, а й ознайомитись з банком інформації щодо випускників УІПА. Для цього створено рубрику "Персональна інформація", де зведено дані щодо якості підготовки випускника з навчальних дисциплін, представлено характеристики викладачів та кураторів академії, а також резюме випускників. Передбачено тут і канал зворотного зв'язку з роботодавцями.
Користуючись цією ж сторінкою сайту може вирішувати кар'єрні питання і студент. Не секрет, що при однаковому рівні фаховій підготовки, перемогу в боротьбі за робоче місце отримає той, хто краще готовий для цієї боротьби психологічно, може краще себе презентувати, володіє техніками ефективної комунікації. Тому у програмі передбачено ряд заходів, спрямованих на виконання цього завдання. Серед них проведення серії тренінгів, семінарів, бесід. Для їх реалізації залучаються кращі спеціалісти центру зайнятості фахівців Харкова та Харківської області, з яким у академії підписано договір про сумісну діяльність. Одним із останніх результатів цієї співпраці стало проведення "Ярмарки вакансій", у якій прийняли участь 40 підприємств та навчальних закладів міста. Ще одним із напрямків програми "Кар'єра" є створення "Асоціації випускників". Відзначимо, що ця робота є найбільш приємною. Адже значний відсоток працівників академії — її випускники. Серед них, як вже відзначають, і ректор академії професор О.Е.Коваленко, і перший проректор з навчальної роботи А.П.Тарасюк, і проректор з науково- педагогічної роботи С.М.Кучеренко. Знають випускників академії і далеко за її межами.
Відзначимо, що ця робота стала продовженням напрацювань, які вже існували в академії з 2006 року на кафедрі інформатики і комп'ютерних технологій. Саме тут вперше було створено асоціацію випускників комп'ютерних спеціальностей.
Одним із пріоритетних напрямків розвитку сучасної освіти є втілення у практику діяльності та підготовки фахівців здоров'язберігаючих технологій. У контексті вирішення цих питань відбуваються інноваційні введення і в УІПА. З 2010 року тут відкрито психологічну службу, призначення якої — створення сприятливих умов щодо здоров'язбереження суб'єктів освітньої діяльності. Серед заходів, що пропонуються для студентів — психологічний клуб, тренінгові програми, бесіди, індивідуальне консультування. Значна робота проводиться і у напрямку створення комфортних умов для діяльності викладачів. У разі ж виникнення у них проблем — для їх послуг індивідуальне консультування. Робота психологічної служби висвітлюється на сайті академії, де створено відповідну сторінку.
В академії проводиться широка конкурсна програма. Лише за останній період проведено конкурси серед студентів на кращу творчу ідею, на кращу інноваційну ідею щодо поліпшення діяльності академії у всіх напрямках, на кращу розробку інноваційного заняття під час педагогічної практики, на кращу наукову роботу. Переможці отримують грамоти, подяки та грошові винагороди. Начасі підготовка конкурсу "Кращий куратор академгрупи", конкурсу на кращу магістерську роботу, на кращого студента з різних номінацій.
Керівництво академії, активізувавши інноваційну діяльність у навчальному процесі, приділяє неабияку увагу й інноватизації виховної роботи. Особистість, озброєна інноваційними технологіями, сформованим інноваційним мисленням, але бездуховна і аморальна представляє для суспільства серйозну загрозу. З розумінням цього планується виховна робота в УІПА. Так кардинальних змін зазнала підготовка кураторів академгруп. Сьогодні в академії постійно діє навчання у "Школі кураторів". Розроблено та втілено у практику підготовки кураторів експериментальну програму "Формування інноваційної культури куратора академгрупи", у межах якої організовано роботу клубу кураторів "Творчість".
Генеральним напрямком виховної роботи виступає організація дозвілля студента. Працюють шість колективів Культурного Центру з широким спектром культурно-масових заходів. Серед них театр мод "C'est la vie" , команда КВК "Університетська, 16", вокально-естрадна студія "Сезам", танцювальний колектив "New Wave", клуб спортивного бального танцю "Престиж" та театральна студія "Дебют". Для тих, хто не уявляє свого життя без активного заняття спортом, в академії створені та успішно працюють чотири спортивні команди: команда з регбі, команда з гирьового спорту, команда з аеробіки та футбольна команда. Духовність починається з сім'ї, тому в академії приділяється значна увага вивченню студентами свого родоводу. Зараз кожен куратор академгрупи, озброєний технологіями побудови родинного древа, проводить роботу щодо організації розробки кожним студентом свого родоводу. Результатом її стане виховний захід "Мій родовід" та конкурс на кращу роботу.
Без перебільшення можна стверджувати, що однією з найбільш важливих із них є програма підвищення кваліфікації викладачів УІПА. Свого часу відомий дидакт М. Скаткін відзначив, що педагоги, зазвичай, вчать так, як вчили їх. Тому реорганізація навчально-виховного процесу на інноваційних засадах розпочнеться лише тоді, коли до неї буде готовий викладацький корпус. Розуміючи це, ректорат академії розробив серію програм по підвищенню кваліфікації професорсько-викладацького складу. Серед них:
- програма підвищення кваліфікації викладачів УІПА;
- програма семінарських занять у межах внутрішньовузівських семінарів "Інноваційна культура викладача вищого навчального закладу.
- школа молодого викладача, зміст програми якої передбачає підготовку педагога до інноваційної діяльності;
- система короткострокових наукових семінарів з питань інноватизації освітнього процесу.
Інноваційно спрямованим є сьогодні й підвищення кваліфікації та стажування викладачів та майстрів виробничого навчання системи професійно-технічної освіти та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Біля 200 фахівців цієї сфери з Харкова та Харківської області щорічно нарощують тут інноваційний потенціал.
Інноваційні тенденції мають місце і у напрямку отримання другої вищої освіти, де ведеться підготовки магістрів за фахом 8.000005 "Педагогіка вищої школи" та 8.000009 "Управління навчальним закладом". Думається, про результати підготовки краще скажуть їх випускники, діапазон яких від докторів наук до викладачів системи професійно-технічної освіти:
Кожина Ганна Михайлівна —
д.мед н., проф., завідувачка кафедрою наркології, медичної психології та психіатрії Харківського національного медичного університету (закінчила з відзнакою магістратуру 8.000005 "Педагогіка вищої школи" у 2010 році).
"Щиро вдячна викладачам кафедри педагогіки та методики професійного навчання УІПА за високий рівень організації та проведення навчального процесу в магістратурі "Педагогіка вищої школи". Під час навчання в магістратурі ми отримали у систематизованому вигляді знання з методології та методів педагогічних досліджень, дидактики вищої школи, організації виховної роботи зі студентами, психологічних аспектів викладацької діяльності та ін., що є надзвичайно цінним для нас, як працівників вищої школи України. Дякую за знання та досвід!"
Новикова Олена Олександрівна, старший викладач кафедри інформатики та прикладних інформаційних технологій Академії внутрішніх військ МВС України
"У 1995 році закінчила Харківський авіаційний інститут ім. М.Є.Жуковського за спеціальністю "Програмування для ЕОТ та автоматизованих систем", у 2009 році — Українську інженерно-педагогічну академію за спеціальністю "Педагогіка вищої школи".
До навчання в УІПА працювала в Харківському-патентно-комп'ютерному коледжі на посаді завідувача лабораторії.
Філь Віталій Григорович, заступник директора Донецького індустріально-педагогічного технікуму.
"У 2007 році в мене з'явилась унікальна можливість знову стати студентом, перш за все, тому, що була внутрішня потреба, а якщо бажаєте, виробнича необхідність звірити результати своєї практичної діяльності з теорією управління. Я став студентом Української інженерно-педагогічної академії зі спеціальності "Управління навчальним закладом". Щиро вдячний викладачам УІПА.
Лісовицький Віктор Іванович —
голова циклової комісії "Професійна освіта", викладач спеціальних дисциплін Донецького індустріально — педагогічного технікуму, безперервний педагогічний стаж — 30 років.
"Зміни, що відбуваються в системі освіти України, вимагають, насамперед, від керівників різного рівня (голів циклових комісій, завідуючих відділеннями, заступників директора), методистів, викладацького складу більш високого рівня професійно-педагогічних знань та вмінь, що забезпечує освітньо-кваліфікаційний рівень "магістра".
У 2008 році після вступних випробувань зарахований до академії на магістерський курс за спеціальністю 8.000009 "Управління навчальним закладом".
Дорофєєв Олександр Степанович — директор Державного професійно-технічного навчального закладу "Харківське вище професійне училище сфери послуг"
У 2008 році Дорофєєв Олександр Степанович закінчив Українську інженерно-педагогічну академію і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Управління навчальним закладом" та здобув кваліфікацію професіонала з управління навчальним закладом.
З січня 1987 року і по теперішній час Дорофєєв О.С. — директор Державного професійно-технічного навчального закладу "Харківське вище професійне училище сфери послуг" (до 2007 року — ПТУ-40 м. Харкова). У 2011 році виповнюється 40 років, відколи Олександр Степанович перший раз переступив поріг навчального закладу, який очолює понад 24 роки.
Пріоритетними напрямками діяльності директора є забезпечення високого рівня знань та вмінь випускників, забезпечення якісних умов для навчання та праці, атмосфери творчості, співдружності в колективі, впровадження інноваційних форм роботи, що відповідають сучасним ринковим відносинам.
Навчання в УІПА стало ще однією сходинкою до підвищення професійної майстерності.
Майбутнє — в інноваційних вимірах
Дійсно, на сьогодні зроблено немало. Але це лише початок тих грандіозних змін, які заплановано "Програмою перспективного розвитку академії на період 2010-2020 рр". Серед першочергових заходів — оновлення матеріально-технічної бази лабораторій як основи підготовки конкурентоспроможного фахівця на ринку праці, розвиток міжнародних зв'язків, створення науково-виробничого комплексу. І все ж головним є завершення будівництва спорткомплексу. Керівництво академії розуміє, що будь-які інновації будуть мати сенс лише тоді, коли їх втілюватимуть у життя здорові, сильні люди.
Передбачено й розвиток інновацій у роботі бібліотеки. Так планується придбання нової версії програмного забезпечення "ІРБІС", що відкриє нові можливості і перспективи. Буде продовжуватися робота з удосконалення сайту бібліотеки, заплановано розробити нову платформу для WEB-сайту на базі програмного забезпечення Joomla. Це дозволить вбудувати необхідний інструментарій на сайті: лічильники головної та допоміжних сторінок сайту, забезпечити більш зручну та доступну кожному користувачеві навігацію сайта, додати вікно "пошук по сайту", розробити активне вікно для зворотного зв'язку з користувачами у вигляді "форуму", або "гостьової книги", де користувачі зможуть залишати свої побажання, корисні пропозиції тощо. За допомогою нової структури сайту з'явиться можливість презентувати сайт бібліотеки в різномовних версіях.
Українська інженерно-педагогічна академія впевнено дивиться вперед. Для неї інновації — не гра у сучасні лінгвістичні нововведення, а конкретні діла, які дають вагомі позитивні результати сьогодні та готують плідне підґрунтя для майбутніх перемог.
м.Харків
* ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ *
Майстер слова в дзеркалі життя
То колись швець ходив без чобіт. Тепер вже ні — доводиться самому взувати себе, бо який же ти швець, коли босий? Хто до тебе тоді взагалі звертатиметься? Тепер чоботи на власних ногах — то не просто взуття, а засіб піару, себто зв'язку із громадськістю, із потенційними замовниками. У випадку із письменником — із потенційними читачами. Тому й доводиться дбати аби виходили книжки не тільки твої', а й книжки про тебе.
Саме з такого фольклорно- приповідкового зачину хочеться повести розмову про сучасного закарпатського письменника Юрія Васильовича Шипа. Бо за останні кілька літ вийшло і повне зібрання його поезій в одному грубезному томі (а після того з'явилися і нові книжки, причому не тільки поетичні, а й прозові), і 178-сторінковий бібліографічний покажчик цього автора "Дорога співця" (2007), де обліковано не тільки його книжки, а й сотні і публікацій у пресі, і 368-сторінко- вий збірник рецензій на його твори "Щедра борозна" (2008). І на, решті щойно з'явилася монографія про поетову творчість, написана його давнім приятелем і колегою-журналістом Михайлом Ряшком — "Життя і слово Юрія , Шипа. Літературний портрет" (Ужгород: Патент, 2011. — 256 с.). 1 На сьогодні із трьох десятків спільчан Закарпатської організації НСПУ тільки Д.Кешеля і має подібну монографію про себе. Ю.Шип став другим, і ледь намічена тенденція примушує замислитися. А чи кожний автор спроможний отак щиро і детально і розповісти про своє життя-буття у літературі? Це Маяковський міг гордо підносити "все сто томов , моих партийнь|х книжек". Але він швидше виняток, ніж правило. Дехто соромиться своїх перших юнацьких спроб, багато хто замовчує власну відверту кон'юнктурщину, хтось просто втрачає інтерес до вже написаного, думаючи тільки про майбутні книжки.
Ю.Шип наважився відзвітувати за кожне своє слово. У наші буремні часи, коли щодесять років змінюються парадигми життя, для такого вчинку потрібна певна , мужність. Хто знає Юрія Васильовича зблизька, тому не дивується. і Тільки на перший погляд це м'яка і податлива людина зі спокійною 1 манерою мовлення і несуєтними , рухами. Цей перший погляд зовсім не оманливий, але розкриває він далеко не все. Ю.Шип здатний бути дуже гострим і непоступливим, коли торкається і справ принципових. Тут у нього відкривається питомий талант са- 1 тирика, народного трибуна, ладного метати громовиці у все, що заважає жити чесно і гідно.
Писати про Юрія Васильовича Шипа, як письменника і людину, і 1 просто і складно. З одного боку, вже не перший рік знаю його по творах і особисто. Не раз я оцінював книжки цього митця та розповідав про нього в крайових, вітчизняних і зарубіжних виданнях. , В тому числі й у газеті "Літературна Україна" (Київ), журналах 1 "Вітчизна" (Київ), "Дукля" (Пряшів), "Просвіта" (Ужгород) та й інших часописах. Його вже сива голова та бентежне серце нині в глибокій задумі над розбурханим чорториєм сучасності з її лукавствами, підступними зрадами, інтригами, фатами-морґанами, розчаруваннями та моральними звихами. З іншого ж боку, осягнути одним поглядом усе написане ним — то справа не одного дня, вимагає тривалого і вдумливого
вчитування у тексти. Видана монографія є для того доброю підмогою. Її 18 розділів — це 18 сходинок письменника до самого себе, до опанування творчих висот, а водночас і 18 сходинок читача до глибинної сутності творчості Ю.Шипа. Адже автор синопсису піддав ретельному науковому аналізу факти й аргументи з істотних біографічних віх і виражально- смислових особливостей творчості Юрія Шипа.
"Із професійним хистом, — як наголошує доктор філософії, професор Іван Стецяк, — виконано це в спосіб смислового розгляду та безпосередньої інтерпретації текстів поетичних, пісенних, белетристичних, ліричних, сатирично- гумористичних творів, байок і пісень тридцять Шипових книжок, оцінок їхнього ідейно-художнього рівня літературознавцями та іншими фаховими науковцями". Сенс позитивного і викривального змісту дослідження у зображенні поета на фоні доби, в оточенні своїх персонажів і їхніх прототипів, в інітер'єрі рідного Закарпаття, з яким Ю.Шип нерозривно зв'язаний. Увесь його доробок не тільки пройнятий пошаною та любов'ю до чесної людини, але й спрямований проти сучасного тутешнянського, а також і столичного сороміцького бомонду з його паразитично-злочинним охвістям. Це характерно передусім для розділів "Ліки від синдрому приспаної совісті", "Здоровий ґлузд в одежі слова", "У фактах і аргументах про святе і грішне", "На щоденних крутизнах", "Дерево по плодах пізнається" та інших частин видання.
Юрій Шип народився 3 травня 1943 р. у передгірному селі Мокре на північ від Ужгорода. Побачив світ у селянській родині, в хаті, яку збудував ще його дід. А ще той дід Іван майстрував цифровані (різьблені) ярма, які користувалися широким попитом. Дід по матері Юрій був найліпшим косарем у селі, а ще віртуозним дзвонарем і блискучим оповідачем. Його дружина Ганна зналася на цілющому зіллі, взимку вся її хата і стодола пахла травами.
Ще у шкільні роки Юрко дописував до районної газети, проте категорично відмовився вести там атеїстичну рубрику. Працював на цілині. Відтак закінчив філфак Ужгородського університету. Викладав на рідній Перечинщині. Одржився теж із вчителькою-філологом Ганною Іванівною. Разом переїхали до села Великі Лази на схід від Ужгорода, де живуть і понині. До 1999 р. працював там у сільській школі, поєднуючи педагогічну діяльність з природоохоронною (1974 р. став відповідальним секретарем Закарпатської обласної організації Українського товариства охорони природи), а також журналістикою і красним письменством. По лінії товариства доводилося часто виїжджати на місця, перевіряти численні скарги. Працював також головним спеціалістом Державного управління екології і природних ресурсів в Закарпатській області, був на різних посадах в обласних газетах "Карпатський край", "Правозахист". З 1989 р. — член Національних спілок журналістів та письменників України (нині, до речі, й член правління її обласної організації).
Почав же писати Ю.Шип у жанрі байки. Цей жанр в українській літературі Закарпаття досить давній. Вагомі зразки його полишив ще славетний О.Духнович, віддали йому належне й інші будителі ХІХ ст., особливо О.Павлович і І.Сільвай, у чехословацьку добу неперевершеним майстром був Марко Бараболя. За радянських же часів жанр, природно, був вихолощений і зведений до якогось беззубого усміхання. В ліпшому випадку — до вимахування кулаками на адресу клятих імперіалістів. Повнокровна байка повертається до нашої літератури лише під час так званого шелестівського відродження української культури.
Те коротеньке десятиліття було дуже непослідовне, половинчате, обережно-несміливе у своєму національному поступі, а все ж без нього не міг би надалі відбутися славетний державотворчий зрив кінця вісімдесятих. Породжені тим десятиліттям літературні феномени несуть усі його родимі плями. Це було балансування на межі дозволеного, шоденне намагання відсунути ту межу бодай на міліметр далі. Були там реверанси у бік влади, але головне, що було відстоювання національної гідності, боротьба з усе наростаючою русифікацією, з руйнуванням традиційної селянської моралі. Щось викреслював пильний редакторський олівець, але щось таки проривалося до спраглого читача.
Рух національного опору у глухі сімдесяті мав дуже різні форми — від радикальних дисидентських, про що знало загалом небагато людей, до більш поміркованих. До останніх причетна переважна більшість тодішніх письменників, бо до того їх змушував хоча б сам факт послуговування українською мовою. Згадаймо, що тоді вона допускалася на офіційних концертах переважно у двох жанрах: народна пісня (ретельно відібрана і перевірена) та віршована гумореска. Отож, обраний Ю.Шипом жанр ніби й толерувався владою і водночас заганявся меліораторами у цивільному до тупикового русла: сантехніки, теща з зятем, ліниві школярі. Шлях українського сатирика полягав у постійних проривах за це завізоване коло, за прапорці.
Тому до першої книжки довелося йти десятиліття-півтора від перших публікацій. Звалася вона "Бита карта" — ніби й цілком по-радянському, але спрямовувалася проти радянського бюрократа. Причому не абстрактного, а цілком конкретного, закарпатського, зі своєю регіональною специфікою (кумівство, всеохоплюючий блат, практично абсолютна кругова порука), багато прототипів були цілком впізнавані, хоч що б там автор не говорив про збірність його образів. Книжка була готова ще 1980, але вийшла тільки 1984 р. — такими тоді були темпи редакційно-видавничого процесу, особливо для початківців. А проте книжка вийшла просто фантастичним, як на
нинішні часи накладом — 8000 примірників, і отримала купу схвальних відгуків у пресі. Ще більший тираж (16000) був у другої книжки "Градусна хвороба" (1987). А загалом на всі видання Ю.Шипа донині написано понад 200 рецензій. Здається, це абсолютний рекорд для закрпатських авторів.
Перебудовна, а потім і державоторвча доба, на яку припав розквіт творчості, наклали дуже зримий відбиток на Шипову сатиру. Водночас з 1994 р. (збірка "Скибка духовного хліба") у творчість дуже міцно вплітається і струмінь духовної лірики. Тоді ж з'являється і перша книжка для дітей — "Веснярики". А 1998 р. Ю.Шип пробує себе як пісняр — книжка "Заспіваймо з Гайдуком" (Василь Гайдук — відомий закарпатський композитор, водночас його прізвище споріднене зі словом "гайдамак", гайдуками називали у наших краях борців проти турецько-татарських нападів і панського свавілля, то ж назва збірки вийшла з кількома смислами).
2007 р. Ю.Шип видав дві прозові книжки історико-церковної тематики. Перша — "Кальварія отця Дзуровчика". Кальварія — це Хресна дорога Ісуса Христа. На Заході України (а також в сусідніх державах) так називають стежки-серпантини з 14 каплицями, які символізують 14 страсних зупинок Христа по дорозі на Голгофу. Такі стежки спеціально облаштовують на пагорбі, як правило, поблизу міського цвинтаря. Дана ж оповідка присвячена одному з багатьох нескорених церковних подвижників нашого краю, завдяки яким тут не вдалося викорінити віру в радянські часи, а з настанням незалежності розгорнулося справжнє релігійне відродження. Друга ж книжка найбільш обємна в усьому доробку письменника (584 с.) — "Переказ у роздумах про село Великі Лази в соборній родині Христової Церкви". Книжка дуже нагадує популярну колись серію Еврика", кожний том якої був популярним викладом певної дисципліни. Із зрозумілих причин в тій радянській серії були відсутні тільки дисципліни богословські. Так-от, "Переказ" — це своєрідна цікава еклезіологія — дисципліна про сутність, структуру, ієрархію, функціонування церкви. Починається книжка з нарису про рідне село, його церковну історію, а відтак переходить до все більш глибинних і глобальних проблем, перетворюючись врешті-решт на максимально адаптований для широкого читача всебічний виклад наріжних богословських реалій. Дана книга викликала просто-таки спалах читацького інтересу і фурор серед рецензентів, у 2008 році відзначена крайовою просвітницькою премією ім. Героя України о. Августина Волошина.
Усього ж Ю.Шип видав 30 різножанрових книжок, нині готується до друку чимала збірка оригінальних його віршованих загадок. Творчість письменника удостоєна також обласної премії ім.Ф.Потушняка (1999) та всеукраїнської ім.Л.Глібова (2002).
Михайло Ряшко наголошує, що Юрій Шип однаково вправно володіє як байкою, так і фейлетоном, як розлогою ліричною гуморескою, так і віршем. Комічна картина, алегорія, персоніфікований діалог, дотепна, часто-густо афористична мораль, поетичні тропи, фігуральність та інші витончені різноконтрастні деталі ним підпорядковані одній меті: в якомога менше віршованих рядках зрозуміло втілити якомога більше впливового змісту, фольклорного образу, філософської соціально важливої думки. Як скажімо, й у цій міні-баєчці:
Відвернувся від Криниці
Звивистий Струмок...
Так позбувся він Водиці
Й зник його слідок.
("Дурненький Потічок")
На повний зріст показаний у дослідженні Юрій Шип не тільки як митець сатиричної вдачі, але й побожний християнин, котрий ревно дбає і проймається тривогами та болями навколишнього світу природи і людини у розділах "Зліт у плині літ", "Щоб не змовкли солов'ї і не зникли квіти", "Любов, краса та цвіт надії", "Про дитячий та дорослий добрий і лукавий світ", "Фокуси життя в художньому дзеркалі", "Журба і втіха з мудрістю та хистом".
Базує Михайло Ряшко свої переконання і доводи на вдало вплетених в роздуми цитатах з пісень (яких, до речі, написано на слова поета понад 300 і видано 5 співаників), ліричних та сатиричних творів, байок Юрія Шипа. До честі автора дослідження є і те, що написане воно цікаво та вдало, обрамлене фактажем і об'єктивністю. Ось як, наприклад, влучно наводить він мініатюру письменника "Єство христопродавця", де йдеться про викривальну силу його сатири: У зрадників така натура (в панів і простаків): Усі вони — продажна шкура За тридцять срібняків. Автор синопсису піддав ретельному науковому аналізу факти й аргументи з істотних біографічних віх і виражально-смислових особливостей творчості Юрія Шипа. Відчувається, що вдумливо він простудіював їх концепцію в ґенезисі крайового літературного процесу та педагогічній антерпретації виховного виру суспільно-політичного життя. Завдяки цьому читач має можливість довідатися про багато інтересного з особистої вдачі й творчої лабораторії письменника. Причому, не тільки як вправного допитливого митця, але й самобутньої особистості, батька і друга, громадянина і щирого патріота рідної землі. Цей літературний портрет — своєрідне, високого ґатунку дзеркало, в якому Юрія Шипа гарно видно, яким він є в реальному житті та в літературі.
Зацікавлено, вдумливо вникаючи в творчу лабораторію митця, осмислив Михайло Ряшко й квінтесенцію формування Юрія Шипа як письменника на ґрунті народної творчості й таких майстрів слова як Григорій Сковорода, Микола Гоголь, Дмитро Білоус, Василь Діянич, Василь Стус, Йосиф Тереля та інших видатних мислителів і письменників.
...На форзаці книжки біля портрета Юрія Шипа намальована й гілка шипшини з листками, квітами, плодами та колючками. Вони вдало символізують те, що він, як влучно сказав Михайло Ряшко, по натурі та в літературі щирий патріот, неповторний і самобутній, ніжний і лагідний, пекучий і колючий народний письменник Срібної Землі. Про це зізнається сам Юрій Васильович так: "В моїй душі — душа Карпат і серце рідно- краю — в грудях". Так може сказати тільки справжній син про свою матір.
Заслуговує доброго слова й те, що в згаданому літературно-критичному дослідженні життєвий шлях і творче світобачення Юрія Шипа проаналізовані та висвітлені в контексті традицій та новаторства, класичного й модерного в людських взаємовідносинах та мистецтві. То ж добру справу для читачів зробили люди, котрі подбали, щоб ця науково вагома книжка побачила світ. Потрібна всім кого цікавлять сучасні проблеми духовності. Особливо корисна вона для потреб гуманістичного навчання та виховання щирих патріотів рідної землі засобами художнього слова.
Сергій ФЕДАКА,
доктор історичних наук, член Національної спілки письменників України
Закарпатська обл.
* ЛІЦЕНЗУВАННЯ *
Київський національний лінгвістичний університет
проводить збільшення ліцензійного обсягу зі спеціальностей 8.02030302 "Мова та література (англійська мова)", 8.02030302 "Мова та література (німецька мова)", 8.02030302 "Мова та література (французька мова)", 8.02030302 "Мова та література (іспанська мова)", 8.02030304 "Переклад
(англійська мова)", 8.02030304 "Переклад (французька мова)", 8.02030304 "Переклад (німецька мова)", 8.02030304 "Переклад (італійська мова)".
З детальною інформацією можна ознайомитися на сайті www.knlu.org.ua у розділі "Ліцензування".
* ПОЧАТКОВА ЛАНКА *
У пошуках нового
У Львівській загальноосвітній школі ;57 ім. Короля Данила, відбулись педагогічні читання за працею Г.Г.Ващенка "Загальні методи навчання". Організатором даного семінару були вчителі початкових класів.
Мета цього заходу поглибити знання вчителів початкових класів про великого українського педагога Г.Г. Ващенка. Впроваджувати його ідеї у сучасні педагогічні методи і форми роботи.
Зал був прикрашений висловами відомого педагога про освіту, навчання, школу, виховання. Також стенд з біографією Г.Г. Ващенка. Педагогічні читання супроводжувались мультимедійною презентацією.
Криштальська Віра Зеновіївна розповіла про термін "Системи навчання" та надала характеристику формальної та вільної системи навчання. Розкрила їх принципи. А також ознайомила з предметовою системою навчання, її структурою, недоліками.
Приймак Наталія Сергіївна розповіла про комплексну систему навчання, про програму ГУС та її недоліки. Надала характеристику системи навчання в марксистському розумінні; про центральне місце праці в системі ГУС.
Любицька Н.Г. розповіла про комплексно-проектну систему, програми 1929 р., теорію Шуліки та її недоліки; про крах даної системи.
Кузьмич Лідія Володимирівна підвела підсумок. Вона розповіла про повернення до предметової системи. Слід пам'ятати, що одним із важливих завдань школи є розвиток в учнів ініціативи й творчих здібностей. Тому, застосовуючи предметову систему, слід уникати перекручень, що були властиві радянській школі в період 19291931 рр.
Денисюк Ірина Анатоліївна розкрила питання про організаційні форми навчання: індивідуальну і групову. Вона широко розкрила плюси і мінуси даних форм навчання. Розповіла про основні риси говард-плану (гнучкість і пристосованість до нахилів і здібностей учнів. Про застосування класно-лекційної форми навчання.
Автор цих рядків ознайомила слухачів із виникненням методу проектів, баченнями цього методу Г. Ващенком. Вона зауважила, що метод
проектів був відомий ще у 20- ті роки XX століття у США. Спершу його називали "методом проблем" і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. На основі концепції прагматизму американського педагога Дж. Дьюї (1859-1952) його послідовник Вільям Кілпатрік розробив "проектну систему навчання", або метод проектів. Учні включалися безпосередньо у практичну діяльність, через яку вони мали опановувати теоретичні знання, необхідні для вирішення конкретного завдання. Але за наявності позитивних сторін метод проектів має і слабку сторону - за надмірної захопленості прагматичною спрямованістю навчання може бути знижений загальний теоретичний рівень освіти. Саме надмірне захоплення методом проектів на шкоду систематичному навчанню призвело до "розчарування" педагогів у цьому методі в середині XX століття.
Однак останнім часом, у зв'язку зі становленням парадигми особистісно орієнтованої освіти, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють становленню особистості - суб'єкта діяльності та соціальних стосунків.
Найбільш поширене визначення методу проектів таке: це "система навчання, за якої учні здобувають знання й уміння в процесі планування і виконання поступово ускладнюваних практичних завдань-проектів". У процесі відродження методу проектів сьогодні перед нами стоять ті ж завдання, які стояли перед його фундаторами. Вони полягають у вихованні людини, "яка вміє працювати, постійно виявляючи свою ініціативу, яка ставить собі широкі практичні завдання і може їх виконувати" (В. Кілпатрік).
Надалі, вчителі працювали у группах. Пробували знайти спільні ознаки методу проектів сьогодення і бачення його Г.Г. Ващенком. Було створено 6 груп. Підводячи підсумки представники груп називали спільні ознаки, поєднували їх із своєю практикою.
Мар'яна РИБАК,
голова шкільного
методоб'єднання вчителів початкових класів
м.Львів
* ПРОПОЗИЦІЯ *
Звертайтесь
по методичні матеріали та хрестоматії
Львівське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка пропонує педагогам-вихователям дошкільних навчальних закладів методичні матеріали під загальною назвою "Християнське виховання у дошкільних закладах". Ці матеріали укладені педагогами-вихователями дошкільного навчального закладу № 94 м. Львова на основі багаторічного особистого досвіду. У цьому навчальному закладі, який очолює Ярослава Ясниська, член правління Педагогічного товариства ім. Ващенка, впродовж багатьох років практикують християнське виховання дошкільняток, спільно з батьками визнаючи та приймаючи християнську віру і християнські цінності, як фундамент морального виховання гармонійної особистості.
Пропоновані матеріали (у двох книжках - для середньої і старшої групи) розроблено як інтегровані заняття з використанням попередньо набутих знань з різних розділів програми "Українське дошкілля". Матеріали укладено відповідно до "Орієнтовної тематики занять з християнського виховання дітей дошкільного віку". Ця тематика схвалена Комісією з питань християнської етики та християнського виховання Львівської обласної ради (протокол № 12 від 5 серпня 2004 року) і рекомендована Вченою радою Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти до використання у дошкільних навчальних закладах Львівщини (протокол № 8 від 17 серпня 2004 року).
Методичні матеріали забезпечено переліком рекомендованої літератури, який кожен вихователь зможе при потребі доповнити самостійно. Ці матеріали розроблені авторською групою у складі Ярослави Ясниської, Олени Франкевич та Оксани Шиян. Видання профінансовано Львівським педагогічним товариством ім. Г. Ващенка.
Ця ж група авторів підготувала дві хрестоматії на допомогу вихователям середніх і старших груп дошкільних навчальних закладів, в яких зібраний багатий матеріал (вірші, оповідання, молитви, притчі, казки, пісні), відповідно до згадуваної вище Орієнтовної тематики з християнського виховання.
Про методичні матеріали можна запитувати у Львові за тел. (032) 275-21-89, 233-24-66. Хрестоматії видані львівським видавництвом "Світ", звертатися за тел. (032) 235-68-90 (директор - Мельник Ігор Андрійович).
Оксана ГЕНТОШ,
Голова Львівського педагогічного Товариства ім. Григорія Ващенка
* СТУДЕНТСЬКЕ ДОЗВІЛЛЯ *
Кастинг або
Як Стівен Спілберг обирав героїню нового фільму
У ролі ведучих восьмого традиційного фестивалю ДНУ "Міс Університет 2011" — свята інтелекту, творчості та грації виступили Стівен Спілберг (Денис Дорошенко) та його помічники (Павло Живеть'єв, Антон Кулик та Хрис- тина Ніколайчук). Саме вони за сценарієм обирали героїню нового фільму Спілберга, тобто Міс Університет.
Довгий шлях і нелегкі випробування подолали фіналістки конкурсу. Щоб потрапити на сцену, студентки мали пройти три етапи: IQ-тестування — коефіцієнт розумового розвитку, конкурс дефіле
— естетичний критерій та творчий конкурс. До фіналу потрапили 16 претенденток, яким пощастило боротися за право стати кращими з кращих.
Цього року формат конкурсу був дещо змінений — кожен вихід дівчат на сцену був вдалим поєднанням дефіле й танцю. Після вражаючого дефіле "Бурлеск" у конкурсі запитань, яких було у цьому році два, всі учасниці продемонстрували свою ерудицію, почуття гумору та винахідливість. Потім досвідчене журі оцінило творчі здібності конкурсанток (танок, пісня, декламація). Яскравий вихід "Вуличні танці" захопив усіх присутніх, адже дівчата виявили себе професійними танцівницями. Чіткі лінії, присутність магії приніс із собою третій вихід конкурсанток "Ілюзіоніст": дівчатам допомагали, але вони все одно залишалися королевами сцени. Фестиваль завершився справжнім "парадом краси"
— демонстрацією весільного та вечірнього вбрання.
Кожна з учасниць продемонструвала себе як яскрава творча особистість. За підсумками конкурсу суперпризерами стали: Ярослава Подхапова з факультету міжнародної економіки (Друга Віце-міс Університет-2011), Марія Шерстова з факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства (Перша Віце міс) та Світлана Вороніна — студентка факультету прикладної математики (Міс університет 2011), яка, за рішенням журі, поєднала у собі високий інтелект, творчість та красу сучасної студентської особистості.
Інформаційно- аналітичне агентство ДНУ ім.О.Гончара
м.Дніпропетровськ
* КОНФЕРЕНЦІЇ *
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАН УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ОСВІТИ І НАУКИ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ " ФЕМІДА "
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ
"Сьомі юридичні читання"
культура і право на пачатку ХХІ століття 19-20 травня 2011 р. м. КИЇВ
Шановні колеги!
Запрошуємо Вас взяти участь у Міжнародній науковій конференції "Сьомі юридичні читання". Культура і право на початку ХХІ століття, яка відбудеться 19-20 травня 2011 року в НПУ імені М.П. Драгоманова, де планується присутність кращих представників наукової еліти з провідних вищих навчальних та наукових закладів України та зарубіжжя.
ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ РОБОТА СЕКЦІЙ:
^ Теорії та історії держави і права, канонічного права, філософії права, історії правових і політичних учень
^ Кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінології, криміналістики, кримінально-виконавчого права
^ Цивільного права, цивільного процесу, сімейного права, права інтелектуальної власності, трудового права, права соціального забезпечення
^ Конституційного права, адміністративного права, освітнього права, фінансового права
^ Інформаційного права і державно-правових проблем розбудови інформаційного суспільства в Україні;
^ Господарського права, аграрного права, екологічного права, підприємницького права
^ Міжнародного права: публічного, приватного, гуманітарного
^ Методики викладання правознавства, політології, економічної теорії.
^ Політико - правові проблеми сучасної України
^ Економіка, політика та право в сучасній Україні: зміцнення наукових засад взаємодії
РОБОЧІ МОВИ: українська, російська, англійська
Для участі у конференції необхідно до 25 квітня 2011 року надіслати поштою, електронною поштою або особисто подати заявку (форма-зразок у додатку 1), матеріали з рецензією наукового керівника чи кафедри, завірені у встановленому порядку (якщо ви бажаєте, щоб Ваш матеріал був розглянутий на предмет включення до збірника конференції).
Матеріали наукової конференції планується видати до початку конференції.
Усі витрати, пов'язані з перебуванням на конференції вирішуються учасниками за власний рахунок, або за рахунок сторони, яка їх відряджає.
Організаційний внесок - 150 гривень перераховується за такими реквізитами:
Громадська організація "Феміда" ідентифікаційний код 25980301, код МФО 321842, рахунок 26006286210001 "Приватбанк".
Адреса: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9 НПУ імені М.П. Драгоманова, Інститут політології та права (з поміткою - "Сьомі юридичні читання". Культура і право на початку ХХІ століття).
Усі заходи заплановані оргкомітетом будуть проводитись в Центральному корпусі НПУ імені М.П.Драгоманова, який розташований за адресою:
м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Тел./факс: +38 (044) 484-28-51;
Ел. адреса:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
ВИМОГИ ДО ПУБЛІКАЦІЙ
И Стаття повинна бути виконана на актуальну тему, містити глибоке наукове дослідження, грамотно написана і акуратно оформлена.
И Обсяг 3-4 сторінки, при форматі сторінки А4 (297х210 мм.), орієнтація - книжкова.
И Поля: верх, низ та праве - 15 мм., ліве - 20 мм.
И Шрифт - Times New Roman Cyr, кегель - 14 пт, міжрядковий інтервал - 1,5, стиль - Normal.
И Нумерація зносок - звичайна, автоматична, посторінкова.
И Перший рядок - (шрифт напівжирний курсив, вирівняний по правій стороні) П.І.Б автора.
И Другий рядок - (шрифт курсив, вирівняний по правій стороні) науковий ступінь, курс навчання та навчальний заклад (для студентів).
И Наступний абзац - (шрифт напівжирний, всі прописні, вирівняний по центру) назва доповіді, повідомлення.
И Далі йде текст доповіді, вирівняний по ширині з відступом 10 мм.
И В кінці тексту доповіді, при необхідності поміщають список використаної літератури (оформлення за загальними правилами).
И Матеріали мають бути подані в електронному (диск) та друкованому вигляді.
* ВАКАНСІЇ *
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
відповідно до Закону України "Про вищу освіту"
оголошує конкурс
на заміщення вакантних посад:
Кафедра німецької філології: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романських мов: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романської філології: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романських мов і перекладу: завідувач кафедрою, доктор наук - 1.
ФАКУЛЬТЕТ ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
Кафедра германської і фінської філології: доцент - 1; Кафедра англійської філології: викладач - 1; Кафедра теорії та історії світової літератури: доцент - 2;
Кафедра німецької філології: доцент - 8, старший викладач - 2, викладач -1; ФАКУЛЬТЕТ РОМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
Кафедра романських мов: доцент - 3, старший викладач - 4, викладач - 5; Кафедра романської філології: доцент - 5, старший викладач - 4; Кафедра методики викладання іноземних мов: старший викладач - 1; Кафедра історії України і філософії: викладач - 1. ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕКЛАДАЧІВ
Кафедра англійської мови факультету перекладачів: старший викладач - 1; Кафедра романських мов і перекладу: доцент - 1; старший викладач - 1. ФАКУЛЬТЕТ СХОДОЗНАВСТВА
Кафедра мов і цивілізацій Близького та Середнього Сходу: викладач - 1; Кафедра мов і цивілізацій Далекого Сходу: доцент - 1, старший викладач - 1; Кафедра англійської мови і перекладу факультету сходознавства: викладач - 1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра інформаційних технологій: доцент - 1;
Кафедра іноземних мов Економіко-правового факультету: старший викладач - 1.
Перелік документів, які подаються на ім'я ректора університету:
заява про участь у конкурсі, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографія, копії документів про вищу освіту, науковий ступінь та вчене звання, засвідчені в установленому порядку, список наукових праць і винаходів, завірений в установленому порядку, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.
Університет житлом не забезпечує.
Документи надсилати на адресу:
03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 73. Відділ навчально-виховної роботи. Термін подання документів - один місяць від дня опублікування оголошення.
Телефон для довідок: 287-40-35 Умови праці оформляються відповідним контрактом.
ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ТИЖНЕВИКА «ОСВІТА»
01054, КИЇВ-54, вул. Тургенєвська, 8-14, оф. 312.
Адреса електронної пошти редакції:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
Факсові повідомлення надсилайте за номером: 517-45-69.
По четвергах у приміщенні Київського Будинку вчителя, кімн.27, приймає відвідувачів заступник голови Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Гр.Ващенка, головний редактор нашого тижневика О.С.Коноваленко.
По понеділках і середах ведуть прийом редактори відділів нашого видання за адресою: вул. Тургенєвська, 8-14, кімн. 312.
Головний редактор Ольга КОНОВАЛЕНКО
ТЕЛЕФОНИ
Головного редактора тел./факс — 486-46-46; 517-45-69 творчого об'єднання «Галузь», творчого об'єднання «Собор», творчого об'єднання «Економіка» — 221-02-96 творчого об'єднання «Регіон» — 235-60-74
Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Редакція не рецензує і не повертає матеріалів. За достовірність фактів і цифр, відповідність їх вказаним джерелам відповідальність несе автор.
Номер зверстано в комп'ютерному центрі тижневика «ОСВІТА».
Тижневик віддруковано у видавництві «ІНТЕРЕКСПРЕСДРУК»
Реєстраційне свідоцтво: серія ВК № 2408 від 14.11.1996 р.
Тираж у березні 13240. Зам.
Тижневик виходить щосереди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
|