Загальні збори  Національної академії педагогічних наук України

16 березня 2011 р. Методологічний семінар: "Інформаційно-комунікаційні технології навчання: стратегія розвитку і досвід упровадження"

17 березня 2011 р. Звіт про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2010 році та завдання на 2011 рік

Початок заходів о 10:00 год. в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України за адресою:

м. Київ, вул. Артема, 52-а, 4-й поверх.

Полтавські зустрічі

14 березня під час візиту у Пол­таву Міністр освіти і науки, мо­лоді та спорту України Дмитро Табачник відвідав Вищий на­вчальний заклад Укоопспілки "Полтавський університет еко­номіки і торгівлі".

Міністр ознайомився з систе­мою організації навчального про­цесу та матеріально-технічною базою вищого навчального за­кладу. Дмитро Табачник відвідав навчальні аудиторії, наукові лабо­раторії, мультимедійні класи, бібліотеку, медіатеку, спортивні комплекси, їдальню та студентсь­ке кафе.

Міністру продемонстрували сучасні інноваційні освітні, інфор­маційно-комунікаційні технології, що використовуються в навчаль­ному процесі та управлінській діяльності Вищого навчального закладу Укоопспілки "Полтавсь­кий університет економіки і торгівлі".

Дмитро Табачник провів зустрічі зі студентами універси­тету, відповів на їх численні за­питання.

Своє враження про університет Дмитро Табачник висловив в Книзі почесних відвідувачів Ви­щого навчального закладу Уко­опспілки "Полтавський універси­тет економіки і торгівлі".

Також Міністр завітав до Полтавського національного технічно­го університету імені Юрія Кондратюка.

Дмитро Табачник ознайомився з інформаційними технологіями, що використовуються у навчаль­ному процесі, відвідав бібліотеку, музей університету, провів зустрічі зі студентами фінансово- економічного факультету.

Міністр взяв участь у розши­реному засіданні вченої ради та студентського самоврядування, на якому розглядалися питання подальшого розвитку освіти. Та­кож під час прес-конференції Дмитро Табачник відповів на за­питання представників засобів масової інформації Полтавської області.

Про виконавську дисципліну

З вересня 2010 року по лю­тий 2011 року Міністерством надіслано на адресу вищих на­вчальних закладів декілька листів з відповідними вимога­ми до виконання (в тому числі у листах було зазначено строки виконання відповідних вимог). Перевірка та аналіз виконавсь­кої дисципліни керівників ви­щих навчальних закладів І - IV рівнів акредитації, які знахо­дяться в підпорядкуванні

Міністерства, дали такі резуль­тати:

-     33 із 126 керівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що скла­дає 26% від загальної кількості керівників вищих на­вчальних закладів III-IV рівнів акредитації, надали потрібну інформацію Міністерству не­своєчасно;

-     27 із 136 керівників вищих навчальних закладів I-II рівнів

акредитації, що складає 20% від загальної кількості керівників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, надали потрібну інформацію Міністерству несвоєчасно.

Міністерство звертає ува­гу керівників вищих навчаль­них закладів на виконавську дисципліну, а також на не­обхідність неухильного до­тримання умов контракту.

У вищих навчальних закладах тривають конкурси на заміщення вакантних посад

Процес оновлення

Сформуємо, що в Бердянсько­му державному педагогічному університеті та Київській дер­жавній академії водного транс­порту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного проведе­но конференції трудових колек­тивів з виборів ректорів. За підсумками таємного голосуван­ня вищих колегіальних органів громадського самоврядування, на призначення на посади рек­торів рекомендовано Зарву Вікторію Анатоліївну (Бердянсь­кий державний педагогічний університет) та Паніна Владислава Вадимовича (Київська дер­жавна академія водного транс­порту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного). На сьо­годні їхні кандидатури знаходять­ся на погодженні в Кабінеті Міністрів України.

11 лютого 2011 оголошено кон­курс в Миколаївському національ­ному університеті імені В.О.Сухомлинського. Особи, які бажали взяти участь у конкурсі, подавали до 11 березня такі документи: за­яву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіог­рафію, копії документів про вищу освіту, наукові ступені і вчені зван­ня, список друкованих праць і ви­находів, завірених у встановлено­му порядку (частина друга статті 39 Закону України "Про вищу освіту"). За визначений строк до­кументи на участь у конкурсі надійшли від двох претендентів: Будака Валерія Дмитровича та Проня Сергія Вікторовича. Конфе­ренція трудового колективу з ви­борів ректора відбудеться 16 бе­резня 2011 о 10:00 год.

1 лютого 2011 закінчився строк дії контракту у ректора Закар­патського державного універси­тету Ващука Федора Григорови­ча, 17 лютого 2011 - у ректора Ніжинського державного універ­ситету імені Миколи Гоголя Бойка Олександра Дмитровича, 28 лю­того 2011 - у ректора Державного вищого навчального закладу "Переяслав-Хмельницький держав­ний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". У цих вищих навчальних закладах керівники були звільнені у зв'язку із закінченням строків дії кон­трактів, і вони ж були призначенні на відповідні посади виконуючи­ми обов'язки до заміщення посад в установленому законом поряд­ку, шляхом проведення виборів.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про ви­щу освіту" 25 лютого 2011 Міністерством було оголошено конкурси на заміщення посад ректорів у Закарпатському дер­жавному університеті, Ніжинсько­му державному університеті імені Миколи Гоголя та Національному університеті харчових технологій. Строк подачі документів на участь у конкурсах на заміщення посад ректорів цих вищих навчальних закладів встановлено до 24 бе­резня 2011 року.

Також Міністерством оголоше­но конкурс у двох вищих навчаль­них закладах I-II рівня акреди­тації: Державному вищому на­вчальному закладі "Дніпропет­ровський індустріальний коледж" та Державному вищому навчаль­ному закладі "Дніпропетровський політехнічний коледж". Проведе­но збори трудових колективів у цих ВНЗ та за підсумками таємного голосування вищого ко­легіального органу громадського самоврядування було рекомендо­вано на посаду директора Держав­ного вищого навчального закладу "Дніпропетровський індустріаль­ний коледж" Лагуна Віктора Михай­ловича, на посаду директора Державного вищого навчально­го закладу "Дніпропетровський політехнічний коледж" Касьяна Станіслава Станіславовича. Най­ближчим часом Міністерством буде погоджено їх призначення.

* НОВАЦІЇ НА БЛАГО ТИХ, ХТО ВЧИТЬСЯ *

Абітурієнту — електронний вступ

Система "Електронний вступ до ВНЗ України" працюватиме вже з 1 червня. Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник та розробники проекту презентували її 11 березня 2011 року. Користування системою електронного вступу буде безкоштовним і добровільним.

Суть проекту полягає у тому, що вступник за допомогою мережі Інтернет матиме змогу надіслати до обраних вищих навчальних закладів свою електронну заявку та взяти участь у конкурсному відборі, не виїжджаючи до приймальної комісії.

"Завдання органів освіти — по­легшити перехід від шкільного віку до університетської аудиторії. Тому ми йдемо назустріч кожному випу­скнику, створюючи нові можливості для вступу до ВНЗ, — зазначив Дмитро Табачник і продовжив, —

Використовуючи кращий досвід та відповідно до вимог Болонського процесу, ми розробили нову техно­логію вступу. Вступна кампанія 2011 року, згідно з затвердженими умовами прийому до ВНЗ України, вперше передбачає можливість по­дачі документів абітурієнтами віддалено — через систему "Елек­тронний вступ до ВНЗ України".

Система проста та зрозуміла у використанні. Олександр Дудков, член робочої групи розробників проекту, продемонстрував при­сутнім на презентації роботу "Еле­ктронного вступу". На сайті "Єдине освітнє інформаційне вікно Ук­раїни" (порталу osvita.com) у розділі "Електронний вступ до ви­щих навчальних закладів" можна ознайомитися з умовами прийому до ВНЗ на 2011 рік, заповнити ан­кету вступника і зареєструватися.

Як раніше і було визначено умова­ми прийому, абітурієнт може подати п'ять заявок до різних ВНЗ на три

спеціальності (по 15 заявок на денну та заочну форми навчання).

Усі дані контролюються систе­мою. Електронні та особисто подані заявки становлять єдину базу вступників.

Система "Електронний вступ" авто­матично буде підраховувати середній бал документу про повну загальну се­редню освіту, попереджатиме ВНЗ про вступ до них призерів і пере­можців всеукраїнських учнівських олімпіад, призерів всеукраїнських конкурсів останнього етапу, учасників захисту науково-дослідних робіт (учнів-членів МАН України), а також тих, хто закінчив підготовчі відділення ВНЗ за інженерним фахом, за які, згідно умов прийому, будуть нарахо­вуватися додаткові бали.

Система також надаватиме ви­щим навчальним закладам мож­ливість автоматично перевіряти відповідність сертифікатів ЗНО вступників у базі даних Українського центру оцінювання якості освіти та документи про повну загальну се­редню освіту (атестати середніх шкіл, дипломи ВНЗ NMV р. а.).

Про успішну реєстрацію, а також про своє зарахування абітурієнт бу­де повідомлений електронною поштою чи за номером телефону, які він залишить під час оформлення заявки. Після того, як його прізвище з'явиться у списку рекомендованих до зарахування, абітурієнт повинен пред'явити оригінали документів приймальній комісії обраного ВНЗ.

Однак пільгові категорії абітурієнтів подаватимуть докумен­ти до приймальної комісії особисто.

У розробці і змістовому наповненні системи брали участь відповідальні секретарі приймальних комісій провідних столичних ВНЗ. Вона пройшла попереднє тестування на учнях 11 класів середніх загально­освітніх навчальних закладів.

На презентацію "Електронного вступу" були запрошені секретар приймальної комісії Київського національного економічного універ­ситету Юрій Солодковський та одинадцятикласники школи-гімназії № 191 м. Києва: Аліна Волотек, Кате­рина Андрієнко, Михайло Морозов.

Вони мали можливість ознайоми­тись із системою у тестовому ре­жимі. Катерина Андрієнко роз­повіла: "Я вважаю, що ця програма

— великий крок вперед. Адже вона дійсно полегшує систему вступу до вищих навчальних закладів. Особи­сто я хочу скористатися програмою "Електронний вступ", але також по­даватиму документи і звичайним способом — особисто у приймаль­ну комісію".

Розробники запевняють, що така пересторога є зайвою. Користуван­ня системою електронного вступу буде добровільним і безкоштовним (як для абітурієнтів, так і для ВНЗ). Традиційна форма подачі доку­ментів також зберігається.

"У 2011 році система електронної подачі заяв буде поширена на вищі навчальні заклади ІІІ — IV р. а. Тобто на ті, що здійснюють підготовку за програмами "бакалавр", "спеціаліст", "магістр". Розрахована вона на абітурієнтів денної форми навчання, що вступатимуть за сертифікатами Українського центру оцінювання якості освіти, виданими у 2008 — 2011 роках", — конкретизує міністр.

Інформаційно-пошукова система "Конкурс" також буде збережена і функціонуватиме у 2011 році інтег­ровано з системою "Електронний вступ".

Створена система електронної подачі заяв зменшить і навантажен­ня на приймальні комісії, і фінансові витрати родин абітурієнтів. Вона почне працювати з 1 червня 2011 року (після вручення атестатів випу­скникам загальних навчальних за­кладів).

"Сподіваюся, що запровадження системи "Електронний вступ до ВНЗ України" зробить процедуру вступу в 2011 році більш комфорт­ною, зручною для всіх, хто нею ско­ристається", — висловив надію Дмитро Табачник.

Катерина ПОРОХНЯК,

кор. "Освіти"

* ВАЖІЛЬ ЗНАЧИМОСТІ — ДОШКІЛЛЯ *

Тут формується бажання вчитися

У тихому, мальовничому куточку міста Тального, що на Черкащині розмістився чудовий дитячий дошкільний навчальний заклад №8, із загадковою назвою "Казка". І справді сам заклад, атмосфера в ньому відповідає назві. Охайне подвір'я, до­глянуті квітники весною, та влітку, зі смаком обладнані ігрові майданчики, чепурні казкові будиночки, де діти мо­жуть з радістю, весело і цікаво прове­сти час на свіжому повітрі.

Тут працюють майстри своєї спра­ви. Відчувається взаємоповага, взаєморозуміння і у педагогічному колективі і між дітьми, та вихователя­ми. Мудро і вміло двадцять три роки, від дня заснування, керує закладом Людмила Олексіївна Степанчук.

Девізом життя цього керівника є філософський вислів: " Працювати для блага інших". Як не дивно, вислів просто матеріалізується у діяльності цієї творчої, невтомної людини, пере­творюючись на конкретні вагомі справи у житті навчального закладу. Завдяки енергії та відповідальності цього педагога при підтримці кваліфікованої когорти колег, діти, які виховувалися у цьому закладі стали відомі на рівні не тільки області, але й України.

Олександр Захаренко свого часу сказав: "Бажання вчитися, система­тично виконувати домашні завдання, читати, пізнавати здебільшого фор­мується у ранньому дитинстві, в сім'ї, у початковій ланці — дошкільному на­вчальному закладі".

Науково доведено, що саме дошкільний вік є найбільш сенситив­ним періодом розвитку дитини. Саме цей період найсприятливіший для формування творчості, бо дитина цього віку, з одного боку, готова до соціалізації( сформованість мовлен­ня), а з другого — ще не соціалізова­на. Для дитини весь світ загадковий та проблемний. Від того, що закла­дено у дошкільному віці, великою мірою залежить, чим керуватиметься дитина, сприймаючи та оцінюючи події, явища зовнішнього світу раз і назавжди заданими стереотипами й шаблонами, чи зможе виробляти

власні засоби постановки і розв'язання проблем, що виникають. Головне, сформувати гнучку, творчу, свідому, креативну особистість.

Завітала до першої молодшої групи з казковою назвою "Червона Шапоч­ка". У відповідно до віку обладнаній кімнаті, у невимушеній атмосфері, ак­тивно працюють дітки. Одна групка вихованців малює, інші виліплюють з пластиліну різноманітних звіряток, а ще одна групка вихованців будує із ку­биків будиночок. Як приємно, що кож­на дитина займається тим, до чого є бажання і здібності.

Привітно зустріли вихователі Євгенія Афанасівна Шутко, Людмила Йосипівна Щербакова, помічник ви­хователя Ірина Петрівна Мартинюк.

Це педагоги з багаторічним ста­жем, великим досвідом роботи. Не одне покоління їм вдячні за якісне ви­ховання і навчання І разом з тим це педагоги-новатори, люди із суча­сним світоглядом, гнучкою, творчою особистістю, здатні на реалізацію прогресивних ідей. Вже кілька років поспіль впроваджують Базову про­граму "Я у Світі".

- Це найвідповідальніший вік, у період активно формується світогляд дитини. Нова програма передбачає пізнавальний, фізичний, соціально- моральний, емоційно-ціннісний, ху­дожньо-естетичний, мовленнєвий, креативний розвиток, тоді як попе­редня програма передбачала тільки розумовий, фізичний, моральний, ес­тетичний розвиток. Радість творчості, активна взаємодія педагога і дитини виводить дошкільника з позиції па­сивного засвоєння знань, умінь, на­вичок на позиції творчої активності, ініціативи і самостійності. Адже ця програма спрямована на розвиток особистості, дає змогу вихователю більше спілкуватися з дітьми, прояв­ляючи свою творчість, компе­тентність. Ми також у своїй діяльності застосовуємо методику М. Зайцева( навчання дітей з 2-х років). Приємно, що за перших півроку вихованці за­своїли голосні звуки, та деякі приго­лосні. Вони вже викладають та чита­ють невеличкі слова. Ми часто практикуємо і інтегровані заняття. Такий підхід допомагає розвинути ініціатив­не творче начало у кожного вихован­ця, а також передбачає створення умов для рухової активності дітей та їхнього емоційного, інтелектуально­го, соціально-морального здоров'я. Механізмом інтегрування є образ, який створюється у різних видах ди­тячої діяльності. Цікаво, що викорис­товуються знання дітей, які вони здо­були з різних джерел і таким чином формується цілісний, єдиний погляд на предмет, явище, процес. Такі інте­гровані заняття допомагають розви­вати креативне мислення, збагатити знання про навколишній світ, форму­ють яскраві позитивні емоції, — відмітила Євгенія Афанасівна.

Готуючись до таких занять вихова­телі продумують та застосовують різноманітну цікаву, розвиваючу діяльність дітей: малювання, ручну працю, виготовлення іграшок, при­думування історій, казок, музичні імпровізації.

Малюючи, конструюючи, граючи дитина створює для себе суб'єктив­но цінне, нове.

Адже творчий потенціал на думку вихователів, має розкриватися у процесі спеціально організованого навчання і виховання дитини, коли вона набуває і використовує власний досвід роботи, залучається до реаль­них активних справ. Саме завдяки

цьому малюк навчається правильно орієнтуватись у довкіллі, нарощує свої творчі здібності у різних видах діяльності (ігровій, мовленнєвій, об­разотворчій, конструкторській).

У навчальному закладі функціону­ють різноманітні гуртки, де діти ма­ють можливість розвивати свої здібності: англійської мови, малю­вання, ліплення, вокальний, хорео­графії, ритмічної гімнастики.

Педагоги активно, цікаво прово­дять заняття з правовового, еко­логічного, економічного, валеологічного виховання. Захоплюють дітей заняття нетрадиційної форми, ігри. Систематично проводяться вис­тавки дитячої творчості (малюнків, виробів з пластиліну, кольорового паперу, природного матеріалу).

Цікаво відбуваються заняття з без­пеки життєдіяльності, цивільного за­хисту, де діти навчаються правил по­ведінки у надзвичайних ситуаціях.

- Приємно, що програма, яку ми зараз застосовуємо в роботі, структурована не за окремими роками життя, а за лініями розвитку відповідно до вікових етапів. Це за­безпечує умови для налагодження продуктивного діалогу з дитиною, створення навколо неї розвивального середовища та інших умов, що оптимізують творчий розвиток дитячої особистості та допомагають своєчасно виявити ранню обдаро­ваність. А найголовніше — вивести кожну дитину на вікову норму індивідуальним шляхом. У цьому кон­тексті, традиційні заняття відходять на другий план, оскільки під час їх проведення домінують, як правило, однотипні вказівки, завдання, заува­ження, однакові вимоги для всіх дітей, а регламентований час не дає змоги враховувати настрій, бажання, індивідуальний досвід кожної дитини. А наповнення життєдіяльності дітей цікавим змістом упродовж кожного дня й усього вікового періоду, ор­ганізація вільної й самостійної діяль­ності дітей у середовищі, де педагог надає кожному право вибору (де, ко­ли, скільки часу, з ким діяти тощо) на засадах партнерства, поваги до дітей — стають першочерговими. При цьому орієнтиром у доборі за­собів розвивального, виховного та навчального впливів на особистість є психологічний вік дитини та її життєвий досвід, — приєдналася до розмови Людмила Йосипівна.

- Базову програму " Я у Світі" ми практикували й раніше, ще до її офіційного прийняття. Вихователі прекрасно розуміють, що через ранній розвиток і раннє залучення дітей до творчого і багатогранного виховання та навчання підвищує рівень шкільної освіти. Цим підтверд­жується визнаний факт: шанси у дітей на успішне навчання в школі та вузі значно вищі, коли дитина систе­матично відвідує дошкільний заклад. Ось чому над цією проблемою пра­цюють не тільки вихователі, а й учи­телі початкових класів, вони є части­ми гостями у " Казці", переймаються розвитком своїх майбутніх учнів, — зауважила завідуюча навчальним за­кладом, Людмила Олексіївна.

Найголовніше, що тут працюють люди віддані своїй справі, щирі і доб­розичливі, кваліфіковані спеціалісти, які кожен день проживають спільно з малюками: разом з ними посміха­ються, дивуються, радіють, грають­ся, хвилюються, допомагаючи їм відкривати і пізнавати світ.

Надія СТРИГУН,

Головне управління освіти і науки Черкаської ОДА

* ВІДКРИТІСТЬ ВЛАДИ *

На зв'язку — керівництво галузі

Реформування сучасної освіти, прагнення до вдосконалень природно викликає значну кількість думок серед громадян. І одним із шляхів представити їх та віднайти відповіді на свої запитання є пряма телефонна лінія Кабінету Міністрів України, участь у якій 11 березня взяв заступник Міністра освіти і науки, молоді та спорту Ук­раїни Борис Жебровський. Двогодинна розмова урядовця з додзвонювачами засвідчила: українці прагнуть брати участь безпосередньо в реформаторських проце­сах та готові до активної роботи в напрямку модернізування освіти.

Звичайно, запитання від грома­дян, що лунають під час таких пря­мих телефонних ліній, мають при­кладний характер. У розмові із за­ступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України вони були здебільшого спрямовані на вирішен­ня конкретних проблем, пов'язаних із здобуттям освіти як в Україні, так і за кордоном. Гострою та цікавою для багатьох стала тема навчання саме в іноземних університетах.

У зв'язку із цим пролунало запи­тання про те, як в Україні реалізу­ються головні положення Болонсь­кого процесу, серед яких — мобільність студентів, та яким чи­ном працює Міжвідомча комісія з впровадження положень Болонсь­кого процесу. Адже на практиці, як засвідчив батько української сту­дентки, яка навчається зараз у Мюнхені, досить складно одночас­но виконувати навчальний план двох ВНЗ у різних державах. Аби втілити це в життя, доводиться бра­ти академвідпустку в українському університеті. І тут можна зустрітися із протидією та нерозумінням.

З огляду на те, що тема вступу на навчання за кордон, існування різноманітних програм для цього актуальна та цікава громадськості, Борис Жебровський пообіцяв: на сайті Міністерства буде розміщена повна інформація про роботу Комісії та загалом про те, яким чи­ном сьогодні можна стати студен­том закордонного ВНЗ.

Зараз, за словами заступника Міністра, багато молодих українців навчаються за межами України: хто вигравши гранти уже існуючих про­грам, хто за власні кошти: "Сьогодні, принаймні де б я не бував — чи то Франція, чи то Норвегія, — скрізь в університетах є наші студенти. Але водночас й іноземних студентів в Ук­раїні з кожним роком все більше. Сьогодні їх понад 40 тис".

Власне, "суть Болонського проце­су — це мобільність", — наголосив урядовець. А тому ефективне забез­печення цього принципу — на сьо­годні одне із першочергових завдань.

Реалізувати його у найближчому майбутньому мають допомогти кво­ти уряду України на навчання ук­раїнських студентів за кордоном. Міністерство зараз визначає, з яко­го курсу це доцільніше робити, чи

під час навчання на бакалавраті, чи на магістерських програмах.

Водночас вже існують міжнародні програми, започатковані різними міжнародними організаціями. Про них можна дізнатися у Департаменті міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Ук­раїни, зателефонувавши туди.

Така увага і студентів, і їх батьків до можливості здобувати освіту в закор­донних університетах засвідчує, що українська освіта дійсно виходить на якісно новий рівень. І його запорука — усвідомлення можливостей бути мобільними студентами, не обмежу­вати себе державними кордонами. "Освіта сьогодні має міграційний інтернаціональний характер. І для кожної країни це абсолютно позитив­ний процес", — таке переконання висловив Борис Жебровський під час роботи прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів України.

Поряд із роботою над розширен­ням базису для здобуття вищої освіти активно впроваджуються новітні інформаційно-комунікаційні технології. З цим процесом пов'яза­на експериментальна робота "шкіл майбутнього". Про підтримання їх діяльності сьогодні та майбутню до­лю, створення програм під конкрет­ний навчальний предмет (контенту) у Бориса Жебровського запитувала директор Кіровоградської гімназії нових технологій навчання Любов Краснова.

Заступник Міністра повідомив: "У 2011 році в бюджеті поки що гро­шей на Програму "Школа майбутнь­ого" немає. Можливо, вони з'яв­ляться з другого півріччя. 2012 року ми плануємо завершити її виконан­ня". Натомість у квітні цього року бу­де затверджено державну Програ­му, яка передбачає застосування інформаційно-комунікаційних тех­нологій у навчальному процесі, у то­му числі і забезпечення програм­ним продуктом усіх навчальних предметів. Саме у цьому напрямку, зазначив Борис Жебровський, "і підуть пошуки вчителів, здатних створювати ці програми. Тому навіть без проекту "Школа майбут­нього" учитель, який здатний ство­рювати програми, знайде мож­ливість реалізувати свій продукт".

Ця робота сприятиме розвиткові

дистанційного навчання. Сьогодні Міністерство з огляду на те, що в багатьох регіонах України грип, розіслало навчальними закладами лист із проханням максимально ви­користовувати програми дис­танційного навчання для того, щоб їх відшліфовувати, опрацьовувати. Найімовірніше, зазначив Борис Жебровський, в рамках Програми "100%" буде проведено конкурс на такі програми.

Процес "комп'ютеризації" на­вчання, безсумнівно, стає позитив­ним досвідом. Однак він вимагає і нагального підвищення рівня во­лодіння цими ж новітніми ІКТ безпо­середньо самими вчителями. Адже загальний показник по Україні кількості вчителів, які вміють працю­вати з комп'ютером, залишається низьким. І тому заступник Міністра запевнив: "У цьому році ми виріши­ли всі разом, всією громадою поз­бутися цього ганебного явища, коли вчитель, на відміну від учнів, не спроможний використовувати ні в житті, ні в навчанні інформаційно-комунікаційні технології. І тому че­рез курси, через школи за цей рік — Рік освіти і інформаційного суспільства, ми повинні зробити так, щоб 100% вчителів володіли ними".

Під час розмови із громадянами були обговорені й методики безпо­середнього навчання дітей у школі, виховання їх мовної свідомості. Ос­новою для цього стало запитання одного із додзвонювачів: "Чим вик­ликана така підвищена увага Міністерства до вивчення російської мови в українських школах протягом останнього року?" Такий висновок, як зазначив сам співрозмовник Бо­риса Жебровського, він зробив із тієї інформації, яку отримував від ЗМІ.

Власне, це наштовхує вкотре заду­матися над тим, яку силу мають ЗМІ. І досить часто вони спрямовують її на формування у людей певних думок та переконань, які не відповідають дійсності. Адже насправді, за слова­ми Бориса Жебровського, Міністер­ство приділяє пильну увагу вивченню всіх мов — і української, і російської, і англійської, і німецької та ін. Також цього року зменшилася кількість шкіл і дітей, які вивчають російську мову. Тобто факти ніяк не засвідчують того, що вивченню саме російській мови приділяється підвищена увага. А мова цифр завжди залишається найпе­реконливішою.

Тож вичерпна поінформованість суспільства — це ще одна запорука розвитку та вдосконалення освіти зокрема та інших галузей нашого життя загалом. І її покликані забез­печувати як ЗМІ, так і кожен грома­дянин, обираючи ту кількість інфор­мації та ту кількість джерел, які йому необхідні для розуміння процесів, що відбуваються в державі.

В цьому аспекті мова зайшла і про те, якою мовою спілкуються учні між собою, чи володіють на належ­ному рівні українською після закінчення школи. З власного досвіду роботи зі старшокласникам Борис Жебровський розповів про те, що сьогодні під час проведення конференцій практично всі вони розмовляють українською мовою. Той же, кому складно, говорить: "Вибачте, можна я буду російською?" 10 же років тому ситу­ація була кардинально іншою. Тому не доцільно говорити про те, що мо­лодь не має мовної свідомості та національної гідності.

"Я дивлюся по молоді, я дивлюся по діточках в дитячому садочку, я дивлюся по літературі (багато ка­зок) — сьогодні для дітей, які навча­ються в школах, садочках, пробле­ми з українською мовою практично немає", — запевнив заступник Міністра. І насильство, зокрема і у вивченні мови, не може розглядати­ся як метод у навчальному процесі, як це запропонував додзвонювач. І все ж розбіжність думок не завади­ла конструктивному спілкуванню.

Пряма телефонна лінія Кабінету Міністрів України перетворилася на справді "гарячу" від кількості дзвінків (загалом їх було біля 15-ти), нагальності, актуальності та роз­маїтості питань. І вони стосувалися не лише проблем модернізування

галузі освіти. Для багатьох людей телефонна лінія стала можливістю висловити свої незадоволення від економічної політики уряду, пора­дитися, до кого звернутися з вирішенням особистих проблем (спадкування, надання статусу матері-героїні, невиплати грошової винагороди за виконані роботи то­що). І всі вони мали змогу бути по­чутими та отримати контакти відповідних служб та відомств.

Нагальною на сьогодні є і про­блема низької пенсії для тих учи­телів, які вийшли на пенсії в роки, коли була низька зарплатня. Зви­чайно, пряма телефонна лінія не в змозі вирішувати ці питання, однак вона здатна вкотре наголошувати на них, переконувати людей у тому, що потрібно шукати вихід із будь- яких ситуацій, якими б складними вони не здавалися.

Що ж до освітніх питань, які влас­не найактивніше розглядалися, то розмова із заступником Міністра стала і можливістю розповісти про конкретні проблеми та отримати інформацію про конкретні дії. На­приклад, такою проблемою стала відсутність підручників з алгебри, історії України та правознавства в учнів 10 класу однієї з Кіровоградсь­ких гімназій. І батько, який телефо­нував, отримав запевнення, що Міністерство з'ясує ситуацію та сприяє її вирішенню.

Матері ж, донька-десятикласниця якої раптом наприкінці навчаль­ного року вирішила закінчити школу екстерном, заступник Міністра вис­ловив переконання, що найго­ловніше — це якість отриманих знань, а не бажання встигнути стати випускницею в 2011 році. Цей дзвінок став своєрідним пе­редвісником майбутньої вступної кампанії, яка матиме невелику кількість учасників-випускників, а тому ризикує стати найпопулярнішою і серед тих, кому ще б вчитися і вчитися.

Тож проведена розмова з грома­дянами для урядовців освітянської галузі стала можливістю надати на­селенню актуальну інформацію що­до змін та новацій в освіті, почути про проблеми та надалі працювати над їх вирішенням. Для громадян же вона перетворилася на спосіб дізна­тися факти "з перших вуст", переко­натися у власних позиціях або ж спростувати їх. Однак, звичайно, про всі порушення в роботі органів управління освітою, насамперед, потрібно повідомляти у письмовій формі безпосередньо в Міністерст­во освіти і науки, молоді та спорту України. І пам'ятати: якщо проблема існує, її потрібно вирішувати. Адже лише це сприяє оновленню, вдоско­наленню та подальшому розвитку.

Світлана ГОРСЬКА,

кор. "Освіти"

* ВАЖІЛЬ ЗНАЧИМОСТІ — ДОШКІЛЛЯ *

Щодо підвищення якості навчальної літератури

Наше галузеве Міністерство ознайомилося з проектом Зако­ну України "Про внесення змін та доповнень до деяких законів Ук­раїни" (щодо експертизи на­вчальних програм. підручників для системи загальної середньої освіти), що вноситься народним депутатом України Яценюком А.П., й інформує.

На виконання Законів України "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про професійно- технічну освіту", "Про Державний бюджет України на 2010 рік", "Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу", Ука­зу Президента України від 30 верес­ня 2010 року N 926 "Про заходи що­

до забезпечення пріоритетного роз­витку освіти в Україні" Міністерст­вом освіти і науки України здійсню­ються системні заходи спрямовані на удосконалення якості навчальної літератури, створення нового по­коління вітчизняних підручників та посібників для закладів освіти.

Підготовка навчальних програм та підручників здійснюється на кон­курсній основі, з урахуванням вимог державних стандартів освіти, су­часних досягнень психолого-педагогічної науки.

Відповідно до статті 19 закону Ук­раїни "Про освіту", згідно із запровад­женою практикою до проведення на­укової експертизи рукописів підруч­ників для загальноосвітніх та інших на­вчальних закладів обов'язково долуча­ються Національна Академія наук Ук­раїни, Національна Академія педа­гогічних наук України, галузеві науко­во-дослідні інститути, заклади післядипломної педагогічної освіти, на­уковці вищих навчальних закладів, практичні працівники закладів освіти.

Усі нормативні документи щодо по­рядку підготовки та затвердження на­вчальних програм і підручників (про розподіл повноважень у цій справі між МОН України та науково-методичними установами, про організацію кон­курсів, експертизу та апробацію на­вчальної літератури, надання грифів міністерства тощо) затверджуються відповідними наказами МОН України після погодження з НАН України та НАПН України.

Конкурсна комісія розглядає усі комплекти конкурсних матеріалів з відповідних навчальних предметів і ре­зультати експертиз, здійснених пред­метними експертними комісіями, пе­ревіряє правильність оформлення ек­спертних висновків та оцінних листів та, на основі висновків щодо наукової та психолого-педагогічної експертизи, здійснених НАН України і НАПН Ук­

раїни, вносить пропозиції щодо визна­чення переможців і готує пропозиції щодо затвердження підручників-переможців конкурсу та внесення їх до Пе­реліку навчальної літератури, що може видаватись на державне замовлення.

Результати конкурсу затверджує колегія Міністерства освіти і науки Ук­раїни, на підставі рішення колегії вида­ються відповідні накази міністерства про підсумки конкурсу та надання підручникам-переможцям грифа "Ре­комендовано Міністерством освіти і науки України".

З метою подальшого підвищення якості змістового наповнення підруч­ників, урахування новітніх науково-ме­тодичних та психолого-педагогічних досягнень підручники, що пройшли конкурсний відбір, обов'язково прохо­дять апробацію та моніторингові дослідження у загальноосвітніх на­вчальних закладах України. Здійсню­ються вони відповідно до вимог Поло­ження про апробацію та моніторингові дослідження, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.05.2008 N 401, зареєстрованого в

Міністерстві юстиції України від 01.08.2008 за N 711_15402.

Підручники, які успішно пройшли апробацію та моніторингові дослідження, розглядаються пред­метними комісіями Науково-мето­дичної ради з питань освіти Міністер­ства освіти і науки України і, за умови позитивного висновку, виносяться на розгляд колегії Міністерства освіти і науки України для надання грифа "Затверджено Міністерством освіти і науки України" для викорис­тання у загальноосвітніх навчальних закладах як стабільних.

Таким чином, нині діючий поря­док конкурсного відбору та затвер­дження для використання у загаль­ноосвітніх та інших навчальних за­кладах навчальних програм, підруч­ників та навчальних посібників пе­редбачає обов'язкову участь у здійсненні наукової та психолого-педагогічної експертизи НАН Ук­раїни та НАПН України і не потребує внесення додаткових змін та допов­нень до чинного законодавства Ук­раїни.

* У КИЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА *

Основоположник української мікрокліматології

На географічному факультеті відбулося засідання Вченої ради, присвяченої 90-й річниці від дня народження видатного вітчизня­ного метеоролога та кліматоло­га, лауреата Державної премії Ук­раїни в галузі науки і техніки, По­чесного члена і віце-президента Українського географічного то­вариства, Почесного члена гео­графічного товариства СРСР, ла­уреата довічної державної сти­пендії Президента України, док­тора географічних наук, профе­сора Михайла Ілліча Щербаня (1921-2000).

Зі вступним словом до при­сутніх звернувся ректор універ­ситету академік Л.В. Губерський. Він привітав ініціативу факульте­ту з проведення такого заходу і високо оцінив внесок М.І. Щер­баня у розвиток університетської науки і освіти. З окремими до­повідями виступили декан гео­

графічного факультету професор Я.Б. Олійник, Президент Ук­раїнського географічного това­риства професор П.Г. Шищенко, завідувач кафедри метеорології та кліматології професор С.І. Сніжко, доцент цієї ж кафедри В.І. Затула, директор Централь­ної геофізичної обсерваторії О.О. Косовець. Спогадами про М.І. Щербаня як видатного вченого і педагога та прекрасну людину поділилися також директор Інституту географії НАН України Л.Г. Руденко, радник президента України В.І. Олещенко, начальник гідрологічної станції "Київ" О.В. Серебряков та ін.

Михайло Ілліч Щербань наро­дився 23 лютого 1921 р. в неве­ликому подільському селі Зарічанка (Лянцкорунь), тепер Чемеровецького району Хмель­ницької області. В 1937 р. з відзнакою закінчив Летавську се­редню школу, що також на Хмельниччині, та поступив на геолого-географічний факультет

Київського державного універси­тету. Юнак успішно навчався, мріяв про роботу в галузі метео­рології та кліматології, але в його плани несподівано увірвалась лиховісна війна. В перші ж дні війни Михайло Ілліч зголосився добровольцем йти на фронт.

За хоробрість і відвагу в боях та при проведенні розвідуваль­них операцій М.І. Щербань наго­роджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, солдатським орденом Слави 3-го ступеня, ме­даллю за Перемогу у Великій Вітчизняній війні, іншими меда­лями.

Після закінчення війни червоноармієць-розвідник М. Щер­бань демобілізується з армії і в 1946 р. закінчує навчання за об­раною спеціальністю в Київсько­му університеті.

Після декількох років роботи в Київській науково-дослідній ге­офізичній обсерваторії Михайло Ілліч поступає в аспірантуру на кафедру метеорології Київського

університету (1950-1952 рр.), після закінчення якої зали­шається там викладати. У 1952­1991 рр. працює старшим викла­дачем, доцентом, у 1974-1991 рр. — завідувачем кафедри, про­фесором (з 1976 р.) кафедри ме­теорології та кліматології. У 1991­1996 рр. обіймає посаду профе- сора-консультанта цієї ж кафед­ри. Протягом 1968-1980 рр. очо­лює географічний факультет.

Тривалий час (у 1958-1960-х роках) Михайло Ілліч працював в університетах Китайської Народ­ної Республіки (в Пекіні, Шанхаї і Венсяні). За значний внесок М.І. Щербаня у розвиток метеорології та кліматології в КНР, уряд цієї країни нагородив його медаллю "Китайсько-радянська дружба". В різні роки Михайло Ілліч читав лекції також в Ляйпцігському (НДР), Ягеллонському (Польща), Дебреценському (Угорщина), Брненському (Чехословаччина) і Загребському (СФРЮ) універси­тетах.

Михайла Ілліча по праву можна називати основоположником української мікрокліматології. Він та­кож плідно працював на ниві гео­графії, метеорології та клімато­логії, приділяючи увагу як теоре­тичним аспектам цих наук, так і їх практичному застосуванню. Док­торська дисертація Михайла Ілліча "Мікроклімат природних і перетворених ландшафтів рівнин­ної частини Української РСР (те­орія і експеримент)" (1974) та роз­винені у подальших публікаціях методи і прийоми наукових досліджень і досі не втратили сво­го значення. Перу М.І. Щербаня належить понад з0о наукових і на­вчально-методичних праць, у тому числі 9 монографій, навчальних посібників та підручників. Найваж­ливіші з них "Фізична географія Української РСР" (1969, 1982, в співавторстві), "Природа Украинской ССР. Климат" (1984, в співав­торстві), "Микроклиматология" (1968, 1985) та "Клімати земної кулі" (1986).

Михайло Ілліч був всебічно об­дарованою і дуже неординарною особистістю. Вільно володів чо­тирма мовами, у тому числі польською і німецькою. Був од­ним із небагатьох, як на ра­дянські часи, хто викладав ви­ключно українською мовою. Був гідним наслідування педагогом, прекрасним лектором, висококомпетентним і чуйним науковим керівником. П'ять його аспірантів захистили кандидатські дисер­тації, а один з них згодом ще й докторську. Професор Щербань М.І. завжди був у курсі останніх наукових публікацій і, без­сумнівно, найвідданішим чита­чем факультетської бібліотеки. Мав неабияку працездатність і чудову пам'ять. Проводив актив­ну громадську роботу. Вирізняв­ся прекрасним почуттям гумору, легким і доброзичливим характе­ром. Поважав колег і дуже любив спілкуватися з друзями.

Перебуваючи на високих адміністративних посадах, бага­то сил і часу віддавав організації навчального процесу та вихован­ню підростаючого покоління. Розпочинав свій робочий день рано-вранці з відвідання сту­дентського гуртожитку і закінчу­вав його після того, як закінчува­лися останні заняття на другій зміні. Був м'якою, чесною, поряд­ною людиною і такі самі риси цінував в інших. Ніколи не прохо­див повз нагальні проблеми сту­дентів. Вони ж щиро називали його своїм батьком, оскільки Ми­хайло Ілліч завжди знаходив

можливість допомогти тим, хто опинився в скруті, гарною пора­дою і навіть власними коштами. Умів уважно слухати і дослуха­тись, зважувати різні аргументи й приймати правильні рішення. При цьому був вимогливим до себе і оточуючих його людей, до­магаючись безумовного порядку і дисципліни.

Помер Михайло Ілліч 21 серп­ня 2000 р. у м. Києві, де й похова­ний на Байковому кладовищі.

Після закінчення Вченої ради колеги, найближчі друзі і рідні провідали могилу Михайла Ілліча, ушанувавши світлу пам'ять великої людини, талано­витого педагога і науковця, справжнього патріота своєї Вітчизни.

В. Затула,

Доцент кафедри метеорології та кліматології" 

Фото В. Стецюка

* ТРИБУНА  ВЧЕНОГО *

Енергія інтелекту

Ми живемо в епоху модернізованих суспільств, які визначають подальший поступ людства по шляху удосконалення соціальної та

економічної організації життя. В модернізаційному суспільстві лю­ди починають у всіх сферах буття діяти раціонально, позбавляють­ся звички орієнтувати свою життєдіяльність лише за традиційними уявленнями, на ілюзіях і фантазіях, якими б втішливими вони не були. Але відмовитись від переконаності в причетності до чогось сакрального і безсмертного не така легка справа, адже головний дім буття людини - її ілюзії і надії. Однією з них стала ідея про над­звичайну роль ірраціональних чинників в житті суспільства.

Етос національного 

Впродовж всіх років незалеж­ності, а особливо в останні роки, в суспільній свідомості, в духовній культурі часто проводилася лінія на абсолютизацію етосу національно­го як визначального фактору соціального буття. Поза наукови­ми, теоретичними розробками проблем нації, національного, національної ідеї з'явилося безліч публікацій, але переважно суб'єктивних, не обґрунтованих, котрі однобічно і почасти примітив­но тлумачили роль і значення фак­тору національного. Причому вия­вилося це не лише в перекрученнях історії, але і в спотворенні еко­номічної політики. Досить згадати сумно відомі заклики до єднання на основі, скажімо, "економічного націоналізму", які так втішали "патріотичний слух" нав'язливих, але далеких від викликів глобаль­ного світу "борців" на незалежну державу, яка давно нею стала і те­пер потребує інших смислів для зміцнення свого існування.

Ми не ставимо собі за мету кри­тикувати тих, чия заангажованість стереотипами догматичного мис­лення, невідповідність вимогам часу зробила їх політичними аут­сайдерами. Очевидно, за останні роки стільки було наговорено по проблемі "національного", стільки (як в калейдоскопі) змінилося комісій, інституцій, проектів, орієнтацій по її' вирішенню, що суспільство просто втомилося від нав'язливих розмов на цю тему. Тому спроба повернутися до пус­тослів'я, за яким — зруйнована, не працююча економіка, жахливе бездоріжжя по всій країні, веле­тенський державний борг, спо­творені міжнародні зв'язки, нескінченний пошук "ворогів",

"саботажників", загроза дефолту, пошук долі за кордоном, на чужині справа не просто марна, а й не­безпечна. В даному випадку нам хотілося б акцентувати увагу на тому, що існує не тільки "енерге­тика нації" (А. Гальчинський), але й енергетика інтелекту.

Акцент на ролі національного не може бути конструктивним і на­уковим, якщо ми не будемо вра­ховувати не менш важливу, а в цілому ряду випадків визначальну роль інтелекту, дієвість розуму. В даному випадку необхідно ствер­джувати результативну продук­тивність способу мислення, яке спрямовує соціальну, політичну і господарську діяльність, орієнтує особистість на вибір мети життя і системи цінностей. Не вдаючись до оцінок "добре" — "погано", за­значимо, що розвиток капіталізму в Європі почався після епохи Відродження і Реформації, які за­вдяки новим релігійним, філо­софським, моральним ідеям ут­ворили нову інтелектуально-ду­ховну атмосферу. Саме в ній мог­ли виникнути концепти свободи,

рівності, усвідомлення не­обхідності нової методології пізнання, розуміння нового стано­вища людини. Саме в атмосфері нових інтелектуальних ідей поча­ли відбуватися національні рево­люції, процеси становлення націй і національних держав.

Інший приклад — це наше не­давнє минуле. При всіх намаган­нях радянської влади і партійних ідеологів будувати єдність дер­жави на ідеях національної єдності, інтернаціоналізму, роз­будови економічної і військової могутності, створення світової системи соціалізму, вражаючих успіхів в ракетобудуванні і космонавтиці, досягнень в соціальній сфері тощо, велика країна перестала існувати. І при­чина полягала не лише в еко­номічних, ідеологічних та інших суперечностях і негараздах, не тільки в національно-демокра­тичних протестах і дисидентах, хоча і вони мали місце. Справа у вичерпаності інтелектуальних енергій, якими була заряджена країна з початку свого виникнен­ня і розвитку. Ідеї рівності, спра­ведливості, виплекані в епоху Просвітництва, могли давати енергію для діяльності народу в період розбудови індустріальної держави. Але як тільки світ по­чав переходити до епохи постіндустріалізму, просвітницький інтелектуалізм, втілений в ідеології марксизму- ленінізму, перетворювався на архаїку. Відповідна йому систе­ма господарювання, управління, політики, налаштованої на бо­ротьбу (в центрі марксиської діалектики, як ще хто пам'ятає, знаходився закон єдності і бо­ротьби протилежностей), па­сивна людина і тому подібне по­чали відходити в минуле. Спосіб мислення радянської епохи ви­черпав себе, втратив свої енергії. Тим самим настав час нових інтелектуальних стратегій мислення, час нових ідей.

В період становлення незалеж­ної України інтелектуально-духовна енергетика концентрується в національній ідеї. Проте захоп­лення нею, пошук того, що може стати національною ідеєю — відроджена національна культура, європейська інтеграція, ук­раїнська душа, демократія, ук­раїнські чорноземи (пропозицій не перерахувати), відволікло суспільство від усвідомлення на­гальних, актуальних, невідклад­них для суспільства проблем. Їх вирішення було можливе не на основі            сподівань     на ірраціональність менталітету, не на гаслах про саму "творчу" і "пра­цюючу" націю (начебто німці чи японці не такі), а на основі

раціонального, тобто розумного розрахунку. Якщо ми говоримо про інтеграцію України в євро­пейській цивілізаційний простір, то повинні пам'ятати: вся західна цивілізація побудована на енергіях раціонально-інтелекту­альної діяльності. В цілому, Захід з його облаштованим життям, до­бробутом, правовим захистом, свободою тощо є результатом енергії інтелекту, його продума­ної, конструктивної діяльності.

Саме інтелект, а не етнічна чи якась інша ідентичність, створює нові технології, здійснює прориви в науці, вибудовує проекти по­дальшого буття людини. Звичай­но, ніхто не заперечує енергетики національного духу. Проте, попри всі позитивні характеристики, йо­го абсолютизація породжує шовінізм, націоналізм, які генеру­ють уже не творчі, а деструктивні процеси в суспільстві. Про це свідчать відносно недавні події як світової історії, так і вітчизняної. Адже коли сьогодні стоїть завдан­ня подолати розкол, існуючий в Україні, то потрібно визнати, що він ініціюється спекуляціями не стільки на економічних, культур­них, скільки на національних відмінностях та ідеях.

Можна і потрібно гордитись здобутками свого народу, плекати почуття національної гідності. Інша справа, якщо на основі національ­ного починають творитись міфи.

Досить нагадати, наприклад, як в пізній радянській час з'явилась казка, міф, що світ єдиний, що нас із Заходом розділяє тільки ко­муністична влада, і якщо ввести приватну власність, відкрити кор­дони, то переможуть кращі, і ми з'єднаємось в повній злагоді з єдиним людством. Однак цей міф не привів до очікуваного раю. То­му що переважав не розум, а здебільшого емоції. Звичайно, свідомістю людини часто керують міфи. Але перемагають ті країни, в яких перше місце займають не во­ни, а розрахунок та інтелект. Адже в нескінченно поліфонічному світі виникають нескінченні проблеми, які можуть бути вирішені не за допомогою міфології (хоча без неї масова свідомість не може обійти­ся), а на основі розуму, який фор­мує новий спосіб мислення. Адже саме спосіб мислення може вира­зити почуття, удосконалити їх, зробити те, що було невиразним, ясним і зрозумілим. Так виникли наука, мистецтво, філософія, в яких, через інтелектуальне осяг­нення, людина і змогла іден­тифікувати себе в особистість. В силу цих причин виникає і фор­мується інтелектуальна еліта. В чому її роль і відмінність від акцен­ту на факторі національного?

Інтелектуальна

еліта та її значення для людини

Відомо, що роль еліти подібна до керівництва старших меншими і відповідає інтересам усіх грома­дян. Формування еліти є резуль­татом добору суспільством найбільш цінних його представ­ників на основі вияву їхньої індивідуальної обдарованості. Елітарність розуміється як обов'язкова умова ефективного функціонування будь-якого суспільства, що ґрунтується на природному поділі управлінської і виконавчої праці. Особливості формування сучасної інтелекту­альної еліти пов'язані з викликами і ризиками глобалізаційних про­цесів у цілому. Ключовими ризи­ками в даному аспекті являються міграційні процеси, транс­національний ринок праці, руйну­вання культурної ексклюзивності, поява "третіх культур", зменшен­ня ролі духовної складової в життєдіяльності суспільств, що формують нову якість ко­мунікаційного простору і по­тенційно мають можливість при­вести до спрощення інтелекту­альної еліти тощо. В умовах гло­балізації можна говорити також про амбівалентність чинників, які детермінують розвиток сучасного постіндустріального суспільства, у тому числі й чинника інтелекту­алізації.

Інша група особливостей формування інтелектуальної еліти пов'язується зі специфікою функціонування освітньої системи в умовах глобалізації. Найбільш яскраво даний вплив вияв­ляється, на думку вітчизняних ек­спертів, у розширенні ринку освітніх послуг, у парадигмальних зрушеннях в освіті, посиленні кон­куренції між навчальними закла­дами, зміні сиетем ціннісних орієнтацій суб'єктів освіти, в інте­грації освіти в ринкові відносини, в уніфікації освітніх практик і поси­ленні інтеграції освіти з практич­ною діяльністю. Ризикові зони глобалізації освіти охоплюють як парадигмальні зрушення у вітчиз­няній освіті (пов'язані багато в чо­му з трансформацією функцій освіти), так і технологічні зміни в діяльності суб'єктів освітнього процесу.

Разом із тим, у контексті роз­гляду питань формування інте­лектуальної еліти в умовах гло­балізації важливим вбачається питання про формування нового типу освітнього простору — Інтернет-простору, який дозволяє роз­виватися таким формам освіти, як дистанційне навчання, віртуальні і корпоративні університети,транснаціональні навчальні центри то­що. Даний освітній простір роз­ширює можливості для форму­вання і розвитку інтелектуальної еліти на основі вияву обдарова­ності людини. У результаті проце­си конструювання елітних груп в умовах глобалізації набувають своєї специфіки, а проблеми формування інтелектуальної еліти максимально виявляються на інституційному рівнях.

Звернення до питань сучасного образу інтелектуальної еліти доз­волило зробити висновок про те, що дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного її ро­зуміння, так і ті характеристики, які вона набуває в конкретних соціальних умовах. Принципово важливим у рамках інтелектуаль­ної діяльності, таким, що є атри­бутом інтелектуальної еліти, вис­тупає дотримання загальних норм інтелектуальної культури, високі показники якої корелюють із кри­теріями виділення інтелектуальної еліти.

Дослідження обмежень у діяль­ності інтелектуальної еліти дозво­лило доповнити їх соціальним чинником — рівнем розвиненості інтелектуального співтовариства. При цьому показовим є те, що ви­сокий рівень інтелектуальної ак­тивності і продуктивність інтелек­туальної діяльності виступають умовами збереження і нарощу­вання діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти.

Останнє надзвичайно важли­во для сучасного стану постіндустріального суспільства, який можна розглядати як новий цивілізаційний виток, як своєрідну відповідь на виклик сучасності. Такий виклик являється всеосяж­ним і торкається інтересів усіх дійових осіб соціального поля: від особистості до світової спільноти в цілому. Через це всі соціальні "актори" стоять перед необхідністю пошуку варіантів ре­агування на цей виклик. Суспільство інтелекту, суспільство знань, що формується, характе­ризується домінантними ознака­ми високого рівня інструменталізації інтелектуальної діяль­ності, здійснюваної соціальними суб'єктами в рамках інтелекту­ального життя суспільства. У новій матриці соціального про­стору інтелектуальне життя стає більш насиченим, інтенсивнішим і охоплює всіх діячів соціальної практики. Особливе місце в суспільстві інтелекту, зокрема, займає інтелектуальна власність.

Одним з індикаторів суспільства інтелекту постає інтелектуальний потенціал суспільства, який має у своїй основі декілька компонентів (кадровий, результативний, тех­нологічний, морально-етичний та ін.). Як показав проведений аналіз, найбільш важливим є особистісний компонент, який в значній мірі визначається обдаро­ваністю людини. Соціальна якість інтелектуальних діячів значною мірою визначає рівень розвитку інших компонентів інтелектуаль­ного потенціалу суспільства Фор­мування і розвиток суспільства інтелекту стає можливим через актуалізацію інтелектуальних ре­сурсів особистості і суспільства. Однак у сучасних умовах спос­терігається поєднання тра­диційних для індустріального суспільства (влада і багатство), для постіндустріального (знання та інформація) і суспільства інте­лекту (інтелект у широкому сенсі) ресурсів із домінуванням перших двох груп.

Потенціал розгортання інтелек­туальних ресурсів пов'язується перш за все з інтелектуальною елітою. Нові підстави структури- зації сучасних суспільств дозволя­ють встановлювати відносну іден­тичність груп, що виокремлюється за певними ознаками: працівника­ми розумової праці, інтелігенцією, висококваліфікованими фахівця­ми, професіоналами, середнім класом, інтелектуалами. У цілому дана група об'єднує в собі як сутнісні риси класичного розуміння інтелектуальної еліти, так і ті харак­теристики, які отримуються нею в конкретних соціальних умовах.

Освіта як інструмент реалізації інтелекту

Інституційно максимальні мож­ливості для вирішення завдань щодо формування інтелектуальної еліти має система освіти. Сьогодні можна говорити про те, що світова освіта значно змінилася під впли­вом нових викликів сучасності і в результаті сама стала одним із чинників кардинальної зміни суспільних систем. Через це освіта зайняла особливу позицію в сис­темі соціальних інститутів, харак­терну для постіндустріального суспільства, що розвивається, і суспільства інтелекту, що фор­мується.

У системі освіти розвинутих країн достатньо яскраво почали виявлятися меритократичні (меритократія — влада талановитих і найбільш здібних) тенденції, що корелюють з аналогічними тен­денціями в рамках розвитку

всього суспільства. Як резуль­тат, тепер ми можемо говорити про комплекс тенденцій у роз­витку системи освіти, які дозво­ляють їй брати активну участь у процесі формування інтелекту­альної еліти суспільства і розви­вати його інтелектуальний капітал. Однак очевидним є й те, що в суспільствах транзитивного типу, до яких належить і Україна, існує ряд проблем, що заважа­ють реалізації потенціалу меритократичних тенденцій. Корот­кий огляд таких проблем дозво­ляє нам акцентувати увагу на трьох їх групах: нестабільності позиціонування освіти в соціумі, наявності її слабкої підтримки як сектора ринку праці на тлі підви­щення загальної значущості, і проблеми адекватності освітніх технологій усередині системи освіти. Щодо останнього, то за­значимо про необхідність більш рішучого переходу до методо­логії дитино центризму, що озна­чає максимальне наближення навчання і виховання кожної ди­тини до конкретних здібностей цієї дитини, що, з одного боку, сприяло б максимальній самореалізації, а з іншого — забезпе­чило б динамічний і несуперечливий розвиток українського суспільства. Саме таким чином мільйони людей зайнялися б улюбленою справою і робили б її фахово. І що дуже важливо — максимально ефективною була б еліта такого суспільства, що формувалась би на основі вияв­лення і всебічного розвинення талантів, обдарованості дітей.

В силу висловлених міркувань зазначимо: в контексті активізації ролі інтелекту та його носіїв потрібно радикально переглянути своє відношення до національно­го, до його структур. Адже, якщо їх "мобільність" ставить під загрозу існування принципів демократії, умов екзистенції буття, потрібно серйозно замислитись, яким чи­ном їх загальмувати, не впадаючи в комуністичні або нацистські крайнощі. Отже, потрібно не за­перечувати попередні ілюзії, зок­рема національні, але реінтерпретувати їх на користь особистості, на користь продуктивній діяль­ності. Стати не руйнівниками, а продовжувачами і творцями тра­дицій. А те, що в них зовсім не­сприйнятливе, подавати не тільки як ницість, але і як трагічну оману. Адже окрема людина, а народ тим більше, здатен зрозуміти і усвідо­мити свої помилки лише в тому випадку, якщо його повага до се­бе в підсумку не знизиться, а зро­сте.

* ПЕДАГОГІЧНИЙ АРБІТРАЖ *

Національна рамка кваліфікацій України якою їй бути?

"Круглий стіл" тижневика "Освіта"

Куратори проекту: акад. НАПН України Володимир Луговий та професор Борис Корольов. (початок "Круглого столу"див. "Освіта". - 2010,22-29 грудня. - №. 51-52;2011,9-16лютого №8-9; 16-23 лютого №10)

№4

Соціальна компетентність ключова характеристика спеціаліста економічного профілю

У нашому суспільстві складається так, що дискусія все частіше стає не бороть­бою думок чи ідей, а боротьбою мотивів та амбіцій. Протилежну картину можна спос­терігати на сторінках нашого авторитетно­го видання "Освіта", яке вже багато років є майданчиком для плідних дискусій і по­леміки як поступу до істини. Прикладом такої живої конструктивної дискусії є тема­тичний "Круглий стіл" "Національна рамка кваліфікацій України: світовий досвід і вітчизняні традиції", що започаткувала на своїх сторінках, за пропозицією Інституту вищої освіти НАПН України, редакція газе­ти "Освіта", актуальність якого не викли­кає сумнівів.

Абсолютно точним є твердженням про­фесора Б.Корольова про те, що НРК як невід'ємна складова національної систе­ми кваліфікацій, має бути базою для виз­начення вимог до рівня компетентності випускників навчальних закладів усіх рівнів, розроблення відповідних держав­них стандартів, галузевих рамок кваліфікації, системи сертифікації кваліфікацій, відправною точкою у форму­люванні працівниками освіти реальних цілей і завдань професійної освіти. Сьо­годні, коли не викликає сумнівів те, що ре­зультати освіти мають описуватися в термінах компетентностей, відкритим за­лишається питання про їх перелік та зміст.

Вагомий вплив на відбір ключових компетентностей студентів вищих навчальних закладів та специфіку їх формування справляє характер фахових завдань, що реалізуватимуться ними в процесі про­фесійної діяльності. Досвід переконує, що не всі ключові компетентності оцінюються адекватно їх значенню.

Підготовка фахівців з економіки на сьо­годнішній день має відповідати вимогам ринкових відносин, що вимагає від сучас­ної системи вищої освіти підготовки кон­курентоспроможних спеціалістів, здатних ефективно діяти за нових умов. Нині підго­товку з економічних спеціальностей здійснюють за двома напрямами: "Еко­номіка і підприємництво" та "Менедж­мент", які об'єднують 11 економічних і од­ну менеджерську спеціальність. Сучасна економічна освіта побудована за рівневим принципом і включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Основними цілями підготовки фахівців економічного профілю за умов ринкового механізму господарювання Національна доктрина розвитку освіти називає такі:

■    опанування студентами системи теоретичних знань у галузі економіки на рівні вимог світових стандартів;

■    формування вміння здійснювати

економічні аналізи та прогнози з ураху­ванням технологічних змін та інновацій у ринковій економіці;

■    надбання інтелектуального по­тенціалу, необхідного для широкого вибо­ру конкретних напрямів практичної діяль­ності за сучасних умов;

■    орієнтацію на безперервне вдо­сконалення напрямів і методів про­фесійної діяльності;

■    стимулювання постійної зацікав­леності студентів у подальшому про­фесійному розвитку.

Однак у дослідженнях специфіки вищої економічної освіти сьогодні недалекогляд­но нехтують тим, що діяльність спеціаліста в галузі економіки — це передусім взаємодія не з друкованою інформацією, цифрами та продуктами виробництва, а спілкування з людьми. Саме вміння ефек­тивної міжособистісної взаємодії дають можливість реалізувати професійні за­вдання й досягти фінансового та особистісного успіху.

Дослідження, проведені у США Фондом Карнегі спільно з Технологічним інститу­том ім. Карнегі показали, що фінансовий успіх людини навіть у таких суто технічних сферах життя як інженерна справа, на 85 відсотків залежить від навичок спілкуван­ня та комунікацій. Американський комітет у сфері зайнятості, перепідготовки кадрів та управління трудовими ресурсами провів соціологічне дослідження, в рамках якого було опитано 3000 роботодавців із різних штатів США. Особистісними якос­тями спеціалістів, яким роботодавці відда­ють перевагу, виявилися (у порядку змен­шення значущості): манера триматися, навички спілкування, досвід роботи, на­явність вищої освіти за профілем роботи, тривалість навчання, результати тестуван­ня під час прийняття на роботу, наявність наукових ступенів і звань, репутація університету, в якому навчався претен­дент, рекомендації викладачів.

Усе це засвідчує необхідність визнання соціальної компетентності особистості однією з ключових компетентностей фахівця економічного профілю. Акту­альність її формування обумовлюється ще й тим, що переважна більшість із них є ме­неджерами різного рівня — фахівцями, які здійснюють управління людьми та колек­тивами з урахуванням власних уявлень про особистість та її поведінку. Ділова та міжособистісна комунікація є про­фесійною функцією менеджера і потребує до 80 % його робочого часу. Парадоксаль­ним є те, що попри існування багатьох пе­реліків професійно значущих якостей, по­няття "соціальна компетентність" не діста­ло відображення у жодному з них. Таку си­туацію можна пояснити лише новизною цього поняття, а відтак, незавершеністю дослідження його родових характеристик і теоретико-методичних засад формування та розвитку.

Аналіз освітньо-кваліфікаційних харак­теристик бакалавра, спеціаліста та магістра з напрямів підготовки "Економіка і підприємництво" та "Менеджмент" засвідчує на рівні галузевих стандартів не­обхідність формування здатностей фахівців економічного профілю розв'язу­вати проблеми і завдання соціальної діяльності та визначає необхідні для цього

вміння. Утім, у документах, що стосуються підготовки спеціалістів із вищою освітою економічного профілю, важливість форму­вання соціальної компетентності майбут­нього фахівця-економіста не дістала на­лежного відображення. Окремі якості, що становлять її зміст, згадуються лише не­прямо. Так, у Національній доктрині роз­витку освіти наголошується важливість для майбутніх спеціалістів економічного профілю таких якостей, як освіченість, мо­ральність, мобільність, конструктивність, практичність, здатність до співпраці та міжкультурної взаємодії, глибоке почуття відповідальності за долю країни, її' соціаль­но-економічне процвітання. Водночас можна стверджувати, що соціальна ком­петентність присутня в переліках про­фесійно значущих якостей імпліцитно, тобто через окремі риси та характеристи­ки, які є індикаторами наявності цієї за­гальної якості: комунікабельність, уміння вести переговори, ефективно взаємодіяти з людьми тощо.

Необхідність та професійна доцільність формування соціальної компетентності випливає з тих професійних завдань, які стоять сьогодні перед фахівцями еко­номічного профілю.

Роботу менеджера можна розподілити на планування, організацію, інтегрування, оцінювання та розвиток людей. Його діяльність справляє вагомий вплив на роз­виток інших спеціалістів, особливо якщо менеджер загалом виступає вчителем інших співробітників організації. Важли­вим є те, що ефективність роботи таких фахівців залежить від уміння налагодити як вертикальні, так і горизонтальні зв'язки з людьми інших сфер діяльності, з тими, які виконують інші функції, але сприяють виробничій успішності один одного.

Традиційне визначення менеджера фо­кусується на "інтеграції вниз", тобто на уз­годженні з роботою підлеглих. Одначе навіть для тих менеджерів, які мають підлеглих, горизонтальні зв'язки з людь­ми, які напряму їм не підпорядковані, та­кож є необхідними в роботі та ще важ­ливішими для прийняття правильних рішень і отримання інформації. Більшість звичайних рішень, які приймаються цими людьми, впливають радше на їхніх колег, а не на підлеглих.

Інтелектуалізація сучасного вироб­ництва та, як наслідок, зростання частки інтелектуальних працівників серед інших категорій персоналу означає, що фахівці- менеджери управлятимуть іншими фахівцями; це виключає з практики уп­равління вертикальний принцип підпоряд­кування на користь горизонтального принципу співпраці. Проектний підхід до організації діяльності ставить соціальну компетентність на одну сходинку з во­лодінням професійними навичками та вміннями, а часто навіть і вище.

Як зазначає П. Друкер, робота менед­жера передбачає виконання п'яти основ­них функцій, за допомогою яких усі ресур­си об'єднуються в життєздатний, зроста­ючий організм: визначає цілі, організує, мотивує, налагоджує контакти, оцінює, розвиває людей. Як бачимо, чотири з п'яти основних функцій менеджера будь- якого рівня передбачають активну взаємодію з людьми й вимагають соціаль­но компетентної поведінки.

Необхідним для забезпечення високої результативності спільної діяльності та на­лагодження позитивного мікроклімату в групі є доведення до її членів та дотриман­ня об'єктивності оцінних суджень, що теж є функцією соціальної компетентності особистості. Володіння вміннями розвивального впливу на інших можна розгля­дати як характерну рису найвищого рівня сформованості соціальної компетентності особистості.

Кожна із названих категорій завдань пе­редбачає розвиток специфічних знань та вмінь. Однак лише опанування їх комплек­сом, що і передбачає соціальна компе­тентність, перетворює просто менеджера на висококваліфікованого фахівця.

Вважається, що менеджер на будь-яко­му рівні має нести відповідальність за ре­зультативність роботи компанії чи свого підрозділу, структури. Однак навіть у ро­зумінні того, що слід вважати результа­тивністю та яким чином її вимірювати, ос­таннім часом сталися зміни, а наголос змістився у бік міжособистісної взаємодії.

Важливим кроком у подальшій розбу­дові вищої освіти України стало приєднан­ня до Болонського процесу, цілями якого, серед інших, є побудова європейського простору вищої освіти як передумови роз­витку мобільності громадян із можливим їх працевлаштуванням; посилення міжна­родної конкурентоспроможності як національних, так і європейських систем вищої освіти. Такі цілі зумовлюють розши­рення загального змісту соціальної компе­тентності випускника вищого навчального закладу економічного профілю за рахунок формування та розвитку здатності до міжкультурної взаємодії та активної діяль­ності в гетерогенних групах.

Соціальна компетентність має усі ознаки, які характеризують ключову компетентність особистості: поліфункціональність, надпредметність і міждисциплінарність, багатовимірність та забезпечення широкої сфе­ри розвитку особистості. Вона також відповідає обґрунтованим міжнародними експертами основним критеріям, які є засадничими для відбору ключових компетентностей: сприяє досягненню результатів високого рівня на шляху до успішного життя та розвиненого суспільства, виступає засо­бом задоволення комплексних потреб і вик­ликів у широкому контексті та є важливою для особистості.

Соціальній компетентності притаманні всі загальні якості та характеристики клю­чової компетентності особистості, що вирішальною мірою впливає на цілі, зміст, характер і специфіку її формування у ви­щому навчальному закладі. Усе це тісно пов'язано з тим, що сучасна вища школа як соціально-педагогічна система покли­кана забезпечити досягнення таких освітніх результатів, які відповідатимуть цілям розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства, чого абсолютно не­можливо досягти без виховання соціально компетентної людини.

Таким чином, соціальна компетентність є однією з ключових компетентностей особистості, а отже — суб'єктивною кате­горією, яка визначає здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язувати відповідні проблеми. Вона охоплює різні сфери людської діяльності: навчальну, професійну, власне соціальну взаємодію та виступає однією з передумов продук­тивного стилю міжособистісної взаємодії в усіх видах професійної діяльності. Тому соціально компетентна поведінка є обов'язковою умовою ефективної ре­алізації професійних завдань. Саме тому передумови формування соціальної ком­петентності як однієї з ключових компетентностей фахівця мають бути закладені у Національній рамці кваліфікацій України.

Шановна редакціє тижневика!

Щиро вдячний Вам за проведення на сторінках "Освіти" "Круглого столу", присвя­ченого формуванню Національної рамки кваліфікацій України. Вже опубліковані ма­теріали розширяють наші уявлення про стан справ у вирішенні цієї надзвичайно актуальної проблеми. Але у мене і моїх колег є прохання: чи не можна було б опублікувати на сторінках газети проекти документів, що згадуються ав­торами? Маємо на увазі, насамперед, "Проект Національної рамки кваліфікацій України", "Проект Закону України "Про національну си­

стему кваліфікацій"".

Було б цікаво також ознайомитися і з ана­логічними документами, які прийняті в інших країнах Європи, зокрема в Росії.

З повагою, 

В.І. Полурєз, 

доктор історичних наук, професор Київського національного торговельно-економічного університету. 

Відповідно до статті 16 Закону Ук­раїни "Про комітети Верховної Ради України", пункту 3 статті 93 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" та доручення Голови Верховної Ради України В.Литвина Комітет Верховної Ради України з пи­тань соціальної політики та праці розглянув на своєму засіданні 1 груд­ня 2010 року внесений народними де­путатами України Шевчуком О.Б., Курилом В.С., законопроект про національну систему кваліфікацій (реєстр. 7215 від 05.10.2010 р.).

Поданим законопроектом пропо­нується запровадити Національну систему кваліфікацій, яка орієнто­вана на формування єдиної, цілісної, відкритої і гнучкої системи кваліфікацій, що охоплює всі її рівні та види начальної, середньої, про­фесійно-технічної, вищої, післядипломної освіти і вводить нове поняття "навчання протягом життя".

На думку автора, прийняття зако­нопроекту передбачає започаткування в Україні досвіду європейських країн щодо Національної системи кваліфікацій, створення якої пов'яза­не із реформуванням системи освіти з метою визнання знань та вмінь, от­риманих в наслідок як формального так і неформального навчання, за­провадженням нового механізму оцінювання професійної компетенції через певні кваліфікаційні рівні та їх

формалізацією шляхом підтверд­ження професійної кваліфікації.

Зокрема, проект містить положен­ня про принципи побудови та призна­чення Національної системи кваліфікацій України, серед яких: стимулювання розвитку особистості та професійних навиків, її економічна обґрунтованість, рівність, пари­тетність і гнучкість навчання. Зокре­ма, законопроектом запропоновано термінологічне визначення термінів "кваліфікація", "Національна рамка кваліфікацій", "неформальне на­вчання", "рівень кваліфікації" тощо.

Комітет підтримує своєчасне та ефективне розроблення і запровад­ження Національної рамки кваліфікацій надасть громадянам можливість більш виважено ставитися до вибору майбут­ньої спеціальності, постійного вдоско­налення та бути готовим до змін на внутрішньому і міжнародному ринках праці.

Крім того, статтями 9, 10, 11 та 13 проекту Закону передбачається за­провадити професійні стандарти, створити галузеву (міжгалузеву) раду з питань обробки кваліфікацій та стра­тегії розвитку професійних вмінь та спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій, а та­кож передбачити порядок оцінювання і підтвердження кваліфікацій та поря­док оскарження їх результатів.

Також необхідно відмітити, що до

структури Національної системи кваліфікацій включена одиниця виміру середнього обсягу часу, який потрібен особі для успішного во­лодіння здатностями, що визначені дескрипторами - "кредити".

Підтримуючи законодавчу ініціативу необхідно взяти до уваги, що в Україні сформована і функціонує відповідна модель освіти, що передбачає набуття громадянами кваліфікації за різними професіями, а також національна сис­тема класифікації професій. З огляду на це внесення законодавчої пропо­зиції щодо її зміни і запровадження правових новацій потребує, перш за все, визначення їх співвідношення із чинними нормами у цій сфері та ви­ключення у процесі перегляду супе­речливих положень тощо.

За висновком Головного науково-експертного управління Апарату Вер­ховної Ради України законопроект за результатами розгляду в першому чи­танні доцільно відхилити.

Міністерство праці та соціальної політики України підтримує законо­проект у запропонованій редакції.

Державний центр зайнятості повідомляє, що підтримує законопро­ект, який є прогресивним та враховує Європейську систему кваліфікацій.

Міністерство освіти і науки України надало свої пропозиції та зауваження і повідомляю, що законопроект потре­бує суттєвого доопрацювання.

Спільний представницький орган всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань підтримую­чи ініціативу автора законопроекту надало свої пропозиції стосовно виз­начення Галузевої (міжгалузевої) ра­ди з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь.

Спільний представницький орган сторони роботодавців на національ­ному рівні пропонує підтримати даний законопроект.

Комітет прийняв рішення рекомен­дувати Верховній Раді України, керу­ючись пунктом 1 частини першої статті 114 Закону України "Про Регла­мент Верховної Ради України", зако­нопроект про національну систему кваліфікацій (реєстр. 7215 від 05.10.2010 р.), внесений народними депутатами України Шевчуком О.Б., Курилом В.С., прийняти за основу.

Співдоповідачем на пленарному засіданні Верховної Ради України виз­начено Заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Сухого Я.М.

Проект постанови Верховної Ради України додається.

Голова Комітету

В.Г. Хара

П р о е к т

вноситься народними депутатами України Шевчуком О.Б. Курилом В.С. № 7215 від 05.10.2010 року

Закон України про Національну рамку кваліфікацій

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створен­ням, функціонуванням та управлінням кваліфікаціями в Україні.

Стаття 1. Визначення термінів

1.У цьому Законі терміни вжива­ються у такому значенні:

Визнання самостійного навчання — визнання спеціально уповноваженим органом отриманих людиною компетенцій шляхом оцінювання незалежно від способу та місця навчання.

Вміння — це здатність особи ви­конувати конкретну діяльність (дії) на підґрунті раніше отриманого досвіду, знань і навичок, як резуль­татів навчання;

Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь — орган, що створюється га­лузевими організаціями робото­давців, іншими представницькими організаціями, що представляють інтереси підприємців, інших суб'єктів господарювання за участі профспілок, що відповідають за розробку стратегії розвитку про­фесійних умінь у відповідній галузі (галузях); розробку професійних стандартів; системний опис поточ­них та перспективних (нових) кваліфікацій; створення дескрип­торів кваліфікаційних рівнів.

Дескриптор (описувач) кваліфікацій — опис знань, умінь та компетенцій особи, що використовується для виз­начення рівня її кваліфікації.

Інформальна освіта — спонтанна, випадкова, побічна освіта, що відбувається при здійсненні іншої, не освітньої діяльності, набувається з життєвим досвідом особи;

Кваліфікація — нормативно вста­новлена сукупність знань, умінь та компетенцій особи, набута у спосіб формальної, неформальної або інформальної освіти, визнаний на міжнародному, національному або галузевому рівнях, яка дозволяє їй виконувати завдання і функціональні обов'язки певного виду діяльності, у тому числі професійної.

Компетентність — продемонст­рована здатність особи застосову­вати знання та вміння при виконанні робочих завдань та обов'язків у що­денних та змінних робочих ситу­аціях відповідно до стандарту, вста­новленим для певної роботи або певного роду занять, професійної діяльності.

Компетенція — сукупність здат­ностей, якими повинна володіти особа для виконання завдань і функцій, що визначені об'єктом і предметом її діяльності, соціальним і професійним статусом.

Кредит — одиниця виміру серед­нього обсягу часу, який потрібен особі для успішного оволодіння здатностями (компетенціями), що визначені дескрипторами (описува­чами) кваліфікацій.

Навичка — здатність особи вести фізичну або розумову діяльність,

набута шляхом навчання або прак­тичної діяльності;

Навчання впродовж життя — будь- яке навчання, яке здійснюється лю­диною з метою вдосконалення та розвитку знань, умінь і компетенцій, які необхідні для особистісного і соціального розвитку та/або пра­цевлаштування.

Національна рамка кваліфікацій та кредитів — системний та структурований опис кваліфікацій, вмінь, компе­тенцій, навичок на підставі дескрип­торів (описувачів) відповідно до визна­ченої кількості кваліфікаційних рівнів, за допомогою якого здійснюється взаємозв'язок результатів навчання із професійними стандартами та вста­новлюється відповідність дипломів та сертифікатів.

Національна система кваліфікацій — сукупність механізмів правового та інституційного регулювання кваліфікацій працівників відповідно до поточних та перспективних по­треб ринку праці, забезпеченості необхідного рівня знань системою освіти.

Неформальна освіта — навчаль­на діяльність, що здійснюється поза межами системи формальної освіти;

Орган у сфері незалежної оцінки та підтвердження кваліфікації — ор­ган, що виконує оцінку третьої сто­рони на відповідність компетент­ності осіб визначеним у кваліфікаційних рівнях вимогам.

Професійна кваліфікація — фор­мальне вираження професійних і технічних компетенцій особи.

Професійна компетенція — ком­петенція, яка охоплює знання, на­вички та вміння, і описує здатність та готовність особи професійно, ав­тономно та методологічно коректно виконувати завдання, вирішувати проблеми, оцінювати процес та от­римані результати.

Професійний стандарт — доку­мент, що за допомогою галузевоузгоджених та затверджених дес­крипторів (описувачів) встановлює мінімально необхідні вимоги до змісту та умов праці, професійного рівня працівників, їх кваліфікацій та компетенцій відповідно до рівня Національної рамки кваліфікацій та кредитів.

Підтвердження професійної кваліфікації — процес підтверд­ження особою рівня своєї про­фесійної компетенції з наступною оцінкою відповідності рівня про­фесійної кваліфікації уповноваже­ним органом.

Результат навчання — навички, знання, вміння та компетенції, набуті особою у спосіб формальної, нефор­мальної або інформальної освіти.

Рівень кваліфікації — характерис­тика особи за рівнем сформованості якостей, що забезпечують ви­конання особою відповідних за­вдань чи обов'язків на певному кваліфікаційному рівні.

Формальна освіта — інститу- алізована, побудована за віковою ознакою та ієрархічно структурована освітня система, спрямована на опанування певного рівня, галузі, типу освіти за Міжнародною стан­дартною класифікацією освіти.

Стаття 2.

Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами Національної системи кваліфікацій, в тому числі роботодавцями та/або їх організаціями (об'єднаннями), на­вчальними закладами, професійни­ми спілками, їх об'єднаннями, орга­нами влади та місцевого самовряду­вання, громадськими організаціями, особами, що виникають у сфері роз­робки та оцінювання кваліфікацій та компетенцій особи, отриманих про­тягом життя, та забезпеченням мож­ливостей ефективного їх застосу­вання та використання.

Стаття 3. Законодавство у сфері Національної системи кваліфікацій

1.   Відносини, пов'язані із створен­ням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної систе­ми кваліфікацій, регулюються Кон­ституцією України, законами України про освіту, цим Законом, іншими за­конодавчими актами України, прий­нятими відповідно до цього Закону.

2.   Якщо міжнародним догово­ром, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосо­вуються правила міжнародних до­говорів і угод.

Стаття 4. Мета та завдання Національної системи кваліфікацій

1.   Метою Національної системи кваліфікацій є:

формування єдиної, цілісної, відкритої, гнучкої, узгодженої з міжнародними рам­ками кваліфікацій, зокрема Європейською кваліфікаційною рамкою системи кваліфікацій, їх оцінювання та використан­ня, що охоплюватиме застосування ре­зультатів навчання особи, отриманих за допомогою формальної, неформальної, інформальної освіти, та забезпечуватиме можливість навчання особи впродовж життя.

2.   Завданням Національної системи кваліфікацій є:

стимулювання розвитку особистості, навичок, вмінь та компетенцій, у тому числі професійних, протягом життя особи;

задоволення потреб ринку праці у працівниках відповідної кваліфікації задля сталого розвитку національної економіки;

підвищення конкурентноздатності працівників на ринку праці і забезпечення кращої відповідності кваліфікацій працівників вимогам роботодавців;

досягнення максимальної збалансова­ності обсягів, напрямів, змісту та якості підготовки кадрів у відповідності до суспільно-економічних потреб країни;

забезпечення відповідності компетенцій встановленим кваліфікаціям та су­часним умовам ринку праці;

створення механізму для визнання кваліфікацій, здобутих в процесі формаль­ної, неформальної, інформальної освіти;

запровадження ефективної системи контролю якості навчання;

запровадження системи зовнішнього оцінювання результатів навчання та набу­тих кваліфікацій та компетенцій особи;

визнання та сприяння самостійному на­вчанню, у тому числі професійному, впро­довж всього життя особи;

забезпечення взаємодії ринку освітніх послуг і ринку праці, розмежування їх сфер діяльності і відповідальності, пов'язаних з плануванням, отриманням, оцінкою і визнанням кваліфікацій людини;

впровадження єдиних вимог до кваліфікації та компетенцій особи;

гарантування прозорості процесів пла­нування, отримання, оцінки та визнання кваліфікацій особи.

Стаття 5. Принципи організації Національної системи кваліфікацій 

1. Принципами побудови та призначен­ня Національної системи кваліфікацій є:

рівність — забезпечення однакових можливостей особам для здобуття освіти та реалізації отриманих знань, навичок, умінь та компетенцій на ринку праці;

неупередженість — забезпечення рівної участі всіх сторін, що мають суттєве відно­шення до розробки політики, принципів, змісту і функціонування системи кваліфікації, у формуванні вимог та кри­теріїв визначення кваліфікації та компе­тенції людини;

гнучкість — збереження відповідності вимог та критеріїв до кваліфікації та ком­петенції людини об'єктивним потребам ринку праці шляхом їх періодичного пере­гляду уповноваженим органом та соціаль­ними партнерами;

поступовість — можливість людини от­римати наступний кваліфікаційний рівень чи компетенцію за умови оволодіння по­переднім рівнем та забезпечення неза­лежної оцінки набутого рівня кваліфікації чи компетенції;

економічна обґрунтованість — встанов­лення вимог до кваліфікації та компетенції особи на підставі існуючих та прогнозних показників розвитку національної еко­номіки з урахуванням поточних та пер­спективних потреб ринку праці;

єдність — забезпечення єдиного підхо­ду до розробки кваліфікаційних рівнів та компетенцій з обов'язковим визначенням

критеріїв оцінки вмінь, навичок та знань, строків та порядку підтвердження отрима­них особою кваліфікаційних рівнів та ком­петенцій;

науковість — науковий та методично обґрунтований аналіз потреб ринку праці; створення відповідних до цих потреб про­фесійних стандартів; створення відповідних професійним стандартам кваліфікацій та їхнє стандартизоване оцінювання; організація навчального про­цесу задля успішного здобуття про­фесійної кваліфікації; стандартизоване оцінювання результатів навчання в про­цесі здобуття кваліфікації;

узгодженість — сумісність з міжнарод­ними рамками кваліфікацій.

Стаття 6. Структура Національної системи кваліфікацій 

1. Національна система кваліфікацій складається з:

Національної рамки кваліфікацій та кре­дитів;

системи забезпечення якості кваліфікацій;

галузевих та міжгалузевих рад з питань розробки стратегії професійних умінь, професійних стандартів та професійних кваліфікацій;

спеціально уповноваженого органу у сфері регулювання кваліфікацій, який виз­начає процес їхнього створення та оціню­вання та здійснює наглядову функцію;

системи органів стандартизованого оцінювання та підтвердження кваліфікації.

Стаття 7. Національна рамка кваліфікацій та кредитів 

1.   Національна рамка кваліфікацій та кредитів складається з кваліфікаційних рівнів і розподіляє всі існуючі на ринку праці професійні кваліфікації за цими рівнями.

2.   Кваліфікаційний рівень Національної рамки кваліфікацій та кредитів визна­чається через опис знань, навичок, вмінь та компетенцій людини, які вона має за­своїти для здобуття кваліфікацій цього рівня; кожна кваліфікація описується че­рез кредити, які відповідають часу навчан­ня, що необхідний для успішного за­своєння знань та набуття навичок, умінь та компетенцій, які відповідають кожній ок­ремій кваліфікації цього рівня.

3.   Національна рамка кваліфікацій та кредитів:

містить вимоги до практичних та загаль­ноосвітніх знань, вмінь та навичок людини;

підтримує системи забезпечення якості, оцінювання та визнання резуль­татів освіти людини;

формує систему навчання впродовж усього трудового життя людини.

4.   Національна рамка кваліфікацій та кредитів базується і узгоджується з міжна­родними рамками кваліфікацій, зокрема з Європейською рамкою кваліфікацій для навчання впродовж всього життя, Рамкою кваліфікацій європейського простору ви­щої освіти, враховує результати Копенга­генського процесу, робить можливим виз­нання результатів неформальної та інфор­мальної освіти і спирається на єдині для всіх рівнів освіти принципи забезпечення якості.

5.   Національна рамка кваліфікацій та кредитів розробляється та затверд­жується у порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України за погодженням із соціальними партнерами.

Стаття 8. Визначення результатів

навчання на кваліфікаційних рівнях

Національної рамки кваліфікацій та кредитів

1.   Методика визначення результатів на­вчання затверджується Кабінетом Міністрів України.

2.   Методика визначення результатів на­вчання переглядається не рідше одного разу на п'ять років за участі всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців, інших об'єднань громадян, що представ­ляють інтереси підприємств, які відно­сяться до певного виду економічної діяль­ності.

Стаття 9. Професійні стандарти

1.   Професійний стандарт — система по­казників у вигляді набору характеристик (знань та вмінь), яка розробляється відповідно до кваліфікаційних рівнів Національної рамки кваліфікацій та кре­дитів у формі опису діяльності та відповідних компетенцій, необхідних для підтвердження компетентності особи. Професійний стандарт охоплює основні види робіт, які виконуються в рамках про­фесійної діяльності за певних умов, в яких може опинитися працівник.

2.   Професійний стандарт розроб­ляється галузевою (міжгалузевою) радою з питань розробки кваліфікацій, компетенцій на навичок та затверджується спеціально уповноваженим органом у сфері регулювання кваліфікацій.

3.   Реєстр професійних стандартів скла­дається і ведеться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій, компетенцій та навичок 

1.   Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвит­ку професійних умінь створюється ор­ганізаціями роботодавців, їх об'єднання­ми, іншими об'єднаннями громадян, що мають галузеву ознаку створення. До складу галузевої (міжгалузевої) ради з пи­тань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку професійних умінь можуть залу­чатися професійні спілки, їх об'єднання.

2.   Основними завданнями галузевої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку про­фесійних умінь є:

аналіз потреб ринку праці у відповідній галузі (галузях);

розробка галузевих (міжгалузевих) про­фесійних стандартів;

розробка та періодичний перегляд відповідних кваліфікацій, що необхідні для галузі.

3.   Галузева (міжгалузева) рада з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвит­ку професійних умінь може мати статус юридичної особи відповідно до рішення засновників. У випадку заснування галузе­вої (міжгалузевої) ради з питань розробки кваліфікацій та стратегії розвитку про­фесійних умінь зі статусом юридичної осо­би, така рада може отримувати бюджетні кошти для здійснення своєї статутної діяльності у порядку, визначеному законо­давством.

Стаття 11. Спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій 

1.   Спеціально уповноважений орган у сфері регулювання кваліфікацій ство­рюється або уповноважується Кабінетом Міністрів України.

2.   До основних завдань спеціально уповноваженого органу у сфері регулю­вання кваліфікацій відноситься:

затвердження (валідація) професійних стандартів;

підтвердження відповідності кваліфікацій професійним стандартам, що їх розробля­ють відповідні галузеві (міжгалузевими) ра­ди з питань розробки кваліфікацій та стра­тегії розвитку професійних умінь;

створення та ведення реєстру кваліфікацій в установленому законодав­ством порядку.

Стаття 12. Система органів стандар­тизованого оцінювання та підтвердження кваліфікації 

1. Стандартизоване оцінювання та підтвердження кваліфікацій здійснюється системою органів в порядку і відповідно до методики, що їх затверджує Кабінет Міністрів України за погодженням із соціальними партнерами.

Стаття 13. Оскарження результатів підтвердження кваліфікації

1.   Особа, кваліфікацію якої не підтверд­жено рішенням органу у сфері стандарти­зованого оцінювання та підтвердження кваліфікацій, має право оскаржити відповідне рішення.

2.   Розгляд скарг здійснюється спеціаль­но уповноваженим органом у порядку, за­твердженому Кабінетом Міністрів України.

3.   Рішення спеціально уповноваженого органу може бути оскаржено у судовому порядку.

Стаття 14. Фінансування Національної системи кваліфікацій

1.   Фінансування Національної системи кваліфікацій здійснюється за рахунок дер­жавного бюджету. Для фінансування мо­жуть відповідно до законодавства залуча­тися кошти місцевих бюджетів, робото­давців та/або їх організацій (об'єднань), а також кошти спонсорів, міжнародної технічної допомоги, міжнародних грантів та інших джерел.

2.   Угодами на національному, галузево­му та територіальному рівнях може бути передбачено створення Фонду фінансу­вання розробки професійних стандартів.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

I.    Цей Закон набирає чинності з 01 липня 2011 року.

II.     Кабінету Міністрів України:

у тримісячний термін підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають з цього Закону;

у шестимісячний термін підготувати проекти нормативних актів, розроб­ка та прийняття яких передбачено цим законом;

передбачити фінансування видатків, пов'язаних із організацією роботи Національної системи кваліфікації у проекті Державного бюджету на відповідний рік.

Голова Верховної Ради України

В.М.Литвин

* ТЕХНОГЕННІ РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ У СВІТЛІ СВІТОВИХ ПОДІЙ *

Права і обов'язки мирного атома

або

Чи достатня система законодавства з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи?

Минає 25 років з моменту аварії на Чорнобильській атомній електрос­танції (ЧАЕС) - катастрофи планетар­ного масштабу, наслідки якої доторктулися тією чи іншою мірою те­риторій близько 20 держав.

За оцінкою експертів Наукового комітету ООН з впливу атомної радіації, повна колективна еквіва­лентна доза для населення всіх дер­жав світу, що зазнали забруднення в наслікок Чорнобильської катастро­фи, становить 600 тисяч чоловік, (з яких 40% припадає на країни СНД).

В Україні проживає більш як 2 мільйони 300 тисяч громадян, які по­страждали від наслідків Чорно­бильської катастрофи.2

Одним із шляхів вирішення багать­ох чорнобильських проблем є на­явність необхідної системи законо­давства та його ефективного вико­ристання у цій сфері правового регу­лювання.

Загалом нормативно-правова ба­за з питань Чорнобильської катаст­рофи містить 800 документів, які по­кликані регулювати різні аспекти суспільних відносин у сфері подо­лання її наслідів.

Особливо хотілося би сьогодні, враховуючи японські події, звернути увагу на частину національного зако­нодавства України, до якої входять чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких було надано Вер­ховною Радою України. Аналіз систе­ми цих міжнародних договорів дає можливість виділити перш за все до­говори, які безпосередньо належать до проблем, пов'язаних з міжнарод­ним співробітництвом у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. До них можна віднести, наприклад, Угода про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком ре­конструкції та розвитку (як Розпоряд­ником коштів Гранта з Рахунка ядер­ної безпеки), Кабінетом Міністрів Ук­раїни та Державним комітетом ядер­ного регулювання України (як Одер­жувачем), яка була ратифікована За­коном України 20 січня 2010 року, Рамкова угода між Україною та Європейским банком реконструкції та роз­витку стосовно діяльності Чорно­бильського Фонду "Укриття" в Україні від 20 листопада 1997 року - ра­тифікована 4 лютого 1998 року та інші.

Інша ж група міжнародних угод, не дивлячись на те, що вони носять політичний, рамковий характер, але в них містяться і норми, які стосуються Чорнобильської аварії. Так, в Договірі про дружбу, співробітництво і партнер­ство між Україною і Російською Феде­рацією від 31 травня 1997 року зазначе­но, що Високі Договірні сторони співробітничають у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ана­логічні норми містяться і в міжнародно­му джоговорі між Україною та Ко­ролівством Бельгії, Французькою спільнотою Бельгії, Фламанською спільнотою Бельгії, Німецькомовною спільнотою Бельгії, Валлонським регіоном Бельгії, Фламанським регіоном Бельгії від 23 квітня 1997 року. В політичних договорах України з рядом інших держав, можна також зустріти норми, що стосуються міжнародного співробітництва у зазначеній сфері.

Крім законів та міжнародних дого­ворів, які приймаються або ратифіку­ються законодавчим органом - Вер­ховною Радою України, немало прийнято нормативно-правових актів, що стосуються ліквідації наслідків Чорнобильської катастро­фи Кабінетом Міністрів України. До таких необхідно віднести, напри­клад, постанови "Про норми харчу­вання та часткову компенсацію вар­тості продуктів для осіб, які постраж­дали в наслідок Чорнобильської ка­тастрофи" від 21 травння 1992 року, "Про порядок видачі посвідчення особам які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 25 серпня 1992 року, "Про порядок відселення та самостійного пересе­лення громадян з території, що за­знала радіоактивне забруднення в наслідок авараї на Чорнобильській АЕС" від 16 грудня 1992 року, "Про забезпечення додаткових гарантій працівникам, які вивільняються з ро­боти у зв'язку із достроковим знят­тям з експлуатації на Чорнобильській АЕС" від 21 серпня 1996 року та інші.

Значна кількість актів у сфері, яка стосується подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи, видається Президентом України. Їх кількість ста­новить біля 130.

Немалу питому вагу у системі нор­мативно-правових актів займають накази та інструкції нормативного характеру центральних органів вико­навчої влади. Їх кількість становить понад 100 таких актів.

Закони та інші нормативно-правові акти, які діють у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи можна поділити на комплексні, в яких містяться норми різних галузей права та чисто галузеві. Наприклад, до ком­плексних, міжгалузевих законів, слід віднести Закон України "Про повод­ження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 року. Так, в розділах ІІ-IV цього закону визначена компе­тенція оргнів державної влади у сфері поводження з радіоактивними відхо­дами (ст. ст. 5-8). Наприклад, у розділі 11 визначена компетенція Верховної Ради України (ст. 5), Кабінету Міністрів України (ст. 6), Автономної Республіки Крим (ст. 7) та місцевих органів дер­жавної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (ст. 8). Норми цих статей слід віднести відповідно до конституційного та адміністративного права. Норми V розділу зазначеного закону "Обов'яз­ки юридичних та фізичних осіб під час поводження з радіоактивними відхо­дами" необхідно віднести до госпо­дарського права. Норми розділу IX "Правовий режим територій відведе­них під сховища радіоактивних відходів та об'єкти, призначені для по­водження з радіоактивними відхода­ми", здебільшого тяжіють до норм зе­мельного права. Мають певну галузе­ву належність і інші норми цього зако­ну.

До міжгалузевого, комплексного нормативно-правового акту можна віднести і Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали в наслідок Чорнобильсь­кої катастрофи" від 28 лютого 1991 року.

Хотілось би звернути увагу, що нор­ми окремих законів України, які регулю­ють суспільні відносини в інших сферах, також містять норми, що стосуються питань, пов'язаних з Чорнобильською катастрофою. Наприклад, в Законі Ук­раїни "Про основи національної безпе­ки України" від 19 червня 2003 року до загроз національним інтересам і національній безпеці України в еко­логічній сфері відносяться неподо­ланність негативних соціально-еко­логічних наслідків Чорнобильської ката­строфи; значне антропогенне пору­шення і техногенна перевантаженість на території України, зростання ризиків, виникнення надзвичайних ситуацій тех­ногенного і природного характерів (ст. 7). До одного із основних напрямів з пи­тань національної безпеки Закон відно­сить здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захит на­селення і довкілля, зведення до мініму­му впливу наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС (ст. 8).

Подібним чином можна охаракте­ризувати і окремі норми Закону Ук­раїни "Про правові засади цивільно­го захисту" від 24 червня 2004 року. В цьому законі, наприклад, є спеціальна стаття 33, за назвою "Ор­гани мінімізації наслідків Чорно­бильської катастрофи та інших над­звичайних ситуацій" та деякі інші.

Як відомо, важливе значення має не лише система того чи іншого за­конодавства, а й стан його виконан­ня. Як не прикро визнавати, але ви­моги окремих законодавчих актів не виконуються. Так, законами України про Державний бюджет України на 2006-2007 роки зупинялась дія окре­мих статей закону, а розміри ком­пенсаційних виплат та допомог вста­новлювалась урядовими актами. У зв'язку з цим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 9 липня 2007 року визнав неконституційним таке зупинення норм, що призвело масове звернення громадян до судів з позовами про здійснення виплат у розмірах визначених законом, в то­му числі за попередні роки. За ста­ном на 1 березня 2008 року, сума, що підлягає виплаті за рішенням судів, перевищувала 140 мільйонів гривень. Дійсно, рішення Консти­туційного Суду відповідає частині 3 статті 22 Конституції України, в якій зазначено, що при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і сво­бод.

Надзвичайно важливою є пробле­ма щодо забезпечення житлом гро­мадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи. Мова йде про надання житлового приміщення, самостійне придбання, побудову та добудову його. Є навіть відповідна програма з цього питан­ня. Задекларовані сьогодні в Україні на законодавчому рівні заходи, щодо соціального, медико-санітарного, радіологічного захисту постраждалого населення, не в змозі забезпе­чити необхідний рівень умов прожи­вання, охорони здоров'я, довкілля громадянам. В багатьох випадках це пов'язане з відсутністю належного механізму реалізації положень зако­нодавчих актів в практичній діяль­ності особливо органів виконавчої влади різного рівня - від вищих та центральних до місцевих.

Потребує свого вдосконалення система та правовий статус органів держаного управління, функції яких пов'язані з успішною реалізацією ви­мог чорнобильського законодавст­ва. Так, на сьогодні згідно з Поло­женням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 лис­топада 2006 р. № 1539, МНС є голо­вним органом у системі центральних органів виконавчої влади із зазначе­них вище питань. Зроблений нами лише оглядовий аналіз показує, що із понад 60 повноважень, які покла­дені на МНС згідно до зазначеного положення, лише біля 13 % із них стосуються розв'язання "чорно­бильських" проблем.

Отже, по-суті, МНС опікується до­сить вузьким колом питань, що сто­суються забезпечення безпечного стану та радіаційної і ядерної безпе­ки зони відчуження та об'єкта "Ук­риття", поводження з радіоактивни­ми відходами.

Питання соціального захисту насе­лення відійшли до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України. Однак, на сьогодні дане міністерство практично не взмозі вирішити жодної проблеми "чорнобильців". Мабуть тому найбільше нарікань, і вони були вис­ловлені учасниками парламентських слухань у 2009 році, лунало саме що­до діяльності цього міністерства. До речі, органам прокуратури давно потрібно було б вивчити питання про законність надання чорнобильських пільг як і окремим грамадянам, так і посадовим особам.

Виходячи з вище викладеного назріла гостра необхідність створен­ня єдиного органу виконавчої влади, який би займався вирішенням пи­тань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастро­фи. Тим більше, що в постанові Вер­ховної Ради України "Про стан, захо­ди і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастро­фи" від 18 квітня 2008 року, яка була прийнята за результатами відповідних парламентських слу­хань, що відбулися 1 квітня 2008 ро­ку, було доручено Кабінету Міністрів України створити центральний орган виконавчої влади з питань подолан­ня наслідків Чорнобильської катаст­рофи в установленому Конституцією України порядку. Але й ця постанова Верховної Ради, як і ряд, прийнятих нею законів, не виконується.

Не доцільним, з нашої точки зору, є ліквідація у 2006-2007 роках підрозділів з радіологій та радіаційного захисту, які знаходи­лись у підпорядкуванні Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства аграрної політики. І це при тому, що Україна є зоною підвищеного радіаційного ри­зику.

Непоодинокі випадки, пов'язані і з порушенням законодавства у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (це незаконна торгівля забрудненими радіонуклідами де­ревиною, м'ясом диких тварин та птахів, рибою, грибами та ягодами, металом тощо). На парламенських слуханнях у Верховній Раді України 16 квітня 2008 року на той час за­ступник Генерального прокурора України пояснила через що це відбу­вається. Через те, що за її словами 285 кілометрів зони і досі необгорожено. В зв'язку з цим спокійно виво­зиться і деревина і риба. Вона наве­ла приклад, коли працівники міліції затримали машину, де було півтонни риби, склали акт про те, що рибу знищенно, але на місці, де її знищи­ли і закопали залишків риби не було. Коли були вивчені документи, то з'ясувалося, що один з тих, кого за­тримали має на оболонському ринку м. Києва торгові точки. Така сама ситуація з вивозом деревини.

А скільки встановлених випадків, що випускники шкіл поступають на "пільгових умовах" по підроблених, липових чорнобильських довідках. А хто знає скільки "псевдочорнобильців"? За різними неофіційними даними вони становлять 20-30%. Є приклади, коли ліквідаторами були визнані особи 1980 року народжен­ня. Хотілося би у даному випадку по­ставити питання перед правоохо­ронними органами: хто і чи їх багато за ці службові злочини були притяг­нуті до кримінальної відповідаль­ності, наприклад, по ст. 366 "Служ­бове підроблення" Кримінального Кодексу України? Адже дане діяння карається штрафом до 50 неоподат­кованих мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 3 років з позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до 3 років. А те саме діяння, якщо воно спричини­ло тяжкі наслідки, - карається поз­бавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до 3 років. А за цими злочинами приховуються і інші такі, як хабарі, надання незакон­них послуг, пільг, навіть при вступі до вузів тощо.

Варто звернути увагу і на чинне гос­подарське законодавство. Його аналіз вказує на наявність значної кількості обмежень і заборон, щодо госпо­дарської діяльності на радіоактивно за­бруднених територіях (п.3 ст 413 Гос­подарського кодексу України). Безпе­речно це не сприяє справі відновлення радіоактивно забруднених територій та створенню необхідних умов для їх стабільного розвитку.

Законодавству про подолання наслідків Чорнобильської катастро­фи властивий комплексний, багато­галузевий характер, адже у ньому закріплені норми різних інститутів та галузей законодавства, які регулю­ють відповідні суспільні відносини. Якщо об'єднати їх за змістом цих суспільних відносин, то це вже буде інститут і не якоїсь конкретної галузі законодавства, а міжгалузевий, оскільки, як вище зазначалося, ці норми належать до різних галузей права і законодавства. Вище викла­дене дає підстави розглядати цей інститут як міжгалузеве комплексне утворення законодавства України. І це не простий правовий інститут, а суперінститут.

Наявність досить великого за об­сягом і широкого за галузевою на­лежністю, а в ряді випадків незбалансованого, неузгодженого, супе­речливого так званого чорнобильсь­кого законодавства, а також значну тривалість його перспективної дії, ставить питання про необхідність його систематизації, шляхом його консолідації та наступної ко­дифікації. І тут можуть бути різні на­зви кодифікованого акту: Чорно­бильський кодекс України; Кодекс законів про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи тощо. Звичайно можна прийняти не ко­декс, а відповідний консолідаваний законодавчий акт, в якому у відповідній системі логічно будуть пов'язані і обєднані певні групи норм окремих галузей права. Такий закон надасть можливість ліквідувати мно­жинність нормативно-правових актів по одному і тому ж питанню (в дано­му випадку по правовому регулю­ванню подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи), виключить нормативне дублювання і застарілі нормативно-правові акти, усуне прогалини і колізії, а також буде сприяти вирішенню інших не менш важливих проблем.

Потребує свого вдосконалення система та правовий статус органів виконавчої влади, що здійснюють відповідні функції у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастро­фи. Необхідно більш чітко, під керівництвом Кабінету Міністрів Ук­раїни, здійснювати координацію їх діяльності.

Виникає необхідність і у перегляді повноважень громадських форму­вань ("Союз Чорнобиль Україна", Всеукраїнська громадська ор­ганізація інвалідів Чорнобиля "Прип'ять", "Чорнобиль", Громадсь­ке об єднання "Матері дітей Чорно­биля", Громадське об єднання корінних жителів м. Чорнобиля "Чор­нобильська громада" тощо) та залу­чення їх до діяльності відповідних державних органів.

Можна вести мову і про інші пи­тання правового характеру, що сто­суються чорнобильської проблема­тики. Однією із причин їх наявності є практична відсутність досліджень юристів-вчених у цій сфері, зокрема представників конституційного, адміністративного, трудового, гос­подарського, цивідльного, житлово­го, кримінального та інших галузей права.

Потребують наукового аналізу і про­блеми міжнародного співробітництва у зазначеній сфері.

Недивлячись на наявність досить авторитетних науково-дослідних центрів в нашій державі, таких як Інсти­тут держави та права ім. В.М. Корець- кого НАН України, Національна ака­демія правових наук України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, значної кількості юридичних вузів та факультетів, правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, можна зазначити, досліджується незадовільно, практич­но нема підготовлених кандидацьких і докторських дисертацій. Не прово­дяться науково-практичні конференції, круглі столи тощо. Практично не- висвітлюються відповідні правові про­блеми і в засобах масової інформації (по телебаченню, радіо, газетах, жур­налах, офіційних та неофіційних сайтах Інтернету).

Минула четверть віку з дня Чорно­бильської трагедії. Але, як свідчить наше життя, значна кількість різноаспектних проблем, пов'язаних з нею, далекі від свого успішного вирішен­ня. З ними жити, ще не одному по­колінню людей. І тому держава, її ор­гани, громадські організації, науко­во-дослідні установи та інші структу­ри, вчені повинні не лише тримати в полі зору ці проблеми, а й вживати активних заходів щодо їх вирішення. Це стосується безпосередньо і представників юридичної науки.

* НОВІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ *

Формування нового педагогічного мислення

Вихід на якісно новий рівень розвитку суспільства, кардинальні зміни цілей і характеру суспільного виробництва призводять до зміни вимог до професіоналізму й особистісних якостей фахівців.

Обсяги інформації, прискорення циклу її відновлення, розвиток інформаційно-комунікаційих технологій вимагають інтенсифікації на­вчально-пізнавальної діяльності студентів за рахунок упровадження сучасних педагогічних технологій.

Надзвичайно велику увагу надають цьому у Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут".

Національна еліта — як надзавдання

Сьогодні — студент, завтра — ви­пускник і людина, яка завдяки сформованості інтелекту, морально-во­льової сфери, рівню своїх компе­тенцій визначатиме розвиток суспільства і держави — це величез­на відповідальність вищої освіти. Так вважають в НТУ "ХПІ" і прагнуть зробити усе на сьогодні можливе для виховання такого випускника — справжнього фахівця і громадянина, якого беззастережно можна було б назвати елітою країни. Отже гостро актуальними стають проблеми роз­робки нового змісту, методів і за­собів навчання, значного поглиб­лення теоретичної бази знань, поси­лення прикладної спрямованості на­вчання, відповідного дидактичного і науково-методичного забезпечення навчального процесу та його психолого-педагогічного обґрунтування, розкриття творчого потенціалу сту­дентів та викладачів у відповідності до їх нахилів, запитів і здібностей.

З усього різноманіття інно­ваційних напрямів найважливішим чинником у досягненні якісно ново­го рівня забезпечення освітнього процесу визначено використання сучасних педагогічних освітніх тех­нологій. Інтегруючись в освітній процес, вони забезпечують досяг­нення стандартів вищої освіти; впровадження основних напрямів педагогічної стратегії: гуманізації освіти і особистісно-орієнтованого підходу у навчанні; інтелектуальний і компетентісний розвиток сту­дентів; розвиток творчої діяльності суб'єктів освітнього процесу.

- Без вирішення проблеми са­мостійного здобуття знань, інфор­мації і використання їх у своїй діяльності, без створення моти­вації до навчання протягом усього життя, тому що стрімкий розвиток цивілізації потребує від особис­тості високої інтелектуальної і соціальної мобільності, активності і відповідальності, неможливо для нас — університету як навчального закладу, сформувати сучасного інженера у повному розумінні при­значення фахівця такого рівня, — говорить ректор НТУ "Харківський політехнічний інститут" професор Леонід Товажнянський і продов­жує, — це означає неперервне оновлення не тільки промислових, виробничих, а й соціальних техно­логій у всіх сферах життєдіяль­ності університету. Тому у закладі наполегливо працюють над про­блемою підвищення якості педа­гогічної майстерності науково-пе­дагогічних працівників.

"Навчання протягом життя" — ось головний принцип формування сучасних фахівців. Пошук і розви­ток та освоєння нових особистісно-орієнтованих педагогічних техно­логій, адекватних новим цілям освіти — систематична робота в НТУ "ХПІ".

Впровадження інноваційних ме­тодів навчання в університеті про­водиться за декількома напряма­ми. Першим серед таких напрямів слід назвати демократизацію на­вчального процесу, що означає на­дання студентам все більшого "права голосу" в питаннях визна­чення цілей освіти, її змісту та ме­тодів навчання, які використову­ються. Широкі соціологічні, психо­логічні та інші дослідження з метою виявлення реальних потреб тих, хто навчається, їх ставлення до різних аспектів навчального проце­су, дають можливість максималь­ного врахування результатів таких досліджень в організації навчаль­ного процесу, внесення змін до йо­го організації відповідно до отри­маних даних. Велика роль в демо­кратизації належить органам сту­дентського самоврядування,

оскільки їх представники безпосе­редньо беруть участь у проведенні досліджень, у проясненні ставлень основної маси студентів до викла­дання окремих дисциплін, роботи окремих викладачів тощо.

Другий напрям — поступове пе­ретворення процесу навчання у са­монавчання, коли викладач ство­рює такі умови, за яких студент здобуває знання за рахунок творчої самостійної роботи, шукаючи потрібну для виконання навчальних завдань інформацію та творчо її оп­рацьовуючи. Безумовно, це потре­бує забезпеченості навчання ма­теріалами та літературою для са­мостійної роботи, постійним досту­пом до інформаційних технологій, Саме розробка та забезпечення та­кими матеріалами та можливостя­ми, а також розповсюдженню досвіду використання інфор­маційних технологій становить

найбільш важливу частину роботи школи-семінару.

Третім напрямом є поступова зміна ролі викладача у навчальному процесі. Викладач із фахівця, що дає знання та перевіряє їх за­своєння у студентів, має стати ор­ганізатором їхньої роботи із са­мостійного пошуку, творчого ство­рення та опрацьовування цих знань. Його головна функція — спрямову­вати, орієнтувати, а також надавати необхідну допомогу в творчому са­монавчанні. Така функція передба­чає й те, що залучення викладачем студентів до виконання навчально- дослідної та науково-дослідної ро­боти стає прямим службовим обов'язком, без виконання якого ви­кладач не може вважатися таким, який повністю відповідає про­фесійним вимогам.

Все викладене вище ре­алізується за умови впровадження четвертого напряму — індивіду­алізації навчального процесу. Якість освіти може бути підвищена

тільки за умов, якщо викладач вра­ховує особистість кожного студен­та, його психічні пізнавальні особ­ливості та особливості сприйняття, інтереси, потреби, цілі тощо. Ви­кладачі повинні вивчати особли­вості своїх студентів та пристосову­вати до них своє викладання. Тільки так можна розкрити та вико­ристати в навчальних цілях психо­логічні резерви тих, хто навчається, перетворити їх з пасивних об'єктів педагогічних зусиль в активних суб'єктів — учасників навчального процесу.

Важливим напрямом впровад­ження сучасних педагогічних тех­нологій є напрям, який в педагогіці отримав назву "кооперативного на­вчання". Воно базується на спільній роботі студентів над навчальними завданнями проблемного характе­ру (наприклад, у виконанні на­вчальних проектів), коли рішення досягається через поєднання зу­силь, тобто кооперацію студентів, які колективними зусиллями дося­гають спільної мети. Кооперативне навчання сприяє об'єднанню знань, навичок та вмінь студентів, їх здібностей та можливостей, що створює умови для взаємонавчання. Студенти вчаться один у одно­го, що зумовлює "привласнюван­ня" кожним потенціалу всіх, у ре­зультаті чого загальний прогрес у навчанні значно прискорюється. Кооперативне навчання вимагає такої організації навчального про­цесу, при якій як в аудиторії, так і за її межами студенти постійно пра­цюють у парах та малих групах, звітуючи про результати са­мостійної колективної роботи як ви­кладачеві, так і своїй академічній групі.

Треба відзначити, що успіх впро­вадження багатьох із названих на­прямів залежить від інформатизації

навчального процесу. Він має бути до такої міри насиченим комп'ютерною технікою, щоб кож­ний студент у будь який час мав можливість вести пошук в Інтернеті, отримувати через Інтернет за­вдання від викладача та його ко­ментарі щодо їх виконання, отри­мувати потрібні консультації, обмінюватися інформацією з інши­ми студентами та отримувати всі необхідні повідомлення щодо на­вчального процесу, виконувати че­рез Інтернет спільні навчальні про­екти зі студентами свого ВНЗ, інших вузів і навіть зі студентами з інших міст та країн.

Нарешті останнім напрямом є удосконалення системи контролю (у тому числі тестового контролю) знань, навичок та вмінь, набутих сту­дентами. Існуюча в університеті сис­тема контролю передбачає не ре­продукування студентами отрима­них знань, а те, як студент уміє їх ви­користовувати для вирішення про­блемних (і в першу чергу практич­них) завдань. Значне місце посіда­ють розроблені електронні тести, які суттєво підвищують об'єктивність, оперативність та масовість прове­дення контролю з дисциплін, що ви­кладаються.

Майстерність — заручниця сучасних технологій

Передусім цими завданнями, що визначені перед професорсько-ви­кладацьким колективом універси­тету, опікується кафедра педа­гогіки та психології управління соціальними системами. Завідую­чий кафедри, проректор НТУ "ХПІ", член-кореспондент НАПН України Олександр Романовський пояс­нює:

- Активізація, узагальнення і розповсюдження передового досвіду педагогічної діяльності в університеті здійснюється Цент­ром сучасних педагогічних техно­логій. Головні завдання центру по­лягають у забезпеченні цілісності навчально-виховного процесу; неперервної освіти науково-педа­гогічних працівників; єдності світоглядної, фундаментальної, спеціальної, соціально-гуманітар­ної й управлінської підготовки.

Впровадження інноваційних тех­нологій передусім має на меті інтенсифікацію навчального проце­су та максимальну активізацію сту­дентів у ньому. Для цього в універ­ситеті використовуються багато методів та підходів, серед яких вар­то назвати наступні навчальні тех­нології:

1) Використання проблемного підходу до навчання, яке вимагає такої постановки навчальних за­вдань для студентів, щоб їх вико­нання обумовлювало не просте ре­продукування отриманих знань, а творче їх використання для вирішення нових, нестандартних задач у нових, нестандартних ситу­аціях. У цьому випадку, виконуючи навчальні завдання, студенти са­мостійно відкривають нові знання,

набувають нові навички та вміння (зокрема, вміння працювати та приймати рішення у нестандартних ситуаціях), що дуже важливо для ефективної майбутньої про­фесійної діяльності;

2)  Перетворення практичних за­нять, семінарів у так звані "май­стерні", тобто такі види занять, де студенти в ході обговорень, дис­кусій вирішують значущі проблеми спеціальності на основі власних са­мостійних напрацювань, а не про­сто "звітують" за матеріалом, начи­таним у лекціях.

3)  Впровадження у практичні, семінарські заняття презентацій, самостійно підготовлених студен­тами за завданнями викладача;

4)  Рольові та ділові ігри;

5)  Застосування технологій "кейс-стаді";

6)  Індивідуальні та групові на­вчальні проекти, які відображають практику роботи за фахом;

7)  Проведення майстер-класів представниками виробництва на практичних і семінарських занят­тях;

8)  Застосування мультимедійних засобів у процесі читання лекцій та проведення практичних, семінарсь­ких занять, електронних та різних видів опорних конспектів лекцій, надання студентам навчальної інформації на електронних носіях, Інтернет-пошук для цілей навчаль­ного процесу тощо.

Застосування інформаційно-ко­мунікативних технологій, у тому числі дистанційної освіти, для підготовки сучасних фахівців — за­гальносвітова освітня тенденція. Університет плідно працює над створенням і розвиненням систе­ми дистанційної освіти. У методич­ному відділі ведеться планомірна підготовка викладачів із розроб­лення дистанційних курсів. До складу розробників залучені провідні викладачі багатьох ка­федр, які отримали необхідні ме­тодичні матеріали. На даному етапі дистанційне навчання — пріоритетний напрямок наукової та методичної роботи. Забезпе­чується постійний розвиток заоч­ної форми навчання (також зі сту­дентами з особливими потреба­ми) з використанням дистанційних технологій, розширюється перелік фахів, за якими проводиться таке навчання. Активізується робота дистанційних підготовчих курсів з метою розширити використання електронного навчання для залу­чення абітурієнтів і додаткової підготовки студентів першого кур­су. Нарощується практична участь університету в європейському освітньому е-просторі, а також розвивається співпраця з ук­раїнськими та іноземними партне­рами зі спільного використання усіх можливостей дистанційної освіти.

На базі методичного відділу постійно проводяться семінари та школи-майстерні для менеджерів дистанційного навчання і викла­дачів щодо роботи з основними інструментами електронного на­вчання, щорічно проводяться кон­курси на кращого розробника та викладача дистанційних курсів. З 2003 року в університеті розробле­но 268 дистанційних курсів з різних дисциплін. Зараз в стадії розробки перебуває понад 100 дистанційних курсів, більшість з яких призначені для вивчення технічних дисциплін.

Розробки НТУ "ХПІ" використані для створення власних систем дистанційного навчання такими провідними навчальними заклада­ми України, як Національна ака­демія державного управління при Президентові Україні, Національ­ний університет податкової служ­би України, Університет менедж­менту освіти, Луганський національний педагогічний універ­ситет, Миколаївський національ­ний педагогічний університет, Криворізський технічний універси­тет та багато інших. У системі підвищення кваліфікації універси­тету підвищили фах 3000 викла­дачів, у тому числі представники ВНЗ Харкова та України.

Методичну допомогу науково-пе­дагогічним працівникам щодо впро­вадження в навчальний процес ак­тивних методів навчання на кожно­му факультеті НТУ "ХПІ" наказом ректора призначені консультанти з числа провідних педагогів кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами. Визначена система роботи методичного відділу та фахівців щодо навчання та надання всебічної методичної і ор­ганізаційної допомоги факультетам, науково-педагогічним працівникам щодо полегшення впровадження запропонованих педагогічних тех­нологій. Ураховуючи великий досвід застосування сучасних педагогічних технологій консультантами щодо їх впровадження в університеті при­значено провідних педагогів за на­прямами:

-     ігрове проектування — профе­сор Олексій Горілий (кафедра ав­томатизованих систем управління); професор Леонід Перевалов (ка­федра технології жирів та продуктів бродіння), професор Віктор Клітний (кафедра гідропневмоавтоматики і гідроприводу);

-     сучасні технології створення та використання дистанційних курсів — професор Володимир Кухаренко

(кафедра технічної кріофізики);

-     особистісно орієнтовані освітні технології — професор Галина Зу- бар (кафедра технології полімерних і композиційних матеріалів та по­криттів), провідний науковий співробітник Олександр Топтигін (кафедра фізики металів та напівпровідників);

-     використання технологій Веб 2.0 — професор Олена Горошко (кафедра міжкультурної комунікації та іноземної мови);

-     інноваційні технології у навчанні студентів менеджерських спеціаль­ностей — доцент Олена Решетняк (кафедра фінанси і оподаткування);

-     професійна майстерність ви­кладача фізичного виховання — професор Альберт Любієв (кафед­ра фізичного виховання).

Більшість з них ведуть свої педа­гогічні майстерні у школі-семінарі.

Велику роботу щодо розповсюд­ження передового досвіду викорис­тання сучасних педагогічних техно­логій проводять методичні комісії факультетів, які визначають кращих викладачів, що застосовують су­часні педагогічні технології та ор­ганізують навчання викладачів під час навчально-методичних зборів, методичних семінарів, майстер- класів, показових занять, адаптова­них до особливостей факультету. З цією метою в університеті налагод­жена система удосконалення педа­гогічної майстерності, що діє на постійній основі. Методичний відділ університету веде 14 науково-мето­дичних семінарів, на яких щорічно

мають змогу вдосконалювати свою педагогічну майстерність понад 450 викладачів і аспірантів НТУ "ХПІ" та інших ВНЗ Харкова.

Майстер-класи: викладачі — викладачам

В університеті вже стало тра­диційним проведення щорічного методичного школи-семінару "Су­часні педагогічні технології в освіті", що присвячується переваж­но сучасним підходам до виховання та розвитку особистості, новим на­прямам організації навчального процесу та сучасним освітнім тех­нологіям, які розробляються та впроваджуються в НТУ "ХПІ" провідними науково-педагогічни­ми працівниками.

У роботі школи розглядаються як специфічні форми роботи вищих навчальних закладів, так і пробле­ми, що потребують координації дій освітніх закладів. Школа-семінар проводиться у формі педагогічних майстерень за напрямами, тренінгів, ділових ігор, дискусій та презентацій. Роботою майстерень та тренінгів керують провідні викла­дачі та спеціалісти НТУ "ХПІ".

На цьогорічному, десятому поспіль, школі-семінарі було пред­ставлено низку цікавих, навіть за­хоплюючих своєю динамічністю і результативністю майстер-класів і тренінгів.

Наприклад,

З метою демонстрації деяких пе­дагогічних технологій, що викорис­товуються в університеті, була ре­презентована творча майстерня "Розвиток творчих здібностей сту­дентів технічних ВНЗ" (керівники професори Олексій Горілий, Світла­на Бухкало, Олександр Єфимов, Во­лодимир Пильов, старші викладачі Ганна Гаряєва, Ірина Васильєва). Майстерня представила обмін досвідом щодо розвитку креативних здібностей студентів, інноваційної діяльності студентів у міждис­циплінарному (міжфакультетному, міжкурсовому) форматі та креатив- ної складової навчального проекту­вання в ігровому режимі.

Великою популярністю корис­тується творча майстерня "Прак­тичне застосування комп'ютерних та мультимедійних технологій при

проведенні лекційних занять з фа­хових дисциплін" (керівник профе­сор Борис Клименко). Значна увага була приділена досвіду формуван­ня у студентів комунікативних на­виків не тільки з точки зору здат­ності передавати інформацію, ідеї, проблеми та рішення як спеціалістам, так і неспеціалістам (як це передбачено дублінськими дескрипторами результатів навчан­ня), а й з точки зору застосування офіційної міжнародної (англомов­ної) електротехнічної термінології. Керівник майстер-класу продемон­стрував розроблені ним терміно­логічні навчальні посібники з гри­фом МОН України, завдяки яким студенти отримують доступ до

офіційної термінології Міжнародної електротехнічної комісії, яка визна­на в усьому світі і є основою усіх міжнародних електротехнічних стандартів.

Метою тренінгу "Покращення ви­кладання через саморефлексію і навчання у колег" (керівник доцент Олена Решетняк) є розвиток на­виків у кращому оцінені свого рівня викладацької майстерності через саморефлексію, а також навиків от­римання та надання конструктив­ного зворотного зв'язку; обмін досвідом у підвищенні якості свого викладання через саморефлексію і навчання у колег.

Важливим фактором поширення сучасних інформаційних технологій є бібліотеки. Саме тут концентруються теоретичні знання, досвід напрацьо­ваний науковцями, фахівцями педа­гогіки. Бібліотека, зберігаючи свої традиційні функції, стає універсаль­ним інформаційним центром. Голо­вне завдання науково-педагогічних працівників — уміти користуватись цим багатством. Питанням інфор­мації про можливості науково- технічної бібліотеки, алгоритмам по­шуку інформації присвячений тренінг "Педагогічні технології: інформаційні ресурси" (керівник директор Науко­во-технічної бібліотеки НТУ "ХПІ" Ла­риса Семененко). Бібліотека НТУ "ХПІ" є членом Асоціації сучасних інформаційно-бібліотечних техно­логій (АСІБТ), членом Харківського бібліотечного товариства. Вона на­дає доступ широкому колу користу­вачів до документальних (1 493 154 одиниць зберігання) та власних інформаційних ресурсів (відвідувань Web-сайту понад 52 000 за рік). Об'єднання зусиль у формуванні єдиного інформаційного ресурсу регіону, держави й світу та у ство­ренні умов для максимально ефек­тивного їх використання — завдання бібліотечних мереж.

Майстер-клас "Проблеми та тен­денції розвитку дистанційного на­вчання" (керівник професор Воло­димир Кухаренко) продемонстру­вав процес розвитку дистанційного навчання. Іде постійний розвиток інформаційно-комунікаційних тех­нологій, сервісів Веб 2.0, що зумовлює зміни у дистанційному на­вчанні, робить технології більш до­ступними для викладача, покращує навчальний процес та робить його

більш ефективним. Зараз в Інтернеті понад 3000 навчальних курсів, що підтверджує все більшу Учасни­кам був запропонований відкритий дистанційний курс, присвячений стратегії розвитку дистанційного навчання.

Наступний майстер-клас "Інтернет-технології в освітньому процесі вищої школи України" (керівники професор Олена Горошко, стар­ший викладач Ганна Молодих) був присвячений ефективному використанню технологій Веб.2 у навчанні, а також дистанційному навчанні через Інтернет і зміша­ним формам навчання (англ.: Blended Learning). Поза сумнівом, технологічний потенціал ІТ вели­чезний. Вони дозволяють перей­ти до проведення повноцінних на­укових або технологічних експе­риментів, комп'ютерного моде­лювання об'єктів і систем. Праг­нення до інтеграції у сфері освіти, як одна з тенденцій, що найяс­кравіше проявляється, диктує не­обхідність формування єдиного світового освітнього простору.

Технологія "кооперативної робо­ти" була розкрита у тренінгу з педа­гогічної майстерності "Використан­ня групової роботи для розвитку професійних і ділових навиків" (керівник старший викладач Ірина Глущенко). Одним із найваж­ливіших навиків майбутніх фахівців для успішної реалізації своїх про­фесійних компетенцій (на чому на­голошують роботодавці) є уміння реалізовувати групові проекти, працювати в команді, будувати ко­мунікації зі своїми колегами. Розви­ток даного навику у студентів вису­ває нові вимоги і до методів викла­дання, які повинні включати вико­ристання групових завдань.

Сучасний рівень організації навчально-виховного процесу висуває нові вимоги до системи контролю знань студентів. Поряд із традиційними вимогами об'єктивності, всебічності, сис­тематичності, індивідуального характеру важливими стають оперативність, гнучкість, мож­ливість швидкого обліку та аналізу результатів. З огляду на це перспективною формою кон­тролю є комп'ютерне тестуван­ня. Поряд з іншим воно забезпе­чує виключення суб'єктивної оцінки викладача, швидку пе­ревірку і отримання результатів для великої кількості студентів, адаптацію до варіативності змісту освіти та різних рівнів підготовленості студентів. Май­стерня "Комп'ютерне тестування з фізики у варіативній системі освіти" (керівники: професор Андрій Мамалуй, доцент Ірина Синельник) ознайомила викла­дачів із розробленою та експе­риментально апробованою в на­вчальному процесі кафедри за­гальної та експериментальної фізики системою комп'ютерного тестування, важливими характе­ристиками якої є адаптивність, модульність, мультирежимність та багаторівневість, що дозво­ляє розвивати та удосконалюва­ти її в процесі експлуатації, вико­ристовувати як засіб навчання та самонавчання, здійснювати за її допомогою контроль знань сту­дентів.

Наведені приклади не вичерпу­ють усього спектру робіт, що ве­дуться в напрямі застосування но­вих педагогічних технологій в університеті. Поряд із позитивними зрушеннями існує й досить багато невикористаних резервів. Завдан­ня полягає у тому, щоб використо­вувати вже напрацьований досвід, а головне — той могутній викла­дацький потенціал, яким володіє НТУ "ХПІ" сьогодні у вирішенні за­вдань щодо впровадження в на­вчальний процес нових педа­гогічних технологій.

Лідія ТКАЧЕНКО, 

спеціально для тижневика "Освіта" 

* УНІКАЛЬНІ ВНЗ УКРАЇНИ *

Вимога часу — інженер-педагог

Українська інженерно-педагогічна академія (УІПА) - єдиний на­вчальній заклад України, який спеціалізується з підготовки інженерно- педагогічних кадрів для системи професійної освіти: викладачів, мето­дистів, майстрів виробничого навчання вищої кваліфікації для технікумів, коледжів та навчальних закладів системи професійно- технічної освіти (ПТО). Це сучасний спеціалізований освітній і науко­вий центр, ліцензований і акредитований Міністерством.

Академія має сертифікат на систему управління якістю, який посвідчує, що система управління якістю стосовно надання послуг у сфері вищої освіти, які надає академія згідно з чинними в Україні доку­ментами, відповідає вимогам ДСТУ ISO 9001-2001.

Академія широко відома за межами України, вона є членом Міжна­родної організації інженерної педагогіки (IGIP). Рішенням Ради

Міжнародного товариства інженерної педагогіки (IGIP), в м. Париж УІПА була акредитована як освітній заклад, що відповідає моделі підготовки міжнародних інженерів-педагогів Міжнародного товарист­ва інженерної педагогіки. В академії успішно функціонують 8 факуль­тетів, на яких працюють 471 викладач, з яких - 59 докторів і 260 канди­датів наук, які навчають понад 12,5 тисяч студентів. Тут готують спеціалістів з 35 спеціальностей. Є можливість отримання другої спеціальності, міжнародного диплому "Європейський інженер-педагог", навчатись у докторантурі або аспірантурі. Розуміючи, що ре­алізація завдань сучасної глобальної освіти може здійснитись лише за умови формування принципово іншої системи діяльності, керівництво академії впевнено бере курс на активне втілення інновацій в усі ланки роботи навчального закладу.

Витоки

Відлік розвитку академії було роз­почато у 1958 році, коли серед провідних навчальних закладів тодішнього Радянського Союзу з'явився Український заочний політехнічний інститут (УЗПІ), який очолив кандидат технічних наук, до­цент Сергій Олександрович Воробй- ов. З 1964 року на чолі навчального закладу стає доктор технічних наук, професор Георгій Якович Андрєєв, а з 1978 року керує доктор технічних наук, професор — Станіслав Федо­рович Артюх.

У 70-х роках минулого століття освіта отримає запит на спеціалістів, які могли б на високому інженерному та педагогічному рівні вести підго­товку фахівців у системі професійно- технічної освіти. Так з'явиться нова професія — інженер-педагог. Базо­вим навчальним закладом для підго­товки таких спеціалістів буде обрано Український заочний політехнічний інститут.

1991 рік став для навчального за­кладу особливим, адже саме тоді тут було створено кафедру педагогіки, на чолі якої став доктор педагогічних наук, професор Єрмоленко Павло Андрійович. Вплив педагогічної складової у діяльності ВНЗ став настільки значним, що у 1990 році його було перейменовано у Харківський інженерно-педагогічний інститут, а з 1994 року — в Українську інженерно-педагогічну академію (УІПА). Дуже скоро стало зро­зумілим, що існуюча назва кафедри педагогіки не відображає специфіку її діяльності. Тому з 1995 року у назві з'явилось суттєве доповнення — "Кафедра загальної та професійної педагогіки". Саме тут на той час зібрався цікавий колектив високок­валіфікованих методистів за різними сферами професійної діяльності. То­му назву кафедри знов було скоре­говано. З 1998 року — це "Кафедра педагогіки та методики професійно­го навчання" (ПМПН). На її чолі — ви­пускниця цього навчального закладу — кандидат педагогічних наук О.Е.Коваленко. Скоро кафедра стає однією з найбільш потужних кафедр академії. Мабуть не випадково ста­лось так, що наступним ректором академії став саме її представник.

Будемо відвертими, увага до цьо­го призначення з боку освітян була особливою. Багато хто, переймався питаннями: "Чи зможе?", "Чи витри­має?". І це не дивно, адже ректором академії стала жінка, на той час уже доктор педагогічних наук, професор Олена Едуардівна Коваленко. Сьо­годні з впевненістю можна звітувати: "І змогла, і витримала". Для цього достатньо пройти корпусами ака­демії, побувати на будівництві спор­тивного комплексу, зазирнути у на­вчальні аудиторії, зайти до затишної їдальні, завітати до гуртожитків. А щодо випробувань, то й їх вистачало. Так, проф. О.Е.Коваленко проводила заняття з інженерної педагогіки для викладачів Тяньцзінського інженер­но-педагогічного університету, Цзянсуйського педагогічного універ­ситету технології та освіти, читала лекції у Технічному університеті Габ­рово в рамках роботи "Літньої шко­ли". За видатні заслуги у галузі інже­нерної педагогіки вона одержала на­городу Європейського товариства "Інженерної педагогіки" IGIP.

Минав час, змінювалось суспільство, а разом з ним і запит на підготовку спеціалістів. Тому сьо­годні значно розширився спектр фахівців, яких готує академія. Тут ра­до будуть вітати тих, хто хоче отри­мати якісну освіту за такими профілями як моделювання, конст­руювання і дизайн швейних виробів; комп'ютерні системи та мережі; комп'ютерні технології в управлінні та навчанні; електроніка, радіотехніка, електронна схемо­техніка та зв'язок; поліграфічне ви­робництво; технологія харчової про­мисловості та організація громадсь­кого харчування; експлуатація і ре­монт місцевого та автомобільного транспорту та за багатьма іншими.

Оновлення — основа стратегії' академії'

Ситуація в економіці країни потре­бує неординарних, суттєво нових підходів до формування трудового потенціалу України.

Тому Головним призначенням Ук­раїнської інженерно-педагогічної академії є задоволення потреб дер­жави у висококваліфікованих викла- дачах-професіоналах для про­фесійно-технічних навчальних за­кладів, вищих навчальних закладів І- ІІ рівня акредитації, технічних ліцеїв та профільних класів загально­освітніх шкіл, а також для навчальних центрів та відділів виробничого на­вчання промислових підприємств.

Виходячи з цього в академії роз­роблено Перспективну програму розвитку на 2010-2020 роки, стра­тегічним завданням якої стала ак­тивізація інноваційної діяльності. Го­ловна мета програми формувалась на основі місії академії, з урахуван­ням глобалізаційних суспільних впливів та сучасних проблем розвит­ку економіки України, професійної освіти та демографічної кризи через інноватизацію науково-освітньої діяльності, укріплення позицій ака­демії у міжнародному освітньому просторі, покращення матеріально-технічної бази, оптимізації ор­ганізаційно-структурних актів діяль­ності навчального закладу.

Сьогодні академія дійсно є цент­ром розвитку Інженерно-педа­гогічної освіти, оскільки на базі УІПА працює підкомісія з професійної освіти Науково-методичної комісії Міністерства освіти і науки України. В цьому році на основі проведення ря­ду організаційних заходів разом з Департаментом вищої освіти Міністерства освіти і науки України та Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти затверджено новий перелік профілів зі спеціальності

"Професійна освіта" та порядок їх впровадження. Це дало можливість:

-     упорядкувати відкриття нових профілів вищими навчальними за­кладами України, процедур ліцензу­вання та акредитації;

-     здійснити перекриття новим пе­реліком практично всіх робітничих професій, для яких готуються фахівці за спеціальністю "Професійна освіта";

-     полегшити стандартизацію змісту освіти за зазначеною спеціальністю;

-     створити більш широкі можли­вості для реалізації Положення "Про ступеневу освіту";

-                     створити більш сприятливі умови для спільних проектів та науково-ме­тодичної роботи вищих навчальних закладів (ВНЗ) України, занятих підготовкою        педагогічних працівників для системи ПТО;

-     створити більш гнучкі умови на ринку праці за рахунок самостійного введення спеціалізації.

В напрямку інновацій в галузі інже­нерно-педагогічної освіти ор­ганізується та здійснюється в УІПА навчальна діяльність, яка зазнала багато змін.

Її основою стало ґрунтовне науко­ве дослідження, виконане докторан­том академії доцентом Н.О.Брюхановою під керівництвом професора О.Е.Коваленко.

На науковій основі розроблено й впроваджено визначення змісту цієї підготовки відповідно до професійно обумовленої структури особистості фахівців, а логіки її побудови — до процесу поетапного формування пе­дагогічних компетенцій: методо­логічної, креативної, проектувальної, комунікативної, менеджерської, на­уково-дослідної. Ці компоненти ста­ли підставою для формування на­вчальних дисциплін, які забезпечу­ють безпосереднє формування кож­ної з них: "Методологічні засади про­фесійної освіти", "Дидактичні основи професійної освіти", "Основи інже­нерно-педагогічної творчості", "Ме­тодика професійного навчання: ди­дактичне проектування", "Методика професійного навчання: основні тех­нології навчання", "Креативні техно­логії навчання", "Комунікативні про­цеси у педагогічній діяльності", "Ос­нови науково-дослідної роботи".

Удосконалену педагогічну складо­ву навчального плану підготовки інженерів-педагогів впроваджено у вищих інженерно-педагогічних на­вчальних закладах, на інженерно-пе­дагогічних факультетах та кафедрах вищих технічних та педагогічних на­вчальних закладів України, які здійснюють відповідну підготовку.

Забезпечення нових підходів до якісної підготовки спеціалістів потре­бує науково-методичної підтримки. Реалізуючи це завдання науковці академії щорічно готують більш ніж 23 монографії з проблем інженерно-педагогічної освіти, а також понад 50 підручників та навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України. Але сьогодні цього вже за­мало. Втілення вимог Болонського процесу різко підняло планку ор­ганізації самостійної роботи. У зв'яз­ку з цим стало питання її методично­го забезпечення. Для цього педа­гогічною радою, яка працює в ака­демії з 2010 року, було прийнято рішення про розробку електронних навчально-методичних комплексів з усіх дисциплін, що викладаються в навчальному закладі. Сьогодні цю роботу завершено. Повнотекстової бази даних навчальних і навчально- методичних видань, розроблених ка­федрами академії широко представ­лені на порталі бібліотеки академії' у рубриці "Електронні навчально-ме­тодичні видання кафедр", реєстрація надходження яких забезпечується програмою "ІРБІС".

Бібліотека академії — це крово­носна система навчального процесу. Тут працюють люди, яких без пе­ребільшення можна назвати патріотами своєї справи. Важко знайти нововведення у бібліотечній справі, які б не реалізував тут цей злагоджений колектив однодумців.

Інновації в роботі бібліотеки здійснюються на основі використан­ня і впровадження в усі процеси Інтернет-технологій і автоматизова­ної бібліотечно-інформаційної систе­ми "ІРБІС".

Один з головних напрямків інноватизації роботи бібліотеки -вдоскона­лення бібліотечного сайту, який сьо­годні можна розглядати як са­мостійний напрямок інформування користувачів, оскільки він забезпе­чує:

•     створення на сайті бібліотеки відкритого електронного архіву наукових збірників УІПА "Про­блеми інженерно-педагогічної освіти" і "Машинобудування",

•     поповнення            інфор­маційного порталу "Фахівцеві з про­фесійно-технічної освіти";

•     впровадження в роботу сервісу віртуальної довідкової служ­би, віртуальної виставки,

•     розробку нової інфор­маційної бази даних на допомогу фахівцеві з професійно-технічної освіти;

•     безкоштовну реєстрацію сайту в пошукових системах через сервіс AutoReg, який дає можливість автоматизованої реєстрації в більш ніж 100 каталогах Інтернет, що знач­но підвищує інформаційний по­тенціал обслуговування.

Відбувається подальше поповнен­ня електронного каталогу, обсяг яко­го складає біля 70 тисяч записів. Створюються й нові бази даних: еле­ктронний каталог "Авторські свідоцтва винаходів вчених УІПА" та повнотекстові бази даних "Авторе­ферати дисертацій", що захищені в УІПА.

Створено базу даних "Читач", до якої введено відомості про всіх кори­стувачів бібліотеки. За допомогою програмного забезпечення "ІРБІС" всі вони забезпечені ламінованими читацькими квитками зі штрих-ко- дом.

Бібліотека продовжує роботу в

корпоративних проектах:

•     НБУ ім. В.І. Вернадського "Україніка наукова" і "Наукова періодика України": надання рефе­ративної і повнотекстової інформації з фахових збірників наукових праць УІПА "Проблеми інженерно-педа­гогічної освіти" та "Машинобудуван­ня";

•     ДНПБ ім. В.О. Сухомлинського: надання реферативної інформації зі збірника наукових праць УІПА "Проблеми інженерно-педагогічної освіти" до галузевої ре­феративної бази даних;

•     ХДНБ ім. В.Г. Короленка: надання даних про передплату бібліотекою періодичних видань для "Зведеного каталогу періодичних ви­дань, які надійшли до провідних бібліотек Харкова";

•     надання інформації з кор­поративного проекту "E-Сatalog бібліотек України", що дозволяє ко­ристувачеві одночасно користувати­ся електронними каталогами бібліотек України, Росії, світу та повнотекстовими базами даних.

На сайті бібліотеки через науково-освітню мережу "УРАН" та "INFOR- MATIO — Консорціум" надавались тріал-доступи до таких інфор­маційних ресурсів як: Primal Pictures 3D Real-Time Viewer: Regional Package on Ovid; Academic Complete Collection; Springer; Cambridge; University Press; Royal Society of Chemistry; Oxford Journals Collection; Academic OneFile.

У 2010 р. Науковій бібліотеці УІПА було надано відкритий доступ до ба­зи даних POLPRED.com, яка містить новини та аналітику російською мо­вою більш ніж з 600 джерел: промис­лова політика Російської Федерації та зарубіжжя з 1998-2010 рр.; еко­номіка та право 230 країн та 42 галу­зей.

Академія співпрацює з Міжнарод­ним товариством інженерної педа­гогіки (IGIP die Internationale Gesellschaft f?r Ingenieurp?dagogik). Президентом  Українського

національного моніторингового комітету (NMC) IGIP є ректор ака­демії професор Коваленко О.Е. Взаємодія академії з IGIP дозволила акредитувати академію як навчаль­ний заклад, що відповідає вимогам освітньої моделі IGIP. У центрі інже­нерної педагогіки щорічно проходять підготовку 5-8 провідних викладачів ВНЗ Україні. У подальшому вони сертифікуються IGIP і отримують диплом "Міжнародний інженер-педагог". Ви­користовуючи міжнародні зв'язки по лінії IGIP, студенти стажуються у ВНЗ Болгарії і Словаччини. Для розши­рення зв'язків працює гурток, в яко­му студентів навчають основам фан-драйзингу для участі в проектах і по­шуку грантів.

В академії регулярно проводяться олімпіади з гуманітарних та технічних циклів підготовки. Їх переможці у по­дальшому стають учасниками Всеук­раїнських Олімпіад. Участь кожного з них передбачає попередню наукову роботу під керівництвом провідних викладачів академії.

Проводиться підготовка до науко­вої роботи студентів з числа магістрів та спеціалістів. Результати їх наукових напрацювань публікують­ся у вигляді тез доповідей та до­повідаються на щорічній науково- практичної конференції науково-пе­дагогічних працівників, науковців, аспірантів та співробітників академії.

Завдяки такій організації наукової роботи студентів у 2010 році у співавторстві зі студентами подано

12 заявок та отримано 7 охоронних документів на винаходи, на сту­дентській конференції зроблено по­над 600 доповідей. Так, тільки в ми­нулому році 70 студентів стали при­зерами Всеукраїнського конкурсу з природничих, технічних та гу­манітарних наук на І турі та 26 сту­дентів брали участь у підсумкових конференціях ІІ туру, виборовши 14 призових місць: три перших місця, чотири других місця та сім третіх місць. Крім цього 93 студента брали участь у 11 турах 30 Всеукраїнських студентських олімпіад, виборовши одне призове третє місце.

Відбувається     підготовка

аспірантів. З цією метою в академії працюють дев'ять наукових шкіл та відкрито аспірантуру з більш ніж двадцяти напрямків.

Завдяки впровадженню програми підвищення ефективності наукових досліджень, загальний обсяг науко­во-дослідних робіт щорічно зростає і зараз досягає майже 800 тисячі гри­вень, незважаючи на складні соціально-економічні умови, що склалися в Україні.

Вже 15 років академія має стійкі зв'язки з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України через створення спільної навчально-методичної лабораторії. З 2010 року на її базі започатковано інноваційно- методичну групу, яка веде значну ро­боту щодо наукового вивчення особ­ливостей перебігу інноваційних про­цесів як у самій академії, так і в ме­жах інших навчальних закладів інже­нерно-педагогічного спрямування.

Реалізуючи інноваційну освітянсь­ку політику на базі УІПА успішно функціонує підкомісія з професійної освіти науково-методичної комісії з педагогічної освіти МОН України, ро­боту якої очолює ректор академії, професор О.Е.Коваленко.

В академії працює експеримен­тальний майданчик з вивчення особ­ливостей впровадження інно­ваційних підходів у практику на­вчальної діяльності студентів фа­культету інтегрованих технологій в виробництві і освіті та технологічного факультетів УІПА. Ця робота вико­нується в межах програми "Інно­ваційна культура майбутнього інженера-педагога" під керівництвом докторанта кафедри педагогіки та методики професійного навчання доцента Л.В.Штефан. У межах її ре­алізації відновлено дещо забуту у ВНЗ практику організації факульта­тивної роботи.

Активна інноваційна діяльність ве­деться кафедрою інформатики і комп'ютерних технологій, якою бага­то років успішно керує професор А.Т.Ашеров. Зокрема тут проводить­ся моніторинг ринку праці та вимог до фахівців, який дозволяє оновлю­вати раз на 3-4 роки варіативну час­тину навчального плану спеціаль­ності "Професійна освіта. Комп'ютерні технології в управлінні та навчанні". На постійне збільшення частки "людського чинника" в не­надійності комп'ютерних систем, в причинах аварій і травматизму кафе­дра відповіла введенням нового кур­су "Ергономіка інформаційних техно­логій". Для того, щоб підготувати ви­пускників до конкурентної боротьби на ринку праці та сформувати у них вміння самопозиціонування, у на­вчальний план була введена дис­ципліна "Теорія і практика маркетин­гу комп'ютерних освітніх послуг".

Взагалі сьогодні в освіті склався своєрідний тандем педагогічних проблем. З одного боку до нього увійшли проблеми безпосередньо пов'язані з організацією навчально- виховного процесу на рівні сучасних вимог, а з іншого — проблеми пра­цевлаштування випускників. Активно працюючи над програмами підготов­ки конкурентноздатного спеціаліста, керівництво академії водночас вирішує і питання подальшої долі тих, кого готує. З цією метою в ака­демії створено програму "Кар'єра". В межах її реалізації — наскрізна підго­товка студентів до реалізації своїх знань на ринку праці.

Серед основних напрямків про­грами: комплекси заходів для робо­тодавців і студентів та створення асоціації випускників.

Результати діяльності за означе­ними напрямками (до речі тра­диційними для такого роду програм) висвітлюються на порталі академії, де передбачено відповідну сторінку. Інновації начинаються на рівні змістовного наповнення цих на­прямків. Так, директор будь-якого навчального закладу має змогу розмістити тут не лише інформацію

щодо вакансій у своєму навчальному закладі, а й ознайомитись з банком інформації щодо випускників УІПА. Для цього створено рубрику "Персо­нальна інформація", де зведено дані щодо якості підготовки випускника з навчальних дисциплін, представле­но характеристики викладачів та ку­раторів академії, а також резюме ви­пускників. Передбачено тут і канал зворотного зв'язку з роботодавця­ми.

Користуючись цією ж сторінкою сайту може вирішувати кар'єрні пи­тання і студент. Не секрет, що при однаковому рівні фаховій підготовки, перемогу в боротьбі за робоче місце отримає той, хто краще готовий для цієї боротьби психологічно, може краще себе презентувати, володіє техніками ефективної комунікації. Тому у програмі передбачено ряд за­ходів, спрямованих на виконання цього завдання. Серед них прове­дення серії тренінгів, семінарів, бесід. Для їх реалізації залучаються кращі спеціалісти центру зайнятості фахівців Харкова та Харківської об­ласті, з яким у академії підписано до­говір про сумісну діяльність. Одним із останніх результатів цієї співпраці стало проведення "Ярмарки ва­кансій", у якій прийняли участь 40 підприємств та навчальних закладів міста. Ще одним із напрямків про­грами "Кар'єра" є створення "Асоціації випускників". Відзначимо, що ця робота є найбільш приємною. Адже значний відсоток працівників академії — її випускники. Серед них, як вже відзначають, і ректор академії професор О.Е.Коваленко, і перший проректор з навчальної роботи А.П.Тарасюк, і проректор з науково- педагогічної роботи С.М.Кучеренко. Знають випускників академії і далеко за її межами.

Відзначимо, що ця робота стала продовженням напрацювань, які вже існували в академії з 2006 року на ка­федрі інформатики і комп'ютерних технологій. Саме тут вперше було створено асоціацію випускників комп'ютерних спеціальностей.

Одним із пріоритетних напрямків розвитку сучасної освіти є втілення у практику діяльності та підготовки фахівців здоров'язберігаючих техно­логій. У контексті вирішення цих пи­тань відбуваються інноваційні вве­дення і в УІПА. З 2010 року тут відкрито психологічну службу, при­значення якої — створення сприят­ливих умов щодо здоров'язбереження суб'єктів освітньої діяльності. Се­ред заходів, що пропонуються для студентів — психологічний клуб, тренінгові програми, бесіди, індивідуальне консультування. Знач­на робота проводиться і у напрямку створення комфортних умов для діяльності викладачів. У разі ж виник­нення у них проблем — для їх послуг індивідуальне консультування. Робо­та психологічної служби висвітлюється на сайті академії, де створено відповідну сторінку.

В академії проводиться широка конкурсна програма. Лише за ос­танній період проведено конкурси серед студентів на кращу творчу ідею, на кращу інноваційну ідею що­до поліпшення діяльності академії у всіх напрямках, на кращу розробку інноваційного заняття під час педа­гогічної практики, на кращу наукову роботу. Переможці отримують гра­моти, подяки та грошові винагороди. Начасі підготовка конкурсу "Кращий куратор академгрупи", конкурсу на кращу магістерську роботу, на кра­щого студента з різних номінацій.

Керівництво академії, активізував­ши інноваційну діяльність у навчаль­ному процесі, приділяє неабияку увагу й інноватизації виховної робо­ти. Особистість, озброєна інно­ваційними технологіями, сформова­ним інноваційним мисленням, але бездуховна і аморальна представляє для суспільства серйозну загрозу. З розумінням цього планується вихов­на робота в УІПА. Так кардинальних змін зазнала підготовка кураторів академгруп. Сьогодні в академії постійно діє навчання у "Школі кура­торів". Розроблено та втілено у прак­тику підготовки кураторів експери­ментальну програму "Формування інноваційної культури куратора академгрупи", у межах якої організова­но роботу клубу кураторів "Творчість".

Генеральним напрямком виховної роботи виступає організація дозвілля студента. Працюють шість колективів Культурного Центру з ши­роким спектром культурно-масових заходів. Серед них театр мод "C'est la vie" , команда КВК "Університетсь­ка, 16", вокально-естрадна студія "Сезам", танцювальний колектив "New Wave", клуб спортивного баль­ного танцю "Престиж" та театральна студія "Дебют". Для тих, хто не уяв­ляє свого життя без активного занят­тя спортом, в академії створені та успішно працюють чотири спортивні команди: команда з регбі, команда з гирьового спорту, команда з ае­робіки та футбольна команда. Ду­ховність починається з сім'ї, тому в академії приділяється значна увага вивченню студентами свого родово­ду. Зараз кожен куратор академгру­пи, озброєний технологіями побудо­ви родинного древа, проводить ро­боту щодо організації розробки кож­ним студентом свого родоводу. Ре­зультатом її стане виховний захід "Мій родовід" та конкурс на кращу роботу.

Без перебільшення можна стверд­жувати, що однією з найбільш важ­ливих із них є програма підвищення кваліфікації викладачів УІПА. Свого часу відомий дидакт М. Скаткін відзначив, що педагоги, зазвичай, вчать так, як вчили їх. Тому реор­ганізація навчально-виховного про­цесу на інноваційних засадах роз­почнеться лише тоді, коли до неї бу­де готовий викладацький корпус. Ро­зуміючи це, ректорат академії розро­бив серію програм по підвищенню кваліфікації професорсько-викла­дацького складу. Серед них:

-     програма підвищення кваліфікації викладачів УІПА;

-     програма семінарських занять у межах внутрішньовузівських семінарів "Інноваційна культура ви­кладача вищого навчального закла­ду.

-     школа молодого виклада­ча, зміст програми якої передбачає підготовку педагога до інноваційної діяльності;

-     система короткостроко­вих наукових семінарів з питань інноватизації освітнього процесу.

Інноваційно спрямованим є сьо­годні й підвищення кваліфікації та стажування викладачів та майстрів виробничого навчання системи про­фесійно-технічної освіти та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Біля 200 фахівців цієї сфери з Харкова та Харківської області щорічно нарощують тут інно­ваційний потенціал.

Інноваційні тенденції мають місце і у напрямку отримання другої вищої освіти, де ведеться підготовки магістрів за фахом 8.000005 "Педа­гогіка вищої школи" та 8.000009 "Уп­равління навчальним закладом". Ду­мається, про результати підготовки краще скажуть їх випускники, діапа­зон яких від докторів наук до викла­дачів системи професійно-технічної освіти:

Кожина Ганна Михайлівна —

д.мед н., проф., завідувачка кафед­рою наркології, медичної психології та психіатрії Харківського національ­ного медичного університету (закінчила з відзнакою магістратуру 8.000005 "Педагогіка вищої школи" у 2010 році).

"Щиро вдячна викладачам кафед­ри педагогіки та методики про­фесійного навчання УІПА за високий рівень організації та проведення на­вчального процесу в магістратурі "Педагогіка вищої школи". Під час навчання в магістратурі ми отримали у систематизованому вигляді знання з методології та методів педа­гогічних досліджень, дидактики ви­щої школи, організації виховної ро­боти зі студентами, психологічних аспектів викладацької діяльності та ін., що є надзвичайно цінним для нас, як працівників вищої школи Ук­раїни. Дякую за знання та досвід!"

Новикова Олена Олек­сандрівна, старший викладач кафе­дри інформатики та прикладних інформаційних технологій Академії внутрішніх військ МВС України

"У 1995 році закінчила Харківський авіаційний інститут ім. М.Є.Жуковсь­кого за спеціальністю "Програмуван­ня для ЕОТ та автоматизованих сис­тем", у 2009 році — Українську інже­нерно-педагогічну академію за спеціальністю "Педагогіка вищої школи".

До навчання в УІПА працювала в Харківському-патентно-комп'ютерному коледжі на посаді завідувача лабораторії.

Філь Віталій Григорович, заступ­ник директора Донецького індустріаль­но-педагогічного технікуму.

"У 2007 році в мене з'явилась унікальна можливість знову стати студентом, перш за все, тому, що бу­ла внутрішня потреба, а якщо ба­жаєте, виробнича необхідність звірити результати своєї практичної діяльності з теорією управління. Я став студентом Української інженер­но-педагогічної академії зі спеціаль­ності "Управління навчальним закла­дом". Щиро вдячний викладачам УІПА.

Лісовицький Віктор Іванович —

голова циклової комісії "Професійна освіта", викладач спеціальних дис­циплін Донецького індустріально — педагогічного технікуму, безперерв­ний педагогічний стаж — 30 років.

"Зміни, що відбуваються в системі освіти України, вимагають, насампе­ред, від керівників різного рівня (голів циклових комісій, завідуючих відділеннями, заступників директо­ра), методистів, викладацького складу більш високого рівня професійно-педагогічних знань та вмінь, що за­безпечує освітньо-кваліфікаційний рівень "магістра".

У 2008 році після вступних випро­бувань зарахований до академії на магістерський курс за спеціальністю 8.000009 "Управління навчальним закладом".

Дорофєєв Олександр Степано­вич — директор Державного про­фесійно-технічного навчального за­кладу "Харківське вище професійне училище сфери послуг"

У 2008 році Дорофєєв Олександр Степанович закінчив Українську інженерно-педагогічну академію і от­римав повну вищу освіту за спеціальністю "Управління навчаль­ним закладом" та здобув кваліфікацію професіонала з уп­равління навчальним закладом.

З січня 1987 року і по теперішній час Дорофєєв О.С. — директор Дер­жавного професійно-технічного на­вчального закладу "Харківське вище професійне училище сфери послуг" (до 2007 року — ПТУ-40 м. Харкова). У 2011 році виповнюється 40 років, відколи Олександр Степанович пер­ший раз переступив поріг навчаль­ного закладу, який очолює понад 24 роки.

Пріоритетними напрямками діяль­ності директора є забезпечення ви­сокого рівня знань та вмінь випуск­ників, забезпечення якісних умов для навчання та праці, атмосфери твор­чості, співдружності в колективі, впровадження інноваційних форм роботи, що відповідають сучасним ринковим відносинам.

Навчання в УІПА стало ще однією сходинкою до підвищення про­фесійної майстерності.

Майбутнє — в інноваційних вимірах

Дійсно, на сьогодні зроблено не­мало. Але це лише початок тих грандіозних змін, які заплановано "Програмою перспективного роз­витку академії на період 2010-2020 рр". Серед першочергових заходів — оновлення матеріально-технічної ба­зи лабораторій як основи підготовки конкурентоспроможного фахівця на ринку праці, розвиток міжнародних зв'язків, створення науково-вироб­ничого комплексу. І все ж головним є завершення будівництва спорткомп­лексу. Керівництво академії розуміє, що будь-які інновації будуть мати сенс лише тоді, коли їх втілювати­муть у життя здорові, сильні люди.

Передбачено й розвиток інно­вацій у роботі бібліотеки. Так пла­нується придбання нової версії про­грамного забезпечення "ІРБІС", що відкриє нові можливості і перспек­тиви. Буде продовжуватися робота з удосконалення сайту бібліотеки, заплановано розробити нову плат­форму для WEB-сайту на базі про­грамного забезпечення Joomla. Це дозволить вбудувати необхідний інструментарій на сайті: лічильники головної та допоміжних сторінок сайту, забезпечити більш зручну та доступну кожному користувачеві навігацію сайта, додати вікно "по­шук по сайту", розробити активне вікно для зворотного зв'язку з кори­стувачами у вигляді "форуму", або "гостьової книги", де користувачі зможуть залишати свої побажання, корисні пропозиції тощо. За допо­могою нової структури сайту з'явиться можливість презентувати сайт бібліотеки в різномовних версіях.

Українська інженерно-педа­гогічна академія впевнено ди­виться вперед. Для неї інновації — не гра у сучасні лінгвістичні ново­введення, а конкретні діла, які да­ють вагомі позитивні результати сьогодні та готують плідне підґрунтя для майбутніх перемог.

м.Харків 

* ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ *

Майстер слова в дзеркалі життя

То колись швець ходив без чобіт. Тепер вже ні — доводить­ся самому взувати себе, бо який же ти швець, коли босий? Хто до тебе тоді взагалі звертатиметь­ся? Тепер чоботи на власних но­гах — то не просто взуття, а засіб піару, себто зв'язку із гро­мадськістю, із потенційними за­мовниками. У випадку із пись­менником — із потенційними чи­тачами. Тому й доводиться дба­ти аби виходили книжки не тільки твої', а й книжки про тебе.

Саме з такого фольклорно- приповідкового зачину хочеться повести розмову про сучасного закарпатського письменника Юрія Васильовича Шипа. Бо за останні кілька літ вийшло і повне зібрання його поезій в одному грубезному томі (а після того з'явилися і нові книжки, причому не тільки поетичні, а й прозові), і 178-сторінковий бібліографічний покажчик цього автора "Дорога співця" (2007), де обліковано не тільки його книжки, а й сотні і публікацій у пресі, і 368-сторінко- вий збірник рецензій на його твори "Щедра борозна" (2008). І на­, решті щойно з'явилася моно­графія про поетову творчість, на­писана його давнім приятелем і колегою-журналістом Михайлом  Ряшком — "Життя і слово Юрія , Шипа. Літературний портрет" (Ужгород: Патент, 2011. — 256 с.). ¹ На сьогодні із трьох десятків спільчан Закарпатської організації НСПУ тільки Д.Кешеля і має подібну монографію про се­бе. Ю.Шип став другим, і ледь намічена тенденція примушує замислитися. А чи кожний автор спроможний отак щиро і детально і розповісти про своє життя-буття у літературі? Це Маяковський міг гордо підносити "все сто томов , моих партийнь|х книжек". Але він швидше виняток, ніж правило. Дехто соромиться своїх перших юнацьких спроб, багато хто замовчує власну відверту кон'юнктурщину, хтось просто втрачає інтерес до вже написаного, думаючи тільки про майбутні книжки.

Ю.Шип наважився відзвітувати за кожне своє слово. У наші буремні часи, коли щодесять років змінюються парадигми життя, для такого вчинку потрібна певна , мужність. Хто знає Юрія Васильо­вича зблизька, тому не дивується. і Тільки на перший погляд це м'яка і податлива людина зі спокійною ¹ манерою мовлення і несуєтними , рухами. Цей перший погляд зовсім не оманливий, але розкриває він далеко не все. Ю.Шип здатний бути дуже гострим і непо­ступливим, коли торкається і справ принципових. Тут у нього відкривається питомий талант са- ¹ тирика, народного трибуна, лад­ного метати громовиці у все, що заважає жити чесно і гідно.

Писати про Юрія Васильовича Шипа, як письменника і людину, і ¹ просто і складно. З одного боку, вже не перший рік знаю його по творах і особисто. Не раз я оціню­вав книжки цього митця та роз­повідав про нього в крайових, вітчизняних і зарубіжних виданнях. , В тому числі й у газеті "Літератур­на Україна" (Київ), журналах ¹ "Вітчизна" (Київ), "Дукля" (Пряшів), "Просвіта" (Ужгород) та й інших часописах. Його вже сива голова та бентежне серце нині в глибокій задумі над розбурханим чорториєм сучасності з її лукавст­вами, підступними зрадами, інтригами, фатами-морґанами, розчаруваннями та моральними звихами. З іншого ж боку, осягну­ти одним поглядом усе написане ним — то справа не одного дня, вимагає тривалого і вдумливого

вчитування у тексти. Видана мо­нографія є для того доброю підмо­гою. Її 18 розділів — це 18 сходи­нок письменника до самого себе, до опанування творчих висот, а водночас і 18 сходинок читача до глибинної сутності творчості Ю.Шипа. Адже автор синопсису піддав ретельному науковому аналізу факти й аргументи з істот­них біографічних віх і виражально- смислових особливостей твор­чості Юрія Шипа.

"Із професійним хистом, — як наголошує доктор філософії, про­фесор Іван Стецяк, — виконано це в спосіб смислового розгляду та безпосередньої інтерпретації текстів поетичних, пісенних, беле­тристичних, ліричних, сатирично- гумористичних творів, байок і пісень тридцять Шипових книжок, оцінок їхнього ідейно-художнього рівня літературознавцями та інши­ми фаховими науковцями". Сенс позитивного і викривального змісту дослідження у зображенні поета на фоні доби, в оточенні своїх персонажів і їхніх прототипів, в інітер'єрі рідного Закарпаття, з яким Ю.Шип нерозривно зв'яза­ний. Увесь його доробок не тільки пройнятий пошаною та любов'ю до чесної людини, але й спрямо­ваний проти сучасного тутешнянського, а також і столичного сороміцького бомонду з його па­разитично-злочинним охвістям. Це характерно передусім для розділів "Ліки від синдрому при­спаної совісті", "Здоровий ґлузд в одежі слова", "У фактах і аргумен­тах про святе і грішне", "На що­денних крутизнах", "Дерево по плодах пізнається" та інших час­тин видання.

Юрій Шип народився 3 травня 1943 р. у передгірному селі Мокре на північ від Ужгорода. Побачив світ у селянській родині, в хаті, яку збудував ще його дід. А ще той дід Іван майстрував цифровані (різьблені) ярма, які користували­ся широким попитом. Дід по ма­тері Юрій був найліпшим косарем у селі, а ще віртуозним дзвонарем і блискучим оповідачем. Його дружина Ганна зналася на цілю­щому зіллі, взимку вся її хата і сто­дола пахла травами.

Ще у шкільні роки Юрко допису­вав до районної газети, проте кате­горично відмовився вести там атеїстичну рубрику. Працював на цілині. Відтак закінчив філфак Уж­городського університету. Викла­дав на рідній Перечинщині. Одржився теж із вчителькою-філологом Ганною Іванівною. Разом пе­реїхали до села Великі Лази на схід від Ужгорода, де живуть і понині. До 1999 р. працював там у сільській школі, поєднуючи педагогічну діяльність з природоохоронною (1974 р. став відповідальним сек­ретарем Закарпатської обласної організації Українського товарист­ва охорони природи), а також жур­налістикою і красним письменст­вом. По лінії товариства доводило­ся часто виїжджати на місця, пе­ревіряти численні скарги. Працю­вав також головним спеціалістом Державного управління екології і природних ресурсів в Закар­патській області, був на різних по­садах в обласних газетах "Кар­патський край", "Правозахист". З 1989 р. — член Національних спілок журналістів та письменників Ук­раїни (нині, до речі, й член правління її обласної організації).

Почав же писати Ю.Шип у жанрі байки. Цей жанр в українській літературі Закарпаття досить давній. Вагомі зразки його поли­шив ще славетний О.Духнович, віддали йому належне й інші будителі ХІХ ст., особливо О.Павлович і І.Сільвай, у чехословацьку добу неперевершеним майстром був Марко Бараболя. За радянських же часів жанр, природно, був ви­холощений і зведений до якогось беззубого усміхання. В ліпшому випадку — до вимахування кула­ками на адресу клятих імперіалістів. Повнокровна байка повертається до нашої літератури лише під час так званого шелестівського відродження ук­раїнської культури.

Те коротеньке десятиліття було дуже непослідовне, половинчате, обережно-несміливе у своєму національному поступі, а все ж без нього не міг би надалі відбутися славетний державотворчий зрив кінця вісімдесятих. Породжені тим десятиліттям літературні феноме­ни несуть усі його родимі плями. Це було балансування на межі дозво­леного, шоденне намагання відсу­нути ту межу бодай на міліметр далі. Були там реверанси у бік вла­ди, але головне, що було відстою­вання національної гідності, бо­ротьба з усе наростаючою ру­сифікацією, з руйнуванням тра­диційної селянської моралі. Щось викреслював пильний редакторсь­кий олівець, але щось таки прори­валося до спраглого читача.

Рух національного опору у глухі сімдесяті мав дуже різні форми — від радикальних дисидентських, про що знало загалом небагато людей, до більш поміркованих. До останніх причетна переважна більшість тодішніх письменників, бо до того їх змушував хоча б сам факт послуговування українською мовою. Згадаймо, що тоді вона допускалася на офіційних концер­тах переважно у двох жанрах: на­родна пісня (ретельно відібрана і перевірена) та віршована гуморе­ска. Отож, обраний Ю.Шипом жанр ніби й толерувався владою і водночас заганявся меліоратора­ми у цивільному до тупикового русла: сантехніки, теща з зятем, ліниві школярі. Шлях українського сатирика полягав у постійних про­ривах за це завізоване коло, за прапорці.

Тому до першої книжки довело­ся йти десятиліття-півтора від перших публікацій. Звалася вона "Бита карта" — ніби й цілком по-радянському, але спрямовувала­ся проти радянського бюрократа. Причому не абстрактного, а цілком конкретного, закарпатсь­кого, зі своєю регіональною спе­цифікою (кумівство, всеохоплюючий блат, практично абсолютна кругова порука), багато прото­типів були цілком впізнавані, хоч що б там автор не говорив про збірність його образів. Книжка бу­ла готова ще 1980, але вийшла тільки 1984 р. — такими тоді були темпи редакційно-видавничого процесу, особливо для по­чатківців. А проте книжка вийшла просто фантастичним, як на

нинішні часи накладом — 8000 примірників, і отримала купу схвальних відгуків у пресі. Ще більший тираж (16000) був у дру­гої книжки "Градусна хвороба" (1987). А загалом на всі видання Ю.Шипа донині написано понад 200 рецензій. Здається, це абсо­лютний рекорд для закрпатських авторів.

Перебудовна, а потім і державоторвча доба, на яку припав розквіт творчості, наклали дуже зримий відбиток на Шипову сати­ру. Водночас з 1994 р. (збірка "Скибка духовного хліба") у творчість дуже міцно вплітається і струмінь духовної лірики. Тоді ж з'являється і перша книжка для дітей — "Веснярики". А 1998 р. Ю.Шип пробує себе як пісняр — книжка "Заспіваймо з Гайдуком" (Василь Гайдук — відомий закар­патський композитор, водночас його прізвище споріднене зі сло­вом "гайдамак", гайдуками нази­вали у наших краях борців проти турецько-татарських нападів і панського свавілля, то ж назва збірки вийшла з кількома смисла­ми).

2007 р. Ю.Шип видав дві про­зові книжки історико-церковної тематики. Перша — "Кальварія от­ця Дзуровчика". Кальварія — це Хресна дорога Ісуса Христа. На Заході України (а також в сусідніх державах) так називають стежки-серпантини з 14 каплицями, які символізують 14 страсних зупинок Христа по дорозі на Голгофу. Такі стежки спеціально облаштовують на пагорбі, як правило, поблизу міського цвинтаря. Дана ж оповідка присвячена одному з ба­гатьох нескорених церковних по­движників нашого краю, завдяки яким тут не вдалося викорінити віру в радянські часи, а з настан­ням незалежності розгорнулося справжнє релігійне відродження. Друга ж книжка найбільш обємна в усьому доробку письменника (584 с.) — "Переказ у роздумах про село Великі Лази в соборній родині Христової Церкви". Книжка дуже нагадує популярну колись серію Еврика", кожний том якої був популярним викладом певної дисципліни. Із зрозумілих причин в тій радянській серії були відсутні тільки дисципліни богословські. Так-от, "Переказ" — це своєрідна цікава еклезіологія — дисципліна про сутність, структуру, ієрархію, функціонування церкви. Почи­нається книжка з нарису про рідне село, його церковну історію, а відтак переходить до все більш глибинних і глобальних проблем, перетворюючись врешті-решт на максимально адаптований для широкого читача всебічний ви­клад наріжних богословських ре­алій. Дана книга викликала про­сто-таки спалах читацького інте­ресу і фурор серед рецензентів, у 2008 році відзначена крайовою просвітницькою премією ім. Героя України о. Августина Волошина.

Усього ж Ю.Шип видав 30 різножанрових книжок, нині го­тується до друку чимала збірка оригінальних його віршованих за­гадок. Творчість письменника удостоєна також обласної премії ім.Ф.Потушняка (1999) та всеук­раїнської ім.Л.Глібова (2002).

Михайло Ряшко наголошує, що Юрій Шип однаково вправно во­лодіє як байкою, так і фейлето­ном, як розлогою ліричною гумо­рескою, так і віршем. Комічна кар­тина, алегорія, персоніфікований діалог, дотепна, часто-густо афо­ристична мораль, поетичні тропи, фігуральність та інші витончені різноконтрастні деталі ним підпо­рядковані одній меті: в якомога менше віршованих рядках зро­зуміло втілити якомога більше впливового змісту, фольклорного образу, філософської соціально важливої думки. Як скажімо, й у цій міні-баєчці:

Відвернувся від Криниці

Звивистий Струмок...

Так позбувся він Водиці

Й зник його слідок.

("Дурненький Потічок")

На повний зріст показаний у дослідженні Юрій Шип не тільки як митець сатиричної вдачі, але й побожний християнин, котрий ревно дбає і проймається триво­гами та болями навколишнього світу природи і людини у розділах "Зліт у плині літ", "Щоб не змовкли солов'ї і не зникли квіти", "Любов, краса та цвіт надії", "Про дитячий та дорослий добрий і лукавий світ", "Фокуси життя в художньо­му дзеркалі", "Журба і втіха з мудрістю та хистом".

Базує Михайло Ряшко свої пе­реконання і доводи на вдало вплетених в роздуми цитатах з пісень (яких, до речі, написано на слова поета понад 300 і видано 5 співаників), ліричних та сатирич­них творів, байок Юрія Шипа. До честі автора дослідження є і те, що написане воно цікаво та вда­ло, обрамлене фактажем і об'єктивністю. Ось як, наприклад, влучно наводить він мініатюру письменника "Єство христопро­давця", де йдеться про викри­вальну силу його сатири: У зрадників така натура (в панів і простаків): Усі вони — продажна шкура За тридцять срібняків. Автор синопсису піддав ретель­ному науковому аналізу факти й аргументи з істотних біографічних віх і виражально-смислових особ­ливостей творчості Юрія Шипа. Відчувається, що вдумливо він простудіював їх концепцію в ґенезисі крайового літературного про­цесу та педагогічній антерпретації виховного виру суспільно-політич­ного життя. Завдяки цьому читач має можливість довідатися про багато інтересного з особистої вдачі й творчої лабораторії пись­менника. Причому, не тільки як вправного допитливого митця, але й самобутньої особистості, батька і друга, громадянина і щи­рого патріота рідної землі. Цей літературний портрет — своєрідне, високого ґатунку дзер­кало, в якому Юрія Шипа гарно видно, яким він є в реальному житті та в літературі.

Зацікавлено, вдумливо вникаю­чи в творчу лабораторію митця, осмислив Михайло Ряшко й квінтесенцію формування Юрія Шипа як письменника на ґрунті народної творчості й таких майстрів слова як Григорій Ско­ворода, Микола Гоголь, Дмитро Білоус, Василь Діянич, Василь Стус, Йосиф Тереля та інших ви­датних мислителів і письменників.

...На форзаці книжки біля порт­рета Юрія Шипа намальована й гілка шипшини з листками, квіта­ми, плодами та колючками. Вони вдало символізують те, що він, як влучно сказав Михайло Ряшко, по натурі та в літературі щирий патріот, неповторний і само­бутній, ніжний і лагідний, пекучий і колючий народний письменник Срібної Землі. Про це зізнається сам Юрій Васильович так: "В моїй душі — душа Карпат і серце рідно- краю — в грудях". Так може сказа­ти тільки справжній син про свою матір.

Заслуговує доброго слова й те, що в згаданому літературно-кри­тичному дослідженні життєвий шлях і творче світобачення Юрія Шипа проаналізовані та висвітлені в контексті традицій та новаторства, класичного й мо­дерного в людських взаємовідно­синах та мистецтві. То ж добру справу для читачів зробили люди, котрі подбали, щоб ця науково ва­гома книжка побачила світ. Потрібна всім кого цікавлять су­часні проблеми духовності. Особ­ливо корисна вона для потреб гу­маністичного навчання та вихо­вання щирих патріотів рідної землі засобами художнього слова.

Сергій ФЕДАКА, 

доктор історичних наук, член Національної спілки письменників України

Закарпатська обл.

* ЛІЦЕНЗУВАННЯ *

Київський національний лінгвістичний університет

проводить збільшення ліцензійного обсягу зі спеціальностей 8.02030302 "Мова та література (англійська мова)", 8.02030302 "Мова та література (німецька мова)", 8.02030302 "Мова та література (французька мова)", 8.02030302 "Мова та літерату­ра (іспанська мова)", 8.02030304 "Переклад

(англійська мова)", 8.02030304 "Переклад (фран­цузька мова)", 8.02030304 "Переклад (німецька мо­ва)", 8.02030304 "Переклад (італійська мова)".

З детальною інформацією можна ознайомитися на сайті www.knlu.org.ua у розділі "Ліцензування".

* ПОЧАТКОВА ЛАНКА *

У пошуках нового

У Львівській загально­освітній школі ;57 ім. Короля Данила, відбулись педа­гогічні читання за працею Г.Г.Ващенка "Загальні мето­ди навчання". Організатором даного семінару були вчителі початкових класів.

Мета цього заходу погли­бити знання вчителів почат­кових класів про великого ук­раїнського педагога Г.Г. Ващенка. Впроваджувати його ідеї у сучасні педагогічні ме­тоди і форми роботи.

Зал був прикрашений вис­ловами відомого педагога про освіту, навчання, школу, виховання. Також стенд з біографією Г.Г. Ващенка. Пе­дагогічні читання супровод­жувались мультимедійною презентацією.

Криштальська Віра Зеновіївна розповіла про термін "Системи навчання" та нада­ла характеристику формаль­ної та вільної системи на­вчання. Розкрила їх принци­пи. А також ознайомила з предметовою системою на­вчання, її структурою, не­доліками.

Приймак Наталія Сергіївна розповіла про комплексну систему навчання, про про­граму ГУС та її недоліки. На­дала характеристику систе­ми навчання в марксистсько­му розумінні; про центральне місце праці в системі ГУС.

Любицька Н.Г. розповіла про комплексно-проектну систему, програми 1929 р., теорію Шуліки та її недоліки; про крах даної системи.

Кузьмич Лідія Володи­мирівна підвела підсумок. Вона розповіла про повернення до предметової систе­ми. Слід пам'ятати, що одним із важливих завдань школи є розвиток в учнів ініціативи й творчих здібностей. Тому, застосовуючи предметову систему, слід уникати пере­кручень, що були властиві ра­дянській школі в період 1929­1931 рр.

Денисюк Ірина Анатоліївна розкрила питання про ор­ганізаційні форми навчання: індивідуальну і групову. Вона широко розкрила плюси і мінуси даних форм навчання. Розповіла про основні риси говард-плану (гнучкість і при­стосованість до нахилів і здібностей учнів. Про засто­сування класно-лекційної форми навчання.

Автор цих рядків ознайо­мила слухачів із виникненням методу проектів, баченнями цього методу Г. Ващенком. Вона зауважила, що метод

проектів був відомий ще у 20- ті роки XX століття у США. Спершу його називали "ме­тодом проблем" і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. На основі кон­цепції прагматизму амери­канського педагога Дж. Дьюї (1859-1952) його послідо­вник Вільям Кілпатрік розро­бив "проектну систему на­вчання", або метод проектів. Учні включалися безпосеред­ньо у практичну діяльність, через яку вони мали опанову­вати теоретичні знання, не­обхідні для вирішення кон­кретного завдання. Але за наявності позитивних сторін метод проектів має і слабку сторону - за надмірної захоп­леності прагматичною спря­мованістю навчання може бу­ти знижений загальний теоретичний рівень освіти. Саме надмірне захоплення мето­дом проектів на шкоду систе­матичному навчанню призве­ло до "розчарування" педа­гогів у цьому методі в сере­дині XX століття.

Однак останнім часом, у зв'язку зі становленням пара­дигми особистісно орієнто­ваної освіти, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних техно­логій, що сприяють станов­ленню особистості - суб'єкта діяльності та соціальних сто­сунків.

Найбільш поширене визна­чення методу проектів таке: це "система навчання, за якої учні здобувають знання й уміння в процесі планування і виконання поступово усклад­нюваних практичних завдань-проектів". У процесі відродження методу проектів сьогодні перед нами стоять ті ж завдання, які стояли перед його фундаторами. Вони по­лягають у вихованні людини, "яка вміє працювати, постійно виявляючи свою ініціативу, яка ставить собі широкі практичні завдання і може їх виконувати" (В. Кілпатрік).

Надалі, вчителі працювали у группах. Пробували знайти спільні ознаки методу про­ектів сьогодення і бачення його Г.Г. Ващенком. Було створено 6 груп. Підводячи підсумки представники груп називали спільні ознаки, поєднували їх із своєю прак­тикою.

Мар'яна РИБАК, 

голова шкільного 

методоб'єднання вчителів початкових класів 

м.Львів

* ПРОПОЗИЦІЯ *

Звертайтесь

по методичні матеріали та хрестоматії

Львівське педагогічне товари­ство імені Григорія Ващенка пропонує педагогам-вихователям дошкільних навчальних за­кладів методичні матеріали під загальною назвою "Християнсь­ке виховання у дошкільних за­кладах". Ці матеріали укладені педагогами-вихователями дошкільного навчального закла­ду № 94 м. Львова на основі ба­гаторічного особистого досвіду. У цьому навчальному закладі, який очолює Ярослава Ясниська, член правління Педагогічно­го товариства ім. Ващенка, впродовж багатьох років прак­тикують християнське вихован­ня дошкільняток, спільно з бать­ками визнаючи та приймаючи християнську віру і християнські цінності, як фундамент мораль­ного виховання гармонійної осо­бистості.

Пропоновані матеріали (у двох книжках - для середньої і старшої групи) розроблено як інтегровані заняття з використанням поперед­ньо набутих знань з різних розділів програми "Українське дошкілля". Матеріали укладено відповідно до "Орієнтовної тематики занять з християнського виховання дітей дошкільного віку". Ця тематика схвалена Комісією з питань хрис­тиянської етики та християнського виховання Львівської обласної ра­ди (протокол № 12 від 5 серпня 2004 року) і рекомендована Вченою радою Львівського обласного інституту післядипломної педа­гогічної освіти до використання у дошкільних навчальних закладах Львівщини (протокол № 8 від 17 серпня 2004 року).

Методичні матеріали забезпе­чено переліком рекомендованої літератури, який кожен вихователь зможе при потребі доповнити са­мостійно. Ці матеріали розроблені авторською групою у складі Яро­слави Ясниської, Олени Франкевич та Оксани Шиян. Видання профінансовано Львівським педагогічним товариством ім. Г. Ващенка.

Ця ж група авторів підготувала дві хрестоматії на допомогу вихо­вателям середніх і старших груп дошкільних навчальних закладів, в яких зібраний багатий матеріал (вірші, оповідання, молитви, притчі, казки, пісні), відповідно до згадуваної вище Орієнтовної тема­тики з християнського виховання.

Про методичні матеріали мож­на запитувати у Львові за тел. (032) 275-21-89, 233-24-66. Хре­стоматії видані львівським ви­давництвом "Світ", звертатися за тел. (032) 235-68-90 (дирек­тор - Мельник Ігор Андрійович).

Оксана ГЕНТОШ,

Голова Львівського педагогічного Товариства ім. Григорія Ващенка

* СТУДЕНТСЬКЕ ДОЗВІЛЛЯ *

Кастинг або

Як Стівен Спілберг обирав героїню нового фільму

У ролі ведучих восьмого тра­диційного фестивалю ДНУ "Міс Університет 2011" — свята інте­лекту, творчості та грації виступи­ли Стівен Спілберг (Денис Доро­шенко) та його помічники (Павло Живеть'єв, Антон Кулик та Хрис- тина Ніколайчук). Саме вони за сценарієм обирали героїню ново­го фільму Спілберга, тобто Міс Університет.

Довгий шлях і нелегкі випробу­вання подолали фіналістки кон­курсу. Щоб потрапити на сцену, студентки мали пройти три етапи: IQ-тестування — коефіцієнт розу­мового розвитку, конкурс дефіле

— естетичний критерій та твор­чий конкурс. До фіналу потрапили 16 претенденток, яким пощасти­ло боротися за право стати кра­щими з кращих.

Цього року формат конкурсу був дещо змінений — кожен вихід дівчат на сцену був вдалим поєднанням дефіле й танцю. Після вражаючого дефіле "Бурлеск" у конкурсі запитань, яких було у цьо­му році два, всі учасниці продемон­стрували свою ерудицію, почуття гумору та винахідливість. Потім досвідчене журі оцінило творчі здібності конкурсанток (танок, пісня, декламація). Яскравий вихід "Вуличні танці" захопив усіх при­сутніх, адже дівчата виявили себе професійними танцівницями. Чіткі лінії, присутність магії приніс із со­бою третій вихід конкурсанток "Ілюзіоніст": дівчатам допомагали, але вони все одно залишалися ко­ролевами сцени. Фестиваль завер­шився справжнім "парадом краси"

— демонстрацією весільного та вечірнього вбрання.

Кожна з учасниць продемонст­рувала себе як яскрава творча особистість. За підсумками кон­курсу суперпризерами стали: Ярослава Подхапова з факультету міжнародної економіки (Друга Віце-міс Університет-2011), Марія Шерстова з факультету ук­раїнської й іноземної філології та мистецтвознавства (Перша Віце міс) та Світлана Вороніна — сту­дентка факультету прикладної ма­тематики (Міс університет 2011), яка, за рішенням журі, поєднала у собі високий інтелект, творчість та красу сучасної студентської осо­бистості.

Інформаційно- аналітичне агентство ДНУ ім.О.Гончара

м.Дніпропетровськ

* КОНФЕРЕНЦІЇ *

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

НАН УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ОСВІТИ І НАУКИ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ " ФЕМІДА "

МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ

"Сьомі юридичні читання"

культура і право на пачатку ХХІ століття 19-20 травня 2011 р. м. КИЇВ

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас взяти участь у Міжнародній науковій конференції "Сьомі юридичні чи­тання". Культура і право на початку ХХІ століття, яка відбудеться 19-20 травня 2011 року в НПУ імені М.П. Драгоманова, де планується присутність кращих представників наукової еліти з провідних вищих навчальних та наукових закладів України та зарубіжжя.

ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ РОБОТА СЕКЦІЙ:

^ Теорії та історії держави і права, канонічного права, філософії права, історії пра­вових і політичних учень

^ Кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінології, криміналістики, кримінально-виконавчого права

^ Цивільного права, цивільного процесу, сімейного права, права інтелектуальної власності, трудового права, права соціального забезпечення

^ Конституційного права, адміністративного права, освітнього права, фінансового права

^ Інформаційного права і державно-правових проблем розбудови інформаційного суспільства в Україні;

^ Господарського права, аграрного права, екологічного права, підприємницького права

^ Міжнародного права: публічного, приватного, гуманітарного

^ Методики викладання правознавства, політології, економічної теорії.

^ Політико - правові проблеми сучасної України

^ Економіка, політика та право в сучасній Україні: зміцнення наукових засад взаємодії

РОБОЧІ МОВИ: українська, російська, англійська

Для участі у конференції необхідно до 25 квітня 2011 року надіслати поштою, електрон­ною поштою або особисто подати заявку (форма-зразок у додатку 1), матеріали з ре­цензією наукового керівника чи кафедри, завірені у встановленому порядку (якщо ви ба­жаєте, щоб Ваш матеріал був розглянутий на предмет включення до збірника конференції).

Матеріали наукової конференції планується видати до початку конференції.

Усі витрати, пов'язані з перебуванням на конференції вирішуються учасниками за власний рахунок, або за рахунок сторони, яка їх відряджає.

Організаційний внесок - 150 гривень перераховується за такими реквізитами:

Громадська організація "Феміда" ідентифікаційний код 25980301, код МФО 321842, ра­хунок 26006286210001 "Приватбанк".

Адреса: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9 НПУ імені М.П. Драгоманова, Інститут політології та права (з поміткою - "Сьомі юридичні читання". Культура і право на початку ХХІ століття).

Усі заходи заплановані оргкомітетом будуть проводитись в Центральному корпусі НПУ імені М.П.Драгоманова, який розташований за адресою:

м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Тел./факс: +38 (044) 484-28-51;

Ел. адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

ВИМОГИ ДО ПУБЛІКАЦІЙ

И Стаття повинна бути виконана на актуальну тему, містити глибоке наукове дослідження, грамотно написана і акуратно оформлена.

И Обсяг 3-4 сторінки, при форматі сторінки А4 (297х210 мм.), орієнтація - книжкова.

И Поля: верх, низ та праве - 15 мм., ліве - 20 мм.

И Шрифт - Times New Roman Cyr, кегель - 14 пт, міжрядковий інтервал - 1,5, стиль - Normal.

И Нумерація зносок - звичайна, автоматична, посторінкова.

И Перший рядок - (шрифт напівжирний курсив, вирівняний по правій стороні) П.І.Б автора.

И Другий рядок - (шрифт курсив, вирівняний по правій стороні) науковий ступінь, курс навчання та навчальний заклад (для студентів).

И Наступний абзац - (шрифт напівжирний, всі прописні, вирівняний по центру) назва доповіді, повідомлення.

И Далі йде текст доповіді, вирівняний по ширині з відступом 10 мм.

И В кінці тексту доповіді, при необхідності поміщають список використаної літератури (оформлення за загальними правилами).

И Матеріали мають бути подані в електронному (диск) та друкованому вигляді.

* ВАКАНСІЇ *

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

відповідно до Закону України "Про вищу освіту"

оголошує конкурс

на заміщення вакантних посад:

Кафедра німецької філології: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романських мов: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романської філології: завідувач кафедрою, доктор наук - 1; Кафедра романських мов і перекладу: завідувач кафедрою, доктор наук - 1.

ФАКУЛЬТЕТ ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра германської і фінської філології: доцент - 1; Кафедра англійської філології: викладач - 1; Кафедра теорії та історії світової літератури: доцент - 2;

Кафедра німецької філології: доцент - 8, старший викладач - 2, викладач -1; ФАКУЛЬТЕТ РОМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра романських мов: доцент - 3, старший викладач - 4, викладач - 5; Кафедра романської філології: доцент - 5, старший викладач - 4; Кафедра методики викладання іноземних мов: старший викладач - 1; Кафедра історії України і філософії: викладач - 1. ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Кафедра англійської мови факультету перекладачів: старший викладач - 1; Кафедра романських мов і перекладу: доцент - 1; старший викладач - 1. ФАКУЛЬТЕТ СХОДОЗНАВСТВА

Кафедра мов і цивілізацій Близького та Середнього Сходу: викладач - 1; Кафедра мов і цивілізацій Далекого Сходу: доцент - 1, старший викладач - 1; Кафедра англійської мови і перекладу факультету сходознавства: викладач - 1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра інформаційних технологій: доцент - 1;

Кафедра іноземних мов Економіко-правового факультету: старший викладач - 1.

Перелік документів, які подаються на ім'я ректора університету:

заява про участь у конкурсі, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіог­рафія, копії документів про вищу освіту, науковий ступінь та вчене звання, засвідчені в установленому порядку, список наукових праць і винаходів, завірений в установленому порядку, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

Університет житлом не забезпечує.

Документи надсилати на адресу:

03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 73. Відділ навчально-виховної роботи. Термін подання документів - один місяць від дня опублікування оголошення.

Телефон для довідок: 287-40-35 Умови праці оформляються відповідним контрактом.

ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ ТИЖНЕВИКА «ОСВІТА»

01054, КИЇВ-54, вул. Тургенєвська, 8-14, оф. 312.

Адреса електронної пошти редакції:

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Факсові повідомлення надсилайте за номером: 517-45-69.

По четвергах у приміщенні Київського Будинку вчителя, кімн.27, приймає відвідувачів заступник голови Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Гр.Ващенка, головний редактор нашого тижневика О.С.Коноваленко.

По понеділках і середах ведуть прийом редактори відділів нашого видання за адресою: вул. Тургенєвська, 8-14, кімн. 312.

Головний редактор Ольга КОНОВАЛЕНКО

ТЕЛЕФОНИ

Головного редактора тел./факс — 486-46-46; 517-45-69 творчого об'єднання «Галузь», творчого об'єднання «Собор», творчого об'єднання «Економіка» — 221-02-96 творчого об'єднання «Регіон» — 235-60-74

Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій. Редакція не рецензує і не повертає матеріалів. За достовірність фактів і цифр, відповідність їх вказаним джерелам відповідальність несе автор.

Номер зверстано в комп'ютерному центрі тижневика «ОСВІТА».

Тижневик віддруковано у видавництві «ІНТЕРЕКСПРЕСДРУК»

Реєстраційне свідоцтво: серія ВК № 2408 від 14.11.1996 р.

Тираж у березні 13240.    Зам.

Тижневик виходить щосереди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 0